Партнерський матеріал
До повномасштабного вторгнення Ірпінь був містом, яке росло майже на очах: нові квартали, приватна забудова, зростання населення. На початку 2022-го тут мешкало понад 65 тисяч людей. У березні того ж року це число скоротилося до кількох тисяч — окупація змусила більшість жителів виїхати. Сьогодні в Ірпені знову живе понад 65 тисяч осіб, близько 95% довоєнного населення громади вже повернулося. А ще місто прийняло понад 23 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Це означає потребу не лише в житлі, а й у робочих місцях, сервісах, міських просторах.
Зруйновані будинки, знищені цивільні автомобілі та згоріла військова техніка: такий вигляд мали вулиці Ірпеня після деокупації. Фото: Олег Гриб, інформаційна агенція ITV (itvua.tv)
Втрати були значними: пошкоджено чи зруйновано понад сім тисяч будівель, фактично половина житлового фонду. З них більше 80 багатоповерхівок потребували капремонту. За три роки відновлено близько 80% фонду — від житла до соціальної інфраструктури. Але обсяг робіт і досі колосальний: частина сектора лишається непридатною, а загальна кількість житла менша, ніж у довоєнні часи. Проте за досить короткий період Ірпінь зміг відновити таку кількість об’єктів інфраструктури, що це сприяло не лише поверненню мешканців, а й приїзду родин, які обрали це місто своєю новою домівкою. Тож у першому матеріалі циклу «Після кризи: як змінюються ключові сателіти Києва» аналізуємо, в чому полягає феномен відновлення Ірпеня, як вирішувалися проблеми зруйнованого міста і що із цього може бути прикладом для інших населених пунктів у масштабі країни.
Ірпінь урбаністичний: від руїни до нової стратегії
Понад сім тисяч пошкоджених будівель у 2022 році задали об’єм завдання, водночас відкривши можливість подивитися на міський простір по-іншому: як інтегрувати безбар’єрність, укриття, зелену інфраструктуру та нову соціальну функціональність.
Одним із перших кроків стала ініціатива голови Інвестиційної ради Ірпеня Володимира Карплюка, коли в травні 2022-го понад сотня українських архітекторів приїхала до Ірпеня для оцінки руйнувань і формування бачення розвитку. Цей імпульс поступово переріс у робочі групи, конкурси та відкриті дискусії. Так, у 2023 році Irpin Reconstruction Summit визначив перші пілотні проєкти для відновлення десяти об’єктів, де ключовим критерієм стала багатофункціональність: від реконструкції Центрального будинку культури з додатковим простором під музей і артінсталяції до створення площі Свободи на місці старого ринку у форматі гібриду громадського простору й укриття.
Все, що залишилося від торгових павільйонів старого ринку Ірпеня після атак російських окупантів. Джерело фото: Фонд відродження Ірпеня (irpinhelp.com)
Сьогодні центральна площа Ірпеня має такий вигляд, ніби війна її не торкнулася. Фото: Юрій Ферендович
Нідерландсько-японський урбаніст Хірокі Мацуура відзначив потребу «зшити» місто, розділене залізницею, а чилійський архітектор Крістіан Віттіг разом з українськими колегами запропонував концепцію бібліотеки як відкритого ком’юніті-центру та тимчасового меморіалу, де люди, які втратили близьких, могли б пропрацьовувати пережиту травму. Сучасні урбаністичні ідеї та підходи інтегруються в локальні проєкти: реконструкцію стадіону «Чемпіон» за підтримки UNITED24, оновлення Історико-краєзнавчого музею, клубу «Романівка» тощо.
Урбаністичний акцент зсунувся від естетики до повсякденної зручності та стійкості. Ірпінь поступово впроваджує принцип 15-хвилинного міста — з доступом до сервісів у пішій досяжності. Ще з 2014 року в Ірпені почали створювати мережу нових скверів і велодоріжок, що з’єднують розрізані райони. Сьогодні в місті вже створено 6 великих парків, міську набережну більш ніж на 3 кілометри та понад 10 затишних скверів. Ландшафтна архітектура працює на екологію та психологічний комфорт, а школи й садки переобладнуються та проєктуються з урахуванням укриттів, сучасних фасадних рішень і з відновлюваними джерелами живлення.
Таким чином, місто рухається від реактивного «залатати й відновити» до стратегічного підходу, де простір проєктується на довгу перспективу. Це не калька з міжнародних практик, а спроба виробити власний формат міської життєстійкості.
Щоб зрозуміти, як саме місто вибудовує баланс між нагальним і стратегічним, ми звернулися до тих, хто бачить процес ізсередини. Своїм досвідом і оцінками поділилися: Анжела Макеєва, виконувачка обов’язків міського голови Ірпеня та секретарка міськради; Сергій Канюра, керівник управління житлово-комунального господарства; Володимир Карплюк, СЕО Інвестиційної групи «MOLODIST» і Товариства «ВІДВАЖНИХ», голова Інвестиційної ради Ірпеня; Валерій Сєрков, генеральний директор ТОВ «НВО “Екософт”».
Люди, інфраструктура і бізнес: чотири історії про старт відбудови Ірпеня
Анжела Макеєва, в.о. Ірпінського міського голови, опинилася в епіцентрі подій із перших годин повномасштабного вторгнення. Як секретар Ірпінської міської ради була ключовою фігурою в місцевому управлінні, брала участь у координації допомоги громаді та забезпеченні відновлення критичної інфраструктури. У перший день вторгнення Макеєва взяла участь в екстреній депутатській сесії для створення штабу та виділення коштів Збройним силам України, а згодом, після евакуації родини та перебування в окупації, безпосередньо допомагала з гуманітаркою, ліками та евакуацією. Вона підкреслює роль волонтерів, бізнесу та міжнародних партнерів у цих процесах, де координація з державою стала основою для швидкої стабілізації.
Анжела Макеєва, виконувачка обов’язків міського голови Ірпеня та секретарка міської ради. Фото надане Анжелою Макеєвою
Анжела Макеєва: «Насамперед ми шукали людей і тварин, які залишилися в місті, намагалися зрозуміти, кому потрібна допомога. Дуже підтримували волонтери, добровольчі формування. Було безліч запитів від родин, які втратили зв’язок із близькими. Після деокупації за рішенням військового командування в місті запровадили цілодобову комендантську годину на місяць. Це дозволило зафіксувати всі злочини й задокументувати їх. Я взаємодіяла з правоохоронними органами в цьому напрямку. Вважаю, що ця війна — найбільш ретельно задокументована в історії. Паралельно здійснювалися розмінування та перші кроки з відновлення критичної інфраструктури. Звичайно, комунальні підприємства — Ірпіньводоканал, тепломережі — це зона відповідальності місцевої влади. Але без підтримки ми б не впоралися».
Сергій Канюра, керівник управління інфраструктурного розвитку, інвестицій та житлово-комунального господарства Ірпеня, зосереджується на практичних аспектах подолання інфраструктурних криз, які постали перед містом одразу після деокупації. За словами Канюри, щойно Збройні сили завершили зачистку міста та розмінування, на вулиці вийшли комунальні служби. Значну допомогу надала Київська обласна військова адміністрація, яка добре розуміла масштаби руйнувань і скерувала до Ірпеня так званий «комунальний десант» — бригади з громад і міст, не зачеплених активними бойовими діями. Ці команди прибули з технікою, оселилися в гуртожитках та університетських приміщеннях, де місцева влада забезпечувала їх житлом і харчуванням, а вони працювали майже цілодобово. Активно долучалися й волонтери — жителі Києва та інших регіонів, починаючи з базових завдань: розбору завалів, прибирання уламків, скла та сміття з вулиць. Місцеві бізнеси, особливо будівельні компанії, що мали вцілілу техніку, надали її для прибирання міста та взяли на себе фінансування палива й не тільки. Вагому допомогу надало волонтерське об’єднання «Добробат», яке значну кількість своїх ресурсів спрямувало на відбудову постраждалої інфраструктури, зокрема, розбір завалів і перекриттів зруйнованих дахів приватних будинків.
Сергій Канюра, керівник управління інфраструктурного розвитку, інвестицій та житлово-комунального господарства Ірпеня. Фото надане Сергієм Канюрою
Сергій Канюра: «Кожна дорога була засмічена, і навіть проїхати містом було неможливо: у кращому випадку — пошкоджене колесо, в гіршому — міна. Після розчищення вулиць постало питання відновлення комунікацій. За електропостачання відповідала компанія ДТЕК “Київські електромережі”. Вони отримували підкріплення з інших регіонів і підключали світло насамперед у будинках, куди вже повернулися люди. Ми передавали їм дані про конкретні адреси та підстанції, і вони діяли оперативно.
З водопостачанням ситуація ще показовіша. Якщо не помиляюся, вже 19 квітня почали роботи, і за рекордні 20 днів було прокладено новий водогін із Києва. Це стало можливим завдяки Київводоканалу, КМДА та підтримці Міжнародного комітету Червоного Хреста. Тобто вже на початку травня 2022 року в місті відновили централізоване водопостачання. Якість була не ідеальною, але сама послуга працювала — і це було надзвичайно швидко.
Необхідно було навести лад на вулицях, це робилося консолідованими зусиллями. Наприклад, приїжджають дві машини з Таращі — ми відправляємо їх на невелику вулицю. А велика компанія “Автомагістраль”, справжня корпорація, працювала на центральних магістралях. Пам’ятаю й “Обухівтранс”: їхній молодий керівник надав евакуатори. Це було надзвичайно доречно, адже на Романівському мосту — “Дорозі життя” — лежала купа розстріляних автомобілів, які заважали будівництву тимчасової переправи. Долучилася й Біла Церква — у них були потужні евакуатори, якими забирали та вивозили великогабаритний мотлох. Так з’явилося ірпінське кладовище згорілих авто, що стало майже монументом, який відвідала чи не кожна міжнародна делегація. Техніка нашого “Ірпіньводоканалу”, єдиного надавача послуг із водопостачання та водовідведення, була знищена на 100%. Не залишилося жодної справної машини. А це ж не легкові авто для поїздок директора, а спеціалізована техніка, без якої підприємство просто не працює. Саме тоді Міжнародний комітет Червоного Хреста відновив нам близько 45% парку. Це були не нові, а вживані машини, але без них підприємство фактично не вижило б».
Володимир Карплюк, співзасновник Інвестиційної групи «MOLODIST» та голова Інвестиційної ради Ірпеня, з перших днів повномасштабного вторгнення спільно з командою надавав допомогу в забезпеченні організації оборони громади та евакуації мешканців, організації гуманітарних хабів для міста, а після деокупації долучився до відновлення міста як ініціатор багатьох економічних і соціальних проєктів та стикнувся з безліччю системних викликів: тисячі зруйнованих будівель, потреба залучення міжнародного фінансування й необхідність покладатися на консолідований бізнес для розчищення міста та стабілізації ситуації.
Володимир Карплюк, співзасновник Інвестиційної групи «MOLODIST» і голова Інвестиційної ради Ірпеня. Фото надане Володимиром Карплюком
Володимир Карплюк: «У березні 2022-го ми з командою, партнерами та іншими представниками ірпінського бізнесу зрозуміли: потрібно розраховувати насамперед на власні сили, щоб вирішити негайні проблеми. Держава активно включилася, але трішки пізніше. З березня по кінець травня майже всі бюджетні рахунки органів місцевого самоврядування були заблоковані. Будь-які дії в цей період — від прибирання, вивезення трупів російських солдатів і до розчищення території, бо по вулицях неможливо було проїхати, адже вони були засипані частинами зруйнованих споруд, — усе це здебільшого робилося за рахунок приватних коштів. І в одній із найбільших часток — за кошти Інвестиційної групи “MOLODIST” і Товариства “ВІДВАЖНИХ”. Це два підприємства, які активно будують в Ірпені. Я та мої партнери Володимир Співак і Антон Мирончук тоді великою мірою фінансували це. Звісно, не ми єдині, я вдячний усім ірпінським бізнесменам, які включалися в процес».
Валерій Сєрков, генеральний директор ТОВ «НВО “Екософт”» — компанії, яка є одним із найбільших платників податків Ірпеня та лідером у виробництві систем очищення води, — опинився перед викликом тотального руйнування бізнесу. Збереження команди з приблизно 400 фахівців (інженерів, хіміків, спеціалістів R&D і фінансистів) та зобов’язання перед замовниками стали пріоритетом, тож підприємство тимчасово релокувало виробництво до Тернополя, де міська рада надала приміщення на 3 тисячі квадратних метрів на базі старого заводу. Уже в березні 2022-го там запустили виробництво «з коліс», щоб не втратити ключові контракти, включаючи експорт до більш ніж 60 країн. Але повернення до Ірпеня стало лише питанням часу.
Валерій Сєрков, генеральний директор ТОВ «НВО “Екософт”». Фото надане Валерієм Сєрковим
Валерій Сєрков: «Коли ми повернулися після деокупації — це було десь у середині квітня, — ми фактично стали першою компанією, яка подала воду в місто. Ми привезли мобільну систему очищення води, підключили її просто до річки й почали розливати людям питну воду. Ми — найбільший виробник таких систем в Україні. Система працює від автомобільного акумулятора й дає 300 літрів чистої води на годину. Вона може фільтрувати все: річкову воду, воду зі свердловини чи навіть болотяну. Для фронту та прифронтових територій це безцінна технологія.
Але коли зайшли на територію підприємства, виявили катастрофічні наслідки: повна втрата виробничих і складських потужностей. Із 22 технологічних ліній не залишилося жодної. Я би сказав, 97% зруйновано. Загальні втрати ми оцінили в 15 мільйонів євро. Нам вдалося врятувати матриці — пресформи, без яких виробництво неможливе. Всі верстати ми втратили, але матриці зберегли. Це — унікальна річ, яка відрізняє нас від конкурентів і завдяки якій нас знають у світі.
Основним викликом після деокупації стало втримати команду: одразу близько 40 людей пішли на фронт. У компанії є люди, які працюють по 30 років. Це фахівці, яких більше не підготуєш. Тому найважливішим було не втратити людей. Місто допомогло нам із поверненням. Пам’ятаю, як телефонував у міськраду: “Будь ласка, дайте нам електрику!” — і за день вона вже була. Нам реально допомагали, щоб ми швидше відновили роботу».
Проєкти відновлення житлових будинків в Ірпені розміщені на інформаційних дисплеях. Джерело фото: Фонд відродження Ірпеня (irpinhelp.com)
Мозаїка ресурсів: державні кошти й допомога донорів
Фінансування відновлення Ірпеня перетворилося на складну мозаїку, де державні програми чергувалися з грантами від зарубіжних партнерів, а кожен рік приносив нові акценти в розподілі ресурсів. Спочатку, у 2022-му, акцент робився на швидких ремонтах переважно за кошти меценатів та з будівельних матеріалів, наданих в якості гуманітарної допомоги; також за кошт державних програм здійснювали заміну вікон і дверей, зруйнованих вибухами, щоб люди могли повернутися до своїх домівок. До 2023 року місто фактично виборювало відновлення кожного будинку та обʼєкта: десятки міжнародних поїздок, тисячі листів дали поштовх швидкому відновленню міста та громади. У 2023-му з’явилися ширші ініціативи: компенсації для власників пошкодженого майна та підтримка капітальних робіт, це був рік початку глобальних процесів відновлення міст державою. На ту мить до Ірпеня вже повернулося 85% мешканців, адже момент не було втрачено, і, доки держава забезпечувала оборону, команда міста, бізнес, міжнародні партнери та волонтерські обʼєднання фактично стали тилом і тією рушійною силою, що запустила відбудову Ірпеня. 2024-й виявився жорсткішим через обмежені бюджети, але процес не зупинився завдяки зв’язкам із донорами, які вкладають у конкретні об’єкти, від шкіл до мереж водопостачання. Держава зараз фінансує 32 таких проєкти з резервного фонду, а організації на кшталт UNICEF, урядів Литви й Португалії, Міжнародної організації з міграції (МОМ) та Північної екологічної фінансової корпорації (NEFCO) додають мільйони євро на освіту, житло та комунікації.
Сергій Канюра пояснює: «Спочатку все починалося доволі просто: ми надсилали листи до урядів і міст різних країн, зверталися до міжнародних організацій і фінансових установ із проханням допомогти Ірпеню, який зупинив ворога, і повідомляли про масштаби руйнувань. Уряд Литви відновив дитячий садок (близько 2 млн євро). Португальське місто Кашкайш допомогло добудувати садочок, який ми не встигли завершити до війни. МОМ капітально відремонтувала три будинки й зараз зводить новий на місці першого зруйнованого: він постраждав від авіабомби ще на початку вторгнення. Маємо співпрацю і з NEFCO. Вони надали грант на 7,1 млн євро для модернізації систем водопостачання та котелень, а також виділяють техніку для демонтажних робіт.
Місто рухається від реактивного «залатати й відновити» до стратегічного підходу, де простір проєктується на довгу перспективу. Це не калька з міжнародних практик, а спроба виробити власний формат міської життєстійкості
Згодом зрозуміли: треба працювати конкретніше. Тому ми за кошти міського бюджету почали розробляти проєкти відновлення пошкоджених об’єктів і вже під кожного донора презентували конкретні рішення. Наприклад, ми звернулися до МОМ. Їхня місія — підтримка внутрішньо переміщених осіб. Тож ми запропонували їм узяти під патронат саме житловий фонд. Спочатку вони узгоджували це зі своїм донором, процес тривав два-три місяці, а згодом підтвердили готовність профінансувати відновлення.
У відновленні Ірпеня задіяні будівельні бригади з усієї країни. Джерело фото: Фонд відродження Ірпеня (irpinhelp.com)
З UNICEF логіка була іншою: ця організація працює у сфері освіти. Тож ми відразу звернулися з пропозицією відновити саме навчальний заклад. І вони погодилися: відбудували наш третій ліцей — найбільший у місті — за 3,5 млн євро».
Анжела Макеєва: «Кошти Міністерства регіонального розвитку, програми з ліквідації наслідків, обласний і місцевий бюджети — сьогодні саме вони покривають основний обсяг відбудови. Державне фінансування надходило конкретно під садок чи школу. А міжнародним партнерам ми презентували весь перелік потреб, і вони самі обирали об’єкти. Так благодійний фонд “Terre des Hommes Italia” ще у 2022 році відновив чотири багатоповерхівки. Азербайджан через благодійний фонд “Сокар-Благо” відновив одну з найбільших шкіл і поліклініку. Згодом уряд Азербайджану вже напряму вирішив профінансувати чотири об’єкти: дитячо-юнацьку школу, будинок культури, артцентр і багатоповерховий житловий будинок, зруйнований під час обстрілів. Для цього довелося навіть ініціювати міждержавну угоду, яка зараз на фінальній стадії підписання.
Чеське місто Літомержиці самостійно зібрало кошти й профінансувало відновлення житлового будинку на чотири-п’ять поверхів, де були зруйновані фасад, вікна та покрівля. Ми лише координували цей процес, а вони самі обрали фонд і передали йому кошти.
Всесвітня вітроенергетична асоціація у співпраці з Українською вітроенергетичною асоціацією за кошти, зібрані в рамках благодійних ініціатив населенням Німеччини та Фінляндії, вже профінансувала встановлення чотирьох сонячних електростанцій на дошкільних навчальних закладах у громаді та надала дві мобільні сонячні установки для амбулаторій».
Ірпінський ліцей № 3 до та після відновлення за рахунок гранту UNICEF. Джерело фото: офіційний сайт Ірпінської міської ради (imr.gov.ua)
Девелопмент і великий бізнес як рушії відбудови
Та все ж залучення коштів і фінансові джерела залишаються питанням номер один, адже відбудова такого масштабу неможлива виключно за рахунок місцевого чи державного бюджету: вона потребує балансу між муніципальними коштами, міжнародними програмами й приватними інвестиціями. Саме тут ключову роль починає відігравати місцевий бізнес і девелопери — від їхніх стратегій і соціальної відповідальності залежить, яким буде Ірпінь найближчими роками.
Інвестиційна група «MOLODIST» і Товариство «ВІДВАЖНИХ» стали одними з перших будівельних компаній, які відновили діяльність, зосередившись на житловому будівництві та стабілізації міської інфраструктури. Обидві компанії відновили роботи на Київщині вже в травні 2022 року, у найближчий рік увійшовши до десятки забудовників України за обʼємом зведених квадратних метрів із початку повномасштабного вторгнення.
Володимир Карплюк: «За час війни ІГ “MOLODIST” не згорнула роботу, а навпаки — добудовувала і запускала нові майданчики. Нам вдалося зберегти темп. Наразі в стадії активного будівництва — дев’ять об’єктів загальною площею близько 200 тисяч квадратних метрів. Це і житлові, і комерційні площі, адже будь-який сучасний житловий комплекс містить торговельні приміщення, магазини, аптеки тощо.
Ремонтів і відновлення потребує і приватний сектор Ірпеня, який серйозно постраждав від атак російських окупантів. Джерело фото: Фонд відродження Ірпеня (irpinhelp.com)
Ще до 2021 року ми викупили кілька недобудованих об’єктів. Сьогодні всі ці недобудови ми добудували чи добудовуємо зараз. У медіа може з’являтися критика на нашу адресу, зважаючи на історію обʼєктів. Але в підсумку завжди вирішує клієнт. Люди розбираються самі: не зважають на чутки, а дивляться на реальність. Ми залишаємося однією з небагатьох великих будівельних компаній у регіоні, яка веде активну діяльність».
«Нові проєкти не лише сприяють відновленню, а й роблять Ірпінь інвестиційно привабливим, — упевнений Сергій Канюра. — Якщо місто не просто лагодить пошкоджене, а й водночас будує нове, це сигнал: тут є порядок, тут працює влада, тут безпечно. Тоді хтось приїде купити квартиру, хтось — відкрити бізнес, платити податки й створювати робочі місця. Це своєрідний маркер стабільності та розвитку. У межах своїх проєктів будівельні компанії та девелопери вкладаються і в благоустрій територій, створюють громадські простори. Це теж допомагає місту загалом».
У перші місяці після деокупації Ірпінь фактично лишився без головних донорів бюджету. Три найбільші платники податків — компанія «Планета Пластик», Державний податковий університет і науково-виробниче об’єднання «Екософт» — втратили більшість своїх потужностей і самі боролися за виживання. Знищені цехи, розграбовані склади, згорілі виробництва — це був ландшафт, де бізнесу довелося починати майже з нуля. Попри це, підприємці включилися в оборону та підтримку міста: допомагали технікою, дронами, автівками, підтримували сім’ї військових і переселенців. Тоді масштаби допомоги визначалися не стільки можливостями, скільки самим фактом виживання.
Згодом ситуація змінилася. «Екософт» разом із партнерами відновив дві багатоповерхівки, девелопери брали участь у ремонтах і постачали будматеріали, а бізнес поступово повернувся в активну фазу роботи. Це вже не лише про виживання, а й про нові можливості: податки знову наповнюють міський бюджет, підприємства стають учасниками відбудови, а інвестори розглядають місто як середовище для розвитку. Адже, відновлюючи Ірпінь, бізнес фактично відновлює і власне майбутнє. Нині в Ірпінській громаді працює понад 13 тисяч суб’єктів господарювання, з них понад 12 тисяч фізичних осіб-підприємців, а це означає, що фактично кожен пʼятий в Ірпені — підприємець. Місто орієнтоване на бізнес і створює всі умови для його комфортного ведення.
ЖК «Молодість» — сучасний житловий комплекс на вулиці Соборній в Ірпені. Фото: Юрій Ферендович
Валерій Сєрков: «Найбільша допомога Ірпеню з нашого боку — це відновлення власного виробництва. Бо коли працює підприємство — це робочі місця, податки, можливість підтримати людей. Власники створили благодійний фонд, за кошти якого ми допомогли співробітникам відбудувати житло. Ми оплачували комунальні послуги тим, хто не міг повернутися. Так, довелося звільнити близько 200 людей, бо не було для них роботи. Але за вісім місяців ми відновили всі технологічні процеси.
Сьогодні ми маємо новий завод на 10 тисяч квадратних метрів. За підсумками цього року вироблятимемо стільки ж, скільки й до війни, а за деякими лініями — навіть більше. Тепер нам не вистачає робочих рук, ми шукаємо людей. Це — головний внесок у місто: податки, зарплати, стабільність.
Крім цього, ми допомагаємо у сфері соціальної інфраструктури. Встановили системи фільтрації води у всіх школах Ірпеня. Якість води після бойових дій погіршилася: удари по інфраструктурі сильно вплинули на ситуацію. Тому ми забезпечили дітей чистою питною водою. Довгий час обслуговували ці системи власним коштом, і тільки минулого року місто вперше частково компенсувало витрати.
Ми підтримали створення ветеранського хабу в Ірпені, допомагаємо ветеранським спортивним командам виїжджати на змагання, запускаємо програми працевлаштування ветеранів. Це не лише про інклюзію — це про інтеграцію людей із бойовим досвідом і зміненою психікою в суспільство та виробництво. У нових виробничих корпусах ми одразу передбачали такі умови.
Відбудова такого масштабу неможлива виключно за рахунок державного бюджету: вона потребує балансу між муніципальними коштами, міжнародними програмами й приватними інвестиціями
Ще один напрямок — співпраця з фондами, які допомагають армії та ампутантам. Наприклад, із Revived Soldiers Ukraine ми працюємо ще з 2016 року, а від початку повномасштабної війни підтримуємо їх на регулярній основі. Вони займаються протезуванням, реабілітацією та адаптацією ветеранів.
Окрім того, ми долучаємося до відбудови житлового фонду через благодійні внески, підтримуємо місцеві організації та ініціативи. Час від часу беремо участь і в архітектурних заходах, коли вони проводяться».
Build back better
Війна змінила не лише вигляд міста, а й правила гри. Нове законодавство та воєнний досвід диктують обов’язкові вимоги: безбар’єрність, укриття, сучасні стандарти безпеки. Для влади це означає перегляд містобудівних умов, для комунальних служб — пошук рішень у режимі постійних обмежень, для девелоперів — адаптацію проєктів до нових реалій.
Анжела Макеєва: «Насамперед — це нові містобудівні умови. Тепер будь-який об’єкт обов’язково має бути інклюзивним, безбар’єрним і з укриттям. Це вже не обговорюється, це базові вимоги.
Але водночас з’явився й інший принцип: будувати краще, ніж було. Не лише “гарно”, як колись, а насамперед зручно й безпечно для людей. Ми розуміємо, що всі виснажені, емоційно втомлені, і завдання влади — створювати простір, де мінімум приводів для стресу. Це означає грамотне планування скверів, парків, дитячих майданчиків, сучасних укриттів.
Ми відкриваємо нові публічні простори, культурні активності, щоб люди могли відволіктися, почути музику чи вірші. Хтось каже: не на часі, війна. Але, на мою думку, це саме на часі. Якщо ми не підтримаємо людей зараз, вони виїдуть — і для кого тоді буде відбудова?»
Велопарковка на подвір’ї ЖК «Молодість». Фото: Юрій Ферендович
Сергій Канюра: «Питання автономності вкрай важливе. В кінці минулого року Ірпінь був повністю забезпечений генераторами для всіх об’єктів критичної інфраструктури. Це 37 котелень нашого комунального підприємства (воно обслуговує не лише Ірпінь, а й Гостомель), а також усі великі насосні станції та водоканал.
Згодом ми зрозуміли, що потрібно діяти масштабніше. Завдяки міжнародним меценатам отримали когенераційну установку на один мегават — вона може забезпечувати альтернативним живленням і котельню, і низку ключових міських об’єктів. До цієї системи ми підключили найбільший ліцей, велику школу, амбулаторію, лікарню, дитячу лікарню, міську раду та податкову. Тобто навіть у разі повного блекауту вони працюватимуть.
Що стосується медицини — тут у нас певна перевага була ще до вторгнення. Наші лікарні та поліклініки із самого початку мали автономні котельні на пелетах, а не централізоване теплопостачання. Це дозволяє вмикати опалення раніше саме в тих установах, де це найбільш критично: наприклад, у стаціонарі чи пологовому.
Жодна школа чи садок не введуться в експлуатацію без укриття. Тож паралельно з будівництвом чи відновленням ми облаштовуємо сучасні сховища. Держава й область виділяють фінансування, активно допомагають міжнародні партнери. Наприклад, разом із UNICEF ми облаштували 12 укриттів із якісним ремонтом.
Війна змінила не лише вигляд міста, а й правила гри. Нове законодавство та воєнний досвід диктують обов’язкові вимоги: безбар’єрність, укриття, сучасні стандарти безпеки
Крім того, у старих житлових будинках ми модернізували кілька підвальних сховищ, а паркінги новобудов теж використовуються як укриття. Це особливо актуально останні пів року, коли знову зросла інтенсивність ударів по столиці й передмістях.
Тому можу сказати, що сьогодні укриття — це чи не пріоритет № 1. І найголовніше: всі діти, які навчаються в Ірпені, мають повний доступ до захищених умов навчального процесу».
Володимир Карплюк: «Усі норми, які держава запровадила, виходячи з воєнних реалій, пішли на користь споживачам. Ще до війни почалися реформи, спрямовані на захист клієнтів у сфері девелопменту. Один із важливих напрямків — запровадження продажів через майнові права, щоб майбутній об’єкт одразу був зареєстрований у державному реєстрі. Це дало людям додаткові гарантії.
Паралельно впроваджувалися й інші будівельні норми — щодо доступності, громадських просторів, кількості паркомісць. Раніше ми користувалися здебільшого ще радянськими стандартами, які давно не відповідали вимогам комфорту. Війна принесла нове розуміння: у проєктуванні неможливо ігнорувати норми безпеки. Сховища стали обов’язковим елементом. Усі наші проєкти, що розроблялися після 2022 року, вже враховують цю реалію. Ми усвідомлюємо: будь-яка громада може опинитися під загрозою, і тому укриття є невід’ємною частиною кожного нового об’єкта.
Держава теж пройшла кілька етапів: спочатку йшлося про приміщення подвійного призначення, тепер — про повноцінні укриття. Наші майбутні об’єкти вже спроєктовані й частково збудовані з урахуванням цих вимог.
Ми завжди виділяли значні ресурси, щоб соціальна інфраструктура міста розвивалася й була гордістю Ірпеня. Ми викупили невелику ділянку на колишній вулиці Пушкінській (тепер — Василя Стуса, на перетині з Олени Теліги) і хочемо створити там сквер Стуса. Для нас це важливо, адже Стус символізує покоління людей, які в 1960-х проявили неймовірний характер, відстоюючи право говорити й творити українською мовою. Ми вважаємо, що повинні увічнювати їхню спадщину й показувати майбутнім поколінням, наскільки великою була роль цих людей в історії України.
Центральна площа Ірпеня. Фото: Юрій Ферендович
Ірпінь узагалі має особливе значення для української літератури. Тут розташований Будинок письменників, є парк Письменників, концепцією якого займався мій партнер Володимир Співак. В Ірпінь приїжджали майже всі відомі українські письменники. У багатьох класиків є поезії про це місто. Нещодавно там виступав Сергій Жадан: він читав свої вірші просто неба й згадував, як ще в студентські роки проводив час на території Будинку письменників разом з іншими авторами. Це неймовірне місце, тут бували всі: і Рильський, і Гончар, і Малишко, і Ліна Костенко. Важко назвати українського класика, який би не творив в Ірпені».
Прийняття закону № 9549, що змінив підхід до виділення земельних ділянок, стало для громад певним перепочинком. Просторові плани ніхто не скасовує, але їх розроблення відтермінували, і це дало містам можливість у воєнний час сконцентрувати ресурси на нагальних потребах: відновленні житла та критичної інфраструктури.
Анжела Макеєва: «Якщо говорити про просторовий план громади, для нас було навіть краще, що його відтермінували. Не тому, що він не потрібен: навпаки, він обов’язково має бути. Але зараз, коли стоїть питання відбудови, витрачати шалені кошти саме на цей план — неприпустимо.
Щоб ви розуміли: лише розроблення просторового плану для нашої громади коштує близько 100 мільйонів гривень. А за ці гроші можна відбудувати величезну кількість житла. Уявіть, які це масштаби — і це стосується не тільки Ірпеня, а й інших постраждалих громад. Особливо там, де бойові дії тривають уже четвертий рік, і людям буквально нема де жити.
Тому ми вдячні, що нам дали час. Це дозволяє зараз спрямувати ресурси на відбудову критичної інфраструктури й житла. А до просторового плану ми все одно дійдемо — крок за кроком, у робочому порядку. Бо він потрібен, і ми вже працюємо над ним, просто робимо це без авралу і з урахуванням реальних можливостей».
Володимир Карплюк: «У 2018 році Ірпінська міська рада ухвалила оновлений генеральний план, і він діє донині. Але зараз ми маємо 2025 рік, і вже є президентські ініціативи та підтримка Верховної Ради щодо розроблення просторових планів. Це документи ширшого масштабу, які враховують більше факторів життя громади. Ірпінська міська рада також прийняла рішення про необхідність такого просторового плану. Переконаний, що найближчим часом архітектори спільно з міською владою та депутатами почнуть цю роботу. Нам це цікаво, і ми із задоволенням долучилися б, запропонували свої ідеї».
Площа Творчого Духу — реконструйована територія, що прилягає до Центральної площі Ірпеня, сильно постраждала під час окупації, але була повністю відновлена. Фото: Юрій Ферендович
Виклики, що не зникають: від житлового дефіциту до урбаністичної втоми
Сьогодні перед Ірпенем постають не менш складні завдання, ніж одразу після деокупації. Питання житла лишається болючим: тисячі людей і досі мешкають у модульних містечках або чекають на відновлення власних осель. Кількість мешканців модульних містечок постійно змінюється: хтось отримав житловий сертифікат, придбав житло й виїхав, натомість приїжджають нові люди з територій, де тривають активні бойові дії. Місто відбудувало значну частину інфраструктури, але для багатьох мешканців це радше статистика, ніж реальне вирішення їхньої проблеми. До цього додається навантаження від нової хвилі переселенців, які обирають Ірпінь для життя, тож тиск на школи, дитячі садки, дороги та комунальні сервіси лише зростає.
Сергій Канюра: «Найбільший виклик — повернути людей додому. Це наша мрія й водночас найважче завдання. На жаль, цей процес не може відбуватися швидко.
Якщо дивитися ззовні, здається, що місто активно відновлюється: працюють садочки, школи, надаються всі базові послуги, понад 70% пошкодженого житла відновлено. Але для конкретної людини, чий будинок повністю зруйнований, це не має значення. Її цікавить лише власне житло. Якщо людина не може повернутися в дім, де жила все життя, то масштаби загального відновлення для неї відходять на другий план. На сьогодні ми маємо близько 25 багатоповерхівок, у яких проживання неможливе. Ще приблизно 20 будинків довелося демонтувати повністю.
Так, є державна програма відновлення, за якою люди можуть отримати нове житло замість зруйнованого в будь-якому регіоні України. Але багато мешканців хочуть жити саме на своєму місці. Через це приблизно 7,5 тисячі мешканців громади досі не можуть повернутися в Ірпінь, бо їхні домівки знищені».
Після перших місяців ейфорії від повернення й відчуття згуртованості, яке панувало в місті, неминуче настав етап втоми. Частина амбітних архітектурних ідей і концепцій, що звучали у 2022 році, досі залишаються у вигляді презентацій і візуалізацій. Ресурсів вистачає насамперед на базові речі: воду, тепло, школи, садки. А от культурні та спортивні об’єкти, масштабні урбаністичні рішення й досі чекають на свою чергу. Саме про це відверто говорить Володимир Карплюк.
Володимир Карплюк: «Деякі проєкти реалізовані, але не завжди в тому вигляді, в якому їх бачили архітектори. Частина була розроблена за європейськими стандартами — з урахуванням екологічності, зеленої енергетики. Через це їхній бюджет подекуди збільшувався вдвічі чи навіть у два з половиною рази. В умовах обмежених ресурсів це не завжди можливо. Тому частину ідей втілили у спрощеному форматі, а деякі поки що не реалізовані.
Місто відбудувало значну частину інфраструктури, але для багатьох мешканців це радше статистика, ніж реальне вирішення їхньої проблеми. До цього додається навантаження від нової хвилі переселенців
І це логічно: передусім відновлювали критичну інфраструктуру — водогони, об’єкти освіти. Адже для повернення людей треба, щоб були садочки та школи. Натомість ми ще не відновили спортивну школу, будинок культури, стадіон. Є багатоквартирні будинки, які також не дочекалися своєї черги. Сотні родин досі залишаються без житла, і це велика проблема.
Ірпінь завжди був привабливим містом, він приймає велику кількість переселенців. Це створює серйозне навантаження на дитячі садки, школи, дороги. Держава має це враховувати: якщо тут з’явилася тисяча нових дітей — потрібна нова школа. За рахунок лише міського бюджету це зробити майже нереально. Те саме стосується доріг: разом із переселенцями приїжджають тисячі автомобілів, і потрібна транспортна стратегія, щоб місто витримало це навантаження.
Нам справді потрібна підтримка держави у вирішенні соціальних питань, які прямо пов’язані з тим, що Ірпінь приймає велику кількість нових мешканців. Ми розуміємо, що сьогодні в держави є свої пріоритети — це зброя, Збройні сили України, забезпечення наших воїнів. І ми повністю це усвідомлюємо. Але водночас розраховуємо, що після завершення війни держава приділить увагу й таким громадам, як наша. Адже велика кількість переселенців хоче жити саме в Ірпені, і місто потребує додаткової підтримки, щоб дати їм належні умови».
Валерій Сєрков, очільник «Екософту», говорить прямо: потенціал його компанії міг би бути використаний у відновленні Ірпеня значно ширше. Частково це питання процедур і конкуренції. Водночас він нагадує: «Екософт» має унікальний досвід у сфері водоочищення й уже реалізовує масштабні інфраструктурні проєкти по всій Україні. І хоча підприємство активно включалося в підтримку громади одразу після деокупації, із часом відчуття консолідованості почало зникати.
Парк сімейного відпочинку Irpin River. Фото: Юрій Ферендович
Валерій Сєрков: «Ми найбільш ефективні передусім як експерти у сфері водоочищення. Наразі ми будуємо чотири водоканали в Україні. Один із них — у Первомайську, на Миколаївщині. Це перший в Україні водоканал на основі технології зворотно-осмотичної фільтрації. Для невеликого міста, яке вдвічі менше за Ірпінь, це величезний крок уперед: проєкт на 7 тисяч кубометрів на добу. Для порівняння: найбільший водоканал Ірпеня має потужність 15 тисяч кубів. Ми також відновлюємо Гостомельський водоканал і реалізовуємо інші інфраструктурні проєкти. Це все не про зброю, а про базові речі: воду, інфраструктуру, житловий фонд. Там ми точно знаємо, навіщо потрібні. Коли ми повернулися, дуже чітко було видно згуртування. Місто допомагало нам, ми допомагали місту — хто чим міг. Ми розташовуємося в промисловому мікрорайоні, тут завжди було багато підприємств. Хочеш чи не хочеш, але доводиться взаємодіяти й підтримувати одне одного.
Я добре пам’ятаю кілька панельних дискусій, які організовувала міська влада. Там ми зустрічали підприємців, які теж робили щось для відновлення. І чесно скажу: я був приємно вражений. Бо виявилося, що ми не одні такі. Навіть біля нашої будівлі я бачив представників “Leroy Merlin”, “Епіцентру” — людей, які не з Ірпеня, але теж допомагали власним коштом. Тоді атмосфера справді була дуже консолідованою. Останні пів року-рік відчуття спільності трохи розмилися».
Досвід Ірпеня як модель
Чи може цей досвід стати універсальним для інших українських громад, які стоять на порозі подібних випробувань? Спікери, залучені до процесу, впевнені: так, якщо взяти за основу не пасивне очікування, а проактивний діалог і готовність до нестандартних рішень.
Анжела Макеєва підкреслює унікальність ситуації: «Сама ситуація відбудови під час війни вже є системною кризою. Це все нове, ніхто у світі до цього не мав прецеденту. Ми фактично перша країна, яка відбудовується паралельно з війною. Сподіваюся, що ми будемо прикладом для інших міст. За ці три роки я особисто прийняла понад 100 міжнародних делегацій — президентів, прем’єрів, міністрів. Спочатку всі казали: ми допоможемо, але після війни. А коли приїжджали вдруге чи втретє й бачили, як Ірпінь відбудовується вже зараз, дивувалися: “Але ж тут нічого не було! А раптом знову прилетить?” Я відповідала просто: ну, тоді знову відбудуємо. Головне, щоб люди залишалися живі.
Іншим містам і громадам я дала б просту пораду: не боятися. Перше, що треба зробити, — це напрацювати максимально багато проєктів і завантажити їх на платформу DREAM: інвестиційні, відбудовні, соціальні. А далі — їхати у світ, говорити з містами-побратимами, з бізнесом, із фондами. Не просити “дайте нам”, а показувати, що ми сильні й незалежні, і запрошувати їх заходити зі своїм бізнесом в Україну. Якщо вони бачать, що ми готові працювати навіть під час війни, то починають вірити: значить, тут точно буде майбутнє.
Тому головне — готувати проєкти вже зараз. Робити презентації, візуалізації, відео. Тому що міжнародні партнери завжди кажуть: “Покажіть, дайте цифри, дайте кошторис”. І якщо все це є на платформі DREAM, тоді кошти знаходяться набагато швидше».
Якщо мовчати про власні проблеми, допомога не з’явиться сама собою. Принцип простий: потрібно заявляти про себе, показувати масштаби руйнувань і прямо говорити про необхідну підтримку.
Житловий комплекс «Ірпінські Липки»: до та після відновлення. Джерело фото: офіційний сайт Ірпінської міської ради (imr.gov.ua)
Сергій Канюра: «Модель приблизно така: є пошкоджений об’єкт — ми розробляємо проєкт капітального ремонту чи нового будівництва й презентуємо його громаді. Мешканці надають свої пропозиції, іноді й заперечення, і вже після цього об’єкт подається на фінансування. Тобто рішення приймаються не в кабінетах, а в діалозі.
Обов’язковою є практика громадських слухань і презентацій. Ірпінська громада справді активна: люди чітко висловлюють свою позицію, відстоюють свої інтереси. Це робить процес відновлення більш прозорим і наближеним до потреб мешканців.
Найбільшим каталізатором стало те, що у 2022 році про Ірпінь дізналися всі. Наше місто зупинило російського агресора на шляху до столиці й стало форпостом України. Завдяки цьому увага світу була прикута до Ірпеня.
Це принесло величезну допомогу. Від найменших делегацій з Африки до державного секретаря США — усі відвідували місто, бачили масштаби руйнувань. Ми свідомо позиціонували себе не як “місто болю”, а як “місто-боєць”. І це справді дало нам додаткові можливості».
Володимир Карплюк: «Ми намагаємося подати приклад зі швидким відновленням і ми готові ділитися досвідом. Чому? Тому що після того, як завершиться війна, буде велика кількість міст, які потребуватимуть масштабного відновлення. І ми застосовували низку механізмів, починаючи з 2022 року, для того, щоб запустити швидке відновлення. Ми залучали міжнародні кошти через громадські ініціативи. Держава в цей період справді дуже допомагала, і за це їй окрема вдячність. Але, крім того, ми запускали власні ініціативи та працювали з міжнародними організаціями поза межами державного бюджету. Саме завдяки цьому вдалося швидко розпочати відновлення. Цей досвід можна й потрібно передавати іншим громадам. Якщо хтось буде зацікавлений — ми готові ним ділитися». Якщо хтось буде зацікавлений — ми готові ним ділитися. Наш успішний досвід уже застосовує Бородянка, яка сьогодні під керівництвом Ірини Захарченко та за підтримки обласної й центральної влади показує потужні темпи відбудови».
Валерій Сєрков: «Нові квартали, садочки, школи, парки — це сигнал розвитку. До Ірпеня приїжджає багато переселенців із сім’ями, і частина з них може дозволити собі нове житло. Це означає нових людей, новий бізнес, більше податків, більше динаміки для міста. Це, без сумніву, позитив.
Попри всі ризики, я знаю, що коли я звертаюся до міста — мені допоможуть. І це дуже важливо. У нас не було проблем ні з землею, ні з дозволами, ні з комунікацією з владою. Навпаки: коли приходиш — чують і реально допомагають. У світі бізнес звик чекати бюрократичного спротиву, а тут — інший досвід: підтримка й швидкі рішення.
Ми завжди називали себе соціально активною компанією, але, чесно кажучи, по-справжньому я зрозумів, що це означає, вже під час війни. Це не тільки встановити систему очищення води на вулиці чи безкоштовно роздавати воду — це насамперед про людей. Для нас ключове — це інфраструктура, що покращує якість життя. І ще — розуміння, що не ветерани мають пристосовуватись до суспільства, а суспільство — до ветеранів. Їх буде дуже багато, і місто мусить бути інклюзивним».
Парк імені Володимира Правика в Ірпені. Фото: Юрій Ферендович
Повертаючись до метафори Льюїса Керрола, чи можна сказати, що Ірпінь не просто біжить з усіх ніг, аби втриматися на місці? Напевно, так. Ретроспектива показує, що перші кроки були правильними, бо вони заклали основу для стійкості. Чи він прискорюється вдвічі, перетворюючи кризу на можливість для урбаністичного еволюційного стрибка? Завжди можна швидше, але війна нагадує: справжній прогрес — у балансі між швидкістю та людяністю. Те, що заважає «бігти» ще стрімкіше, — не лише зовнішні загрози, а й внутрішні бар’єри, як-от бюрократія чи брак координації, які Ірпінь вчиться долати.
У наступних матеріалах спецпроєкту «Після кризи: як змінюються ключові сателіти Києва» ми розширимо коло голосів — від архітекторів і волонтерів до військових і містобудівників. Черговий текст — розгорнутий аналітичний матеріал «Нова урбан-етика. Як субурбія Києва переосмислює міське середовище», де розглянемо, як швидкий розвиток Ірпеня, Бучі та інших київських сателітів ставить питання етики співіснування: від догляду за парками до інструментів «м’якого» виховання через толоки та громадські події.
