«Не хочу називати Ірпінь містом-жертвою». Хто ви, містере Мацуура?

2738 будинків зруйновано частково, а 885 знищено без можливості відновлення — так мер Ірпеня Олександр Маркушин описує стан міста після нашестя окупантів. Відновлення інфраструктури та житлового фонду за таких масштабних руйнувань — це глобальне завдання, і свою допомогу у плануванні пропонують іноземні архітектори. 

Ще навесні одним із учасників форуму Irpin Reconstruction Summit став відомий нідерландський архітектор Хірокі Мацуура, який відвідав місто для розроблення власної концепт-пропозиції. Його участь в архітектурній українській спільноті сприйняли неоднозначно. Інформація про те, що до початку широкомасштабної агресії росії Хірокі Мацуура проєктував, зокрема, в москві, спровокувала дискусію про те, наскільки в принципі етично приймати допомогу від іноземців, які співпрацювали з росіянами. «Давайте начистоту, містере Мацуура!» — сказали ми й поставили архітекторові запитання про його плани та мотиви допомагати Україні. Про особисті враження від побаченого, про особливості та потенціал Ірпеня, про перспективи реконструкції українських міст загалом. PRAGMATIKA.MEDIA: Доброго дня, Хірокі. Почнемо з головного питання. Ваше бажання брати участь у відновленні Ірпеня спричинило гарячу дискусію. Головним тригером для українців став факт, що ваше професійне портфоліо містить проєкти в росії. І ми не можемо не спитати про це. Нам би хотілося почути вашу позицію щодо війни рф проти України та вашої професійної діяльності в цьому контексті. Як ви можете прокоментувати цю ситуацію? Хірокі Мацуура: Моя позиція дуже чітка і ясна. Насамперед я маю пояснити історію моїх відносин з Україною та росією. У 2006 році я працював над першим проєктом у росії. Роком пізніше український архітектор запросив мене до розроблення майстер-плану в Криму. Довгий час я продовжував працювати з обома країнами. Але я ніколи не приховував цього факту. І коли я читав лекції для українських студентів, то знайомив їх не лише зі своїми українськими проєктами, а й з проєктами в росії. Я завжди був відкритим у цьому питанні. І це не приносило мені жодних проблем. Звичайно ж, доти, доки не почалася війна.

Фото: Максим Дробиненко

На момент повномасштабного вторгнення я вів проєкти в обох країнах. Звичайно, я одразу припинив свою діяльність у росії: відмовився від будівництва, від посади в містобудівній раді Сколково, від викладання в московській архітектурній школі.
“Коли я побачив, що країна-агресор робить з Маріуполем, Харковом, іншими містами… Донбас, Ірпінь, Буча… Я просто не можу продовжувати практику в рф, і ми повністю заморозили всю без винятку активність у росії”
P.M.: Як і чому територія Ірпеня опинилася у фокусі вашої уваги? Х. М.: Із початком війни мої українські проєкти були поставлені на паузу, але я вирішив продовжувати працювати для України. Перше, що зробив, — поселив у моєму будинку в Роттердамі українську родину, якій вдалося евакуюватись із Києва. Я не знав цих людей особисто, просто хотів чимось допомогти. Я беру участь у різноманітних публічних івентах, присвячених реконструкції українських міст. Частина з них проходить в Україні, частина — за кордоном, у Європі, зокрема в Нідерландах. Я звернув увагу на один із таких форумів. Він називався «Ірпінь. Саміт із реконструкції» (Irpin reconstruction summit) і проходив у форматі онлайн-дискусії про майбутнє міста. В обговоренні брали участь не лише українські експерти, а й фахівці з Європи. Трохи пізніше я отримав від організатора саміту запрошення взяти участь у дискусії та одразу прийняв його, не бажаючи згаяти свій шанс. Під час першого із двох івентів, у яких я брав участь у рамках форуму, я зрозумів, що люди вже знайомі з моєю діяльністю. З першого ж дня мене питали: «Хірокі, чому б тобі не відвідати Ірпінь, щоб побачити все самому?». Слід сказати, під час обговорень я став відчувати себе безпорадним, безсилим, оскільки не міг судити про речі, з якими знайомий лише поверхово. Правду кажучи, я не розумів, що сталося з містом Ірпінь та іншими українськими містами, сформувавши уявлення про це з телебачення та інтернету. Тому я вирішив поїхати в Ірпінь, щоб на власні очі побачити масштаби руйнувань. До речі, мерія Ірпеня була єдиною організацією, яка мене запросила. P.M.: Це була ваша перша подорож до Ірпеня? Як довго ви перебували в місті? Якими були ваші враження від побаченого, як людини та як професіонала? Х. М.: Так, це була моя перша подорож до Ірпеня. Загалом я провів там три дні. У перший день міською адміністрацією був організований огляд місцевості. Скориставшись автомобілем, ми уважно вивчали територію, робили зупинки біля зруйнованого мосту через річку Ірпінь, біля спустошених житлових будинків, знищених культурних споруд. У ту мить мені було критично важко емоційно. Територія була випаленою, розбитою. Це сліди справді дуже агресивного вияву війни. Тут були всі види руйнувань. І я, звичайно, не міг не відчувати люті. І лише згодом почав мріяти та розмірковувати: «Невже це кінець Ірпеня? Ні, цього не може бути, так не має бути». Збитки, завдані війною, — це не єдина асоціація з Ірпенем, місто набагато більше за все це. І я почав міркувати про майбутнє Ірпеня, переставши фокусуватися тільки на руїнах.

Фото: Юрій Ферендович

На другий день візиту я взяв велосипед і провів 6 – 7 годин, пересуваючись містом, але вже без представників влади.
“Хотілося побути з містом віч-на-віч, відчути його, зрозуміти, з чого воно складається. І я побачив чудовий ландшафт для життя”
Побачивши колосальний потенціал території, я відчув себе більш умотивованим. На третій день відбулася презентація та зустріч із мером міста, після чого багато медіа негайно опублікували інформацію про те, що саме я розроблятиму майстер-план Ірпеня. Але це абсолютно не так, бо я був лише запрошений до участі. Так, я готовий допомогти в розробленні документації. Але, звичайно, за цей час я не мав можливості подати детальну пропозицію. І я повернувся до Нідерландів, щоб підготувати концепцію. Чи узгодять мій проєкт — вирішуватиметься далі. Проєктувальника не могли обрати й не обрали так швидко. Це велика помилка в розумінні ситуації.

Фото: Юрій Ферендович

P.M.: Давайте прояснимо сам термін «майстер-план». Що ви вкладаєте в це поняття? Х. М.: Важливо не плутати поняття «майстер-план» і «генплан». Який вигляд мають генплани українських міст? Це така собі карта, де різні зони пофарбовані в різні кольори. Жовтим виділені житлові будинки, червоним — комерційні будівлі, зеленим — паркові зони. Це база, те, що ми називаємо «зонінг» або «спейс-оф план». Він дає уявлення про планування міста. Але генплан ніколи не пояснює, чому саме так, а не інакше розподілені зони. Є лише технічна інформація про локацію. А ось майстер-план обґрунтовує логічно, на якій підставі тут мають бути житлові будинки, тут мультифункціональний центр, а тут парк. У міжнародній практиці майстер-план іноді називають «урбан-планом» або «візією міського плану». Майстер-план одночасно фіксує наявну ситуацію та дає бачення майбутнього розвитку. Це своєрідна ілюстрація логіки міського планування. Містяни повинні розуміти вектор руху, розвитку, щоб, зокрема, протистояти незаконній забудові. Майстер-план пов’язаний із додатковими документами та стратегіями. Можна сприймати його як своєрідну угоду, договір між міською владою та мешканцями.
Але дуже часто принципи створення майстер-плану в партнерстві з містянами порушуються. Не лише в Україні. У Японії влада приймає рішення і займається плануванням, а люди часто залишаються в невіданні, що відбувається. У Європі теж трапляється таке. P.M.: Як сильно відрізняються підходи до створення майстер-плану для зруйнованого та мирного міста? Х. М.: Чи впливає війна на формування майстер-плану? Я б сказав — і так, і ні. З одного боку, ми маємо спочатку зафіксувати інформацію про руйнування, перш ніж вирішити, як відновлювати втрачений житловий фонд і що робити з напівзруйнованими будинками — добудовувати чи зносити. Це стосується також інфраструктури. Зрозуміло, якщо комунікації та магістралі постраждали від бомбардування, то їх доведеться відновлювати. Майстер-план для мирного міста не містить такої інформації. Коли ми говоримо про майбутнє Ірпеня, то маємо подумати і про те, як зробити місто більш захищеним, менш уразливим перед війною, якщо ситуація повториться. Це також додаткова інформація, яка зазвичай не є частиною майстер-планів. Але архітектори завжди мають справу з унікальним контекстом — унікальним для кожного міста, села, держави. Тому для мене не має значення, працюю я над майстер-планом зруйнованого міста чи мирного. P.M.: Що скажете про особливості Ірпеня, його плюси й мінуси? Ви вже маєте уявлення, який сценарій розвитку запропонувати місту? Х. М.: Ірпінь має унікальне розташування — він знаходиться дуже близько до столиці та в лісовій зоні. Річки Ірпінь і Буча утворюють трикутник, і саме місто — центр цього трикутника. Природа та близькість до Києва — ось причини, через які багато людей переїжджають сюди жити. Наприклад, його обирають молоді люди, яким не потрібно щодня ходити до офісу. Це ідеальне місце для молодих пар: цінник на житло нижчий, а природа багатша. І завжди можна вирушити до Києва на вікенд. Тому в Ірпені висока народжуваність. Молоде місто — це завжди потужний потенціал і нові ідеї. Але я також побачив і недоліки. Наприклад, прямо через центр Ірпеня проходить залізниця, яка розрізає його на східну та західну частини, мало пов’язані між собою. Ми хотіли б об’єднати ці території. Я описав лише малу частину потенціалу та проблем. Це дуже велика тема.

Фото: Максим Дробиненко

P.M.: Чи можна сказати, що малі міста є своєрідним майданчиком для експериментів і саме тут можна «протестувати» якісь принципи проєктування, а потім перенести їх в інший масштаб? Х. М.: Так. Багато ідей народжуються в маленьких містах, а потім приходять у мегаполіси. Розповім на прикладі Японії. Через компактність у маленьких містах влада та мешканці перебувають у більш тісній комунікації, тому вони можуть легко обмінюватися ідеями, чого, наприклад, не відбувається в Токіо. В Україні також багато інновацій зароджується в невеликих локальних ком’юніті. Багато маленьких міст впливають на великі міста, регіон і країну загалом.
“Я поклав надії на Ірпінь, оскільки він має величезний потенціал і може стати еталоном молодого міста”
Незважаючи на величезні руйнування через війну, я не хочу називати Ірпінь містом-жертвою. Ірпінь — класне місто, яке має величезний шанс запам’ятатися не глобальними руйнуваннями, а увійти в історію як привабливе місце для життя.

Фото: Юрій Ферендович

P.M.: Як розставити пріоритети, що відновлювати насамперед: житлові будинки, адміністративні, культурні установи? Можливо, слід почати з інфраструктури та доріг? Х. М.: Головний пріоритет відновлення зараз — забезпечення будівель теплопостачанням, потрібно утеплити будинки. Насамперед слід подбати про вікна. Говорячи про порядок відновлення, першими, звичайно, мають іти житлові будинки. Я бачив дуже багато будинків, які зараз залишаються без вікон. Їх тимчасово завішують поліетиленом. Можливо, із цим можна жити влітку, але з настанням зими цей спосіб не працюватиме. І для теплопостачання потрібно будувати нову систему трубопроводів. Якщо підземна інфраструктура зруйнована, насамперед необхідно її відновити, щоб провести в будинки електрику, газ і воду. Тобто в топі пріоритетів — житлові будинки та інфраструктура. Наступним пунктом ідуть культурні установи, як-от школи та дитячі садки, громадські та міські будівлі. Головним питанням залишається питання «як усе‑таки жити зараз?». P.M.: На якій стадії знаходиться узгодження вашої пропозиції з міською владою та на яких умовах ви готові брати участь у цьому проєкті? Х. М.: Взагалі ми не домовлялися про жодні умови. Як я вже говорив, це мій перший візит до Ірпеня для розуміння міста. До того, як я побачив усе наживо, я не знав, що робити і як допомогти. Саме зустріч із мером Ірпеня запустила процес. Поки ми перебуваємо на ранній стадії переговорів. Зараз разом із колегами я працюю над більш детальною пропозицією: який план ми можемо запропонувати, які креслення ми зробимо.

Фото: Юрій Ферендович

P.M.: Скільки фахівців бере участь у цій роботі? Х. М.: Проєктування майстер-плану — це не робота для однієї людини, це складна командна робота, як виконання оркестру. Я можу бути диригентом, але не можу грати на інших інструментах. Я хотів би залучити сюди максимальну кількість українських фахівців настільки, наскільки це буде можливо. Архітектори, інженери, ландшафтні дизайнери, екологи — більшість «музикантів» оркестру мають бути з України. Є люди, які кажуть, що у відновленні міст Україні не потрібна допомога європейців, що українці можуть зробити все самі. І дійсно, здебільшого це так, але в історії майстер-планінгу в Україні не було подібного досвіду, тому я пропоную свої послуги. Є люди, які протистоять моїй участі у проєкті, бо я працював у росії. І як уже казав, не заперечую цього факту. Але я хочу внести ясність. Я повністю проти цієї війни, абсолютно проти російської агресії, і моє серце — з українцями. Я не брав участь у будь-яких публічних дискусіях щодо війни — насамперед я задумався про те, що можу зробити, як можу вплинути та допомогти. Тому я припинив розмови і поїхав до Ірпеня, щоб рухатись у цьому напрямку.

Фото: Максим Дробиненко

P.M.: Що ви думаєте про реконструкцію загалом в Україні? Як швидко може рухатися цей процес і скільки буде потрібно часу, враховуючи збереження високої якості реалізації? Х. М.: Це досить відкрите питання. З усього, що я зараз побачив і зрозумів, реконструкція — це переважно політичний крок, який залежить від влади, муніципалітету міста, від європейського впливу та ще багатьох інших аспектів. Можна сказати, це цілий складний всесвіт реконструкції. Незалежно від прийнятих рішень процес реконструкції може зайняти значно більше часу, ніж потрібно. І насамперед жертвами цього зволікання можуть стати люди, які критично потребують відновлення житла. Однією з важливих особливостей Ірпеня є його компактність (населення всього 60 – 70 тисяч жителів), тому багато рішень приймаються досить оперативно. Наприклад, якби мене попросили щось зробити в Харкові, Маріуполі, Києві, не знаю, наскільки це було б швидко реалізовано. І в цьому сенсі Ірпінь видається мені дуже ефективним. Зі свого досвіду за останні кілька місяців скажу також, що йде дуже багато обговорення, але дуже мало конкретних дій. Моє побажання — визначитися з пріоритетами якнайшвидше, щоб уникнути тривалого політичного процесу. У статті використане фото УНІАН. Автор: Колесник Євгеній   /Матеріал є частиною спецтеми “Хаос та відбудова. Майбутнє всупереч війні”/    

Читайте також

Архітектори проти війни. Ольга Клейтман і її рідний Харків
Сергій Целовальник. Архітектор проти війни
Архітектори проти війни. Юлія Бартле: вірити й працювати