Із дизайнерами, художниками і архітекторами ми поспілкуємося про життєвий і творчий шлях. У нашому випадку колір — це маркер, що визначає події та спогади, викликає асоціації. Першим, хто долучився до нашого проєкту, став Олексій Іскос, класик данського дизайну родом з України.
Олексій Іскос народився в Харкові у 1965 р., навчався на архітектурному відділенні Харківського інженерно-будівельного інституту, згодом — у педагогічному, викладав малювання в школі. У 1991 р. переїхав до Копенгагена, де вступив на 4-й курс Danish Design School і отримав освіту промдизайнера. У 2010-му спільно з дизайнером Борисом Берліним створив студію Iskos-Berlin, а у 2018-му — власне бюро Iskos Design.
Співпрацює з Blå Station, HAY, Menu, Muuto, Fritz Hansen, Normann Copenhagen та іншими європейськими фабриками з виробництва меблів і освітлення. У портфоліо дизайнера також є колаборація з українською компанією ODESD2, для якої він розробив підвісну «плісовану» лампу з тонкого листового металу. Роботи Олексія Іскоса представлені в данському Designmuseum, а також у Музеї дизайну Ісландії.
У будинку Олексія Іскоса в Копенгагені високі стелі та багато білих поверхонь
Білий сніг
Одна з тих небагатьох речей, котрих мені бракує в Данії. Пам’ятаю, як мати забирала мене з дитячого садка й везла додому на санках закутаним у ковдру. Ти дивишся вгору — там небо із зірками, дивишся вбік — там сніг мерехтить під ліхтарями. Цей вид, коли усе вкрите білим — і земля, і дерева — досі здається мені чимось фантастичним.
У Данії сніг випадає раз на п’ять років і одразу тане. Тут Гольфстрим: тепла зима і прохолодне літо. Ніщо не пристосоване ані до снігу, ані до спеки. Влітку вже у +30 °С рельси розширюються, потяги не ходять, а взимку сніг забивається до щілин дверей транспорту, і вони не зачиняються. Снігоприбиральних машин мало, їх нерентабельно утримувати заради таких випадків. Усі ставляться до снігу як до певної пригоди. Якщо три дні нічого не розчищати — він розтане сам собою. Щороку виникають розмови, чи буде цього разу «біле Різдво». За 30 років, що живу в Данії, жодного разу його не бачив.
Перші півроку в Danish Design School я звикав до того, що власна думка важливіша за правильну
Білий верх, чорний низ
Відмінності між навчанням в Україні і в Данії — це як між чорним і білим. У моєму харківському інституті на архітектурному відділенні все було суворо регламентоване. Коли давали завдання, то вказували, скільки аркушів якого формату ти маєш здати, як оформити і в якій техніці виконати. На все були свої правила. В Данії інший підхід — повна самостійність. Ти сам обираєш проєкт, яким займатимешся. Визначаєш, скільки часу на нього знадобиться. Викладач по суті стає твоїм консультантом. Свого я зустрів через півтора місяці після початку навчання, він упізнав мене в супермаркеті й запропонував зустрітися поговорити. Оцінок у нас не було, була критика: ти її вислуховуєш і сам вирішуєш — рухаєшся далі чи ні.
Перші півроку я звикав до того, що власна думка важливіша за правильну. Навчання спрямоване на те, щоб навчити тебе міркувати, а не просто дати певний об’єм знань. Освіта — це можливість. Як ти її використовуєш — це твоя особиста справа.
Випускний проєкт мого приятеля в дизайн-школі завалили, незважаючи на те, що ідея сама по собі була гарною. Але просто реалізувати навіть хорошу ідею недостатньо. Викладачам важливо побачити розвиток, шлях від ідеї до результату. Без цього їм не було зрозуміло, чи вміє студент думати й чи може стати дизайнером.
Олексій Іскос на кухні свого дому в Копенгагені
Білий аркуш
Завжди роблю скетчі на папері й на планшеті. Це найшвидший спосіб запам’ятати ідею. Блокнот не завжди під рукою, тому в хід ідуть конверти чи квитанції з магазинів. Потім вертаюся додому й дістаю із сумки купу папірців, які потрібно роздивитися, щоб перенести ідею у скетч-бук.
Співвідношення своїх проєктів і тих, що я роблю за запитом компанії, становить десь 50/50. Власні проєкти цікавіше розробляти, але складніше продавати.
Я можу призначити зустріч практично в будь-якій данській компанії, зі мною залюбки поспілкуються. Проте це далеко не завжди означає, що мій предмет приймуть. Знайти клієнта для своєї ідеї з першого разу — це велика рідкість. Відмов більше, ніж позитивних відповідей. Це не тому що дизайн поганий — просто важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Можливо, компанія вже має подібну модель у роботі чи якісь інші плани. Я спілкувався з колегами, дизайнерами першого ешелону — у них усе відбувається так само.
Знайти клієнта для своєї ідеї з першого разу — це велика рідкість
Біла ворона
У данській культурі не прийнято особливо виділятися, хвалитися розумом чи багатством. Показуючи дуже дорогу машину або надто розкішний будинок, ти ніби кажеш: я кращий за інших. А це поганий тон. Єдине, чим можна похвалитися — це успіхами дітей. Розкіш тут є, але вона інша. Не коштовний годинник, а, скажімо, меблі від когось із данських класиків, крісло за 10 тис. євро.
З одягом так само. Не страшно показати деяке нехтування своїм зовнішнім виглядом, і скромна елегантність цінується більше за надмірну ефектність. Навіть на захід чи вечірку краще вдягтися скромніше, аніж переборщити.
На вулицях практично не зустрічаєш людей у яскравому одязі, як і в чисто білому. Днями ми йшли містом, і на лаві сиділа дівчина в помаранчевому плащі, я навіть зрадів — так незвично це було.
Вітальня в домі Олексія Іскоса
Білі стіни
Мій дім білого кольору. Стіни всередині теж майже всі білі. У Данії це розповсюджене явище. Очевидно, традиція походить ще з протестантизму й Реформації — у XVI ст. вирішили прибрати все золото із церков, а настінні розписи зафарбували. Вирішили, що Богові неважливо, які прикраси у твоїй церкві, а важливо, яка ти людина. Стіни в церквах стали білими, і в оселях також.
Мені подобається ця традиція. Білі стіни — це тло, на якому будь-який колір — сильніший, яскравіший, насиченіший. У предметах білий підкреслює форму, на ньому видно всі тіні, як на тих гіпсових фігурах, котрі ми малювали в інституті.
У природознавстві білий — це відсутність кольору, а у фізиці — навпаки, суміш усіх кольорів. Як на мене, білий — це ніби горілка в коктейлі. Він посилює решту кольорів.
Як на мене, білий — це ніби горілка в коктейлі
Крісло для читання «Електричний стілець» — модель, створена Олексієм у єдиному екземплярі для виставки в Дизайн-центрі в Копенгагені
Данський дизайнер Вернер Пантон якось сказав, що на гарному кольорі краще сидиться. У його предметах він відіграє ключову роль. Я це поважаю, проте для мене колір не такий важливий, у моїх роботах він з’являється аж наприкінці. Є форма і функція, а вже слідом за ними приходить колір. Іноді його обирає компанія-виробник, і я не втручаюся. Гарний дизайн можна пофарбувати в будь-який колір: і в жовтому, і в чорному він має бути гармонійним. Якісний дизайн колір не зіпсує — так само, як і поганий дизайн колір не врятує.
Білий шум
Я маю здатність легко замикатись у собі. Навіть у кімнаті, де гучно грає музика, розмовляють люди й бігають діти, я можу зануритись у власні думки, і мені нічого не заважає. Я не притримуюсь ідеї, що потрібно від усього відгородитися, піти із соціальних медіа, аби лишатися собою. Я знаходжуся там, де мені цікаво. Скажімо, набрид Netflix — просто вимикаю. Уся ця інформація та білий шум у підсумку й трансформуються у творчість.
Можна говорити про тренди як про білий шум. Якщо це колір року чи якась меблева оббивка, то нема сенсу йому слідувати. Бо з моменту ідеї до появи готового предмета минає кілька років. Дизайнер, який орієнтується на наявний тренд, заздалегідь відстає. Поки річ буде готова, мода зміниться.
Дизайнер, який орієнтується на наявний тренд, заздалегідь відстає
З іншого боку, є глобальні довгострокові тренди. Як-от, наприклад, діджиталізація, глобалізація або, навпаки, повернення до національних держав. Вони проникають у тебе, хочеш ти того чи ні. Неважливо, чи подобається тобі смартфон, та сьогодні нема сенсу ним не користуватися. Днями я придбав нову пральну й сушильну машину, лишилося тільки налаштувати керування нею зі смартфона. Як дизайнер, створюючи лампу, я усвідомлюю, що як не сьогодні, то через кілька років її інтегрують до якоїсь smart thing system, і це не залежить від мого бажання. Можливо, дизайнери розуміють довгострокові тренди і враховують їх раніше за інших людей.
Написи на шухлядах бюро: Мален (папери дружини Олексія), короткі конверти, різдвяні листівки, зарядні пристрої, гральні карти
Білі халати
У Данії карантин, пов’язаний із пандемією COVID-19, практично скінчився. На початку локдауну ми за інерцією ще тягнулись одне до одного. Відчували ніяковість: як це не потиснути руки, не обійнятись при зустрічі. А зараз, якщо хтось простягає руку для привітання, це видається дивним. Запросто можу уявити, що відбудуться й більш глобальні зміни в суспільстві.
Ще десять років тому в Данії було дозволено палити в громадських місцях. Можна було палити в ресторанах і торгівельних центрах, були вагони в метро і електричках для курців. А потім прийняли закон, який це заборонив. Усі звикли та сприйняли це позитивно. Так само легко можуть прижитися нові норми стосовно відстані між столами в ресторанах.
Зараз, коли хтось простягає руку для вітання, це видається дивним
Зараз багатьом бізнесам складно, інші ж, навпаки, отримали певний поштовх до розвитку. Активно росте інтернет-торгівля, в Данії відкрилися дві великі компанії кур’єрської доставки. Деякі фірми пережили розпач і занепад, проте віднайшли для себе нові ніші. Один мій товариш випускав вивіски для аеропортів. На два місяці його компанія лишилася без замовлень, бо аеропорти зачинені.
Зараз він розробив новий продукт: прозорі перегородки, які можна поставити на підлогу, на стіл, підвісити на стелю в офісі чи в інших громадських місцях. Зі знайомим дизайнером вони за два місяці пропрацювали цю ідею й наразі активно її втілюють. На початку локдауну в його компанії працювало 10 людей, а тепер їх 40.
Олексій Іскос
Світ змінюється, але так було завжди. У людей і людства в цілому є приголомшлива здатність пристосовуватись і виживати, хоча це нелегко й не завжди безболісно. Та ми, дизайнери, звикли до змін, якого б кольору вони не були.
Текст: Надія Шейкіна
Фото надані Олексієм Іскосом
