Контекст меморіалу на похмурому узбережжі Баренцева моря, в містечку Вардо — одна з найбільш моторошних сторінок в історії Норвегії. Найвідоміша та наймістичніша робота Цумтора була побудована ним у 2011 році. На той час Петер уже був лауреатом Прітцкерівської премії та премії RIBA.
Рибальське місто Вардо в XVII столітті стало центром масової розправи над жінками, звинуваченими в чаклунстві. Мисливці на відьом вважали, що дружини рибалок, чоловіки яких надовго йшли в море, вступали у зв’язок із нечистою силою. Під підозрою були й місцеві лопарі, які здійснювали язичницькі обряди. За даними історика Руне Блікса Хагена, який вивчав архіви в Університеті Тромсе, тільки з 1593 по 1692 р. у Вардо засудили до смерті і спалили майже 100 осіб, із них 77 жінок. Страти проходили на скелястому березі, під завивання вітру і грізний шум хвиль.
Цумтор уперше відвідав цей безплідний берег у лютому 2006 року. Його запросив куратор Норвезького туристичного маршруту з проханням спроєктувати павільйон, в якому б розмістилися інсталяції художниці Луїзи Буржуа, присвячені полюванню на відьом.
«Мене здивувала величезна кількість темних і покинутих будинків, — каже Цумтор про свої перші враження у Вардо. — Поки я гуляв, побачив кілька будівель, де на знак того, що в будинку живуть, мешканці ставили ліхтар зі свічкою на підвіконня. Я вбирав у себе цей плаский, горизонтальний ландшафт, і вранці прокинувся з ідеєю».
Три наступні роки Цумтор і співробітники його офісу, розташованого в маленькому швейцарському селищі Хальденштайн, розробляли технічні рішення для проєкту у Вардо.
Цумтор спроєктував і встановив уздовж лінії прибою дивну конструкцію: соснові риштування, подібні до тих, на яких рибалки сушать тріску, підтримують підвісний текстильний кокон довжиною 120 метрів. Усередині змонтований коридор із панелями та настилом із темного дуба, який освітлюється вбогим світлом із квадратних віконець. Коли людина проходить вузьким коридором, що коливається, вона почувається в пастці, чи то в трюмі корабля, чи то в утробі кита, і все, що вона бачить, — це імена спалених відьом на меморіальних табличках і піна морського прибою за крихітними вікнами.
Окремо від кокона встановлений кубічний павільйон із чорного скла. У ньому знаходиться інсталяція «Вічне багаття відьом» — це стілець із палаючим сидінням і сім дзеркал навколо нього.
Дзеркала — наче німі свідки злочинів, можливо, це родичі та члени сімей жертв, які не змогли чи не захотіли їх захистити.
«Найважливіше в архітектурі — це не створення форми, а зовсім інші речі: світло, структура, гра тіней, запахи», — вважає Цумтор, і Steilneset Memorial став утіленням усіх його ідей і архітектурним обвинувачем людського невігластва та мракобісся.






