Іменинник дня. Вальтер Ґропіус

18 травня — день народження засновника легендарної архітектурно-мистецької школи Баугауз, одного з основоположників і корифеїв модернізму. Сам він так і не завершив архітектурну освіту, але зумів згуртувати навколо себе видатних представників авангардизму свого часу, започаткувавши напрям, що справив найяскравіший вплив на архітектуру XX століття.

Уродженець Берліна Вальтер Адольф Георг Ґропіус походив із верхівки середнього класу та був не єдиним архітектором у родині. Його двоюрідним дідом був архітектор Мартін Ґропіус, учень Карла Фрідріха Шинкеля, чиєю найвідомішою роботою став Königliche Kunstgewerbemuseum (Королівський музей прикладного мистецтва) в Берліні, який носить тепер його ім’я. У 1908 році після чотирьох семестрів вивчення архітектури в Мюнхені та Берліні

Ґропіус залишив навчання і приєднався до офісу відомого архітектора та промислового дизайнера Пітера Беренса, засновника Deutscher Werkbund (Німецька федерація праці), до якої Ґропіус приєднався ще в 1910 році. Серед інших учасників практики Беренса були Людвіг Міс ван дер Рое та Ле Корбюзьє: молодий Ґропіус працював там із Місом в один і той самий час, із Корбю, можливо, теж, але точних свідчень цьому немає.

Оновлений Ґропіусівський завод Fagus в Альфельді-на-Лейні. Фото: Carsten Janssen

Того ж року Ґропіус відкрив власну компанію. Він проєктував меблі, шпалери, предмети масового виробництва, кузови автомобілів і навіть тепловоз. У 1911 році Ґропіус разом з Адольфом Меєром працював над проєктом Fagus-Werk («Фагус»), фабрики в Нижній Саксонії, у місті Альфельд-на-Лейні. Ця фабрична будівля з її ясною кубічною формою та прозорим фасадом зі сталі та скла вважається першим прикладом того, що пізніше стане відомо як архітектура модернізму. Для виставки Німецької федерації праці 1914 року в Кельні Ґропіус і Адольф Меєр спроєктували прототип заводу, який мав стати ще одним класичним прикладом модерністської архітектури.

Вальтер Ґропіус у формі німецького офіцера Першої світової війни

У Першу світову війну Ґропіус служив на Західному фронті і згадував цей час як найбільшу катастрофу. У 1918 році він приєднався до «Листопадової групи» — асоціації скульпторів, художників-експресіоністів, композиторів та інших митців, які прагнули додати імпульси революції до мистецтва. З 1919 року Ґропіус очолював «Раду митців» — радикальну групу архітекторів, художників і скульпторів. Крім того, він зробив внесок у Gläserne Kette, або Кришталевий ланцюжок, — утопічні «листи щастя», ініційовані Бруно Таутом, у яких містилися заклики до «розпаду попередніх основ» архітектури та «зникнення особистості» художника.

Багато радикальних ідей, почерпнуті ним у той час, що лягли в основу його світогляду як творця, Ґропіус зміг утілити з відкриттям школи Баугауз. Ставши після бельгійського художника Анрі ван де Вельде директором Великогерцогської саксонської школи декоративно-ужиткового мистецтва у Веймарі (Großherzoglich-Sächsische Kunstgewerbeschule), він перейменував її на Staatliches Bauhaus Weimar. Ідею Баугаузу Ґропіус виклав в основному «Маніфесті» — чотиристорінковому буклеті зі знаменитою гравюрою «Собор соціалізму» Ліонеля Фейнінгера на обкладинці.

Маніфест про Баугауз із гравюрою Фейнінгера

Найінноваційнішим освітнім аспектом нової школи був її дуалістичний підхід до навчання в майстернях, очолюваних майстром (майстром робіт) і художником (майстром форми). Робота на основі ремісничої праці розумілася як ідеальна єдність художнього дизайну та матеріального виробництва. Будинок Зоммерфельда в Берліні вважається першим спільним творчим актом, виконаним у дусі Баугаузу. Він був спроєктований Вальтером Ґропіусом і Адольфом Меєром (1921–1922), а обставлений предметами меблів, зробленими студентами.

Такий вигляд тепер має головна будівля школи Баугауз у Веймарі. Фото: Tillmann Franz, Bauhaus Verbund

Для Ґропіуса Баугауз став лабораторією мистецтв, де підтримувалася традиційна модель «учень — майстер», але різні дисципліни були поєднані зовсім по-новому. Результат цього підходу мав бути виявлений у дусі досліджень і експериментів, які Ґропіус назвав «фундаментальними дослідженнями», що застосовувалися до всіх дисциплін та їхніх продуктів, від висотних будівель до заварювальних чайників.

Власне у Веймарі Ґропіус залишив мало слідів як архітектор і художник. У 1922 році на головному кладовищі Веймара був представлений його неоднозначний пам’ятник «Березневі полеглі» — жертвам Капповського путчу. Зруйнований націонал-соціалістами, він був відновлений після Другої світової війни. Кабінет директора Баугаузу, мебльований самим Ґропіусом у 1923–1924 рр., також був реконструйований.

Пам’ятник Загиблим у березні, дизайн Вальтера Ґропіуса, Веймар, 1921

1923 року Ґропіус ініціював зміну курсу в Баугаузі й почав із виставки під девізом «Мистецтво та технологія — нова єдність». Школа тепер звернулася до промислових методів виробництва. В підсумку впливовий майстер, художник-експресіоніст і перший директор підготовчого курсу Йоганнес Іттен залишив Баугауз. Ґропіус призначив його наступником угорського художника Ласло Мохой-Надя.

Будівля школи Баугауз у Дессау, спроєктована та побудована Вальтером Ґропіусом. До 100-річчя школи її відреставрували. Фото: Tadashi Okochi

Із переїздом до промислового Дессау в 1925 році почалася нова ера Баугаузу. В цей період, який вважається найкращим і найбільш продуктивним, Ґропіус спроєктував не тільки нову будівлю Баугаузу, відкриту в 1926 році, але й брав активну участь у розробленні низки великих житлових проєктів і раціоналізації процесу будівництва. Серед будівель, створених ним у Дессау, наприклад, будинки для професорів Баугаузу, житловий квартал Дессау-Тертен (1926–1928), серія офісних будівель, включаючи Бюро з працевлаштування.

Житловий квартал Дессау-Тертен, 1926–1928 рр. Фото: Bauhaus Dessau Foundation

У 1928 році Ґропіус, після неоднозначної реакції місцевих політиків на діяльність школи Баугауз, передав посаду директора швейцарському архітекторові та урбаністу Ханнесу Меєру, а сам переїхав до Берліна, де повністю присвятив себе власній архітектурній практиці та просуванню нової архітектури. Найважливіші об’єкти цього періоду включають житловий комплекс Даммерсток у Карлсруе (1928–1929 рр.) та житловий комплекс Сіменсштадт у Берліні (1929–1930 рр.).

Квартал Дессау-Тертен. Наші дні. Фото: Bauhaus Dessau Foundation

У 1934 році Ґропіус емігрував до Англії, а потім до США в 1937 році, де працював професором архітектури у Вищій школі дизайну Гарвардського університету. Його першим архітектурним проєктом у Штатах став власний будинок у місті Лінкольн, Массачусетс. Конструкція будинку поєднує незабутні принципи Баугаузу й елементи американського модернізму. Весь інтер’єр складається з предметів меблів, створених учнями Баугаузу та його викладачами, наприклад, Марселем Бреєром, який теж іммігрував до США і з яким вони тривалий час підтримували стосунки.

Будинок Вальтера Ґропіуса в Лінкольні, Массачусетс. Це його перший проєкт у США

У 1938 році він спільно з Гербертом Баєром організував виставку «Баугауз 1919–1928» у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Він навіть заснував асоціацію молодих архітекторів The Architects Collaborative (TAC), не перестаючи вірити у важливість командної роботи, яку він уже успішно впровадив у Баугаузі. Одним із ключових проєктів, створених у той час Ґропіусом, є аспірантура Гарвардського університету в Кембриджі (1949–1950).

Gropius House на поштовій американській марці

В останні роки свого життя Ґропіус знову часто працював у Берліні. Серед інших проєктів він збудував дев’ятиповерховий житловий будинок у районі Ганзи в 1957 році в рамках виставки Interbau. У 1964–1965 роках розробляв план для Bauhaus Archive у Дармштадті. Він був реалізований у зміненій формі, але в Берліні з 1976 по 1979 роки, вже після смерті Ґропіуса. Після звільнення з посади директора школи Ґропіус присвятив своє життя справі визнання та поширення ідей Баугаузу. Коли він помер у 1969 році в Бостоні, Баугауз був так само відомий, як і його засновник.