Світло вулиці Хрещатик. Що так і не так із її освітленням?

Статтю про згаданий проєкт A-Station на Арсенальній ви можете знайти тут, а ми переходимо до героя сьогоднішньої розповіді — Хрещатика. Зазначимо, що мета цього дослідження — не критикувати, а проаналізувати локацію. Те, які урбаністичні та лайтинг-сценарії були реалізовані, чи ефективні вони для міста й користувачів вуличних просторів, які функціональні та естетичні якості має світло на Хрещатику.

Освітлення будь-якого простору не можна розглядати без розуміння ширшого контексту, наприклад, містобудівного, архітектурного, навіть історичного, бо все це взаємопов’язане. Тому ми виходили за межі виключно світлодизайну чи світлотехніки.

Олександр Максимов, засновник і керівник бренду українського освітлення LOFU, інженер-електрик-дослідник за фахом, працює зі світлом із 2012 року. Компанія пройшла трансформацію від виробника освітлення для промислових та комерційних підприємств (Solmix Lighting) до створення світильників за дизайном українських митців, інтерʼєрного, фасадного та галерейного освітлення. LOFU розробляє сценарії освітлення для підприємств і вуличних просторів громадського користування. У 2022–2023 рр. бренд взяв участь у виставках за кордоном: Maison&Objet (Париж), i am u are (Лос-Анджелес) та інших. Експертиза Олександра Максимова допомогла побачити цілісну поточну картину освітлення на Хрещатику та проблемні ланки, які потребують перегляду.

Юліан Чаплінський, український архітектор, урбаніст, колишній головний архітектор Львова та заступник міністра Міністерства розвитку громад і територій, поділився своїм баченням щодо Хрещатика та розповів про досвід іншого українського міста — Львова в роботі з міськими просторами.

Нам також було цікаво зрозуміти, які ініціативи міська влада впроваджувала чи планує для підтримки й поліпшення стану вулиці.

На початку згадаємо, як Хрещатик розвивався здавна й дотепер.

Минуле, яке визначає майбутнє

Центральні вулиці та міські точки збірки зрідка «призначають» на цю роль. Вони такі, бо люди вважали їх важливими

У випадку Хрещатика поштовхом до його розвитку стали логістика і здатність об’єднувати. Він був і залишається своєрідним коридором, що сполучає Поділ, Старий Київ і Печерськ. Можливо, саме тому і зараз місто не наважується прибрати чи суттєво обмежити транспортний рух вулицею, незважаючи на погану якість повітря, дискомфорт мешканців у користуванні центральною частиною Києва та дослідження урбаністів, як це можна було б зробити.

Статус вулиці місцевість набула у ХVIII столітті. Протягом ХІХ — початку ХХ ст. простори Хрещатика активно й щільно забудовували, в його ансамблях переважали дво- та триповерхові кам’яниці. На вулиці розташовувалася плеяда цінних будівель, багато з яких сьогодні втрачені, наприклад, міська Дума, готель «Національ», дім Гінзбурга, який називали першим українським хмарочосом. Біля сучасної Європейської площі курсував електричний трамвай (у 1930-х роках трамвайне сполучення на Хрещатику замінили тролейбусним).

Словом, тогочасний Хрещатик був осередком бізнесового й культурного життя столиці, із численними крамницями, установами, конторами. Вулиця не була виключно представницькою чи комерційною — в будинках також мешкали звичайні кияни.

У виданні «Енергетика. Історія, сучасність і майбутнє», упорядкованому С. Плачковою, І. Плачковим та групою науковців, знаходимо відомості про штучне освітлення. Багато ноу-хау для міста започатковувалися саме на Хрещатику.

Спочатку для Хрещатика і прилеглих вулиць Олександрівської (нині М. Грушевського), Володимирської, Фундуклеївської (нині Б. Хмельницького) та Прорізної, площ і кварталів довкола використовували газові світильники. Стаціонарне освітлення обладнали в далекому 1872 році, і вже тоді ліхтарі на Хрещатику працювали більше годин, ніж будь-де в Києві.

Коли в місті почали використовувати електрику, одним із перших освітлених громадських просторів став сад, на місці якого нині стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського. Енергія від першої електростанції загального користування подавалася саме на Хрещатик, до міського театру та прилеглих будинків. Об’єкти для обслуговування міської електромережі на рубежі ХІХ–ХХ ст. були зведені біля сучасного майдану Незалежності.

Для освітлення центру Києва використовували електричні дугові ліхтарі у вигляді скляних призм на спеціальних чавунних або трамвайних стовпах. Світильники також могли підвішувати на опори з кронштейнами.

Як підсумок, можна сказати: хоча погляди на освітлення в минулому були далекі від сучасних принципів світлового дизайну й концентрувалися переважно на кількості, а не на якихось складних характеристиках, Хрещатик освітлювався краще, ніж багато інших частин міста. Джерела світла працювали довше, їх намагалися зробити якомога сучаснішими. Коли центр Києва сяяв за допомогою газу й електрики, на околицях все ще палили гас.

В історії Хрещатика немало моментів, коли він зазнавав значних змін архітектури й облаштування. Вже згадувалася інтенсивна розбудова ХІХ століття та буремний початок ХХ. Беззаперечно — трагедія 1941 року, коли будівлі Хрещатика були заміновані й підірвані, найімовірніше, радянськими підпільниками. Центр міста тоді перетворився на згарище. Подальше розширення Хрещатика (унаслідок якого позбавилися не лише руїн, але й низки пошкоджених об’єктів, які можна було відновити) і післявоєнна реконструкція 1949–1960 років, коли в підсумку Хрещатик постав у новому образі — урочистому, сталінсько-ампірному, в обіймах каменю.

Далі можна згадати реконструкцію майдану Незалежності у 2001 році, коли під і над площею побудували ТЦ «Глобус», а великий фонтан трансформувався в синій купол — світловий ліхтар того-таки торгового центру. На площі з’явилися Монумент Незалежності, символічні Лядські ворота, низка менших пам’ятників, фонтанні комплекси.

Підземні торгові лабіринти «Метрограду» між Бессарабською площею та площею Українських Героїв (до 2023 р. — Льва Толстого) відкрили того ж року.

Примітно, що за планами зазначені підземні метри в центрі міста мали стати паркінгами, проте реалізувалися саме як ТРЦ.

Хрещатик має свідоцтва Революції Гідності й місця вшанування її полеглих воїнів. Свіжі нагадування про ціну, яку ми платимо за свободу та майбутнє, — меморіал героїв, загиблих у розв’язаній росією війні.

Зараз Хрещатик — вулиця довжиною 1,3 кілометра, «найкоротша і найширша серед головних європейських», як люблять зазначати в путівниках, розташована одразу у двох районах Києва — Шевченківському та Печерському. Починається вона Європейською площею, де до неї примикають вулиці М. Грушевського, Трьохсвятительська, Володимирський узвіз і парки на схилах Дніпра. Далі перетинає майдан Незалежності, вулиці Інститутську, Архітектора Городецького, Прорізну, Лютеранську, Б. Хмельницького, бульвар Т. Шевченка й «перетікає» в Бессарабську площу та вулицю Велику Васильківську.

На Хрещатику 8 смуг автомобільного руху і 31 об’єкт культурної спадщини — будівлі, які мають історико-архітектурну та історичну цінність, одна станція метро, кілька підземних переходів і ціле андеграундне життя під Майданом, враховуючи 21-метрову «трубу» і хитросплетіння «Глобусу».

На вуличні простори Хрещатика чинять вплив не лише масштабні події, реконструкції та будівництва. Кожне втручання як «ефект метелика» — нова вивіска чи підсвітка, кіоск, клумба, перехід змінюють сприйняття, параметри навігації, доступності тощо.

Трансформації Хрещатика, які не сталися

Влада міста неодноразово говорила про зміни, що мають відбутися з вулицею. У 2014 році ідея створення меморіалу героям Небесної сотні — Музею Революції Гідності масштабувалася до відкритого архітектурного конкурсу на проєкт оновлення громадських просторів у центрі Києва під назвою «Територія гідності». Він передбачав комплексні роботи на 70 гектарах у центрі міста, включно з просторами Майдану, прилеглими вулицями й зеленими зонами, будівлею «Українського дому».

Конкурсу передували публічні обговорення з активним залученням громадськості. Протягом 2014–2015 рр. було подано 149 проєктів у чотирьох номінаціях:

• «Громадський простір Майдану та центрального ядра м. Києва» — 29 проєктів;
• «Меморіалізація подій Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної сотні» — 87 проєктів;
• «Міжнародний культурний центр “Український Дім на Європейській площі”» — 9 проєктів;
• «Багатофункціональний музейний комплекс “Музей Майдану/музей свободи”» — 24 проєкти.

Переможці були визначені, у 2015 році вийшло розпорядження КМУ № 1186 «Про утворення державного закладу “Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції гідності”». Проте жодних проєктів — ні самого меморіалу, ні решти — так і не було реалізовано. Сайт конкурсу terradignitas.kga.gov.ua нині не обслуговується.

У 2017 році знову вийшли два розпорядження Кабміну про конкурси: «Про організацію та проведення відкритого міжнародного конкурсу на створення кращого ескізного проєкту будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності» (№ 390-р) і «Про організацію та проведення міжнародного відкритого архітектурного конкурсу на кращу проєктну пропозицію щодо об’єкта “Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності”» (№ 501-р). Розвиток цих ініціатив невідомий.

Про плани оновити Хрещатик у 2019 році публічно заявляв В. Кличко.

У 2019 році на Prozorro були завершені два тендери на розроблення проєктно-кошторисної документації для капремонту Хрещатика і майдану Незалежності.

У грудні 2021 року комунальна корпорація «Київавтодор» оголосила тендер на проведення капремонту Хрещатика, який виграла компанія «Онур Конструкціон Інтернешнл» із вартістю будівельних робіт 739 млн 500 тис. грн.

На початку 2022-го в КМДА затвердили проєкт «Капітальний ремонт вул. Хрещатик у Печерському та Шевченківському районах м. Києва» тривалістю 12 місяців із загальною кошторисною вартістю більше 790 млн грн.

Ми всі знаємо, що сталося далі: почалася повномасштабна війна.

Цього травня кияни та гості міста могли помітити, що рух вулицею тимчасово перекрито й відбуваються будівельні роботи: на розі Прорізної облаштували регульований пішохідний перехід, який дублює підземний перехід через Хрещатик.

Ми звернулися із запитом до КМДА, Департаменту містобудування та архітектури й головного архітектора Києва Олександра Свистунова, щоб отримати інформацію, чи втілюватиме місто задумане для головної вулиці й чи були ті роботи частиною попереднього проєкту.

Ми отримали відповідь від Тетяни Зайченко, заступниці директора Департаменту містобудування та архітектури. В офіційному листі вона зазначає: цей підрозділ виконавчої влади відповідно до чинного законодавства надає містобудівні умови та обмеження — одні з основних вихідних даних — для проєктування об’єктів будівництва в межах своїх повноважень. За відомостями електронної бази документообігу Департаменту містобудування та архітектури, а також Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва», містобудівні умови та обмеження для проєктування об’єкта будівництва, реконструкції (реставрації) вул. Хрещатик не надавалися. Відсутні там також відомості щодо реєстрації схеми генерального плану на реконструкцію (реставрацію) вулиці Хрещатик у місті Києві.

У найближчому майбутньому для оновлення Хрещатика передбачені лише поточні зміни на окремих ділянках вулиці 

Комунальна корпорація «Київавтодор» коментує: в період із 2019 по 2020 роки було розроблено проєктно-кошторисну документацію на капітальний ремонт, а у 2021 році між корпорацією та ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» був підписаний договір на виконання робіт із капітального ремонту вулиці Хрещатик.

За відповіддю генерального директора КК «Київавтодор» Олександра Федоренка, згідно з проєктною документацією передбачалося провести роботи з демонтажу наявного та влаштування нового дорожнього покриття, замінити покриття тротуарів (для забезпечення довговічності планували застосувати гранітну бруківку), створити велосипедну інфраструктуру (розглядали варіанти — велосмуги на проїжджій частині та велодоріжки на тротуарах). Мали з’явитися додаткові наземні пішохідні переходи на перетині з вулицями Прорізною та Михайлівською. Тротуари й пішохідні переходи планувалося обладнати заниженим бордюрним каменем і тактильною навігацією. Також у комплексі робіт був зазначений ремонт підземних переходів (у переході на майдані Незалежності планувалося влаштувати два підйомники для людей з інвалідністю), додаткові камери відеоспостереження, ремонт підземних мереж (комунікаційного колектора, колектора дощової каналізації, оглядових колодязів інженерних мереж).

У складі робіт із благоустрою території передбачалася модернізація мережі зовнішнього освітлення, озеленення, влаштування системи зрошування.

У зв’язку із запровадженням в Україні воєнного стану реалізацію капітального ремонту вул. Хрещатик призупинили.

Водночас задля підтримки належного технічного стану дорожнього покриття центральної вулиці столиці та забезпечення безпеки дорожнього руху на вулиці Хрещатик проводиться плановий поточний ремонт дорожнього покриття на окремих ділянках.

Роботи виконуються в межах Плану поточного ремонту об’єктів вулично-дорожньої мережі та штучних споруд КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів і споруд на них Шевченківського району» м. Києва на 2025 рік, затвердженого відповідним наказом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київради. Планом передбачене проведення ремонту орієнтовним обсягом 4000 м2 та вартістю 3,5 млн грн.

У період із квітня по травень уже здійснений поточний (дрібний) ремонт асфальтобетонного покриття центральної вулиці. Спільно з КП «Центр організації дорожнього руху» на перетині з вулицею Прорізною виконані роботи з облаштування інклюзивного перехрестя.

Іншими словами (це вже говоримо ми, а не виконавча влада та «Київавтодор»), саме до реставрації чи реконструкції Хрещатик не готували: не вивчалися містобудівні умови та обмеження для проєктування, не зареєстрована відповідна проєктна документація.

Озвученого капітального ремонту теж поки не буде. В найближчому майбутньому для Хрещатика передбачені лише поточні зміни на окремих ділянках вулиці.

Важливе, на нашу думку, питання для розвитку Хрещатика — робота з архітектурними та історичними пам’ятками. Адже дії з об’єктами культурної спадщини вимагають більшої уваги, ніж звичайна забудова, і зарегульовані правилами. Охоронний статус впливає на те, які сценарії можна обирати.

У 2018 році обговорювали підготовку й подання документації до ЮНЕСКО, щоб вулицю могли включити до світового охоронного списку спадщини. Ініціатором проєкту була докторка архітектури, віцепрезидентка НСАУ Олена Олійник. Відповідний намір закріплений у тексті міської цільової програми «Охорона та збереження культурної спадщини Києва на 2019–2021 рр.».

До цієї думки повернулися під час повномасштабної війни. Не те щоб росіяни дуже боялися ЮНЕСКО, але активність і міжнародний розголос — ключ до того, щоб проблему помічали. У 2023 році до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «під загрозою» внесли історичний центр Одеси, цим охоронним статусом вже відмічені Софія Київська, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова.

На наш запит до КМДА про те, чи планують захищати Хрещатик таким чином, у Департаменті охорони культурної спадщини зазначили, що за обліковими даними вулиця Хрещатик внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України відповідно до наказу Мінкультури України від 14.08.2013 № 757 як пам’ятка містобудування місцевого значення «Вулиця Хрещатик» (охоронний № 927-Кв).

Згідно з письмовою відповіддю директорки Департаменту охорони культурної спадщини Марини Соловйової, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об’єкт, що може мати видатну універсальну цінність і відповідає критеріям, визначеним Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, номінується центральним органом виконавчої влади, який формує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, — тобто Міністерством культури та інформаційної політики, за рекомендацією Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (IСOMOS).

Марина Соловйова зазначила, що відповідно до даних системи електронного документообігу Департаменту проєкт капремонту вулиці Хрещатик у Печерському та Шевченківському районах Департаментом не погоджувався. За Законом України «Про охорону культурної спадщини» встановлення режиму використання такого об’єкта, а також погодження програм і проєктів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, які можуть позначитися на об’єктах культурної спадщини, у повноваженнях Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.

Із таким досьє ми підійшли до розмови про вулицю з експертами.

Освітлення як частина урбаністики і «правильних» вулиць

У матеріалі про реновацію на Арсенальній і проєкт A-Station світло називали «дескриптором простору» — тим, що цей простір визначає й надає можливість прочитати. Для професійних дегустаторів дескриптор — це одиниця для опису аромату і смаку. Наприклад, кави чи вина, адже кожен сорт має унікальні ноти і властивості.

Освітлення для вулиці — така сама одиниця, яка дозволяє нею насолодитися. Воно формує образ і характер простору, який люди зчитують на свідомому й підсвідомому рівнях.

Сучасні архітектура та урбаністика транслюють думку: штучне світло — значно більше, ніж інструмент для того, щоб бачити будинки й вулиці вночі. Навіть його утилітарна робота складніша, ніж просто «прибрати темряву».

Адекватний світлодизайн у міських просторах покращує безпеку, сполучення та навігацію, стимулює активність і мобільність, формує патерни поведінки людей — від водіїв до туристів, звичайних перехожих або розбишак у парку. Настільки, що простір може притягувати чи відштовхувати певний профіль відвідувачів.

Освітленням можна перебудувати простір, не «викорчовуючи» його будівлі й пам’ятники, мережі, шляхи та дерева, і це саме те, що треба в рамках вулиць, які живуть довге багатошарове життя

Світло визначає, якими ми сприймаємо локації і все, що в них розташоване. Ця сила працює в обидва боки: коректні світлові сценарії виділяють головне, делікатно притишують і об’єднують те, що не має проявлятися занадто. Некоректні — відкривають усі огріхи міського планування чи недосконалість архітектури, показують об’єкти гіршими, ніж вони є. Лайтинг-стратегії в місті великою мірою відповідають за комфорт, здоров’я, благополуччя мешканців, беруть участь у формуванні міської ідентичності.

У розвинених суспільствах пріоритетами для освітлення міських просторів є орієнтація на людину й захист біорізноманіття, врахування природних біологічних ритмів, енергоефективні та стійкі рішення, боротьба з надмірним або нераціональним використанням штучного світла (світловим забрудненням). Урбаністи і світлові дизайнери все частіше говорять про необхідність детальних світлових майстер-планів для міст, вулиць і локацій — так підхід буде цілісним.

Ці практики в одних країнах розвиваються активно, в інших — відстають у часі. На рішення можуть впливати звички управління, фінансові можливості, культурні традиції, рівень розуміння проблематики. Тому освітлення однієї й тої самої локації із часом можна (і треба!) переглядати.

Освітлення та середовище Хрещатика. Що і як працює?

Обидва наші співрозмовники говорять: Хрещатик не схожий на інші вулиці, тому брати орієнтири звідкись не надто доцільно.

На думку архітектора Юліана Чаплінського, сьогоднішній Хрещатик сформований у «сталінській» архітектурі та має свій унікальний профіль і сценарій.

«Я би не порівнював його з проспектами Барселони чи Відня. Очевидно, що цей масив кераміки й каменю має добре зібрані пропорції, їх дійсно можна по-різному підсвічувати. Потрібно працювати з локальним освітленням на рівні сидячої людини, людини, яка стоїть, на рівні автомобіліста, щоб під час руху автівки його нічого не відволікало. Тому я б не називав жодних вулиць, з якими в мене асоціюється Хрещатик», — пояснює він.

«Хрещатик — центральна вулиця, і якщо розробити для нього світловий майстер-план і дизайн-коди, він міг би стати тією основою, на якій випробували рішення для міста», — Олександр Максимов

«Брати референси десь у Варшаві чи Празі неможливо. Хрещатик не схожий і на вулиці українських міст, хіба що трішки на Сумську в Харкові, масштабами забудови й архітектурою. Я, безумовно, працював би з ним як із власним, а не похідним, — говорить Олександр Максимов, засновник бренду освітлення LOFU. — Хрещатик унікальний тим, що його відбудовували і планували, цього не можна сказати, наприклад, про Глибочицьку в Києві. Або давайте подивимось на проспект Миколи Бажана. Це ж трошки інша архітектура, правда? В цьому плані Хрещатик архітектурно зрозумілий, співмірний.

Вулиці в центрі Варшави теж відбудовували після війни, але в тому випадку будинки були відновлені за старими кресленнями. Там немає новобудов і всього цього ампіру.

Хрещатик — центральна вулиця, і якщо розробити для нього світловий майстер-план і дизайн-коди, він міг би стати тією основою, на якій випробували рішення для міста».

Максимов зазначає: сьогоднішній Хрещатик і його освітлення можна розглядати у двох контекстах. Перший — вулиця як проїжджа частина, освітлена світильниками з натрієвими лампочками 90-х років, і тут сказати можна небагато. Другий — Хрещатик як головна вулиця країни, історична пам’ятка.

«Але, на жаль, і в цьому контексті освітлення… не існує. Є зелений ЦУМ, який світиться на новорічні свята тисячами ліхтариків і лампочок. Є мільйон вивісок і світлових екранів аптек, крамниць, які роблять Хрещатик не схожим на центральну вулицю міста. Головна вулиця міста з МАФами, кожен із яких має свою різнокольорову вивіску. З підземними переходами, які десь схожі на ларьок, а десь — на чорну дірку. З абсолютно непідсвіченими зонами відпочинку, серед яких є цікаві, зі сходинками, терасами й лавами. І з широкими пішохідними зонами, в яких є світло лише від магазинів», — констатує він.

За словами Олександра Максимова, наразі на Хрещатику в контексті світла не відчувається єдиного задуму: «Ми ніби освітили його всім, чим змогли».

«Освітлення хаотичне, воно все різне. Для закладів комерції — і тут ми передусім говоримо про рівень до другого поверху, бо це основний візуальний ряд, який бачить людина — необхідно визначити один вигляд, розробити легкий дизайн-код. Я розумію, що певним брендам це може бути складно прийняти, але ж в інших містах якось виходить? Навіть світові торгові марки адаптують свою айдентику. Архітектурна підсвітка має бути однорідною, без кольорового розмаїття. Зараз є купа реклами з екранами на всю вітрину, яка насправді не працює і непотрібна всім цим магазинам і аптекам, бо ширина прохідної частини навіть не дає її роздивитися.

Багато освітлення застаріло. Коли ви бачите в місті жовтогаряче світло — це, скоріше за все, старі, ще натрієві лампи. Вони не енергоефективні, їхнім недоліком також є індекс передачі кольору. Це світло робить усі об’єкти однаковими, без відтінків. У таких світильників зазвичай нема сформованої спрямованості світла через старі опори, які використовуються», — пояснює Олександр.

«Йдучи Хрещатиком увечері, я постійно дивлюсь під ноги, мені некомфортно. Я нічого не бачу, бо світло в мене тут (показує на рівень очей). А внизу світла нема, і немає нормальної дороги. Хрещатик у темну пору доби — це візуальна строкатість, купа молоді і, на жаль, маргінали, наливайки та МАФи, причому всі різні. На всіх центральних вулицях світу таке є, але десь це контролюють, а десь ні. Звичайно, це комплексне питання, яке виходить за рамки освітлення, та деякі речі світло може змінити.

Наразі немає логіки у виборі кольорів та інтенсивності світла для фасадів Хрещатика. Чому ми підсвітили ЦУМ зеленим? Тому що це кольори київського торта чи каштана? КМДА точно не треба підсвічувати прожекторами яскравіше, ніж будинки поруч. Так, це адміністративна будівля, але чим вона краща за будинок навпроти?

Загальна проблема Києва — світлове забруднення. Це тема для окремої великої розмови. Світла забагато, воно суперпотужне й не відповідає нормам. Вуличне освітлення має працювати не так. Не може бути вночі світло, як удень, людські й не тільки біоритми збиваються».

«Чому ми підсвітили ЦУМ зеленим? Тому що це кольори київського торта чи каштана?» – Олександр Максимов

На думку Юліана Чаплінського, істотною проблемою українських міст залишається неузгодженість загального освітлення з рекламою:

«Я думаю, що ДБН (державні будівельні норми. — Прим. ред.) у питаннях освітлення столиці й великих українських міст відіграють останню роль, тому що норми, очевидно, визначають мінімальну кількість люксів (одиниця вимірювання освітленості. — Прим. ред.) для освітлення, але не обмежують у тому, яке воно має бути. Неузгодженість загального освітлення з рекламою і бардак із вивісками, які світяться по-різному, призводять до такого дисбалансу для очей. Я не дуже люблю розцяцьковані світлом вулиці, де освітлення перетворюють на кольоровий цирк і все має горіти, блимати й напружувати. Так само, як є звукові забруднення, існують і світлові забруднення, і на нервову систему вони діють дуже по-різному.

Так, у Нью-Йорку є площі з виключно анімаційною рекламою, але це швидше про те, що вони є виокремленим місцем для рекламного споживання. І не означає, що всі вулиці міста мають бути однаковими».

Юліан Чаплінський: «Моя думка в тому, щоб не перегинати з тим, що світло — це про красу. Потрібно усвідомити, що це передусім річ технологічна»

То чи є зараз в українському просторі достатньо розуміння, яким має бути сучасне освітлення вулиць — сплановане, людиноцентричне, таке, що дбає про біорізноманіття? Можливо, це просто дорого?

Юліан Чаплінський говорить: «Я думаю, на загальному рівні це взагалі не зрозуміло. Мери міст обмежуються бюджетами і, звісно, дуже вузьким баченням, коли освітлення зводиться до простого “натикування” світильників уздовж паркових доріжок і тротуарів. Ніхто не дав доброго прикладу того, що велодоріжка має освітлюватись одним чином, автомобільна дорога — по-іншому, пішохідний простір — ще по-іншому. Ба більше, це світло має адаптуватися до пори року, часу доби. Реагувати спокійно на сніг, опади чи їхню відсутність. Сучасні технології на все це можуть відповісти. Чи це дорого? Так, це точно дорожче, ніж просто встановити світильники.

Але, на щастя, цей рух в Україні вже народжується, є українські лайтинг-компанії, які роблять у царині освітлення все більше досліджень і експериментів. Моя думка в тому, щоб не перегинати з тим, що світло — це про красу. Потрібно усвідомити, що це передусім річ технологічна. Воно про безпеку, про навігацію, про різні правильні відчуття людини, яка відвідує середовище. А вже в останню чергу про якісь світлові ефекти».

Олександр Максимов вважає, що в Україні достатньо талановитих архітекторів, дизайнерів, світловиків і проєктантів, які можуть розробляти і втілювати якісні ідеї. «Коли ми говорили про референси, назагал це нормально — спиратися на світовий досвід. Ясно, що всі в когось училися, в цьому немає нічого поганого. Та головне, в чому ми маємо перейти на світовий досвід, — це робити рішення функціональні, прогресивні й комфортні».

«Хрещатик усе ж таки потребує перегляду й розуміння того, чи ця вулиця про автомобільне шосе, чи вона про центр збору не лише всього Києва, але й країни», — Юліан Чаплінський

Які зміни були б більш доречними для Хрещатика і які світлові стратегії могли б поліпшити користування вулицею, підсилити її загальний образ?

Юліан Чаплінський відповідає: вибір підходу, як саме оновлюватиметься Хрещатик, — чи це буде капітальний ремонт, чи реконструкція, чи, наприклад, реставрація домінант — зумовить багато подальших рішень.

«Якщо це капремонт, то це те, про що я говорив раніше: натикування світильників, відливка їх із чавуну чи іншого металу. І це не про урбаністику. Хрещатик усе ж таки потребує перегляду й розуміння того, чи ця вулиця про автомобільне шосе, чи вона про центр збору не лише всього Києва, але й країни. Мені здається, там є що дошліфовувати як у темі громадських просторів, темі озеленення, так і в темі переходів підземного світу, надземного світу. І все це, звісно, має завершуватися й обрамлятися освітленням».

Засновник лайтинг-бренду LOFU Олександр Максимов розмірковує про можливі сценарії для Хрещатика більш розлого.

«Із чого почати працювати над освітленням? Напевне, з визначення для світлодизайнерів і світлотехніків того, які об’єкти на Хрещатику є культурною спадщиною, які — історичними, важливими будівлями. Для них варто розробити концепцію підсвічування. Вони мають стати акцентами на тлі рівного світла вулиці, з архітектурною підсвіткою теплого білого кольору, без розмаїття кольорів. Київська архітектура переважно не має історичних кольорів фасаду, які мають бути підкреслені, тому культурні об’єкти на Хрещатику не вимагають підсвітки іншого кольору. Все те саме, що й для решти вулиці, але більшої яскравості та насиченості. Так вулиця матиме вигляд намиста з перлів, у якому деякі перлини більші, ніж решта.

Вітрини й вивіски крамниць і закладів на перших поверхах я б узгодив, застосувавши дизайн-код, я вже це згадував. Спускаючись нижче, можна додати освітлення пішохідних зон низовим освітленням — із висотою стовпчиків до півтора метра, для того, щоб забрати акценти. Там уже є акцентне світло на дорогах, і, щоб забрати світлові акценти з пішохідної зони, я б занизив світло, привів до нормального вигляду перші та другі поверхи. Рухаючись рівнями будівель вище, можна зробити м’яке, неакцентоване світло, яке просто йде догори, не вниз і не вперед.

Варто пам’ятати, що роль Хрещатика — не лише бути вулицею-візитівкою чи вулицею для туристів, міських прогулянок, споживання. В його будинках мешкають люди».

Олександр Максимов: «Працювати з простором Хрещатика я почав би з вітрин на перших поверхах і з вулиці. Завдання — зробити її максимально комфортною для пішоходів»

Максимов пропонує «їсти пиріг» освітлення Хрещатика по частинах:

«Можна було б розробити план, де перша частина — це концепт освітлення пішохідної зони, зелених насаджень, дороги без урахування фасадів. Уявімо, що ми їх вимкнули й розробили план освітлення без них. Потім додається світлове навантаження від фасадів, реклами й решти. Так зрозуміємо яскравості, скільки освітлення ми хочемо отримати для будівель.

Я почав би з вулиці. Завдання — зробити її максимально комфортною для пішоходів. Людина, яка зайшла в магазин чи кафе, фактично вже не є пішоходом Хрещатика. Водій також не є пішоходом».

За словами фахівця, за необхідності якісний проєкт освітлення для Хрещатика із референсами та рендерами можна створити за 3–4 місяці.

На думку Олександра Максимова, якщо подбати про те, щоб дорожнє світло фокусувалося на дорозі, а підсвітки пішохідних зон робили свою роботу окремо (адже в різний час доби і дорога, і тротуари можуть освітлюватися або ні), якщо вулиця буде підсвічена однорідно, за обраним стандартом, з обмеженими варіаціями світильників, чіткими стандартами для реклами, Хрещатик стане набагато затишнішим для містян і більш приємним для прогулянок. Таким за настроєм, якими є вулиці Праги, Відня або Варшави.

Про освітлення архітектурних ансамблів і домінант — панівних будівель у композиції Хрещатика, зведених до й після Другої світової війни, в радянську добу і пізніше, експерт з освітлення говорить: історію вулиці та життя містян не можна красти.

«Вулицею гуляло не одне покоління киян, українців. Деякі діти з’їли на Хрещатику в тому чи іншому архітектурному ансамблі своє перше морозиво, і зараз вони вже дорослі. Ми не можемо змінити минуле й перебудовувати вулицю, тож “відміняти” ті чи інші будівлі через епоху, в яку вони були побудовані, не варто. Це не значить, що кожну з них треба виділяти особливо — я вже згадував про концепцію архітектурного підсвічування в одному стилі.

Пам’ятаймо також про те, що світло не завжди акцентує, воно багато що ховає. Ним можна підкреслити або прибрати в тінь, навіть сховати невідповідності на фасаді, привернути увагу до форми будинку чи змінити її, вирівняти “картинку”.

Тож за бажання ми можемо підкреслити ті культурні пам’ятки й надбання, які цікаві нам. Із сучасними системами керування це не проблема», — говорить він.

Ми запитали думку Олександра про потенційний міжнародний охоронний статус вулиці й роботу зі спадщиною в цьому разі.

«Якщо Хрещатик подавати як об’єкт спадщини в перелік ЮНЕСКО, до цього треба прибрати з нього все — кіоски, магазини, вивіски — і лише тоді це робити. Бо якщо внесуть таким як є, його біди залишаться назавжди. З ним треба попрацювати попередньо, і це більше, ніж помити й підмести», — розмірковує Максимов.

Хрещатик — не готель чи атракціон. Це вулиця, яка живе своїм життям

Складним з огляду на модерністський стиль будівлі і її розташування, засновник LOFU називає кейс «Українського дому»:

«Європейська площа зараз видається максимально відокремленою. Є “Український дім”, готель “Дніпро” з парковкою перед готелем і будкою охорони, дивна клумба. Поряд зелена зона, сходяться вулиці Володимирський узвіз і Грушевського, на останній — знову історичні будинки. Лише світлом там не обійдешся.

Варто переглянути, чи потрібна зона для паркування перед готелем, яка привертає увагу чи не більше, ніж сам готель. Замінити клумбу — її композицію, підсвічувати не опори, а середину. Саму будівлю “Українського дому” я б підсвічував не як пам’ятку архітектури, а як експонат, бо її стиль дуже відрізняється від сусідніх споруд. Готель було б добре освітити в тому самому стилі, будинки навпроти — також. Тоді цей простір не буде так рвати око».

Ще одним каменем спотикання Максимов називає об’єкти на майдані Незалежності, які з’явилися там після реконструкції 2001 року, як-от «гребля» торговельного центру «Глобус»:

«Вона скляна, вона дивної форми. Вона на головній площі країни. Зі склом світлом, на жаль, не “граються”, але цю конструкцію можна спробувати візуально відсікти, зробити менш акцентною».

«З Майдану можна позабирати підсвітки пам’ятників, які світять неясно звідки й куди. Чому б не зробити підсвітки пам’ятника вузькою оптикою, щоб концентрація світла була на пам’ятнику, а не на всьому іншому? Так же теж можна зробити», — констатує він.

У підготовці Хрещатика до сезонних свят або урочистостей він радить уникати надмірного прикрашання світлом:

«Я не підтримую ідеї гірлянд, протягнутих між стовпами, чогось на кшталт “зоряного неба”. Робити до кожного свята світло на вулиці теж не дуже правильно. Якщо ми ставимо ялинку, то на ялинці вже є її власне світло, правда? Так, можуть бути пересувні тематичні локації, ярмарки з відповідним освітленням — і тоді основне світло вулиці вимикається. Коли приходить час, локація з’їжджає. Хрещатик — не готель чи атракціон. Це вулиця, яка живе своїм життям.

Теоретично до свят ми можемо робити світлові шоу, наприклад, з DIY-проєкторами. Залежно від ідей можна вимикати все світло, підсвічувати фасади, акцентувати лише паркову пішохідну зону. Керування освітленням зараз — це не штепсель і розетка, а планшет. Будь-які сценарії легко продумувати, закладати й контролювати».

Рухаючись до завершення розмови, Олександр Максимов говорить: ухвалюючи рішення про будівництво об’єктів або оновлення міських просторів, треба думати про те, що жити в них саме нам — українцям. Не чекати, коли приїдуть великі закордонні експерти, а робити щось самим.

Вже є простори, які ми створили комфортними і які добре себе показують. Ми лише маємо масштабувати правильний досвід.

Згадуючи світлові сценарії, реалізовані у Львові, він називає їх більш делікатними та комфортними для мешканців і гостей міста.

Юліан Чаплінський: «Мені здається, що ця містичність і контрастність, як на картинах Караваджо, — це світловий код Львова. Динаміка й різні кольори — абсолютно не львівський формат»

Юліан Чаплінський прокоментував зміни, які були впроваджені в місті останнім часом:

«Я вважаю, що у Львові було багато чого зроблено. Як мінімум те, що місто відмовилося від кольорової підсвітки громадських об’єктів. Був випадок, коли дуже невдало підсвітили церкву Андрія, колишній Бернардинський костел. Кольори виглядали недолуго на цій ренесансно-бароковій пам’ятці — на щастя, порадилися і згодом зробили однотонну жовту підсвітку. Над освітленням кожної церкви й катедри у Львові працювала рада при Управлінні охорони історичного середовища, в якій брали участь різні фахівці. Вони визначали ракурси, в яких силуетах читається споруда, що в ній є найважливіше, що вартувало б підсвітити.

І мені здається, що ця містичність і контрастність, як на картинах Караваджо, — це світловий код Львова.

Його не можна підсвічувати, як, наприклад, Дніпро — різними кольорами, з динамікою, щоб була реклама на фасадах із LED-моніторами. Це абсолютно не львівський формат. Такий формат дійсно може підійти модерністичному місту, але не ренесансному й бароковому.

Львів має досвід підсвітки громадських площ, як Меморіал Небесної Сотні, оновлена площа Двірцева, паркові реконструкції та сквери. Я вважаю, що ці речі були доволі вдалими».

Говорячи про львівську політику роботи з міськими просторами, він пояснив, що зараз місто бореться з візуальним шумом, рекламою:

«Місто світиться в силуеті сакральних домінант і не дає іншим (об’єктам. — Прим. ред.) перебити цю домінантність. У Львові все-таки є культура дискусії, воркшопних нарад, де чують думки різних людей, експертів і намагаються зробити якомога краще. Хоча це не описано в якихось рішеннях виконкому, я маю на увазі політику того, як освітлювати простори, але є правила, дизайн-код про вивіски, їхні матеріали, і це вже зробило величезний поступ».

Олександр Максимов: «В Україні багато аспектів освітлення досі інтерпретуються довільно, на розсуд підрядників або власників об’єктів. Тому, особливо в проєктах суспільного значення, варто збільшувати участь профільних фахівців і світлових експертів»

Олександр Максимов підсумовує: «Системні лайтинг-стратегії, дизайн-коди й інші рішення щодо освітлення громадських просторів в українських містах залишаються складною темою. У країнах центральної Європи освітлення місць загального користування і архітектури вже давно підпорядковується чітким правилам. Вони не обмежені суто технічними характеристиками, як у нас, а містять багато вимог щодо візуальних властивостей просторів. Сучасний світлодизайн ставить питання: як гармонізувати вплив міського світла на все живе довкола, як зберігати здоров’я і благополуччя користувачів просторів. В Україні багато аспектів освітлення досі інтерпретується вільно, на розсуд підрядників, власників об’єктів чи бізнесу, девелоперів. Тому — і особливо в проєктах суспільного значення — варто збільшувати частку участі фахових спеціалістів, експертів зі світла».

Плануючи текст, ми хотіли додати частину про те, як формувався досвід освітлення міських локацій за кордоном — площі Таймс-сквер у США, а також світлові нормативи, якими керуються для освітлення вулиць в Австрії. Здавалося, що в порівняннях і контрастах краще зрозуміємо, чого потребує рідний Хрещатик і що ближче до наших реалій.

Коментуючи тему, експерти мимохіть згадували вогні Нью-Йорка, вулиці Відня і Праги. Втім, вони констатували: гнатися за референсами й повторювати чужий шлях не варто, і ми до них прислухаємося.

Американські та європейські кейси все ж важливі, бо пропонують нам… оптимізм. Усвідомлення того, що історія вулиці може карбуватися по-різному, і головне — чим усе зрештою завершується. Та ж Таймс-сквер за півтори сотні років пережила трансформації від бажаного шматка землі до маргінального району й перетворення на знаменитість — «перехрестя світу» з гігантизмом світлодіодних екранів. Сучасні погляди на міські простори змушують її зменшити апетити, стати енергоефективною, оцінити вплив на екосистему (наприклад, на мігруючих птахів, яких світло змушує відхилятися від маршруту). Білборди з Таймс-сквер не зникнуть, але неминуче будуть більш стійкими в майбутньому.

Європейські погляди на міське освітлення давно більш розсудливі й помірковані, почасти через інші масштаби міст і плекання традицій, також — відданість цілям циркулярної економіки, турботу про навколишнє середовище.

Світлові детальні гайдлайни затверджені не лише в Австрії, закони або стандарти щодо вуличного освітлення та контролю світлового забруднення є в Німеччині, Хорватії, Чехії, Словенії, Франції, Італії, Іспанії, Швейцарії. Більшість із них ухвалювалися в 2000-х–2020-х роках. Тут нам можна повчитися системності і вмінню зосереджуватися не лише на технічних характеристиках світла, а й на його безпечності та участі у формуванні добробуту.

На шляху до кращого Хрещатика хочеться уникнути політичних спекуляцій і лобі, дошкульних помилок, коли фахових експертів, урбаністів, архітекторів не чують або не беруть до уваги їхні рекомендації. Згадується випадок із ГО «Київські ліхтарі» у 2021 році, коли громадський бюджет не підтримав проєкти реставрації історичних ліхтарів на Хрещатику та в Маріїнському парку.

Інколи здається, що вулиця опинилася в заручниках власного титулу. До неї як най-найголовнішої прикуто багато уваги, відповідальності, термінів затвердження-реалізації, грошей. З іншого боку, Хрещатик і його локації важко обговорювати чи критикувати — через статус, історичні контексти, велику кількість пам’ятних і навіть сакральних для українців об’єктів.

Саме тому, продираючись через численні паузи й «але», говорити про Хрещатик та інші важливі простори треба. Вулиця чекає на зміни, відкладені через війну і щось іще. В будь-якому разі, це дає трохи часу, щоб зрозуміти подальші дії.