Термін «кластер» був запропонований ще в 1990 році американським економістом і професором кафедри ділового адміністрування Гарвардської школи бізнесу Майклом Портером, якого сьогодні вважають батьком концепції кластерного розвитку. Свого часу Портер використовував поняття «кластер» для визначення географічно взаємопов’язаних компаній та організацій, що працювали в єдиній економічній або промисловій галузі. За останні ж 30 років термін, нашарувавши безліч нових конотацій, проник і в містобудівну галузь.
На сьогодні найпоширеніша з його дефініцій визначає місто-кластер як «територіальне утворення всередині мегаполіса, що являє собою відносно автономну одиницю й забезпечує своїм мешканцям повний набір міських функцій і взаємозв’язків між ними (просторових, інформаційних, економічних, соціально-культурних, комунікаційних тощо)».
Але не варто забувати, що один кластер не подібний до іншого. Насправді це поняття залежно від контексту має набагато ширшу інтерпретацію, аніж зазначено вище. Для цього необхідне чітке розуміння функції кластера, специфіки його елементів і структури.
Першим офіційним впровадженням концепції кластерного розвитку можна вважати американське місто Редберн, штат Нью-Джерсі. Воно було засноване в 1929 році в дусі «міста епохи двигунів». Його планувальну концепцію розробили Кларенс Штайн і Генрі Райт разом із ландшафтним архітектором Марджорі Сюел Коллі. Редберн оточували зелені пояси, а будівлі були спроєктовані з акцентом на паркові зони. Це місто-сад, відповідно до задуму творців, мало бути самодостатнім утворенням, де житлові, комерційні та промислові території доповнювали одна одну й забезпечували потреби громади. Ідеї, застосовані в Редберні, пізніше можна було відстежити на прикладі поселення Чатем поблизу Піттсбурга (1936 р.) та поселення Болдуін-Хіллз (1941 р.)
Одночасно із заснуванням Редберна було оприлюднено концепцію одиниці сусідства, або так званого районного блоку (neighbourhood unit), яку теоретизував американський планувальник і соціолог Кларенс Перрі. Це була схематична модель планування житлового будівництва в мегаполісах, створена Перрі в якості основи для містобудувальників, що прагнули спроєктувати функціональні, автономні квартали індустріальних міст на початку ХХ століття. Зокрема, працю Кларенса Перрі «The Neighborhood Unit» було опубліковано в 1929 році, а вже в 1960‑х роках її адаптували не менше ніж 18 професійних і державних організацій, зокрема CIAM (Міжнародний конгрес сучасної архітектури) та Конгрес нового урбанізму.
Послідовники ж Кларенса Перрі розвинули концепцію сусідства, в цілому приймаючи його як базову одиницю містобудівної діяльності й девелопменту. Окремі автори застерігали від перетворення сусідства на інструмент сегрегації й фактичного виділення «міст у місті» за критеріями рівня доходів, статусу жителів, вартості нерухомості та ін.
Американське місто Редберн, штат Нью-Джерсі, можна вважати першим офіційним упровадженням концепції кластерного розвитку
Найпоширеніша з дефініцій визначає місто-кластер як «територіальне утворення всередині мегаполіса, що являє собою відносно автономну одиницю й забезпечує своїм мешканцям повний набір міських функцій і взаємозв’язків між ними
Загалом планувальні принципи К. Штайна, Г. Райта та К. Перрі мали багато прихильників і суттєво вплинули на розвиток містобудівної теорії. Зазначені архітектори стали ідеологами будівництва нових міст-садів у США та запропонували новітній підхід до проєктування такого типу поселення. Його зміст полягав у створенні так званих «суперблоків» — переважно житлових кварталів, згрупованих навколо внутрішніх паркових зон, і розділенні транспортного та пішохідного руху задля посилення безпеки. Це передбачало розмежування основних доріг, службових смуг і швидкісних автомагістралей між собою та пішохідною інфраструктурою на різних рівнях. Недаремно Редберн, американське місто-сад, згадується як «нове місто з першою великою інновацією з часу спорудження міст-садів».
Ключовою ж працею для багатьох західних планувальників, а також і для частини конструктивістів, є праця англійського соціолога Ебенізера Говарда «Міста-сади майбутнього» («Garden Cities of To-morrow»), яка була опублікована у 1898 році.
До речі, свого часу К. Штайн визнав, що їхній із Г. Райтом проєкт є продовженням праці Говарда, проте відмінною та характерною рисою Редберна було те, що він був «реалістично спроєктований для ери автомобілізації».
У Німеччині концепція міста-саду вперше знайшла втілення в 1909 р. під час будівництва Хеллерау — поселення, розташованого поблизу Дрездена та закладеного насамперед для обслуговування меблевих фабрик Карла Шмідта.
Важливо зазначити, що лише на межі 1920‑х — 1930‑х років у Німеччині постає чимало садових передмість, зокрема Рюмерштадт, Сіменсштадт, Хуфайзен, а також поселення-сади, наприклад «Хатина дядька Тома» у Целендорфі. Загалом Німеччина історично вважається однією з європейських країн з найбільшою кількістю мономіст.
Ілюстрація концепції міста-саду Ебенізера Говарда. Його праця «Міста-сади майбутнього» («Garden Cities of To-morrow») стала ключовою для багатьох західних планувальників і конструктивістів
Ідея міста-саду стала початком становлення концепцій, спрямованих на децентралізацію великих міст із використанням прилеглих територій і намаганням поєднати сільський і міський спосіб життя
У Німеччині концепція міста-саду вперше знайшла втілення в 1909 р. під час будівництва Хеллерау — поселення, розташованого поблизу Дрездена. © Brück & Sohn Kunstverlag CC0 1.0
Прийняття Афінської хартії в 1933 р. сприяло розподілу містобудівельних концепцій на урбаністичні та дезурбаністичні. Ідея міста-саду стала початком становлення концепцій, спрямованих на децентралізацію великих міст із використанням прилеглих територій і намаганням поєднати сільський і міський спосіб життя.
Попри критику з боку деяких науковців, концепція міста-саду все ж таки залишила свій слід в історії архітектури та містобудування, здебільшого в країнах Європи та Північноамериканського континенту.
Так, від середини 1940‑х років і в другій половині ХХ ст. виникла ціла низка проєктів, як-от «Великий Лондон», «Великий Париж», «Великий Нью-Йорк», які мали на меті розущільнити ці міста шляхом створення передмість-сателітів.
Одним із не дуже вдалих прикладів американської моделі кластерного міста можна вважати Детройт, штат Мічиган, який свого часу був цілковито сконцентрований лише на автомобілебудівній промисловості, що і слугувало однією з причин його занепаду. І це не поодинокий приклад. Занепад міст кластерного зразка відбувався через зайнятість населення на одному підприємстві, що не витримало глобальної конкуренції. З огляду на це в останні десятиріччя урбаністи намагаються розмити монофункцію міст. Хоча в той же час саме за монопринципом був сформований надуспішний проєкт Кремнієвої долини, штат Каліфорнія, де ставку зробили на розвиток високих технологій.
Одним із не дуже вдалих прикладів американської моделі кластерного міста можна вважати Детройт, штат Мічиган, який свого часу був цілковито сконцентрований лише на автомобілебудівній промисловості. Будівля компанії Cadillac у Детройті (бл. 1910 р.)
Що стосується країн Азії, то втілення ідеї кластеризації відбувалося не тільки з огляду на економічні та соціальні показники, але і з погляду перенаселеності, перевантаженості та незадовільної екологічної ситуації мегаполісів. Концепція створення новітніх кластерних міст як агломерацій була висунута на обговорення на державному рівні як чи не єдиний майбутній варіант розвантаження міст-мільйонників.
Так, Китай лише нещодавно включив будівництво міських кластерів у свою національну політику, затвердивши у 2014 році «міський кластер» як офіційний термін в урядових документах. Очікується, що до 2035 року в Китаї буде створено п’ять великих міських кластерів, які допоможуть країні виконати план щодо досягнення вуглецевої нейтральності до 2060 року.
Ярослав Корніяченко, CEO Vlasne Misto
В Україні ж першим кластерним містом сучасного зразка можна вважати Vlasne Misto, що розташовується в передмісті Києва. Наразі це єдиний проєкт автономного міста з населенням 32 000 людей і площею 450 га. Воно будується за принципом людиноцентризму, має екологічні технології, енергетичну незалежність і якісно нову сучасну інфраструктуру для комфортного життя та реалізації бізнес-задач.
PRAGMATIKA.MEDIA: У сучасній економіці та девелопменті термін «кластерне місто» застосовується до кількох моделей. Наприклад, Кремнієва долина є свого роду кластером, український Славутич теж має ознаки кластерного міста. Часто кластерами називають міські агломерації, чітко визначені для сприяння економічному зростанню. Поясніть, будь ласка, своє трактування цього терміна, на основі якого базується ваша концепція Vlasne Misto.
Ярослав Корніяченко: На мою думку, Кремнієва долина не є містом-кластером, це скоріше регіон, ядром якого став вищий навчальний заклад, де освіта, технічні можливості, творчість надихнули на створення інноваційних продуктів.
Український Славутич — близький приклад до нашого проєкту саме за кількістю населення, але все ж таки це місто-супутник. Воно створене для життя працівників і ліквідаторів наслідків вибуху на ЧАЕС і його єдиний можливий напрям — енергетика. Структура та планування Славутича не створюють умови для сталого розвитку та не дають змоги повноцінно розвинути економіку. Хоча і варто зазначити, що майстер-план міста дуже схожий на радянську версію утопії «Місто-сад».
Ви маєте рацію в тому, що кластери сприяють економічному розвитку. Кластерні міста мають низку переваг порівняно з іншими типами міських агломерацій, але на сьогодні світові відомі здебільшого монокластери. Вони часто мають більшу продуктивність, вищі рівні зайнятості та більш низький рівень безробіття. Такі міста здатні притягувати інвестиції та генерувати інновації.
Внутрішній простір одного з квартвлів Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
«Кластер — це система щирих і сталих відносин, спільних цінностей і зрозумілої конкуренції на основі якості продукту чи послуги. Головною в цій структурі є керівна компанія, яка формує системний підхід до економічного зростання міста, допомагає учасникам створювати додану вартість на субпродукти в межах своїх бізнесів чи об’єктів»
Генплан проєкту Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Vlasne Misto надаватиме можливість отримати ефективну кількість ринку для кожної бізнес-комірки на кожному етапі становлення й будівництва міста. Наприклад, під час проєктування школи чи дитячого садочка ми заздалегідь наповнюємо приміщення додатковими спільними функціями для громади і міста, оскільки освітній процес — це лише 180 днів на рік. В інший же час спортивні зали, бібліотека / коворкінг, кав’ярня / їдальня, актова зала / театр / центр громадських заходів будуть доступні для різноманітних за своїм функціоналом подій та ініціатив містян. Також у школах поза навчальним процесом передбачені різнопланові освітні програми для мешканців усіх вікових груп. Але завісу над усіма секретами й тонкощами відкриємо трохи згодом
Vlasne Misto і є тим самим містом-кластером, у яке ми із самого початку закладали три головні важелі: економіка, енергетика й екологія. Вони гарантують сталість розвитку міста, безпеку та свідомість соціуму.
Під час проєктування школи та дитячого садочка у Vlasne Misto приміщенням надаються додаткові спільні функції для громади й міста, які можна використовувати поза періодом навчального року. На зображенні — школа у Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Під час проєктування школи та дитячого садочка у Vlasne Misto приміщенням надаються додаткові спільні функції для громади й міста, які можна використовувати поза періодом навчального року. На зображенні — школа у Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
P.M.: Створення автономного та самодостатнього кластерного міста — це справжній виклик у сфері містобудування. Як першопрохідці, ви ризикуєте стикнутись як із неочевидними проблемами технічного характеру під час реалізації, так і з підвищеною увагою з боку громадськості. Чи готові ви до цього?
Я. К.: Створення Vlasne Misto — це проєкт амбітний, тому ми готові до викликів. Ризик-менеджмент, чіткі розрахунки й залучення експертів сформували необхідну майбутню структуру керування. Кожен із напрямів кластера, який підпорядкований керівній компанії, — енергетика, освіта, нерухомість, медицина, гостинність, агровиробництво, інвестиції, — має власні стратегії і плани реалізації протягом усіх етапів втілення проєкту.
«Непублічність нашого проєкту протягом багатьох років — це теж стратегія, яка дала можливість досягти певних гарантій сталості проєкту не лише в проєктних рішеннях»
Якщо говорити про містопланувальні рішення, для уникнення будь-яких проблем технічного характеру ми працювали, навчалися, помилялися більше п’яти років. Сьогодні ж продовжуємо пошук нових технологій та інженерних рішень для реалізації максимально зваженого майстер-плану, поєднаного з економічною стратегією та новими архітектурними рішеннями.
Щодо уваги громадськості, то вона, безперечно, потрібна, насамперед через те, що довіра людей до девелопменту слабка. Ми націлені її посилювати кожним своїм кроком, а якщо будемо помилятися, я впевнений, нам вчасно про це скажуть.
P.M.: Які закордонні проєкти ви брали до уваги в якості референсів, чи аналізували ви їхній поточний стан після певного часу існування?
Я. К.: Наразі можна спостерігати багато міст, які перебувають на стадії проєктування чи будівництва. Деякі відкрито утопічні, інші мають сталу зрозумілу модель.
Один із цікавих — інноваційний проєкт Neom у Саудівській Аравії, який має потужну фінансову й адміністративну підтримку принца Мухаммеда ібн Салмана. До створення його концепції залучили навіть голлівудського режисера, а технологіями та інженерними мережами займаються команди одних із найпотужніших у своїх напрямах корпорацій світу. В рамках цього надтехнологічного проєкту виникло і місто The Line, з яким ми проводили певні аналогії під час проєктування.
The Line — це концепція футуристичного лінійного міста, що наразі реалізується NEOM у Саудівській Аравії. Фото: NEOM
Ми частково схожі за суттю, адже вважаємо, що місто має використовувати розумні технології і бути відкритим центром для розвитку. Є певна схожість і за підходом до формування напрямів економіки, екології, але, на відміну від The Line, нам не потрібно створювати бар’єри від природи чи утворювати штучні території та впливати на клімат. Наше завдання — максимально імплементувати місто в локацію і запроєктувати заходи збереження екології та місцевих природних ресурсів. Звісно, головною нашою відмінністю є доступність інвестицій.
«Наше завдання — максимально імплементувати місто в локацію і запроєктувати заходи збереження екології та місцевих природних ресурсів»
Із реальних проєктів ми розглядали вже наявні міста, а не кластери, тому що вони є результатом кластеризації економіки або галузі. Це міста Нідерландів, Норвегії, Швейцарії та Німеччини. Обирали найкраще і застосовували в плануванні та стратегії розвитку Vlasne Misto.
На мою думку, раціональним є генеральне планування у проєктів і міст Німеччини, вони мають контрольовано сталі плани розвитку галузей і підприємств на період дії містобудівної документації, затвердженої інколи на десятиліття. Екологія і робота з інноваціями — це Нідерланди. На сьогодні їхній агрокластер Food Valley NL є лідером із формування нових ідей агровиробництва й тепличного господарства.
Гарним прикладом є нідерландське місто Алмере, яке отримало статус окремої адмінодиниці в 1984 році (Докладніше про концепцію Алмере ми розповідали в матеріалі https://pragmatika. media / almere-prostranstvo-dlja-jeksperimentov-rosta-i-neudach / . — Прим. ред.). Зараз за оновленим генеральним планом його населення має збільшитись зі 180 тис. мешканців до 300 тис. Засновники й концептологи зійшлися в одному: Алмере не повинне бути висотним, анонімним (закритим) і одноманітним. Ми повністю розділяємо цінності цього проєкту, вважаємо, що місто, крім розвитку технологій, повинне бути місцем розвитку особистостей і соціуму.
Генплан проєкту Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Чи не утопія?
Відтоді, як у 1898 році англійський соціолог-утопіст Ебенізер Говард створив свій перший проєкт — ідею міста-саду, було випробувано багато підходів і методів для створення ідеального простору для життя: з усіма благами цивілізації, які надає місто, але водночас у максимальному симбіозі з природою. Урбанізовані території знову і знову повертаються до ідеї міста-саду, яка за період свого існування вже багато разів зазнавала переосмислення. Цілком закономірно, що з розвитком цифрових технологій міста-сади Говарда пройшли еволюційний шлях трансформацій і набули форми сукупності локально-територіальних утворень, створених за принципом біоурбаністики. Архітекторам, містобудувальникам та екологам нині часто доводиться мати справу з розсіяними окремими територіями та ділянками, де кожен об’єкт і простір стають маніфестом збереження цінностей природи, людського соціуму та його культурного й генетичного коду.
Попри зменшення популярності ідеї міста-саду в другій половині ХX ст. та лише часткове досягнення задекларованих цілей, концепція все ж здійснила значний вплив на розуміння міського середовища. Принципи, які були застосовані раніше в концепції міста-саду, створили передумови для формування та становлення нових явищ в архітектурі й містобудуванні, наприклад руху «Новий урбанізм».
P.M.: Ідея організації раціонального та комфортного для життя міста «з нуля» не нова, але далеко не всі подібні рішення були успішно реалізовані. Що відрізняє Vlasne Misto від утопічних проєктів, подібних до початкового проєкту Ебенізера Говарда «місто-сад» (як ми пам’ятаємо, цей ідеалізований проєкт довелося суттєво корегувати з урахуванням грубої реальності)?
Я. К.: Утопія — це ідеальний суспільний устрій, але його бачення для кожної людини та цілого покоління різне. Наприклад, у минулому столітті нам нав’язували комуністичну утопію. Я не читав повністю працю Говарда, але часто натрапляю на його цитати, порівняння та ідеї, вони є підтвердженням того, що місто розвивається лише разом із людьми.
Особисто я бачу багато нераціональностей у його ідеї, можливо, тому, що він, як і інші автори книг про поліпшення життя міст, не є архітектором, не має інженерної чи економічної освіти, а належить саме до творчого класу соціуму.
Із розвитком міста, для якого створюються негативні умови існування, зокрема й у гонитві за ціною квадратних метрів, за економічними цілями, відбувається поступова руйнація комфортності.
Проте Говардова містопланувальна схема ідеального міста добре адаптується під сьогодення, технології та використовується багатьма містами, зокрема Львовом і вищезгаданим Славутичем. Але міста, які буквально втілювали його ідею, прикладом є німецький Корвайлер, змушені були вносити значні корективи в процесі життєдіяльності.
Цікавий факт: кількість населення Vlasne Misto неочікувано збіглася з ідеальним розміром Говардового міста на 32 000 мешканців.
Окрім цього, у нас передбачено майже 165 га зелених зон для відпочинку та рекреації мешканців міста й гостей, усе необхідне є в пішій доступності, а громадські зони розміщені по всій території міста. Майбутнє вже настало, і соціум цінує комфорт, ергономіку, сервіси й послуги. Тож ми фокусуємося на гармонійному поєднанні цих властивостей через упровадження технологій і кластеризацію напрямів. Ми ж не є розвантажувальним містом для столиці. Ми створюємо місто для людей.
Вулиця містечка Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Автономність і технологічність
Відновлювана енергетика наразі є загальноєвропейським і навіть загальносвітовим трендом, який активно розвивається і в Україні. Сонячні панелі, вітрогенератори, теплові насоси, біомаса — це можливості для підвищення енергонезалежності як окремого міста, так і держави в цілому.
Сучасний етап світового технологічного розвитку характеризується високими темпами запровадження інновацій, зокрема й в енергетичній галузі. Кожне місто має прагнути максимально використати свій потенціал — збільшити використання відновлюваної енергетики там, де це можливо.
P.M.: Ви неодноразово говорили про автономність Vlasne Misto, а саме його автономні водопровідні та енергетичні системи. Одним із перспективних напрямів останньої є Vlasne Green Industry Park, що забезпечуватиме виробництво зеленої відновлюваної енергії в межах проєкту. Розкажіть детальніше про терміни реалізації та потужності.
Я. К.: Автономність та енергетична незалежність — важливі складники сучасних міст і поселень. Ми витратили багато часу на формування власного енергетичного парку. Перед викликом можливої енергетичної кризи та переходом усіх країн світу на відновлювану енергію ми використали географічний потенціал і раціоналізували використання охоронних зон, а саме: зон навколо ЛЕП 330 кВ, що займають понад 120 га по території громади, охоронної зони екоферми та очисних споруд.
Ми запроєктували Vlasne Green Industry Park із прогнозованою піковою потужністю в майже 100 МВт / год. Це енергія сонця й вітру, а також біогазова генерація з повною переробкою відходів життєдіяльності міста. За обсягів власного споживання міста в майже 57 МВт парк забезпечуватиме електроенергією також і наближений район. Залишок дасть нам можливість стати повноцінним гравцем ринку з продажу «зеленої» енергії і конвертувати це в сталий фінансовий показник.
За межами міста ми плануємо будівництво сонячного парку об’ємом до 30 МВт. Окрім цього, поступово будемо додавати комплекси панелей на дахах комерційних, адміністративних і громадських об’єктів (до 30 МВт) у процесі будівництва міста протягом наступних 16 років. Перший етап будівництва плануємо розпочати вже наступного року, а потім поступово будемо нарощувати потужність відповідно до етапів розбудови міста згідно з генеральним планом.
Також нами були проведені дослідження вітрової активності, які дадуть ще додатково 20 – 25 МВт / год. До 2022 року було майже нереально отримати погодження від ДП «Украерорух» на розміщення високих щогл вітрогенерації в нашому районі. Як і в прикладах інших країн, підтримка держави має велике значення в ефективності існування й планування міст-кластерів. Додатково ми будемо використовувати технології біогазовидобування з продукуванням електро- і теплоенергії на базі очисних споруд і переробки ТПВ, с / г відходів, відходів ЖКГ, відходів лісогосподарського користування.
Ми запроєктували Vlasne Green Industry Park із прогнозованою піковою потужністю в майже 100 МВт / год. Це енергія сонця й вітру, а також біогазова генерація з повною переробкою відходів життєдіяльності міста
Реалізація проєкту запланована поетапно: 2025 і 2030 роки. Ресурсів у місті достатньо для реалізації. Для розрахунку можемо взяти за основу факт того, що 10 000 т сировини може надати від 1,2 млн м3 до 2 млн м3 біометану. 350 – 400 кг ТПВ / рік генерує один мешканець Києва та регіону, із них 58 % харчових відходів, решта — папір, скло, пластик, кольорові метали, будівельне сміття тощо.
P.M.: У рамках проєкту планується будівництво автономного модульного водоочисного комплексу, який розрахований на підключення двох наявних населених пунктів. Коли він буде побудований і яким чином відбуватиметься водопостачання Vlasne Misto до його реалізації?
Я. К.: Проєктом передбачене будівництво модульного водоочисного комплексу на 12 000 м3 за добу. Згідно з підписаним меморандумом із Дмитрівською ОТГ, буде створене спільне підприємство на території наявного комплексу, який сьогодні через застарілі технології не може повністю забезпечити населення якісною послугою. Запуск першої лінії на 1200 м3 на добу відбудеться навесні 2024 року, наступні пускові модулі реалізовуватимуться поетапно: у 2025 році — 5000 м3 на добу, далі зі зростанням потреб міста й нарощуванням кількості житлових кварталів і сервісів планово сформовані та оптимізовані ще дві черги на 6000 м3 на добу. Показник потреб водоочищення проєкту за повної реалізації становить 8800 м3 на добу. Комплекс водопідготовки з мережею 65 водонапірних веж поки розрахований лише на потреби Vlasne Misto, для цього ми наразі отримуємо ліцензію та дозволи на спецкористування надрами.
Усі будівлі й споруди ринкової площі у Vlasne Misto будуть зведені з матеріалів, що мають низький рівень вуглецевого сліду, підлягають вторинному використанню й зменшують вплив на екологію
P.M.: Сонячний парк до 30МВт, сонячні панелі на будинках 30 МВт, система зберігання електроенергії storage та парк вітрогенераторів до 20 МВт — усе це забезпечить Vlasne Misto власною електроенергією. Будинки, які зараз пропонуються для продажу, не оснащені сонячними панелями. Чи буде для майбутніх мешканців окрема / додаткова опція власного енергозабезпечення?
Я. К.: Ми передбачаємо розміщення сонячного парку на дахах комерційних, адміністративних і громадських об’єктів, неексплуатованих дахах малоповерхових багатоквартирних будинків, а інколи навіть на стінах, як на прикладі вертикальної теплиці й розважального центру. На індивідуальних будинках, які зараз будуються, таке розміщення не є раціональним, бо інвестиція подібної технології в один будинок не дасть потрібних показників економічної ефективності, зокрема й через неможливість розмістити на площі даху максимально дозволену потужність. За бажанням люди зможуть змонтувати на експлуатованих дахах водонагрівні геліосистеми, теплові насоси та навіть сонячні панелі.
Наша мета — вийти на ринок збуту енергетики — може бути спільною з власниками будинків, вони отримають можливість забезпечити собі сталий пасивний дохід, будучи інвесторами проєкту, а також долучитися до енергетичної безпеки свого міста. Це і є той формат доданої вартості у кластері, про який ми завжди говоримо.
Згідно з чинним законодавством, вироблена енергія буде продаватися на умовах енергетичного ринку. Тому тарифікацію для мешканців і партнерів міста ми плануємо встановити на вигідних умовах та на нижчому рівні від конкурентів, спонукаючи використовувати зелену енергію також для виробництва власної продукції. Мешканці й партнери матимуть можливість зафіксувати тариф згідно з довгостроковим контрактом на 10 років після введення в експлуатацію енергопарку, що також дасть стабільність для самого парку, а ОТГ може зафіксувати тариф строком на 5 років. За поточного стабільного зростання вартості енергії це буде великою конкурентною перевагою для нас як для постачальника і показником ефективності розрахунків інвестицій для покупців бізнес-напряму, а для мешканців — упевненості в стабільній тарифікації.
Аналізуючи концепти планувальних одиниць міста, втілених у ХХ столітті, можна стверджувати, що майбутній вектор розвитку будь-якого житлового утворення визначає його ідейний стрижень.
Кластеризація міст не втрачає актуальності в наш час і здатна розширити наукові дослідження в питаннях розвитку та модернізації наявних сучасних поселень, забезпечення рівноваги між природою та високими урбаністичними навантаженнями, які характерні для нинішнього часу.
Фактично ж кластерний підхід — це спроба побудувати надскладну автономну міську модель, що саморозвивається, керуючись при цьому математичним, економічним і соціальним складником.
