Швед, який підкорив Відень: хто такий Йоганнес Товатт
Йоганнес Товатт — шведський архітектор, який народився та здобув освіту в Стокгольмі. Втім, вирішальний вплив на його формування мала не так освіта, як знайомство в 90-х із англо-шведським архітектором Ральфом Ерскіном — на той час найяскравішим представником шведської архітектурної сцени. Ерскін був відомий чутливим підходом до клімату, інсоляції та навколишнього середовища. Товатт долучився до його студії ще в юному віці, а у 2000 році вони об’єдналися в спільне бюро Erskine Tovatt Architects. Після смерті Ерскіна у 2005-му ім’я майстра прибрали з назви (згідно з його власним побажанням), і Товатт продовжив роботу сам.
2005 рік став поворотною точкою в кар’єрі Йоганнеса як містопланувальника — саме тоді його бюро Tovatt Architects & Planners перемогло в конкурсі на розроблення майстер-плану Seestadt Aspern — нового району доступного житла у Відні, який вирішили побудувати з нуля на місці колишнього аеродрому Aspern. Містобудівну концепцію Товатта, у якій прочитуються алюзії на утопічну модель «міста-саду» Ебенізера Говарда, обрали серед десятків інших проєктів, які, хоч і були типологічно коректними, однак не мали особливої виразності.
Цікава історія того, як Товатт здобув перемогу в конкурсі на проєктування Seestadt Aspern. Під час захисту проєкту його запитали: «Пане Товатт, чи знаєте ви, як будувати місто?», на що він відповів: «Ні». Проте вже наступного дня журі оголосило, що саме проєкт Товатта обрали для реалізації. Насправді архітектор дещо применшував свій досвід — із 1997 року разом з Ерскіном він працював над генпланом району Greenwich Millennium Village у Лондоні — доволі великим містобудівним проєктом.
Архітектор Йоганнес Товатт спілкується з робітником на березі озера в Seestadt Aspern. Фото: Luiza Puiu
Головною вимогою австрійців до Seestadt Aspern була побудова «міста в місті» — щоб новий міський район був типологічно правильним, але й не відірваним від тіла Відня: усі вулиці району мали бути запрограмовані так, щоб після завершення проєкту інтегруватись у міську тканину. Товатт максимально точно справився із завданням, запропонувавши для проєкту радіальну просторову конфігурацію: у центрі району він розташував озеро та парк, а житлові квартали — навколо зеленої зони та водойми. Хоча озеро в центрі Seestadt Aspern повністю рукотворне, сам Товатт каже, що його некоректно називати штучним, адже озеро наповнили підземні та ґрунтові води — тобто водойма є частиною екосистеми.
Назва Seestadt Aspern відсилає до центрального озера та до колишнього аеродрому Aspern, який функціонував з 1912 до 1977 року, після чого використовувався для автоперегонів. У 1992 році місто Відень, за ініціативи віцемера Ганса Майра, викупило територію: згідно з міським планом STEP 2005, ця ділянка стала ключовою для майбутнього розвитку. У 2005 році був оголошений містобудівний конкурс на зведення району — в ньому й переміг Товатт.
Йоганнес Товатт (у центрі) після перемоги в конкурсі на проєктування Seestadt Aspern у 2005 році. Фото: Christian Fürthner / Stadt Wien
Seestadt Aspern став еталоном сталого міського розвитку в Європі: за останні 7 років проєкт отримав п’ять престижних нагород у галузі архітектури, ландшафтного дизайну та інновацій у будівництві. Район відомий насамперед своєю соціальною різноманітністю: 100% житла тут належить місту й відповідно до житлової політики Відня будь-хто незалежно від статку може отримати право жити в сталому районі.
Пан Йоганнес називає Seestadt Aspern «проєктом усього свого життя» — робота над ним триває уже 18 років. Увесь цей час Товатт долучається до проєктування як автор концепції: допомагає модерувати процеси між архітекторами та урбаністами, які проєктують «начинку» кварталів. Житловий район площею понад 240 гектарів розрахований на 25 тисяч мешканців і має створити близько 20 тисяч робочих місць. Станом на сьогодні збудували вже дві черги Seestadt Aspern. Третя, остання, буде завершена орієнтовно до кінця 2030 року.
PRAGMATIKA.MEDIA вирішила поспілкуватись із Йоганнесом Товаттом як з одним із найпрогресивніших містопланувальників XXI століття, чий погляд на просторовий розвиток є актуальним і для українських міст, які переживають низку викликів. Товатт підкреслює, що «хороший генеральний план ніколи не має бути статичним» — він повинен бути гнучким і має адаптуватися до таких непередбачуваних ситуацій, як зміна клімату, катаклізми та війни. Як побудований один із найбільш сталих районів Європи, як Відню вдається створювати найдоступніше в ЄС житло та як українським містам долати нинішні кризи та виклики — читайте в нашому інтерв’ю із зірковим спікером Lviv Urban Forum Йоганнесом Товаттом.
Про Стокгольм, наставника Ерскіна та архітектурну етику
PRAGMATIKA.MEDIA: Пане Йоганнесе, ви народились, здобули освіту та почали свій професійний шлях у Стокгольмі. Як це місто вплинуло на вас як архітектора та містопланувальника? Як Стокгольм сформував ваше ставлення до тканини міста, архітектури та громадських просторів?
Йоганнес Товатт: В історії Стокгольма був період, який дуже перетинається з вашим українським досвідом: у нас також був період соціалістичного будівництва, й околиці міста були забудовані типовими панельними будинками. Я зростав у цей час, і це дуже вплинуло на мене: Швеція тоді була дуже просунута в так званій «соціальній інженерії», і це призвело до політично зумовленого планування міських територій. У нас така інтенсивна розбудова тривала з 1930-х по 1970-ті. А потім, у 70-х, після того, як ми збудували мільйони квартир за дуже короткий проміжок часу, настала криза. І почалось переосмислення міського підходу. Мені пощастило побачити це переосмислення й відмирання типового соціалістичного містобудівного менталітету: наше місто наче прокинулось і побачило, що це не працює. Це все відбувалось у 1970-х–80-х — я тоді якраз починав свій професійний шлях, і мені пощастило бути частиною проєктів, де, скажімо так, традиційний європейський міський дизайн знову ввійшов у гру.
Модерністське передмістя Тенста на північному заході Стокгольма. Фото: Holger Ellgaard / Wikipedia
P.M.: Як гадаєте, завдяки чому Стокгольму та іншим європейським містам вдалось «прокинутися»?
Й. Т.: На це вплинуло багато речей — переломним моментом, звісно, стали 1970-ті, коли розгорілась нафтова криза. Економіка почала змінюватись, почало змінюватись усе шведське суспільство й тіло нації. До того ж це був час трансформації модерністських ідей у постмодерн. І постмодерн, звичайно, проявився не лише в літературі й мистецтві, а й в архітектурі та містобудуванні: urban-planning перестали сприймати як глобальну ідею, засновану на доказових принципах, відбувся перехід від масштабного мислення до потреб особистості й маломасштабних речей. Тож я гадаю, що це була одна спільна справа — на це вплинула й економіка, і час, і суспільство.
P.M.: Якщо повернутись до Стокгольма: як це середовище — з його численними набережними, людським масштабом і чутливістю до світла — вплинуло на ваше сприйняття міського ландшафту?
Стокгольм, панорама острову Ріддаргольмен. Фото: Дана Балашова
Й. Т.: У цьому сенсі Стокгольм дійсно фантастичний — значна частина міста стоїть на островах, які поєднані між собою десятками мостів. Історичний центр Стокгольма — це класичне центральноєвропейське місто з парками, площами, воно виховало в мені любов і повагу до архітектури. Але, на жаль, в історичному центрі Стокгольм дуже зруйнований — не війною, а грошима. У 50-ті роки Швеція була дуже багатою країною, велику кількість історичних будинків знесли, і це дуже трагічно.
P.M.: Гадаю, це не настільки трагічно, як у Києві, де працює наша редакція. У Києві фактично не збереглось старого міста — радянська влада зносила цілі історичні квартали, а після 90-х цю практику продовжують забудовники — через це ми втратили значну частину старого міста.
Й. Т.: Це дуже боляче чути. Звичайно, у Стокгольмі масштаби не такі. У нас забудовники жорстко контролюються містом: коли девелопер хоче щось збудувати — це завжди має схвалити місто. У Швеції влада муніципалітетів дуже й дуже сильна, вона має вплив. Наші міста володіють тим, що ми називаємо «монополією на планування». Тобто у нас будь-які міські процеси управляються муніципалітетами. Уявити в Стокгольмі те, що ви кажете про Київ, просто неможливо.
«Мені пощастило побачити відмирання типового соціалістичного містобудівного менталітету: Стокгольм наче прокинувся й побачив, що це не працює»
P.M.: Мені здається, це відсилає нас до питання побудови тяглості — а саме тяглість є головною темою Lviv Urban Forum: у наших містах вона ніколи не мала сталості.
Й. Т.: Так, це дуже влучний вибір теми. Адже ця тема не лише про відбудову України, а й про новий підхід до містопланування — про так зване «планування свободи» (freedom planning. — Прим. ред.). Воно означає, що замість типових формул і традицій радянського містопланування ми працюємо з містом як із живим організмом. Ми наче зупиняємось, розвертаємось на 180 градусів і кажемо: «Стоп, давайте будемо працювати з можливостями, які дає місто».
P.M.: Подібні процеси спадкоємності дуже сильно залежать від сталого зв’язку між архітектурними поколіннями. Ваш досвід це яскраво демонструє: у 90-х ви почали працювати з одним із найвідоміших шведських архітекторів Ральфом Ерскіном. Як ця співпраця вплинула на вас, які ключові уроки ви винесли з неї?
Архітектор Ральф Ерскін (1914–2005) у молодому віці переїхав з Англії до Швеції. На переїзд його надихнуло масове будівництво соціального житла. На світлині Ерскін ліворуч. Фото: Bengt Ahlqvist, із колекції Національного центру архітектури та дизайну
Й. Т.: Ральф Ерскін представляв стару Швецію — він був дуже політизований і переконаний, що ти маєш працювати для людей, для потреб соціуму та всього суспільства. Ральф навчив мене того, що я як архітектор маю дуже велику особисту відповідальність. Він казав: «Головне, що вам потрібно зробити, — це подивитись на архітектуру як на частину глобальної соціальної тканини». Це не лише про будівлі чи їхню красу — це про середовище.
Він вважав, що архітектура існує на перетині мистецтва та інженерії, але також має цей важливий соціальний вимір. Архітектура — це все навколо вас, це ваша шкіра, і ви повинні бути дуже амбітні в плані турботи про суспільство, казав Ральф, тому що архітектура та міське планування безпосередньо впливають на людей. І ви не можете уникнути цієї відповідальності — як би не намагались. Я гадаю, це головне, що Ерскін дав мені: ось ця особиста відповідальність за місто, за архітектуру. Я маю працювати з думкою про людей і робити це в довгостроковій перспективі.
P.M.: Після смерті Ральфа Ерскіна ви керували власною практикою Tovatt Architects & Planners. Та з 2019 року ваше бюро стало частиною великої шведської групи Sweco Architects. Чому відбулось це злиття?
Й. Т.: У 2019 році мені виповнилось 55 і я запитав себе — що мені робити далі? Компанія була досить великою, і я відчував, що занадто занурений в управлінські процеси й дедалі менше займаюсь дизайном. Через шість місяців після того, як ми об’єдналися зі Sweco Architects, почалася пандемія. Так що, знаєте, я відчув, що добре бути частиною великої організації [сміється]. Насправді я хотів більше займатися творчістю — працювати над ескізами, проєктами, працювати олівцем. Звісно, перші роки я сумував за проєктом. Але зараз відчуваю, що зробив усе правильно: я роблю те, що люблю.
«Seestadt — це не відірвана від реальності утопія, а “місто в місті”. І в цьому й полягало абсолютне божевілля проєкту — побудувати район так, щоб він став живою частиною Відня»
Seestadt Aspern як еталон сталого містобудування
P.M.: Проєкт Seestadt Aspern — ваш головний проєкт як містопланувальника. В нещодавньому інтерв’ю ви назвали його «проєктом усього свого життя»: будівництво почалось у 2005-му і триває вже 18 років, попереду — ще п’ять років реалізації. Якщо подивитись на те, що вже вдалося втілити, — ви задоволені? Вийшло реалізувати все, що ви хотіли?
Й. Т.: І так, і ні. Але загалом — радше так. Seestadt Aspern — масштабний і довготривалий проєкт, який розвивається вже багато років. У певному сенсі він дорослішає разом із тобою, як твоя власна дитина. Звісно, були й складні моменти: є речі, яких краще було б уникнути. Але загалом я дуже щасливий і задоволений тим, що вийшло.
Ландшафтний дизайн нового району Відня Seestadt Aspern, спроєктованого Товаттом. Фото: Luiza Puiu
P.M.: Ви й досі залучені до розбудови Seestadt Aspern — на чому ви зараз зосереджені?
Й. Т.: Переважна більшість території Seestadt Aspern уже розпланована, але зараз будується третя черга проєкту — в північній частині, де в тіло району входить лінія наземного метро. Там залишилися невеликі ділянки, функція яких ще визначається, — разом із девелопером ми плануємо ці квартали, вони матимуть здебільшого нежитлову функцію, тобто це легка промисловість, офісні будівлі.
P.M.: Розкажіть, із якими архітектурними командами ви працювали разом над проєктом? Вони якось доповнили вашу концепцію чи планування та архітектурне проєктування були паралельними процесами?
Й. Т.: Архітектурні команди, ландшафтних дизайнерів та інших фахівців почали залучати до проєкту дещо пізніше — приблизно у 2009 чи 2010 році. Архітектори отримували невеличкі замовлення на житло чи промисловість. Звісно, ми узгоджували та синхронізували певні моменти, але потім команди працювали над своїми проєктами окремо. Мені подобається архітектура Seestadt Aspern, адже вона надала дещо консервативному Відню сучасного звучання. Один із нещодавно завершених — блок D12, над яким працювали команди Berger + Parkkinen та querkraft architekten. Це дуже якісна і продумана архітектурна робота, яка тонко працює з приватними, напівприватними та публічними типами просторів.
Житловий блок D12 спроєктували команди Berger + Parkkinen та querkraft architekten. Фото: Herta Hurnhaus / Dezeen
P.M.: У проєкті простежуються елементи міста-саду Ебенізера Говарда, ви свідомо підійшли до концепції, працюючи з утопічним референсом?
Й. Т.: Підступне питання. Я сказав би, що ні. Звісно, я знав про цю концепцію, але я її свідомо не наслідував. Якщо ви поглянете на ідею Говарда, то побачите, що це — шестикутна діаграма із садом у центрі. Вона рівномірна та ідеалістична. Вона існує як окрема одиниця. А Seestadt — це не відірвана від реальності утопія, це «місто в місті». І в цьому й полягало абсолютне божевілля цього проєкту. Це була божевільна ідея із самого початку — побудувати новий район так, щоб він став невід’ємною, живою частиною Відня, щоб він інтегрувався в міську тканину не як звичайна забудова, а щоб утворив міські структури, які зазвичай формуються впродовж століть. І хоч територія забудови Seestadt Aspern не має історичного контексту, на який можна було б спиратися, ми все одно намагались відтворити патерни планування центрального Відня. Якщо ви уважно розглянете структуру Seestadt, то побачите, що кожна вуличка кудись веде, утворюючи систему зв’язків, а отже, основні міські магістралі проходять не повз район, а крізь нього.
Seestadt Aspern має радіальну структуру, а всі вулиці спроєктовані так, щоб інтегруватись у міську тканину Відня. Фото: скриншот із презентації Йоганнеса Товатта на TEDxVienna
P.M.: Розкажіть більше про те, хто стоїть за появою Seestadt Aspern: хто ініціював створення такого масштабного проєкту?
Й. Т.: Будівництво нового району ініціювала компанія Wien 3420 Aspern Development AG — це величезна організація, яку утворили Фонд міста Відень та австрійська Федеральна компанія нерухомості. Співвідношення прав власності між цими стейкхолдерами становить приблизно 70% до 30%. І секрет успіху Seestadt Aspern як ідеї полягає в тому, що цей проєкт є власністю міста та держави — вони є і землевласниками, і девелоперами. Ця компанія має дуже «сильні м’язи» — сталу фінансову модель. Адже будівництво такого проєкту — це космічні кошти. Лише будівництво лінії метро до району коштувало 2,2 мільярда євро.
Транспортну доступність Seestadt Aspern забезпечує наземна гілка метро U2, яка проходить углиб району та пролягає над озером. Фото: Luiza Puiu
Тож проєкт слід розглядати насамперед як фінансову модель, а вже потім — організацію міського планування. І в цьому, як на мене, найбільша унікальність проєкту, бо дуже мало країн і міст у світі сьогодні можуть будувати подібні речі. Адже, знаєте, зазвичай є багато стейкхолдерів, і кожен тягне ковдру на себе — отже, немає системного бачення. А Seestadt — це одна велика спільна справа.
P.M.: Власне, саме це й вирізняє Відень серед інших міст Європи — відповідальність міста за житлову політику. Це дозволяє розвивати соціальне житло, якого так бракує в Україні.
Й. Т.: Так, це дуже важливий показник — те, наскільки місто може самостійно працювати із житлом, а не віддавати його девелоперам. У Відня ці «м’язи» дуже сильні, у міста найбільший фонд соціального житла в Європі: більш як 50% мешканців орендують житло, яке належить місту, а не приватним гравцям. Це дуже унікальна екосистема. Завдяки цьому місто має важелі впливу, щоб регулювати ціни на житло: у Відні, наприклад, трикімнатна квартира коштує 800 євро на місяць. У Лондоні чи Парижі — утричі більше.
Мешканці Seestadt Aspern відпочивають на березі озера в Seestadt. Фото: Luiza Puiu
P.M.: А який відсоток соціального житла передбачений у проєкті Seestadt?
Й. Т.: 100% того, що вже збудоване — це соціальне житло.
P.M.: Уся нерухомість належатиме місту та державі й ніхто не зможе придбати квартиру в Seestadt Aspern?
Й. Т.: Поки що ні. У наступній, останній черзі плануються будинки, де буде комерційна нерухомість. Але поки що це повністю орендне житло.
«Уся віденська модель, частиною якої є Seestadt, дуже безпечна: якщо нагряне криза і люди раптово стануть безробітними, то вони можуть не хвилюватись, що завтра вмить опиняться на вулиці»
P.M.: Соціальне житло у світі дещо стигматизоване — мовляв, це житло для бідних. Які стратегії ви обрали, щоб забезпечити інтеграцію різних соціальних груп та запобігти сегрегації в новому районі Seestadt?
Й. Т.: Це хороше питання, але секрет успіху — знову ж таки — не лише в плануванні, а в самій системі. Віденська житлова політика ґрунтується на принципі, що житло має бути доступним для всіх, незалежно від рівня доходу. Наприклад, моя сім’я заробляє більше, ніж 80% населення Швеції, а ваша має вдвічі менший дохід. У Відні це не має жодного значення: у Seestadt ми все одно будемо сусідами й будемо сплачувати ті самі 800 євро за трикімнатну квартиру. Система побудована так, щоб соціальне житло не асоціювалося з бідністю. Seestadt відкритий для людей із різними доходами — тому тут є соціальна різноманітність і немає сегрегації. А от у Швеції, наприклад, величезні проблеми із сегрегацією. У нас є бідні райони, так званні гетто, та багаті райони — і їх неможливо поєднати. У Відні ви не побачите жодних гетто. Ось чому віденська модель настільки просунута і прогресивна.
Проєкт Seestadt Aspern продовжує розвиватися: станом на 2024 рік завершене будівництво Seeparkquartier — центрального району із житловими, офісними та рекреаційними зонами. Фото: Robert Fritz / SES
P.M.: Що треба зробити, щоб отримати право на соціальне житло в Seestadt? За якими критеріями місто визначає, хто житиме в цьому районі?
Й. Т.: Жодних критеріїв. Вам потрібно зареєструватися на сайті компанії, заповнити заявку, надати всі відповідні документи й чекати своєї черги на поселення. У Відні цей процес займає близько 2–3 місяців. У Швеції — 10–15 років. Я, наприклад, уже 10 років стою в черзі, щоб заселитись у свою соціальну квартиру — залишилось іще п’ять.
P.M.: У нещодавньому інтерв’ю ви сказали, що Seestadt Aspern спроєктований так, щоб протистояти майбутнім кризам. Що ви мали на увазі? Розкажіть про головні принципи, які роблять місто стійким до викликів.
Й. Т.: Мої слова, власне, і стосувалися того, що ми обговорили: цієї унікальної екосистеми, яка здатна бути стійкою за будь-яких економічних потрясінь. Я знову проведу паралель зі Швецією — зараз наша країна переживає економічну кризу. Ринок упав. У нас немає соціального житла в необхідному обсязі. А в людей багатомільйонні кредити на житло. І ті, хто втратив роботу або в кого справи погіршились, не можуть ні продати ці квартири, ні сплачувати кредити. А вся віденська модель, частиною якої є Seestadt, навпаки, дуже безпечна. Якщо нагряне криза і люди раптово стануть безробітними, то вони можуть не хвилюватися, що завтра вмить опиняться на вулиці. Вони зможуть пережити цю кризу.
Seestadt почали будувати на місці колишнього аеродрому Aspern: ділянку викупили місто й держава та створили під проєкт окрему компанію-девелопера. Фото: Ralf Roletschek / Wikipedia
P.M.: Seestadt Aspern — одне з найбільших міських розширень у Європі, робота над яким розпочалася у 2005 році. Однак за останні 20 років європейські міста змінили підходи до планування й замість розширення намагаються використовувати просторові ресурси всередині міста. Тож чи був би проєкт Seestadt Aspern можливим сьогодні?
Й. Т.: Відень має чітко окреслені адміністративні межі й досить щільну забудову. В місті практично немає вільних ділянок або «порожніх» зон, із яких можна було б розпочати нове будівництво. У певному сенсі Відень — це вже завершене місто. А територія аеродрому Aspern, де почалось будівництво проєкту, належить до адміністративного поділу Відня ще з початку XX століття, тож Seestadt — це не зовсім розширення меж міста. Місто викупило ділянку колишнього аеродрому заздалегідь і давно планувало там житло — ідея створення Seestadt Aspern зародилась ще в 90-х роках. Тож гадаю, що Seestadt Aspern був би можливим і сьогодні, бо цей проєкт запланований Віднем як частина дуже далекоглядного та стратегічного бачення.
Як українським містам долати виклики війни
P.M.: Українські міста сьогодні переживають найбільшу кризу в історії нашої держави — ми стикаємось як із викликами війни, так і з наслідками модерністського містопланування (автомобілецентричний розвиток). На вашу думку, чи є у нас шанс вижити в цих обставинах і сформувати стійкі, придатні для життя міста, чи ця криза тільки поглибиться і призведе до ще більших проблем?
Й. Т.: Хоч я й далекий від українського контексту, а міські проблеми Стокгольма незіставні з проблемами ваших міст, моя відповідь усе одно — «Так». Україна не повинна миритися, а повинна протистояти як ворогу, так і радянським доктринам міського дизайну, всім цим радянським міським підходам, нормам і традиціям. Але це стосується не тільки радянського спадку, а й пострадянського — те, що ви казали про діяльність ваших забудовників.
Йоганнес Товатт під час презентації структури зв’язків Seestadt Aspern. Фото: Luiza Puiu
Насамперед вам потрібно розробити стратегії та візії, як відновлювати зруйновані міста, — але не тільки в контексті повоєнної відбудови, але й у культурному контексті. Як ви будете інтегрувати своє минуле у стале й чітке бачення майбутнього міст? Ось це — величезний виклик. І я думаю, що на вас чекає багато труднощів, але цей процес рано чи пізно має розпочатися в міських адміністраціях. Розумієте, ви повинні ясно донести своїм муніципалітетам, що відтепер місто має бути розумним, освіченим. Міста повинні мати «монополію на планування», про яку я казав. Вам потрібне бачення стійкого міста в технологіях, в архітектурі, в масштабі. Ви не можете тепер і далі продовжувати будувати 35-поверхові хмарочоси, бо це щось антигуманне, антилюдське. Тому потрібно створювати інструменти, навчати міста та навчати індустрію відповідним чином. І це, на мою думку, матиме фантастичні наслідки.
P.M.: Ви — один із топових спікерів Lviv Urban Forum 2025, тема якого «Будуємо тяглість». З огляду на ваш досвід і на такі масштабні проєкти, як Seestadt Aspern, поясніть, якими можуть бути інструменти, що дозволяють інтегрувати досвід травми війни в проєкти, які не лише роблять простір міста сучасним, але й продовжують ось цю спадкоємність, зберігають характер міста і його дух?
Й. Т.: Наприкінці 90-х, після активної фази війни в Югославії, я побував у містечку Тузла неподалік Сараєво. І мало не наступив на міну. Я вижив, але після того епізоду отримав сильну ментальну травму. Мені знадобилося багато років, щоб наважитись знову ходити по траві, бо моє тіло відчувало страх, розумієте? Тож можу лише уявити, наскільки мешканці ваших міст травмовані сьогодні.
Пошкоджені внаслідок обстрілів будівлі Сараєво. Фото: Michał Huniewicz / Flickr
Я гадаю, що весь цей складний досвід — це свого роду переоцінка й переосмислення. У контексті міста — це насамперед переоцінка больових точок і травм. Скажімо, театр у Маріуполі: коли Україна поверне місто, то вам доведеться переосмислювати цей простір і, можливо, ви створите на його місці парк, а можливо, заново відбудуєте?
Якщо ви озирнетеся на Другу світову війну, то побачите, що рішення відбудувати щось — це інколи хороше рішення. Тому що, по-перше, це спосіб пам’ятати минуле, а по-друге — спосіб сказати, що майбутнє сильніше за все інше. І майбутнє, і спогади про минуле можуть бути частиною будівлі. Тому що сама будівля не є злом, розумієте? Паралельно ми маємо геть протилежний досвід Сараєво — там досі багато будинків стоять зі слідами обстрілів. Вони стали свого роду меморіалами й символізують те, що слід пам’ятати травму. І ця травма дійсно може бути настільки сильною, що пам’ять про неї важливіша за минуле. У мене немає однозначної відповіді на це питання, воно дійсно дуже складне. Але гадаю, вам треба вже починати працювати з міською культурою спадкоємності.
«Істина в тому, що місто має прекрасне призначення. І якщо ми дійсно віримо в це призначення — то маємо й діяти відповідно»
P.M.: Як щодо майстер-планів відбудови міст — нам слід уже сьогодні розробляти плани їхньої відбудови чи коли війна закінчиться?
Й. Т.: Звісно, сьогодні дуже складно розробити новий майстер-план для Бахмута чи Маріуполя, бо ви не знаєте, коли вдасться повернути ці міста. І це недобре. Але добре — ставити питання, як працювати з будівлями та загалом яким має бути процес відновлення. Почати можна з невеликих проєктів — наприклад, в окремих районах Києва чи в інших містах, які постраждали від обстрілів.
Краєвид на Seestadt Aspern із центральної паркової зони. Фото: Seestadt Aspern Siemens Infrastructure
P.M.: Пане Йоганнесе, дякую. Останнє питання дещо філософське. Якщо спробувати поглянути на містопланування як на філософську практику, то в чому, на вашу думку, полягає його «істина»? І чи можлива вона в умовах невизначеності, в яких сьогодні перебувають міста — зокрема й ті, що пережили або переживають війну?
Й. Т.: По-перше, так, я вважаю, що містопланування як філософія може працювати на межі тих викликів, з якими сьогодні стикається планета. По-друге, краса міського планування в тому, що ви можете реагувати на простір, взаємодіяти з ним — ви можете реагувати на природу, на людей, на історію місця, ви можете дбати про людей, ви можете полегшити прогулянку, поїздку на велосипеді, ви можете полегшити життя дерев, тварин, рослин, чого завгодно. Ви можете щось робити. Це як у стосунках — гарне міське планування має бути актом любові, розумієте? І якщо ви сприймаєте це як акт любові, тоді це, звісно, філософія, а не просто утилітарна дисципліна.
P.M.: Тож у чому його істина?
Й. Т.: Істина в тому, що місто саме по собі має дуже благе та прекрасне призначення. І якщо до цього призначення ставитися цілком серйозно, якщо ми дійсно віримо в це призначення — то ми й маємо діяти відповідно.
