«Чи потрібні нам шмигальки?». Кирило Чуйко про ризики типової забудови

Скільки б аргументів не наводили архітектори, пояснюючи, чому навіть фонова забудова має бути різноманітною, всі вони розбиваються об переконання: «А типове будівництво в рази дешевше!». А чи це так насправді? Скільки реально заощадять прихильники архітектурного копіпасту, відмовившись від авторських проєктів? Публікуємо думку Кирила Чуйка, голови комісії зі зв'язків із громадськістю Архітектурної Палати НСАУ.

Кирило Чуйко: 14 жовтня з’явилася новина від уряду про спрощення проєктування та будівництва типових проєктів. Метою зазначили швидку відбудову зруйнованого житла та соціальної інфраструктури (лікарень, шкіл, дитячих садків, адмінбудівель) за рахунок скорочення термінів проєктування та зниження вартості будівництва. Та чи дійсно ми потребуємо типових проєктів і однакової забудови після перемоги?

Почнемо з історії типової забудови, що виникла після Другої світової війни, коли вся Європа лежала в руїнах і потрібно було якнайшвидше дати людям дах над головою. Слід зазначити, що в Європі типова забудова стосувалася переважно житлових будинків, тоді як соціальна інфраструктура будувалася за індивідуальними проєктами та дуже часто — на конкурсній основі.

Вже в 70-х роках західний світ визнав хибність одноманітного підходу та масової забудови, почався процес переходу до звичного різноманітного міського планування

Типовість забудови більше стосувалася саме містобудівного аспекту — планування житлових районів, а самі будівлі намагалися робити різноманітними. Особливо поширеною типова забудова стала саме в країнах, які перебували під радянською окупацією: від України, Литви, Латвії та Естонії й до Східної Німеччини, Польщі чи Угорщини. Проте вже в 70-х роках західний світ визнав хибність одноманітного підходу та масової забудови, почався процес переходу до звичного різноманітного міського планування, яке передусім має на меті створення зручних умов для людей, а не кількість квадратних метрів і максимальне здешевлення будівництва. У нас же масова забудова продовжувалась аж до 90-х років.

Зараз на Заході ведеться дискусія щодо переосмислення масової забудови та виправлення допущених помилок, а також індивідуалізації та гуманізації просторів. Ми ж отримали сотні тисяч одноманітних будинків і мікрорайонів, які не відрізняються майже нічим та занепадають і без руйнувань. Вони часто не враховують потреб мешканців, їх складно утримувати, вони морально застарілі. І нам пропонують повторити помилки 50–70-річної давності.

Чи дійсно типові проєкти будуть дешевшими та простішими в будівництві? Зараз вартість проєктування становить 2–4% від вартості будівництва. Проте кожен типовий проєкт вимагає адаптації під конкретний будівельний майданчик і навколишнє середовище. Фундамент під кожну будівлю розробляється індивідуально та під конкретні інженерно-геологічні умови, кожна ділянка має особливий рельєф і перепад висот, свої інженерні комунікації, вимоги до вуличної та дорожньої мережі.

Це може значно впливати на розміщення та вигляд будівлі. Адаптація ж типового проєкту дозволить зменшити цю суму приблизно вдвічі. Економія в загальному кошторисі будівництва становитиме лишень 1–2%, тобто економія дуже сумнівна. Варто зазначити, що типовий проєкт вимагатиме більше часу та ресурсів на розроблення, а також постійного вдосконалення, оскільки неможливо одразу зробити ідеальний проєкт під усі вимоги.

Типові проєкти не враховують контексту, негнучкі в подальшому розвитку, створюють одноманітне середовище. Міста втрачають свою індивідуальність і різноманіття. Неможливо врахувати всі нюанси та сценарії використання. Втрачаються регіональні особливості архітектури, ідентифікація з місцевістю, кліматичні особливості, силует міста. Замість якісного середовища ми отримаємо чергові масиви однакових «людяшників».

Окремо слід відзначити неприпустимість використання типових проєктів у громадській забудові. Саме громадська та соціальна інфраструктура вимагає індивідуального підходу, відповідності контексту та місцю. Такі об’єкти мусять бути передовими, застосовувати кращі рішення, задавати планку для всього будівництва. Але аж ніяк не бути тиражованими коробками. Складно уявити копії Сіднейської опери, Віденського університету чи Мюнхенського Олімпійського стадіону.

Кому ж вигідні типові проєкти? Не таємниця, що останні кілька років, навіть незважаючи на повномасштабну війну, забудовники хочуть максимально спростити для себе правила гри

Типове проєктування та забудова знищить професію архітектора, перетворюючи його на кресляра, який просто розставляє однакові коробки в полі. Це потенційна втрата інтелектуального потенціалу та занепад архітектурної школи. Це ми вже спостерігали в 90-х, коли більшість архітекторів займалися виключно прив’язкою типових секцій і майже зник творчий складник. Архітектори стануть повністю залежними від забудовника, виконуючи його забаганки та не маючи можливості пропонувати якісні рішення. У підсумку ми отримаємо безлику та безіменну архітектуру. У світі будівлі відомі насамперед за іменем архітектора, тоді як у нас на першому місці — забудовник, а архітектор деколи взагалі не бажає називати своє ім’я.

Кому ж вигідні типові проєкти? Не таємниця, що останні кілька років, навіть незважаючи на повномасштабну війну, забудовники хочуть максимально спростити для себе правила гри. Без зайвих перешкод забудовувати міста, замість створення середовища для людей організувати конвеєр і тиражувати будинки з мінімальними зусиллями, отримуючи максимум прибутку.

Для цього вже півтора роки Мінрегіон через своїх лобістів у Верховній Раді намагається впровадити сумнозвісний законопроєкт 5655, яким прагнуть усунути архітекторів і громадськість від проєктування та прийняття рішень щодо розвитку громад і монополізувати будівельну галузь, догоджаючи виключно одним стейкхолдерам — забудовникам. Це суперечить принципам, за які українці зараз борються та які є основою для громадянського суспільства: людської гідності, поваги до особистості та взаємодії людей.

За неповні 100 років ми вже мали типову забудову — хрущовки, брежнєвки. Чи потрібні нам ще шмигальки, або чиїм іменем можна буде назвати масову післявоєнну забудову? Майбутня Україна варта якісної, контекстуальної та різноманітної архітектури.

 

 

Читайте також

“9 днів на проєкт? Серйозно?”. Кирило Чуйко докладно про конкурс КОДА

Архітектурна палата НСАУ запрошує фахівців приєднатись до розроблення концепції відновлення України

Без кондиціонерів, антен і табло. Нові правила утримання фасадів у центрі Львова