Будинок Йосипа Дроздова, де нині розміщується Центр реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями
Будинок Молявка — один із трьох представників югендстилю в Чернігові
Будинок Йосипа Сікорського, який обіймав посаду штатного лікаря Чернігівської духовної семінарії
У ХІХ та на початку ХХ століть такий вигляд, як на фото вище, мав весь Чернігів. Уявіть собі: серед тонких свічок шумливих сосен і міцних розлогих поліських дубів і буків, чиє листя міниться усіма відтінками смарагду, блищать, ніби розсипані у траві самоцвіти, дахи сотень будиночків насичених кольорів — індиго, сніжно-білого, охри, фіолетового, багрянцю. Будівлі з різьбленими оздобами, башточками й флюгерами здаються елементами великої мережаної мозаїки, дбайливо укладеної рукою митця-казкаря.
Цей образ — не художнє перебільшення: за свідченнями історичних документів, у кінці XIX століття не дерев’яними та не прикрашеними в Чернігові були лише громадські споруди. Щодо більш ранньої картини, то, на жаль, вибудувати хронологію розвитку стилю наразі неможливо, адже для цього історикам просто бракує даних. Найстаріший зі збережених зразків «мережаного» стилю датується XVII століттям, але, на жаль, це лише зруб без різьблених елементів.
Маєток Рацкевича в сецесіонстилі, що виник у Відні в 1897 році, та будинок, зведений у 1913 Софронієм Поповським: тут збереглася автентична гарнітура, зокрема петлі, ручки й унікальні віконні кремони
Маєток Рацкевича в сецесіонстилі, що виник у Відні в 1897 році, та будинок, зведений у 1913 Софронієм Поповським: тут збереглася автентична гарнітура, зокрема петлі, ручки й унікальні віконні кремони
Чернігівський історик і дослідник старого Чернігова Анатолій Новак говорить: достеменно можна сказати тільки те, що «мода» на різьблену архітектуру століттями мандрувала лісистими ареалами Київської Русі, а майже незмінними зонами впливу традиції лишалися Сіверщина та Чернігівщина. Власне, саме Чернігів був південним «форпостом» цього архітектурного ареалу.
Отже, чим є типовий будинок, який можна вважати представником напряму «дерев’яне мереживо»? Це одно-, зрідка двоповерховий дім із соснового зрубу. Він вкритий дранкою та обшитий дошками, має чотирискатний дах і вікна з віконницями, а також опційно — ґанок із красивим дашком. І, звісно ж, різьблені прикраси.
Чернігівці часто розфарбовують свої будинки в яскраві кольори
Чернігівці часто розфарбовують свої будинки в яскраві кольори
Анатолій Новак: «На чернігівських будинках є як справжні міфологічно-магічні символи, так і просто красиві орнаменти. І точно сказати, що є що і яке значення вклав у роботу майстер та чому власники замовили ту чи іншу символіку, — неможливо»
Звісно, не всі споруди тих часів можна вважати витворами мистецтва, адже не в кожної родини були гроші на багату оздобу. Втім, прикрашання стало для жителів міста, що стрімко обростало власними неписаними традиціями, чимось на зразок «хорошого тону», тому на більшості будинків є хоча б кілька цікавих елементів: різьблені віконниці, двері, підзори (дошки, що ізолюють торці від вологи), пілястри, віконні сандрики, карнизи або причелини (елементи, що прикрашають покрівлю).
Історію першого з будинків активісти ще не дізналися; на другому фото — будинок, що бореться за життя. Колись тут міг бути лазарет і точно було відділення для венеричних хворих
Історію першого з будинків активісти ще не дізналися; на другому фото — будинок, що бореться за життя. Колись тут міг бути лазарет і точно було відділення для венеричних хворих
Ці деталі називають дерев’яним мереживом тому, що вони являють собою не звичайне фігурне різьблення по дереву, а випил на дошці, схожий на дитячу картонну витинанку. «Цей метод дешевший, легший і швидший, ніж традиційне різьблення. Майстри, які його застосовували, використовували лучкові пили», — пояснює Станіслав Іващенко, голова громадської ініціативи «Дерев’яне мереживо Чернігова».
Дехто з містян зберігає вінтажний стиль, а дехто намагається надати оселі більш сучасного вигляду
Дехто з містян зберігає вінтажний стиль, а дехто намагається надати оселі більш сучасного вигляду
На жаль, нині через брак документів встановити, хто виконував замовлення на різьбу, неможливо. Швидше за все, вважає Анатолій Новак, це були не місцеві, а приїжджі різьбярі — юдеї чи майстри з білоруського Полісся. Позицію експерта підтверджують два аргументи: по-перше, у списку з більш ніж двохсот назв ремісників Чернігова ХІХ століття різьбярів немає, по-друге, в ті часи юдеї становили приблизно половину населення міста.
Як би там не було, мода набирала стрімкого розмаху: в середині 1880-х у Чернігові сформувалася власна система різьбярних майстерень, а станом на 1900-й рік творчий процес уже набув заводських масштабів. Згодом настала кульмінація, а саме — механізація столярського процесу. Незабаром ремісники досягли такої майстерності, що на будинках почали з’являтися прикраси й орнаменти, які раніше можна було побачити тільки всередині осель — на меблях і музичних інструментах.
Для «дерев’яного мережива» характерна стильова мішанина: герб, що викликає асоціації зі світом Гаррі Поттера, цілком може сусідити з калиновою різьбою
Власники замовляли оздобу на свій смак: хтось хотів релігійні символи, хтось — фігури тварин і пташок, хтось — сюжети з міфології чи навіть прикраси в стилі бароко, модерн чи боз-ар. Так у місті з’явилися дерев’яні будівлі з елементами, зразки яких ми знаємо лише в камені. І цей факт робить місцеве «дерев’яне мереживо» архітектурно цінним не лише на українському рівні, але й на загальносвітовому.
На запитання, які з «мережаних» екземплярів слід побачити найпершими, Анатолій Новак відповідає: «Один із найцікавіших прикладів — це будинок Молявка на Коцюбинського, 39. Це будівля-загадка: ми досі не знаємо, коли її побудували. Також цей дім — один із двох у класичному австрійському югендстилі, включно з оригінальними дверима, фурнітурою й поруччям. Він не перебудовувався — лишився таким, яким був багато років тому».
Часом поєднання благородної старовини та яскравого кольору створює цікаві ефекти
Ще один скарб старого Чернігова, що зберігся, — це будинок, який колись належав купчині Євдокії Свєчиній. На початку ХХ століття споруда коштувала фантастичні на той час 7,2 тисячі рублів — щоб зібрати цю суму, звичайному заводському трудівникові довелося б відкладати всю свою зарплату протягом 30 років. До слова, власниками найдорожчих «мережаних» будинків були лікарі, купці, міська інтелігенція та чиновники. І заможним містянам не завжди вистачало грошей на гарні садиби, тому в місті стала популярною практика купівлі будинків у кредит.
«Дім Свєчиної перебуває в ідеальному стані — збереглася навіть частина саду! Нині там розташований основний корпус Чернігівської бібліотеки для юнацтва. До речі, в радянські часи цю споруду вважали яскравим представником стилю модерн, але я вважаю, що це боз-ар — мікс кількох стилів: модерну, романтизму й ренесансу. Початково це був стиль оформлення меблів, і коли він перекочував назовні, всі ті загогулини й вигини, які раніше можна було побачити лише на французьких меблях, опинилися на палацах», —пояснив історик.
Будинок із баштами належав чернігівському купцеві, який торгував сіллю. Попри показну пишність, він майже не має різьблених прикрас
Незважаючи на стильовий різнобій, «дерев’яне мереживо» має оригінальні риси, притаманні лише йому, зокрема багато будинків прикрашені «мереживними» башточками, баштоподібними ґанковими дашками з різьбою чи оздобленими мезонінами. На думку Анатолія Новака, ці архітектурні елементи вказують на тяглість європейської традиції. «Баштоподібні елементи та мезонін із вікном для освітлення горішнього поверху, що зазвичай служить домінантним центром композиції, — це реверанс минулому: будинки, які їх мають, нібито перетворюються на мінізамки та підвищують свій статус. Мода стилізувати будинки під замки виникла ще у Франції за Людовіка XIV», — прокоментував Анатолій Новак.
Станіслав Іващенко: «Нині більшість будиночків у центрі міста пофарбовані в червоний, багряний і зелений. Нефарбованих “мережаних” осель у місті одиниці, адже, по-перше, незахищене дерево дуже швидко псується, по-друге, стару фарбу неможливо відчистити повністю»
Ще одна спільна риса — принцип вибору кольорів: дерев’яний боз-ар, модерн і неокласицизм фарбували з міркувань економії. Популярними були доступні фарби з природних барвників: біла, зелена, синя, червона. Анатолій Новак пояснює: в той час як багаті місцеві мешканці фарбували домівки від фундаменту й до флюгера, бідняки просочували стіни будинків спеціальною сумішшю, що надавала дереву приємних чайних відтінків і захищала його від вологи та шкідників. А от дахи й металеві частини фарбували незалежно від достатку, адже ці деталі дорожчі, тому їх важче замінити.
Будинок Варвари Фолте. Окрім цього будинку, жінці належали ще й два будинки на Хлібопекарській, але вони не збереглися
Символи, що зникли разом із майстрами
Другим після різьби за цінністю елементом унікальної чернігівської архітектури є символіка, якою вона прикрашена. Ці знаки важливі не лише з архітектурного погляду, але й з історичного, адже, як це не парадоксально, науковці, що вивчають давні культури на зразок Єгипту чи Шумеру, знають про їхні символічні системи значно більше, ніж чернігівські історики — про орнаменти на місцевих будинках ХІХ століття. Точно знавці можуть сказати тільки одне: тут ви побачите як знаки, що вже були відомі нашим предкам десятки тисяч років тому, так і чисто декоративні орнаменти, характерні для тих чи інших архітектурних стилів початку ХХ століття.
В деяких будинках збереглися оригінальні парадні входи
Двері цього будинку із входом з вулиці досі виконують свою функцію. Вони оформлені у старовинному стилі — діамантовим рустом
Один із найупізнаваніших елементів чернігівського мережива — прикрашені різьбою дахи
Серед найпоширеніших відомих орнаментів — зигзагові стрічки під карнизом та мереживні рослини, що позначають заклик до дощу й багатого урожаю, а також кола, зірки та хрести, сенс яких традиційно лишався незмінним для парадигм язичництва та християнства: енергія життя. Зооморфні символи птахів, здебільшого голубів і півників, слугували прикрасою для надвіконних сандриків та магічною «протипожежною гарантією». У майже повністю дерев’яному місті їхня незмінна варта була питанням першочергової важливості.
Четверта популярна група символів — ромби та прямокутники. Вони позначають поле, тоді як аналогічні фігури з крапочками — засіяне поле. Втім, не все так просто, бо давні символи, як і сучасні японські ієрогліфи, змінюють значення залежно від комбінації. Наприклад, ромб у поєднанні з давнім символом родючості — рожаницями, перетворювався на побажання здорового й багатолюдного роду.
У цьому будинку в центрі міста зараз розташовується ресторан
Найменш загадковою і найбільш зрозумілою є група релігійних символів, зокрема юдейських. Анатолій Новак припускає: вочевидь, майстри-євреї прикрашали різьбу тими символами, які добре знали самі. «В юдаїзмі дуже сильна практика символізму. І досі є групи майстрів, які спеціалізуються виключно на прикрашанні сакральної архітектури», — пояснив він.
Простоїть ще сто років: як місто рятує себе власними руками
На відміну від юдейських знавців сакральних символів, чернігівська влада дивиться на стару архітектуру без патетичних почуттів. Жодних програм підтримки чи збереження «мережаних» будинків на міському рівні не існує, і якби не зусилля місцевих активістів — унікальні дерев’яні будинки поступово б танули, поки повністю не щезли б із карти міста.
На щастя, в історії Чернігова з’явився вебдизайнер Станіслав Іващенко та громадська ініціатива «Дерев’яне мереживо Чернігова». Історія громадської ініціативи почалася з того, що Станіслав і кілька його колег вирішили створити стратегію популяризації найцікавіших «мережаних» будинків міста. Спершу слід було зібрати інформацію, тому волонтери почали фіксувати точні координати об’єктів та опитувати місцевих мешканців. Накопичивши фото й історії про понад 300 локацій, вони створили майданчик для даних — онлайн-музей — та об’єднали всі відмічені в базі адреси в 5 окремих маршрутів.
Будинок був побудований у 1892 р. Миколою Соколенком, що займався ремонтом фаетонів і мав три власних фаетони та конюшню з кіньми
Згодом, розповідає Станіслав, їхня діяльність спричинила щось на зразок ефекту «лавини»: чернігівські історики та екскурсоводи почали збирати інформацію про цікаві екземпляри будівель, діти із сіл і містечок поруч із Черніговом стали знімати відео про місцеве різьблення, фото «мережаних» осель з’явилися на рекламних банерах. Зрештою створені командою маршрути стали такими популярними, що задля привернення уваги до теми старої архітектури Станіслав як співорганізатор групи «Біговий Чернігів» навіть провів кілька бігових екскурсій.
Втім, на гребені інформаційного валу команда зрозуміла, що популяризація — це лише початок, бо без фізичного втручання те, чим вони опікуються, може зникнути. Активіст пояснює: в Чернігові лишилося всього кілька сотень «мережаних» будинків, а в області — кілька тисяч. Абсолютна більшість цих будівель належить приватним власникам, і далеко не у всіх них є кошти й бажання відновлювати екстер’єр. Команда «Дерев’яного мережива Чернігова» вирішила допомагати — і коштами, і руками.
«Багатьом будинкам “із мереживом” уже більше 100 років, тому їхня різьба перебуває в дуже поганому стані. Ми виточуємо точні копії оздоб та заміняємо старі варіанти на нові. Робимо це на кошти меценатів і частково — на кошти власників», — пояснив волонтер.
Першою ластівкою став будинок у селі Старий Білоус неподалік від Чернігова, власниця якого викупила помешкання, що колись належало її предкам, родині дворян Березовських, і перетворила його на музей. Станіслав розповідає: той проєкт дався їм нелегко. Втім, знання накопичувалися, і з часом волонтери навчилися майструвати без зайвих страждань.
Нині, каже Станіслав, найбільшою проблемою команди є не складнощі творчого процесу, а необізнаність власників будівель про цінність їхнього майна для культури країни.
«Ми розуміємо, що багато “мережаних” будівель не мають утеплення, опалення та каналізації, тому часто власникам просто не вистачає коштів ще й на зовнішні роботи. Втім, річ не завжди в коштах. Власники ставляться до нашої пропозиції допомогти дуже по-різному: хтось спочатку обіцяє власну участь, а потім, коли ми приходимо, поводиться, скажімо так, не дуже шанобливо. Проте дехто, навпаки, вкладає власні кошти і працює разом із нами. На жаль, випадків, коли люди відновлюють свої будинки самі, дуже мало, а от зворотні ситуації, коли будівлі просто знищують, обшиваючи їх сучасними матеріалами чи навіть фарбуючи стіни в різні кольори, — непоодинокі. Останнє відбувається тоді, коли дім поділений на кілька частин, і в кожної — інший власник», — розповів активіст.
На жаль, не всі цікаві зразки збереглися так добре, як хотілося б власникам
Якщо річ усе ж у коштах, команда «Дерев’яного мережива Чернігова» намагається знайти рішення, прийнятне для обох сторін: іноді всі витрати покриває власник, а іноді частину чи навіть всю суму виплачує команда активістів. Для цього Станіслав збирає донати на Патреон. Зазвичай реставрація однієї будівлі обходиться в 6–8 тисяч гривень, але якщо йдеться не тільки про оздоблення, то сума може сягнути позначки в 40 тисяч.
«Процес став швидшим після того, як у 2020-му нам почала допомагати Чернігівська політехніка: кафедра технологій машинобудування та деревообробки автоматизувала для нас процес вирізання деталей. ЧПУ-верстат дозволяє робити дуже чіткі візерунки і має лише один недолік», — розповів він.
Чернігівське мереживо — це стиль, який роблять деталі
Єдиний вихід із ситуації, підсумовує Станіслав, — це популяризація проблеми. «Фонд дерев’яної архітектури міста налічує всього кілька пам’яток історії й архітектури, але влада не займається навіть ними. Що вже казати про будівлі, які не мають статусу, що передбачає захист. Відновіть і пофарбуйте ці будинки — в Чернігові їх сотні й тисячі, і ви отримаєте готові туристичні об’єкти, які простоять ще близько 100 років.
Звісно, все дуже залежить від стану споруди, і тут ми повертаємося до попереднього аспекту: рішення про ремонт і співпрацю з нами може прийняти тільки власник. До речі, маємо приклад, коли власники відновили будинок, збудований у 1890 році. Вони переробили фундамент, утеплили дім зсередини, пронумерували й зняли дощечки гонту, потім відчистили кожну та змонтували мінвату й вологозахисну плівку, а тоді повернули дощечки й оздоблення назад. Вікна теж поміняли, але не ззовні, а посадили на герметик зсередини. Ще один приклад — за адресою Успенська, 34: власник підняв будинок домкратом і замінив прогнилі колоди на нові», — розповів Станіслав.
Станіслав Іващенко: «Відновіть і пофарбуйте ці будинки — в Чернігові їх сотні й тисячі, і ви отримаєте готові туристичні об’єкти, які простоять ще близько 100 років»
Фото № 25-27-28 Деякі вікна мають прикраси дуже складної конструкції
Крім «Дерев’яного мережива Чернігова», старою архітектурою опікуються тільки науковці (зокрема, експерти архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» збирають зразки старовинної різьби з місцевих будівель) та попроєктно — меценати-просвітники. Нещодавно французький Arch4UA Charity Fund розпочав реалізацію проєкту зі збереження чернігівської дерев’яної архітектури, що має дві мети: сприяти розбудові тематичного ком’юніті та допомогти волонтерам, які вже рятують старі будівлі.
Експерт фонду Павло Білик пояснює: у випадку з Черніговом об’єктом є не лише будинки, які умовно можна віднести до стилю «дерев’яне мереживо», а й споруди, що не мають зовнішніх прикрас, але вирізняються цікавим плануванням чи особливостями конструкції, наприклад — пічним опаленням.
«У рамках проєкту відбулося вже 4 події, і ще дві — у планах. Перший воркшоп був присвячений порятунку “мережаної” дерев’яної архітектури та організований за участі представників ГО “Ініціатива” та “Екомісто”. Він пройшов в одному з “мережаних” будинків. Подія частково була орієнтована саме на цей об’єкт — ми попередньо виготовили для нього оздоблення на заміну тому, що вже зіпсувалося, а також провели для присутніх майстер-класи зі шліфування деревини та надання їй біовогнезахисту», — розповів Павло Білик.
Ромби з крапочками й кола — символи засіяного поля та життя. Втім, історики не завжди можуть достеменно визначити точний сенс комбінацій давніх символів. І ми навіть не знаємо, чи був він відомий майстрам, які це виготовили
Ромби з крапочками й кола — символи засіяного поля та життя. Втім, історики не завжди можуть достеменно визначити точний сенс комбінацій давніх символів. І ми навіть не знаємо, чи був він відомий майстрам, які це виготовили
Ромби з крапочками й кола — символи засіяного поля та життя. Втім, історики не завжди можуть достеменно визначити точний сенс комбінацій давніх символів. І ми навіть не знаємо, чи був він відомий майстрам, які це виготовили
Завершенням проєкту стане відновлення однієї зі старовинних чернігівських дерев’яних садиб, що постраждали під час війни.
До речі, щодо війни: попри численні сумні припущення в архітектурних ЗМІ з приводу того, що після ударів по Чернігову від «мережаної» архітектури мало що лишиться, старе місто встояло. «Повномасштабна війна знищила тільки один будинок із тих, які присутні на нашій мапі. І ще кілька постраждали від ударної хвилі. А отже, ми вчергове встояли і продовжуємо працювати. Долучайтеся», — сказав Станіслав Іващенко.
