Першу частину статті «Miasteczkо Wilanów & Vlasne Misto. Урбан-супервізія від Гі Перрі» читайте тут.
Про транспорт
Костянтин Ковшевацький: Доступність — це також доступність із субцентру до центру міста, зокрема Варшави. Польські урбаністи називають найслабшим місцем Miasteczkо Wilanów транспортні маршрути. Немає ні метро, ні трамвая, лише автомобільний транспорт, у зв’язку із чим виникає стабільно напружений трафік на в’їзді до центру міста. Чи вважаєте ви це планувальною помилкою і чому ж не було передбачено альтернативу автомобільному сполученню?
Гі Перрі, урбаніст і архітектор, автор концепції Miasteczkо Wilanów. Фото: Максим Дробиненко
Гі Перрі: Ще 24 роки тому я мав дуже важку дискусію з дорожнім департаментом, наскільки широкими будувати дороги і чи залишати запасну смугу, яка могла б бути придатною для прокладання трамвая в майбутньому. 24 роки тому думали, що тепер у нас є машини, навіщо нам трамвай?.. Але ми знали, що врешті-решт алея Речі Посполитої (aleja Rzeczypospolitej) стане центральною віссю району, і я вирішив розширити цю вулицю, щоб у майбутньому в нас було місце для трамвайної лінії. Відтоді Варшава прогресувала. І сучасна стратегія полягає в інтеграції трамваїв та іншого громадського транспорту. Але в той період нам довелося сперечатися з дорожнім департаментом, де вважали, що трамвай не потрібен, достатньо автосмуг.
Сьогодні трамвайна лінія нарешті будується. Я б хотів, щоб це сталося 15 років тому, але сподіваюся, у 2024–2025-му рух запустять, і це багато в чому допоможе вирішити проблему напруженого трафіку. І другий момент — оскільки у Віланові так багато послуг і розваг, і з кожним роком усе більше, то вам не потрібно так часто користуватися автомобілем.
Є ще одна річ. Коли ми жили в Miasteczkо Wilanów, я часто ганяв велосипедом. Моя дружина водила авто, а я брав велосипед і добирався до нашого офісу в центрі Варшави з нею наввипередки. Майже щоразу я випереджав дружину і вдавав, що не втомився. Коли вона приїжджала хвилин за п’ять, я казав: о, це було легко. Насправді це було нелегко, я крутив педалі досить швидко. Велосипеди зазвичай популярні у великих містах, старих містах, але не нових районах. Наш задум був у тому, щоб у нас був трамвай і щоб люди використовували активний транспорт, тобто велосипеди.
Організація руху на вулицях Miasteczkо Wilanów у Варшаві. Фото надане Гі Перрі.
Отже, проблеми трафіку можуть вирішити чотири речі. По-перше, реалізація ідеї 10–15-хвилинного міста, по-друге — прокладання трамвайних ліній, по-третє — активна мобільність і по-четверте — розумний графік поїздок. Тобто якщо ви потребуєте подорожі на автомобілі, ви обираєте час, коли їдете, пропускаючи години пік. У великому місті ніколи не буде ефективно користуватися автомобілем о 8 ранку. Завжди буде бардак. Просто неможливо спроєктувати дороги, вільні по 24 години на добу. Навіть Дубай, який намагається це зробити, не справляється із завданням. У них може бути 16 смуг, але все одно будуть корки.
Проблеми трафіку можуть вирішити чотири речі. По-перше, реалізація ідеї 10–15-хвилинного міста, по-друге — прокладання трамвайних ліній, по-третє — активна мобільність і по-четверте — розумний графік поїздок
К. К.: Ярославе, Дмитрівська ОТГ розташована на відстані понад 10 кілометрів від Києва. Як ви плануєте вирішувати проблему зручного, швидкого та порівняно недорого сполучення зі столицею? Адже яким би різноманітним не було нове місто, люди все одно їздитимуть до Києва.
Ярослав Корніяченко: Окрім наших початкових планів пов’язати південну частину ОТГ із центром ОТГ, що розділені міжнародною трасою Е-40 Київ — Чоп, ми продумуємо питання комфортного та швидкого маршруту до Києва. Гі хотів не просто потрапити до нас на локацію, але зробити це в різний час. Одного дня ми їхали з Києва до Дмитрівки ввечері, і він на власні очі переконався, наскільки напружений трафік на виїзд зі столиці. Другого разу ми виїжджали в середині дня, і в цей час дороги відносно вільні. Він високо оцінив, що до Vlasne Misto можна під’їжджати різними шляхами, але основним залишається заїзд із траси Е-40 Київ — Чоп.
Костянтин Ковшевацький і Ярослав Корніяченко над планами Vlasne Misto. Фото: Максим Дробиненко
Гі цікавило, де знаходиться кінцева станція лінії метро і яким чином ми будемо проводити зв’язок між станцією та Дмитрівкою. Відстань 13 км. І це забагато для метрополітену, оскільки навіть 70 тисяч мешканців (як у Miasteczkо Wilanów) не окуплять будівництво метрополітену. А ось електротранспорт — тролейбус, трамвай — так. Можливо, канатна дорога над автотрасою. Якщо зробити три-чотири зупинки від станції метро «Житомирська», то це вирішить питання переміщення близько 100 тисяч людей щодня: жителів мікрорайону Чайки, Білогородської ОТГ, Дмитрівської ОТГ та навіть Макарівської ОТГ. Канатна дорога може окупитися за 10 років із хвостиком.
Під час проєктування бізнес-парку, виробничого індустріального парку ми розробили різні механізми для комфортного релокування компаній чи розширення бізнесу в межах нашого проєкту, забезпечуючи комфортні умови проживання і для працівників. Наприклад, обговорювали з одним архітектурно-конструкторським бюро можливість перенесення їхнього офісу та майстерні у Vlasne Misto з розселенням усіх працівників, тому що більшість із них приїжджі та орендують квартири в Києві. Обговорювали подібну ідею з менеджерами з Енергоатома, навіть із деякими посольствами. Продовжуємо обговорювати ці питання з менеджерами, які шукають нове місце для своїх компаній або хочуть їх розвивати, створювати комфортні умови для працівників. Релокувати бізнес треба туди, де є житло та інфраструктура, інакше компанія втратить співробітників. Ми відкриті для обговорень і нових партнерів. Vlasne Misto не потребує того, що називали «містоутворюючим підприємством». Сьогодні йде децентралізація виробництва та роздрібнення підприємств-гігантів. У нас, як на мене, ідеально комфортне місце для середнього бізнесу, невеликих компаній, офісів, співробітники яких можуть проживати компактно.
Наші жителі їздитимуть до Києва і спочатку робитимуть це регулярно. Але оскільки ми позиціонуємо себе як самодостатню одиницю, із часом кількість поїздок скоротиться, адже буде реалізований бізнес-центр і створені умови для розвитку власної справи, люди зможуть працювати біля будинку. Дехто нас вважає «містом у місті», але це мегаквартал із підключенням до міської мережі. Ми будуємо власні мережі, енергетичну систему, свій водопровід, свої очисні споруди та систему перероблення сміття, оскільки сьогодні це “greenfield”.
Ми відкриті для обговорень і нових партнерів. Vlasne Misto не потребує того, що називали «містоутворюючим підприємством»
План кластерного міста Vlasne Misto з квартальною сіткою. Фото: Максим Дробиненко
К. К.: Тобто правильніше було б називати типологію Vlasne Misto не місто в місті, а центр поза центром?
Я. К.: Це ближче. Але ми сьогодні думаємо також, як впливати на сусідні території. Наприклад, на території за лісом ми запропонували власникам розробити концепт екофарм-готелю, що близько за цінностями до нашого проєкту та добре реалізовується спільно з фермою. Ми стаємо партнерами, і зона нашого загального впливу зростає на 55 і більше гектарів. Ми мотивуватимемо наших сусідів приєднуватися та об’єднуватись із нами, а не продовжувати точкову хаотичну забудову.
Про таймлайн і складнощі
К. К.: Коли я перед інтерв’ю читав про Miasteczkо Wilanów — до речі, я відвідував цей район минулого року на шляху до Мілана, мене зацікавила логіка таймлайну. Якщо подивитися на черговість реалізації проєкту, то, якщо не помиляюся, він розпочався з будівництва храму Божественного Провидіння, потім була школа, дитячі садки, адміністративні будинки, медичний центр, житло і лише потім Office Park із робочими місцями. Чому саме такий порядок реалізації?
Г. П.: Часові рамки не були чіткими. У Польщі у 2000-х роках було важко прогнозувати. Інвестиції в нерухомість приходять хвилями — в житло, інфраструктуру. У нашому випадку була готовність інвестувати в храм. Знаєте, іноді виникає комерційна хвиля, коли основна увага приділяється офісним просторам. Але рідко всі ці речі відбуваються одночасно. І коли ви робите дуже великий проєкт, ви повинні просто визнати, що терміни реалізації можуть бути порушені.
Аеропанорама змішаного району Miasteczkо Wilanów у Варшаві. Фото: P. Krajewski
Перше, що нам справді довелося зробити, — це подбати про базову інфраструктуру. Ділянка знаходилася в низині, у заплаві річки Вісла, тому нам довелося мати справу з дуже високим рівнем ґрунтових вод і передбачити керування можливими повенями. Наступним кроком було забезпечення централізованого теплопостачання.
Дороги робилися поступово, що дозволило нам заощадити гроші. Технічно резиденції були збудовані раніше храму Провидіння. Його вже почали будувати, і в підвальній частині вже відбувалися служби, але будівництво храму — завжди тривалий процес. Отже, спочатку з’явилися житлові будинки й кілька магазинів, вбудованих у ці житлові будинки. Лікарня також відкрилася відносно рано. А ще там уже була офісна будівля ASECO — технологічної компанії, яка входила до інвесторів. Таким чином, на ранньому етапі ми дійсно мали поєднання житла, місць відправлення культу, офісів та медичних послуг, а також інтегровану роздрібну торгівлю. Поруч із палацом була середня школа, тому діти могли відвідувати цю середню школу, доки ми добудовували наші.
Отже, перші роки ми використовували вже наявну школу, загальноміські каналізаційні мережі, оскільки власні очисні споруди лише починали будуватися. Ми мали обмежений бюджет, а це означало, що кожен крок, який ми робили, мав бути дуже ретельно продуманий з економічного погляду. І все ж таки за перші 3–4 роки ми вже отримали всі компоненти для спільноти.
Я люблю Київ і завжди любив із самого першого дня. Знаєте, мені не хочеться, щоб це місто було схоже на якесь інше. Питання в тому, чого хочуть кияни
Різновисотна та різностильова забудова центру Києва. Фото: Євген Чистяков / Unsplash
Про Київ
К. К.: Я хотів би дізнатися думку Гі про Київ загалом. Ви не вперше в Києві, і чи помічаєте ви зміни, які відбуваються між вашими візитами? Які це зміни? Чи рухається Київ у бік комфортного міста? Оцінюючи проєкт Miasteczkо Wilanów у ретроспективі, які б головні рекомендації щодо розвитку території на окраїні столиці ви сьогодні дали б вашим українським колегам?
Г. П.: Я люблю Київ і завжди любив із самого першого дня. Знаєте, мені не хочеться, щоб це місто було схоже на якесь інше. Питання в тому, чого хочуть кияни. Але якщо мені потрібно бути об’єктивним і дати ретроспективну оцінку, то я думаю, що центральні райони стають дедалі кращими. Більше немає автомобілістів, які їздять тротуарами. Я пам’ятаю, як люди проїжджали крізь парк, щоб об’їхати затори. Тож міське середовище, безперечно, стало більш цивілізованим. Але проблема автомобілізації залишається. Місць для паркування на вулицях фізично не вистачає, а якщо ви почнете забезпечувати паркування, то у вас зростатиме кількість машин. І якщо центр Києва, безсумнівно, розвивається успішно, то на периферії ви стикатиметеся з дедалі складнішими проблемами, чи то з дорожнім рухом, чи з питаннями благополуччя людей, оскільки те середовище насправді не призначене для життя. Ваші спальні райони створені як комплекси нерухомості, звідки ви змушені діставатись автомобілем. Це те, що відбувається в Америці. Це не працює там, це не спрацює й тут. Тому я думаю, що важливо розглянути можливість перетворити забудову навколо столиці на 15-хвилинні райони, де все необхідне знаходиться поряд, а вам не так часто доводиться турбуватися про такі речі, як затори, і вести дуже насичене життя.
Найгірше, що ви можете зробити у XXI столітті, якщо ми турбуємося про благополуччя та стійкий розвиток, — це створити середовище, в якому вам потрібно буде використовувати автомобіль для звичайних справ щодня
Проте проблема полягає в тому, чи зможуть ці середовища на периферії міст бути досить багатими? Я не маю на увазі фінансове багатство, я маю на увазі багатство досвіду. Чи там достатня зайнятість? Чи є вибір шкіл? Чи проводяться культурні заходи? Чи є можливість для рекреації, відпочинку: місця для риболовлі, катання на конях? Ідеться не просто про будівництво квадратних метрів житла за 20 хвилин від Києва. Сьогодні забудова передмість висотними кварталами — це найменш ефективна форма урбанізму. Вам необхідно створювати цілісне та інтегроване середовище. І звернути увагу на досвід Північної Америки, де на місці збанкрутілих торгових молів починають виникати багатофункціональні субцентри великого мегаполіса. Як ви, напевно, вже зрозуміли, я не великий шанувальник будівництва надто значної кількості висотних будівель, оскільки аналогічної щільності можна домогтися за допомогою малоповерхової забудови, яка має всі позитивні якості співмасштабного людині міста. Це, мабуть, основні рекомендації, які я можу дати місту, що розвивається.
Обговорення планів: Ярослав Корніяченко, СЕО Vlasne Misto, проводить робочу зустріч із колегами та Гі Перрі. Фото: Максим Дробиненко
Я. К.: Саме розвиток приміських територій, не обов’язково лише за рахунок нашого проєкту, може дати шанс і Києву реструктуризувати, перебудувати свої старі елементи. Чи не покликана була історія створення локального району, ніби в межах Варшави, але за межами старої забудови, показати, що місто повинне розвиватися по-іншому? Що заміські проєкти мають впливати на майбутній девелопмент міста, столиці?
Г. П.: Головна проблема центру Києва — це справді скупчення автомобілів. В іншому пішохідна пропускна спроможність центру Києва хороша. Питання в тому, яким чином ти потрапиш до центру? У Варшаві були такі проблеми і досі є. Відповідь — створення багатофункціональних кварталів, які дають вибір, чи потрібно їхати, щоб щось зробити.
Найгірше, що ви можете зробити у XXI столітті, якщо ми турбуємося про благополуччя та стійкий розвиток, — це створити середовище, в якому вам потрібно буде використовувати автомобіль для звичайних справ щодня. Підвезення дітей до школи, поїздки на роботу, до магазину. Навіть якщо ви можете дозволити собі водія, це однаково стомлює. До того ж це сидячий спосіб життя. Ми знаємо від Всесвітньої організації охорони здоров’я, що кожна година, яку ви проводите в машині, якщо ви робите це п’ять разів на тиждень, збільшує ймовірність ожиріння на 6%. Кожну годину. Таким чином, якщо ви керуєте машиною, скажімо, три години на день, ваш шанс захворіти на ожиріння на 18% вищий, ніж якби ви не водили машину. Подумайте, скільки людей зараз проводять стільки часу за кермом через дорожню ситуацію. Тож це порочне коло.
Ярослав Корніяченко та Гі Перрі на одному з будівельних майданчиків Vlasne Misto. Фото: Максим Дробиненко
Це не лише екологічна проблема, а й проблема благополуччя. Планета продовжуватиме існувати незалежно від того, чи стане вона гарячішою, чи холоднішою, чи ще щось. Планеті насправді начхати на нас. Питання лише в тому, чи збираємось ми залишатися в зоні комфорту. Чим менш здоровими ми стаємо, тим менш терпимі до змін температури. Ось чому я думаю, що нам необхідно перебудувати наше середовище проживання, щоб воно стало більш стійким для нас самих. Я входжу до групи з якості життя ООН-Хабітат (Програми ООН із населених пунктів. — Прим. ред.), і ми обговорюємо ці питання. Наразі ми встановлюємо стандарти того, як визначається якість життя в містах.
Моя наступна зустріч відбудеться днями, ми сядемо з експертами ООН-Хабітат з усього світу та обговоримо ключові орієнтири. Над цим працює ціла команда, але я маю допомагати контролювати цей процес і коментувати його.
Про спадок Miasteczkо Wilanów
К. К.: Гі, чи були думки повторити Miasteczkо Wilanów ще раз біля Варшави чи в більшому масштабі?
Г. П.: Віланув стартував в особливий період часу, коли у Варшаві був величезний попит на нове житло. Він усе ще є, але я не думаю, що в таких масштабах. Що я б порекомендував нашим забудовникам як продовження міста, так це намагатись бути більш скоординованими один з одним. Комплексність набагато ефективніша та економічно, чесно кажучи, вигідніша. Не тільки якщо йдеться про навколишнє середовище та людей, але й із фінансового погляду краще займатися комплексним розвитком, бо це ефективніше. Відбувається синергійне зростання вартості за рахунок реалізації розробок. Тож чи це буде один інвестор, чи кілька інвесторів, чи гібрид, для мене це — ключовий елемент формування вартості.
Розвиток Miasteczkо Wilanów у Варшаві. Фото: Dariusz Borowicz / Agencja Wyborcza.pl
Окрема будівля ніколи не матиме визначної цінності, якщо територія навколо неї не буде також цінною. Проте ви можете мати звичайну будівлю в хорошому районі, і це, як раніше, буде дорого коштувати. Для мене справжню цінність створює район, а не окрема будівля.
Я. К.: Коли на конкурсі MIPIM організатори не знайшли, з ким можна порівнювати наш проєкт будівництва міста-кластера, я був здивований. Існує Алмере в Нідерландах, існує Miasteczkо Wilanów. Чому інші країни й інші міста не роблять таких масштабних проєктів?
Г. П.: На початку своєї кар’єри я працював з архітектором Рікардо Бофіллом, зокрема над реконструкцією значної частини Монпельє на півдні Франції. Багато принципів ми пізніше застосували в Miasteczkо Wilanów, досягнувши більш тонкого підходу до соціальних аспектів. Що стосується Бофілла, акцент був насамперед на монументальну архітектуру.
Wilanów Town Hall — ратуша району Miasteczkо Wilanów, побудована за проєктом студії Kuryłowicz & Associates. Джерело фото: sztuka-architektury.pl
Нові французькі міста — це спроба побудувати нову якість життя. У деяких випадках одні стали успішнішими, ніж інші. І мені здається, архітектурі приділялося забагато уваги. В Польщі мені було дуже важко утриматися від того, щоб більше не займатися архітектурою, бо з філософського погляду я вважав, що правильно було б дозволити це робити польським архітекторам. Я був там тільки для того, щоб спрямовувати і, можливо, допомогти уникнути деяких помилок, дати архітекторам упевненість, що їм не доведеться вивчати журнали, щоб дізнатися, що робити. Я, напевно, став би більш відомим, якби проєктував великі будівлі-пам’ятки, але це було б неправильно для Польщі на той час, бо йшлося не про мене, а про мешканців Варшави. Цей проєкт сформував ціле покоління найкращих дизайнерів. І це насамперед заслуга місцевих спеціалістів. Я лише спрямовував.
Підпис...Фонтани перед храмом Божого Провидіння, збудованого за проєктом архітекторів Войцеха і Леха Шимборських у Miasteczkо Wilanów. Фото надане Гі Перрі.
Про перспективу
К. К.: У мене склалося враження, що, незважаючи на чіткий план і досвід, реалізація такого амбітного проєкту, як Miasteczkо Wilanów, була можлива завдяки вдало обраному часу та довірі інвесторів. Скажіть, Ярославе, чи можете ви використовувати підходи та досвід Гі у ваших взаєминах із партнерами та інвесторами?
Я. К.: Складнощі неминучі, як і завжди, коли реалізується довгий проєкт. Кризи, брак коштів, дефіцит довіри — Гі Перрі це все проходив на власному досвіді. Нам потрібно вибудувати довіру у свого клієнта — пояснювати, пояснювати та пояснювати, чому краще жити в малоповерховому кварталі, як це поліпшує якість життя, безпеку соціуму. Давати обґрунтовані відповіді на проєктувальні рішення, на економічні програми, вибудовувати свідомість людей щодо екологічних напрямків, зокрема, чому не потрібно паркуватись на траві чи тротуарі, але для цього ми маємо зробити більш доступною вартість підземних паркомісць. Чому варто сьогодні купити квартиру чи будинок, долучитись до проєктування власного майбутнього комерційного об‘єкта і створювати місто разом. Показувати плани, карти, візуалізації, розрізи, сам процес проєктування, пошук раціональних рішень, фасади, матеріали та їхню екологічну цінність, довготривалий операційний цикл будинку та його енергоефективність, весь процес проєктування довжиною в роки (Vlasne Misto — не про вулицю чи кілька вулиць котеджів), залучення десятків експертів і компаній, створення сталих зв’язків та партнерських відносин — щоб люди мали більше уявлення та бажання долучитись до створення Власного, Свого міста та Власного майбутнього.
Ми ведемо активні перемовини з великими інвесторами з енергетичної сфери для створення генеруючого парку — головного елемента у власній розподільній мережі
Житлова архітектура Miasteczkо Wilanów. Джерело фото: urbanity.pl
Житлова архітектура Miasteczkо Wilanów. Джерело фото: urbanity.pl
Житлова архітектура Miasteczkо Wilanów. Джерело фото: urbanity.pl
Житлова архітектура Miasteczkо Wilanów. Джерело фото: urbanity.pl
Житлова архітектура Miasteczkо Wilanów. Джерело фото: urbanity.pl
Потрібно працювати з інвесторами системно; на старті, звісно, інвестиції для нас будуть дорожчими. Чим більший і амбітніший проєкт, тим складніше вибудовувати довіру. Із цим стикаються автори NEOM — він здається інвесторам надто футуристичним, надто казковим. Із цим стикався Гі в перші роки. Він вважає, що головне завдання — пройти, пережити перші 4 роки: «У вас є все, щоб реалізувати цей план, можливо, навіть швидше запланованого терміну, ви маєте одночасно будувати більше». Згоден, тим більше, що ми вже пройшли складні періоди проєктування, що дає нам тепер більшу впевненість. Сьогодні ми ведемо активні перемовини з великими інвесторами з енергетичної сфери для створення генеруючого парку — головного елемента у власній розподільній мережі.
Гі погодився стати нашим амбасадором для ознайомлення міжнародної профільної спільноти з Vlasne Misto, для мене це велика підтримка та досягнення. Він вважає, що саме той інвестор, який заходить у проєкт у перші 4 роки, виграє. У Варшаві у 2000 році Гі починав будівництво Miasteczkо Wilanów у ще більш складних економічних умовах. Ніхто не вірив у Польщу, ніхто не прагнув вкладати гроші в польські проєкти. Самі поляки не бажали нічим жертвувати заради нової якості життя — наприклад, підкорятися дизайн-кодам тощо…
Візуалізація панорами кластерного міста Vlasne Misto. Джерело зображення: Vlasne Misto
Трохи деталей
К. К.: Ярославе, коли ви презентували Гі концепцію Vlasne Misto, чи мав він якісь зауваження в цілому?
Я. К.: Він був дуже здивований, висловлював захоплення, також надав багато пропозицій до деталей, забажав більше заглибитись у вивчення проєкту, щоб дати максимально корисні поради. Ми багато спілкувались, наприклад, щодо розміщення паркінгів під вуличною мережею. Гі сумнівається, що ними якісно управлятимуть. Але в його випадку за публічні зони відповідає місто, і це найчастіше означає, що серед приватної та комерційної території з’являється недоглянута кишеня, оскільки місто не справляється. А в нашому випадку всіма громадськими просторами управляє комерційна компанія, і це її завдання — утримувати їх у зразковому порядку.
Ми дуже уважні до рекомендацій Гі. Але за кожним нашим кроком також стоїть тверда логіка. Я вже розповідав про теплицю в центрі, і ось іще один приклад. Гі дивувався, чому ми розмістили медичний центр на периферії. Пояснюю: тому що це зовнішній об’єкт, у якому розташовані також SPA та івент-готель. Незважаючи на те, що сусідство медичного закладу та івент-готелю видається дивним, ми детально продумали сценарій. Люди не люблять госпіталізації, ніхто не хоче лежати навіть в упорядкованій палаті. Вони хотіли б жити поруч і приходити на процедури. Або жити прямо в тому самому будинку, але в готельному номері. Таким чином ми скорочуємо потребу в ліжкомісцях у медичному центрі. Ідея реабілітаційного центру Silver Age теж у тому, щоб не створювати анклав із літніми пацієнтами, а максимально інтегрувати їх у загальноміське життя. Для найважчих — умови постійного перебування та догляду, для решти — режим денного стаціонару чи відвідування за призначенням лікаря. Або людина може прийти не до лікаря, а до перукарні та кафе, поспілкуватися з друзями. Інклюзивна інфраструктура дозволяє жити в будь-якій частині міста й без проблем діставатися в центр для процедур. Або ж можна купити апартаменти в сусідньому кварталі та оселитися максимально близько. І, звичайно, ми використовуємо силу архітектури, яка буде максимально вітальною. Наші клініки не матимуть вигляд лікарень.
Відкритий басейн спа-центру Vlasne Misto. Джерело зображення: Vlasne Misto
Я розумію, що, окрім створення сценаріїв і правил, завдання автора концепції, генерального девелопера — подружити всіх, хто бере участь у процесі будівництва. Ми працюємо над залученням більшої кількості інвесторів і будівельних компаній, зокрема з найближчих країн, для впевненості у виконанні зобов’язань, збільшення швидкості реалізації проєкту, що також дасть нам різноманітність у пропозиції форми житлового юніта для майбутніх мешканців. Це найскладніше завдання, оскільки всі інвестори мають своє бачення та бізнес-цілі: хтось думає лише про прибутки, хтось піддається впливу маркетингу, хтось мислить лише короткостроковими стратегіями, інші думають про мононапрямки в девелопменті. Кожен має своє бачення економічної спроможності. Ігнорувати думки інвесторів не можна, адже якщо об’єкт чи місто не будуть економічно самодостатніми, то, незважаючи на наявність магазинів, кафе та шкіл, назвати їх sustainable уже не випадає. Тож доведеться довго дискутувати і сперечатися, але саме такий шлях веде до найуспішнішого варіанта.
К. К.: Одна з найпоширеніших думок у нашій архітектурній спільноті — що іноземний архітектор, дизайнер, урбаніст просто не здатний зрозуміти всі тонкощі та специфіку ведення українського бізнесу. Що думаєте із цього приводу, Ярославе?
Я. К.: Хоча Україна й складна для розуміння, але зрозуміти її легше ніж, наприклад, Африку, особливо людині, якій щиро подобається наша країна. Гі має досвід роботи з українськими замовниками. Так, його багато дивує. Його дивує, що ми так довго не можемо відмовитися від старих радянських норм і стандартів на користь таких, що відповідають часу. Є абсолютно абсурдні. Гі був шокований, коли побачив норми розворотів для пожежної техніки у дворах, питає: навіщо такі величезні машини, адже у вас лише 5 поверхів? Ми шліфуємо наш майстер-план до детальних елементів, адаптовуємо, розробляємо компенсаторні різні заходи, щоб надати Vlasne Misto природного вигляду, співмасштабного людині; період проєктування міста займає більше часу, ніж його будівництво. Щодо специфіки українського бізнесу — він різний і залежить від керівника, український бізнес дуже адаптивний і готовий розвиватись до міжнародних стандартів, але ж не все залежить від нього.
Потрібно посилювати державно-приватне партнерство й порозуміння, розвивати спільні проєкти з муніципалітетами, це посилить довіру інвесторів
Центр продажу Vlasne Misto. Джерело зображення: Vlasne Misto
Я думаю, Гі дійсно бажає допомогти Vlasne Misto, оскільки сприймає наші ідеї як акселератор змін на краще. Я питав його і ще раз спитаю. Гі, ми з вами говорили й порівнювали, що Україна зараз та Польща тоді, коли ви стартували, мають схожі проблеми. Звісно, у нас ще є воєнні дії, які негативно впливають на ситуацію загалом. Я апелюю до вашої інтуїції — чи не помилилися ми з періодом для реалізації нашого проєкту?
Г. П.: Ніколи не буває неправильного часу, щоб вчинити правильно. Для мене було б великою честю допомогти вам у вашому починанні, тому що у вас так багато цілей, які, я думаю, є правильними сьогодні і в майбутньому. Тож якщо я зможу хоч трохи допомогти, це буде привілеєм.
