В українському інформаційному просторі все частіше можна почути, здавалося би, дві суперечливі тези: «Майбутнє за містами!» та «Село — колиска нації!». Власне, прихильники обох тверджень по-своєму мають рацію. Впродовж останнього сторіччя урбанізація у світі зростає шаленими темпами, і більшість найрозвиненіших країн є високоурбанізованими також і за рахунок своєчасного дослідження взаємодії міських і сільських поселень і їхнього населення.
Україна на сьогодні є помірно урбанізованою країною, де майже 69 % населення — це жителі міст. Але водночас із цим, за довоєнними даними, спостерігався помітний відкіт від урбанізації, адже українці почали виїжджати за місто з коефіцієнтом урбанізації 0,33 % на рік. Згодом це цілком може стати позитивним трендом, який дозволить підняти економіку українського села й забезпечити доступ до екологічних ресурсів для колишніх жителів міст. Яка ж ситуація зараз?
Розберімось, як відбувається взаємодія великих міст, передмість і сіл, як на них впливають міграційні процеси та чи є сталий конфлікт у цій системі?
Чому субурбія?
Питання актуальності дослідження передмістя як окремого об’єкта вже багато років вивчається фахівцями з різних галузей науки в США, Франції, Німеччині та Великій Британії. В Україні ж питання передмістя досі не є чітко виокремленим — присутні лише поодинокі статті та праці соціологів, економістів, географів, де розглядаються окремі елементи культури повсякдення, архітектури та економічного розвитку передмістя.
Серед зарубіжних дослідників на окрему увагу заслуговують праці американських учених, зокрема Роберта Фішмана. У статті «Буржуазні утопії: візії передмістя» він визначає передмістя як територію, що розкриває характер і дух сучасної цивілізації.
Книга «Буржуазні утопії: візії передмістя» (1989). Автор Роберт Фішман
У своїй роботі Фішман спирається на дослідження американського феномена передмість, що, на його думку, були засновані на цінностях середньостатистичної родини, де будинок у передмісті — втілення мрії середнього класу.
«Виразником передмістя є особливі традиції житлової і ландшафтної архітектури, саме їхній комплекс і відрізняє передмістя від міста та сільської місцевості», — вважає Роберт Фішман. Дослідник називає передмістя буржуазною утопією через його ідеальне розташування та сприйняття, адже воно, як правило, позбавлене підприємств, знаходиться далеко від робітничих кварталів і в межах зелених районів.
Генплан проєкту Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
«Виразником передмістя є особливі традиції житлової і ландшафтної архітектури, саме їхній комплекс і відрізняє передмістя від міста та сільської місцевості», — Роберт Фішман
Безумовно, американський тип передмість склався як своєрідний феномен, і умови формування, наприклад, київського передмістя значно відрізняються від американського досвіду. В Україні тенденції, подібні до тих, які описує Фішман, спостерігаються лише останнє десятиріччя, і вони досі не набули масового характеру.
Загалом розвиток приміської зони в Україні повною мірою не відповідає жодній із класичних моделей субурбанізації, а скоріш є їхнім поєднанням. Формування українського передмістя ввібрало в себе характеристики як західного типу (Western-type), коли до приміської зони переселяються жителі міста з вищими доходами з метою пошуку екологічно та соціально безпечнішого середовища, так і протилежного типу (reversed Western-type), коли до приміської зони переїжджає переважно населення з низькими доходами.
Цей процес також прямо залежить і від урбанізації, яка в нашій країні є нерівномірною по всій території: від високо урбанізованих регіонів Центральної та Східної України до слабо урбанізованих регіонів Заходу та Півночі. Нерівномірність субурбанізації в нашій країні зумовлена також близькістю чи віддаленістю приміських зон від мегаполісів. Через досить швидкі темпи урбанізації великі міста обростають містами-супутниками, залучаючи їх у зону свого впливу. Заразом до сфери впливу великих міст потрапляють і найближчі селища й сільські населені пункти, що призводить до процесу рурбанізації (Поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. — Прим. ред.).
Село Крюківщина, Київська обл. Джерело фото: OLX
Зважаючи на те, що субурбанізація є подальшим етапом активної урбанізації, питання розвитку сучасного передмістя постає дедалі частіше. Об’єктами таких досліджень є приміські території, які або повністю поглинаються містом і розчиняються в ньому (приклад — район Троєщина в Києві, який збудовано на місці колишніх сіл), або ж перетворюються на нові котеджні містечка та квартали приватного сектора. Гореничі, Стоянка, Білогородка, Бобриця, Дмитрівка, Гнатівка, Нові Безрадичі, Козин, Ходосівка, Нові Петрівці, Гора, Щасливе — це неповний перелік приміських сіл Києва, які лише за останніх десять років поповнилися новими мешканцями, зокрема містянами.
Селище міського типу Козин, Київська обл. Джерело фото: bild.ua
Ці та подібні околиці великого міста заслуговують на окремі дослідження, оскільки їхній спосіб життя, комунікації, міжкультурні взаємодії, культурний ландшафт мають чіткі, трансформативні та відмінні від міста чи села риси. У той самий час вони є умовною проміжною ланкою в системі «місто — село» та мають безпосередній влив на її формування.
Чи є конфлікт?
«Яким сьогодні нам вбачається село? Шароварний не високоосвічений простолюд без сучасних благ цивілізації та невиправдано важка фізична робота. Це в кращому випадку. Або в гіршому — невдалий совєцький експеримент, що затягнувся, із покуйовдженими долями цілого шару населення». Ця теза Олександра Столового, головного архітектора проєктів у archimatika та дослідника українського села, який активно займається його популяризацією в контексті культурного та економічного розвитку, гарно відображає розтиражовану серед українців хибну дефініцію села.
Олександр Столовий, головний архітектор проєктів у archimatika та дослідник українського села
Незважаючи на утопічність теорії зближення міста й села, радянські ідеологи свого часу активно заганяли в прокрустове ложе такі різні соціальні устрої, моральні цінності, норми співжиття, рівні терпимості і прийняття. Як наслідок, багаторічна радянська пропаганда соціальної та культурної ієрархічності міста й села створила певну систему стереотипів, основні тези з яких можна почути в побуті й сьогодні.
Галина Боднар, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри новітньої історії України ім. М. Грушевського Львівського національного університету ім. І. Франка, у праці з досліджень міграційних процесів на Галичині зауважувала, що внутрішні мігранти за радянських часів здебільшого розуміли свою «нижчість, недостойність», перебуваючи в середовищі міських мешканців. Вона зазначає, що переселенці довший час були неповноцінними мешканцями Львова, які не до кінця «виїхали» із села, а в місто ще «не приїхали». Сьогодні цю несхвальну фразу можна часто почути у варіанті «вони вийшли із села, але село з них не вийшло», яку, як правило, застосовують в осудливому контексті.
Загалом закладений радянською владою негласний конфлікт та протистояння між містом і селом знаходить своє продовження й сьогодні.
Незважаючи на довготривале протистояння, не можна заперечувати і те, що за останні 10 років великі міста в Україні досить відчутно трансформували сільську місцевість, принаймні в передмістях, де «міське й сільське» пристосувалося одне до одного, хоча й перебуває в стані постійних суперечностей.
Село Гринів, Пустомитівський район Львівської обл. Джерело фото: wikipedia.org
Загалом закладений радянською владою негласний конфлікт та протистояння між містом і селом знаходить своє продовження й сьогодні. Цій темі Олександр Столовий присвятив один зі своїх нещодавніх дописів, де звернув увагу на сучасну «міську зверхність над сільським».
«Насправді важко назвати цей епізод розвитку України саме як конфлікт, у конфлікті, як на мене, мають бути присутні дві сторони. А тут ми спостерігаємо позицію містян щодо селян. Без будь-якої зворотної реакції. Бо мажоритарність позиції містян у публічному просторі ще трішки й набуде монополії. Адже хто сьогодні може апелювати до позиції «Село — усе нице»? 50+, що дуже кволо представлений у бульбашці соціальних мереж? Чи тінейджери, що переживають у своєму селі період заперечення і готові хоч навіть “москалізуватися” (чим, до речі, користувалася російська пропаганда в Україні, на ринку, де ми не пропонували нічого контрового, але так само українського)?» — вважає Олександр.
«Конфлікт між містом і селом — це скоріше галасливе цькування частини населення, що живе зі “стокгольмським синдромом” останні 80 років», — Олександр Столовий
«На мій погляд, “зверхність”, яка то тут, то там майорить у публічному просторі, має під собою дві бази. По-перше, це постколоніальна поведінка — величезний хвіст невідрефлексованого есесерівського минулого, де село було джерелом с/г ресурсу, одним із типів концтаборів до 1970-х років. Рабство, що скінчилося всього-на-всього 46 років тому. Уявіть от, наприклад, США ще досі борються з елементами расизму у своєму суспільстві. А ми свій шлях переосмислення проявів станового суспільства “місто — село” ще навіть не розпочинали. По-друге — неусвідомлення причинно-наслідкових зв’язків. Адже основний притік міського населення в Україні формується із села. А дискредитація і його ігнорування призводить до занепаду, що ми наразі активно спостерігаємо. Виглядає доволі фаталістично», — доповнює Олександр Столовий.
У сучасному світі різниця між способами життя міського та сільського населення стає все більш розмитою. Купівля та продаж будинків і земельних ділянок визначають напрямки просторового розвитку для сучасного урбанізму. Розвиток простору великими фірмами, науково-дослідними центрами та створення кластерів стають одними з основних методів регулювання процесів урбанізації і впровадження міського способу життя.
Багато в яких сенсах жителі передмість живуть так, як і містяни. У мешканців приміських сіл є можливості користуватися всіма здобутками міста, тож відповідно приміські території не можуть у повному обсязі визначатися лише терміном «село», у ширшому розумінні це сільські території, що зазнають безперервного впливу урбанізації. Такі собі урбанізовані села.
На думку ж архітектора Олександра Столового, взагалі не варто порівнювати передмістя з класичним селом через певну низку принципових відмінностей:
«Сьогодні ми рухаємося згідно з американською моделлю розвитку розселення за явної різниці соціально-економічного складника — агресивно-високі житлові райони міст і розповзання одноповерхового багатого передмістя, а також розшарування суспільства міста на багатих і бідніших.
Село як типологія — це більше про самодостатність малої громади, про рівновагу природного й людського, про розущільненість як перевагу, про потенціал реалізувати знання доіндустріальної культури в постіндустріальному сучасному світі. Про безпечне, екологічне, комфортне, економічно зручне місце мати більше двох дітей у сім’ї, про що калатають в усі дзвони українські демографи.
Село Дмитрівка, Київська обл. Фото: Юрій Ферендович
Я думаю, якщо ми не можемо впоратися з викликами для таких малих урбаністичних структур, як села, то немає жодних гарантій, що ми усвідомлено формуємо й розвиваємо конкурентоздатні у світовому масштабі міські агломерації.
Я переживаю, що навіть найбільші міста вже зараз скорочуються, але вершина їхньої параболи й спадання не за горами. І війна тут лише все прискорила».
У цьому контексті Олександр Столовий також зауважує, що складними завданнями є майбутні виклики неспроможності якісно експлуатувати інфраструктуру, надавати відповідний сервіс своїм мешканцям, віднаходити свою ідентичність і конкурувати нею на світовому ринку, заохочуючи обирати для життя українські міста.
«Як на мене, держава (а це самі українці) має подивитися на “місто — село” не як на конфлікт, а як на сталий взаємозв’язок, рівновагу, де село є самодостатньою урбаністичною поширеною і підтримуваною державою одиницею…», —Олександр Столовий
«Як на мене, держава (а це самі українці) має подивитися на “місто — село” не як на конфлікт, а як на сталий взаємозв’язок, рівновагу, де село є самодостатньою урбаністичною поширеною і підтримуваною державою одиницею, що гарантує рівномірний, комфортний, гідний рівень життя, що поступово дасть той приріст населення, про який наразі ми можемо тільки мріяти. А міста, будучи освітніми центрами, концентрують у собі культурні надбання краю, рефлексують на них і задають нові щаблі для наслідування. Щоб міста були вершечком культури свого краю. Як велика ріка повніє від своїх приток», — додає Олександр.
Житлові квартали Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Місто — передмістя — село. Чому відбуваються маятникові міграції?
Ще за радянських часів приміські села суттєво відрізнялися від інших віддалених сіл: були перспективніші, а їхні мешканці мали більше можливостей згодом перебратися до міст. Окрім того, більшість структур приміських сіл працювала на забезпечення «великого» міста сільськогосподарськими продуктами, тому й утримання працівників було кращим. У зв’язку із цим приміські села Києва ще з другої половини ХХ ст. зазнавали відчутного впливу міста та були привабливими для внутрішніх мігрантів. Передмістя стало певною буферною зоною з великою кількістю нових мешканців, де нерухомість натомість коштувала (і коштує) набагато дорожче, аніж у глибинці.
За часи незалежності України міграції населення пройшли певну низку етапів розвитку, кожен із яких був притаманний певному періоду відповідно до економічного стану країни. У розгляді взаємозв’язку «місто — передмістя — село» особливого значення набуло саме поняття маятникової міграції, яке визначає регулярні переміщення міського та сільського населення від місць його проживання до місць працевлаштування/навчання/дозвілля та у зворотному напрямку. Таке переміщення, як правило, має циклічний характер (одноденний, щотижневий, місячний) і не супроводжується зміною місця проживання.
Будівництво першої черги котеджів Vlasne Misto. Фото: Юрій Ферендович
Саме великий відсоток маятникових мігрантів є сталою ознакою передмістя. Зокрема, дослідження Національного інституту статистики й економічних досліджень (фр. Institut National de la Statistique et des Études Économiques, скорочено INSEE) формулює визначення передмість як територій, на яких понад 40 % жителів зайняті за межами місця проживання.
Говорячи про маятникових мігрантів, варто враховувати й той факт, що нині їхній рух відбувається не лише в напрямку «село — місто — село», але й «місто — село — місто».
Натомість маятниковими мігрантами можуть бути не лише працівники міста, що проживають у селі, але й ті, хто регулярно їздить у місто на закупи чи з розважальними цілями. Говорячи про маятникових мігрантів, варто враховувати й той факт, що нині їхній рух відбувається не лише в напрямку «село — місто — село», але й «місто — село — місто». Передусім це пов’язано з появою на противагу міським закладам промислових, оздоровчих, розважальних комплексів у приміській зоні, що потребують кваліфікованих спеціалістів, яких не завжди можна знайти в селі.
У контексті внутрішньої міграції поряд із маятниковими мігрантами варто розглядати й інший тип переселенців — тих, які на довгостроковий період змінили своє постійне місце проживання в рамках системи «місто — село» або «село — місто». Дійсно, за останні роки один із таких сценаріїв, а саме тенденція до переїзду з міста в передмістя, стає дедалі відчутнішим.
Раніше ми вже розповідали про створення першого в Україні кластерного міста сучасного зразка — Vlasne Misto, що розташовується в передмісті Києва, а саме в селі Дмитрівка. На прикладі досліджень цього інноваційного українського проєкту Ярослав Корніяченко, СЕО Vlasne Misto, розповів, що, на його думку, впливає на сталі міграційні процеси в системі «місто — село».
Ярослав Корніяченко, СЕО Vlasne Misto. Фото: Юрій Ферендович
«В Києві цей процес відбувається значно динамічніше. Усе більше людей має намір перебратися в передмістя, ближче до природи та умовного спокою. Вважаю, що, досягши певного рівня статусності, фінансової спроможності чи то просто моральної втоми від мегаполіса, людина підходить до чіткого розуміння, що цінність власного комфорту та часу, проведеного з родиною, є надважливою. Безперечно, люди, які, як і я, виросли в селі, потрапивши у велике місто, отримують безліч можливостей: освіта, престижна робота, матеріальні блага тощо. Але в гонитві за ритмом мегаполіса часто забувають про свої базові потреби та відчуття. Не хотілося б, щоб у майбутньому Україна розвивалась за прикладом Південної Кореї або Гонконгу, де люди бояться втратити роботу й потрапляють у трудове рабство, що веде до емоційного вигоряння.
Vlasne Misto розташоване в безпосередній близькості до природних озер та лісового масиву. Візуалізації надані Vlasne Misto
У нашому проєкті основним із завдань було поєднати інноваційне місто із сільською природною локацією. Ми хочемо показати, що за правильного інфраструктурного планування робота, освіта, дозвілля й родина можливі в гармонійному співіснуванні».
Згідно зі статистикою, у селі в десять разів нижчий рівень шуму, ніж у місті, вшестеро чистіше повітря та втричі нижчий рівень стресу в жителів. Окрім цього, все більше містян, виснажених щоденним стресом, швидкостями, відстанями, громадським транспортом, заторами на дорогах, вирішують перебратися в село, зберігаючи при цьому рід діяльності. Але чи є процес відтоку містян у субурбію сталим або ж це більше тимчасове явище?
Архітектор Олександр Столовий переконаний, що переїзд жителів мегаполіса в передмістя тимчасовий і пов’язаний більше з демографічним чинником.
«Не вважаю, що це повʼязано з якимись процесами переосмислення суспільством загалом. У нас яскраво викривлена демографія, де 30–40-річне населення (друга хвиля бебі-буму післявоєнних років ХХ століття) домінує, і йому притаманна тенденція осісти, сповільнити ритм життя, рівень карʼєрного зростання, що дозволяє працювати віддалено, особливо в сучасних умовах. Тому по суті зараз ми бачимо певне розповзання населення в субурбію. Думаю, що тенденція спаде в процесі дорослішання населення, а загалом в Україні будуть популярні тренди поведінки, притаманні основній віковій категорії, яка ще до 60 років задаватиме ритм, потім візьме першу роль третя хвиля».
Соціокультурний розвиток та освіта
Безперечно, міграційні процеси прямо впливають на розвиток економіки та соціальних структур як міста, так і села, та пришвидшують процес формування субурбанізованого простору. Водночас вони набагато активніше змінюють демографічний ландшафт, аніж природні демографічні процеси.
У класичному варіанті основним суб’єктом міграцій є активна молодь, яка прагне до великого міста. А от яким чином можна затримати молодь з її протестною енергетикою навіть у найбільш упорядкованому передмісті? Чи не трапиться так, що поселення, в яке інвестуються мільйони, через 20–30 років стане типовим «пенсіонерським раєм», куди молодь приїжджає, аби навідати батьків? Ярослав Корніяченко вважає, що його команда знайшла спосіб попередити подібний сценарій.
«Основою розвитку суспільства у Vlasne Misto є освіта — від дитячого садочка до вищого навчального закладу. Впевнений, якщо ми зберемо колектив однодумців, націлений на створення новітнього вищого освітнього закладу міжнародного зразка, нам це вдасться. Це буде хорошим стимулом для дітей залишатися тут і навчатися за принципами, які ми будемо продукувати в межах нашого міста-кластера. Це дасть змогу молоді розвиватися в межах нашого міста й потім створювати компанії, які будуть генерувати продукцію та послуги за межі нашої ОТГ і міста, можливо, навіть за межі України. Зрештою, ми не відкидаємо й можливості об’єднання з міжнародними ВНЗ для досягнення високої якості освіти.
Спортивний комплекс Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Щодо доступності активного дозвілля для молоді, то в нас досить високий рівень забезпеченості, починаючи від спортивного комплексу біля верхнього озера, де є всі водні та гуртові види спорту, кінний спорт, скеледром, до окремої локації для риболовного спорту. Також територія міста налічує близько 84 км велосипедних і більше сотні км бігових доріжок. Звісно, до молодіжного дозвілля можна віднести розважальний центр із різноманітними зонами відпочинку та закладами харчування. І це все створене не для того, щоб утримати свого жителя, а щоб дати йому можливість розвиватися тут і зараз».
Скейт-парк у селі Дмитрівка. Фото: Юрій Ферендович
Привабливість подібного «укомплектованого» поселення в передмісті є очевидною як для містян, так і для мешканців найближчих сіл, зокрема за рахунок загального рівня розвитку населення.
Для підвищення економічного та соціокультурного рівня життя з 2015 року в українських селах почали утворюватись об’єднані територіальні громади (ОТГ).
Для підвищення економічного та соціокультурного рівня життя з 2015 року в українських селах почали утворюватись об’єднані територіальні громади (ОТГ). Вони отримали значні фінансові можливості для створення більш комфортного середовища для проживання в селах, що увійшли до складу таких громад. Фінансування, яке здобуло ОТГ, зокрема й субвенції на розвиток інфраструктури, дало змогу суттєво покращити інфраструктуру в багатьох українських селах. Сотні з них уперше за свою історію отримали водогони, освітлення вулиць, утеплення дитячих садків, ремонти шкіл тощо.
Тут варто зауважити, що необхідність створення ОТГ почала виникати не лише за ініціативи корінних сільських мешканців, але й через тогочасне активне зростання субурбанізаційних процесів. Містяни, що почали перебиратися в передмістя, прагнули інтегрувати міські покращення в життєдіяльність поселення.
Одним з успішно реалізованих прикладів формування нових соціокультурних взаємин шляхом об’єднання «нових» і «старих» жителів є с. Бобриця Києво-Святошинського району. Його активні мешканці, зокрема переселенці з міста, свого часу створили громаду та фонд, діяльність якого спрямована на покращення інфраструктури села, створення публічних сучасних просторів, пожвавлення комунікації між мешканцями та покращення якості життя.
Та чи завжди є можливість уникнути конфлікту між «своїми» (місцевими мешканцями) та «чужими» (тими, хто оселився в селі, але ототожнює себе з міським простором, культурою)?
В одному з інтерв’ю Ярослав Корніяченко розповів, що ідея майбутнього міста-кластера пошириться на всю Дмитрівську ОТГ та приєднає до неї нові масиви, підприємства і фермерські господарства для створення робочих місць.
Яким чином можна нівелювати ризики виникнення відчуття соціальної нерівності між місцевими жителями та майбутніми мешканцями Vlasne Misto, розповідає СEO компанії:
«Не бачу в цьому ризику, тому що дисбалансу немає. Дмитрівська ОТГ — це пристоличний регіон, тож місцеві мешканці вже давно вважають себе частиною столиці. Вони мають гарні освітні заклади, яких не вистачає навіть у Києві. Завдяки голові ОТГ Тарасу Дідичу залучено багато інвесторів та побудоване не одне підприємство, створено багато робочих місць.
Дійсно, я неодноразово говорив про кластеризацію всієї громади через партнерство чи робочі місця: сьогодні на території громади вирощуються хороші сільськогосподарські продукти, два підприємства продукують електрокабелі високої якості, які ми використовуємо, і багато іншого. Місцеві жителі матимуть можливість завжди завітати до нас на відпочинок або отримати інші послуги.
Кластер започаткує економічне зростання регіону через податки, які отримає громада, тому що ми не плануємо реєструватись як окрема адміністративна одиниця. А там, де є сталий економічний розвиток, не може бути нерівності. Крім того, соціальні програми кластера передбачають надання стипендіальних місць у навчальних закладах, отримання якісного медичного обслуговування і гарантовані енергетичні ресурси для громади при залишках, які ми отримуємо після реалізації Vlasne Green Industry Park», — зауважує Ярослав Корніяченко.
Співпраця нових поселень та навколишніх територіальних громад є вигідною для обох сторін, але передусім найбільш позитивний вплив усе ж відчують сільські території, адже саме вони отримають доступ до урбаністичних ресурсів, технологій, зв’язку, транспорту…
Співпраця нових поселень та навколишніх територіальних громад є вигідною для обох сторін, але передусім найбільш позитивний вплив усе ж відчують сільські території, адже саме вони отримають доступ до урбаністичних ресурсів, технологій, зв’язку, транспорту… І хоча на сьогодні немає глобальних кроків у налагоджуванні співпраці міст, котеджних містечок і сусідніх сільських територіальних громад, все ж таки законодавчі можливості для цього в Україні вже створені. Український закон «Про співробітництво територіальних громад» визначає правове регулювання різних форм співробітництва: від найпростіших (разового проєкту) до найбільш комплексних (формування спільних органів управління).
Ярослав Корніяченко поділився, як він бачить динаміку розвитку та перспективу побудови соціокультурних взаємин мешканців Vlasne Misto та Дмитрівської ОТГ:
«На сьогодні в цьому питанні ми маємо повну підтримку Дмитрівської ОТГ. З нею був укладений меморандум про спільний розвиток освітніх, соціальних і культурних закладів задля того, щоб давати місцевим жителям можливість обмінюватися досягненнями та отримувати той самий рівень розвитку, який ми передбачаємо в межах Vlasne Misto. Більшість освітніх, розважальних і рекреаційних закладів розміщені в зонах, що доступні як для місцевих жителів ОТГ, так і для гостей, які можуть вільно приїздити до нас.
Меморандум про партнерство між Дмитрівською ОТГ та Vlasne Misto. Фото: Юрій Ферендович
Я переконаний, що не можна будувати щире й відкрите суспільство, закриваючись від світу парканом. І економіку без зовнішніх зв’язків ми не зможемо розвивати. Тому для нас головним зовнішнім зв’язком і є співпраця з Дмитрівською ОТГ».
Відповідно до укладеного меморандуму про партнерство між Дмитрівською ОТГ та Vlasne Misto, основним напрямом співпраці є гармонійний розвиток власне самої Дмитрівської ОТГ, а також прагнення до імплементації до неї європейської якості життя та побудови сучасної інфраструктури європейського зразка. Цей договір передбачає, зокрема, будівництво закладів освіти, реконструкцію та будівництво комплексу очисних споруд, соціальних, культурних та громадських об’єктів.
Дмитрівська школа № 1. Фото: Юрій Ферендович
Сторони також досягли домовленості щодо спільного розвитку та використання приміщень освітніх закладів, які побудовані та будуть побудовані в майбутньому в межах Дмитрівської ОТГ та Vlasne Misto. Вони будуть задіяні для проведення освітніх заходів, спортивних змагань, обміну досвідом, підвищення кваліфікації вчителів тощо.
Відповідно до укладеного меморандуму про партнерство між Дмитрівською ОТГ та Vlasne Misto, основним напрямом співпраці є гармонійний розвиток власне самої Дмитрівської ОТГ, а також прагнення до імплементації до неї європейської якості життя та побудови сучасної інфраструктури європейського зразка.
У рамках соціокультурної співпраці керівництво Vlasne Misto запевняє, що в кожному з їхніх навчальних закладів буде присутня обов’язкова стипендіальна програма. Вона передбачатиме безоплатну освіту для малозабезпечених сімей, як майбутніх жителів Vlasne Misto, так і мешканців самої Дмитрівки. Також стипендіальна програма буде поширюватись і на дітей, які втратили одного з батьків під час бойових дій у період часу з лютого 2014 року й донині (а також до закінчення воєнного стану, введеного указом президента України).
«Звісно, така стипендіальна програма буде розрахована й на дітей, які прагнуть навчатись і показують високий рівень знань, адже особисто я вважаю, що їх необхідно заохочувати залишитися в Україні, і не важливо, це державна школа або приватна. Ми маємо надавати їм максимальний рівень доступності до знань», — зауважує Ярослав Корніяченко.
Школа Vlasne Misto. Візуалізації надані Vlasne Misto
Право на землю
Починаючи з кінця 2000-х років, у приміських українських селах почали масово будувати котеджні містечка західного зразка. На великих площах землі забудовники зводили приватні будинки з охороною та сервісним обслуговуванням, дитячі садочки, школи, магазини тощо. Як правило, такі мініпоселення зводилися на колишніх колгоспних землях, що з кінця 1990-х років були передані в користування місцевим мешканцям. Із появою таких котеджних містечок дуже часто природна територія загального користування була обмежена для жителів прилеглих сіл, що, звісно, йшло в розріз із баченням корінних поселенців.
Як відбувається процес землекористування сьогодні, розглянемо на прикладі містечка Vlasne Misto, яке вписане в територію лісу та вже наявної ландшафтної структури, зокрема території села Дмитрівка.
Командою Vlasne Misto активно просувається створення місцевого заповідника для збереження лісового масиву від промислових вирубок під виглядом санітарної чистки. Фото: Юрій Ферендович
Притримуючись «зеленої» концепції проєкту, Ярослав Корніяченко запевняє, що на території лісового господарства не передбачається жодного будівництва та вирубки. Навпаки, активно ініціюється створення місцевого заповідника для збереження лісового масиву від промислових вирубок під виглядом санітарної чистки, а також розробляється програма висадки дикоросів та відновлення грибної популяції в лісі.
СЕО Vlasne Misto розповів, як відбувається лісогосподарське землекористування й користування мешканців Дмитрівки нинішніми рекреаційними зонами озер на території містечка та чи зможуть мешканці Дмитрівської ОТГ повноправно використовувати інфраструктуру та сервіси Vlasne Misto.
Мешканці Дмитрівки зможуть вільно користуватися штучними водними об’єктами та матимуть вільний доступ до лісового масиву, розташованого на території Vlasne Misto. Фото: Юрій Ферендович
«Ми відкриті для жителів Дмитрівської ОТГ. На загальноприйнятих умовах та не порушуючи законодавство, її мешканці зможуть користуватися штучними водними об’єктами та матимуть вільний доступ до лісового масиву, оскільки це державна власність. Майже всі комерційні локації спроєктовані по зовнішній межі Vlasne Misto та на його головному бульварі. Це забезпечить легкий доступ до інфраструктури гостям ззовні, водночас залишить житлову частину міста приватною та безпечною для мешканців міста.
У плані міста передбачені зони відпочинку та BBQ, риболовний комплекс зі школою, прогулянкові зони, вейк-парк, пляжний клуб, два спортивні комплекси. Усі ці об’єкти гостинності, зокрема й ринкова площа, призначені для загального користування. Окрім того, якщо мешканець Дмитрівської ОТГ чи іншої громади стане частиною команди Vlasne Misto або компаній кластера, то в рамках HR-стратегії і програми лояльності буде мати багато додаткових бонусів».
«Ми відкриті для жителів Дмитрівської ОТГ. На загальноприйнятих умовах та не порушуючи законодавство, її мешканці зможуть користуватися штучними водними об’єктами та матимуть вільний доступ до лісового масиву, оскільки це державна власність», — Ярослав Корніяченко
Для зменшення вуглецевого сліду в межах міста, окрім тепличного комплексу, у Vlasne Misto запроєктовані зелені території — приблизно 160 га парків, скверів, бульварів та зелених дахів. Головним завданням для дендрологів під час створення програми заходів «зеленої» концепції Vlasne Misto стало збереження наявних самостійних зелених насаджень. Дерева, які потрапляють у плями забудови, керівництво Vlasne Misto обіцяє пересадити в зелені зони.
Згідно із проєктом закону України «Про зелені насадження міст та інших населених пунктів», площа озеленених територій загального користування для міст повинна становити не менше 25 м2/люд., у сільських поселеннях — не менше 20 м2/люд. Натомість Vlasne Misto в рази перевищило ці норми.
«Ми не любимо підлаштовувати наші об’єкти під обмежуючі норми. Якщо нашвидкуруч підсумувати, то у Vlasne Misto тільки парків і скверів, не враховуючи зелені дахи та газонні насадження в межах приватних будинків, запроєктовано понад 165 га. Це в перерахунку на 32 тисячі населення — більше, аніж 50 м2 на людину. Окремо можна порахувати лісовий масив», — розповідає Ярослав Корніяченко.
Важливим моментом є також покращення наявної інфраструктури села та прокладення додаткових мереж. Відповідно до меморандуму, укладеного між Дмитрівською ОТГ та Vlasne Misto, планується реконструкція мережі каналізаційних насосних станцій, а також будівництво напірних і самоточних трубопроводів мережі КНС, задля чого сторони вирішили створити спільне підприємство.
Натомість Vlasne Misto зобов’язується за власні або інвестиційні кошти розробити проєкт очисних споруд, що відповідатиме нормам як чинного законодавства України, так і міжнародних стандартів. Технологія очищення передбачатиме максимальну безвідходність та екологічність, а сам комплекс очисних споруд буде поєднаний із генеруючим парком зеленої енергетики, що складатиметься з комплексів сонячних електроустановок та метаногенераторів.
Ярослав Корніяченко, СЕО Vlasne Misto. Фото: Юрій Ферендович
Місто й передмістя сьогодні є взаємопов’язаним простором із тісною взаємодією. Приміські села фактично не є селами за багатьма показниками, насамперед за стилем життя. Натомість розвиток технологій, перехід в еру інформаційного суспільства все більше вирівнює можливості великих і малих міст. Тому сьогоднішнє передмістя, що «пише» історію середнього класу, відображає також і обличчя сучасного міста.
Але без поширення подальшого позитивного впливу міст на розвиток сільських територій, без включення сільських територій у мережі з містами та містечками говорити про певне глобальне покращення ситуації в селах не варто. Для цього необхідна певна інфраструктура: дороги, інтернет, інфраструктура послуг, поліпшення кваліфікації та можливості для постійної освіти людини впродовж життя тощо.
Нам варто взяти до уваги приклад країн Європи та Північної Америки, де в останні десятиріччя характерним є створення навколо великих міст так званих поясів добросусідства, де великі міста співпрацюють з навколишніми малими містами та сільськими територіями. Для України започаткування подібної співпраці та взаємодії міст і навколишніх територій також є надзвичайно важливим.
