Нове серце Роттердама. Післявоєнна реконструкція зруйнованого міста

«Місто на Маасі стає на ноги». Подібними заголовками рясніла нідерландська преса після Другої світової війни, вселяючи в жителів Роттердама віру в повне відновлення вщент зруйнованого в 1940 році центрального «трикутника» міста.

Бомбардування літаками Люфтваффе другого за величиною міста Нідерландів почалося 10 травня 1940 року. Невдовзі, 14 травня, сталася трагічна подія, яка отримала в історії Другої світової війни назву «Роттердамського бліцу». За чверть години на місто було скинуто близько 97 тонн бомб, як наслідок — загинули 850 осіб і була знищена центральна частина Роттердама площею приблизно 2,5 кв. км, залишивши близько 80 000 людей, 13% населення міста, без даху над головою.

Такий вигляд мав центр Роттердама після бомбардування 1940-го року, коли ділянка була розчищена від руїн під майбутнє. Єдина домінанта — вежа Sint-Laurenskerk

Загалом було зруйновано 25 479 будинків, 31 універмаг, 2 320 невеликих магазинів, 31 фабрику, 1 319 майстерень, 675 складів, 1 437 офісів, 13 банків, 19 консульств, 69 шкіл, 13 церковних лікарень, 14 державних лікарень, 14 державних установ, 4 вокзали, 4 редакції газет, 2 музеї, 517 кафе та ресторанів, 22 зали для вечірок, 12 кінотеатрів, 2 театри та 184 комерційні будівлі. Із 2007 року на вулицях сучасного Роттердама з’явилися позначки вогневого кордону зруйнованого центру, що, наче шрами на міській тканині, нагадують про трагедію, якої зазнало місто і його мешканці під час Другої світової війни.

За чверть години на місто було скинуто близько 97 тонн бомб, як наслідок — загинули 850 осіб і була знищена центральна частина Роттердама площею приблизно 2,5 кв. км

Наступного після бомбардування дня, оцінивши ситуацію та отримавши від Німеччини ультиматум про можливе знищення Утрехта, Нідерланди капітулювали. А ще через кілька днів, 18 травня 1940 року, міська рада Роттердама доручила архітектору Віллему Герріту Віттевену (1891–1979) розробити новий план міста. Починаючи з 1947 року ця дата святкувалася як День будівництва.

Купа каміння – все, що залишилося від Sint-Laurenskerk. Роттердам, 1940

Тоді проводили різні заходи: закладали в землю перші палі нових будівель, відкривали пам’ятники, виставки, влаштовували лекції, презентували тематичні видання тощо. У повоєнні роки виходили два журнали, які були повністю присвячені реконструкції Роттердама: «Rotterdam Builds!» і «The City on the Maas». Ювілейні дати — десять і двадцять років відбудови — були відзначені окремими виданнями.

Читайте також: Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн

Багато фотографів отримали замовлення на фіксацію на плівці нового Роттердама для подальшого створення альбомів, серед них Кас Ортуйс, Ед ван Вейк, Кіс Молкенбур і Фріц Ротганс. Місто також замовило фільми про реконструкцію, зокрема «І все ж… Роттердам!» і «Тримайся!». Міський архів доручив художникам зафіксувати будівельні роботи, а фотографу Яну Руверсу — сфотографувати місто.

Плакат до виставки Rotterdam Straks («Роттердам у найближчому майбутньому»), 1947 р, де був представлений базовий план реконструкції. © Rotterdam City Archives

18 травня 1940 року міська рада Роттердама доручила архітектору Віллему Герріту Віттевену розробити новий план міста. Від 1947 року цю дату святкували як День будівництва

Встановлення меморіального каменю в новому торговому центрі в Хугвліті в День будівництва, 1960. © Rotterdam City Archives

Зупинка автобусів, які обслуговували реконструкційні тури для охочих побачити на власні очі, як іде будівництво. © Rotterdam City Archives

Постер реконстукційного туру із зображенням житлового кварталу на Гронендаль, 1956. ©Rotterdam City Archives

Останній День будівництва пройшов у 1970 році, коли реконструкція нарешті була завершена. Починаючи з 1976 року, до цієї дати щороку проводиться День центру міста. Крім Дня будівництва, були й інші ініціативи щодо популяризації відновлення міста. Так, із весни 1946 року були організовані так звані реконструкційні автобусні тури для охочих побачити на власні очі, як іде будівництво. Маршрут пролягав через усе місто і долав відстань у 31 км.

Із 1956 року у зв’язку з великим інтересом іноземних туристів міська туристична контора «ВВВ» організувала для них окремий тур. Ближче до 1957 року інтерес роттердамців до турів почав згасати. За припущенням, це було пов’язано з тим, що за той рік у місті та навколо нього змінилося порівняно небагато. У 1960 році маршрут був змінений, і поїздка більше не проходила через центр: увага перемкнулася на розширення лівого берега Мааса.

 

План реконструкції та базовий план

Відновлення Нідерландів після Другої світової війни, яке увійшло в історію міського дизайну під терміном «реконструкція», охопило період із 1945 по 1968 рік. Роттердам зазнав найбільшої шкоди і тому змінився кардинальніше, ніж решта нідерландських міст. План реконструкції, розроблений Віттевеном і його послідовниками, передбачав модернізацію міста, а не його відбудову за колишньою схемою.

Як писав у 1952 році у виданні Het Vrije Volk архітектурний критик і літератор Райндер Блійстра (1901–1975), «Роттердам буде просторим, він матиме елегантність мегаполіса: швидкісний рух, широкі бульвари, високі будівлі утворять відчуття суєти, яке гармонійно поєднується із сучасним життям… Роттердам буде нашим містом, містом людей ХХ століття». Довоєнний Роттердам не відрізнявся красою і комфортом, тому було вирішено очистити центр від руїн, щоб створити tabula rasa і застосувати нові ідеї щодо функціонального планування.

Віттевен, архітектор нового Роттердама, працює над дизайн-ескізом, червень 1940 р.

План Віттевена від грудня 1941 року. © Rotterdam City Archives

План реконструкції, розроблений Віттевеном і його послідовниками, передбачав модернізацію міста, а не його відбудову за колишньою схемою

Попри те, що під час воєнної окупації, яка тривала до 5 травня 1945 року, саме відновлювальні роботи не розгорталися, підготовчий етап до майбутнього будівництва — розчищення завалів і вивіз сміття — розпочався відразу й тривав до листопада 1940 року. Тому Віттевен із командою фахівців повинен був швидко вирішити, які з небагатьох уцілілих будівель варто зберегти. Ними стали ворота Delftse Poort (1764), палац Schielandshuis (1665) і вежа Laurenskerk (1525), але не сама церква.

Швидкість реагування й розроблення плану реконструкції частково були викликані побоюванням, що будь-яка затримка може дозволити нацистам взяти відбудову у власні руки. Найбільший страх викликав привид «Великого німецького порту», на який міг перетворитися Роттердам за задумом Альберта Шпеєра, тодішнього особистого архітектора Гітлера і згодом рейхсміністра військової промисловості.

Delftse Poort (1764) на листівці початку ХХ століття. У 1938 році міська рада прийняла пропозицію Віттевена, яка передбачала переміщення Делфтської брами на інше місце. У лютому-травні 1939 р. ворота були ретельно розібрані та перенесені. Але під час бомбардування міста у травні 1940 р. робота була виконана лише наполовину. Деякі елементи, що зберігалися, були пошкоджені, тому в 1941 році було прийнято рішення не завершувати реконструкцію та знести ту частину, що вже була зібрана

Символічне відтворення Делфтської брами за проєктом митця Cor Kraat, 1988-95, Роттердам

Палац Schielandshuis (1665), в якому з 1986 по 2016 було розміщено Музей Роттердама, а потім облаштовано готель

Початок реконструкції Laurenskerk, 1952. Джерело: alondoninheritance.com

У своєму плані, розробленому за кілька тижнів, Віттевен намагався знайти вирішення тогочасних проблем міста і забезпечити кращу циркуляцію транспорту широкими бульварами, вищу естетичну якість забудови, очищення міських нетрів навколо району Гудсесінгель. Із погляду міського дизайну, він дотримувався периметральних кварталів і монументальних вуличних пейзажів.

Архітектурний задум був традиційним: житлові будинки та господарські споруди із двосхилим дахом. У вересні 1940 року Віттевен представив свої пропозиції урядовому комісарові, який зауважив, що план не відповідає потребам міста з майже мільйоном жителів. Тим не менш, схема реконструкції була офіційно прийнята в 1941 році і представлена в Музеї Бойманса — ван Бенінгена в жовтні того ж року.

Віттевен намагався знайти вирішення тогочасних проблем міста і забезпечити кращу циркуляцію транспорту широкими бульварами

Після розчищення завалів і знесення будівель, що не підлягали відновленню, були зведені тимчасові житлові й торгові будівлі. Проте деякі будівельні роботи все ж таки були проведені. Ті проєкти, що на початку війни перебували в стадії будівництва, як-от зоопарк Blijdorp і тунель через Маас, були завершені, окрім Rotterdamsche Bank на центральній вулиці Кулсінгел, що залишився недобудованим.

Читайте також: 85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися

Єдиним збудованим під час війни проєктом була перша черга Wereldhaven у Гудсесінгелі — спроєктованого Яном Вілсом житлового кварталу, що складався з 5–6-поверхових цегляних будинків із внутрішніми дворами та магазинами на перших поверхах. Із липня 1942 року і до кінця війни все будівництво в Роттердамі було припинене, а на вільних ділянках вирощували зернові.

Закладка першої палі житлового комплексу Wereldhaven, Роттердам, 15 квітня 1941 року

Один із дворів Wereldhaven, 1951. © Rotterdam City Archives

Леопольдштраат, сфотографований з будинків на Гудсесінгелі, 1946. © Rotterdam City Archives

Упродовж наступних років уявлення про відбудову міста змінилося. З 1942 року група роттердамських бізнесменів на чолі з директором компанії Van Nelle Сеесом ван дер Леувом, об’єднана в Роттердамський клуб, і прогресивні архітектори з Opbouw, товариства архітекторів і художників, почали висловлювати критику планів Віттевена. Вони вважали реконструкцію Роттердама справою більшою мірою економічною, ніж естетичною.

Віттевен «взяв самовідведення» — пішов на лікарняний у квітні 1944 року, з якого до реалізації свого плану так і не повернувся. Наступником Віттевена став його помічник Корнеліс ван Траа (1899–1970), який на основі ідей Віттевена склав новий план реконструкції, що отримав назву «Базовий план». При ван Траа план міста змінився на гнучку схему.

Якщо Віттевен мислив переважно у трьох вимірах і проєктував місто за допомогою перспективних креслень, то ван Траа у своєму «Базовому плані» визначав насамперед інфраструктуру та зонування. Його план був двовимірним і не перешкоджав можливим трансформаціям у майбутньому.

Базовий план, 1946. © Rotterdam City Archives

Чи не найважливішим нововведенням у плані ван Траа було зонування міста та відокремлення проживання від роботи та відпочинку. Центр призначався насамперед для роботи, закупівель і розваг

Радник Мінус Полак вмикає світлофор на оновленій Hofplein, 15 грудня 1966 року. © Rotterdam City Archives

Хаос на передвоєнній площі Hofplein. © Groot Rotterdam

Hofplein у ХХІ ст. Фото: © Ton Hermans

У «Базовому плані» ідея старого міського трикутника, сформованого у ХVII–ХІХ ст., була збережена, а схема вулиць перетворена на регулярну сітку транспортних артерій. Площа Хофплейн, яка у Віттевена являла собою складне перехрестя із сучасним Палацом промисловості, у плані ван Траа перетворилася на добре організоване дорожнє коло. Вулицю Кулсінгел було розширено з 44 до 80 м, щоб перетворити її на справжній центральний бульвар.

Важливою рисою плану стала перебудова Кулсінгела в напрямку вулиці Шидамзевег. Там, на перетині з Льовегафеном, утворилося так зване «вікно до річки», звідки можна було відчути близькість води й доків. Це втручання зумовило необхідність знесення того, що залишилося від будівлі універмагу Bijenkorf (1928–1930) за проєктом Віллема Маринуса Дудока. Центр був розширений на захід, створюючи простір для торгового району Лійнбаан.

Базовий план був настільки гнучким, що модель вулиць перетворилася з внутрішніх двориків у центрі міста на революційну вулицю Лійнбаан, яка стала першою спроєктованою пішохідною торговою вулицею у Європі. Також у плані помітна перевага надавалася багатоквартирним будинкам. На відміну від Віттевена, який стояв на засадах традиційної архітектури, підпорядкованої й контрольованої міською владою, «Базовий план», навпаки, передбачав більше місця для сучасної, функціональної архітектури, звільненої від рамок муніципальних вимог.

Універмаг De Bijenkorf невдовзі після свого завершення, 1930-ті рр. Джерело: alondoninheritance.com

Новий Bijenkorf за проєктом Марселя Брейера, 1957. Фото: © Frans Blok

Наприкінці 1960-х років, коли план було втілено в життя, ейфорія від реконструкції поступилася місцем скептицизму та критиці

Чи не найважливішим нововведенням у плані ван Траа було зонування міста та відокремлення проживання від роботи та відпочинку. Центр призначався насамперед для роботи, закупівель і розваг. Підприємства та фабрики були перенесені в спеціальні промислові райони за межами центру. Житло переважно планувалося в районах на околицях міста і в нових садових передмістях на півдні.

На відміну від гармонійного міського пейзажу Віттевена, ван Траа шукав чітких і потужних контрастів між урбаністичними елементами, як, наприклад, протиставлення водного простору Мааса і висотної, ритмічної забудови берега. Або як відкритий док Льовегафена, який виділяється на тлі навколишніх густо забудованих районів, чи контрасти між широкими транспортними артеріями та вузькими торговими вулицями, між транспортними перехрестями та площами, з одного боку, і внутрішніми дворами та іншими просторами, закритими для руху, — з іншого.

Офісна будівля в Хоогстраті за проєктом Jo van den Broek та Jaap Bakema, 1953. На фото — після сучасної реконструкції, © Frans Blok

«Базовий план» відбудови Роттердама був прийнятий міською радою 28 травня 1946 року. Заголовок у Het Vrije Volk закликав місто до роботи: «Роттердаме, закачай рукави!». Також була видана брошура під назвою «Нове серце Роттердама», а в 1947 році план відбудови міста був представлений у вигляді моделі на виставці «Роттердам у найближчому майбутньому» в Музеї Бойманса — ван Бенінгена.

Будівля Groothandelsgebouw за проєктом Hugh Maaskant та William of Tijen, 1953. Фото: © Frans Blok

Наприкінці 1960-х років, коли план було втілено в життя, ейфорія від реконструкції поступилася місцем скептицизму та критиці. Городяни вважали новий центр безплідним, знеособленим і безрадісним і бажали, щоб він став привабливішим, яскравішим, зеленішим і мав місця для відпочинку. У 1970-х роках до трансформації були залучені амстердамські архітектори, як-от Піт Блом, щоб додати місту шарму.

Читайте також: Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

У цей час деякі будинки епохи реконструкції були знесені й замінені сучасною архітектурою. Але з кінця ХХ століття відбувається нова хвиля переоцінки післявоєнної архітектури. Багато публікацій, виставок і заходів підкреслюють її унікальні якості, будівлі отримують статус пам’яток архітектури та реставруються.

Вид на центральну частину міста з 5-го поверху Netherlands Architecture Institute. Фото: © Ton Hermans

Манхеттен на Маасі

Сьогоднішній Роттердам — це зухвалий колаж, зібраний із лічених історичних будівель ХV–ХІХ століть, модерністських індустріальних і житлових споруд початку ХХ століття, будинків доби реконструкції і сучасних лендмарків — вантового мосту Еразма (1996) за проєктом Бена ван Беркеля (UNStudio); багатофункціонального будинку Markthal (2014) на ринковій площі поруч із реконструйованою Laurenskerk, який вивів його авторів, бюро MVRDV, у вищу архітектурну лігу; «вертикальне місто» De Rotterdam (2013), три 44-поверхові башти на березі Мааса, спроєктовані славетним OMA; і хмарочосом De Zalmhaven (2022) за проєктом Dam & Partner architects та Claus en Kaan Architecten, одна з башт якого — заввишки 215 м, що незабаром зробить її найвищою будівлею Нідерландів.

Два лендмарки на одному фото: вантовий міст Еразма (1996) за проєктом Бена ван Беркеля (UNStudio) та «вертикальне місто» De Rotterdam (2013), спроєктоване OMA

На думку Рема Колхаса, велика концентрація архітектурних практик на квадратний метр у Ротердамі прямо пов’язана з його руйнуванням під час Другої світової

Багатофункціональна будівля Markthal (2014) на ринковій площі за проєктом MVRDV

Markthal (2014) у діалозі з Laurenskerk (1525)

На думку Рема Колхаса, чиє бюро OMA, як і багато інших відомих архітекторів Нідерландів, має штаб-квартиру в Роттердамі, велика концентрація архітектурних практик на квадратний метр у місті прямо пов’язана з його руйнуванням під час Другої світової: «Місто майже повністю зникло, залишилося лише кілька будівель. Звичайно, воно підлягало перебудові, тому стало дуже цікавим для архітекторів. Не випадково саме тут проживає переважна більшість нідерландських зодчих», — сказав Колхас в одному з інтерв’ю, присвячених довгоочікуваному завершенню будівництва De Rotterdam у 2013 році.

Базовий план ван Траа дозволив, з одного боку, закласти структурований центр, а з іншого — забезпечив гнучкість наповнення цієї структури

Колхас народився в Роттердамі у 1944-му, за півроку до закінчення війни. Він досі пам’ятає глибокий кратер від німецької бомби посеред тротуару за кілька кроків від будинку його дитинства. Майже відсутній у Роттердамі історичний контекст міської архітектури, на думку Колхаса, дав архітекторам повний карт-бланш на експерименти з формами та масштабами. Виходячи з теорії контекстуалізму, про яку він, зокрема, писав у дослідженні «Величина або проблема великого» (Bigness or the Problem of Large, 1994), «якщо ви створюєте будівлю в середовищі з іншими, правильний спосіб — це зробити її подібною за масштабом і, якщо можливо, за засобами виразності».

Але Колхас завжди вважав цей спосіб мислення дуже обмеженим і розглядав замість нього інший підхід, який полягає в контрасті. «Є способи експериментувати із цими контрастами в архітектурі, так само як, наприклад, сюрреалісти поєднували парасольку та швейну машинку в одній картині… Роттердам — це місто, де такий вид експериментів є законним. Оскільки він був знищений, уся ідея контексту тут дуже відносна».

Хмарочос De Zalmhaven (2022) за проєктом Dam & Partner architects та Claus en Kaan Architecten

Базовий план ван Траа дозволив, з одного боку, закласти структурований центр, а з іншого — забезпечив гнучкість наповнення цієї структури. На першому етапі, у 1950–1960-ті роки, це була переважно блочна забудова, яка сприймалася як прогресивна й служила для країн, що розвиваються, прикладом міста майбутнього. Наступне десятиріччя, за спогадами того ж Колхаса, принесло ностальгію роттердамців за історизмом.

Одночасно портова діяльність почала поступово рухатися в бік моря, і згодом над Роттердамом, у якому порт із кінця ХІХ сторіччя відігравав роль містоутворюючого підприємства, нависла загроза перетворення на привид: «У 80-х і 90-х роках місто «дивилося» більше не на жваву гавань, а на порожні склади; воно стало свого роду містом-привидом.

Отже, причина того, що будівля De Rotterdam знаходиться там, де вона є, полягає в тому, що для міста стало важливим розпочати наступну фазу свого існування, — каже Колхас. — Тож це не просто архітекторські амбіції, а частина амбіцій самого міста». Прислухаючись до них, OMA та інші нідерландські бюро сприяють розвитку Роттердама в умовах ХХІ століття. І саме із цієї причини місто перетворилося на другий Манхеттен і стало осередком нідерландських хмарочосів. Куди приведе архітектурний Роттердам спіраль історії, побачимо далі.

 

 

Читайте також

85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися

Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн

Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

Війна та мир Леббеуса Вудса