Коли російсько-українська війна все ще перебуває в гострій фазі, може здатися, що говорити про меморизацію зарано. Однак в Україні деякі ініціативи демонструють, що робота із живою пам’яттю тут і зараз може бути якісно переосмислена та має важливий терапевтичний ефект. Однією з таких ініціатив став меморіальний комплекс «Хрест Героїв», присвячений всім героям, які віддали свої життя захищаючи Україну, та всім, хто продовжує боротися та нести свій хрест. Ми вже розповідали більш детально про цю інсталяцію в наших матеріалах. На заході 14 травня ідейники та творці цього проєкту зібралися, щоб поділитися особистим досвідом на шляху до його реалізації. Зокрема, в заході брали участь співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського Андрій Вавриш, бойовий офіцер і співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського Олександр Горган та засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures Микола Каблука.
Олександр Горган, бойовий офіцер і співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського
Для Олександра Горгана ця тема ще й дуже особлива та особиста. До початку повномасштабного вторгнення він був цивільною людиною, однак у перші дні вторгнення пішов служити добровольцем. Він розповів, що смерті серед побратимів — це не просто бойові втрати, які обчислюються кількістю «двохсотих», це — особисті трагедії.
«Важко змиритися з утратами, особливо коли війна триває вже третій рік. Смерть людей — це нестерпний біль, який рве душу на шматки. У нашому підрозділі, наприклад, зараз іде операція, а в нас лише 3 “двохсотих”. Не можу із цим погодитися. Об’єктивно з того боку майже 40 “двохсотих”, а у нас 3. Але мені важко. Це все імена, історії, особистості. Не можу осягнути, як на початку війни гинули ці чудові люди. Це дуже боляче… Ці втрати накопичуються з кожним днем», — ділиться Олександр Горган.
Під час презентації меморіалу “Хрест Героїв” Олександр Горган розповів особисту історію повʼязану зі створенням місця памʼяті
До особистих втрат пана Олександра додалася смерть члена родини, який опинився в окупації на Київщині. Біль був настільки нестерпним і поглинаючим, що Олександрові здавалося, він от-от опиниться на межі прірви: «Я пішов до церкви у Вишгороді і просто ходив біля хреста на її території. Три години, намотуючи кола, як зафіксував мій Garmin Connect, і я не пам’ятаю нічого. Глибоке безпам’ятство. Але мене почало відпускати. Лише знайшовши сакральне місце, де я міг щиро поговорити із собою, прийняти те, що сталося, я почав одужувати. Я шукав спосіб не потонути в морі втрат і болю. Біль не зник, але став значно меншим».
Хрест на території храму нагадав Олександрові про те, що подібні переживання знайомі багатьом, адже війна торкнулася всіх. Ця подія наштовхнула його на ідею створення місця пам’яті.
«Лише знайшовши сакральне місце, де я міг щиро поговорити із собою, прийняти те, що сталося, я почав одужувати. Я шукав спосіб не потонути в морі втрат і болю. Біль не зник, але став значно меншим», — Олександр Горган
14 травня у БЦ Chicago Central House зібралися архітектори, девелопери та державні діячі, щоб обговорити важливість створення місць памʼяті
Своїми думками Олександр поділився з Андрієм Вавришем, який і допоміг у реалізації задуму. Пан Андрій розповів, що події біля Вишгородської дамби стали знаковими для історії країни. Саме ці пагорби у Вишгороді стали свідками перших боїв за Київ, звідси й розпочався наступ росіян на Гостомель. Але згадати події у хронологічній послідовності для нього виявилось досить складно. Наша пам’ять витісняє травматичні спогади, тому зараз саме час говорити на цю тему, адже пам’ять починається з розмови.
Андрій Вавриш, співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського
«Втрати та біль від війни залишають глибокі рани на душі. Важливо розповісти про мужність і самопожертву загиблих, але пам’ять про них тьмяніє. Відвідування кладовища не дає розради, адже кількість прапорів на ньому збільшується щодня, — говорить Андрій Вавриш. — Сашко прагнув створити місце, яке б давало людям розраду та полегшення. Важливим фактором стало розташування: храм уже був, а місце володіло сакральною енергетикою. Однак я запропонував іншу локацію. Вона краще відкривалася з великих відстаней, що робило меморіал більш помітним».
Обравши місце, необхідно було знайти спільну мову з УГКЦ. Так задум отримав благословення Блаженнішого Святослава Шевчука, який був вражений меморіалом. «Блаженніший Святослав вважає, що меморіал став мостом між живими та мертвими, символом єднання та віри в майбутнє. Священник нагадав, що хрест є не лише символом скорботи, але й деревом життя, яке дає надію. Відкриття меморіалу стало потужним джерелом натхнення для людей. Цей меморіал досяг своєї мети, адже він несе людям надію та єднання», — наголосив Андрій Вавриш.
Микола Каблука, засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures
Під час презентації своїми думками про те, що лежить в основі концепції меморіалу «Хрест Героїв», поділився Микола Каблука. Розроблення концепції інсталяції, майстер-плану локації, архітектурний дизайн і реалізація цього інноваційного та масштабного проєкту належать саме йому та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures. Пан Микола зазначив, що йому дуже не хотілося, аби цей меморіал підсилював той біль, який ми щодня і так переживаємо. Тому в основу концепції лягло світло як символ віри, адже саме світло завжди перемагає темряву. Дизайнер розповів, що його роботи часто ґрунтуються на використанні світла як невід’ємного елемента простору, що надихає та емоційно впливає на глядача. Один із таких світлових проєктів, у реалізації якого брав участь Микола, розташований у меморіальному комплексі «Бабин Яр», розробленому швейцарським архітектором Мануелем Герцем. Це простір синагоги, подібний до книги, яка відкривається і закривається за допомогою спеціальних механізмів. Синагога оздоблена орнаментами й текстами молитов, які повторюють традиційний розпис старовинних синагог у Західній Україні, знищених під час Другої світової війни й Голокосту. Стеля прикрашена малюнками у вигляді карти зоряного неба, що відтворює положення зірок 29 вересня 1941 року — у перший день масових розстрілів у Бабиному Яру.
«Хрест Героїв» став ще однією відповідальною роботою в доробку архітектора. За задумом меморіал має сприйматися на декількох рівнях взаємодії: зовнішньому — монументальний хрест, який є символом пам’яті та скорботи; внутрішньому — простір усередині хреста, де можна зануритися в атмосферу спокою та єднання; цифровому — всередині конструкції розміщений QR-код, через який можна потрапити на сайт із детальною інформацією про об’єкт. У формі монумента можна впізнати козацький хрест, який нині є символом ЗСУ. «Блаженніший Святослав підтримав ідею. Він сказав, що ми потрапили прямо в точку сучасної дискусії про те, що форма не повинна домінувати над суттю», — згадує Микола Каблука.
«Ми зібрали звуки моря саме з Маріуполя, з Криму, з Одеси. І сплели в медитативну музику, яка тебе огортає, як обійми матері, коли ти заплющуєш очі й відчуваєш себе в безпеці. В безумовній любові», — Микола Каблука
Він продовжує: «Я свідомо обрав мінімалістичний дизайн, використовуючи лише два матеріали: сталеве дзеркало та бетон. Дзеркальні призми, відшліфовані з торців, формують хрест світлого кольору, який символізує надію та єднання, а бетонна основа навколо нього має сірий колір, що нагадує про трагічні події, які ми вшановуємо». Світлова частина теж продумана до тонкощів: дзеркальні поверхні відображають сонячні або місячні промені, запускаючи мільйони відблисків. Криволінійні дзеркала, орієнтовані на різні сторони світу, вловлюють світло в будь-яку погоду і в будь-який сезон за високого сонця влітку та низького сонця взимку. Сталеві поверхні також звернені одна до одної, віддзеркалюють людей і навколишню природу. Крім того, по периметру конструкції розміщено безліч вогників, які мають різну інтенсивність світла і символізують віру кожного з нас, коли в моменти відчаю вона може гаснути.
Крім світла, в монументі також використали звук, щоб ще більше приваблювати людину. Його можна почути, зайшовши в центральну частину хреста. «Ми зібрали звуки моря саме з Маріуполя, з Криму, з Одеси. І ось ці всі звуки ми сплели в медитативну музику, яка тебе огортає, як обійми матері, коли ти заплющуєш очі й відчуваєш себе в безпеці. В безумовній любові», — підсумовує Микола Каблука.
«“Хрест Героїв” — це не просто меморіал, а справжній витвір мистецтва, який змушує нас по-новому поглянути на тему пам’яті та скорботи. Використання світла та звуку створює атмосферу, яка одночасно урочиста і зворушлива. Це не лише пам’ятник загиблим героям, але й символ надії та віри в майбутнє України. Цей проєкт є свідченням того, що сучасна українська меморіальна архітектура та дизайн мають великий потенціал», — підкреслив ведучий Костянтин Ковшевацький.
Костянтин Ковшевацький, ведучий заходу, головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA
Другий етап заходу був присвячений формулюванням основних сенсів у межах дискусійної панелі PRAGMATIKA.MEDIA «Архітектура пам’яті: зикурати та лабіринти». Архітектори, урбаністи й державні діячі дискутували, на чому ж має бути зосереджена меморизація та яких сучасних форм вона може набувати.
Спікери заходу:
- Микола Каблука, засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures;
- Андрій Вавриш, співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського;
- Олександр Горган, офіцер бойового підрозділу, співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського;
- Максим Коцюба, ландшафтний архітектор, засновник і керівник студії ландшафтної архітектури Kotsiuba;
- Дарина Пирогова, соціологиня, дослідниця, консультантка, менторка, авторка книги «Альтернативні монументи та меморіальні практики», приєдналася онлайн;
- Юліан Чаплінський, архітектор, урбаніст, публічний і політичний діяч;
- Дмитро Аранчій, архітектор, засновник студії Aranchii Architects;
- Максим Головко, архітектор та співзасновник офісу міських проєктів «Урбанина»;
- Мар’яна Олеськів, голова Державного агентства розвитку туризму та комісар української секції на Венеційській бієнале з архітектури 2023–2024.
Учасники панельної дискусії: Мар'яна Олеськів, Максим Головко, Юліан Чаплінський, Дмитро Аранчій, Андрій Вавриш, Олександр Горган, Микола Каблука, Максим Коцюба та Дарина Скрипник
На думку архітектора Максима Головка, меморизація має бути зосереджена на людях, а не на державі: «Суспільство прагне до створення гуманних меморіалів, де люди можуть відчути зв’язок із тими, кого втратили, а не просто милуватися величним задумом держави. Приклади з меморіалу Голокосту та меморіалу 9/11, де імена загиблих вигравіювані на цеглі та постаменті, свідчать про правильний підхід до меморизації. Важливо пам’ятати про людей, тому збір інформації про них є невід’ємною частиною створення меморіалу».
Максим Головко, архітектор та співзасновник офісу міських проєктів «Урбанина»
Андрій Вавриш під час панельної дискусії висловив свою думку щодо проєктування та будівництва меморіальних комплексів. Він зазначив, що в мить прийняття таких рішень важливо чітко розуміти, до кого саме ми звертаємося із цим меморіалом.
«Швидкі рішення завжди задовольняють чиєсь право на правду, на істину, на спосіб трактування. А що таке пам’ять у нас? До кого ми апелюємо? Якщо ми апелюємо до нашого власного ставлення, до істини, яку ми в собі плекаємо, до цінностей, які ми хочемо підкреслити, сформувати та передати нашим дітям, виховати в них певне самоусвідомлення та самоідентичність, то навряд чи ці речі мають бути підпорядковані державі чи якимсь політичним процесам, коли хтось формує історію або тисне на неї», — говорить Андрій Вавриш.
Андрій Вавриш, співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського
Своєю чергою Олександр Горган запевняє, що кожен солдат повинен знати, що він потрібен: «Ці люди роблять щось для людей, які вірять у доцільність їхньої жертви. Мотивація — найсильніша зброя на цій війні. Якщо не подбати про самоусвідомлених людей сьогодні, то завтра доведеться ставити пам’ятники в Лісабоні, Лондоні, Стокгольмі, але точно не в Україні. І саме в цьому полягає першочергове завдання держави».
Олександр Горган, офіцер бойового підрозділу, співзасновник фонду імені отця Тита Войнаровського
Юліан Чаплінський, архітектор, урбаніст, публічний і політичний діяч, поділився історією про художника, який без дозволу збудував макет церкви X століття в зоні ЮНЕСКО. Цей художник кинув виклик системі, збудувавши артінсталяцію, яка не відповідала офіційним правилам і нормам. Пан Юліан був вражений сміливістю та креативністю художника, адже його вчинок змусив людей замислитися над важливістю свободи самовираження та роллю мистецтва в суспільстві. На його думку, це хороша планка для мистецької провокації.
Юліан Чаплінський, архітектор, урбаніст, публічний і політичний діяч
«Є меморіали у світі, які побудовані нашвидкуруч. Є меморіали, які побудовані через десятиліття. І всі вони дійсно мають дуже різний характер. І я дійшов висновку, що вони всі мають право на життя. Абсолютно. У Нью-Йорку поряд із меморіалом 9/11 є невелика меморіальна табличка, де вшанували пам’ять загиблих пожежників. Ось це реальний механізм впливу людей на створення меморіалів», — резюмував Чаплінський.
Мар’яна Олеськів, голова Державного агентства розвитку туризму України та комісар українського павільйону на Венеційській бієнале з архітектури 2023–2024 рр., поділилася своїми думками щодо меморіалізації подій війни: «Я вважаю, що вже зараз необхідно визначити ті місця, де мають бути побудовані меморіали, створені робочі групи, які напрацюють технічні завдання для архітекторів, та проведені конкурси на найкращі проєкти майбутніх меморіалів. Також хочу зазначити, що такі об’єкти необхідні, і це питання стосується не лише збереження пам’яті про події цієї війни за незалежність, а й нашої національної безпеки. Наприклад, селище Мощун, яке стало ключовим місцем боїв за столицю і де загинуло багато наших воїнів. Гостомель як аеропорт — теж надважлива локація боїв за Київщину. Саме в таких місцях мають бути створені меморіали, які розповідатимуть про події цієї великої битви майбутнім поколінням українців та іноземцям, бо світ має знати, яке обличчя має зло».
Мар’яна Олеськів, голова Державного агентства розвитку туризму України та комісар українського павільйону на Венеційській бієнале з архітектури 2023–2024 рр.
«Є меморіали у світі, які побудовані нашвидкуруч. Є меморіали, які побудовані через десятиліття. І всі вони дійсно мають дуже різний характер», — Юліан Чаплінський
Соціологиня Дарина Пирогова підкреслила, що існують різноманітні форми меморіалів, крім традиційних пам’ятників із металу чи граніту. Вона навела приклад «Каменів спотикання» Гюнтера Демніга, які розміщуються на тротуарах і вказують на місця, де жили жертви Голокосту. Також згадала меморіал Небесній сотні у Франківську, розташований на адміністративній будівлі. Вона вважає, що меморіали мають не лише зберігати пам’ять, але й інформувати та вшановувати. Пам’ятати можна не лише через якийсь фізичний об’єкт чи форму, але також через порожні місця, ландшафти, події тощо. «Можливо, не всі меморіальні місця, які звільнилися після декомунізації та війни, потребують нового пам’ятника. Порожнє місце також може бути пам’ятником», — зазначає пані Дарина.
Дарина Пирогова, соціологиня, дослідниця, консультантка, менторка, авторка книги «Альтернативні монументи та меморіальні практики», приєдналася онлайн
Ландшафтний архітектор Максим Коцюба закликав до створення терапевтичних меморіальних просторів, які б дарували людям енергію та віру в майбутнє. Він вважає, що такі простори повинні бути створені з урахуванням потреб людей, а не з метою монументалізації трагедії. «Ми потребуємо нових підходів до меморизації, адже трагічні події не можна втиснути лише в рамки банальних форм і табличок. Натомість меморіали повинні ґрунтуватися на людському досвіді, переосмислюючи трагедії та даруючи відвідувачам силу й натхнення», — зазначив пан Максим.
Максим Коцюба, ландшафтний архітектор, засновник і керівник студії ландшафтної архітектури Kotsiuba
Архітектор Дмитро Аранчій висловив щиру подяку Олександрові Горгану та Андрієві Вавришу за їхні проникливі слова. Він повністю згоден із тим, що меморіали є важливим елементом національної безпеки, як і мова, і разом складають те, що, за словами Вінстона Черчилля, необхідно захищати: культуру та ідентичність.
«”Хрест Героїв” — це чудовий прецедент використання додаткових вимірів архітектури, як-от звук та динаміка світла. І оскільки меморіали — це місця для рефлексій, місця едукації та формування громадського діалогу, то в майбутньому до обчислювальних методів проєктування місць пам’яті будуть долучатися додаткові виміри, зокрема колір, запах, клімат, рух і двостороння інтерактивна взаємодія, де меморіал виступатиме персоналізованим співпереживачем для індивідуальних рефлексій. Вірю, що перемога збіжиться з моментом, коли меморіали, присвячені подвигу та пожертві українців, виникатимуть не лише в Україні, а й на території агресора (як у Німеччині будуються меморіали Голокосту), і проєктуватимуть їх найкращі українські фахівці».
Дмитро Аранчій, архітектор, засновник студії Aranchii Architects
Наголосимо на важливості того, щоб ветерани, безпосередні учасники битв, місцеві свідки брали активну участь у меморизації трагічних подій російсько-української війни. Подібні ж заходи необхідні передусім для розмови, з якої і починається пам’ять, як підкреслював Блаженніший Святослав.
Ми щиро дякуємо партнерам заходу та всім спікерам і гостям. Далі буде!
