Андрій Мороз: Серцем України може стати кожен

/ Арт /

Чому в одному випадку те, що називають мистецтвом, викликає в нас сильну хвилю емоцій, а в іншому — бачиться як результат формального та карикатурного методу? Архітектура вміє говорити про непрості і навіть трагічні речі, але архітектура емпатійна, виразна, чуттєва. Якими засобами досягається така форма? Особливо гостро ця тема звучить у контексті створення пам'ятників і меморіальних комплексів, адже тут постає відповідальне завдання: зробити так, щоб каміння заговорило. Заговорило про історію окремих героїв, про долю цілих поколінь, про культуру та цінності нації. Як?

У розмові з архітектором, автором монументального артоб’єкта «Серце України» Андрієм Морозом — вичерпна відповідь на це запитання. Його міркування про пошук образів, авторський почерк і національну ідентичність, тісний взаємозв’язок між тим, хто створює, і тим, хто споглядає, здалися нам настільки глибокими, щирими та особистими, що ми змінили традиційний формат подачі інтерв’ю, залишивши тільки ювелірне редакційне втручання у філософсько-літературне полотно Андрія. Тепер ділимося з вами.

Андрій Мороз, архітектор, засновник OZart Architects. Фото: Сергій Савченко

Про авторську і національну ідентичність, про роль замовника, про підтримку та спадкоємність в архітектурі

Геніальний Іван Леонідов [(1902–1959), радянський архітектор, представник конструктивізму] міг дозволити собі творити без надії на широке визнання. Він фантазував «у стіл», що в ситуації сучасної України видається нереальним через повну залежність архітектора. Проблема «входу на ринок» є актуальною для всіх, навіть для геніїв. І це чудово, якщо у таланту з’являється покровитель, а ще краще — покровителі: естетичні, політичні, які знаходяться «на тій самій хвилі».

Конструктивістська архітектура фурором, зробленим на виставці в Парижі 1925 р., завдячує не тільки [Костянтину] Мельникову (1890–1974, архітектор, один із лідерів радянського авангарду), але, тією ж самою мірою, «ефективному менеджеру» з більшовиків, інженеру, інтелектуалу, члену ЦК партії, наркому зовнішньої торгівлі радянської росії, повпреду в Парижі (1924–1926) та Лондоні товаришу Л. Б. Красіну (радянський політичний діяч, дипломат).

Тому зодчі сьогодні «загострюють» увагу переважно на тому, що оплачується з таким самим ступенем «заглиблення» в тему. Щоб не бути голослівним, рекомендую ознайомитися з будівлею Центру надання адміністративних послуг у місті Нова Каховка Херсонської області, яка була відзначена гран-прі на огляді-конкурсі НСАУ 2021 р. Професійним журі, панове.

Кожна з пар крил монумента символізує область (регіон) країни, включно з Кримом і Севастополем, а в центрі композиції розташований колодязь-вівтар

У книзі Михайла Лівшиця «Мистецтво та сучасний світ» (видавництво «Образотворче мистецтво», 1978 р.) одна з ілюстрацій підписана: «Провінційне наслідування Ван Гога». Фото призера конкурсу НСАУ 2021 я б назвав так: «Провінційне наслідування колективного Ріхарда Нойтри».

Ріхард Нойтра — відомий австрійський архітектор, представник модернізму середини ХХ ст.

Ідентичність не з’являється «на замовлення», бо таким шляхом народжуються лише карикатури. У проєкті українського павільйону в Дубаї (Expo 2020) не міститься нічого, що претендує на спробу пошуку національної ідентичності, — лише гола декларація та претензійний літературний складник. Помітним є бажання авторів догодити банальним уявленням замовника про образ країни як «світової житниці».

Справа тут у популізмі, в бажанні стати доступними розумінню середньостатистичного споживача. Багата нюансами та відтінками архітектурна метамова виявилася зведеною до примітивного «мережевого мему» на тему зернових. Біоніку архітектурну можна зрозуміти, а тут… Як люди, які не володіють рідною мовою, перекладають українською «я считаю»? Правильно: «я рахую».

Фрагмент меморіального артоб’єкта «Серце України»

І питання навіть не в технологічних інноваціях: уже згаданий дерев’яний павільйон Костянтина Мельникова [на Всесвітній виставці в Парижі 1925 р.], визнаний закордонними критиками «хітом», був зібраний за місяць дев’ятьма робітниками. Навіть Ле Корбюзьє з його L’Esprit Nouveau опинився того літа «на узбіччі».

Ідентичність проявляється в результаті праці не одного покоління, збагатившись, спершу ввібравши досвід світової культури, далі — насичуючись характерними рисами регіонального характеру. Має бути послідовність і наступність, ну, як у Євангелії від Матвія: «Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Юду та братів його; Юда народив Фареса та Зару…». «Справа не у створенні нового, — писав чудовий Йоже Плечник, — а в тому, щоб показати речі по-новому».

Йоже Плечник (1872–1957 рр.) — словенський архітектор і урбаніст, один із творців словенської архітектурної школи ХХ ст.

 

Про меморіалізацію, діалог архітектора та глядача

Монументи, створені після Першої світової війни, ставали інструментом швидше відсторонення, ніж тримання того, хто споглядає, в емоційній напрузі. Їхньою метою було надати трагедії сенсу, знявши протиріччя між цінністю людського життя й масовим анонімним характером смерті. Але після Другої світової війни пам’ятники зіштовхують відвідувача з практикою дегуманізації таких масштабів, що надати цьому сенс уже неможливо.

У монументах є тільки кати та жертви, причому глядач зараховується швидше на бік катів — він як мінімум живий і має свободу вибору, зрештою, свободу не дивитися. Третій об’єктивний свідок, на тлі якого можна відміряти відповідність того, що відбувається, людським міркам, просто відсутній.

Артоб’єкт розташований у точці, яка відповідає географічному центру України

Це та сама зміна координат трагічного, про яку Бродський сказав, що у справжній трагедії гине не герой, а хор. Свою антиарістотелівську тезу поет висловив не лише у Стокгольмі (резюмуючи історію росії у двадцятому столітті), а й у есе 1982 р. про Ахматову з приводу «Реквієму»: «Это трагедия, где хор погибает раньше героя».

Ті самі слова звучать уже після Нобелівської лекції — у вірші «Театральне» (1994–1995), де Бродський піддав власний афоризм процедурі, що зветься у старих риториках amplificatio: «Но в настоящей трагедии гибнет хор, / а не герой. Вообще герой / отступает в трагедии на второй / план. Не пчела, а рой / главное! Не иголка — стог! / Дерево, а не его листок. / Не солнце, если на то пошло, а вообще восток /…».

Ідея пам’яті — дуже потужна культурно-екзистенційна тема. Архітектура виникла з пам’ятних споруд, меморіалів, заупокійних храмів. У Стародавньому Єгипті теж були бунти простого народу. Але на відміну від бунтів сучасних людей, які вимагають покращення умов життя, єгиптяни бунтували за покращення умов смерті, посмертного життя, вимагали підвищення свого потойбічного статусу

Пише Петро Вайль: «Здесь слышен голос Мандельштама, самого, вероятно, объективно близкого Бродскому поэта («Стихи о неизвестном солдате»: «Миллионы убитых задешево», «Небо крупных оптовых смертей…», «Хорошо умирает пехота…»). Мандельштам словно откликнулся на вызов Сократа, говорившего, что гибнущие одиночки делаются героями драм, но «никогда не было столь отважного и дерзкого трагического поэта, который вывел бы на сцену обреченный на смерть хор» (Элиан)».

Наприкінці вісімдесятих через горбачовську політику гласності всією країною прокотилася хвиля конкурсів проєктів меморіалів, присвячених жертвам сталінських репресій. Коментуючи перші результати, правозахисник Андрій Синявський в одному з інтерв’ю просить звернути увагу на те, що страшнішим за реальні вежі, «колючку», бараки, тортури, голод, приниження не може бути ніщо. Йшлося про необхідність пошуку нових засобів монументальної пропаганди. Потрібна була зміна самого ставлення до ролі глядача.

Андрій Мороз. Фото: Єва Токарчук

Минули роки, але такі меморіальні комплекси, як заповідник «Биківнянські могили» (2012), Національний музей Голодомору-геноциду в Києві, так і не вийшли за рамки традицій радянської монументальної пропаганди. Останній проєктували та зводили у 2008–2009 рр., спішно, бездарно відрубавши фрагмент території, яка є важливим складником талановито задуманого та чудово виконаного парку Вічної Слави з обеліском-пам’ятником Невідомому солдатові.

Якщо говорити про меморіалізацію, то не треба забувати, що сьогодні на території Бабиного Яру встановлено близько 30 пам’яток: кожна етнічна чи соціальна група, яка вважала важливим увічнити «свою» пам’ять про трагедію, зробила це. Завдання меморіального парку — пов’язати численні монументи в єдине ціле, включаючи розкидані на території цвинтарі: єврейський, магометанський, православний.

 

Про засоби вираження, архітектурну мову, емпатію

Під час навчання в КДХІ нам якось видали незвичне завдання. У рамках клаузури треба було за кілька годин створити та донести ідею образного рішення музичного павільйону. Однокурсниця розгорнула об’єм зі знаку скрипкового ключа у плані. Механічно підняла стіни, «зі скрипом» втиснувши пункти програми.

Весь курс бігав дивитись, підняла настрій навіть викладачам… Сьогодні вона — власниця успішного капелюшного бізнесу в росії. Можливо, даремно надала перевагу дамським капелюхам, а не архітектурному проєктуванню… Те, що здавалося безглуздим тоді, сьогодні стало нормою. І дизайн, як бунт, «безглуздий і нещадний», витісняє архітектуру.

Мовою архітектурних форм сьогодні не володіють самі архітектори. Кризові явища торкнулися всіх сфер, включно з освітньою. Справа не в умінні читати й бачити приховані смисли знакових форм, а у відсутності духовного начала, емпатії. Не існує жодних універсальних рецептів, і питання навіть не в освіченості.

Нещодавно в мережі звернув увагу на кумедний демотиватор: «Містечко у нас невелике. Одна половина населення любить вірші Пастернака. Друга віддає перевагу поезії Бродського. Через це і відбуваються всі бійки в місті». Сумний сарказм! Якими засобами можна змусити людей відчувати мурашки по шкірі від слів: «Снег идет, густой-густой. В ногу с ним, стопами теми, в том же темпе, с ленью той или с той же быстротой, может быть, проходит время?».

Проєкт «Серце України» присвячений Олександрові Довженку, художникам-бойчукістам, Лесю Курбасу, Євгену Плужнику, Миколі Зерову, Миколі Вороному, Василю Стусу

Хорошим прикладом інтерактивного пам’ятника, що «говорить» із глядачем, можна назвати Єврейський музей у Берліні американського архітектора Даніеля Лібескінда. Автори використовують деконструктивістський інструментарій. Похилі стіни, крива підлога, сходи, що ведуть у нікуди, складна геометрія порожнин, контроль руху відвідувача, сценографія — все створює ступінь психологічного впливу, який тільки й може позбавити сьогоднішнього глядача автоматичного, поверхового фланірування.

Із висоти пташиного польоту будівля нагадує чи то розірвану зірку Давида, чи то покручений зигзаг блискавки. Обидва символи прямо стосуються Голокосту. Музей перейшов із міського на федеральний баланс, а його директором погодився стати вже літній Майкл Блюменталь (у минулому міністр фінансів США та менеджер найбільших концернів): «Це незвичайний музей. Він має стати інтуїцією особливого штибу. Наша мета — не просто розповісти про якийсь аспект історії Німеччини. Ми хочемо назавжди закріпити спогади про минуле у свідомості громадян цієї країни».

Інший приклад — Меморіал жертвам комунізму в Празі, спільна робота скульптора Ольбрама Зоубка та архітекторів Яна Керела, Зденка Хользела. Він був відкритий 22 травня 2002 р. і являє собою композицію із семи бронзових фігур, що спускаються вниз білими сходами. За мірою віддалення від глядача фігури стають більш «зруйнованими», в тілах з’являються деформації, отвори… Напис на табличці говорить: «Меморіал жертвам комунізму присвячений усім постраждалим, не тільки в’язням тюрем і страченим, але також тим, чиє життя було зруйноване тоталітарним деспотизмом». Пам’ятник підкуповує камерністю.

Поверхні капітальних споруд комплексу оздоблені плитами з природного каменю

У 2003 р. був проведений відбір проєктів для Національного меморіалу 9 / 11. У конкурсі взяв участь 5201 проєкт із 63-х країн. Перемогла робота Майкла Арада та Пітера Уокера Reflecting Absence. Відповідно до рішення авторитетного журі, «ідея найбільш переконливо відповідала суворим вимогам організаторів змагання».

Це потужна, виразна символіка слідів веж-близнюків як «відбиваюча відсутність», порожнеча, залишена руйнуванням… «Дозволивши відсутності говорити самій за себе, архітектори перетворили провали на Меморіал, який пов’язує нас зі зруйнованими вежами і, що важливіше, з усіма втраченими того дня життями».

Мені подобається пам’ятник «Сірий автобус» у Берліні, цвинтар Сан-Катальдо Альдо Россі, кладовище Бріон-Вега Карло Скарпи, артоб’єкти Давида Черні. Об’єднує різні за масштабом, бюджетом, використаними мистецькими засобами об’єкти тактовне «вбудовування» в контекст, уміле використання історичного та природного ландшафтів. Ну і, звісно, адресне звернення до «третього об’єктивного свідка».

 

Серце України. Архітектурна композиція, морфологія, прототипи

Згідно з відомостями Державного комітету природних ресурсів, географічний центр України розташований у точці, що відповідає координатам 49°01’39” п. ш. 31°28’58” с. д., у селі Мар’янівка Шполянського району Черкаської області. Лише за кілька кілометрів звідси, осторонь від траси H16 знаходиться артоб’єкт «Серце України», відкритий до тридцятиріччя незалежності держави.

Він являє собою круглий майданчик із розташованими по периметру монументальними скульптурами крил. Кожна з пар крил символізує область (регіон) країни, включно з Кримом та Севастополем, а в центрі композиції розташований колодязь-вівтар. За тридцять метрів від центру розташований флагшток. Навколо монумента облаштовано прогулянкову зону та місця для паркування.

Володимир Сосюра: «Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води…»

У нарочитій центричній об’ємно-просторовій композиції артоб’єкта закладені ремінісценції на теми культових споруд — пам’ятників світового значення (Стоунхендж, Колізей), міських просторів: площа Святого Петра в Римі, площа Каталонії в Барселоні, площа Дам в Амстердамі, Юніон-сквер у Сан-Франциско…

У процесі проєктування в якості робочих версій розглядалися варіанти, натхнені історичними зразками. Ротонда — будівля романського періоду, яка існувала в Києві у ХІІ–XV ст. і мала вигляд архітектурної споруди баштового типу із зовнішнім діаметром у двадцять метрів.

Окрім того, на початковому етапі пошуку форм розглядалася ідея з толосом. Толос в егейській культурі та античному світі — кругла у плані культова споруда. Найбільш грандіозні, діаметром і висотою в 4 м були виявлені в Мікенах (ХІV ст до н. е.). Толоси знаходили у Фессалії та на Криті (VІІІ ст. до н. е.), в Етрурії (VІІ–VІ ст. до н. е., V–ІV ст. до н. е.), у Фракії. До останніх подібні склепіння керченських Золотого і Царського курганів, датовані ІV ст. до н. е.

Меморіальний артоб’єкт «Серце України»

Будівельні рішення ухвалювалися з урахуванням відомостей інженерно-геологічних досліджень: характеру рельєфу, умов клімату та сейсмічної активності. Конструктив основного майданчика — монолітна плита на залізобетонному стрічковому фундаменті.

«Крила» — металеві каркасні конструкції висотою 4,8 м, пофарбовані в білий колір. Поверхні капітальних споруд комплексу оздоблені плитами з природного каменю (лабрадорит Невирівського родовища). Для більшої виразності використане терасування навколо композиційного центру. Поверхні пішохідних доріжок викладені ФЕМами сірих відтінків.

 

Про символіку, образи, пам’ять, зв’язки з історією

Серцем України може стати кожен — важливе внутрішнє налаштування та готовність порівняти удари власного серця з биттям серця країни. Емпатія, почуття причетності зараз особливо цінні. Ми маємо все необхідне для того, щоб жити щасливо. Англійське прислів’я говорить: «Є лише дві речі, які можемо передати у спадок своїм дітям, перше — коріння, друге — крила».

Крила в грецькій міфології — символ кохання та перемоги в найширшому сенсі. Їхній образ відбиває духовні зусилля людини, вміння долати перешкоди, не зупиняючись на досягнутому: найбільш значуща перемога та, яку людина отримує над собою. З давніх-давен крила були символом творчого начала та натхнення: крилатий Пегас, коні, подаровані Посейдоном Пелопсові для участі у змаганнях, Гермес, що зображується з крилатим жезлом-кадуцеєм.

Можна без вагань стверджувати, що в античній міфології вони означали піднесення до вершин творчості, краси, блаженства, насолоди. Крила стали символом виходу в інший простір — незвичайний, невідомий, безмежний, у якому людина наділена здатністю побачити себе зі сторони більш досконалою, талановитою, мудрою. Зліт сам по собі містить більш глибоке семантичне значення, ніж образ пташки.

У християнській символіці крила асоціюють із променями сонця правосуддя, «які висвітлюють розум правих». Як посланці Всевишнього ангели зобов’язані виконувати його волю, оберігаючи і супроводжуючи людей на життєвому шляху. Поєднавши ідеї польоту та захисту, цей символ традиційно використовувався для позначення духовного пориву людини, її взаємодії з Богом і світом.

Крила в грецькій міфології — символ кохання та перемоги в найширшому сенсі

Україна — земля з давньою християнською історією, де знаходили притулок представники різних народів і віросповідань. Україна відкрита для світу. Ми готові розділити дах і дім з усіма, хто у скруті, але в той самий час захищатимемо себе від агресора. У геометрії малюнка мирно складених крил прихована енергія сокола, готового розгорнути їх у разі небезпеки.

У стрічці Віма Вендерса «Небо над Берліном» (Der Himmel über Berlin) є такі слова: «Заплющити очі… І там, у глибині, за заплющеними очима ще раз заплющити очі. Тоді оживає навіть каміння». У заключних титрах фільму міститься «присвята всім колишнім ангелам, але особливо Ясудзіро, Франсуа й Андрію». Йдеться про Ясудзіро Одзу, Франсуа Трюффо та Андрія Тарковського.

Мені б дуже хотілося, щоб, перебуваючи в колі уклінних ангелів-охоронців, «за заплющеними очима» відвідувачі згадували великих співвітчизників [Проєкт «Серце України» присвячений Олександрові Довженку, художникам-бойчукістам, Лесю Курбасу, Євгену Плужнику, Миколі Зерову, Миколі Вороному, Василю Стусу].

Пам’ятаєте роман Густава Майрінка? Образ Голема знайшов широке відображення в культурі різних епох… Держави створюються політиками, але без душі вони ризикують залишитися глиняними бовванами. Життям їх наділяють художники. Низько вклоняючись геніальному Тарасові, знімаю капелюх перед неперевершеним Гоголем. Феофан Прокопович, Артемій Ведель, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Франко, Леся, Леонтович, Грушевський, Рильський і Симоненко, Сосюра…

Кожен із них створював свій образ і власну ідеальну країну. Між собою в них немає протиріч. Нерозуміння є серед тих, хто живе. Коли ми усвідомимо це повною мірою, приймемо — отримаємо право стати реально незалежними.

 

Об’єкт: меморіальний артоб’єкт «Серце України».
Проєкт і реалізація: бюро OZart Architects.
Архітектори: Андрій Мороз і Андрій Яланський.
Інженер: Руслан Жаден.
Конструктор: Любомир Микитин.
Ландшафтний дизайнер: Світлана Домбровська.
Проєкт флагштока: компанія Urban Construct LLC.
Проєкт освітлення: Сергій Кульков (MIK Дизайн).
Проєкт-менеджери: Євген Парулава й Ольга Терефєєва.
Зйомка з дрону: Олег Стельмах.