Сто років. Число знакове і добре читається в заголовках історичних нарисів. Але й справді сто років — гарний термін для нового прочитання подій уже з висоти часу, що минув. Напевно пішли в небуття безпосередні учасники та творці, даючи нащадкам можливість виставляти свої суворі оцінки, не оглядаючись на їхні авторитети. А у швидкоплинному ХХ ст. нащадки вже встигли заперечити попередникам, висловитися, ще раз заперечити і кілька разів висловитися, не забуваючи при цьому звертатися до витоків. Таким невичерпним джерелом, що надихає й не вимагає для розуміння особливих роз’яснень, є модерн.
Інсталяція «Кабінет Івана Левинського», автор Володимир Костирко, архітектор Олег Мочалкін, 2019 р., Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа», Львів. Фото: Роман Шишак
У 2018 р. відзначалося сторіччя віденської сецесії, приурочене до роковин смерті Отто Вагнера, Густава Клімта, Коломана Мозера та Еґона Шіле — найяскравіших представників стилю, чий вплив вийшов далеко за межі країни, а в межах Австро-Угорської імперії, де тоді перебував і Захід України, відіграв ключову роль.
У соті роковини зі смерті Івана Левинського хочеться більш вдумливо розглянути особливості саме української сецесії, яка, несучи головні особливості стилю, знайшла своє, безумовно, оригінальне, самобутнє вираження.
Завдяки Левинському у Львові оформився стиль, що надав місту виразної неповторності
Іван Левинський — видатний український архітектор, підприємець, громадський діяч, професор і патріот молодої держави Україна. Сучасники порівнювали його з Рокфеллером, Морганом і Фордом. Заснувавши в 1885 р. будівельну фірму, Левинський за три десятиліття розвинув девелоперську компанію, яка спеціалізувалася на купівлі нерухомості, виробництві та продажу будівельних і декоративних матеріалів та безпосередньо будівництві. Завдяки йому у Львові не лише виростали нові квартали, десятки вишуканих будинків, громадських будівель, а й створювався особливий почерк майстра, який, утвердившись у роботах учнів Левинського, оформився у стиль, що надав Львову виразної неповторності.
2019 рік у Львові оголошений роком Івана Левинського. Ініціаторами цього стали куратор Павло Гудімов та Львівська організація Національної спілки архітекторів України в особі голови правління Богдана Гоя. Заплановані виставки, лекційні програми, екскурсії, наукова конференція, практичні студії, видання презентаційного альбому та карти-маршруту. Проєкт підтримали понад 20 організацій. Фінансову підтримку надали Український культурний фонд і Львівська міська рада
Народився Іван Левинський у Долині — невеликому містечку в передгір’ї Карпат, у сім’ї директора народної школи. Рано втративши батька, хлопчик нестримно прагнув освіти — він із дитинства мав унікальний талант мислити критично та масштабно. Обираючи між кар’єрою духівника й інженера, він віддає перевагу останній. Здобувши середню освіту в місті Стрий, завдяки матеріальній підтримці старшого брата Іван вступає до Технічної академії (нині Національний університет «Львівська політехніка»), де знаходить друга та партнера з бізнесу в особі вчителя Юліана Захаревича.
Довгі роки роботи та творчості пов’язуватимуть цих різних за віком, темпераментом і творчим підходом архітекторів — ідейних натхненників Нового міста. Їм вдалося, працюючи без генерального плану, встановити нові напрямки забудови, розширити місто, змінити масштабність вулиць, внести зелені масиви в архітектурні ансамблі. Якщо Юліан, будучи концептуальним візіонером архітектури, більше часу присвячував теорії та створенню проєктів-зразків, то Іван був мотором і невтомним втілювачем свіжих ідей віденських архітекторів, переосмислених із позицій українського зодчого.
Будинок страхової компанії «Дністер», вул. Руська, 20, Львів. Фото: Роман Шишак
Левинський, збільшуючи інтенсивність будівельних робіт, зміг не лише зберегти якість, а й запровадити нові стандарти планування, напрацьовуючи при цьому традиції нового національного стилю. Інтенсивність столітньої давності — це одночасне будівництво в місті з населенням у 100 000 осіб близько 100 об’єктів приватного житла — переважно дво-, три- та чотириповерхових будинків, підряд на будівництво вокзалу, Міського театру (нині Театр опери та балету), гуртожитків для учнів, готелів, шпиталів і фабрик.
Нові стандарти часів Левинського стосувалися зміни співвідношень площ між житловою, технічною та санітарною зонами, застосування блокових систем, нових інженерних рішень, як у випадку з Оперним театром. Але він залишився в історії завдяки новому вираженню архітектури сецесіону.
Левинський залишився в історії завдяки новому вираженню архітектури сецесіону
Вілла Мар’яна Панчишина, вул. Кармелюка, 3, Львів. Реалізовано одним із учнів Левинського, Казимиром Теодоровичем. Фото: Роман Шишак
Національний стиль зароджується завдяки особливості модерну шукати свіжі форми, орнаментику та колорит у місцевих мистецьких традиціях. Такою базою буде для творців нового стилю — Левинського, Обмінського, Лушпинського — народна сакральна дерев’яна архітектура Карпат, орнаментика гуцульського краю, використання кераміки та дерева в оформленні фасадів та інтер’єрів.
Підхід до проєктування був індивідуальним, тому у Львові не зустрінеш не лише двох однакових будинків, а й навіть двох однакових орнаментів на декоративній керамічній плитці, одному з найвідоміших прийомів української сецесії. При цьому зберігалося співвідношення пропорцій фасадів і високих ламаних дахів, розташування керамічних фризів, що вносило універсальність у вищеописаний стиль. Використання художнього металу, декоративної ліпнини, відтворення в цементі традиційних дерев’яних елементів характерне для оформлення фасадів того періоду.
Дерев’яні деталі фасаду вілли Мар’яна Панчишина. Фото: Роман Шишак
Левинський, виступаючи буквально продюсером будівництва («проєктування горизонтальних проєкцій» — так він називав свої креслення, а проєктування «зовнішніх стін» зазвичай віддавав своїм учням), завжди творив, чуйно прислухаючись до зміни європейської моди. І вже в період пізньої сецесії він відмовляється від насиченої колірної гами, створюючи більш стримані, монохромні фасади, впізнавані все ж таки за керамічними панно з гранованими вставками.
Бурса «Народного дому» у Львові, вул. Миколи Лисенка, 14. Фото: Роман Шишак
У період пізньої сецесії Левинський створює стримані фасади, впізнавані за керамічними панно з гранованими вставками
Фрагменти та деталі оздоблення фасадів із використанням кераміки та дерева
Навіть після смерті Левинського стиль знайшов втілення в роботах польських та українських архітекторів. Творячи архітектурне обличчя Львова, цей енергійний підприємець керувався не лише маркетинговою політикою, архітектурними амбіціями, а й насамперед патріотичними мотивами, інтегруючи українську художню мову у світову скарбницю історичної спадщини.
Саме тому для багатьох львів’ян він залишається єдиним справжнім архітектором-патріотом, який створив український Львів — культурну столицю незалежної держави, поява якої була заповітною мрією львівської інтелігенції на початку ХХ ст.
Текст: Світлана Тимків
