Не кожен старий будинок можна вважати пам’яткою, адже факт побудови на початку століття чи раніше ще не свідчить про наявність у будівлі культурної цінності. «В Києві зараз обговорюється питання про те, що всі будинки, яким виповнилося більше сотні років, повинні отримати статус історичної забудови й потрапити під охорону. Цим займаються Мінкульт та Департамент охорони культурної спадщини. Втім, поки що документа, де це було б прописано, не існує, і, на мою думку, так навіть краще, адже спадщина — це не тільки про вік. Це ще й про сенс — наявність унікальних декоративних елементів, приналежність до спадку відомого архітектора чи долученість до важливих історичних подій. За умови їх наявності навіть споруда 80-х років може бути визнана такою, що належить до історичної забудови», — розповів Олександр Кумейко, засновник компаній «Кумейко Архітектс» та «Едельбург Архітектс».
Олександр Кумейко, засновник компаній «Кумейко Архітектс» та «Едельбург Архітектс». Фото: Максим Дробиненко
За словами експерта, процес виявлення нових пам’яток триває постійно, тому архітектори навіть вигадали для таких випадків специфічний термін — «нововиявлена пам’ятка». Зазвичай антикварні «новинки» виявляють у малих містах чи вже відомих старих будинках, які належним чином не дослідили раніше, адже в більшості випадків історична забудова перебуває в центрах міст, тому пропустити значимий об’єкт досить важко. «Дуже часто знахідки вже давно перебувають не в житловому фонді. Зазвичай у минулому це прибуткові будинки чи садиби відомих людей. Загалом же більшість сучасних історичних будинків отримали нове дихання: зараз це офіси чи готелі», — пояснив експерт.
На запитання, у яких містах країни пам’яток найбільше, архітектор відповідає: вони є в кожному великому місті та в багатьох малих. «Коли йдеться про пам’ятки, відразу згадують про Київ, Львів та Одесу, але це помилка, адже історична забудова є практично в усіх містах країни. Зокрема, її дуже багато у Вінниці та малих містах із багатою історією, наприклад, у Мукачево. На заході країни це переважно європейські пам’ятки, а на сході — радянські», — розповів Олександр Кумейко.
Ірина Гірна: «Радянське “порядкування” завдало історичному фонду країни значно більше шкоди, ніж Друга світова війна. В радянські часи старі розписи та ліпнину просто здирали під нуль»
На жаль, констатує архітектор, попри це, ми все ж пасемо задніх за кількістю пам’яток порівняно з Європою. Вина за це лежить на «любому» сусідові, що періодично окуповував та грабував нас. «Поясню на прикладі. Уявіть собі: ми маємо пам’ятку — житловий будинок, якому 100–120–150 років. Він має площу 200 квадратних метрів та 3–4–5 поверхів висоти, і ззовні видно, що це дуже давня будівля. Так от: у Європі є будівлі того часу, але набагато більшого масштабу. І їх, звісно, значно більше. Чому? Тому що ця територія була набагато більш розвиненою, і в них була змога активно розбудовувати міста. От і все», — пояснив архітектор.
Де в чому нам усе ж пощастило: хоч український історичний фонд і бідніший, наша історична забудова відрізняється від європейської не якісно, а кількісно, тому скористатися європейським досвідом поводження із цінними будівлями ми зможемо. «Єдине, що точно можна чітко сформулювати, — це те, що ми набагато молодші, скажімо так, і менш досвідчені щодо пам’яток, пам’яткоохоронного законодавства та підходів до збереження історичного фонду», — сказав Олександр Кумейко.
На жаль, це не перебільшення, адже в радянські часи пам’ятки історичного значення охороняли навпаки: їх просто знищували. Замість того, щоб реставрувати чи зберігати цінні деталі, в таких будівлях робили дуже грубий ремонт, що включав тотальне нівечення всіх «буржуазних» деталей інтер’єру. «Радянське “порядкування” завдало історичному фонду країни значно більше шкоди, ніж Друга світова війна. В радянські часи старі розписи та ліпнину просто здирали під нуль. Мешканці ж ремонту не робили, адже в часи срср не було поняття про відповідальність за свою власність. Як і, зокрема, поняття власності як такої», — каже Ірина Гірна, засновниця реставраційної майстерні «Гарда».
Ірина Гірна, засновниця реставраційної майстерні «Гарда». Зображення: Facebook Ірини Гірної
Експертка пояснює: зазвичай її команді замовляють реставрацію в будинках, які довго не ремонтували, тому на місці колеги бачать дуже складну ситуацію. «Ми часто спілкуємося з іноземцями, і вони завжди в шоці з того, в якому стані перебувають наші будинки: якщо вони під час реставрації просто чистять будівлю від забруднення і підмальовують старі розписи, то нам доводиться мати справу з прогнилими перекриттями й балками та стелями, що падають на голову. Нас кличуть лише тоді, коли з балконів уже починає відпадати штукатурка», — пояснила Ірина Гірна.
На думку пані Ірини, так відбувається тому, що багато людей досі хворіють на радянську ментальність та не бажають підвищувати обізнаність щодо того, як слід поводитися з історичним фондом.
Олександр Кумейко: «На жаль, можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що поки що всі власники історичного житла ставляться до нього як до тягаря»
«Радянська влада вбила нам у голови, що ми не несемо відповідальності за будинки, в яких живемо, — фасад, вулицю поруч із домом, під’їзд, сходи. Наприклад, якось ми спілкувалися з мешканцями старих будинків у рамках Бюро спадщини, і це була катастрофа. Нам казали: ми платимо по 50 гривень за утримання будинку, отже, ви мусите прийти і все нам зробити. При цьому навіть коли у квартирах мешканців євроремонти, вони все одно продовжують ходити скрипучими сходами і щодня проходити через під’їзд, в якому відвалюється штукатурка. Я вже мовчу про те, що для ремонту у квартирі реставраторів кличуть не завжди — часто цінні розписи просто замальовують чи зашивають гіпсокартоном. І якщо у Франції чи Іспанії у власника житла рука не підніметься замалювати старий розпис, українці вважають це нормою», — розповіла Ірина Гірна.
Часто, щоб дізнатися, яким будинок був раніше, майстрам доводиться вивчати архіви, адже до 1939 року всі старі будинки Львова були в ідеальному стані й мали килимове покриття на підлогах, бо тоді власників примушували про них піклуватися. І Львову, говорить майстриня, ще пощастило, бо він постраждав менше, ніж центральний і східний регіони. Наприклад, на Вінниччині всі старі деталі й покриття з розписами просто збили до цегли. Фахівчиня сумно констатує: в Україні є будинки, що пережили світові війни, але не пережили радянську владу.
Під’їзд одного з будинків у місті Львові, відреставрований командою «Гарда». Джерело: сторінка «Гарда» у Facebook
І хоч нині нам доводиться лише сподіватися на те, що ці будівлі переживуть усі негаразди, що ще випадуть на їхню долю, в усьому, що стосується відповідальності власників, ми все ж маємо право на виправдання, адже Україна, знов-таки, багато в чому завдяки старанням сусіда, досі не стала заможною. Отже, все упирається не лише в культуру людей, але й у наявність у них коштів. Як же українці сприймають житло в історичній забудові: як інвестицію чи як фінансовий тягар?
«На жаль, можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що поки що всі власники історичного житла ставляться до нього як до тягаря. Якщо в Європі старі будинки сприймають як засіб монетизувати квадратні метри в майбутньому, то в нас ситуація трішки інша, бо, знов-таки, на відміну від Європи, в нас такі будинки давно не ремонтувалися, тому в них накопичилося багато проблем. Раніше люди взагалі не піклувалися про дерев’яні перекриття й просто наносили на стіни черговий шар матеріалу, тому в окремих будівлях товщина перегородок може сягати 50–60 см. І така ситуація в більшості будинків у центрі Києва. В мене є знайомі, які замінили дерев’яне перекриття на бетонне — зараз це звичайна практика. Втім, у всьому, що стосується фасаду, справа ще складніша», — пояснив Кумейко.
За словами архітектора, українське пам’яткоохоронне законодавство дуже вимогливе, тому коли власники старої квартири хочуть зробити простий ремонт, наприклад, замінити вікна, їм доводиться купувати дорожчий варіант із дерева. І якщо заміна вікон — це індивідуальна справа, то в разі, якщо в будинку виявлять проблему з іще одною типовою бідою історичної забудови — комунікаціями, власникам доведеться мати справу ще й із людським фактором. «Для цього треба згуртувати людей, а це зазвичай складно. 2–3 квартири на поверсі, 20 квартир у під’їзді, і завжди виявиться, що комусь це взагалі не потрібно, в когось немає грошей, а хтось погодиться, але внесе у спільний фонд лише половину від обіцяної суми. Ось це все сукупно і створює негативний тренд, коли люди сприймають пам’ятку як тягар», — підбив попередній підсумок Олександр Кумейко.
Олександр Кумейко: «Закон про охорону культурної спадщини примушує власників підтримувати пам’ятки в належному стані. В Києві цим займається Департамент культурної спадщини. На те, щоб перевіряти всі пам’ятки, людей не вистачає, але експерти стараються тримати руку на пульсі й контролювати хоча б стан найбільш видних об’єктів»
На запитання, чи полегшує цей процес українська нормативна база, експерт відповідає: лише тлумачить. «Є такі поняття, як облікова картка чи паспорт пам’ятки, які визначають, що в цьому будинку особливо цінне і, відповідно, є предметом охорони. Це може бути фасад, уся будівля в цілому чи планувальна структура або стіни. Буває таке, що це навіть певні елементи у квартирах, наприклад, деталі карнизів чи фрагменти розписів», — пояснив Олександр Кумейко.
І хоч передбачити, що саме знайдеться у квартирі, неможливо, попереднє вивчення документів на споруду допоможе покупцеві відразу визначити, які саме деталі будинку вже підлягають охороні та чи влаштовує його такий стан речей. «Єдиний справді поганий варіант — це коли під захистом перебувають планувальні рішення. Якщо це так, то ви не зможете зробити перепланування. Враховуючи, що раніше кімнати були менші, і квартири часто мали каміни та печі, це справді дуже незручно. Ще однією проблемою можуть стати внутрішні перекриття: часто покупцям не подобається їхня товщина і стан», — пояснює Олександр Кумейко.
Команда «Гарди» під час роботи. Джерело: сторінка «Гарди» у Facebook
Власники квартир несуть перед законом додаткову відповідальність, і якщо під час ремонту в оселі знайдуть старовинні елементи дизайну, то, швидше за все, їм доведеться їх обліковувати. Спочатку експерти проведуть дослідження, щоб зрозуміти, настільки знайдена деталь цінна, і якщо їхня оцінка буде високою, інформацію внесуть у паспорт, і надалі елемент стане предметом охорони. «Закон про охорону культурної спадщини примушує власників підтримувати пам’ятки в належному стані. В Києві цим займається Департамент культурної спадщини. На те, щоб перевіряти всі пам’ятки, людей не вистачає, але експерти стараються тримати руку на пульсі й контролювати хоча б стан найбільш видних об’єктів. Вони мають право приходити, мати доступ до пам’ятки й накладати на власника штраф за те, що він тримає її в неналежному стані», — сказав спеціаліст.
Ірина Гірна: «Ми ці будинки не будували. І якщо вже вони пережили не одну світову війну й мали щастя дожити до нашого часу, то ми маємо зробити все, аби не знищити й не спотворити їх»
А от приховувати чи знищувати знайдені цінні деталі експерт не радить, адже це не підвищить, а знизить цінність квартири в майбутньому. «В ідеалі слід не просто покликати реставраторів, але й зконтактувати з Департаментом і Мінкультом. Завдання архітектора тут полягатиме в тому, що він має визначитись, що є предметом охорони, розробити проєкт і потім надати його на розгляд — захистити рішення. Завдання влади полягає в тому, щоб упевнитися, що запропоновані рішення не знижують історичної цінності будівлі», — розповів Олександр Кумейко.
Стеля над сходовою клітиною в одному з будинків Львова. Джерело: сторінка «Гарди» у Facebook
Стимулювати власників квартир активніше залучати до роботи реставраторів та контактувати з міською владою могла б перспектива збільшити таким чином цінність свого житла. Втім, за словами Олександра Кумейка, раніше приналежність житла до історичного фонду значення не мала. Проте нині все змінюється.
«Раніше історична цінність житла не мала особливого значення для покупців. Його мало лише місце розміщення будинку, адже старі будівлі переважно знаходяться в центрі, а всі бізнеси хочуть бути там присутні. Але все вже змінюється. Наприклад, я реставрував центр обслуговування клієнтів Kyivstar у “Пасажі”, і коли вони переїхали у ніше приміщення, було прийнято рішення реставрувати і залишити всі елементи культурної спадщини відкритими, адже помітили, що це чудово працює. Щодо покупців, то дехто досі купує історичну забудову просто тому, що хоче жити в центрі в невеличкому історичному будинку. Зазвичай це статусні люди, наприклад, політики на пенсії. Вони звикли жити в центрі, і їх там усе влаштовує», — пояснив Олександр Кумейко. Експерт вважає цей стан справ таким, що характеризує нас не з кращого боку, адже в Європі ціна історичного житла може бути в п’ять разів вищою.
«Наприклад, поруч є дві будівлі. Згодом у підвалі однієї з них знаходять мур, побудований тисячу років тому. Все, це місце точно стане крутим рестораном чи готелем. На жаль, ми до цього ще не доросли. Держава має докласти зусиль для того, щоб змінити ситуацію: слід рекламувати пам’ятки як такі й допомагати тому бізнесу, який хоче їх відреставрувати, а не просто довести до жахливого стану й потім по-тихому зруйнувати. Зараз, на щастя, по-тихому вже не виходить, і я думаю, що вже ні в кого й не вийде. Ми вже дійшли до дна й починаємо від нього відштовхуватися. Я багатьом замовникам про це кажу: якраз зараз, якщо є зайві кошти, треба купувати ці пам’ятки. Прийде час, коли це справді буде дуже дороговартісний продукт».
Перетворюємо тягар на інвестицію: поради експертів
З початком повномасштабної війни Україна почала втрачати як будинки в сучасному житловому фонді, так і стару архітектуру. Це допомогло нам зрозуміти, що українська старовина — це духовна цінність, яку ми, попри всі складнощі, не маємо права втратити. Експерти зазначають: останнім часом намітилася тенденція, протилежна до попередньої: хоч багато людей досі хапаються за голову при думці про перспективу ремонту в старій будівлі, фраза «історичний фонд» уже починає викликати не лише острах, але й повагу.
«Останнім часом прослідковується дуже хороша тенденція: реставраторів тепер запрошують значно частіше. І квартири в старих будинках теж стали купувати частіше — згодом їх перетворюють на офіси чи здають в оренду подобово. До речі, ця послуга користується попитом, адже часто туристи, які бажають відчути автентику Львова, селяться не в готелях, а саме у відреставрованих квартирах в історичній забудові», — розповіла Ірина Гірна.
Архітектори вважають, що наступний етап — це поглиблення знань і зміна підходу до реставрації. Ірина впевнена: єдине, що може вирішити обидві проблеми, — це повага до історії.
«Ми ці будинки не будували. І якщо вже вони пережили не одну світову війну й мали щастя дожити до нашого часу, то ми маємо зробити все, щоб не знищити й не спотворити їх. Поки що ж маємо проблему із загальним рівнем ерудиції та базової естетичної освіти — на жаль, цьому в школі не вчать. І саме через це власники квартир часто спотворюють їх євроремонтом, тоді як для такого житла вважається абсолютно нормальним інший підхід до роботи з об’ємом, зокрема відмова від вирівнювання стін та не прямокутних площ. Також у цих будівлях не варто використовувати гіпсокартон, адже слід поважати текстуру, задуману архітектором», — пояснила Ірина Гірна.
Звичайна львівська квартира, відреставрована Replus Bureau у 2016–2017 роках. Джерело: сторінка Replus Bureau у Facebook
Експертка зазначила: на жаль, часто власники квартир в історичній забудові не розуміють, що старе має лишатися старим, адже саме антикварність надає споруді цінності — як духовної, так і фінансової. На її думку, сьогодні будинки, побудовані в XVI, XVII чи ХІХ столітті, повинні мати саме такий вигляд, який вони мали в ті часи. «Нова штукатурка на фасадах чи стелях — це неприйнятно, бо початково на цих перекриттях могла бути імітація мармуру чи інших дорогих оздоб. Перефарбовувати будинок у яскравий колір, що раніше не використовувався, наприклад, рожевий чи зелений, теж не слід», — радить Ірина Гірна.
Христина Бадзян: «Ми як вихідці з срср часто думаємо, що десь у Франції, Англії чи Німеччині не буває нерівних стін, тому і в нас усе має бути ідеально. Я бувала в старій забудові в Європі, тому точно знаю, що стіни там такі ж криві, як і в нас. А от ставлення — інше»
Щодо практики руйнувати старі будинки й лишати тільки одну стіну фасаду для того, аби позаду неї побудувати нове житло, архітекторка каже: дуже погана ідея. «Це все одно, що випотрошити людину і сподіватися, що надалі вона матиме гарний вигляд. Натомість варто обрати варіант прибудови. Втім,При цьому історична частина має лишитися основою композиції, а прибудова має бути виконана “під старовину”», — радить експертка з реставрації.
Ірина Гірна запевняє: за розумного підходу у звичайній старій квартирі чи школі можна знайти справжні скарби, наприклад, її гордість — це їдальня у восьмому львівському ліцеї. Раніше ця кімната була квартирою кількох директорів школи, які змінювали один одного на посту. В процесі реставрації майстри знайшли на стінах п’ять різних шарів різних періодів. Вони вирішили лишити всі варіанти, тому нині діти мають змогу побачити галерею стінних розписів із зазначенням часу, коли вони були залишені. «Також дуже пишаємося проєктом відкриття розписів в одному з корпусів Львівського університету імені Івана Франка — там була духовна семінарія греко-католицької церкви часів Йосипа Сліпого. На стінах знайшли розписи відомих українських художників: Петра Холодного й Михайла Осінчука», — розповіла Ірина.
Ви замовили реставрацію: як це відбуватиметься?
Пошук цінних розписів авторства відомих художників, зведення прибудови, ремонт фасаду у стилі XVIIІ століття чи навіть заміна вікон і дверей на такі, що не псують зовнішній вигляд будівлі, — все це вимагає значних вкладень коштів. Втім, зазначає Ірина, нині саме час для реставрації, адже зараз виграти грантові кошти на відновлення старого житла навіть простіше, ніж раніше. «Власники часто шукають кошти за кордоном, але за потреби міська адміністрація теж може допомогти. Наприклад, у Львові зараз діє дві програми зі співфінансування заміни вікон і дверей, а також реставрації під’їздів і балконів. Непогано було б ще започаткувати програму з ремонту сходів», — ділиться інформацією Ірина Гірна.
Заклад харчування OM NOM NOM, відреставрований командою Replus Bureau. Джерело: сторінка Replus Bureau у Facebook
Щодо ремонту у приватних квартирах, то такий ремонт мешканцям доводиться оплачувати самостійно. Проте, на думку фахівців, люди, які купують таке житло, розуміють, що відновлення буде вартісним, а в майбутньому витрачені кошти перетворяться на інвестицію.
Заклад харчування OM NOM NOM, відреставрований командою Replus Bureau. Джерело: сторінка Replus Bureau у Facebook
«Зазвичай ті, хто наважується на старий фонд, уже попередньо поінформовані про можливі складнощі та мають досвід ремонту. На жаль, ця готовність має й негативний бік: коли людина купує історичну квартиру, вона налаштовується на капремонт і повний демонтаж усього, від підлоги до тиньку та конструктивного перекриття. Людей також дуже лякають нерівні стіни, адже, на їхню думку, це означає, що меблі не прилягатимуть до стіни. Крім цього, вони часто переймаються, що якщо приміщення кухні виявиться не прямокутним, то кухонні меблі треба буде підрізати. Все це — типові помилки початківця, бо насправді це нормальні речі. Ми як вихідці з срср часто думаємо, що десь у Франції, Англії чи Німеччині не буває нерівних стін, тому і в нас усе має бути ідеально. Я бувала в старій забудові в Європі, тому точно знаю, що стіни там такі ж криві, як і в нас. А от ставлення — інше», — розповіла реставраторка Христина Бадзян, співзасновниця архітектурної компанії Replus Bureau.
Христина Бадзян, співзасновниця архітектурної компанії Replus Bureau. Джерело зображення: PRAGMATIKA.MEDIA
Експертка зазначила: не варто поспішати руйнувати, адже часто в процесі демонтажу старих покриттів під плиткою знаходять ще ціннішу, а паркет, який господарі вирішили відправити на смітник, виявляється дорожчим за той, який вони хочуть купити на заміну. Причому часто чим старіше покриття, тим краще, бо паркет часів Австро-Угорської імперії може виявитися міцнішим за сучасні недорогі аналоги. Що ж до рівності стін, то Христина Бадзян упевнена: за потреби спосіб поставити меблі так, щоб нерівність стін не заважала комфорту, завжди знайдеться. Натомість нерівні перегородки мають несподівані переваги.
«Рано чи пізно на стінах з’являються подряпини. Як би не старалися, це все одно неминуче: або зачепите меблями, коли проноситимете їх коридором, або дитина випадково пошкодить. І в той час як на нерівних стінах такі пошкодження майже не помітні, на стіні, затертій, як ми це називаємо у своєму професійному середовищі, “під скло”, кожна подряпина, навіть із волосину, буквально світитиметься. І рано чи пізно ви знову зробите косметичний ремонт, а потім знову й знову. Це шлях в нікуди, бо коли матеріал уміє старіти, то ваш сьогоднішній інтер’єр здаватиметься досить пристойним навіть через 10–15 років, тому достатньо буде періодично міняти те, чим ви безпосередньо користуєтеся: меблі чи ванну. Будинок має старіти й показувати свій вік, давати атмосферу», — каже Христина Бадзян.
Майстриня запевняє: все залежить від точки зору. Дехто, стверджує вона, дуже засмучується через відсутність змоги поставити металопластикові вікна, а дехто радіє, бо дерев’яні вікна теж мають переваги. «Дерев’яні вікна чудово вентилюють приміщення. Загалом проблема старого фонду — це проблема світогляду», — розповіла експертка.
На щастя, останнім часом все більше українців усе ж долають психологічний бар’єр і починають дослухатися до думок експертів. «Раніше власники часто не знали, що робити зі старими деталями, і боялися, що якщо залишать їх, то їхні знайомі вирішать, що ті зекономили на ремонті. Проте час іде, погляди змінюються, і нині люди все частіше наймають реставраторів, аби вони допомогли підкреслити те унікальне, що знайшлося під час ремонту. Якщо ви купили стару квартиру, кличте реставраторів: ми точно знайдемо в ній щось цікаве. І ми добре знаємо, що із цим робити», — радить майстриня. В усіх квартирах, де я робила ремонт
Щодо того, як слід діяти власникам квартир, які хочуть зробити реставрацію свого житла, Христина зазначає: для початку треба налаштуватися, що час і бюджет не вдасться розрахувати відразу. «На жаль, часто люди хочуть зробити ремонт за місяць-два, а це неможливо. Ти не можеш розрахувати бюджет і час, бо не знаєш, що “вилізе” під час ремонту. Ця невідомість часто лякає, але ми знаємо, як полегшити процес. Проте починати слід уже зараз, адже поки реставрація не стала масовим явищем, це коштує дешевше», — підказує Христина Бадзян.
Офіс компанії INSPE, відреставрований командою Replus Bureau. Джерело: сторінка Replus Bureau у Facebook
І хоч реставрація — це складний процес, фахівчиня обіцяє: нудно не буде. Нині майстри використовують багато підходів до відновлення, тому клієнт точно матиме простір для фантазії.
«Є кілька підходів до реставрації. Ми запозичили польський варіант, коли відновлення таке добре, що вже незрозуміло, чи це новий предмет під старовину, чи оновлений старий. Втім, набирає сил і протилежна тенденція: залишати старе старим, але робити його функціональним і доповнювати новими акцентними деталями, що дозволяє зробити річ практичною й додатково звернути увагу на її старовинність. Зараз у реставрації відбувається те, що близько двадцяти років тому відбувалося в стоматології, коли люди ставили золоті коронки, щоб зробити акцент на тому, що хоч це й не справжній зуб, його цінність — значна. І, на мою думку, це найвдаліший варіант, адже завжди буде ясно, що нове, а що старе, тому, відповідно, його треба замінити», — пояснила майстриня.
Експертка зазначає: власники квартири зможуть обрати як підхід, так і деталі, адже сучасна реставрація часто має контроверсійний характер. Якщо раніше останнє слово було за реставратором, то нині право висловити свою думку мають усі учасники діалогу, а останнє слово завжди лишається за замовником.
«Архітектор звертається до дизайнера та реставратора, й вони на рівних вирішують, чи зробити повне відновлення, чи напіввідновлення, чи, можливо, лишити, як є. Наприклад, ми можемо лишити розпис, як є, підмалювати його чи навіть навести контрастність або покрити фарбами, і тоді це буде виглядати як новий малюнок. Іноді клієнт подає кращу ідею, ніж та, що вже спала на думку спеціалістам. Якщо ж він, навпаки, не дуже “надивлений” і боїться зробити щось, що може не сподобатися його оточенню, ми запрошуємо експертів у галузі культури, які пояснюють замовникові цінність тих чи інших дій», — розповіла Христина Бадзян.
Україна змінюється на краще, а отже, із часом ставлення до історичної спадщини стане іншим. Експерти впевнені: через деякий час квартира в історичному фонді стане не тягарем, а надбанням, тому наше завдання-мінімум на сьогодні — відмовитися від радянської філософії та усвідомити міру власної відповідальності за наші будинки й історію, яку в нас укотре намагаються відібрати.
