Архітектура війни. Старе та нове життя бункерів  

Є особлива архітектура — засекречена і таємнича, прихована від очей під землею, в скелях, піщаних дюнах, лісах і непрохідних болотах. У роки Другої світової та Холодної війни урбанізація отримала інше обличчя, певне подвійне дно, адже міста та села виросли не лише вгору, а й униз. Звертаючись до військових споруд у мирний час, архітектори та девелопери побачили можливість наповнити світлом холодні та похмурі простори, наче «перекувати мечі на орала». У цьому матеріалі поговоримо про бункерну архітектуру: географію розміщення, типологію, конструктивні особливості та формоутворення. Розкажемо про те, як занедбані бомбосховища по всьому світу трансформуються в житлові комплекси, готелі, ресторани, нічні клуби та музичні студії.

«Зустріч складних військових систем відбувається в реальних місцях, де подія й рішення коливаються між раціональним і уявним, між точно відомим і примарним, між регулярним і випадковим», — так про чуттєве сприйняття мілітаризованих міських і природних ландшафтів міркують ініціатори наукової збірки «Ordnance: Війна + архітектура та простір» Гері Бойд та Деніс Лайнхан.

Фото: Alan Taylor. Джерело зображення: theatlanic.com

Відчуття від місця, що зазнало насильницького руйнування, можна описати як емоцію пригнічення, хиткості й тривоги. Але архітектура, створена всупереч цій руйнації, викликає почуття захищеності та надії. Вона наділена естетикою, що виходить за межі звичних канонів прекрасного. Пройшовши крізь товщу часу, подібні будівлі та споруди знову привертають до себе увагу, зачаровуючи своєю сутністю, незбагненною, іноді магічною, що балансує між красою та жахом.

Оборонні вали, фортеці та вежі, ДОТи та стрілецькі бункери, військові склади й ангари для підводних човнів, підземні бомбосховища й таємні тунелі — все це суттєвий складник територій, що пережили війну. Але яке місце ці об’єкти посідають у демілітаризованому просторі? Яку роль вони відіграють у новому житті міст і сіл?

 

Бункер. Географія рятувальних капсул

За роки Другої світової війни на території нацистського блоку було збудовано величезну кількість бункерів. У Німеччині їх було створено близько 8000, півтори тисячі з яких споруджено в Берліні. Другим містом рейху за кількістю бомбосховищ є Гамбург, де кількість укриттів становила 700 об’єктів. Бункери будували і в країнах союзників, і на теренах невеликої кількості держав, які зберігали воєнний нейтралітет. Швейцарія, що і так не збиралася ні на кого нападати, з 1940 по 1945 роки побудувала близько 21 тисячі підземних сховищ. Але наймасштабніші бункери у світі були зведені вже в період так званої Холодної війни. Лідерами їх будівництва були Китай, Радянський Союз і США.

На території Шанхаю в 70-ті роки було збудовано близько 2000 бомбосховищ і підземних укриттів. Холодна війна і двадцять років загальної «бункеризації» соціалістичної Албанії на чолі з Енвером Ходжею принесли державі 500 000 залізобетонних ДОТів (довготривалих оборонних точок), що стало гігантським пропагандистським проєктом, який переконував місцевих жителів у тому, що всюди вороги. Бункер став умоглядною метафорою самої Албанії, яка причаїлася й дивилася на світ через вузьку щілину амбразури. Бункери будували для різних цілей і різних верств населення: для урядових лідерів, для цивільного захисту, для здійснення оборони та ведення бойових дій. Це й визначало географію їхнього розміщення.

Двадцять років загальної «бункеризації» соціалістичної Албанії принесли державі 500 000 залізобетонних ДОТів (довготривалих оборонних точок). Фото: Alan Taylor. Джерело зображення: theatlanic.com

Бункери для уряду

Декілька найголовніших бункерів для високопоставлених осіб Третього Рейху будували далеко від міст, глибоко в лісових масивах серед численних озер і боліт. Одним із найпідготовленіших регіонів для зведення сховищ вважалася Східна Пруссія (сучасна Польща), де знаходилося безліч укріплень. Вибір місця був зумовлений близькістю кордону з СРСР, віддаленістю від комунікаційних артерій і характером природного ландшафту, придатного для маскування. Саме тут було облаштоване знамените «Вовче лігво» — головна ставка фюрера.

Ставка Гітлера Wehrwolf, чи «Озброєний вовк», у Вінницькій області, існування якої досі викликає суперечки серед істориків, споруджувалася лише для підготовки та реалізації Сталінградської битви. На території розташовувався апарат Гітлера, персонал обслуговування, а також безпрецедентні засоби захисту та лінії оборони. У радіусі п’яти кілометрів від бункера були виселені люди, за периметром стежили численні вогневі точки, зенітні комплекси та винищувачі. Будівельники тут проклали водогін, каналізацію, зробили протипожежну систему, але централізованого опалення не було, тому що не було планів залишатися на зиму.

Ставка Гітлера Wehrwolf, чи «Озброєний вовк», у Вінницькій області. Джерело зображення: vinnytsia-museum.in.ua

Урядові сховища в містах часто розміщувалися в безпосередній близькості до адміністративних будівель або були частиною загального архітектурного ансамблю приватних резиденцій і містили різноманітні зручності для комфортного тривалого перебування, зокрема комунікації та зв’язок. Так, бункер фашистського диктатора Беніто Муссоліні розташовувався на віллі Торлонія в Римі. Він був збудований у 1940 році на місці винного льоху господаря. Це тунель довжиною 60 метрів, оснащений системами вентиляції та зв’язку.

Система укриттів для англійського уряду являла собою ціле підземне місто в Лондоні: тунелі, бункери, просторі центри управління та вузлові перехрестя

Коли Друга світова війна наближалася до Берліна, Третій Рейх реалізував будівництво розгалуженої мережі підземних сховищ для найважливіших урядовців. Найбільш відомий бункер у Берліні, Fuhrerbunker, був частиною масштабного комплексу підземних сховищ, що простягнувся на багато кілометрів під центром міста. Власне, бункер Гітлера знаходився за 120 метрів від Рейхсканцелярії й розташовувався на глибині 5 метрів.

Система укриттів для англійського уряду являла собою ціле підземне місто в Лондоні. Воно складалося з тунелів, бункерів, просторих центрів управління та вузлових перехресть. Одні об’єкти споруджувалися в роки Другої світової, інші — під час Холодної війни в страху ядерної загрози з боку совітів. Підземні сховища розміщувалися під Парламентською площею, Грейт Сміт-стріт, Пелл-Мелл, Марш-стріт. Усі укриття пов’язані з урядовими будинками. Наприклад, під Казначейством знаходилося бомбосховище Кабінету. Ця масштабна структура споруд докладно описана в книзі «Підземний Лондон» Пітера Акройда.

Бомбосховище для королівських осіб Савойської династії, побудоване у 1940-1942 роках на території їхньої столичної резиденції – на Віллі Ада в Римі. Джерело зображення: latuaitalia.ru

Бункери для цивільного населення

Насамперед для захисту цивільного населення використовувалися вже наявні підземні катакомби та підвали. Адже під землею можна не лише ненадовго сховатися від небезпеки, а й провести досить тривалий час. Будучи стратегічним об’єктом, таку можливість давало метро. І найпершим універсальним бункером Другої світової війни було лондонське метро, збудоване ще в ХІХ столітті.

Укриття від повітряних нальотів у містах були рівномірно розосереджені та різнилися за обсягом. Одне з найбільших цивільних бомбосховищ Берліна (у місті на початок війни проживало 4 млн жителів) називалося «Бункер матері та дитини» (Mutter-Kind-Bunker) та було розраховане на перебування 6500 жінок і дітей. Однак наприкінці війни у неймовірній тісноті тут ховалося до 30 тисяч людей. Захистом німецького населення від авіаційних загроз інтенсивно займалися в Гамбурзі, оскільки в передвоєнні роки це місто було одним із найбільших промислових центрів Німеччини й налічувало 1,7 млн жителів, з яких до початку війни укриттями були забезпечені лише 10 тисяч осіб. Тому в 1940 р. за особливим розпорядженням Гітлера в Гамбурзі почалося прискорене будівництво бомбосховищ. Широку мережу бункерів мав і німецький Франкфурт — він брав активну участь у військових діях. Сховища Франкфурта розташовувалися у східній частині міста.

Військові типи бункерів не будували ізольовано, як точкові об’єкти: найчастіше вони входили до спільної оборонної системи, що містила, крім самих сховищ, різні споруди, які перешкоджали проходженню ворожої військової техніки й піхоти

Бункери для військових

Сховища, призначені для військових, служили різним цілям. Бункер виконував роль укріпленої фортеці, звідки відкривали вогонь. Бункер був штабом, де складали карти, спостерігали за становищем противника, планували оборонні операції, вели командування битвами. Бункер служив для солдатів і укриттям, і складом, і військовим шпиталем.

Порівняно із цивільними військові типи бункерів не будували ізольовано, як точкові об’єкти: найчастіше вони входили до спільної оборонної системи, що містила, крім самих сховищ, різні споруди, які перешкоджали проходженню ворожої військової техніки й піхоти. До цієї системи входили вежі протиповітряної оборони, рови, окопи, протитанкові конструкції та мінні поля.

Розміщення таких систем передбачалося вздовж оборонних ліній або кілець, поблизу стратегічних об’єктів, на місцевості, яка проглядалася. Насамперед це прикордонні зони, берегові лінії, залізничні колії, пункти біля мостів і тунелів, на переправах і перехрестях доріг, а також у локаціях, де не було природних перешкод для противника, тобто в найбільш придатних для атак місцях.

Фото: Alan Taylor. Джерело зображення: theatlanic.com

«Атлантичний вал»

Однією з найграндіозніших оборонних споруд Другої світової війни був «Атлантичний вал» — велика система берегової оборони й укріплень, побудована нацистами вздовж узбережжя континентальної Європи та Скандинавії, вздовж Атлантики від Норвегії до кордону з Іспанією, загальною протяжністю понад 5 тисяч кілометрів. Укріплення мали колосальні берегові гармати, батареї, міномети й артилерію.

Найважливішим форпостом німецьких військ на всьому узбережжі був відрізок французької Бретані. Саме тут Гітлер чекав на висадку союзників і кинув левову частку сил на зведення найсильнішої лінії оборони. Найцінніший і найцікавіший об’єкт на цій ділянці — «Ла Куполь», секретна шахта для ракет класу «Фау-2», яким так і не судилося вразити супротивника. Десятки ракет на день мали заправлятися, готуватися й запускатися з будь-якого з двох відкритих стартових майданчиків у швидкій послідовності по Лондону й південній Англії. Комплекс являє собою понад 7 кілометрів підземних бункерів і тунелів.

Однією з найграндіозніших оборонних споруд Другої світової війни був «Атлантичний вал» — велика система берегової оборони й укріплень вздовж узбережжя континентальної Європи та Скандинавії, вздовж Атлантики від Норвегії до кордону з Іспанією, загальною протяжністю понад 5 тисяч кілометрів

Червоні зони та маскування

У кожної держави під час війни були свої червоні зони, найбільш вразливі та схильні до вогню, де й фокусувалося основне будівництво бункерів. Так, наприклад, у Бельгії, де на більшості позицій річка й канал утворювали природне протитанкове загородження, система з кількох оборонних рубежів склалася на сході та північному сході. В Іспанії зоною ризику був найбільший порт Альхесірас через його близькість до Гібралтарської затоки. Із цієї причини тут було збудовано вражаючий оборонний комплекс, що складається з трьох ліній оборони: «зубів дракона» (пірамідальних протитанкових споруд), мінного поля, кількох бункерів і кулеметних гнізд у прикордонних районах.

У розміщенні бункерів велике значення мав ландшафт. У будівництві сховищ і оборонних споруд максимально використовували природний рельєф, ховаючи більшу частину об’єму споруди під землею. Бункери для спостережень облаштовувалися в полях і прибережних зонах. Як маскування найвдалішими територіями були лісові масиви та болотисті місцевості.

У будівництві сховищ і оборонних споруд максимально використовували природний рельєф, ховаючи більшу частину об’єму споруди під землею. Фото: Alan Taylor. Джерело зображення: theatlanic.com

Вже згаданий раніше секретний комплекс «Вовче лігво» — один із найзагадковіших об’єктів Другої світової війни. Він був побудований у старому мішаному лісі Герліц. Ліс створював ідеальне маскування, а озера, розташовані схід від об’єкта, були серйозною перешкодою для військ противника. Протягом війни ні радянські війська, ні армія союзників так і не дізналися про існування цієї системи бункерів. Навіть місцеві жителі не здогадувалися, що насправді відбувалося в їхніх лісах.

Бункери найчастіше будували прямо в гірських породах — практично невразливе місце для артилерії супротивника. Так, вразлива до масованих бомбардувань Мальта використовувала старовинні тунелі — скелі витримували атаки. Одним із найдорожчих і наймасштабніших проєктів нацистської Німеччини був підземний комплекс «Гігант» (Riese), збудований у польських Совиних горах. Це дев’ять кілометрів підземних тунелів площею 25 000 квадратних метрів і об’ємом 100 000 кубічних метрів.

Безліч бункерів приховано в гірських хребтах Швейцарії. Наприклад, трирівневий бункер «Фюріген», розрахований на сотню військових, у горі Бюргенберг дозволяв прострілювати наскрізь усе Люцернське озеро. Деякі швейцарські укриття були замасковані під шале — таких об’єктів виявлено близько 250. До 2004 року існування подібних сховищ ретельно приховувалося. Цій темі присвятив свою серію робіт фотограф Крістіан Швагер. Вона так і називається — «Фальшиві шале» (Fake Chalets).

Із серії робіт «Фальшиві шале» (Fake Chalets), присвяченої таємним бункерам Швейцарії, фотографа Крістіана Швагера. Джерело зображення: his.ua

Морфологія й архітектура

Морфологія й архітектура бункерів знов-таки залежали від того, для чого і для кого будували, в яких природних умовах, у яких зонах бойових дій. Якщо переважна більшість підземних бункерів зводилися у вигляді тунелів чи колодязів, то форми їхніх наземних аналогів мали більше різноманіття.

Один із найпоширеніших типів наземних бункерів — будівлі у вигляді саркофагів. Такі сховища масово зводилися в Гамбурзі в робочих кварталах. Це 3–4-поверхові споруди з армованого бетону. Вони захищали від уламків і запальних бомб, але не вберігали від прямого влучання важких фугасів. Головно вони служили укриттям у разі повітряної тривоги, в них також тимчасово ночували жителі, які залишилися без даху над головою.

Інший тип бункера, поширений у німецьких містах, — баштовий. Він мав стіни завтовшки до двох метрів. Усередині замість сходів був влаштований пандус, тому конструкція бункера нагадувала раковину равлика. Такі об’єкти збудовані в Гамбурзі на станціях Бармбек, Ротенбаумхаусзее, навпроти станції Даммтор. Такий самий є у Штерншанце або між Баумваллем та Санкт-Паулі, у районі набережної Ландунгсбрюкен.

Бункери на кшталт купола і призми призначалися для стрільців. Вони зводилися у вигляді напівсфери чи паралелепіпеда з горизонтальною щілиною амбразури, звідки відкривався вогонь. Тут передбачалися отвори для повітрообміну. Будувалися вони з армованого бетону завтовшки до 1,3 м. Броня зовнішніх дверей становила 3 міліметри, внутрішніх — 5 міліметрів. Розмір бункера для одного стрілецького місця становив 2 на 2 метри, висота — 1,85 м. Стелю обшивали оцинкованими гофрованими пластинами, щоб захистити від уламків у разі влучення снаряда. Ні підведення води, ні санітарних зручностей тут не передбачалося, а освітлення здійснювалося гасовими лампами. Такий тип бункера був поширеним явищем для Бельгії й навіть Албанії, де вони будувалися повсюдно і злилися з природним оточенням.

Тип бункера на кшталт купола був поширений у Бельгії й Албанії, де вони будувалися повсюдно і злилися з природним оточенням. Фото: Alan Taylor. Джерело зображення: theatlanic.com

Бетонні бомбосховища у формі ракет є помітною деталлю міського ландшафту та візитною карткою німецького Вюнсдорфа (район міста Цоссен у Бранденбурзі). Своєю появою цей тип бункера завдячує німецькому інженерові Лео Вінкелю, який зареєстрував патент винаходу в 1934 році. Бункер-ракета є бетонним бомбосховищем циліндричної форми з конусоподібним наконечником. Така форма була зумовлена функціональністю: при прямому влученні авіабомби вона повинна була відрикошетити від гладких стін, не здетонувавши при цьому.

За весь період Другої світової з усіх бункерів Вінкеля із завданням не впорався лише один, збудований у Бремені. Решта успішно пережили численні бомбардування. Загалом Вінкель розробив близько 16 типів подібних «ракет». Вони будувалися на територіях промислових і оборонних підприємств, на залізничних об’єктах і на об’єктах вермахту.

Бетонні бомбосховища у формі ракет у Вюнсдорфі. Джерело зображення: alamy.com

Автори книги «Архітектура війни» Кейт Меллорі й Арвід Оттар підкреслюють вплив бункерної архітектури на формування стилю бруталізму

Особливе місце в архітектурі бункерів займають залізобетонні споруди «Атлантичного валу» — велети обтічної форми, величні та потужні. Описуючи морфологію цих споруд, хочеться на якийсь час відкинути функціональний аспект і поговорити про їхній естетичний складник, який серед усіх перерахованих вище типів має важливе значення. Правда. Якщо закрити очі на трагічну причину появи цієї споруди, відкинути логіку появи форми, можна побачити цілком виразний прототип бруталістської архітектури.

Про цей вплив на формування стилю бруталізму і «особливої естетики» говорять автори книги «Архітектура війни» Кейт Меллорі й Арвід Оттар. А підтвердження цього можна побачити у фантастичних знімках голландського фотографа Джонатана Ендрю, який зафіксував закинуті бункери атлантичного узбережжя. У його об’єктиві в мить між сутінками й настанням темряви вони постають заворожуючими космічними істотами, повними поетики та драматизму.

Голландський фотограф Джонатан Ендрю зафіксував закинуті бункери “Атлантичного валу”. Джерело зображення: plainmagazine.com

В об’єктиві Джонатана Ендрю бункери атлантичного узбережжя в мить між сутінками й настанням темряви постають заворожуючими істотами. Джерело зображення: plainmagazine.com

А що ж після?

Після закінчення Другої світової більшість нацистських бункерів були висаджені в повітря або знищені, щоб у неофашистів не було можливості створити з них місця для поклоніння. Подібна доля спіткала знаменитий бункер Гітлера в Берліні, де він, Єва Браун і родина Геббельса наклали на себе руки.

Багато цивільних бункерів у повоєнний час уціліли і були переобладнані для господарських потреб: у них облаштовувалися складські приміщення чи овочебази. Для цієї мети підземні сховища мають відповідний клімат і площу. Так, берлінський бункер «Матері та дитини» служив стратегічним складом продовольства для Західного Берліна в разі повторення радянської блокади 1948–1949 років.

Сучасні проєкти музеїв демонструють величезний потенціал бункерів у новому культурному житті міст, де  через інструменти форми, матеріалу та композиції архітектори створюють прикордонний стан між минулим і майбутнім

Значна кількість наземних багатоповерхових бункерів стали використовуватися для інших суспільних функцій. Якісна вентиляційна система й товщина стін в 1–3 метри, що забезпечує високу міцність, зносостійкість та звукоізоляцію, дозволяли перетворювати ці споруди на спортивні комплекси, ресторани та нічні клуби, якими, до речі, славляться Берлін, Лондон та інші великі столиці. Для багатьох бомбосховищ Гамбурга вже в 90-х роках знайшлися інвестори, які були готові перебудувати ці будівлі під магазини, музичні студії та житлові будинки.

Одне з перших великих бомбосховищ на Шпільбуденплац (Spielbudenplatz) перетворилося на гараж для глядачів театру Опереттенхаус (Operettenhaus) і гостей вулиці Репербан (Reeperbahn). Бункер у Франкфурті був перебудований на міську музичну студію. Деякі бункери Албанії були перетворені на кафе, ресторани, плавальні басейни й навіть мости.

 

Бункери та нове культурне життя міст

Один із найпопулярніших напрямів у реновації бункерів — музеї й артпростори. Саме відчуття місця (німецькою «ortsinn») наштовхує на думку перетворити його на пам’ятник історії та трагедії. Значна частина бомбосховищ була перетворена на музеї. Часто в Німеччині колишніми укриттями водять екскурсії, де відвідувачам демонструють роботу бункерів під час війни, пропонують приміряти протигази та захисні костюми від радіації. Але це лише мізерний набір опцій, який може запропонувати демілітаризований простір.

Сучасні проєкти музеїв і галерей демонструють величезний потенціал бункерів у новому культурному житті міст, а архітектори через інструмент форми, матеріалу та композиції створюють прикордонний стан між минулим і майбутнім.

Один із бункерів Вільгельмсгафена, де ще в 1853 році була створена база прусського флоту, пережив бомбардування Другої світової, а потім був перетворений на будівлю сучасного центру захисту спадщини. Цим проєктом займалася данська архітекторка Дорте Мандруп. Комплекс містить конференц-зали й офіси, простір для виставок і культурних заходів. Новий архітектурний об’єм, що безпосередньо є музеєм, створює контраст зі старою будівлею.

Бетонний бункер Тірпіц у данському Блаванді, який був частиною оборонних систем «Атлантичного валу», був перетворений на культурний простір архітектурним бюро BIG Б’ярке Інгельса. Новий музей площею 2800 квадратних метрів є інтригою для глядача — його територія перебуває під землею. Відвідувачі спочатку бачать невелику будівлю військового бункера, і лише потім прорізи землі натякають на те, що є щось більше, приховане від очей.

Бетонний бункер Тірпіц у данському Блаванді був перетворений на культурний простір архітектурним бюро BIG Б’ярке Інгельса. Джерело зображення: dezeen.com

Новий музей є інтригою для глядача — його територія площею 2800 квадратних метрів розташовується під землею. Джерело зображення: dezeen.com

Світло замість радарів пітьми

 Багато бункерів у перший післявоєнний період використовувалися як тимчасовий притулок для тих, хто залишився без даху над головою. Ідея використати бункери для постійного житла прийшла не одразу. Чи можна сказати, що для цього місце є ідеальним? Скоріше на любителя. Це досить холодна, темна архітектура з похмурим минулим. Міцність конструкцій вища за середню, але гнучкістю в плануванні такі об’єкти не відрізняються. По-перше, бункер не проходить за нормами інсоляції для житлових приміщень. Вікон тут, як правило, або немає зовсім, або вони є вузькими амбразурами. Зміна цієї ситуації потребує трудомісткого та витратного демонтажу. Інша частина витрат — забезпечення електрики, опалення та водопостачання. Тому спочатку такий варіант ревіталізації бомбосховищ викликав скепсис. Але одного разу все змінилося.

Німецький архітектор на ім’я Райнер Мільке (Rainer Mielke) придумав облаштувати собі житло на даху бомбосховища в Бремені ще до того, як це стало мейнстримом. «У мене був суто особистий інтерес», — розповідає архітектор. У 1993 році вони з дружиною переїхали до Бремена і зняли невелику квартиру неподалік військового бомбосховища. Сім’ї хотілося мати власний будинок, але родині Мільке міські квартири були не по кишені. «Щоранку по дорозі на роботу я проходив повз бункер, — згадує архітектор, — і тоді подумав, що це непогана споруда з хорошим фундаментом, і я міг би обладнати квартиру прямо над ним». Архітектурно-будівельна фірма mielke+freudenberg купила у держави та перебудувала дев’ять бункерів у Бремені, Ганновері та Гамбурзі.

«Підкреслюючи історію будівлі, вікна створюють відчуття сучасного, домашнього, високотехнологічного й екологічного будинку, що відбиває та приймає не випромінювання темряви, а світло», — пояснив архітектор Едвард Ліптон

Прихильником цієї традиції став і інший німецький архітектор, Єнс Каспер. Один із його найвідоміших проєктів — реконструкція берлінського бункера, збудованого в 1945 році неподалік станції Фрідріхштрассе, який був частиною інфраструктури метро. Архітектор перетворив його на простір для приватної художньої колекції та резиденції самого власника.

Ще один цікавий випадок — бункер, збудований у 1939 році в Дорсеті, неподалік Веймута, на південному узбережжі Великої Британії. Створений як частина системи радарного виявлення Chain Home (кільця радіолокаційних станцій, збудованих Королівськими ВПС під час Другої світової війни), бункер площею 76 квадратних метрів простояв у покинутому стані 70 років, поки за нього не взялася британська студія Lipton Plant Architects. У підсумку інтер’єр бункера перетворений на дві спальні, кухню, вітальню та ванну кімнату. Оскільки в приміщенні не було вікон, архітекторам довелося створювати отвори шляхом вибухів.

«Підкреслюючи історію будівлі, вікна створюють відчуття сучасного, домашнього, високотехнологічного й екологічного будинку, що відбиває та приймає не випромінювання темряви, а світло», — пояснив головний архітектор проєкту Едвард Ліптон.

Фото: Alan Taylor. Джерело зображення: theatlanic.com

Із видом на океан

Постійне життя в бункері пасує не кожному. Але якщо людина не готова зробити сховище своєю перманентною оселею, вона може спробувати себе в ролі романтика-самітника в житлі тимчасового типу. Декілька днів буде достатньо, щоб зрозуміти, наскільки такий вид архітектури їй близький, поринути у незвичайну атмосферу й отримати сильне емоційне враження.

Саме такий готель було споруджено на березі Атлантики у Франції. Покинуту споруду площею 400 квадратних метрів часів Другої світової війни викупив місцевий підприємець, а тепер — власник готелю Серж Колью, і переобладнав на готель. За часів війни в бункері жили 30 службовців військово-повітряних сил Люфтваффе, а зараз у готелі можуть розміститися 25 гостей. На те, щоб зробити будівлю придатною для життя, знадобилося майже півтора року. Розробляючи інтер’єри підземних номерів, дизайнери шукали нестандартні рішення через обмежений простір. Автори проєкту зберегли меблі, одяг і особисті речі, які залишили по собі німецькі військові: їх зробили частиною експозиції. У готелі можна не тільки переночувати, а й скуштувати французьку кухню і помилуватися краєвидами океану просто неба.

Наприкінці хочеться розповісти ще про кілька вражаючих проєктів, які не потрапляють до попередніх категорій ревіталізації, але демонструють невичерпний потенціал бункерної архітектури.

 

Молитва замість убивства

Церква Святого Таїнства в Дюссельдорфі — колишній бункер часів Другої світової війни, а нині — діючий храм, пам’ятник трагічним подіям і архітектурна пам’ятка. Цей об’єкт має репутацію «найміцнішої церкви у світі» та «найнекрасивішого храму Дюссельдорфа».

У 1926 році на прохання жителів району Хеєрдт було засновано католицьку громаду під назвою «Святе Таїнство». Оскільки єдина церква району знаходилася досить далеко і не вміщала всіх парафіян, двома роками пізніше було виділено ділянку землі для зведення нового храму, але через економічну кризу будівництво не закінчили. 1940 року територію громади зайняли війська націонал-соціалістів. Для захисту місцевого населення від повітряних ударів вони збудували тут «високий бункер», а для маскування надали його зовнішньому виглядові рис справжнього храму.

У листопаді 1944 року будівля тимчасової церкви була повністю зруйнована бомбардуваннями, а бункер встояв і врятував у своїх стінах близько 2300 людей. У 1947 році новий настоятель парафії Святого Таїнства Карл Клінкхаммер захотів перетворити бункер на церкву.

Церква Святого Таїнства в Дюссельдорфі. Джерело зображення: Вікіпедія

Реконструювати бункер було непросто: зовнішні стіни були завтовшки 1,2 м, внутрішні перекриття — близько двох метрів, і на всю споруду не було жодного вікна. Спочатку довелося прибрати поверхові перекриття і прорубати вікна в суцільних стінах — потрібно було пробурити близько п’яти кілометрів свердловин і вивезти з об’єкта приблизно тисячу тонн будівельного сміття. При цьому підвал і башту бункера вирішили не змінювати — залишити пам’ять про минуле життя оновленої церкви. 30 жовтня 1949 року храм був освячений кельнським кардиналом, а його духовною емблемою стала цитата з пророка Ісаї: «…і перекують мечі свої на орала».

Важливим історичним нагадуванням став символічний барельєф роботи Берта Герресхайма на фасаді нового храму: Христос ламає свастику, стіни бункера підривають для віконних прорізів, а парафіяни разом із пастором розгрібають уламки.

 

Містичне вікно

У покинутому бетонному напівпідземному бункері 1980-х років недалеко від Праги, на колишній території ППО Дрнов, який був побудований для захисту міста під час Холодної війни, чеська студія Petr Hájek Architekti створила крематорій для домашніх тварин. Оскільки головний бункер об’єкта було перетворено на військовий музей, то дизайнери студії переобладнали один із невеликих службових бункерів.

Архітектори прагнули внести мінімальні зміни до бункера, зберігши більшість функцій і додавши лише кілька стін, щоб розділити простір і організувати нові функціональні зони: офіс, туалети, передпокій і виставкову кімнату.

Крематорій для домашніх тварин у колишньому бункері недалеко від Праги за проєктом чеської студії Petr Hájek Architekti. Джерело зображення: Dezeen

Архітектори покрили єдиний фасад споруди невеликими шестикутними дзеркалами, щоб створити віддзеркалюючу стіну. Джерело зображення: Dezeen

Бункер майже повністю знаходився під землею, мав лише один відкритий головний бетонний фасад, на якому сфокусувалися архітектори. Вони покрили його невеликими шестикутними дзеркалами, щоб створити віддзеркалюючу стіну більше шести метрів у висоту й 11 метрів у довжину. Структура не тільки гармоніює з навколишніми деревами, а й створює якесь символічне «містичне вікно», що відбиває спогади. «Спостерігач бачить незліченні реальності, — пояснює архітектор Петр Хаєк, — враховуючи обмежену швидкість світла, відображення в дзеркалі показує минуле. Відвідувач, який наближається до крематорію, відчуває мінливий стан світу».

«Коливаючись між раціональним і уявним, між точно відомим і примарним, між регулярним і випадковим», архітектори воєнного періоду намічають на карті міст і сіл оборонні лінії для захисту фізичного простору. У мирний час ці споруди продовжують жити на стику минулого і майбутнього. І тоді архітектори нового часу трансформують ці об’єкти, бажаючи захистити вже ментальний простір. Таким чином поступово місця, де колись у страху та жаху під звуки сирен і вибухів ховалися тисячі людей, раптом наповнюються спокоєм і світлом. Хотілося б, щоб нам більше ніколи не довелося використовувати «тривожну архітектуру» за призначенням. Однак реальність така, що сьогодні потрібно знову ставати «архітекторами війни» та створювати безпечні сховища. Але це вже зовсім інша історія, про яку поговоримо в наступному матеріалі.

/Матеріал є частиною спецтеми “Хаос та відбудова. Майбутнє всупереч війні”/

 

 

Читайте також

Мандруємо Україною: перетворення Херсонщини і Запоріжжя на туристичну Мекку

Олександр Горбань: «Я 23 числа заснув ще архітектором, а 24-го прокинувся вже добровольцем»

Час навчатися урбаністиці. Ірина Соловей про умови та складники післявоєнної трансформації

Квіти на руїнах. Декоративна лука як основа повоєнного міського ландшафту