Unbroken та Superhumans — проєкти центрів протезування у Львові, мабуть, найбільш відомі серед українців. За ініціативою Unbroken стоїть львівський мер Андрій Садовий, за Superhumans — бізнесмен Андрій Ставніцер. Амбасадорами проєктів виступають знамениті українці: обличчя Superhumans — перша леді Олена Зеленська, Unbroken — представники львівської еліти: ректор Українського католицького університету Богдан Прах, СЕО Львівського ІТ Кластера Степан Веселовський та інші. Враховуючи стартові капітали, впливовість і громадську вагу команд, ці надзвичайно актуальні ідеї були одразу приречені на успіх. Проєктові Unbroken допомагає з фінансуванням низка європейських міст, а Superhumans — фонд The Howard G. Buffett Foundation, засновник Virgin Group Річард Бренсон, Cargill та інші корпорації.
Чи можуть розраховувати на підтримку міжнародних фондів локальні ініціативи з маленьких містечок чи окремих лікарень? Відразу скажемо — так, ЄС готовий допомагати, і допомога по лінії охорони здоров’я не припиниться, навіть якщо закінчиться європейська зброя на військових складах. Як достукатися у великі фонди та гарантувати їм цільове використання донорських коштів, якщо за ініціативою стоять не знаменитості та лідери думок із багатотисячними аудиторіями, а звичайні українці, наприклад батьки нейровідмінних дітей, дітей з інвалідністю чи лікарі окремої клініки? Розповідаємо про три успішні кейси, які стартували з особистих ініціатив місцевих активістів.
Реабілітаційний центр у Кременці
Триповерхова будівля реабілітаційного центру для дітей та молоді з інвалідністю в Кременці на вулиці Козубського, 6 — практично готова. Будівельники закінчують покрівлю, а на поверхах уже монтують сантехніку та укладають плитку. Всі будматеріали — високої європейської якості. Майбутній персонал — реабілітологи та соціальні педагоги — проходить навчання за європейськими стандартами за допомогою польських партнерів. Це буде перший в Україні інфраструктурний проєкт справді високого європейського рівня у сфері соціального догляду та реабілітації дітей з інвалідністю. Він реалізується в рамках програм транскордонного співробітництва з ЄС. Від ідеї до кінцевого етапу реалізації минуло понад 7 років, з яких останні два роки були, можна сказати, критичними.
Подробиці розповів Володимир Василевський, керівник проєкту «Кордони рівних можливостей»: «Історія проєкту починається з уже далекого 2015 року, коли після створення у 2010 році ініціативної групи, а потім — заснування громадської організації “Товариство батьків з інвалідністю та їх друзів “Зоря надії””, її незмінна голова Алла Андрущук, – мама чотирьох дітей, двоє з яких з інвалідністю, почала шукати найкращі методи реабілітації для дітей та молоді з інвалідністю, насамперед — із ментальною. Об’їздивши майже всі країни Європи, вона ознайомилася з різними найкращими практиками.
Володимир Василевський, керівник проєкту «Кордони рівних можливостей»
Однією з таких організацій було “Товариство осіб з інвалідністю «Крок за кроком»” з міста Замосць у Польщі, яке має понад 12 реабілітаційних центрів та є одним із лідерів галузі у сфері надання соціальних послуг. Його керівниця, пані Марія Круль, дуже тепло поставилася до нас і наших потреб і надавала всю інформацію стосовно їхніх методик, специфіки роботи та особливо — підготовки персоналу для роботи з такими дітьми та молоддю. А з часом, коли у 2016 році був оголошений конкурс соціальних проєктів за Програмою транскордонної співпраці “Польща — Білорусь — Україна 2014–2020”, наша спільна команда підготувала проєкт під назвою “Кордони рівних можливостей”, який хоч і не пройшов у першій хвилі відбору, але у 2019 році був обраний у числі переможців і рекомендований до фінансування з підтримкою від цієї програми за кошти Єврокомісії. Саме так і почався відлік нашої спільної польсько-української роботи.
Згідно з підписаною грантовою угодою, європейські донори зобов’язалися надати співфінансування нашій стороні в межах 750 тис. євро. З них біля 90% — це кошти на будівництво першої черги нашого реабілітаційного центру, загальна площа якого має становити понад 1700 кв. м. Також вони допомагають своїм іміджем, тому статус проєкту одразу вийшов на рівень міжнародних пілотних проєктів, які потім були підтримані дипломатичним корпусом наших країн, та щоразу привертає більше уваги».
За успішність реалізації відповідає команда проєкту: власне Володимир Василевський, асистент Мирослав Куза (який зараз добровольцем служить на передовій у лавах ЗСУ) та асистент із фінансів Клавдія Горбачова. Саме ці люди, а також голова організації — реципієнта цього проєкту, і є ключовими гарантами виконання домовленостей з ЄС та виконавцями української частини проєктних заходів. Парадоксально: незважаючи на те, що начебто саме держава кровно зацікавлена в розвитку соціальної сфери та розвитку міжнародного співробітництва, але державних гарантій проєкт не отримав. Тим часом лише в Кременецькому районі — понад 426 дітей і молоді з інвалідністю.
Будівля реабілітаційного центру для дітей та молоді з інвалідністю в Кременці. Фото надано: «Кордони рівних можливостей»
«Гарантом за проєктом виступила безпосередньо наша громадська організація, а листи підтримки ми отримали від Кременецької міської ради та сусідніх громад, які підтримали проєкт і зобов’язалися надавати кошти на навчання та лікування дітей у нашому закладі — пояснює Володимир Василевський. — На жаль, інших гарантій від регіональної влади ми не змогли отримати через те, що для обласної влади громадські організації внаслідок бюджетних обмежень чинного законодавства фактично прирівняні до приватних фірм, на відміну від комунальних та інших бюджетних установ, які вони зобов’язані підтримувати та фінансувати. І це справді на той момент було надзвичайно великою проблемою та перепоною для всіх стейкхолдерів щодо можливості надання співфінансування з їхнього боку. Однак навіть у таких складних умовах обласна рада Тернопільської області за підтримки Тернопільської ОДА змогла профінансувати покриття архітектурних робіт на суму 600 тис. грн, що дуже допомогло нам в очах наших закордонних партнерів підтвердити реальну, а не декларативну зацікавленість регіону в реалізації такого великого проєкту в цій сфері».
Специфіка будівництва — насамперед у термінах. Будівлю неможливо збудувати за лічені дні. Тому час — це головний чинник ризику. І в цьому випадку він відіграв свою негативну роль: спочатку пандемія, потім широкомасштабне вторгнення росії в Україну.
«На жаль, уже на початку будівництва, яке стартувало у 2021 році (а цей період збігся із закінченням гострої фази пандемії COVID-19 та активізацією економіки), всі ціни на матеріали та роботи дуже зросли, і резерви, які були закладені в статтях бюджету проєкту, фактично зникли через високу інфляцію. З початком пандемії нам урізали фінансування: спочатку з 1,2 млн євро до 850 тис., а потім — і до 750 тис. євро, — розповідає керівник проєкту. — А вже з початком агресії росії ці чинники лише посилились і вкрай загострились. Значна частина комплектуючих є імпортною і автоматично подорожчала з курсовими стрибками, а також дуже погіршилося становище через проблеми з портовою і прикордонною логістикою для тих постачальників, які привозили матеріали та комплектуючі з Південно-Східної Азії. Через ці, а також через низку інших об’єктивних причин (мобілізація чоловіків у компанії-підрядника в лави ЗСУ, дефіцит кадрів нижчої та середньої ланки тощо), ми фактично зупинялися майже на 6 місяців і лише восени змогли частково відновити будівельні роботи. Однак виникла інша проблема: погодні умови зимового періоду теж не дали нам нормально продовжувати. Фактично лише з березня 2023 року ми повноцінно відновилися й почали надолужувати наше відставання від зазначених у проєктній заявці термінів робіт».
Будівля реабілітаційного центру для дітей та молоді з інвалідністю в Кременці. Фото надано: «Кордони рівних можливостей»
Архітектурний проєкт будівлі реабілітаційного центру розробляло архітектурно-конструкторське бюро «НБТ» із міста Рівне. Технічні умови для об’єкта соціально-оздоровчої сфери, безперечно, специфічні. Проєктувальники враховували досвід аналогічних польських установ.
Володимир Василевський: «Наші справжні друзі, архітектурна компанія “НБТ” з міста Рівне, допомагають нам уже з 2015 року. Вони єдині погодилися практично безкоштовно підготувати початкову документацію та архітектурні пропозиції для міської ради та інших інституцій і органів влади, щоб візуалізувати ті мрії та ідеї, які були в наших членів ГО “Зоря надії”. А коли вже справа дійшла до того, що проєкт має шанс бути втіленим, і виникла термінова потреба розробити всю проєктно-кошторисну документацію та подати її на затвердження в спільний технічний секретаріат Програми, то без жодних застережень і фінансових вимог вони зробили її в найкоротші терміни. Єдиною нашою домовленістю було те, що якщо ми все-таки отримаємо реальне фінансування, то ми знайдемо, як оплатити їм кошти в сумі біля 600 тис. грн на покриття хоча би базових потреб для розрахунків із субпроєктантами. Хоча ця сума, яка, здавалось би, є чималенькою, насправді враховує знижку понад 70% від реальної ціни такої документації, якби ми її робили за звичайних умов. Тобто справжня ціна документації становила біля 2 млн грн. І це та благодійна неймовірна допомога, завдяки якій ми змогли вчасно подати всі необхідні документи на розгляд комісії Програми й підписати грантову угоду.
Усі необхідні процедури та обговорення проєкт пройшов, а також усі стадії, які необхідно було пройти згідно з чинним українським законодавством, включаючи державну експертизу. Донори не вимагали окремих дозволів чи якихось інших погоджень, а лише те, щоб ця документація відповідала нормам країни, де здійснюється будівництво. Жодних рекомендацій стосовно вибору компанії, яка проєктуватиме будівлю, від донорів не було, оскільки це суперечить антимонопольному законодавству та вільній конкуренції, які є основами ринкової економіки. Це заборонено законами ЄС та жорстко контролюється. До речі, саме наші колеги з Польщі наголошували на тому, щоб ми зробили максимально прозорим конкурс на проведення будівельних робіт та інформували про нього максимальну кількість потенційних учасників, які могли без обмежень безпосередньо з нашої ФБ-сторінки та інших відкритих джерел перейти за посиланням, подивитися технічне завдання на тендер і взяти в ньому участь та бути обраними генпідрядником».
Група управління проєктом вирішила, що будівля, призначена для обслуговування людей з інвалідністю, має не просто відповідати українським ДБН «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», але й бути на рівні найкращих європейських реабілітаційних центрів. Враховуючи нову воєнну українську реальність, інклюзивними мають бути зокрема й укриття для персоналу та пацієнтів.
Володимир Василевський: «Ми законтрактували представника технічного нагляду, який має досвід нагляду та контролю за аналогічними проєктами в Україні. Враховуючи новизну та специфічність проєкту, ми відправили головного виконроба разом із представником технагляду в Польщу до наших головних бенефіціарів проєкту, які мають уже 12 таких реабілітаційних центрів, і там два дні щиро й відверто показували, розказували та допомагали нашим представникам побачити, що таке справді інклюзивність і безбар’єрність у Євросоюзі. Наша команда посилила компетенції в цій сфері, і в деяких випадках наші технічні рішення будуть навіть значно кращі, ніж чинні норми законодавства та ДБН.
Це вселяє надію, що наш навчально-реабілітаційний центр справді стане пілотним проєктом такого рівня в Україні та зможе передавати набуті знання й експертизу іншим регіонам для подальшого впровадження.
Що стосується укриттів, наявність яких тепер є обов’язковою, то ще під час проєктування приміщень було використано специфіку ландшафту Кременця, яка характеризується перепадами висот, і частину приміщень було влаштовано в глибокому цокольному поверсі, який має доступ ліфтом безпосередньо вниз, а також окремий повноцінний вихід на вулицю із заїздом/виїздом, включаючи крісла колісні».
З обережним оптимізмом команда розраховує прийняти перших дітей уже наступного року. Це означатиме завершення першої черги проєкту. На остаточне завершення потрібно ще близько 5 мільйонів гривень. Тому активісти шукають підтримку серед представників бізнесу й намагаються залучити меценатів і фонди з-за кордону.
Сімейний простір у Монастирищі
У жовтні в місті Монастирище Черкаської області в рамках проєкту «Ми на це здатні» відкрився сімейний простір «Особливе майбутнє» для нейровідмінних дітей. Ініціаторами створення інклюзивного центру, де діти могли б займатися з реабілітологами, логопедами та психологами, виступила громадська організація «Хвиля добра». Ідею вдалося реалізувати завдяки консолідації зусиль активістів, місцевого управління освіти, молоді та спорту, благодійного фонду «Запорука», а також за технічної підтримки UN Women Ukraine / «ООН Жінки в Україні» та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Women’s Peace & Humanitarian Fund. Фонд «Запорука» зорганізував навчання із сенсомоторної інтеграції для спеціалістів і батьків громади, облаштував сенсорну кімнату та забезпечив роботу психологів, а досвідчені менеджери фонду скоординували взаємодію активістів Монастирища з міжнародними організаціями.
Сімейний простір «Особливе майбутнє» для нейровідмінних дітей в Монастирище. Фото: ВО “Черкащани”
Раніше PRAGMATIKA.MEDIA розповідала про київський сімейний будинок «Дача» для онкохворих дітей — пацієнтів «Охматдит» та їхніх батьків. Відкриття 31 жовтня «Дачі» — безпрецедентна подія в масштабах України. За рік до завершення будівництва «Дачі» фонд «Запорука» відкрив дім у Львівській області біля села Неслухів для 30 сімей переселенців із прифронтових та окупованих територій — теж великий і важливий проєкт. Але й сімейний простір у Монастирищі, спеціально обладнаний для розвитку нейровідмінних дітей, — мегаважливий для сімей, які мешкають у регіоні. Наразі 133 дитини з особливими потребами в навчанні можуть займатися зі спеціалістами та батьками в комфортних умовах.
Наталія Оніпко, керівниця фонду «Запорука»
«Проєкт “Ми на це здатні” орієнтований на підтримку жіночих ініціатив, посилення ролі локальних організацій та їхньої інституційної спроможності, — пояснює Наталія Оніпко, керівниця фонду «Запорука». — Отримати кошти від будь-якої міжнародної організації непросто, але маю сказати, що, наприклад, команда “ООН Жінки в Україні” робить усе можливе, щоб українські організації брали участь у цих грантах: проводять зустрічі, на яких пояснюють, як заповнювати заявку, які пріоритетні теми, які послуги чи товари в межах проєкту можна сплачувати тощо.
Звичайно, щоб отримати великі грантові кошти, організація має бути професійною, мати в команді бухгалтера, бажано юриста (але не обов’язково), вміти управляти не лише коштами, але й людськими ресурсами, бути компетентною у вирішенні питань, на які просить кошти, вміти працювати ефективно. Дуже часто донор вимагає аудиторський звіт для подання заявки на грант, і це дуже добре, бо благодійність має бути прозорою й чесною.
Сімейний простір «Особливе майбутнє» для нейровідмінних дітей в Монастирище. Фото: ВО “Черкащани”
Для багатьох організацій грант — це можливість перейти на якісно інший рівень роботи. Грант дозволяє отримати достатньо велику суму коштів на тривалий період часу.
Це можливість довгострокового партнерства. Враховуючи обмежений ресурс коштів в Україні, завдання будь-якого професійного фонду зараз — налагодити співпрацю з міжнародними організаціями-донорами. І ці можливості є!
У нас є донори-партнери, які підтримують наші проєкти протягом 15 років. Насамперед це показник ефективної роботи “Запоруки”, яка заслужила довіру партнерів. Ефективність співпраці залежить від того, як реалізується проєкт; якщо фонд має на меті не “проїсти” грант, а справді працювати над позитивними соціальними змінами, то співпраця буде ефективною».
Лабораторія Інституту педіатрії, акушерства та гінекології в Києві
2023 року гуманітарна організація Help — Hilfe zur Selbsthilfe за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Aktion Deutschland Hilft допомогла у створенні лабораторії для Інституту педіатрії, акушерства та гінекології в Києві. В Україні організація реалізує проєкти, спрямовані на розвиток економіки та подолання наслідків війни. Але майже кожен п’ятий об’єкт реконструкції чи будівництва пов’язаний із покращенням рівня доступу громадянина до медичних послуг, тобто це значна частина допомоги, орієнтована на проєкти у сфері охорони здоров’я, розповідає Дар’я Романенко, керівниця відокремленого підрозділу Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні: «Ми надавали допомогу різним державним установам зі сфери охорони здоров’я, зокрема й лікарням. Фокусувалися на лікарнях, які розташовані у великих містах, але ближче до лінії фронту. Наприклад, ми допомагали харківській лікарні, декільком херсонським лікарням, а також медичним установам у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській та Сумській областях.
Окремим напрямком було надання медичного обладнання, як-от рентген-апарати чи інкубатори для новонароджених, а не тільки медикаментів. Також наш відділ відбудови й реконструкції займався проведенням ремонтів у діючих лікарнях.
Дар’я Романенко, керівниця відокремленого підрозділу Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні
Наші активності зосереджені на потребах та на оцінці цих потреб, ми отримуємо рекомендації від кластерів і координуємо свою допомогу завдяки нашому залученню до кластерів, тому якщо ми будемо бачити через нашу оцінку, що потреба в наданні медикаментів або відбудові лікарень зростає, то також будемо включати це в план своїх активностей».
Інститут педіатрії, акушерства та гінекології в Києві належить до Національної академії медичних наук і приймає найскладніших пацієнтів зі всієї країни, надаючи потрібну допомогу матерям і дітям. Із погляду лікаря, встановлення правильного діагнозу — запорука успіху. Ще у 2019 році інститут за бюджетні кошти закупив обладнання для ПЛР-лабораторії. Для проведення генетичних лабораторних досліджень, що дозволяють виявити інфекційні захворювання на ранніх стадіях, необхідно забезпечити належні стерильні та кліматичні умови. У будівлі інституту було зарезервоване приміщення під лабораторію. Але через пандемію коштів на ремонтні роботи вже не виділили. Висококласне обладнання, таке необхідне лікарям, простоювало.
Ініціатором ідеї звернутися до фонду за допомогою в реконструкції приміщень була Тетяна Хомук, завідувачка клініко-діагностичною лабораторією Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України: «Мою ідею підтримала головний лікар, Любов Слєпова. Ми звернулись до співробітників гуманітарної організації Help — Hilfe zur Selbsthilfe з проханням про допомогу. Процедура підготовки документів і сама комунікація була проста. Спілкування — приємним.
Оновлене приміщення для ПЛР-лабораторії Інституту педіатрії, акушерства і гінекології
Проєкту реконструкції не було, створювали його співробітники гуманітарної організації. У нас були побажання, і ми знали, якими мають бути ці приміщення. Приміщення мають відповідати таким стандартам: наказу МОЗ України № 26 від 24.01.2008 “Організація роботи лабораторій при дослідженні матеріалу, що містить біологічні патогенні агенти I–IV груп патогенності молекулярно-генетичними методами”, а також Правилам влаштування і безпеки роботи в лабораторіях мікробіологічного профілю ДСП 9.9.5.-080-02.
Зараз ми обстежуємо лише пацієнтів інституту. Наша “потужність” у середньому 1500–2000 обстежень на рік. Це залежить від фінансування».
Корпус, де розташувалася генетична лабораторія, було побудовано ще в 70-х роках ХХ століття. Відтоді приміщення не реконструювалися. Для створення стерильних умов, що відповідають сучасним вимогам, довелося змінювати комунікації, обладнати спеціальну витяжну вентиляцію з очищенням повітря, що надходить і виходить. Наразі приміщення лабораторії повністю відповідає нормам експлуатації обладнання для молекулярно-біологічних досліджень.
Серпень 2023, Херсон, передача медичного обладнання дитячій обласній лікарні
Володимир Самсоненко, інженер проєктів Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні, розповідає, як відбувалося узгодження робіт із ремонту лабораторії: «Зазвичай ведеться досить тісна співпраця з нашими бенефіціарами. Перед початком робіт обговорюються всі деталі, акцентується увага на всіх вимогах до майбутньої роботи. На стадії підготовки робіт нашими інженерами проводяться огляди та робляться технічні звіти для майбутніх робіт. Підрядники обираються досить прискіпливо, вони повинні відповідати всім необхідним критеріям, мати достатній досвід і потужності для виконання робіт. Повністю обговорюються і вносяться до ескізу або проєкту всі види робіт, навіть такі невеличкі, як розташування розеток, рукомийників, ламп тощо. Максимальні вимоги до якості та характеристик матеріалів.
У нас було своє бачення необхідних робіт, ми розуміли, які саме роботи нам треба буде виконати, і основні вимоги до них. Проте дуже багато деталей з’явилося під час підготовчих і поточних спільних обговорень. Тому можна вважати проєкт на виконання робіт нашим спільним творінням, де кожен вклав свої знання та досвід».
У чому складності та ризики?
Незважаючи на відкритість країн Європейської Співдружності та їхню готовність надавати Україні підтримку на всіх рівнях, прикладів реальних успішних взаємодій не так багато. У чому проблема з погляду європейців? У березні 2023 року Департамент структурної політики Європейського парламенту опублікував звіт «Співпраця міст і регіонів ЄС із їхніми українськими партнерами» (Cooperation between EU cities and regions with their Ukrainian partners).
У документі описуються цілі та перешкоди у взаємодії між містами та організаціями. Мета проста: підтримати громадські ініціативи та наблизити Україну до Європейського Союзу. А ось бар’єрів на цьому шляху, з погляду авторів звіту, — безліч: як фізичних, так і політичних. Їх поділили на сім категорій.
- Недостатній розвиток транспортної інфраструктури: для такої величезної протяжності сухопутного кордону між ЄС та Україною кількість пунктів пропуску явно недостатня. В умовах воєнного часу і за відсутності повітряного сполучення цей фактор відіграє величезну роль. Ситуація з блокадою вантажного транспорту на кордонах із Польщею показала це наочно.
- Складність процедур і розбіжності у правових системах окремих країн, наприклад у законодавстві про державні закупівлі, а також корупція, низький рівень безпеки, надмірна бюрократія та нестабільність законодавчої бази української сторони.
- Відсутність інститутів, які займаються територіальним співробітництвом. Набагато складніше ініціювати співробітництво на низовому рівні, ніж продовжувати співпрацю через місцеві інститути, які вже мають досвід у практичних спільних проєктах. Через це європейські партнери скаржаться на:
– декларативний характер багатьох угод про співробітництво;
– застарівання деяких угод у зв’язку з адміністративною реформою в Україні;
– несумісність компетенцій органів влади;
– частоту зміни територіальних органів влади;
– нестабільну політичну ситуацію. - Четверта група містить бар’єри економічного характеру. Це асиметрія розвитку територій, різний рівень і характер економічної трансформації. Слабкий розвиток інноваційних технологій, низька поінформованість про інноваційні форми бізнесу й таку діяльність, як консалтинг, аутсорсинг, фандрайзинг, фріланс, краудсорсинг, краудфандинг; непрозорість бізнесу потенційних українських ділових партнерів; зв’язки між бізнесом, державою та організованою злочинністю; відмінності стандартів ведення бізнесу.
- П’ята група містить фінансові обмеження: нерівний доступ до зовнішніх фондів для розвитку територій прикордонного співробітництва, зокрема відсутність в Україні фондів регіонального розвитку. Насправді Державний фонд регіонального розвитку в Україні існує, і українці можуть голосувати за важливі для них інфраструктурні проєкти через додаток «Дія». Мабуть, на думку співробітників Європарламенту, цього недостатньо. Також автори документа незадоволені низьким рівнем фінансових послуг в Україні та відсутністю механізмів фінансової допомоги.
- Шоста група бар’єрів — соціокультурні проблеми. Україна не повною мірою розглядається як стабільний і надійний партнер через корупцію та неясне політичне майбутнє. Заважає відносинам «непроста спадщина загальної історії». І що важливо — мовні бар’єри. Більша частина методичної інформації про способи та види співробітництва — англійською мовою, що створює проблеми не лише для українців, а й для потенційних партнерів у маленьких містечках європейських держав. А більшість сільських муніципалітетів в Україні просто не мають досвіду чи знання про те, як встановлювати міжнародні партнерства.
- Сьома група — фізичні обмеження, створювані природними бар’єрами. Гори, річки та екологічні проблеми, пов’язані із землекористуванням. Втім, це вже специфіка виключно прикордонних територій.
Рекомендації з перших рук
За яким принципом міжнародні фонди та гуманітарні організації обирають українських партнерів та реципієнтів? Наскільки глибоким є контроль із боку менеджерів фонду за реалізацією проєкту? І що саме вони вважають за ризики? Ми запитали представників гуманітарної організації Help — Hilfe zur Selbsthilfe.
КНП “Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня”
«У топі ризиків — на жаль, погіршення безпекової ситуації із загрозою життю наших співробітників і партнерів, — відповідає Дар’я Романенко, керівниця відокремленого підрозділу Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні. — Україна є одним із лідерів дуже сумного списку: у нас більше за всіх гинуть волонтери та співробітники міжнародних гуманітарних організацій. Тільки цього року це було 11. Одним із потенційних ризиків може бути недоцільне використання нашої допомоги, але ми ще із цим не стикалися.
Проєктні менеджери керують проєктом від початку до завершення, проводять також моніторинг та евалюацію досягнення цілей проєкту. Сам проєктний менеджер ідентифікує потребу завдяки виїздам на місця для оцінки потреб. Також державні установи або громади можуть самі до нас звернутися в письмовій формі із запитом. Закупівлі і сам процес будівництва у нас, як і у всіх міжнародних організацій, відбувається на тендерній основі, з прозорими умовами для всіх підрядників. Для контролю якості процесів у нас працюють люди з фаховою спеціальністю з того чи іншого напрямку, наприклад інженери, які пишуть спеціальні технічні звіти, оцінюючи прогрес будівництва і його якість».
Ілля Серга, менеджер проєктів Help — Hilfe zur Selbsthilfe в Україні: «Принцип підбору партнерів і реципієнтів. Основним принципом нашої благодійної діяльності є необхідність надання допомоги тим, хто постраждав унаслідок війни. Наша головна мета полягає в задоволенні конкретних потреб цих людей. Вибір бенефіціарів ґрунтується на визнанні та відповіді на реальні виклики, з якими стикається населення внаслідок конфлікту. Ми розуміємо, що найбільший успіх наших проєктів полягає в тому, наскільки ефективно та чутливо ми забезпечуємо задоволення потреб і покращення якості життя наших бенефіціарів.
Ризики та контроль. У нашому підході серед основних стандартів і ризиків, пов’язаних із цим, хотілось би відзначити складність вибору професійних підрядників і дотримання принципів прозорості під час імплементації задуманого в життя. Щоб гарантувати успішну реалізацію проєкту, ми встановлюємо глибокий контроль, починаючи з обговорення технічного завдання та вибору основних технічних характеристик і закінчуючи контролем за підрядниками, дотриманням державних будівельних норм і строків. Наші співробітники активно допомагають кожній зі сторін проходити непрості етапи будівництва чи реконструкції, забезпечуючи відповідність проєкту визначеним стандартам і вимогам протягом усього часу робіт».
У нашому підході серед основних стандартів і ризиків, пов’язаних із цим, хотілось би відзначити складність вибору професійних підрядників і дотримання принципів прозорості під час імплементації задуманого в життя
Що можуть порекомендувати проєктні менеджери, які репрезентують українських реципієнтів? Чи готові вони ділитися своїм досвідом із тими, хто хотів би будувати об’єкти соцсфери за допомогою зарубіжних донорів? Звичайно ж, готові!
Володимир Василевський: «Передусім формуйте команду грантрайтерів або хоча б знайдіть одну-дві людини, які будуть фахово готувати проєкти, моніторити оголошені конкурси, завчасно до них готуватися і займатися фандрайзингом. Це окрема функція, і для будь-якої громадської організації, а особливо такого спрямування, є чи не найважливішим елементом успішності та сталості її діяльності. Якщо не можете, то для початку знайдіть партнерів з інших ГОшок або навіть зі спеціалізованих компаній, які за наперед визначеними умовами готують такі проєкти для різних замовників. Це дозволить вам якісно підготувати свої проєкти та за цей час усе-таки сформувати внутрішню команду грантрайтерів. Тобто підготовка та якість людського капіталу є визначальною для такої сфери і такого статусу інституції, як громадська організація.
Юсіф Махмудов, дитячий лікар-уролог обласного центру урології та нефрології, м. Харків
Друге — нетворкінг. Зокрема й наш проєкт не міг би бути реалізований і навіть розпочатий, якби з 2010 року наша голова організації та члени правління не виїжджали в різні країни Європи, в США і не переймали кращі практики та досвід у сфері соціального догляду та реабілітації осіб з інвалідністю. Саме такі контакти та особисті знайомства потім переростають у надійних партнерів та довгострокову співпрацю. І в нашому випадку це не було винятком. Один із таких контактів у лобі одного з готелів Варшави, де випадково зупинилася наша делегація по дорозі додому після відвідування Німеччини, забезпечив знайомство з головою асоціації осіб з інвалідністю «Крок за кроком» з м. Замосць Люблінського воєводства п. Марією Круль, яка надалі стала нашим партнером у цьому, вже можна на сьогодні впевнено сказати, успішному проєкті.
Третє — і найголовніше — ніколи не опускайте рук. Ніколи, ніколи, ніколи. Тільки кількістю контактів і поданих проєктів ви зможете збільшити свої шанси. Інших шляхів немає.
Я деякий час вчився в Китаї в бізнес-школі і там почув, а потім запам’ятав деякі китайські вислови (мудрості). Один із них такий: “Учень запитав Майстра: “Майстре, ми всі хочемо позитивних змін. Ми їх давно чекаємо. Як довго ще чекати?”. На що Майстер відповів: «Якщо чекати, то довго»”.
І четверте — шукайте однодумців. Заражайте їх своїми ідеями (грандіозними чи не дуже) і крокуйте разом. Порядних і добрих людей багато, вони є іноді не так далеко, майже поруч із вами. І люди готові допомагати — хтось фінансово, хтось своїм часом чи експертизою, хтось зв’язками та професійними контактами. Я завжди сміюся й кажу одну просту фразу: “Краще перекомунікувати, ніж недокомунікувати”».
Але якщо порівняти, то який шлях найефективніший для реалізації соціальних проєктів у сфері охорони здоров’я: гранти від міжнародних партнерів, краудфандинг, залучення українського бізнесу, фандрайзинг?
Наталія Оніпко: «Ефективно фандрайзити — це мати різні джерела фінансування (всі вищеперераховані зокрема). Частка грантів від міжнародних донорів у “Запоруки” після 24 лютого становить понад 60%. Після 24 лютого ми у фонді прийняли рішення повністю змінити фандрайзингову стратегію фонду й зосередитись на іноземних донорах, адже вони здебільшого надають медичну й гуманітарну допомогу для цивільного населення в зоні війни, для дітей і біженців, проте вважають неправильним фінансувати військові потреби. Тому справа українців — донатити на допомогу армії. А ми маємо зробити так, щоб кошти, виділені на підтримку Україні із-за кордону, були реалізовані ефективно.
Велику частину коштів ми збираємо на міжнародних краудфандингових платформах, минулого року це було понад 300 тисяч доларів.
Але пожертви від українців приходять, бо є люди, які мають ще ресурс і бажання допомагати і армії, і дітям, адже розуміють, що діти через війну не перестали хворіти, а навпаки. Багато хто за 15 років роботи фонду став нашим другом, і підтримувати нашу діяльність — це вже традиція.
Ігрова кімната в сімейному будинку «Дача» для онкохворих дітей — пацієнтів «Охматдит» та їхніх батьків"Дача"
Коштами потрібно управляти, і для цього необхідна команда. В такому випадку варто партнеритись із більшими фондами, вчитися у них, бути їхніми руками, очима й вухами на місцях. На прикладі Монастирища: є активна новостворена громадська організація “Хвиля добра”. У них було бачення й бажання зробити центр для дітей з особливими освітніми потребами, але не було коштів для реалізації задуму. У нас були кошти гранту на підтримку таких ініціатив. Ми об’єдналися, провели навчання для спеціалістів, облаштували простір, підтримуємо їх у реалізації, радимо, скеровуємо. Бо які б ми великі не були, та охопити нашими працівниками всю Україну неможливо. Тому такі об’єднання справді можуть робити великі зміни.
Частка іноземних коштів у проєкті “Дача” — десь 30%. Нагадаю, що вона будувалася за інших обставин. Якби зараз довелося реалізовувати цей проєкт, ми б більше підсилили міжнародний фандрайзинг. Українці неймовірні, добрі й солідарні люди. Якби наш клятий сусід залишив нас у спокої, то ми б упоралися самотужки. Та зараз ми маємо звертатися до тих, у кого менше проблем, ніж у нашої країни, і допомагати їм допомагати Україні».
