Так збіглись обставини, що Максим Розенфельд, мабуть, єдиний в Україні відданий «фостерознавець». 20 років тому він захистив кандидатську дисертацію, присвячену фостерівському хай-теку, визначивши його ключовою фігурою в історії архітектури на зламі XX–XXI століть. «Я його не те що люблю — я його обожнюю», — Максим буквально зізнається в любові до британського архітектора, вивченню роботи якого присвятив роки.
Новини про те, що Фостер допомагатиме з відбудовою Харкова, викликали вибуховий ефект в українському архітектурному ком’юніті: одні щиро раділи, інші ж жорстко критикували це рішення, мовляв, у нас що, немає своїх архітекторів? Тим часом Розенфельда запросили долучитись до команди місцевих архітекторів, які допомагатимуть Фонду Нормана Фостера зануритись у харківський контекст. Про цю співпрацю та участь у розробленні концепції конкурсу з відновлення площі Свободи Максим погодився розповісти архітекторам, дизайнерам і представникам київського девелопменту в Просторі BUDZIRKA. PRAGMATIKA.MEDIA слухала лекцію й занотувала головні тези. Щоб зберегти автентичну атмосферу події, передаємо їх прямою мовою лектора.
Фостер, Терехов і нова віха українського містопланування
Максим Розенфельд: У 2003 році я захистив кандидатську дисертацію з архітектури на тему хай-теку. 60% дисертації я присвятив Норманові Фостеру як одному із засновників стилю. Я знав про Фостера все: скільки у нього дітей, онуків, які його філософські принципи проєктування, якому спортові він надає перевагу; я займався вивченням його життя як науковою діяльністю.
CEO компанії BUDZIRKA Святослав Шилін, головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA Костянтин Ковшевацький та маркетинг-директорка BUDZIRKA Анастасія Веснянка
Квітень 2022 року. У Женеві проходить конференція глав європейських міст, де присутній Норман Фостер. Це відбулось уже після подій у Бучі та Ірпені, всі вірили, що наближається наша перемога. Саме на цій конференції Фостер сказав: «Я хочу зі своїм Фондом допомогти українському мегаполісу розробити стратегію розвитку після війни». Важливо, що Фостер запропонував допомогу не від свого бюро Foster + Partners, а від власного Фонду, мета якого — досліджувати архітектуру, а не проєктувати.
На події онлайн був присутній міський голова Харкова Ігор Терехов. Він і запропонував Фостерові долучитись до відбудови Харкова. Фостер, дізнавшись, що Харків — велике місто, та ще й на кордоні з росією, одразу погодився. Вже наступного дня почалось бурхливе обговорення новин. Одні критикували ініціативу, бо Фостер ніколи не був у Харкові й нічого не знає про місто, інші апелювали до того, що, мовляв, у нас своїх архітекторів вистачає. Ще інші почали підозрювати тут корупційну історію. Я як той, хто обожнює Фостера, був шокований. Я думав: «Як вам не соромно? Як ви можете таке говорити про нього?!»
На лекцію Максима Розенфельда про Харків прийшли київські архітектори та дизайнери
Насправді я не хотів бути причетним до цієї історії, але мені, як завжди, пощастило. Через день мій друг, архітектор Дмитро Фоменко, запросив мене долучитись до контактної групи, яка консультуватиме команду Фостера й допоможе заглибитись у контекст міста. Я, звісно ж, погодився. У нашій команді було дев’ять експертів, робота тривала з 2022 по 2023 рік. Ми розробили великий документ — «Стартові положення розробки стратегії генерального плану Харкова». Цей документ складається з 14 положень, які стосуються різних шарів міста: транспорту, річкової системи, довкілля, історичної спадщини, житлової політики тощо.
Подія відбулась у Просторі BUDZIRKA в Києві. Фото: Максим Дробиненко
Важливо, що це — не генеральний план Харкова, а умови для його формування, бо без них робота неможлива. Я гадаю, що ми вперше в історії незалежності проробили подібну роботу: в Україні за останні 30 років жодне місто не займалось містоплануванням. Ідеться не про формалізований радянський підхід, коли партія визначає, як ми будемо жити, а про здоровий процес, до якого долучаються й мешканці міста.
Після завершення роботи ми показали команді Фостера все, над чим працювали. Презентація відбувалась у форматі онлайн, сам Норман Фостер доєднався відеозв’язком із Лондона, наша команда була в Харкові. Фостер дійсно не приїжджав у Харків, а лише одного разу був в Ужгороді — це найменша безпечна відстань від кордону з рф, на яку його допустили страхові компанії. Архітектор вислухав нашу презентацію і сказав: розробити генеральний план Харкова сьогодні не в змозі ніхто. Бо генплан передбачає багато невідомих і ще більше питань, на які немає відповідей. Наприклад, коли закінчиться війна? Як саме вона закінчиться? Яким буде населення Харкова після війни?
Гід, історик архітектури, дизайнер і художник Максим Розенфельд
«Зараз Харків — місто-фронтир. Ми не можемо планувати нічого навіть на тиждень уперед. Нам невідомо нічого, зате цікаво. Бо можуть траплятись різні дива, як-от Фостер або міжнародний конкурс на “харківський Бундестаг” від автора берлінського Бундестагу»
На думку Фостера, в ситуації повної невизначеності доцільніше розробляти окремі проєкти, які можна запускати як пілотні. Якщо вони спрацюють — то синхронно «підтягнуть» інші міські проєкти. Фостер особисто обрав для Харкова п’ять пілотних проєктів, які в перспективі можна втілити в реальність.
- Реконструкція зруйнованого житла — проєкт, що передбачає відновлення Північної Салтівки. У цьому році Фондом Фостера вже був оголошений конкурс на розроблення концепції відбудови району, подаватись можуть архітектурно-девелоперські команди з усього світу.
- Реконструкція та оновлення харківських річок. У Харкові є дев’ять річок, чотири найбільші — Харків, Лопань, Уди й Немишля. Проєкт передбачає оновлення та реконструкцію водойм у межах міста, за цю роботу теж готовий узятись Фонд Фостера.
- Збереження постіндустріальної спадщини та створення нового типу промислових підприємств, що відповідатимуть зеленим стандартам архітектури, з якими працює Фонд Фостера.
Фото: Максим Дробиненко
- Харківське містечко науки, яке планують побудувати на Барабашовському ринку. Містечко для студентів може стати міжнародним університетським консорціумом. До речі, Фостер у жовтні 2022 року в Бостоні вже презентував цей проєкт для Massachusetts Institute of Technology (MIT) за підтримки Гарвардського університету. Насправді шансів на реалізацію проєкту набагато більше, ніж здається, адже для директора MIT Фостер — фігура значно впливовіша, ніж навіть наш президент.
- Проєкт реконструкції площі Свободи та відбудова зруйнованого росіянами Будинку Рад. Робоча назва проєкту — «Площа Свободи». Конкурс на проєкт уже оголошений, за його реалізацію відповідатиме компанія Buildner — одна з провідних компаній, що проводить міжнародні архітектурні конкурси. Так трапилось, що я є серед членів журі цього конкурсу. Зараз розповім, як це стало можливим.
«Харківський Бундестаг»: як стала можливою реставрація Будинку Рад
Навесні 2022 року на зустріч мене запросив мер Харкова Ігор Терехов. Він хотів порадитися про долю будівлі Харківської ОДА, яка видавалася такою, що вимагає знесення. Я відповів: по-перше, це пам’ятка архітектури, ми порушимо закон. По-друге, її можна відреставрувати, я на власні очі бачив, що опорні стіни вціліли. А по-третє, в мене є напівжартівлива порада. Оскільки мер уже звернувся за допомогою до самого Нормана Фостера, то, може, запропонувати йому те, що він зробив у Берліні в 90-ті роки? А що Фостер зробив у Берліні?
Подія відбулась у Просторі BUDZIRKA в Києві. Фото: Максим Дробиненко
Він відреставрував зруйнований Рейхстаг, зберігши стилістику та фасади (навіть із написами радянських солдатів), водночас переосмисливши саму суть споруди. Тепер це символ європейської демократії, а не імперського рейху. Ігор Терехов вислухав мене й погодився. Через тиждень під час зустрічі онлайн він запропонував команді Фостера зробити те ж саме з Харківською ОДА. На мій подив, Фостер погодився.
Історія повторюється. Минуло два роки, і мені зателефонували з Фонду Фостера й запропонували долучитись до розроблення умови конкурсу реконструкції «харківського Бундестагу». Думаю, неважко здогадатись, що я погодився. 10 вересня Фонд Фостера оголосив всесвітній конкурс на відновлення та переосмислення будівлі. Окрім Нормана Фостера, у складі журі Моше Сафді — архітектор-філософ, який є в підручниках і принципи якого нам викладали в університеті. У мене питання: що ви ще хочете для цього міста? Фостер не відновлює Харків, але допомагає організувати конкурс, який може повністю змінити майбутнє української архітектури й задати нові стандарти.
Взяти участь можуть архітектурні бюро, які зареєструються і сплатять внесок. Але щоб правильно «читати» умови конкурсу, важливо розуміти історичний контекст Харкова та Харківської ОДА. Ось головні історичні передумови, які треба знати архітекторам, що працюватимуть над переосмисленням будівлі та площі.
Журналіст PRAGMATIKA.MEDIA Олександр Дмитрук (праворуч)
Факт №1. Із 1899 року на місці Будинку Рад було розташоване Харківське губернське земство, спроєктоване одеським архітектором Адольфом Мінкусом. Будівля мала виражену стилістику неоренесансу і була важливим осередком децентралізованого місцевого самоврядування. Через 15 років харківський архітектор Віктор Величко розширив її й прибудував триповерховий корпус, який сформував об’єм облдержадміністрації.
«Коли оголошували конкурс на Держпром, усі були певні, що нічого із цього не вийде, у газетах писали, що це безглуздя. Так і зараз — усе, що пишуть із приводу нинішнього конкурсу, показує, що скептицизм зашкалює. Моя думка: вийшло 100 років тому, вийде й зараз»
Факт №2. У 1923 році український архітектор Віктор Троценко сформував своє бачення площі Свободи в Харкові, фактично задавши нинішню структуру майдану (напівколо та промінь) і заклавши основи майстер-плану центру Харкова.
Факт №3. Надворі 1925–1929 роки. Тоді точились дискусії, якою має бути мова сучасної архітектури. Міс ван дер Рое створює свій павільйон у Барселоні, Ле Корбюзьє проєктує Віллу Савой, Вальтер Гропіус створює Баугауз. Усім було зрозуміло, що після Першої світової архітектура стане іншою, але якою?
Факт №4. У 1925 році в Харкові оголошують всесвітній конкурс на Будинок державної промисловості (Держпром). Харківський архітектор Олександр Молокін розробив такі умови конкурсу, які фактично визначили концепцію та структуру Держпрому. Участь у конкурсі взяли 19 проєктів, переможцем стала концепція трьох архітекторів із Петербурга — Сергія Серафімова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера.
Прибиральники на площі біля Держпрому в Харкові, 1930-ті роки. Джерело фото: Вікіпедія
Факт №5. Будівництво Держпрому почалось 1925 року, цей процес можна сміливо назвати «хай-теком ручної збірки» — жодних кранів, тільки коні, які возять бетон на 9-й поверх по дерев’яному риштуванню. Коли Держпром добудували, він став фронтиром у трьох сенсах:
- відповів на питання, якою буде нова мова архітектури, визначив, куди буде рухатись архітектурна думка другої половини XX століття;
- започаткував школу архітекторів та інженерів-першопрохідців, яким в умовах абсолютної непередбачуваності довелось робити багато відкриттів та інновацій;
- зробив Харків містом-фронтиром. Сама будівля стала фронтиром авангарду та каталізатором розвитку авангардного процесу: з’явився Курбас зі своїм театром, Хвильовий із Будинком «Слово», почали розвиватися мистецтво, освіта, наука.
Факт №6. Після будівництва Держпрому почала формуватись центральна площа Харкова: з’явився Будинок проєктних організацій (нині головний корпус Університету ім. Каразіна), будинок Військово-господарської академії (сьогодні північний корпус Університету ім. Каразіна). У 1936 році площу доповнив готель «Інтернаціонал» (нині готель «Харків»), автор якого — Григорій Яновицький. Готель отримав гран-прі Всесвітньої виставки мистецтв і техніки в Парижі як вдале втілення стилістики модернізму. У лютому 1943 року готель зазнав руйнування, після війни був реконструйований.
Площа Свободи в Харкові під час Другої світової. Джерело фото: «Конструктивізм-Харків»
Факт №7. У 1934 році столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва, а в будівлі Харківського губернського земства, що стояла на місці Харківської ОДА, вирішили розташувати Центральний комітет компартії. Київський архітектор Яків Штейнберг запропонував зберегти історичну частину будинку, водночас добудувавши конструктивістський об’єм. У 1943 році вже на той час конструктивістський будинок ЦК КПУ сильно постраждав від бомбардувань.
Факт №8. Після війни зруйновану будівлю вирішили реконструювати й тоді за проєктом Веніаміна Костенка та Володимира Орєхова звели нову — ту, якою ми її знаємо сьогодні. Здавалося б, прекрасна архітектура в стилі ампіру, але є два але. По-перше, це типовий проєкт обкому партії, який радянська імперія тиражувала по всіх своїх «колоніях». По-друге — пафос та велич. На жаль, помпезна стилістика будинку мала певну негативну конотацію серед харків’ян протягом десятиліть.
Факт №9. Після того, як Україна стала незалежною, в будинку розмістили Харківську ОДА, та суттєво нічого не змінилось: архітектура продовжувала диктувати сприйняття будівлі як «партійної». Як на мене, це треба змінювати: харківський Будинок Рад слід переосмислити — це й має бути головним завданням конкурсу.
Якою має бути Харківська ОДА після реставрації
Цей досвід для Харкова є кармічним. Через 100 років на тому самому майдані оголошують конкурс на нову будівлю за тими самими принципами, за якими 100 років тому оголошували конкурс на проєктування Держпрому. І це, як на мене, дуже символічно.
Будинок Рад за свою історію переходив від епохи до епохи, слугуючи ідеології централізації. І якщо розглянути берлінський Бундестаг, який з інструменту імперського впливу після реставрації перетворився на об’єкт децентралізованої демократичної влади, то за аналогією те ж саме має статись із Харківською ОДА. Не можна просто реставрувати будівлю і все — архітектори мають подумати над новим змістом. Це має бути нова структура, яка відповідатиме цінностям децентралізованої влади. Треба перейти від архітектури імперії до архітектури демократії. Всі учасники мають зрозуміти, в яку важливу історію вписуються. Ось три принципи, яких, на мою думку, слід дотримуватись проєктувальникам.
Будинок Рад у Харкові у 2022 році після російського обстрілу. Фото: Дмитро Францев
№1. Принципи транспарентної архітектури. Новий простір має демонструвати прозорість (інклюзивність), тобто більше ніякого вахтера на вході, ніяких турнікетів та обмежень. З іншого боку, треба переосмислити внутрішню структуру споруди. Стара версія Будинку Рад — це класична коридорно-кабінетна система, це не про прозорість. Ще з 60-х років минулого століття внутрішній простір банків, офісних центрів Фостер створював у вигляді атріуму — як принципово демократичну форму організації простору. Атріум — це про те, що всі на рівних. Ніхто не може сховатися за дверима та стінами кабінетів.
Площа Свободи в Харкові в наші дні. Джерело фото: Архітектурний конкурс Buildner
«До війни я ніколи не мав часу підняти голову вгору й подивитися, скільки неба над Харковом. У нас немає Карпат, немає Чорного моря. Але в нас є площа Свободи, з якої видно небо, — це і є наше море, наші гори, наш символ свободи й розмаху»
№2. Принципи історичного контексту. Новий проєкт має передбачати певну інтервенцію — щось нове, наприклад, хай-тек чи деконструктивізм, будь-що, але новаторство та нові змісти необхідні. Водночас історичний контекст має бути збережений: і тут не тільки про хроніку війни, а й про те, що відбувалось задовго до повномасштабного вторгнення.
№3. Створення нового авангардного простору, який рефлексуватиме на історію Харкова та стане мультикультурним та мультифункціональним майданчиком. Це може бути загальноміський культурний форум — новий центр авангарду й конструктивізму, на який Харків заслуговує вже давно. Ідеться про те, що цей простір працюватиме не як музей, а як інституція, що продукує нові сенси.
Максим Розенфельд та Анастасія Веснянка
І останнє, що я пропоную, — щоб доступ на дах переосмисленого «харківського Бундестагу» був відкритий цілодобово, як у Бундестазі в Берліні. Щоб усі мешканці та гості могли будь-коли піднятись нагору і, спостерігаючи захід сонця над Держпромом, могли помріяти. Тож для мене сама назва конкурсу «Площа Свободи» дуже символічна, бо людина вільна лише в єдиному стані — коли вона мріє.
