Війна та мир Леббеуса Вудса

Я оголошую війну всім іконам і традиціям, усім історіям, які б сковували мене в павутинні помилок, у моїх жалюгідних страхах. Я знаю лише моменти та фрагменти життєвої течії, я знаю лише форми, які болісно народжуються й одразу розчиняються у повітрі. Я — архітектор, творець світів, сенсуаліст, який поклоняється формі, мелодії, силуету на тлі темного неба. Я не знаю Вашого імені. Ви не знаєте мого. Завтра ми разом почнемо творити місто”.

Маніфест Леббеуса Вудса

Леббеус Вудс і Сараєво

Теоретик і філософ експериментальної архітектури Леббеус Вудс народився в Лансінгу, штат Мічиган, США. Здобув освіту в Університеті Пердью в Індіані й Університеті штату Іллінойс, потім кілька років працював у бюро Ееро Саарінена. Але з 1976 року Вудс відмовився від архітектурної практики та повністю присвятив себе тому, що називав “експериментальною архітектурою”.

У центрі його інтересів опинилася урбаністика в кризових станах, тому не дивно, що восени 1993 року Вудс пробрався до заблокованого Сараєва, більше того — закликав своїх колег-архітекторів розпочати реконструкцію, не чекаючи закінчення військових дій.

Ось що він пише: “Маніфест був прочитаний уголос на сходах випаленого Олімпійського музею в Сараєво 26 листопада 1993 року, у полі зору сербських снайперів і артилеристів… Артилеристи перетворили звичайні будівлі, де люди працювали й жили, на смертельні пастки. Було ясно, що архітектура є частиною проблеми — убивства тисяч невинних людей, жінок і дітей, і я був упевнений, що доки напади продовжуються, архітектура також могла б стати частиною рішення.

Без допомоги архітекторів люди будували тимчасові стіни як щити проти снайперів. Я вважав, що ці тимчасові структури створили деградоване середовище. Щоб вижити й засмутити ворогів своєю витонченою культурою, людям потрібне почуття порядку у своєму світі, свідомо створене чи спроєктоване”.

Проте його заклик залишився без відповіді. Безумців, які зважилися б на будівництво в місті, що щодня зазнавало обстрілів, не знайшлося. Єдиними матеріальними свідченнями присутності Вудса у блокадному Сараєві стали кілька фотографій — так звані “Вікна Сараєва”.

Керуючись концепцією Вудса, місцевий архітектор Пол Анвар створив варіанти утеплення вікон у житлових кварталах картонними коробками з-під гуманітарної допомоги.

 

Принцип повоєнної справедливості № 3

Леббеус Вудс помер у 2012 році. Незадовго до смерті, у грудні 2011 року, Вудс вирішує доповнити свою книгу “Війна й архітектура”, присвячену відновленню Сараєва. І публікує у своєму блозі статтю “Три принципи”, у якій пише, що тепер, через 15 років, хотів би надати своїй концепції ширший, людський контекст і позначити три головні принципи післявоєнної реконструкції.

“Я хотів би пояснити, що надихнуло мене на дизайн, малюнки та моделі, і чого я хотів добитися. Я вважаю, що сказав тоді недостатньо, коли мене звинувачують у “естетизації насильства” і в тому, що я експлуатую трагічне становище людини. Я хотів би виправити це”.

Ось як Вудс формулює три основні принципи архітектурного підходу до зруйнованих війною міст:

принцип № 1:

відновлення до довоєнного стану;

принцип № 2:

знесення пошкоджених будівель і будівництво на місці руїн нових об’єктів із тією самою функцією;

принцип № 3:

створення нового зі зруйнованого старого.

Перші дві концепції втілюються в реальність у тому ж Сараєві, проте досить рандомно та безсистемно. Вудс вважав, що архітектори й замовники будівництва (тобто влада) ігнорують той факт, що в психології жителів міст, які зазнали атак, уже відбулися невитравні зміни, і нормальне довоєнне минуле втрачене безповоротно.

Тому спроби приховати від майбутніх поколінь шрами, завдані місту обстрілами, приречені на невдачу. За новими будівлями завжди стоятимуть тіні їхніх знищених попередників, а обличчя міста все одно виглядатиме так, наче обличчя постраждалого в автокатастрофі після пластичної операції.

Вудс пропонував застосовувати під час відновлення міст так звану “радикальну реконструкцію”: зберігати будівлі, чиї несучі конструкції постраждали незначно, а на місці знищених фрагментів створювати нові простори з новою функцією, поєднуючи таким чином досвід людей, які стали свідками деструкції, із потребою в соціальних змінах.

Як будівельний матеріал Вудс пропонував використовувати детрит і фрагменти боєприпасів. Ще в 1993–1996 роках Вудс створює низку футуристичних нарисів, ілюструючи своє бачення відновлення Сараєва. Він пропонує варіанти реконструкції житлових кварталів, адміністративних будівель, зокрема будівлі Парламенту. Втім, усі ці проєкти Вудса залишилися нереалізованими, більше того, викликали шквал критики з боку тих, хто хотів би позбавитися нагадувань про трагедію.

Попри те, що Вудс завжди називав себе противником утопічної ідилії, його діяльність у рамках створеного ним НДІ експериментальної архітектури та викладання молодим архітекторам пронизана гуманізмом і мрією про справедливий, але не жорстокий світ. Ілюстрацією цих глибинних смислів, яка говорить більше, ніж тисячі слів, можна вважати його єдину реалізовану роботу — “Світловий павільйон” у кварталі хмарочосів Sliced Porosity Block у китайському місті Ченду.

 

/Опубліковано в #00 томі Pragmatika, березень 2018/