Безбар’єрність і доступність громадських просторів стала однією із центральних тем Design & Architecture Summit — архітектурного інтенсиву, який PRAGMATIKA.MEDIA провела спільно з фестивалем дизайну Ukrainian Design and Innovation Week у київському UNIT.City 18–19 жовтня. У другий день саміту зі спеціальною доповіддю про інклюзивність в Україні та Європі виступила директорка урбан-бюро Big City Lab Вікторія Тітова. Після цього головні проблеми сучасних громадських просторів обговорили разом з архітекторами та урбаністами в межах панельної дискусії «Ергономіка й адаптивність у дизайні: як проєктувати зрозумілі й доступні громадські простори». PRAGMATIKA.MEDIA коротко переповідає головні тези спікерів.
Безбар’єрність з’являється тоді, коли є запит: як Big City Lab робить країну інклюзивною
Свою доповідь на тему «Дизайн безбар’єрних просторів. Актуальність проблеми в Україні та західний досвід» директорка урбан-бюро Big City Lab Вікторія Тітова присвятила розвінчанню міфів про безбар’єрність і розповіла, як війна змінила діяльність її команди. Big City Lab працює з 2017 року і втілює різні за своїм масштабом проєкти у сфері урбанізму та містопланування. До війни бюро розробляло комплексні стратегії розвитку для українських міст — Кривого Рогу, Славутича та Маріуполя (до окупації росією), а також спроєктувало урбан-парк на ВДНГ у Києві, який став одним із «лавмарків» столиці. Після повномасштабного вторгнення бюро дещо змінило вектор і почало займатись проєктами, що пов’язані з безбар’єрністю та освітою.
«Коли ми починали працювати з напрямком безбар’єрності років п’ять тому, то ніхто не розумів, чому на це потрібно виділяти стільки часу та коштів, навіщо взагалі урбан-бюро має займатись цим питанням? На жаль, саме через війну стало зрозуміло, що це стосується кожного, — говорить Вікторія Тітова. — Зазвичай, коли мова заходить про безбар’єрність, то люди починають думати про пандуси чи щось подібне. Це, звісно, важливі речі, вони потрібні, але дискусія про безбар’єрність має бути значно ширшою».
CEO урбан-бюро Big City Lab Вікторія Тітова у своїй доповіді говорила про те, чому безбар’єрність має стати новою нормою
Метою безбар’єрного проєктування Тітова називає буквально усунення бар’єрів, які можуть виникати на шляху людини в місті. А ці бар’єри можуть бути абсолютно різними для різних груп населення. Наприклад, в урбан-парку на ВДНГ команда бюро вирішила пофарбувати металеві фігури та краї бетонних елементів у яскраві кольори: «Це дозволило користуватись урбан-парком людям із порушеннями зору. Це і є приклад безбар’єрності — коли ми прибираємо бар’єр і дозволяємо людині робити те ж саме, що вона робила раніше, до проблем із зором».
Проєкт скейт-парку, який урбан-бюро Big City Lab втілило на ВДНГ: краї бетонних елементів пофарбували в яскраві кольори, щоб скейт-парком могли користуватись люди з порушенням зору. Рендер: Big City Lab
Втім, безбар’єрність — не лише про долання фізичних бар’єрів, вони можуть бути й психологічними. Один із таких — відчуття сорому. Розробляючи концепцію Центрів життєстійкості (безбар’єрних просторів для соціальної підтримки), Big City Lab зіткнулось із тим, що в маленьких містечках і селах мешканці соромляться ділитися проблемами на загальній стійці рецепції. Тоді команда бюро спроєктувала спеціальну кімнатку за рецепцією, якою можна скористатись, коли хочеш обговорити проблему віч-на-віч із працівником центру.
«Зараз часто кажуть про те, що безбар’єрність — нова норма. На жаль, це ще не так. Це починає бути новою нормою в дискурсі, про це говорять. Але ми ще не бачимо цієї норми в просторі», — наголошує Тітова.
Вікторія Тітова: “Зараз кажуть про те, що безбар’єрність — це нова норма. На жаль, це ще не так. Безбар’єрність стає новою нормою у дискурсі, про це говорять. Але ми ще не бачимо цієї норми в просторі”
Здавалося б, базові вимоги до проєктування громадських просторів і державні будівельні норми мають розв’язувати всі проблеми безбар’єрності. На жаль, навіть дотримуючись усіх ДБН, неможливо спроєктувати досконалий простір із погляду інклюзивності, каже Тітова. Тому команда урбан-бюро розробила «Альбом безбар’єрних рішень» — посібник для архітекторів, який дає ще більш детальні рекомендації для створення безбар’єрних просторів. Щоб розробити посібник, команда консультувалась з експертами, опитувала численні фокус-групи та запозичила найкращі практики міжнародного досвіду.
Вікторія Тітова, CEO Big City Lab, та Сіірі Валлнер, архітекторка, засновниця бюро KAVAKAVA (Естонія). Бюро Big City Lab працює разом із KAVAKAVA над проєктом трансформації радянських шкіл. Джерело фото: Facebook Big City Lab
У межах проєкту для Мінсоцполітики Big City Lab трансформує радянські школи, які постраждали внаслідок обстрілів, і перетворює їх на сучасні. Йдеться не лише про базовий ремонт школи — «філософія безбар’єрності» тут у тому, щоб переосмислити рудиментарні освітні простори, спроєктовані за радянськими підходами, які вже давно нефункціональні в наш час: «Більшість із цих будівель були побудовані в 50-х—80-х роках, коли існувала планова економіка, не було підприємництва, люди вели зовсім інший спосіб життя. Якщо сьогодні ми хочемо іншого життя, то й простір, у якому ми живемо, також має відрізнятись. Певною мірою це теж про усунення бар’єрів і створення більш тісного контакту між людьми, бо XXI століття — це про спільноту, про людські об’єднання». Ось кілька підходів, які використовує Big City Lab, щоб перепроєктувати простір школи на значно більш функціональний і безбар’єрний:
- усуваємо бар’єр між школою та середовищем міста: якщо є паркан, прибираємо його, а територію перед входом школи робимо частиною міського простору;
- перевтілюємо шкільні коридори на мультифункційні простори — щоб діти могли не лише рухатись ними, а й відпочивати, сидіти, грати, проводити час за творчістю;
- перепрограмовуємо простори, які не використовуються, — наприклад, внутрішнє подвір’я школи (яке зазвичай занедбане) можна перетворити на простір для відпочинку з озелененням.
Чи не найбільш радикальної перебудови в Україні вимагають реабілітаційні центри, де відновлюються поранені військові та постраждалі внаслідок обстрілів. Big City Lab вже проаналізувало десятки таких закладів у різних регіонах країни, та Вікторія має низку зауважень до дизайну й концепції цих просторів:
«У чому головна ціль реабілітації? У тому, щоб допомогти людині, яка отримала травму, знову самостійно жити своїм життям. Та коли людина потрапляє в наш типовий реабілітаційний центр, вона із суб’єкта перетворюється на об’єкт. Адже там усе спроєктоване так, щоб вас годували, виносили, заносили — замість того, щоб ви це все робили самостійно. Ви не можете вийти з палати, потрапити у їдальню чи вбиральню, не можете вийти на вулицю, у вас немає простору, де ви можете побути зі своєю родиною наодинці. І це жахливо для людини, яка все життя була самостійною, а тепер отримує травму. Замість того, щоб витрачати ресурс на роботу із цією травмою, людина повторно травмується тим, що її лякає весь цей процес, де вона нічого не може самостійно».
Design & Architecture Summit відбувся в київському технопарку UNIT.City, учасниками стали українські дизайнери, архітектори та студенти
Окрім усунення бар’єрів, у реабілітаційному центрі мають з’являтись нові функції — спортивна програма, соціальні простори, а також простори для моделювання самостійної поведінки, наприклад, модель квартири: «Це типовий підхід у міжнародних реабілітаційних центрах, коли створюється модель квартири, де людина вчиться робити все самостійно: відчиняти двері, готувати їжу, робити звичні побутові речі». Тітова додає, що за аналогією до «Альбому безбар’єрних рішень» урбан-бюро розробило посібник «Безбар’єрність реабілітаційних відділень» з інструкціями про те, як робити відновлювальні центри доступними. Важливо, щоб такі посібники потрапляли не лише до архітекторів, а й до людей, що відповідають за розвиток та переосмислення реабілітаційних центрів.
Говорячи про європейську практику в облаштуванні безбар’єрних просторів, Вікторія Тітова розповіла про досвід Парижа, який цьогоріч приймав літні Паралімпійські ігри 2024. Тітова у складі української делегації відвідала місто й на власні очі побачила, як французька столиця стає інклюзивною… лише зараз.
Вікторія Тітова переконана, що безбар’єрність у міському просторі має долати не лише фізичні перешкоди, а й психологічні
«Париж — це максимально недоступне місто. По-перше, це все велика архітектурна пам’ятка, з якою заборонено щось робити. А по-друге, немає запиту від містян. Мер Парижа Анн Ідальго під час зустрічі сказала таку фразу: “Знаєте, вам легше впроваджувати ці зміни, бо ваші люди з інвалідністю — це герої”. Мене спочатку пересмикнуло від цих слів, але потім я зрозуміла, що вона має рацію: будь-які зміни в міському просторі можливі лише тоді, коли на ці зміни є запит. І в парижан на це запиту не було абсолютно, вони не розуміли, навіщо потрібна безбар’єрність. Так само ми не розуміли цього до повномасштабної війни».
Париж почав займатись безбар’єрністю тільки у 2022-му році, готуючись до Паралімпіади-2024. Проте за два роки місто впровадило дуже багато змін завдяки системному підходу. Спочатку влада визначила, на що може впливати, а на що ні: місто відповідає за вулиці, транспорт і громадські будівлі. Тому до Паралімпіади Париж переоблаштував усі транспортні маршрути, трамвайні лінії та перехрестя, на це спрямували чи не найбільше коштів. Працюючи з будівлями, місто сконцентрувалось на районах із новою забудовою, адже ареали зі спадщиною під забороною реконструкції. Тож Париж обрав 17 мікрорайонів і перетворив їх на райони підвищеної доступності:
«Це цікаво, тому що у нас є підхід створювати окремий маршрут, а вони зробили це в межах районів. Вони обрали ключові громадські будівлі (спорт і освіта) й зробили їх безбар’єрними, при цьому взагалі не чіпали будинки, з якими нічого не можуть зробити. Тож велика частина міста досі не облаштована».
Вікторія Тітова: “Не може такого бути, що президент підпише закон і завтра все стане безбар’єрним. Має відбутись дуже багато різних речей і кожен на своєму місці має зробити свою частину роботи”
«Це все питання запиту. Безбар’єрність — це як величезний ремонт усієї країни. Кожну будівлю, кожну зупинку, кожен клаптик тротуару треба переглянути й переосмислити. На такі великі зміни має щось підштовхнути. Для нас цим стала війна. Для парижан — Паралімпіада», — резюмувала Вікторія Тітова.
Нойферт, ДБН і Вокзальна площа: обговорюємо проблематику українських public spaces
Наступною в програмі Design & Architecture Summit відбулась дискусійна панель «Ергономіка й адаптивність у дизайні: як проєктувати зрозумілі та доступні громадські простори». Дискусія про ергономіку стала тематичним продовженням доповіді Вікторії Тітової щодо безбар’єрності — обговорили головні проблеми сучасних громадських просторів у великих містах і підхід до їхнього облаштування, зокрема, ергономічні вимоги, екологічність і стійкість матеріалів. Участь у дискусії взяли: архітектор і засновник громадської організації «Урбанина» Максим Головко, головний архітектор YOD Group Дмитро Дудченко, СЕО ZIKZAK Architects Алеся Карнаухова, провідна архітекторка студії MAKHNO Марина Агафонова, керівник комерційного департаменту бренду ELIO HOME Володимир Коростильов і CEO MDT Group Володимир Товт. Модерував дискусію журналіст PRAGMATIKA.MEDIA Олександр Дмитрук.
Дискусійна панель: журналіст PRAGMATIKA.MEDIA Олександр Дмитрук, головний архітектор YOD Group Дмитро Дудченко, СЕО ZIKZAK Architects Алеся Карнаухова, CEO MDT Group Володимир Товт, комерційний директор ELIO HOME Володимир Коростильов, провідна архітекторка MAKHNO Марина Агафонова та засновник ГО «Урбанина» Максим Головко
Модератор розпочав із відсилання до вислову британського урбаніста Бена Роджерса, який вважає, що успішність і демократичність соціуму прямо пов’язана з різноманіттям громадських просторів. «Чим більш різноманітні й активні громадські простори, тим суспільство стає більш рівноправним, успішним і демократичним. Чому так? Чому громадські простори є таким важливим складником міської тканини?»
Своїми думками поділився архітектор Максим Головко: «У нас кожна революція починається в публічному просторі — ось тому він такий важливий. Публічний простір має значення, бо там люди зустрічаються і щось роблять, там ми можемо бачити один одного, а що важливіше — бачити тих, хто нам не завжди подобається. Якщо ми самі вирішуємо, який вигляд матиме наш офіс чи житло, то в громадському просторі ми бачимо, як виглядає наше місто, громада й уся країна. Громадський простір потрібен, щоб вийти за межі своєї бульбашки».
Володимир Коростильов, Марина Агафонова та Максим Головко. Максим вважає, що відкриті громадські простори Києва спроєктовані неправильно
У цьому контексті Максим згадав про Вокзальну площу в Києві як приклад громадського простору, що оприявнює весь зріз нашого суспільства: «Навряд чи комусь там сильно подобається, зате в таких громадських просторах ми можемо бачити реальність. Вокзальна площа — гарний приклад того, який вигляд українське суспільство має зараз».
З іншого боку, Максим Головко розкритикував доступність Вокзальної площі та її ергономічний компонент: «Неправильно спроєктоване все: площа ніколи не проєктувалась так, щоб бути зручною для людей. А оскільки вона із часом розбудовувалась, то помилки лише накопичувались. Хороший приклад, чому Вокзальна площа не ок і не спроєктована для людей — вхід до метрополітену на станції “Вокзальна”. Усі ж бачили, що деякі двері в метро “Вокзальна” зачинені? Це рішення керівництва метро, щоб усередині не було тисняви. Тобто такими “інструментами” доводиться виправляти погані проєктні рішення на площі».
Вигляд Вокзальної площі в Києві з висоти пташиного польоту: очевидна пріоритизація приватного транспорту та відсутність доступності для пішоходів. Фото: «Агенти змін»
У 2020 році громадська організація «Агенти змін», співзасновником якої є Максим Головко, представила проєкт реконструкції Вокзальної площі, який команда «Агентів» розробила разом зі студентами курсу урбан-дизайну. Новий проєкт пропонував повернути на площу лінію трамвая, відокремити смуги для громадського транспорту та пріоритезувати рух пішоходів. Проєкт передали на розгляд міській владі, але до його реалізації не дійшло.
Володимир Коростильов, Марина Агафонова та Максим Головко. Марина Агафонова з MAKHNO переконана, що пріоритетом у громадських просторах має бути безпека
Попри те, що ергономічні стандарти та норми повинні бути базою під час проєктування громадських просторів, архітектори першочергово повинні дбати про безпеку, вважає архітекторка студії MAKHNO Марина Агафонова: «Норми проєктування від Нойферта, ДБН — це базові речі, які вже вивчені та продумані. Під час створення будь-якого простору, коли розумієш його функцію, ти використовуєш ці базові норми як основу. Але передусім — безпека. Якщо ми говоримо про організацію якогось парку, то доріжки, тротуари мають бути безпечними й доступними для всіх, щоб люди не травмувались, освітлення має бути продуманим, щоб видимість була достатня».
Олександр Дмитрук, Дмитро Дудченко, Алеся Карнаухова, Володимир Коростильов, Марина Агафонова та Максим Головко
Утім, Максим Головко вважає, що недостатньо думати про людину і громадський простір «визначеними параметрами Нойферта». «Я раніше не зважав, але тільки зараз до мене починає доходити, що, власне, так нас і навчають — бути архітекторами з фільтром через Нойферта та ДБН, нібито там уже все вказано і прописано, а єдине наше завдання — дотримуватись цих норм, і все буде добре. Виявилось, що це не так. Це робить тільки гірше, бо архітектори стають заручниками виконання вказівок, забуваючи про реальних людей. Тому, коли ми говоримо про комфортний простір, слід розуміти, що всі норми можна адаптувати, вони не є законом, навпаки, слід створювати нові правила. Насамперед потрібно почати з досліджень — спілкуватися з людьми й запитувати, як їм комфортно».
Максим Головко: “Нас навчають бути архітекторами з фільтром через Нойферта та ДБН-и, нібито єдина наша задача дотримуватись цих норм і все буде добре. Виявилось, що це не так. Це робить тільки гірше, бо архітектори стають заручниками виконання вказівок, забуваючи про реальних людей”
Дмитро Дудченко, Алеся Карнаухова та Володимир Товт. Дмитро Дудченко вважає, що перед проєктуванням будь-якого простору архітектори мають ставити себе на місце користувача
Думку Максима Головка підтримав головний архітектор YOD Group Дмитро Дудченко, який прибув на архітектурний саміт і перебував на сцені в кріслі колісному. Дудченко зізнався, що він проводить експеримент — тестує міські та приватні громадські простори на доступність. «Це мій експеримент — пересуваючись на кріслі, я розумію, наскільки недоступними є наші громадські простори. Інклюзія та безпека мають бути основою, на яку архітектор має звертати увагу під час проєктування будь-якого простору. Мало того, архітектор завжди має приміряти на себе роль користувача простору. А користувачі бувають різними — в нашій країні з кожним днем стає все більше людей з інвалідністю. Це дуже актуальна проблема, її вирішення має бути одним із пріоритетів. Ми говоримо про важливі речі — про ергономіку, тактильність, атмосферу. Але якщо ми не закриємо пріоритетні речі — просто немає сенсу рухатись далі», — заявив Дмитро.
Головний архітектор YOD Group Дмитро Дудченко провів експеримент: прибув на саміт на колісному кріслі, щоб протестувати простір на інклюзивність
Алеся Карнаухова, СЕО ZIKZAK Architects, змістила фокус із міських публічних просторів на квазіпростори — заклади й установи, які належать підприємцям. На думку Алесі, проблемою муніципальних громадських просторів є те, що їх проєктуванням та облаштуванням займаються державні чи муніципальні підприємства, натомість квазіпростори створює бізнес, об’єднавшись з архітектурними студіями: «Бізнес створює естетику й комфорт, у нього на це є ресурси. В ідеалі архітектурні студії мають виступати від обличчя громади, й тоді вдасться реалізувати такі гармонійні простори».
Дмитро Дудченко, Алеся Карнаухова та Володимир Товт. Алеся Карнаухова: «У доступних громадських просторах має бути приємно всім нашим органам чуттів»
«Я вважаю, що доступні громадські простори — це й про безбар’єрність, безпеку та комфорт. Вони повинні задовольняти всі наші п’ять органів чуттів. Твоєму зору має бути приємно, твій слух не має бути перевантажений, тактильність повинна бути комфортною, ти повинен довго посидіти на стільці й у тебе не має боліти спина. Тобі має бути безпечно в цьому місці в будь-яку погоду», — додає Карнаухова.
Алеся Карнаухова, Володимир Товт і Володимир Коростильов. Володимир Товт розповів про важливість екоматеріалів у громадських просторах
CEO MDT Group Володимир Товт наголосив на важливості використання в громадських просторах екоматеріалів. Особливо, на його думку, такі матеріали слід використовувати в дитячих закладах, лікарнях, реабілітаційних просторах. Компанія MDT Group, яка спеціалізується на виготовленні сучасних покриттів, допомагала в реалізації проєктів медичних клінік у Києві, а також дитячих магазинів: «Екологічність — не лише тренд, це й одна з базових вимог в облаштуванні таких просторів. Дуже важливе походження матеріалу, його якість — тому на кожен продукт важливо отримати екологічну декларацію; це документ, що містить усі характеристики виробу після оцінки незалежними агентствами. Також дуже важливу роль відіграє життєвий цикл продукту — аби він був якнайдовший, ми використовуємо матеріали, що на 98% складаються з екологічних речовин».
Володимир Коростильов, комерційний директор бренду ELIO HOME
Володимир Коростильов: “Правильно спроєктований та ергономічний простір — той, куди суспільство хоче повертатись. Це і про функцію, і про естетику, і про концепцію. Це ключова цінність, над якою ми маємо замислюватись, проєктуючи усі типи громадських просторів, у тому числі й комерційні”
Комерційний директор бренду ELIO HOME Володимир Коростильов акцентував також на важливості зносостійких матеріалів під час облаштування громадських просторів. ELIO HOME безпосередньо відповідала за меблеву концепцію таких масштабних проєктів, як Конгресно-виставковий центр «Парковий», IQ Business Center від KAN. «Суспільство утворюється на стику різних публічних просторів — в офісі, на майдані, на вокзалі чи деінде. Правильно спроєктований ергономічний простір — той, куди суспільство хоче повертатись. Це і про функцію, і про естетику, і про концепцію. Це ключова цінність, над якою ми маємо замислюватись, проєктуючи всі типи громадських просторів, зокрема й комерційні», — сказав Володимир Коростильов.
Засновник ГО «Урбанина» Максим Головко: «Орієнтиром для архітектора мають бути найвразливіші групи населення: якщо громадський простір буде доступним для них, то для решти він стане зручним автоматично»
Максим Головко, підсумовуючи, нагадав, що вимагати доступних і якісних громадських просторів — це право громади, адже публічний простір належить безпосередньо людям: «Коли ми говоримо про публічні простори, у нас чомусь є лише два актори, які можуть на них впливати: якась держава у вакуумі та бізнес. Насправді є ще третій — це ми. Ми є головним замовником громадських просторів, які облаштовуються виконавцями — муніципалітетом, якому ми сплачуємо податки. Ми про це постійно забуваємо, але ми самі собі повинні робити простори, де нам має бути комфортно. А для кого вони такі мають бути, то найкращою підказкою є найвразливіші групи населення: якщо громадський простір буде доступним та зручним для дітей і маломобільних, то для решти він стане зручним автоматично».
