Українська відповідь на slow living
Тенденція у відпочинку, народжена часом, — комфортна усамітненість, це зазначають запрошені нами до розмови експерти.
Гарна локація і природа поряд, якісно облаштоване помешкання, можливість відновитися в колі найближчих людей зараз стали більш важливими й доречними, ніж гучні вечірки або вщерть заповнена подіями програма.
Карпати підходять для цього ідеально.
Залізнична станція Татарів-Буковель. Фото: AnnDrazh на wikimedia.org
Концепції гармонійного життя і простого щастя, як-от хюґе, лагом або slow living, уже не один рік популярні в багатьох країнах світу, в Україні отримали дещо нову ітерацію, в якій дуже багато рівнів.
Зокрема, це бажання не відкладати на потім мрії і жити «по серцю», незважаючи на можливі складнощі. Також рішення, пов’язані з адаптацією до нових життєвих ситуацій, планування майбутнього, прагнення безпеки — як особистої, так і для власного майна, коштів та інвестицій.
Тому і клієнтських запитів, і пропозицій щодо продажу земельних ділянок, гірської нерухомості, а також варіантів оздоровлення й туристичного дозвілля багато, і цей тренд зберігатиметься надалі. У багатьох містечках і селах, образно кажучи, ще тривалий час «стукатимуть молотки».
Тенденція у відпочинку, народжена часом, — комфортна усамітненість
Курорт — із минулого і до майбутнього
Карпатами можна гуляти довго, і багато де знайдуться привабливі куточки для нового готелю чи садиби, але ми зосередимося на підгірській частині Івано-Франківщини.
Для багатьох українців знайомство з Карпатським краєм і його курортами розпочинається саме звідси, з приїзду в Яремче — місто, яке має відповідний титул «Воріт Карпат», або в сусідні Ворохту чи Татарів.
Вибір цей зрозумілий: зручна логістика (автомобільна та залізнична), близькість Буковелю — до нього звідси рукою подати, наприклад, із Татарова до лижних витягів лише 15 кілометрів.
Водночас у невеликих селищах, розпорошених у долині біля ріки Прут, досі зберігається некваплива атмосфера. Тут можна відчути магію місця й відпочити від гучних атракцій і натовпу. Зовсім поруч Карпатський національний парк, і межа між будинками та заповідними лісами й луками часто ледь відчутна.
Через те, що багато українських морських курортів зараз недоступні або не надто безпечні, люди активно приїжджають в Карпати і влітку
Поштова листівка з курортного Татарова з видами вілій і пансіонатів. Джерело фото: kresy.org.pl
Цікаво, що будівельний бум, свідками якого ми є зараз, на Гуцульщині не перший.
Трохи більше ста років тому, за часів панування Австро-Угорщини і згодом Польщі, ця місцевість уже мала статус елітарного лікувального та оздоровчого курорту.
Яремче, Микуличин, Ямну та Дору (наразі приєднані до Яремче), Татарів, Ворохту в будь-яку пору року відвідували гості з усієї Європи, українська інтелігенція. Кожен обирав собі варіант за смаком і фінансовими можливостями. В долині біля Прута розташовувалися десятки, якщо не сотні елегантних пансіонатів, готелів і вілл, які тут називають віліями.
У 1930-х роках існував лижний маршрут «Гуцульський».
Богдана Фаштрига, директорка Музею етнографії та екології Карпатського краю
Директорка Музею етнографії та екології Карпатського краю Богдана Фаштрига розповідає: особливо активно інфраструктура почала зростати після будівництва гілок залізниці, перші поїзди почали курсувати тут наприкінці ХІХ століття, з’явилася низка станцій.
У 1984–1896 рр. біля Яремче побудували величний віадук, його остання арка вважалася на той час найбільшою в Європі. На жаль, міст не зберігся до нашого часу, переправу через Прут було двічі підірвано: в часи Першої світової — російською армією, Другої світової — німецькою. У 1984 р. з’явився і кам’яний віадук у Ворохті, він залишається особливою частиною місцевих пейзажів і сьогодні.
Назагал залізничні мости на Прикарпатті вражали своєю технічною довершеністю і значно випереджали загальноєвропейський і світовий досвід.
Залізницю проклали не для туризму, а для промисловості, головно лісозаготівлі, але завдяки цьому покращилася і досяжність. Власне, це залишається перевагою місцевості й зараз.
Частина австрійських і польських вілій збереглася дотепер, щоправда, вони переважно пристосовані під приватне житло, заклади або громадські установи — з прибудовами, зміною планування чи оздоблення.
Історичний залізничний віадук у Ворохті. Фото: Getty Images
Краєзнавиця підкреслює надзвичайну різноманітність атракцій для гостей на курортах того часу: «Великі гарні вілли мали воду й електрику, навіть до того, як їх провели централізовано. Там можна було відпочивати в літній або зимовий сезон. Узимку — лижі, а влітку — прогулянки та походи в гори, по суті, як і зараз.
Поляки мали гарну фантазію і розвивали курорт неймовірно. Наприклад, існував вагон-басейн, який їздив залізницею. Були дуже популярними прогулянки на бричках. Біля річки Жонка, де зараз водозабір для Яремче, по вкладеній бруківці возили панство. В гончарній майстерні Гільовських гостям можна було виготовляти вироби з глини. Я б хотіла перенестися в той час, щоб подивитися, як вони це робили».
Розташування будинків та інфраструктури TYSHA підтримує ідею комфорту, приватності відпочинку. Рендери надані авторами проєкту
Півострів тиші
Естафету в розвитку рекреаційного потенціалу регіону прийняли сучасні готельєри та забудовники.
Саме в Татарові зараз будують готельний комплекс під назвою TYSHA. Інвестиційний проєкт став спільним для девелопера заміської нерухомості В’ячеслава Резніченка та експерта з будівництва готельних комплексів у Карпатах, співзасновника й керівного партнера будівельної компанії Build Trust Єгора Клименка.
Єгор Клименко та В’ячеслав Резніченко — співзасновники інвестиційного готельного проєкту TYSHA в Карпатах
Ми поговорили з Єгором Клименком про те, як це — будувати в українських горах зараз і які ідеї авторам важливо втілити у власному проєкті.
Build Trust має майже десятирічний досвід будівництва «під ключ», реалізує в Україні проєкти різної типології й останніми роками розвиває саме напрям будівництва в гірській місцевості.
Наразі в «Тиші» завершені та приймають гостей два з десяти будинків першої черги, тож можна підбити певні підсумки.
Комплекс TYSHA розташований у с. Татарів на березі річки Прут. Рендери надані авторами проєкту
Єгор Клименко розповідає: коли під час вибору ділянок для будівництва вони побачили галявину на околиці Татарова, то зрозуміли, що пошуки можна зупиняти.
Назву для готелю підказала карпатська природа й обрана девелоперами земельна ділянка
«Для нас дуже важливо, щоб TYSHA мала вигляд єдиного комплексу, без взаємодії з архітектурою сусідніх будинків. Щоб було особливе відчуття краси і приватності, — пояснює він. — Коли маєш досвід будівництва в горах і бачиш, як це роблять інші забудовники, відбувається певна профдеформація, або деформація надивленості, якщо це можна так назвати. Зараз у Карпатах багато хто будує на схилах, коли будинки йдуть каскадом. При цьому ті, що стоять нижче, не мають закривати вид розташованим вище. Та на практиці так відбувається не завжди, через це вид на гори стає дуже умовним.
Спочатку ми теж планували будувати на схилі, але швидко відмовилися від цієї ідеї. Дивилися багато ділянок, проте різні чинники не дозволяли сказати, що це саме те, що нам потрібно. Ми хотіли, щоб поряд була річка, для роботи готелю потрібні нормальні під’їзні шляхи.
Ділянок, схожих на цю, просто не було. Рівна галявина, розташована в унікальному місці поряд із рікою Прут, звідти відкриваються прекрасні види на гори й воду. Ми прозвали це місце “півостровом Тиші”, бо річка огинає майже всю ділянку півколом.
Поруч немає сусідів, і ці умови ідеально підійшли для реалізації нашого проєкту. Ми хотіли, щоб він відрізнявся від інших, був нетривіальним і щоб це була крафтова історія».
Співавтор «Тиші» згадує, що в команді були деякі побоювання щодо підтоплення ділянки під час сезонних паводків, притаманних місцевості: «Ми проконсультувалися з геологами, які підняли архіви з даними про повені минулих років і запевнили нас, що за такого розташування біля Прута будинкам нічого не загрожує».
«Те, що сьогодні відбувається з будівельним ринком Буковелю і загалом Карпат, уже називають “Буковельським феноменом”», — Єгор Клименко
Клименко продовжує: «Коли звикаєш будувати в містах і починаєш робити це в гірській місцевості, то стикаєшся з тим, що потрібні зовсім інші підходи. Весь процес будівництва в горах — це виклики щодня. Наприклад, складні під’їзди та умови для розвантаження, погодні умови. Треба обирати іншу техніку, меншими вантажівками перевозити матеріали. Все це накладає свій відбиток і певним чином зумовлює вибір проєктів.
Проте ми були готові до цього, бо мали досвід роботи і в більш складних умовах, із гіршими заїздами та більш крутими схилами».
Особливості с. Татарів — його довжина 25 км вздовж річки Прут, близькість до Буковелю і Карпатського національного природного парку. Джерело фото: tourmkr.co
Після того, як рішення було ухвалене, TYSHA з’явилася в Татарові швидко; за словами Єгора Клименка, від отримання дозволу на будівництво до завершення двох будинків 1-ї черги та прилеглої інфраструктури минуло лише 100 днів:
«Ми не планували чекати, поки буде завершене все будівництво, а потім займатися інфраструктурою, тому вже зараз із запланованої інфраструктури першої черги реалізували все, крім басейну. Його завершимо ближче до літа.
“Тишу” вже відвідують гості, їм комфортно тут перебувати, є зони для відпочинку, традиційні чани. В першій черзі заплановані 10 будинків, у 2-й і 3-й черзі також запроєктовані SPA-комплекс і ресторан».
Будівництво та експлуатація готелю передбачають мінімальне втручання в природу, були збережені всі дерева і трав’яний покрив. Рендери надані авторами проєкту
Девелопер розповідає: те, що сьогодні відбувається з будівельним ринком Буковелю й загалом Карпат, уже називають «Буковельським феноменом».
«На Захід України, в Карпати, Буковель, прийшла велика кількість забудовників. Це збіглося з відкладеним попитом у інвесторів, які накопичили кошти, і все почало дуже стрімко розвиватися. Проте велика кількість готелів, котеджних містечок, що вже з’явилися і проєктуються, розраховані їхніми девелоперами на те, щоб створити більше квадратних метрів, виручити більше відсотків з їх продажу, далі передати в управлінську компанію для обслуговування й на цьому завершити стосунки із цим проєктом. Ми захотіли піти далі й бути постійно присутніми в проєкті.
Разом з архітекторами ми створювали “Тишу”, обирали місце для неї, будували й будемо надалі оперувати власною управлінською компанією. Вже зараз є і відділ продажів, і керівна компанія, працівники якої управляють будинками як орендним бізнесом. Це вийшло за рамки суто девелопменту».
Єгор Клименко: «Багато готелів, котеджних містечок, що з’явилися і проєктуються, розраховані їхніми девелоперами на те, щоб створити квадратні метри, виручити більше відсотків з їх продажу, передати в управлінську компанію і на цьому завершити стосунки із цим проєктом. Ми захотіли піти далі»
На думку Єгора Клименка, за пару років котеджні містечка, які зараз будуються, будуть завершені, конкуренція зросте:
«Треба розуміти це і створювати не масмаркет, а якісний продукт. Продаж квадратних метрів і їх заселення — абсолютно різні речі. Люди купують подешевше, за більші обіцянки окупності, але потім у них виникне питання: як же все це здати в оренду й заповнити? Якщо клієнтам є з чого обирати, вони обиратимуть цікаву історію».
Єгор Клименко: «Якщо клієнтам є з чого обирати, вони обиратимуть цікаву історію»
Розпилювання колоди на дошки, гора Піп Іван, Рахівщина, 1934 р. Фото німецького фотографа Вальтера Мьобіуса. Джерело: Deutsche Fotothek
За деревом дерево
Якщо зануритись у цікаві й крафтові історії, то головним матеріалом для будівництва на Гуцульщині завжди була деревина. Сама назва селища Ворохта за деякими краєзнавчими розвідками походить від діалектного «ворохи» — «дрова».
Дослідники місцевого зодчества відзначають сталість гуцульської архітектури — у різних регіонах Гуцульських Карпат будівельні практики відрізнялися несуттєво, значно менше, ніж говірки, назви побутових речей або одяг. І зараз хати ставлять дуже схожими на ті, якими вони були в давнину.
Музей «Хата-ґражда» у с. Криворівня Верховинського району, створений на основі гуцульського будинку-фортеці 1858 р. побудови. Місце зйомок стрічки «Тіні забутих предків». Фото: verkhovyna.life
Для будівництва зрубної гуцульської хати використовували колоди, які кололи вздовж і поєднували між собою простими або складними замками (вирізаними в деревині пазами). Так будували все, від житла до приміщень господарського призначення та культових споруд. Коли з’явилися пилорами, які гуцули називали тартаки, деревину почали пиляти. Зараз для цього використовують сучасні верстати й техніку.
Особливою для Гуцульщини є хата-ґражда, або хата-фортеця. У ґраждах головна житлова будівля об’єднана з господарськими прибудовами спільним дахом, а стіни слугують огорожею. Такі гуцульські «твердині» були надійним прихистком від диких тварин або незваних гостей.
Найвідомішу нині гуцульську ґражду, побудовану в 1858 р., що нині працює як музей, можна знайти в селі Криворівня. Подорож цими місцями свого часу надихнула Михайла Коцюбинського на написання твору «Тіні забутих предків» (і саме в Криворівні відбувалися зйомки кінострічки за твором).
У Татарові розташована ще одна пам’ятка — дерев’яна Дмитрівська церква 1870 р. побудови.
Богдана Фаштрига згадує, що під час будівництва місцевих турбаз, санаторіїв, інших об’єктів у часи срср часто теж враховували принципи гуцульської архітектури. В якості прикладу можна згадати ресторан-музей «Гуцульщина» в Яремче, зведений у 50-х роках. Своєю унікальністю він завдячує участі майстрів-різьбярів — братів Кіщуків із с. Косів.
Виготовлення ґонти. Джерело фото: radiosvoboda.org
Єгор Клименко розповідає, що для проєкту TYSHA розглядали багато варіантів будівництва і врешті-решт зупинилися на каркасній технології.
«Ми перебирали різні типології, бо Build Trust зазвичай зводить капітальні будівлі. Та коли побачили ідеальну галявину — зрозуміли, що привезти сюди бетономішалку і блоки та зруйнувати природу було б злочином.
Довго обирали, що саме буде найкращим сучасним варіантом для TYSHA: будинки з використанням SIP-панелей, модульні, з металевим чи дерев’яним каркасом. Врешті-решт за основу взяли скандинавський каркасний будинок, але багато чого додали до нього свого.
Ми співпрацюємо з професійною командою, яка зводить такі об’єкти в Україні більше 7 років, і повністю віддали їм підряд на будівництво», — пояснює Клименко.
Те своє, що девелопери додали до «Тиші», — це зокрема й оздоблення будинків традиційною українською ґонтою.
Дахи гуцульських будинків традиційно вкривали й криють колотою смерековою дошкою
Дахи гуцульських будинків традиційно вкривали й досі криють колотою смерековою дошкою. Рівну називають драницею, конусоподібну — ґонтом або ґонтою. Така дерев’яна «черепиця» також має спеціальні пази.
Для виготовлення ґонти в Карпатах використовується деревина смереки. Майстри, які розуміються на старих технологіях, знають, що зрізати дерево для її виготовлення треба в певний час і пору року, щоб готове покриття служило довше.
Дахи з ґонту в давнину гуцули тирували: вкривали спеціальним розчином — тиром, у складі якого була випарена місцева нафта. Від цього покрівля темніла і ставала стійкою до вологи та інших впливів.
Фасади будинків TYSHA виконані з дерева і фальцевого металу. Для оздоблення використали традиційну ґонту. Фото надані авторами проєкту
Єгор Клименко згадує, що вибір матеріалів для зовнішнього оздоблення «Тиші» був особливо цікавим етапом роботи:
«Фасади будинків повністю зроблені з дерева і фальцевого металу. Для оздоблення використали традиційну ґонту. До речі, такий матеріал для покрівлі використовують не лише у нас у Карпатах, а і в Німеччині, США, Канаді, але з деякими варіаціями щодо порід дерева та форми дощок.
Виготовлення елементів — досить складний процес, для правильної ґонти автоматизованої лінії чи верстатів немає. Кожна колеться майстрами вручну, тому це забирає час».
Девелопер говорить: проблема також і в тому, що майстрів, які досі виготовляють саме традиційну ґонту, і сировину для неї знайти доволі важко. Або нема якісного дерева, або людей-фахівців. Багато з них уже в поважному віці й не беруться виконувати замовлення. У воєнний час деякі ґонтарі та майстри-різьбярі, які володіють автентичними техніками, перебувають на фронті.
Клименко розповідає, що обраний проєкт і тип оздоблення для «Тиші» виправдали себе.
«Нам казали, що такий тип будинку — як термос: у ньому тепло взимку і прохолодно влітку. Ефект досягається за рахунок того, що на каркасі багато шарів, це мембрани — паробар’єр та гідробар’єр, утеплювачі, оздоблювальні матеріали, між якими є повітряні прошарки. Ми до кінця не вірили, що це дійсно так, але зараз, коли будинки вже запущені в експлуатацію, впевнилися в цьому. Якщо вимкнути всі прилади, що опалюють будинок, і ввечері запалити камін на першому поверсі, то на другому поверсі вночі захочеться відкрити вікно. Будинки теплі й енергоефективні», — говорить він.
У будинках TYSHA тепло взимку і прохолодно влітку, особливості каркасу й утеплення роблять їх енергоефективними. Фото надані авторами проєкту
У будинках TYSHA тепло взимку і прохолодно влітку, особливості каркасу й утеплення роблять їх енергоефективними. Фото надані авторами проєкту
У будинках TYSHA тепло взимку і прохолодно влітку, особливості каркасу й утеплення роблять їх енергоефективними. Фото надані авторами проєкту
У будинках TYSHA тепло взимку і прохолодно влітку, особливості каркасу й утеплення роблять їх енергоефективними. Фото надані авторами проєкту
Девелопер каже, що громада прийняла «Тишу» добре, і їм дуже пощастило із сусідами. Він пишається тим, що під час будівництва «Тиші» максимально вдалося зберегти трав’яний килим і дерева:
«На галявині не було густого лісу, тому нам не довелося вирізати дерева. Всі, що росли на ділянці, збережені. Під великими соснами ми збудували гарні тераси, місця для відпочинку, гойдалки.
Будинки зведені на палях, тому трав’яний покрив теж не постраждав, нам лише треба було пробурити отвори під ці конструкції».
«Будуючи в Буковелі, я інколи стикався з відчутними проблемами. Сусіди, м’яко кажучи, були не дуже раді нас бачити, незважаючи на те, що продали земельну ділянку. Коли ми розпочинали проєкт у Татарові, то одразу транслювали, що у нас є бажання інтегруватися в громаду. Тобто ми тут не для того, щоб просто щось збудувати, заробити кошти і зникнути, а хочемо, щоб територія розвивалася, і зацікавлені в цьому так само, як і місцеві мешканці. Також сусіди оцінили наш підхід до будівництва: те, що ми мінімально втручалися в природу. Найближчий сусід у нас лише один, із ним склалися товариські стосунки», — додає Єгор Клименко.
Під час будівництва «Тиші» максимально вдалося зберегти трав’яний килим і дерева
TYSHA є інвестиційним проєктом, тобто в готель можна не тільки приїхати відпочити, а й стати власником будинку. Фото надані авторами проєкту
Клименко акцентує на особливому розташуванні «півострова Тиші» та перевагах для його мешканців і гостей.
«Зараз люди хочуть затишного відпочинку і почуватися добре вже там, де знаходяться. Особливо коли приїжджають на декілька днів перезавантажитися від міста: їм узагалі не хочеться нікуди виходити, вони перебувають на території готелю, гуляють стежками навколо, і цього абсолютно достатньо. Коли ти маєш усю необхідну інфраструктуру, можеш, наприклад, увечері попаритися в бані або в чані й повернутися в халаті додому, а не сідати в машину чи викликати таксі і їхати кудись.
TYSHA є інвестиційним проєктом, тобто в готель можна не тільки приїхати відпочити, а й стати власником будинку. Фото надані авторами проєкту
Татарів — курорт для спокійного сімейного відпочинку, але для тих гостей, які хочуть проводити час більш активно, опцій теж багато. Ми не бачимо сусідів не тому, що розташовані далеко, а через особливості місця. До залізничної станції 5 хвилин машиною, неподалік супермаркет і автозаправка, за 15 хвилин можна доїхати до Буковелю.
Імовірніше, TYSHA не є комплексом для гостей, які катаються на лижах щодня з ранку до вечора, але для родини, яка приїжджає в Карпати на тиждень і хоче приділити катанням два-три дні — це гарний варіант».
Ресторан-музей «Гуцульщина» у Яремче, збудований у 1965 р. Джерело фото: iftourism.com
Богдана Фаштрига має власний досвід управління невеликим місцевим готелем і будинком у лісі, який можна орендувати. Вона констатує: останні кілька років туристи приїжджають на карпатські курорти, бажаючи усамітнення.
«Місто, цивілізація діють на людей. Через війну це все дуже посилилося, багато хто відчуває тривожність або переживає депресивні стани. Зараз гості хочуть комфортної ізоляції, щоб у будинку було все необхідне, включно з гарним інтернет-зв’язком, але щоб усе це було десь у лісах, подалі від міста. На мою думку, наразі великі готелі, особливо без SPA-зони, ризикують бути незаповненими, передусім у зимовий сезон.
Через те, що багато українських морських курортів зараз недоступні або не надто безпечні, люди активно приїжджають в Карпати і влітку. Якщо ситуація нагадуватиме минулорічну, найімовірніше, буде багато гостей у різних готелях. Проте саме будинки, а не номери, вочевидь, користуватимуться більшим попитом».
Дерев’яна церква Дмитра Солунського в с. Татарів збудована у 1870 р., відновлена у 2010-х рр. Пам’ятка архітектури національного значення. Джерело фото: woodenroute.ekarpaty.com
Вона розповідає, що в регіоні наразі з’являються різні нові об’єкти, зокрема й великі комплекси, проте, з погляду місцевих жителів, вони не завжди влучно доповнюють навколишні пейзажі.
«Повертаючись до історичних польських та австрійських вілл — вони мали свій витриманий стиль, їх продумано вписували у рельєф і місцевість. Якщо поїхати, наприклад, в Австрійські Альпи, то ми побачимо, що тамтешні архітектори і власники завжди думають про оточення, про те, яким буде цілісний ансамбль. У закордонних курортних містечках у горах переважно немає великих готелів.
Якщо тут у нас неконтрольовано зводити високі будівлі, вони закриватимуть види на гори або відомі природні пам’ятки. Багато людей уже не побачать усієї краси, за якою вони і приїжджають у Карпати.
Богдана Фаштрига: «У кожному місті є будівлі, які складаються зі скляних, металевих, бетонних конструкцій, а от саме таких, як у нас тут, — немає»
У кожному місті є будівлі, які складаються зі скляних, металевих, бетонних конструкцій, а от саме таких, як у нас тут, — немає.
Інший момент — у тому, що місцеві комунікації, інженерні системи старі й не розраховані на потужності велетенських готелів, так само водозабір, збудований у 50-х–60-х роках минулого століття, не передбачає такої кількості користувачів», — зазначає директорка музею.
Богдана Фаштрига висловлює ще одне побажання. За її словами, було б добре, якби компанії, що приходять будувати в Карпати, більше взаємодіяли з місцевими громадами і брали участь в інфраструктурних проєктах для регіону. Втілювали не лише житлові або готельні комерційно успішні проєкти, а й такі, що допоможуть гостям знати більше про Карпатський край, сприятимуть якісному дозвіллю мешканців і туристів, — наприклад, музеї, крафтярські майстерні, культурні центри.
Будівля, в якій зараз працює міськрада м. Яремче, в минулому — відомий готель Гануса. Джерело фото: kurs.if.ua та Maxim Gavrilyuk на wikipedia.org
Відповідаючи на питання про роль архітекторів і забудовників у збереженні обличчя Карпат, Єгор Клименко говорить про те, що вік багатьох старих садиб, на жаль, минає. Через кілька років, можливо, через десяток більшість із них потребуватимуть значної або повної реновації, щоб зберегтися та залишатися привабливими, цікавими для відвідувачів і туристів. Деякі зникнуть назавжди, і поруч або замість них неминуче виростуть нові, молоді об’єкти. Вплинути на те, які саме, має бути до снаги клієнтам і девелоперам.
Розумні інвестиції
Ми вже зазначили, що TYSHA є інвестиційним проєктом. До готелю можна не тільки приїхати на відпочинок, а й стати власником будинку, використовувати його для себе або здавати в оренду.
«Коли через декілька років пропаде романтика — з’являться проблеми, які потрібно буде вирішувати», — Єгор Клименко
Комплектація й меблювання будинків дозволяють розміститися і родинам, і групам гостей різного віку та статі, наприклад, для групових турів, ретритів. Рендери надані авторами проєкту
Ми запитали у співавтора проєкту, чи вплинув цей фактор на те, як організований комплекс і яка його інфраструктура, щоб готель краще відповідав запитам клієнтів-інвесторів.
«Для інвесторів, що купують цей і будь-який проєкт як бізнес, важливо, щоб надалі він був ефективним із погляду управління. Вони розуміють, що комплекс має якісно відповідати потребам гостей для того, щоб бути завантаженим 12 місяців на рік. Це і враховувалося під час проєктування. Ми зробили гарну архітектуру та гарний дизайн, підібрали якісні матеріали зовнішнього і внутрішнього оздоблення. Комплектація й меблювання будинків дозволяють зручно розміститися родинам, парам, групам гостей різного віку та статі, наприклад, для групових турів, оздоровчих ретритів.
Єгор Клименко: «Якщо ти приїжджаєш у свій гірський будинок лише пару разів на рік — краще “закрити” романтику і передати турботи про його експлуатацію керівній компанії»
Ще один момент, на який я хотів би звернути увагу: для багатьох людей, які хочуть мати будинок у горах, це романтична історія. Приїхати взимку, запалити камін, усе те, що ми бачили в фільмах. Деякі гості приїжджають до нас і кажуть: я хочу будинок для себе, не для того, щоб здавати його в оренду. Але коли ми починаємо запитувати — як часто ви приїжджаєте в гори, хто буде його обслуговувати, робити прибирання і якісь поточні ремонти, то вони починають задумуватися.
Утримання будинку в гірській місцевості, якщо ти відвідуєш його лише пару разів на рік, не є економічно рентабельним і доцільним. У цьому разі краще “закрити” романтику. Бути власником, але передати турботи про експлуатацію керівній компанії. Так ви будете розуміти, що в будь-який момент будинок готовий для вас або гостей, у ньому тепло й прибрано і він ще й приносить заробіток.
Потенційним власникам нерухомості в горах варто враховувати, скільки разів на рік вони планують відвідувати будинок і хто буде його обслуговувати. Фото надані авторами проєкту
В іншому ж випадку, коли власник приїде на відпочинок, то буде займатися не ним, а вирішенням експлуатаційних проблем. Не скажу, що ми переконуємо, проте радимо: краще володіти будинком, але так, щоб з усіма завданнями щодо експлуатації працювала керівна компанія».
Будівництво в горах — це справді виклики щодня. Та, здається, головні з них давно не корелюються з особливостями рельєфу, природними умовами чи специфічною технікою. Вони — в повазі до минулого й відповідальності перед майбутнім, у розумінні ролі і доцільності проєктів, гарному смаку. Відповідаючи на такі виклики, можна зробити процес трансформації курортів Карпат максимально етичним та екологічним.
