Визначення «фасад», яким нині ми користуємося, не задумуючись про витоки, походить із розмовної латини. Слово facia, «обличчя», далі пішло в італійську та французьку мови, зрештою перетворившись на facade. До речі, в українській будівельній традиції здавна говорили «чоло» — сенс практично той самий.
Вважається, що системно називати фасадом зовнішній бік або передню частину будівлі, що виходить на вулицю чи відкритий простір, в архітектурних практиках почали в XVII столітті. Але саме як «обличчя» будинків їх сприймають уже дуже давно.
Як давно? Напевне, з того моменту, коли зовнішньому вигляду споруд, естетиці, декоруванню фасадів стали приділяти увагу й вирішили, що це важливо, — тобто вже за перших розвинених суспільств.
Багатовікова історія будівництва й розвитку фасадів у межах різних архітектурних стилів подарували нам безліч типів фасадів, композицій і варіантів їхнього оформлення — від класичних, із візуальними прикрасами, і до модерних — параметричних, із використанням металу, структурного скління.
Світ завойовують вентильовані фасади з різним типом декоративних елементів і навіть медіафасади з використанням світлодіодів — у цьому випадку меседж будівлі стає буквальним, і вона «розмовляє» з перехожими.
З огляду на зміни клімату архітектори сьогодні працюють над адаптивними фасадами — кінетичними, динамічними, модульними, які здатні змінюватися залежно від сезонів, кількості світла, що має потрапляти всередину будівлі, і мають забезпечувати необхідне затемнення, вентиляцію та температурний комфорт. Двошарові фасади не лише надають сонцезахист, а й дозволяють використовувати сонячні батареї для генерації енергії.
Одним із перших інтелектуальних фасадів стали поліхромні «обладунки» штаб-квартири компанії GSW в Берліні (1999 р.).
Будівлі штаб-квартири GSW в Берліні, проєкт агенції Sauerbruch Hutton. Фото: www.sauerbruchhutton.de, ©bitterbredt.de
Втім, вічною і актуальною фасадною класикою повсюдно досі залишаються цегляна кладка, натуральний камінь і тиньк (штукатурка) — те, що в будівництві називають мокрим фасадом. Більшість будівель у віці та архітектурних пам’яток теж мають саме такі фасади.
Незалежно від того, із чого виконаний фасад, сьогодні він має бути активним. Це не про стиль або матеріал, а про те, чи живою є будівля, чи комунікує вона з вулицею навколо за допомогою невеликих крамниць, закладів, доступного першого поверху. Чи допомагає створювати прилеглі громадські простори — гармонійну «зшивку» між будівлею та великим містом. Словом, чи використовує свій потенціал повністю.
Глухі фасади відлякують перехожих, активні ж створюють відчуття безпеки простору, приносять користь спільноті, роблять міські локації більш упізнаваними й оригінальними і навіть знижують кількість ДТП. Активні фасади на вулицях є одною з обговорюваних тем сучасної урбаністики.
«Поліхромія — такий самий потужний архітектурний інструмент, як план і розріз», — архітектор Ле Корбюзьє
У фасадній темі повніше хотілося б розкрити тему кольору.
Велику увагу кольору в архітектурі та його впливу на сприйняття об’єктів людиною приділяв метр архітектури Ле Корбюзьє. У 1931 році була опублікована його праця про теорію кольору «Clavier de couleurs». Ле Корбюзьє був переконаний, що колір здатний формувати простір, створюючи глибину і світлові ефекти, викликати різні емоційні стани у користувачів.
Обираючи колір оболонки майбутнього проєкту, за допомогою фарбування чи оздоблення архітектор може підвищити привабливість будівлі в очах глядача, «подружити» її з довколишнім контекстом — виділити чи навпаки, сховати, акцентувати на призначенні об’єкта.
Про те, як архітектори працюють із кольором в екстер’єрах, ми дізналися у Ярослава Захарченка, провідного архітектора креативного відділу Archimatika.
Ярослав Захарченко, провідний архітектор креативного відділу бюро Archimatika
Він говорить: працювати з кольором у міському екстер’єрі — це водночас і просто, і складно.
«На перший погляд здається, що колірне рішення — це лише фінальний штрих, але насправді колір супроводжує архітектора ще з перших етапів проєктування. Інколи він з’являється інтуїтивно, як природне продовження контексту. А іноді рішення дозріває лише на останніх етапах, коли формується повна картина об’ємів, матеріалів і оточення.
Колір — це не “небезпечний” інструмент. Навпаки, саме колір дозволяє знайти потрібний контраст або гармонію. Особисто мені імпонує робота з протиставленням — наприклад, вносити білі акценти в темну масу будівлі або, навпаки, в білий об’єм — яскраву кольорову деталь, яка “оживляє” композицію. Але важливо пам’ятати, що в місті ми працюємо не в ізоляції, а в контексті. Іноді завдання кольору — не лише створити естетику всередині ділянки, а й підтримати чи делікатно відреагувати на наявну колористику району. Тому архітектор має не просто “фарбувати”, а вести діалог із простором», — зазначає він.
Новий ЖК на Теремках у Києві (проєкт Archimatika) завдяки кольору виступає помітним візуальним маркером території, бере участь у формуванні ідентичності району. Фото надане Ярославом Захарченком
Ярослав Захарченко: «Важливо пам’ятати, що в місті ми працюємо не в ізоляції, а в контексті»
Архітектор прокоментував завдання, які можна вирішити за допомогою тонування зовнішньої оболонки. Цікаво те, що вони можуть доволі відрізнятися на різних поверхах або в різних частинах будівлі.
Ярослав Захарченко говорить: «Тонування фасаду в архітектурі — це не просто вибір кольору. Це спосіб організації візуального ритму, формування ідентичності будівлі, взаємодії з контекстом і, зрештою, — комунікації з людиною. Інколи колірне рішення виконує чисто композиційну роль: допомагає розбити об’єм на фрагменти, зробити його легшим для сприйняття, “зменшити” масштаб. Наприклад, фасад великої будівлі можна візуально розділити за допомогою кольору на кілька логічних частин, щоб вона не зчитувалась, як глуха монотонна маса.
Особливо важливо працювати з першим та останнім поверхами. Перший поверх — це рівень людського контакту: саме тут відбувається основна взаємодія із фасадом. Комерційні приміщення, входи, вітрини, тераси — усе це заслуговує окремого тонального вирішення. Виділення першого поверху кольором чи матеріалом не лише структурує будівлю, а й додає емоційної виразності там, де вона найбільше потрібна».
«Не менш цікаво працює виокремлення верхніх рівнів, особливо в житлових комплексах. Це не просто фінальна “кришка”, а можливість сформувати силует будівлі, зробити її впізнаваною в міському горизонті. Коли верхні поверхи відрізняються, це змушує погляд рухатись догори, активізує вертикальне сприйняття, формує новий образ міста. Один із яскравих прикладів такої роботи з кольором — це житловий комплекс на вулиці Салютній у Києві (реалізований Archimatika у 2019–2022 роках), де саме за рахунок тонального поділу й використання кольору створено чітку ієрархію об’ємів і виразні фасади», — пояснює він.
У цьому житловому проєкті від Archimatika за рахунок тонального поділу й використання кольору створена чітка ієрархія об’ємів і виразні фасади. Фото надане Ярославом Захарченком
Ярослав Захарченко розповідає про те, що тонування може працювати не лише як інструмент підсилення архітектури, а і як засіб критичного осмислення історії:
«Чудовий приклад — реконструкція Нового музею в Берліні, реалізована Девідом Чіперфілдом. Архітектор не намагався імітувати втрачене, не “перефарбовував” час — навпаки, підкреслив різницю між новим і автентичним. Матеріали, які використовувалися для доповнень, не намагалися зливатися з історичними фрагментами, а залишалися чесними: сучасними, лаконічними, нейтральними. Це створює ситуацію, коли тонування не знищує межу між минулим і сучасністю, а навпаки — робить її видимою, поважною і навіть освітньою. Глядач може побачити, де завершилась історія і де почалася сучасна інтерпретація. Це дуже тонка, глибока робота з кольором як із засобом архітектурного мислення».
Висновок архітектора такий: тонування фасаду — завжди більше, ніж декор. Це інструмент структурування, акцентування, адаптації та інтерпретації. Воно може приглушувати або підкреслювати, зливати чи навпаки, розділяти, але завжди — говорити про щось важливе: про масштаб, людину, історію або культуру. І в цьому його справжня архітектурна цінність.
Реконструкція Нового музею в Берліні за проєктом Прітцкерівського лауреата Девіда Чіперфілда. Фото: davidchipperfield.com
Важливість колірних специфікацій розуміє переважна більшість архітекторів, але визнаймо: наші міста зазвичай не можуть похвалитися тональним розмаїттям фасадів. Причин може бути низка: містобудівні звички, що склалися, культурні особливості чи штампи, бачення проєкту замовниками… або щось іще?
«Чи ми боїмся кольору в українських містах? Частково — так. Іноді через відсутність системної колористичної політики або через страх зіпсувати архітектори обирають “безпечну” нейтральність. Але саме тут не вистачає того, що давно працює, наприклад, у скандинавських країнах. У Стокгольмі є чіткий підхід: місто поділене на райони, і кожен має свою палітру кольорів, затверджену міською адміністрацією. Завдяки цьому виникає загальна гармонія — навіть за наявності контрастів. Хотілося б, щоб і в нас архітектори могли вільно і впевнено працювати з кольором. Це не лише про візуальну культуру — це про ідентичність і емоційний ландшафт міста», — пояснює Ярослав Захарченко.
За його словами, у виборі кольору для фасадів немає жорстких правил, однак є низка принципів, що формуються на перетині контексту, архітектурної форми, стилю та часу. Колір в архітектурі — це не просто фінальний декоративний шар, а продовження просторової логіки, композиції та емоції, яку проєкт має викликати.
Для відновлення й підтримки стану ансамблю Портовенере (Італія) виробником Caparol була створена історично зумовлена палітра з використанням 117 ідентифікованих кольорів. Застосовані фасадні фарби на силікатній основі й вапняках. Фото: www.caparol.ua
«У різні епохи й у різних стилях колір мав різну роль: у класичній архітектурі він був стриманим і відображав природність матеріалів, у модерні — складним і глибоким, а в сучасній практиці його роль часто полягає в балансі між чистотою форми й візуальною ідентичністю середовища, — говорить архітектор. — Сучасна архітектура надає більше свободи в роботі з кольором, але водночас вимагає більшої відповідальності. Сьогодні архітектор має не лише створювати об’єкти, а й думати про їхнє місце в міській палітрі. І тут важливим фактором є не тільки довколишній контекст, але й сама архітектура. Бо колір — це не просто прикраса. Це засіб підсилення або нейтралізації пластики, спосіб комунікації з навколишнім простором».
Він також наводить приклади, коли складна архітектура не потребує додаткового колористичного навантаження. Так, в інноваційному кварталі на київській Лукʼянівці глибока пластика фасадів підкреслюється саме білим кольором:
«У цьому випадку колір не домінує, а стає тлом, на якому розгортається гра світла й тіні, ритм виступів, глибоких прорізів. Це — приклад, коли архітектура “говорить”, а колір мовчки повторює її голос».
У фасадах будівель інноваційного житлового та бізнес-кварталу (проєкт Archimatika) колір не домінує, а стає тлом, на якому розгортається гра світла й тіні, ритму виступів, прорізів. Фото надані Ярославом Захарченком
На противагу цьому кейсу — вже згаданий проєкт Archimatika на Салютній у Києві: «В цьому комплексі, де архітектура простіша, ритмічна, сіткова, саме колір стає активним інструментом формування візуального характеру. Комбінації теплих і холодних відтінків, контрастні фрагменти фасадів — усе це створює емоційний ландшафт, додає індивідуальності кожному блоку, формує ідентичність у межах логічної сітки».
Архітектор Archimatika підсумовує: «У різних стилях — від історизму до хай-теку — колір несе різну смислову й композиційну роль. Але головне: він має бути інструментом думки, а не випадковістю. У країнах, де є регульовані колористичні стратегії (як, наприклад, у згаданому шведському Стокгольмі), колір — це частина міського договору. Там кожен район має свою палітру, що забезпечує гармонію навіть у сміливих поєднаннях. У нас же поки що бракує системності, і саме тому відповідальність за колір часто повністю лягає на архітектора. Хочеться, щоб цей вибір завжди був усвідомленим — не лише в межах ділянки, а в масштабі вулиці, району, міста».
«Колір — це мова. І як будь-яка мова, вона потребує відчуття контексту, чутливості до співзвуччя і глибокого розуміння того, що саме ти хочеш сказати», — Ярослав Захарченко
Отже, мова кольору важлива для міської архітектури, вона розкриває грані проєктів і збагачує простори. Сучасна індустрія фасадних продуктів — фарб, декоративних покриттів, вʼяжучих, матеріалів для захисту поверхонь — величезна.
Які саме можливості вона надає, якою є технологічна база? Коли фарбування фасадів та елементів будівлі можна вважати практичним і найбільш оптимальним варіантом оздоблення і як багато уваги об’єкт потребуватиме надалі під час експлуатації?
Вячеслав Любімцев, керівник групи продуктового менеджменту ДП Капарол Україна
Вячеслав Любімцев, керівник групи продуктового менеджменту ДП Капарол Україна, розповів нам про властивості фарб, які виготовляються за сучасними технологіями.
До речі, саме завдяки фарбам Caparol зберігається краса знакових для України об’єктів: Андріївської церкви, дзвіниці Софійського собору, Львівської ратуші на площі Ринок, «червоного» головного корпусу Київського університету імені Тараса Шевченка.
Вячеслав Любімцев говорить про те, що наразі фарбування фасадів є високопрактичним типом оздоблення та декору з багатьох причин.
Це передусім захисні переваги: фарба створює надійний захисний бар’єр від атмосферних впливів — дощу, снігу, вітру, ультрафіолетового випромінювання та перепадів температур. Покриття допомагає зберегти цілісність будівельних матеріалів і запобігти їх руйнуванню, гниттю, корозії або появі тріщин:
«Якісні фасадні фарби сьогодні мають водовідштовхувальні властивості й запобігають проникненню вологи в стіни. Це особливо важливо для збереження теплоізоляційних властивостей та унеможливлення появи грибка і плісняви».
Вячеслав Любімцев: «Порівняно з багатьма іншими видами оздоблення, фарбування часто є більш економічним варіантом за вартістю матеріалів і робіт, залишає можливості та простір для оновлення»
Він зазначає: фарби для фасадів мають бути з відповідним класом паропроникності, тобто повинні дозволяти стінам «дихати». Це сприяє виведенню зайвої вологи зсередини будівлі та перешкоджає її накопиченню в шарах стін, зокрема й задля запобігання розвитку цвілі.
Пофарбовані фасади, як правило, легко очищуються від бруду, пилу та інших забруднень за допомогою звичайної води або м’яких мийних засобів.
Якісно виконане фарбування з використанням відповідних матеріалів для підготовки поверхні може служити досить довго — від кількох років до десятків, залежно від типу фарби, кліматичних умов та особливостей поверхні.
Експерт Caparol звертає увагу на те, що порівняно з багатьма іншими видами оздоблення, наприклад, облицювальною цеглою, каменем, декоративними панелями, фарбування часто є більш економічним варіантом як за вартістю матеріалів, так і робіт. Це залишає можливості та простір для оновлення — із часом колір фасаду може не лише вицвісти, але й набриднути, і перефарбування є відносно простим способом оновити зовнішній вигляд будівлі та надати їй свіжості.
Дзвіниця Софійського собору. Для реставрації об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2001 р. були використані фасадні фарби на силікатній основі — система Sylitol Caparol. Фото: Navigator334 CC BY-SA 4.0, commons.wikimedia.org
Щодо естетичних, декоративних переваг фарбованого фасаду, то для використання доступна практично необмежена палітра кольорів, у випадку Caparol це більш ніж мільйон відтінків для тонування. Така база дозволяє втілювати будь-які дизайнерські задуми та надавати будівлям індивідуальності. Існують також типи фарб, що створюють різні фактури, наприклад, гладкі, шорсткі, рельєфні.
«Фарбування — це інструмент, і, як будь-який інструмент, він може бути дієвим або небезпечним. Важливо не “вилити” кольором простір, а дати йому мову, інтонацію, діалог із матеріалом і людиною», — Ярослав Захарченко
Архітектор бюро Archimatika Ярослав Захарченко говорить про те, що фарбування фасадів, безумовно, практичний та поширений тип оздоблення, але водночас і той, що потребує дуже виваженого підходу.
«Особисто я як архітектор дозволю собі дещо радикальну, напівжартівливу тезу: я б заборонив фарбувати й штукатурити фасади в історичних центрах і в дотичних до них районах. Бо коли йдеться про контекст із високою архітектурною цінністю або щільністю культурного шару — будь-яке тоноване, штучне покриття ризикує спростити, обезсмислити глибину міського середовища. Там значно доречніші натуральні матеріали: цегла, камінь; тектоніка, що не вимагає фарби, бо сама є колористичною мовою.
Але водночас — так, фарбування може бути цілком виправданим і навіть оптимальним рішенням у нових районах, особливо коли йдеться про велику житлову забудову. Воно є доступним, легким у реалізації, гнучким у кольорових сценаріях. Один із дуже вдалих прикладів — житловий комплекс на околиці Києва, завершений цього року. Завдяки кольору він став помітним візуальним маркером нової території. Яскравість фасадів, енергійна палітра та впізнавані кольорові ритми створюють не лише естетичне середовище, а й ідентичність району, який тільки-но формується. Це приклад, як фарбування може дати архітектурі характер і навіть задати вектор розвитку мікрорайону.
Проте навіть у таких випадках важливо розуміти: фасад — це не суцільна площина, і не весь він “працює” однаково. Особливу увагу завжди слід приділяти першому поверху. Це — рівень максимального контакту з людиною: входи, вітрини, комерція, взаємодія з тактильними матеріалами. І саме тому перший рівень має вирізнятись — іншим матеріалом, фактурою, елементами, що створюють фізичну візуальну глибину. Просте фарбування тут не працює: потрібне середовище, якого хочеться торкнутися, в якому хочеться залишитися», — зазначає Ярослав.
Архітектура комплексу біля Совських ставків витримана у світлих тонах із лаконічною пластикою фасадів, щоб не конкурувати з головною темою локації — відновленням річки Совка. Проєкт Archimatika, зображення надані Ярославом Захарченком
Архітектура комплексу біля Совських ставків витримана у світлих тонах із лаконічною пластикою фасадів, щоб не конкурувати з головною темою локації — відновленням річки Совка. Проєкт Archimatika, зображення надані Ярославом Захарченком
Архітектура комплексу біля Совських ставків витримана у світлих тонах із лаконічною пластикою фасадів, щоб не конкурувати з головною темою локації — відновленням річки Совка. Проєкт Archimatika, зображення надані Ярославом Захарченком
Ми запитали архітектора про випадки в його практиці, коли застосування колірних рішень якісно змінило враження від проєкту чи зробило його більш цікавим та особливим.
«Так, безумовно, є проєкти, де саме колір став тією деталлю, яка трансформувала сприйняття архітектури, надавши їй емоцій, виразності й навіть додаткового сенсу. Таким прикладом для мене є житловий комплекс неподалік зеленої зони — урочища Совки в Києві. У цьому проєкті архітектура навмисно витримана у світлих тонах, із лаконічною пластикою фасадів — саме для того, щоб не конкурувати з головною темою локації (відновленням річки Совка), а навпаки — стати фоном для цього природного жесту. В такому рішенні є глибока скромність і повага до контексту. Світлий колір працює як візуальний екран, що дозволяє природі звучати голосніше. Але водночас, щоб архітектура не здавалася надто стриманою чи одноманітною, у фасадну композицію введені яскраві кольорові акценти — балкони, які вирішені не тільки через контрастний колір, а й через незвичні, динамічні форми.
У підсумку саме завдяки поєднанню стриманої основи та колірно-пластичних акцентів житловий комплекс набуває свого унікального характеру. Він не “кричить”, але запам’ятовується. І головне — не суперечить природі, а взаємодіє з нею, дозволяючи кольору працювати в якості емоційної інтонації в композиції.
Це приклад того, як колір може бути не лише візуальним ефектом, а й архітектурним змістом. І як правильно розставлені акценти здатні зробити навіть стриману архітектуру живою, цікавою та унікальною», — пояснив Захарченко.
Унікальний колір під назвою Unired був розроблений фахівцями Caparol спеціально для головного корпусу КНУ ім. Шевченка в Києві
Червоний фасад головного корпусу — візитівка КНУ імені Тараса Шевченка. Фарба Muresko кольору Unired, спеціально розробленого Caparol для цього об’єкта. Фото: Сергія Савченко / www.caparol.ua
Червоний фасад головного корпусу — візитівка КНУ імені Тараса Шевченка. Фарба Muresko кольору Unired, спеціально розробленого Caparol для цього об’єкта. Фото: Сергія Савченко / www.caparol.ua
Червоний фасад головного корпусу — візитівка КНУ імені Тараса Шевченка. Фарба Muresko кольору Unired, спеціально розробленого Caparol для цього об’єкта. Фото: Сергія Савченко / www.caparol.ua
Червоний фасад головного корпусу — візитівка КНУ імені Тараса Шевченка. Фарба Muresko кольору Unired, спеціально розробленого Caparol для цього об’єкта. Фото: Сергія Савченко / www.caparol.ua
Ярослав Захарченко розглядає тоновані фасади передусім для нових об’єктів, точніше, звертає увагу на ризик, що будівля поважного віку, яка має культурну цінність, може набути більш простого або «штучного» вигляду, втратити глибокий зв’язок із контекстом через невдале фарбування.
Водночас низка знакових об’єктів у столиці та інших містах набула свого неповторного образу і вкарбувалася в пам’ять українців завдяки вдало обраному колориту. Підтримувати його, продовжуючи візуальні сценарії, що склалися, — наша відповідальність перед нащадками.
Головний корпус університету Шевченка вже 6 років має особливий глибокий червоний відтінок завдяки фарбі Muresko від Caparol.
Унікальний колір під назвою Unired був розроблений фахівцями Caparol спеціально для цієї історичної будівлі.
Говорячи про Muresko, сьогодні ця фарба-лідер продажів у Європі має найширший колірний діапазон серед фасадних продуктів, які будь-коли виходили на ринок. Завдяки високотехнологічному інноваційному в’яжучому SilaCryl® та використанню неорганічних (природних) пігментів для тонування фарби колір зберігає яскравість роками навіть за екстремальних атмосферних впливів навколишнього середовища.
Кольорові фасади — «родзинка» району Роккевін-Вест у нідерландському місті Зутермер. Фарби Caparol AmphiSilan і ThermoSan дозволяють будівлям родом із 1980-х зберігати привабливість та візуальну цінність. Фото: www.caparol.ge
Вячеслав Любімцев, керівник групи продуктового менеджменту ДП Капарол Україна, розповідає: унікальна рецептура фасадної фарби Muresko була розроблена більш ніж 60 років тому.
«У той час до фахівців компанії прийшло чітке розуміння, якою має бути фасадна фарба, яка б забезпечила максимальний захист фасаду від всіх типів атмосферного впливу. Навколишнє середовище дуже агресивне, погодні впливи надзвичайно різноманітні, і для повноцінного, максимального та довготривалого захисту фарба має бути ТОВСТОШАРОВОЮ настільки, наскільки це можливо в умовах дисперсійних лакофарбових покриттів, — пояснює він. — Тоді це було справжнім викликом, бо технологія виробництва ЛФМ (лакофарбових матеріалів. — Прим. ред.) не була настільки розвиненою. По-перше, спеціалісти компанії повністю переробили підхід до створення в’яжучої речовини для забезпечення стабільності шару фарби в екстремальних товщинах. Адгезія та паропроникність теж мали бути враховані під час розроблення нової рецептури продукту, бо вони забезпечували довговічність лакофарбового покриття. Ще однією важливою властивістю саме товстошарових фарб мала бути зручність і легкість нанесення, бо кому буде потрібна товстошарова та довговічна фасадна фарба, яку практично неможливо чи дуже важко нанести на фасад?
Розроблення нової, інноваційної на той час рецептури тривало майже п’ять років, але воно того вартувало. В результаті безлічі експериментів і тестувань ми отримали унікальну на той час фасадну фарбу Muresko, яка і сьогодні, після багатьох етапів поліпшення рецептури, залишається еталоном фасадних фарб в Європі».
Вячеслав Любімцев:
«Створення високотехнологічної товстошарової фарби в часи, коли фахівці Caparol почали працювати над Muresko, було справжнім технологічним викликом»
Вячеслав Любімцев звертає увагу на можливості використання фарби Muresko та інших продуктів, створених Caparol, для реставрації памʼяток архітектури:
«Інноваційне в’яжуче SilaCryl® у фарбі Muresko забезпечує дві важливих характеристики фасадної фарби: високий рівень адгезії до багатьох основ та оптимальну паропроникність шару фарби, тому в багатьох випадках реставрації пам’яток архітектури фарба Muresko повністю задовольняє потребу у високоякісній фасадній фарбі. Але варто зазначити, що в деяких випадках відновлення стародавніх об’єктів архітектури є певні вимоги до покриттів. Наприклад, вміст органічних компонентів має бути не більш ніж 5% або покриття має бути на вапняному в’яжучому. В цих випадках ми розуміємо, що стандартні професійні фасадні фарби не підійдуть, і потрібно обрати спеціалізовані продукти для реставрації. В асортименті Caparol є професійна програма продуктів для комплексної реставрації під назвою Histolith. І в цих особливих випадках реставрації пам’яток архітектури краще обирати системи продуктів саме з неї».
Палітра продуктів Caparol нараховує 13 розгалужених колірних та колірно-фактурних колекцій для дизайну фасадів або інтер’єрів. Фото: www.caparol.ge
Коли ми розпочинали розмову про фасади з експертом Caparol, він відзначив можливості тонального виділення окремих архітектурних елементів: за допомогою фарбування можна підкреслити вибрані деталі будівлі — як-от карнизи, віконні та дверні обрамлення, колони тощо.
Ярослав Захарченко теж говорив про розділення фасаду на логічні частини, акцентуацію й контрасти, які працюють і функціонально, і емоційно.
Це можна робити не лише за допомогою тону, але й фактурних матеріалів, наприклад, декоративних покриттів, тиньку з наповнювачами природного походження.
Ми запитали архітектора, як може працювати фактура у фасаді і як обирати її варіації.
«Фактура у фасаді — це архітектурна інтонація. Те, що додає поверхні глибини, матеріальності, чесності, — говорить він. — Якщо колір здебільшого працює з оком здалеку, то фактура — це вже про фізичне відчуття: що буде, якщо підійти, торкнутись, пройти повз? І саме тут — у деталізації, на рівні першого поверху, еркерів, акцентів, фрагментів міжвіконня — народжується справжній характер проєкту.
Правильний вибір фактури здатен підсилити архітектурну ідею, а невдалий — здешевити навіть найдосконалішу форму. І найгірше — коли фактура “імітує”. В гонитві за економією чи візуальною подібністю часто обирають декоративні штукатурки, що намагаються копіювати камінь або бетон, але мають плаский, штучний вигляд, без глибини. В підсумку втрачається автентичність, і проєкт “просідає” в естетичному сприйнятті».
Ярослав Захарченко: «Саме фактура часто залишає емоцію після прогулянки містом. Вона не про оздоблення, а про гідність матеріалу»
За його словами, сучасна практика все частіше звертається до натуральних фактур або щирих матеріалів.
Готель «Асторія» у Львові, збудований у 1914 р. за проєктом Тадеуша Гарделя. Для реконструкції та реставрації фасаду у 2014 р. були використані продукти Caparol: Capatect Putzgrund, Capatect-Fassadenputz, Muresko, Amphisilan Putzfestiger, Histolith, Caparol Samtgrund, Samtex. Фото: astoriahotel.ua та www.caparol.ua
Ярослав Захарченко ілюструє розповідь прикладами проєктів Archimatika:
«Наприклад, у вже згаданому інноваційному кварталі на Лукʼянівці ідея мінімалістичної архітектури підтримана світлими, тактильними фасадами, які читаються чисто та стримано — тут усе говорить про лаконізм і якість. Фактура не відіграє головну роль, але вона присутня — через натуральні мікрорельєфи, точні лінії, акуратне світлотіньове моделювання. В житловому комплексі на Нивках (вул. Салютна) — зовсім інший підхід: тут прості об’єми й сітки фасадів “грають” завдяки поєднанню кольору й фактур. І хоча проєкт орієнтований на економ-сегмент, у ньому активно використовуються текстуровані рішення, що формують візуальний ритм. Контрастні вставки, умовно “цегляні” блоки, різні фракції штукатурки — все це допомагає будівлям виглядати об’ємно, а не пласко. А от у новому ЖК на Теремках у Києві фактура — це вже гра на емоціях. Вона допомагає відділити “основу” будівлі від акцентних балконів, фрагментів, вертикалей. І що важливо — тут застосовані декоративні штукатурки з природними наповнювачами, зокрема кварцом чи кам’яними крихтами, які дають глибину поверхні, блиск на сонці, відчуття багатошаровості. Це приклад, як за помірного бюджету можна досягти тактильної та візуальної якості, не вдаючись до штучної імітації».
«Популярність таких матеріалів сьогодні зростає, але їхнє використання вимагає відчуття міри. Вони мають бути доречними — не масовими, а точковими: там, де потрібно виділити, підкреслити, дати “відлуння” людського масштабу.
Фактура — це деталь, яка може зробити проєкт відчутним. Саме вона часто залишає емоцію після прогулянки містом. Вона не про оздоблення, а про гідність матеріалу. І якщо з нею працювати уважно, вона стає не просто фоном, а тлом, що розкриває справжню архітектуру», — підсумовує архітектор Archimatika.
Декоративна мозаїчна штукатурка Capatect Mosaikputz на фасаді. Текстуровані рішення надають поверхні фасаду глибини, тактильної та візуальної якості
Декоративна мозаїчна штукатурка Capatect Mosaikputz на фасаді. Текстуровані рішення надають поверхні фасаду глибини, тактильної та візуальної якості
Декоративна мозаїчна штукатурка Capatect Mosaikputz на фасаді. Текстуровані рішення надають поверхні фасаду глибини, тактильної та візуальної якості
Вячеслав Любімцев: «Мозаїчна штукатурка як тип оздоблення є вкрай популярною та має величезний попит»
Вячеслав Любімцев розповів про еволюцію сучасних декоративних покриттів для фасадів на прикладі мозаїчної штукатурки Capatect Mosaikputz, продукту Caparol із тонованим кварцовим піском у складі. Як і фасадна фарба Muresko, Mosaikputz має історію: продукт був розроблений більш ніж 40 років тому і пройшов низку вдосконалень.
«У часи, коли декоративна мозаїчна штукатурка Mosaikputz була нами розроблена, використання різнокольорового наповнювача для оздоблення фасадів і внутрішніх поверхонь сприймалося певною новинкою та викликало дискусії стосовно довговічності й механічної стійкості покриття. Використання в якості в’яжучого чистого акрилату вирішило проблему довговічності мозаїчної штукатурки. Досить непростим завданням було досягти стійкості кольорів наповнювача до УФ-випромінювання, бо стійкі до вигорання натуральні наповнювачі не настільки різноманітні в контексті кольорів, а фарбований кварцовий пісок не був очікувано довготривалим кольоровим покриттям. Та із часом технологія фарбування кварцового піску досягла певного розвитку — в якості різнокольорового покриття почали використовувати поліуретанові тонувальні пігменти. Так мозаїчна штукатурка як тип оздоблення стала вкрай популярною й має величезний попит».
Експерт Caparol зазначає переваги, які роблять Capatect Mosaikputz такою й сьогодні: це палітра з 50 стандартних дизайнів і можливість створити неповторний варіант штукатурки для конкретного проєкту; швидкість застосування і висока стійкість до механічних пошкоджень, стирання, атмосферних впливів, що робить її продуктом вибору для зон із високою прохідністю й фасадів, які піддаються інтенсивній експлуатації; здатність ефективно маскувати нерівності та інші незначні недоліки підготовленої поверхні, що дуже спрощує процес оздоблення обʼєкта; унікальні водовідштовхувальні якості — те, що розробники Caparol називають «ефект лотосу», без набухання в’яжучого, зміни кольору чи вбирання вологи в поверхню.
Палітра Capatect Mosaikputz сьогодні містить 50 стандартних дизайнів, також можна створювати індивідуальні варіанти штукатурки під конкретний проєкт
Незважаючи на популярні фрази про фасад як щось поверхневе, в архітектурі це не про відсутність навантаження або важливості.
Не лише про оболонку будівлі, але й про сенси та зміст для користувачів, міських просторів навколо, і архітектори знають, як із ними працювати.
Продукти для фасадних рішень Caparol, які поєднують естетику, довговічність і технологічність, допомагають створювати справжню, живу архітектуру вже 100 років поспіль.
Дізнатися більше про згадані у статті матеріали:
- фасадну фарбу Muresko;
- атмосферостійку декоративну мозаїчну штукатурку Capatect Mosaikputz;
- українські архітектурні об’єкти, для реалізації або реставрації яких були використані продукти Caparol.
Фото на головній: Jan van der Wolf, pexels.com
