Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки помічникові від Sadolin. Йдеться про мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи iOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на об’єкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Місто на хвилі
Миколаївське повітря пахне випаленим під серпневим сонцем полином і мінеральністю Бузького лиману, і кожен подих — це розповідь про кораблі, що успішно вийшли з верфі, та степ, що бачив їхнє народження. А ще це розповідь про війну та свободу. У розумінні пересічного громадянина Миколаїв — південне українське місто, створене за указом російської імператриці у 1789 році, та пов’язане з кораблебудуванням, флотом, Потьомкіним. Дійсно, проєкт Миколаєва визначив його унікальну міську геометрію із широкими й прямими проспектами та основний вид діяльності, до якої були залучені його мешканці майже до самого розвалу СРСР. Проте миколаївці зуміли вписати в свою новітню історію інші визначальні характеристики. Сьогодні Миколаїв — це місто-герой, яке стало справжньою неприступною фортецею на шляху російських загарбників, зупинивши їхній подальший наступ на півдні у 2022 році. Так само миколаївці мають повну свободу визначати, на яких сторінках минувшини найкраще описана їхня ідентичність. Насправді ж таких сторінок багато, і вони сягають у минуле далі, ніж на 200 років.
Євген Гомонюк, співзасновник Платформи MyArt, менеджер проєктів в Агенції розвитку Миколаєва
Як зазначає Євген Гомонюк, співзасновник платформи MyArt та менеджер проєктів в Агенції розвитку Миколаєва, життя тут вирувало задовго до Потьомкіна: «Ідентичність міста в цьому плані наразі дуже розмита, тому що більшість архітектурних пам’яток — це забудови кінця XVIII століття, всього XIX та початку XX століття. А все, що стосується давніших часів, — козаччини, середньовіччя, античності — це вже питання археології. Хоча в самому центрі міста є відкриті розкопки — кімерійське місто бронзової доби, яке має назву Дикий Сад. Можна сказати, що Миколаїв починається саме із цього давнього міста-порту, якому понад 3300 років».
Дикий Сад — археологічна пам’ятка, що являє собою залишки укріпленого протоміста сер. XIII — поч. X ст. до н. е., яке належало до білозерської культури. Фото: «Урядовий курʼєр»
Крім того, на території сучасного Миколаєва є свідчення діяльності давніх греків у вигляді печер-каменоломень V століття до нашої ери, де добували вапняк. Саме цей камінь, видобутий у стародавніх каменоломнях, ліг в основу будівель історичного центру міста. Власне, ці землі були частиною великої агломерації міста Ольвія (античне місто-держава, яке розташовувалось поблизу села Парутине Очаківського району. — Прим. ред.).
Перегляд кіно миколаївцями на оновленому «*8 Причалі»
Миколаївці мають повну свободу визначати, на яких сторінках минувшини найкраще описана їхня ідентичність. Насправді ж таких сторінок багато, і вони сягають у минуле далі, ніж на 200 років
Деякі локальні топоніми відсилають нас і до Литовської княжої доби. Євген Гомонюк звертає нашу увагу на місцевість під назвою Вітовка. Вона знаходиться в найпівденнішому Корабельному районі міста. Ймовірно, саме там близько 1399 року була зведена митниця на кордоні з османами за наказом князя Вітовта. «Після ліквідації Запорозької Січі віддалені райони міста були окремими зимівниками. Тому до офіційного заснування 1789 року тут уже вирувало життя, тут не був безлюдний степ, тут були люди, які займалися активним промислом, повʼязаним із водою. Місто починається біля води, навколо води, і воно досі не втратило цей звʼязок», — пояснює пан Євген.
Панорама міста Миколаїв. Фото: Ukraïner
Тому саме з води Євген Гомонюк радить і починати знайомство з містом: «Тим самим річковим трамваєм, який оминає весь центр і дає змогу подивитися на нього інакше, роздивитися панораму із цих високих двох берегів, ну і навіть зустріти захід сонця. Взагалі провести вечір біля води з музикою і споглядати, як заходить сонце, — це такий, можна сказати, один зі щоденних міських ритуалів самих миколаївців і гостей міста». І ось, коли панорама міста розкрилася з води, саме час зійти на берег і роздивитися його деталі зблизька.
Річковий трамвайчик, яким можуть скористатися всі охочі в сезон. Фото: Дмитро Удовицький
Теплий камінь, в якому застигло море
Наскрізним лейтмотивом оповіді про Миколаїв є природа. Вона сформувала його візуальний код: від панорами на злиття річок і до визначального будівельного матеріалу. Йдеться про місцевий камінь — черепашник, або ракушняк. Це біогенний вапняк, буквально «застигле море», що складається зі спресованих часом прадавніх мушель. Ця пориста золотава порода, яку в місцевих каменоломнях добували ще давні греки, увібрала в себе сонце південного степу. Вона надала місту його унікальну текстуру та колір, і саме з неї ми й почнемо нашу архітектурну прогулянку.
Головні ворота Адміралтейства. Вціліла брама — фрагмент споруди, у якій розташовувались гауптвахта, кімнати для радників, галереї та двір. Фото: Євген Васюков
«Місто починається біля води, навколо води, і воно досі не втратило цей звʼязок», — Євген Гомонюк
Цей теплий матеріал став візитівкою багатьох миколаївських архітекторів, але чи не найяскравіше його використав англієць Карл Акройд, головний архітектор Чорноморського адміралтейського департаменту. Як зазначає Євген Гомонюк, його спадщина утворила цілий ансамбль у центрі міста: «Це найстаріша німецька кірха, серія будівель Старофлотських казарм, де сьогодні розташований краєзнавчий музей, та історична брама корабельні. Вони збудовані в середині XIX століття одним архітектором в одному стилі із жовтого каменю ракушняку. Цей стриманий англійський класицизм вирізняє їх поміж інших будівель».
Старофлотські казарми — частина комплексу будівель Миколаївського адміралтейства, які були побудовані в стилі класицизму в середині XIX століття за проєктом архітектора Чарльза Акройда для морського відомства. Фото: відкриті джерела
Євген Поляков, головний архітектор Миколаєва
Втім, черепашник — це не лише про монументальні споруди. Його можна побачити всюди, якщо придивитися уважніше, доповнює перелік головний архітектор Миколаєва Євген Поляков: «У нашому місті можна знайти чимало будівель, де цей матеріал видно без тиньку, у всій його природній красі. Наприклад, старі будинки в історичному центрі на вулицях Благовісного, Кропивницького, Адміральській, Спаській; будівля Першої української гімназії, Будинок офіцерів флоту; опорні стінки і схили набережної; навіть звичайні двоповерхові будинки з двориками в центрі часто мають відкриті фрагменти стін із цього матеріалу».
Багато будинків у Миколаєві зазнали руйнувань і пошкоджень, одним із таких стала Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса. Будівля вважається історичною та архітектурною пам’яткою міста. Наразі її готують до відновлення. Фото: Миколаївська міська рада
Чудовим прикладом дбайливого ставлення до спадщини є прибутковий будинок Бліндермана на Центральному проспекті — виразна пам’ятка в стилі модерн, яку наприкінці 2000-х нові власники реставрували, зберігши автентичний фасад із черепашнику.
Прибутковий будинок Бліндермана з пиляного черепашнику. Фото: Євген Васюков
Та палітра Миколаєва не обмежується лише теплими відтінками каменю. Вона врівноважена прохолодою неба й води. Другий за значенням колір — блакить. «Тут виникає асоціація з водою та річковою тематикою», — каже Євген Поляков. Цей колір знаходить своє втілення в архітектурі таких православних святинь, як Свято-Миколаївський соборний храм чи церква Різдва Богородиці, а також у світських будівлях, як-от Миколаївський національний академічний український театр драми та музичної комедії.
Миколаївський національний академічний український театр драми та музичної комедії, розташований на вулиці Панаса Саксаганського, 59. Фото: Інформаційна платформа «Культура Миколаївщини»
Від небесної блакиті палітра міста переходить до земних, вогняних відтінків. Колір обпаленої глини та червоної цегли розповідає історії про багатонаціональність і промисловий розвиток Миколаєва. Найяскравіший приклад — неоготичний католицький костел Святого Йосипа. Євген Гомонюк згадує й інші об’єкти: «Можна виділити два об’єкти в мавританському стилі — це водолікарня Кенігсберга й будівля яхт-клубу. Також у Миколаєві є бельгійська спадщина — період індустріалізації початку ХХ століття. Одна з таких пам’яток — це будівля колишньої трамвайної підстанції, зведена в 1914 році. Ну і зразки житлової забудови сталінського ампіру».
Будівля яхт-клубу, зведена в стилі італійського Ренесансу за проєктом архітектора і члена яхт-клубу Леопольда Роде. Фото: Суспільне Миколаїв / Назарій Рубаняк
Індустріальна історія, що починалася з червоної цегли, знаходить своє продовження в холодному блиску металу. Миколаїв — місто корабелів та промисловості, і цей колір є невіддільною частиною його палітри. Це не лише портові крани й елеватори. Євген Гомонюк із цього приводу зазначає: «Вся портова інфраструктура виконана в кольорі металу. Окрім того, в місті є низка модернових скульптур радянського періоду з нержавіючої сталі авторства Юрія Макушина: “Ікар” 1987 року біля кінотеатру “Космос”, “Прометей” 1978 року біля заводу “Кристал”. І, звісно, Шуховська вежа».
Сталева фігура Ікара навпроти кінотеатру «Космос». Фото: відкриті джерела
Остання, до речі, є не просто вежею, а всесвітньо відомим інженерним дивом — однією з перших у світі гіперболоїдних конструкцій геніального інженера Володимира Шухова, що домінує над історичним центром міста.
Водонапірна вежа, розташована по вулиці Рюміна в центрі Миколаєва, була спроєктована й збудована інженером Володимиром Шуховим на початку ХХ століття та стала справжнім проривом у системі міського водопостачання. Фото: Oleksandr Malyon
Зрештою, всі ці кольори — золотий, блакитний, червоний, металевий — створюють унікальну гармонію. Це, за влучним висловом Євгена Гомонюка, «поєднання всіх природних стихій», яке можливе лише тут, на півдні, де є великий простір, вода й вітер.
Пошук нового курсу
Сьогодні Миколаїв стоїть на порозі нової ери. Виклики воєнного часу змушують переосмислювати ідентичність та шукати шляхи відновлення. І потенціал для цього, як не дивно, закладений у самій структурі міста. Як зазначає Євген Поляков, спадщина засновників виявилася актуальною для XXI століття: «Унікальне планування з достатньо широкими вулицями, низькоповерховою чи середньоповерховою забудовою та великою кількістю озеленення формує потенціал для організації комфортного вуличного простору за сучасними вимогами (можливість створення широких зручних тротуарів, велодоріжок, парклетів)».
Костел був зведений у 1896 році за рахунок коштів місцевих парафіян-католиків. Автором проєкту будівлі є одеський архітектор В. Домбровський. Храм в еклектичному стилі з характерними елементами неороманського й неоготичного стилів. Фото: Марина Бузовська
Перші кроки до перетворення вже зроблені. Реконструкція Соборної площі перетворила колишній простір комеморації Леніну на живе місце зустрічей. Оновлений «*8 Причал» став популярною культурною локацією. Це прагнення повернути місто до води, зробити набережні привабливими для містян.
У 2019 році Соборну площу в Миколаєві реконструювали, облаштувавши фонтани та встановивши велику кількість лавок. Фото: Андрій Шинкаренко
Парадоксально, але традиційною для міста є саме проблема води. І через повномасштабну війну вона ще більше загострилася, тому що росіяни підірвали водогін, який доставляв дніпровську прісну воду до Миколаєва, пояснює Гомонюк. Водночас головною проблемою залишається стан будівель. Цю думку поділяють обидва експерти. Євген Поляков наголошує: «Фасади будинків є лицем міста. Вони створюють неймовірно великий вплив на зовнішній вигляд міського простору. Залишаючи занедбаними фасади, ніякими МАФами чи плиткою не можна значно покращити вигляд вулиць».
Тезу архітектора доповнює Євген Гомонюк, говорячи про болючу проблему для багатьох українських міст: «Хотілося б, щоб містяни бездумно не перебудовували історичні будівлі, цінували історичне опорядження фасадів, не ліпили металопластикові вікна, де не потрібно, знищуючи ідентичність».
«*8 Причал» — відкритий простір, де зосереджене суспільне та творче життя Миколаєва. Фото: *8 Причал
Попри виклики, місто дивиться в майбутнє з оптимізмом. Уже під час повномасштабного вторгнення ведеться робота над майстер-планом відновлення за участі міжнародних експертів, розробляються концепції реновації старих промислових зон і створюється мережа велодоріжок. Діалог із мешканцями є ключовим у цьому процесі. «Проводяться архітектурні конкурси, громадські обговорення, воркшопи зі студентами, програми на зразок Урбанруху, що є способом діалогу між містянами й містом», — розповідає Євген Поляков.
Виставка Look At Me, яка проходила в просторі «*8 Причал» у 2021 році. Фото: *8 Причал
Миколаїв вчиться по-новому дивитися на себе, щоб у своїй майбутній мирній ідентичності гармонійно поєднати характеристику міста корабелів із комфортом сучасного європейського міста на воді.
