Викривлення кольору. Хто має контролювати колористичні коди Києва

Здавалося б, так просто працювати з кольором і фактурою у ХХІ ст., коли така кількість виробників пропонує широкий асортимент оздоблювальних матеріалів, за допомогою яких можна не лише оформити фасад нової будівлі, а й провести якісну реставрацію. І тим не менш, у наші дні делікатна робота з кольоровими архітектурними поверхнями є рідкістю.

Зокрема, прогулюючись столицею, можна помітити недосконалості роботи реставраторів, а саме невдале відновлення оригінальних відтінків, передбачених авторами будівель кілька десятиліть, ба навіть століть тому.

Якщо говорити про барвисті, яскраві будівлі столиці, то лідером серед них заслужено можна вважати червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка, реалізований за проєктом Вікентія Беретті у 1843 р.

Доказом того, що будівля не завжди була пофарбована в червоний, служить акварельна робота «Київський університет», виконана в 1846 р. художником Михайлом Сажиним: на ній зображений західний фасад університету імені Т.Г. Шевченка

Від початку архітектор планував використати абсолютно іншу колористику фасаду, описану в його узгоджувальному листі до Миколи І: «Можна пофарбувати стіни жовтою фарбою, а карнизи й пояски — білою… або ж так само у вапняний колір — я ж, зі свого боку, мав би намір пофарбувати все… під колір граніту бризками». Але імператор, дотримуючись столичної моди тих часів, був невмолимий: «Пофарбувати тим кольором, яким пофарбований Зимовий палац у Санкт-Петербурзі».

Так першопочаткове рішення ансамблю могло б відрізнятись від сучасного, якби не неочікуваний результат, що дали барвники, надіслані з Північної Пальміри. Оскільки тоді не існувало гарантій, стандартів, каталогів і докладних інструкцій зі змішування пігментів з основою, суміш із сірого вапна, італійської мумії, вохри і олонецької зелені зіпсувалась і дала непередбачуваний результат. Після цього архітектор Олександр Беретті (син Вікентія) вирішив перефарбувати корпус у багатий відтінок червоного.

Кольорове рішення стін Червоного корпусу прямо пов’язане із забарвленням стрічок ордена Св. Володимира

Радикальне забарвлення породило низку чуток — це і крайній ступінь маргінального нігілізму, і розпуста студентів альма-матер, за яку імператор наказав присоромити братію. І кров учнів, що гризуть тяжкий граніт науки. Існувало ще кілька версій, але офіційна полягає в тому, що кольорове рішення стін прямо пов’язане із забарвленням стрічок ордена Св. Володимира.

Елітарний учбовий заклад і лендмарк столиці — ці статуси вже є підґрунтям для того, щоб підтримувати корпус у його первозданному вигляді. І якщо ремонту приділяється достатньо уваги, то регулярно відновлюваний тон залишає бажати кращого — наразі фасад є побляклим і вигорілим.

Ще одним прикладом суперечливого результату за підсумками реставраційних робіт стала будівля Національної опери України. Монументальна пам’ятка архітектури в стилі боз-ар, зведена в 1901 р. за проєктом Віктора Шретера, знаходиться в самому серці міста. Автор приділяв увагу кожній деталі на фасаді, формуючи його складну тектоніку й декорування.

Шретер подбав і про кольорове рішення, сформувавши його з гармонійної комбінації бежевих і сірих відтінків. Проте в ході вже сучасної реставрації, яка триває й досі, колористичне рішення було змінене. Столичні мешканці вже кілька місяців публікують у своїх Facebook-акаунтах світлини, демонструючи, що спеціалісти в наявні відтінки не потрапили, тим самим перетворивши стіни монументальної будівлі на полігон для експериментів.

Про роботу з кольором в історичному середовищі та казуси, які виникають під час відновлення початково задуманих відтінків, ми поговорили з головним архітектором міста Олександром Свистуновим і його попередником Сергієм Целовальником, котрий очолював Департамент містобудування і архітектури КМДА з 2010 по 2015 рр.

 

Експертна думка

Олександр Свистунов

Директор департаменту містобудування і архітектури КМДА, головний архітектор міста Києва

Олександр Свистунов, директор департаменту містобудування і архітектури КМДА, головний архітектор міста Києва. Фото: Юрій Ферендович/PRAGMATIKA.MEDIA

Про регулювання кольорового рішення фасадів будівель у місті

Регулювати кольорові рішення фасадів будівель дуже складно. Це завжди авторське рішення, яке потім може бути схвалене чи засуджене спільнотою. Якщо будівля вписується в контекст — на її тлі фотографуються містяни, про неї говорять у позитивному ключі. Якщо про неї не говорять зовсім — це теж непогано: це означає, що архітектор впорався зі своїм завданням, зміг органічно вписати своє творіння в середовище, не порушивши його цілісності.

Чи потрібно взагалі регулювати кольорові рішення, дотримуватись єдиної кольорової палітри, характерної для міського середовища, що склалося? Так, але необхідно визначити: як і хто буде займатися цим врегулюванням? На мою думку, це функція професіоналів — я говорю про містобудівну раду, яку з 2011 р. суттєво обмежили у функціях.

Сьогодні кольорове рішення архітектурних будівель архітектори узгоджують зі своїми замовниками і здебільшого міркують у межах свого об’єкта. В ідеалі тут бажане панорамне мислення: ти маєш оцінити контекст, поцікавитися думкою колег, істориків і суспільства. І для того, щоб зібрати докупи пул таких людей, необхідна містобудівна рада. Тому регламентувати подібні питання треба колегіально — враховуючи думку професіоналів.

Ми можемо використовувати колір, але цей прийом не повинен порушувати цілісність об’єкта

Про роботу з кольором

Максимально припустиме втручання, якщо йдеться про пам’ятки архітектури, — це виключно реставрація, що має на меті повне збереження ідентичності будівлі і кожної її деталі.

Я вважаю, що якщо будівлю визнано пам’яткою архітектури, то втручання в її образ чи конструктив неприпустиме. Щодо інших будівель — їхній колір може змінюватись, але все має бути в рамках закону, з дотриманням авторських прав. Лише тоді можна прийняти ці зміни. Додавання яскравого акценту до вже усталеного архітектурного середовища можливе, але він має бути доречним. Наприклад, навпроти Андріївської церкви на Андріївському узвозі стоїть крихітна одноповерхова будівля, котра нещодавно була пофарбована у яскравий колір.

Я вважаю, що в цьому місці домінантою є церква, і ця будівля не має перетягувати на себе увагу. Це той випадок, коли архітектор не врахував історичний пласт, контекст. Тому навіть якщо будівля не має статусу пам’ятки архітектури, проте розташована в історичній, центральній частині міста, то будь-які зміни кольорового рішення фасадів повинні проходити через експертну комісію, яка має складатися вже не лише із членів містобудівної ради, а й також з експертів науково-методичної ради і обов’язково істориків.

Будівля Національної опери України, 1901 р. Архітектор: Віктор Шретер. Фото: Тетяна Андрусь

Нам потрібно, насамперед для себе самих, урегулювати процедуру роботи з будівлями, чітко підвести її під регламент. Хоче замовник перефарбувати будівлю — порядок дій такий: підняли документи, визначили, що вона не є пам’яткою, обговорили на містобудівній раді можливі видозміни формату вулиці, точки сприйняття, гармонію з уже наявною забудовою. І лише після цього ухвалили рішення.

Нам не можна перетворювати місто на клаптикову ковдру. Особисто мене бентежить те, що відбувається в Києві, коли припустимим вважається виділити контрастним кольором на розі фасаду архітектурної пам’ятки, скажімо, аптеку. Ми налаштовані із цим боротися, і я думаю, що найближчим часом ефективно запрацює паспортизація вулиць і планування їхнього благоустрою. Це зокрема стосується і сумнозвісних «цар-балконів».

І я в жодному разі не применшую значущість кольору — наприклад, нові школи у спальних районах вирішують не лише соціальні проблеми із забезпечення учбових місць. Будівництво яскравих, функціональних об’єктів у до цього доволі похмурих місцях створює позитивну атмосферу. Мешканці районів дуже задоволені, і є бажання від цих яскравих точок розвивати роботи з благоустрою й надалі.

Для пам’яток національного значення мають бути прописані всі RAL-кольори раз і назавжди

Про відсутність комплексного підходу в роботі з кольором

Молоді архітектори зазвичай схильні підпадати під вплив моди, глобальних тенденцій і рівняються на об’єкти, які вже існують. Київський «Комфорт Таун» — масштабний комплекс, потужний у плані кольорового рішення. Це цілком композиційно узгоджений автономний кластер. Проте є люди, котрі бачать, що цей проєкт успішний, і кажуть «О, кольорові будиночки! Візьму і зроблю такий самий». Вони не розуміють, що цей комплекс є цілісним, гармонійним, і просто займаються «розфарбовуванням». У випадку з дитячими садками подібний підхід є виправданим, бо сама функція будівлі передбачає яскраві кольори.

Але коли подібне рішення застосовується до інших типів будівель, це стає проблемою. Наприклад, класична школа з елементами українського бароко, збудована за типовим проєктом, яких в Україні багато. І от для неї пропонується кольоровий фасад із «психоделічною» колористикою — де і зелений, і фіолетовий, і ще багато кольорів… Знаючи прихологію сприйняття кольору і формоутворення архітектурних елементів, я сприймаю це як спробу накласти на класичну будівлю кольоровий малюнок, що повністю розбиває увесь об’єм, усю цілісність об’єкта.

Проте коли я намагаюся пояснити, що в цьому разі доречні більш стримані кольори, мій опонент наполягає на своєму і наводить приклади яскравих, барвистих будівель. Ми можемо використовувати колір, але цей прийом не повинен порушувати цілісність об’єкта. Не варто використовувати вже довершений архітектурний образ задля власного самовираження.

Будівля Національної опери України, 1901 р. Архітектор: Віктор Шретер. Фото: Тетяна Андрусь

Про кольорові казуси під час реставрації

Цей аспект має бути врегульований. Є відповідний суспільний запит. Ми всі стали більш вимогливими, ми бажаємо, щоб привабливими та благоустроєними були двір, вулиця, район. Те, що відбувається зараз у Києві, я вважаю ненормальним. Під час реставрації фасадів, звісно, необхідно відштовхуватися від документів, від паспорта оздоблення фасаду й кольору за RAL-стандартами. Я вважаю за необхідне створити окрему комісію на основі містобудівної ради, яка займатиметься цими питаннями.

За своє життя я бачив головний корпус університету імені Тараса Шевченка в 3-х — 4-х різних відтінках. Можна продовжувати, кожен раз обираючи фарбу, підбираючи «на око», але я вважаю, що необхідно задокументувати в реставраційному завданні один раз обраний колір за RAL-стандартом. І долучити цей номер до архівних каталогів. Не вгадали? Некрасиво? Визначили винуватого, змусили його купити правильний відтінок фарби й наново все перефарбувати.

Для пам’яток національного значення мають бути прописані всі ці RAL-кольори раз і назавжди. І тоді вже не буде непорозуміння, помилок у виборі відтінків і нарікань на поганий зір виконавців. Передусім це є зона відповідальності спеціалістів із реставраційних робіт — вони зобов’язані контролювати процес, так само суворо, як кожен сучасний архітектор відповідає за якість виконаних робіт, ведучи журнал авторського нагляду.

Мені подобається резонанс, викликаний зараз реставрацією Оперного театру: він свідчить про те, що люди не байдужі й переймаються своїм містом. Тож цілком логічним буде, якщо результатом дискусії стане офіційний документ, регламент. Я сподіваюся, це спрацює.

 

Сергій Целовальник

Директор департаменту містобудування і архітектури КМДА з 2010 по 2015 рр.

Сергій Целовальник, директор департаменту містобудування і архітектури КМДА з 2010 по 2015 рр.

Про законодавчу базу, яка регулює кольорові рішення фасадів будівель, і про те, як відбувається цей процес у нашому місті

Незважаючи на те, що в повоєнному (маю на увазі Другу світову) Києві не було чітких положень, законів, правил відносно застосування кольору в забудові, все-таки кожен проєкт під час проходження через містобудівну раду й реєстрації в архіві/кадастрі мав погоджений управлінням головного архітектора і затверджений замовником паспорт оздоблення фасадів із їхнім зображенням, зазначенням частин будівлі, що підлягають фарбуванню тим чи іншим кольором, тут же наведеним у табличній формі.

Однак у 70-х був приклад застосування колористичної програми для цілої вулиці в Києві — Великої Житомирської. Розроблений він був, якщо мені не зраджує пам’ять, у КиївНДІПміст архітекторами Євреїновим, Ткачиковим, Орєховим та ін. У 1983 р. до святкування 1500-річчя Києва навіть була спроба виконати роботи за проєктом у натурі… Взагалі-то невдячна це робота — обговорювати з кимось кольори: на колір і смак товариш не всяк, правда ж? Колись я намагався глибоко поринути в цю сферу архітектури… Читав книжки Макаревича «Світлова архітектура», Єфимова «Колір в архітектурі», Степанова «Колір в інтер’єрі» та багато інших.

Варто більше довіряти надійним, перевіреним виробникам барвників, а не «хімічити» на колінці

Пам’ятаю, грузинські архітектори Шио Татішвілі і Нодар Шошиташвілі з інституту дизайну міського середовища запропонували методику реалізації кольорової програми для курорту Бакуріані. Коротко викладу суть: узяли одну вулицю, що веде від гір у бік далекого моря (здається, Боржомі-Ахалкалакі), пройшли з фотоапаратом зверху донизу, відклацали тисячі знімків (тоді «цифри» ще не було) з прив’язкою до кожної точки на вулиці, роздрукували всі знімки, діркопробивачем попробивали їх усі на конфеті — мільйони кружечків: наука! (Як говорив великий Андрій Антонович Карнабіда: «Де круги, там і наука!») І… обрали «середній» відтінок шляхом хаотичного перемішування конфеті магічними круговими рухами рук.

Він виявився якимсь не білим, як в оптичному змішуванні, і не сірим, як на палітрі, а «якимось». Сіслей і Сера відпочивають у своєму постімпресіонізмі. Потім, виходячи із «середнього якогось» кольору на контрасті до переважаючого кольору в натурі (був вирахуваний у відсотковому відношенні на фото: стільки-то відсотків — небо (синє), стільки-то — гори тощо) вони надали кольорову гаму будинкам за таким принципом: теплі відтінки — до гори (там переважав колір неба, як правило, холодний), холодні — в долину (більше живого кольору — зелень і ґрунт). Вийшло класно, проте наукового пояснення тоді так ніхто і не зрозумів…

Вид на вул. Хрещатик, Київ. Фото: Юрій Ферендович | PRAGMATIKA.MEDIA

Про дотримання початкового проєктного рішення щодо кольору, якщо будівля являє собою історичну та культурну цінність

Це визначається за допомогою лабораторних аналізів. Досліджують нашарування фарби, доходять до первинних, вивчають склад і здійснюють аналіз процесів старіння, «вигорання» барвників… Думаю, що саме так!

Про колірні казуси, подібні до тих, що сталися з київським Оперним театром і червоним корпусом університету Шевченка

Хіміків малувато в регулюючих органах, напевно. Мабуть, варто більше довіряти надійним, перевіреним виробникам барвників, а не «хімічити» на колінці… Адже для чогось випускають так звані колерні книжки з пронумерованими, тобто чітко зафіксованими в каталогах, RAL-кольорами, гарантованими в натурному застосуванні… А інакше вийде, як часто буває: «Шеф, ваш колер у жоден спектр не лізе!».

 

 

Читайте також:

Історичні міста. Місія — зберегти обличчя

Вади та досконалість: архітектурна спадщина під ковпаком упереджень

Спасти рядового Рихерта. Украинская студия подготовила проект реновации бывшего промпредприятия