Від спалення до спільноти: феномен Burning Man
Спалюючи з друзями дерев’яне опудало на пляжі Сан-Франциско в день літнього сонцестояння 1986 року, ландшафтний дизайнер Ларрі Гарві не думав, що започатковує новий культурний рух. Як він пізніше розповідав в інтерв’ю, цей спонтанний ритуал був спробою «спалити» власні невдачі, особисті й професійні. Традиція спалювання не нова: східні слов’яни прощаються із зимою, палячи опудало Масляної, а в іспанському Аліканте на свято Сан-Хуан вогню віддають величезні фігури з пап’є-маше. Але перформанс у Сан-Франциско раптово зібрав натовп однодумців, які підтримали ідею радикального самовираження й декомодифікації — відмови від культури споживання. Так зародився глобальний феномен Burning Man.
У передостанню ніч фестивалю Burning Man відбувається ритуальне спалення дерев'яної фігури заввишки кілька метрів. Джерело фото: deadline.com
Світ не запам’ятає дизайнерських ландшафтів Ларрі Гарві, але він увійшов в історію як ідеолог фестивалю, який із 1990 року щороку оживає в пустелі Блек-Рок у Неваді. На сухій, запилюженій землі виростає тимчасове місто — з вулицями, площами, таборами й храмами, між якими з’являються монументальні інсталяції, що кидають виклик уяві та розмивають межі між митцем і глядачем. Через тиждень Black Rock City зникає без сліду і, немов фенікс, відроджується за рік.
Для одних Burning Man — це карнавал фриків і свято абсурду, для інших — соціальний експеримент і культурна подія. Обидва погляди мають рацію й не суперечать одне одному. Це мікс дадаїзму, ситуаціонізму, омажів до фільмів Андрія Тарковського та десятків субкультур з усього світу. Архітектура Burning Man — це радше соціальні простори, ніж фізичні об’єкти. Вони втілюють принципи інклюзії та участі, стаючи серцем колективних перформансів. «Це набагато більше, ніж просто форма. Саме груповий досвід створює такий масштабний витвір мистецтва», — казав Ден Дас Манн про свій легендарний мідний дуб The One Tree. Можна стверджувати, що Burning Man повернув ідею соціальної скульптури, де твір стає каталізатором спільноти.
Тема Burning Man 2025 — Tomorrow Today («Завтра сьогодні»). «Я хочу, щоб у нас було майбутнє і щоб ми разом утілювали його в реальність. Адже зараз наше майбутнє дуже невизначене», — пояснив Стюарт Мангрум, директор Філософського центру Burning Man
Участь у Burning Man — це виклик для кожного митця, аматора чи професіонала. Якою має бути ідея, здатна захопити та консолідувати тисячі людей, якщо не вдаватися до допомоги «милиць» реклами та маркетингу? Свіжою, щоб зацікавити, близькою, щоб викликати емпатію, і глибокою, щоб спонукати зазирнути в себе. Вона має йти від серця, бути особистою й багатогранною. Епатажу чи технічної майстерності замало.
Радикальне самовираження — один із принципів фестивалю Burning Man. Фото: Georg Post
Чудернацькі костюми та кастомізовані пересувні механізми створюють атмосферу карнавалу. Фото: Georg Post
Equinox of Curiosity — інсталяція Роба Беквіта, одна з багатьох скульптур, представлених на Burning Man 2024. Фото: Georg Post
Купол неконфесійного простору The Temple of Together, спроєктованого художницею Керолайн Госн у неоготичному стилі для Burning Man 2024. Фото: Georg Post
Кожна видатна скульптура Burning Man несе власну філософію, запрошуючи учасників до діалогу, рефлексії чи дії. Від The One Tree (1998) Дена Дас Манна, де мідні труби об’єднували стихії вогню, води й пари в єдине ціле, до ажурних «храмів» Девіда Беста, створених із переробленої деревини, що спалюються як символ очищення, — ці роботи живуть у взаємодії з людьми. «Храм» Беста — це місце, де учасники залишають спогади, біль чи надії, а вогонь довершує ритуал прощання. Інсталяція Truth is Beauty (2013) Марко Кокрейна — 17-метрова жіноча постать — стала іконою фестивалю, спонукаючи до роздумів про безпеку жінок і силу людської гідності. Лора Кімптон із її словесними скульптурами, як-от LOVE чи DREAM (2011, 2015), перетворила слова на символи, що зачіпають емоції учасників. Майкл Крістіан запрошував до фізичної взаємодії: його Nebulous Entity (1998) закликала учасників зануритися в мистецтво тілом і душею. Дана Олбані створила Mammoth із переробленого сміття (2010), нагадуючи про екологічну свідомість, а лондонський дизайнер Андреа Грінліс із роботом Bebot (2017) поєднав технологію з іронічним поглядом на сучасність. Можна продовжувати майже безкінечно, адже за три десятиліття пісок Black Rock City бачив сотні креативних шедеврів.
Тема Burning Man 2025 — Tomorrow Today («Завтра сьогодні»). «Я хочу, щоб у нас було майбутнє і щоб ми разом втілювали його в реальність. Адже зараз наше майбутнє дуже невизначене», — пояснив Стюарт Мангрум, директор Філософського центру Burning Man. Ця ідея резонує з інсталяцією The Point of Unity українського митця Миколи Каблуки, засновника компаній Kabluka Light & Digital Sculptures і Expolight.
Ніхто не здатний розкрити суть і філософію художнього об’єкта точніше, ніж його автор. В інтерв’ю з Миколою Каблукою ми постаралися охопити всі аспекти: від філософії The Point of Unity до технічних деталей реалізації.
Ритуальне спалення Храму Єдності (The Temple of Together) та скульптури складених у молитовному жесті гігантських рук на Burning Man 2024. Фото: Eleanor Preger
Світло та світ
«Ми будуємо вулик, люди приносять мед — так це працює», — пояснював Ларрі Гарві, але рецепт привабливості фестивалю насправді набагато складніший. Кілька років тому керівники Burning Man Project заснували Філософський центр, який у вільний від оргмоментів час зайнятий вивченням досвіду побудови кращих спільнот. Навіть на перший, винятково прагматичний погляд — це ще те завдання: без рекламної кампанії та пафосу про створення шедеврів і порятунок світу зібрати на семиденний перформанс близько 100 тисяч доброзичливих і відкритих один одному людей, подарувати їм враження, про які вони розповідатимуть онукам. У 2024 році Філософський центр проводив опитування, щоб з’ясувати, чому люди вважають Burning Man настільки важливим, що готові витрачати чималі гроші й виживати в пустелі без будь-яких звичних комфортних умов. Виявилося, що і затяті бернери, і ті, хто жодного разу не відвідував Black Rock City, вважають захід лабораторією нових соціальних моделей, інкубатором творчості та інновацій, що сприяє особистісній трансформації та вибудовує мости між людьми.
Микола Каблука, головний світловий дизайнер, артдиректор і засновник компаній Expolight та Kabluka Light & Digital Sculptures
PRAGMATIKA.MEDIA: Миколо, що мотивувало чи спровокувало вас взяти участь у Burning Man і не просто поїхати туди як глядач, а підготувати для фестивалю масштабну інсталяцію The Point of Unity?
Микола Каблука: Ідеї завжди пов’язані з небом, із космосом. Коли ми мріємо чи замислюємося, то піднімаємо очі вгору, ніби черпаємо натхнення з хмар. The Point of Unity («Точка єдності») — це результат 25-річного занурення у світло, яке я сприймаю як метафізичну, тривимірну субстанцію, що формує простір і сенси життя. В Expolight і в Kabluka Light & Digital Sculptures ми мислимо світлом як категорією, що виходить за межі технологій, і ця інсталяція — втілення такого бачення.
Тема участі в Burning Man пролунала, коли я був у Лос-Анджелесі на нагородженні за проєкт «Хрест Героїв» (раніше PRAGMATIKA.MEDIA писала про цю інсталяцію у статті «Світло всередині «Хреста Героїв»: тим, хто пішов у засвіти, присвячується» та обговорювала в рамках панельної дискусії «Сакральні форми пам’яті та вшанування героїв». — Прим. ред.). Хрест Героїв викликав неабиякий резонанс серед американських митців, і під час однієї з розмов мені запропонували: «Чому б тобі не створити щось для Burning Man? Це твоє місце: там збираються візіонери, космополітичні креативники, люди, які мислять поза рамками». Тема фестивалю цього року — «Завтра сьогодні», тож це про ідеї, що змінюють світ на краще, саме тому вона мене зачепила. Поки летів назад у літаку, концепція The Point of Unity склалася повністю: я представлю на Burning Man навіть не скульптуру, а медитативний простір, де світло, звук і віддзеркалення створюють діалог між небом і землею.
The Point of Unity — інсталяція від Миколи Каблуки для Burning Man 2025. Масивне дзеркало-диск тримається на витончених, майже невидимих опорах, символізуючи натхнення, яке люди черпають від споглядання неба. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
The Point of Unity — інсталяція від Миколи Каблуки для Burning Man 2025. Масивне дзеркало-диск тримається на витончених, майже невидимих опорах, символізуючи натхнення, яке люди черпають від споглядання неба. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
P.M.: Розкажіть докладніше, що являє собою інсталяція у фізичному сенсі та яка філософія стоїть за The Point of Unity: як саме вона пов’язана з вашим баченням світу?
М. К.: Часто навіть геніальні задуми залишаються нереалізованими: їм бракує фінансування, віри чи вміння донести їх до інших. Моя інсталяція — це точка, де небо торкається землі, місце, де мрії стають реальними. Образ горизонту, де небо й земля зливаються, завжди недосяжний, але я захотів створити простір, де ця межа стає відчутною, де небо буквально інкрустується, «вкорінюється» в землю.
У центрі інсталяції — величезне дзеркало діаметром майже сім метрів, яке ніби пливе в повітрі. Ми сховали масивні консолі та ферми в тонких, майже невидимих колонах, щоб воно видавалося невагомим, як хмара, а не громіздкою конструкцією. Це дзеркало відображає землю: людей, пустелю, світло, що змінюється протягом дня. А всередині нього — живий диск неба з мінливими хмарами. Під ногами — ще одне дзеркало з триплексованого скла. Людина, стоячи на ньому, опиняється між двома світами в точці їхньої єдності: бачить небо, ніби відображене в калюжі, інкрустоване в землю, як діамант. Це місце медитації, натхнення, де народжуються сміливі, шалені ідеї, які знаходять силу втілитися.
Дзеркальна платформа в основі The Point of Unity відображає небо та хмари, наче водяна гладінь. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
Мої скульптури завжди вплетені в оточення, The Point of Unity оживає саме в контексті пустелі Блек-Рок. Удень вона трансформується разом із сонячним циклом: від ніжної димки світанку до насиченого полудня й м’якого вечірнього світла. Кожен момент дня додає їй нового сенсу, робить її живою. Наприклад, ранкова серпанкова атмосфера підсилює ефірність, а в полудень дзеркала переформатовують простір, ніби розчиняючи межі між реальним і уявним.
Для нічної ітерації ми використали 3,5 тисячі оптоволоконних точок, що імітують зоряне небо, створюючи ефект космосу, який ніби опускається на землю. Коли пісок під ногами стає абсолютно чорним, ми висвітлюємо його за допомогою кастомних фільтрів, створюючи спектральні заломлення. Біле світло, що містить увесь спектр кольорів, розпадається на живі відтінки, які танцюють у просторі, подібно до хмар, що пливуть небом. Ці світлові патерни, запрограмовані за алгоритмами, ніколи не повторюються, як полум’я чи захід сонця: вони схожі, але завжди унікальні. Це запрошує до медитації, до споглядання природного, живого ритму.
Інсталяція The Point of Unity є частиною навколишнього ландшафту, підлаштовуючись під час доби та події навколо. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
P.M.: Гра світла — ключовий елемент The Point of Unity, але ви також використовуєте звук для створення ефекту повного занурення. У чому особливість аудіоканалу у вашій інсталяції?
М. К.: Звук у The Point of Unity резонує з головною ідеєю інсталяції. Я хотів, щоб він спонукав замислитися: куди ти спрямовуєш своє життя? На приземлені, але важливі речі — сім’ю, комфорт, продовження роду? Чи на щось більше, що виходить за межі повсякденного? Світ набагато глибший, ніж ми звикли думати, і ця скульптура — точка натхнення, місце, де ти відчуваєш свою роль у цьому величезному космосі. Тож я звернувся до гармонії Сонячної системи. Я взяв співвідношення розмірів, мас та орбіт планет і Сонця, їхню взаємодію, і закодував ці принципи в музичну структуру.
«Часто навіть геніальні задуми залишаються нереалізованими: їм бракує фінансування, віри чи вміння донести їх до інших. Моя інсталяція — це точка, де небо торкається землі, місце, де мрії стають реальними»
До речі, моя перша освіта була математичною. Мене завжди захоплювало, як у фізичних процесах — чи то спалахи на Сонці, чи то цикли природи — можна знайти математичні закономірності. Наприклад, коли я дізнався, що цикли сонячних спалахів мають структуру, подібну до музичних композицій Бетховена, це здалося геніальним: усе велике відображається в малому! Подумайте: планети, Місяць, Сонце — усі вони перебувають у постійному русі, але не стикаються, не руйнуються. Це дивовижний танець, баланс, який ми сприймаємо як належне. Тож у The Point of Unity звук — це гармонія космічних тіл, перекладена на мелодію, яка звучить природно й заспокійливо, ніби ти слухаєш музику Всесвіту. Ця звукова тканина, разом із грою світла, створює простір, де людина відчуває себе частиною чогось більшого, де ідеї народжуються й оживають.
P.M.: Як The Point of Unity, дзеркальна скульптура, що запрошує людину увійти, побачити відображення неба, світла, інших людей і зануритися в глибокі роздуми, відгукується в українському культурному контексті? Який головний меседж ви хочете донести до учасників Burning Man через взаємодію світла, звуку та віддзеркалень?
М. К.: Навіть у найтемніші часи в укриттях, під обстрілами, українці не перестають дивитися в небо, мріяти й творити. The Point of Unity — це про наш український дух: ми продовжуємо вірити в майбутнє і створювати його. Для мене важливим було привезти цей меседж від України.
У дзеркальні поверхні The Point of Unity інтегровано 3,5 тисячі світлових оптоволоконних точок. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
Війна змусила нас усіх задуматися: що ми залишаємо після себе? Раніше багато хто гнався за успіхом, грошима, штампував проєкти. Але тепер, коли ти засинаєш із думкою, що завтра твій дім може не встояти, приходить усвідомлення крихкості життя. Це підштовхує нас, українців, дивитися вище, тож це не лише про екзистенційне, не про виживання, а про те, як створювати щось цілісне, змістовне. Підштовхує до конструктивних питань: що я можу створити? Яким має бути моє життя? Як воно впливає на суспільство? Як ми можемо змінити світ на краще?
Ця пасіонарність, ця внутрішня енергія українців вражає. Це не екзистенційна рефлексія, а активна позиція: як я можу збагатити суспільство, заради чого я тут? Інсталяція уособлює цю ідею: The Point of Unity — місце, де ти стоїш на землі, але черпаєш натхнення з неба, щоб створювати щось більше, ніж повсякденність. Вона розповідає світові про нашу здатність мріяти й творити навіть у найтемніші часи, про силу, яка народжується, коли ми дивимося в небо, стоячи на землі.
P.M.: Миколо, чи буде близька людям з інших країн, із різних континентів, які зберуться в пустелі, філософія The Point of Unity, що відображає пасіонарність українців і прагнення до вищих смислів? Бо сьогодні іноді здається, що українці та люди з інших країн живуть у різних реальностях.
М. К.: Світло для мене — це не просто технологія, а світоформуючий елемент, як у сакральній архітектурі: від окулюса Пантеону до ліхтаря в куполі собору Святого Петра. Навіть сучасні архітектори, як Сантьяго Калатрава з його станцією Oculus на Мангеттені, інтуїтивно використовують світло, щоб впливати на стан людини. Люди завжди дивляться в небо, коли мріють, моляться чи шукають сенс. Небо — це символ вищих світів, раю, ідей, які нас підіймають.
Отвір у дзеркальному диску — окулюс, який використовували архітектори давнини в сакральних конструкціях, щоб створити піднесену атмосферу. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
У The Point of Unity світло — це міст між землею й небом. Людина, стоячи всередині, бачить відображення світу — себе, інших, хмари, зірки — і відчуває себе частиною чогось більшого. Я постійно досліджую природу світла — природного й штучного, експериментую з технологіями, щоб розкрити його силу. У цій роботі ми використали дзеркала й лазерне світло, щоб створити ефект, ніби небо опускається на землю, а людина перебуває в точці їхньої єдності.
Наша перша аудиторія – бернери, креативні люди з особливим ставленням до мистецтва, які йдуть до пустелі, щоб із нічого побудувати ціле місто. Спочатку в пустелі з’являються лише арткемпи — сотні митців, їхні команди, які монтують інсталяції. Для мене це особливий момент: бути там, коли ще немає натовпу, лише творці, які готують свої роботи. І за день-два з’являється Black Rock City — величезне тимчасове місто, куди приїжджають близько 100 тисяч людей. І це не хаос, а спільнота, яка живе за принципами даріння, взаємодопомоги, без грошових відносин.
Скільки саме людей побачать The Point of Unity? Важко сказати точно, але з такою кількістю учасників кожен артоб’єкт стає магнітом. Люди блукають плаєю, відвідують інсталяції, беруть участь у лекціях, йозі, дискусіях чи музичних виступах. Фестиваль — це не лише розваги, а простір, де стираються соціальні бар’єри. Мільярдер чи митець, CEO чи мандрівник — усі в костюмах, в образах, спілкуються на рівних, без статусів. Ця атмосфера свободи й творчості притягує тисячі людей. Я впевнений, що наша інсталяція з її медитативною енергією та грою світла стане місцем, куди приходитимуть за натхненням. Це буде шалений досвід — бачити, як пустеля оживає, а наша скульптура резонує із серцями учасників.
Інсталяцію протестували в цехових умовах в Україні, а потім розібрали та відправили до пустелі Блек-Рок. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
Мистецтво без цінника
Найпривабливішою якістю фестивалю його учасники вважають можливість на тиждень відкинути конс’юмеризм, що пронизує сучасне життя. Burning Man реалізується завдяки добровільній участі та краудфандингу. Попри загрозу комерціалізації, яка нависала над фестивалем десятиліттями, він залишається вірним філософії декомодифікації. Це один із десяти основних принципів Burning Man, сформульованих Ларрі Гарві у 2004 році. Декомодифікація передбачає створення середовища, де мистецтво, взаємодія та самовираження звільнені від комерційного тиску, реклами чи ринкових механізмів. У контексті Burning Man це означає відмову від монетизації творчості: на фестивалі немає спонсорських логотипів, продажів чи маркетингових кампаній. Усе, від монументальних скульптур до тимчасових інсталяцій, створюється заради досвіду, а не прибутку. Наприклад, «храми» Девіда Беста чи світлові скульптури Лео Вільяреала в пустелі Блек-Рок не мають цінника: їхня цінність у тому, як вони об’єднують людей, провокують рефлексію чи зникають у вогні, не залишаючи сліду для ринку. Ця філософія надихає митців створювати заради ідеї, а не комерційного успіху, хоча парадоксально часто саме ці роботи здобувають глобальну увагу поза фестивалем.
P.M.: The Point of Unity передає ідею реалізації мрій, але, Миколо, як вам вдається втілювати цей амбітний проєкт? Хто допомагає з логістикою та монтажем на Burning Man? Адже без місцевих партнерів це здається майже неможливим. І як ви фінансуєте таку масштабну роботу?
М. К.: Так, бюджет The Point of Unity справді чималий — близько 200 тисяч доларів. Ми інвестували власні кошти компанії, але ще на етапі концепції я отримав пропозиції від кількох замовників і навіть мерів українських міст, які готові викупити скульптуру після фестивалю. Нам також допомагає мій друг Артур Міхно з Work.ua. Хоча він цього року не їде на Burning Man, але відчуває важливість нашого задуму й виділив 25 тисяч доларів на логістику та монтаж. Ця підтримка дуже цінна, адже дозволяє нам зосередитися на творчості, а не лише на організаційних деталях. Локального партнера в пустелі ми не маємо, але нас підтримують організатори Burning Man, які консультують щодо умов і логістики.
У розібраному вигляді The Point of Unity вміщується в морському вантажному контейнері. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
Ми підійшли до реалізації з розумінням обмежень фестивалю. Скульптуру спроєктували як модульний конструктор, щоб вона помістилася в морський контейнер для транспортування. Усі елементи — звукові колонки, комутація, захисна плівка — були зібрані й протестовані в Україні. Ми врахували, що в пустелі Блек-Рок ресурси обмежені, тому продумали технологію швидкого монтажу. Наприклад, через філософію «zero trace» («жодного сліду») на Burning Man заборонено копати фундаменти. Ми розробили геошурупи завдовжки півтора метра, які вкручуються в ґрунт і забезпечують стійкість, але після демонтажу не залишають слідів. Усе протестували заздалегідь, зняли відео, перевірили кожен вузол.
P.M.: Скільки часу знадобиться для монтажу The Point of Unity на місці в пустелі?
М. К.: Скульптура вже вирушила до пустелі Блек-Рок. Усе продумано так, щоб зібрати її за кілька днів із мінімальними ресурсами — з нашою командою та волонтерами. На фестиваль їду я, наш інженер і кілька друзів, які долучаться до монтажу. Ми також запросили кількох українців, які живуть у США і мають досвід Burning Man, щоб допомогти все змонтувати. Окрім того, ми кооперуємося з командами інших українських проєктів на фестивалі цього року. Разом ділимо частину витрат. Ми встановлюємо професійний Starlink із широким каналом, щоб забезпечити зв’язок, і стелу з QR-кодом, за допомогою якого люди зможуть прочитати про ідею та технології скульптури, глибше зануритися в її сенс. Для живлення ми використовуємо потужні акумулятори, які забезпечать роботу The Point of Unity протягом семи днів фестивалю. Ці акумулятори настільки потужні, що ми поділимося енергією з двома сусідніми українськими інсталяціями. Це не просто технічне рішення, а частина нашого підходу: об’єднувати, підтримувати й ділитися, як і сама ідея скульптури.
Такий вигляд має ефемерне місто Black Rock City, яке зводиться в пустелі для проведення Burning Man. Фото: Scott London
Нейродинамічний кемп
Black Rock City, ефемерне серце Burning Man, яке щороку виростає на сухій плаї, — це тимчасове місто діаметром близько 2,5 км, спроєктоване у формі півкола з концентричними вулицями, що розходяться від центральної точки — скульптури The Man. Радіальні вулиці, названі за годинниковими позначками (наприклад, 3:00 чи 9:00), перетинають кільцеві алеї, створюючи чітку сітку. Місто складається з наметів, фургонів, юрт і тимчасових структур, які учасники привозять із собою. Центр табору — це осередок із кав’ярнею, інформаційним пунктом і сценами для виступів. Навколо розкидані храми, артоб’єкти та «мутантні» транспортні засоби, що додають хаотичної магії.
Окрім The Point of Unity Миколи Каблуки, Україна на Burning Man 2025 буде представлена ще трьома потужними інсталяціями. Black Cloud від Олексія Сая з Києва втілює невидимі загрози — від глобальних криз до особистих викликів, спонукаючи до розмов про стійкість і надію. HeyDay Володимира Пономаренка з Харкова, дзеркальна квітка з нержавіючої сталі, відображає красу й витривалість у суворих умовах пустелі. А Merman Андрія Крапивченка та Wonder Workshop, дерев’яна скульптура — плавуча людина або міфічна істота — символізує трансформацію та зв’язок із природою. Кожен із цих проєктів, відображаючи тему «Завтра сьогодні», додає український голос до творчого діалогу в Black Rock City.
«Для The Point of Unity спалення було б неможливим — надто багато душі й сенсу вкладено в цю роботу. Ми свідомо вирішили повернути її в Україну, щоб вона стала символом стійкості й творчості»
P.M.: Миколо, ви згадали співпрацю з іншими українськими командами на Burning Man. Як саме ви взаємодієте? Чи обмінюєтеся технічними порадами щодо монтажу або транспортування? І чи будуть українські скульптури розташовані разом у пустелі?
М. К.: Я не зі всіма українськими учасниками тісно знайомий, але певна взаємодія є. Наприклад, з Олексієм Саєм ми перетиналися на івенті PRAGMATIKA.MEDIA. Координацію між усіма нами значною мірою забезпечує оргкомітет Burning Man — вони призначають кураторів, які консультують щодо умов у пустелі.
У Black Rock City є український табір, кемп «Куренівка» — неймовірно динамічна ініціатива, яку підтримує Ярослав Корець, досвідчений учасник Burning Man. Він ділиться практичними порадами: як краще організувати монтаж, що врахувати в пустелі, як оптимізувати ресурси. Його досвід допомагає не лише нам, а й іншим українським командам.
Щодо розташування, то українські скульптури стоятимуть відносно близько одна до одної. Плая — це величезний простір у центрі Black Rock City, діаметром кілька кілометрів, де розкидані інсталяції. Організатори розмістили наші роботи в своєрідному кластері, що дуже круто. Це підсилює українську присутність, створює відчуття єдності. Табір «Куренівка» розташований ближче до центрального кола, і ми всі разом, як маленька спільнота, будемо ділитися енергією, ідеями й підтримкою в пустелі.
Гості Burning Man зможуть дізнатися деталі концепції та створення The Point of Unity, перейшовши за посиланням на екрані, вмонтованому в консоль конструкції. Зображення надане Kabluka Light & Digital Sculptures
Скульптури поза пустелею
Деякі об’єкти спалюються наприкінці фестивалю, підкреслюючи ефемерність мистецтва, інші — вирушають подорожувати світом, музеями та площами міст. Наприклад, Truth is Beauty Марко Кокрейна стала частиною постійних експозицій у США, зокрема в Ріно, Невада, де її встановлено як символ людської гідності. Bebot Андреа Грінліс із Великої Британії оселився в Нозерн Лібертіс, Філадельфія, як приклад технологічного мистецтва.
Взагалі фестиваль сприяв кар’єрному зльоту низки художників, чиї інсталяції в пустелі стали поштовхом до міжнародного визнання. Наприклад, Девід Бест, якого часто називають «хрещеним батьком» храмів Burning Man, після успіху на фестивалі отримав запрошення створювати тимчасові храми за межами пустелі, а його роботи виставляються в галереї Ренвік Смітсонівського музею. Лео Вільяреал, піонер світового мистецтва, дебютував на Burning Man із динамічними LED-інсталяціями, які реагують на рух і звук. Його тимчасова світлова скульптура для мосту на фестивалі 2000-х років стала прототипом для постійної інсталяції на мосту Бей-Брідж біля Сан-Франциско у 2013 році. Після цього Вільяреал оформив 17 мостів по всьому світу. Burning Man став не лише мистецьким експериментом, а й культурним акселератором, що виводить художників на глобальну арену, тож бажання зберегти витвір мистецтва, щоб його змогли побачити не лише бернери, цілком розумне.
P.M.: Burning Man у багатьох асоціюється з ритуальним спаленням скульптур, але не всі вони знищуються. Ви згадали, що вирішили зберегти The Point of Unity та повернути її в Україну. Куди саме плануєте її привезти?
М. К.: Два ключові об’єкти — «Людина» і «Храм» — спалюються в кінці тижня. «Храм», зокрема, — це місце, де люди залишають записки, присвяти, спогади про близьких, про те, із чим хочуть попрощатися. В момент спалення звучить музика, люди стоять у тиші, проживаючи цей катарсис. Деякі скульптури створюють із тимчасових матеріалів, наприклад, із фанери або паперу, і їх просто утилізують. Проте багато з інсталяцій вивозять, передають у музеї, галереї чи приватні колекції по всьому світу.
Інсталяція I’m Fine, створена українцями Олексієм Саєм, Анатолієм Топольським і Віталієм Дейнегою із пошкоджених кулями вуличних знаків для фестивалю Burning Man 2024. Фото: Ryan Mathewson
Для The Point of Unity спалення було б неможливим — надто багато душі й сенсу вкладено в цю роботу. Ми свідомо вирішили повернути її в Україну, щоб вона стала символом стійкості й творчості. Поки що точне місце не визначене, але протягом кількох місяців ми оберемо локацію, яка підкреслить її меседж: це буде простір, де скульптура зможе надихати й об’єднувати. Ми розглядаємо три локації, запропоновані партнерами, які готові викупити й зберегти цю скульптуру.
Повернення The Point of Unity в Україну — це важливий жест. Вона стане нагадуванням про нашу силу — під час війни й після неї. Інсталяція розповідатиме історію України: про те, як ми, попри все, продовжуємо мріяти й творити, стаючи символом культурної стійкості.
Культурна дипломатія в пісках
Burning Man перестав бути суто американською подією в середині 1990-х, коли чутки про фестиваль у пустелі Блек-Рок дійшли до Канади, Європи й Австралії. Зростання кількості учасників — із 800 у 1990 до 30 586 у 2003 — привернуло міжнародну увагу. У 2004 році Burning Man Project відкрив мережу регіональних осередків, яка підтримує події за кордоном, і до 2025 року фестиваль охопив 34 країни. Сьогодні фестиваль переріс визначення «гетеротопія» чи «контрпростір», перетворившись на глобальну площу для діалогу.
P.M.: Миколо, чому для вас персонально важливо представляти Україну на Burning Man?
М. К.: Це питання культурної дипломатії. Сьогодні Україна відома всьому світові, але часто асоціюється лише з війною, боротьбою за виживання. Наше завдання — наповнити цю відомість змістом, показати, хто такі українці, чим ми унікальні. Ми не просто жертви чи захисники — ми нація, яка, попри обмежені ресурси, досягає неймовірних результатів. І це те, що я хочу сказати мовою мистецтва через The Point of Unity.
«The Point of Unity нагадує: усе починається з людини. Зі світла всередині. І цей сакральний момент єдності — коли світло згори втілюється на землі, а ти опиняєшся всередині цього процесу — стає метафорою змін, яких так потребує світ»
Наша скульптура розповідає та самим своїм існуванням доводить, що навіть у боротьбі за виживання ми дивимося в небо, мислимо конструктивно, хочемо змінювати світ. Ми не пасивні, а беремо відповідальність за своє життя й суспільство. Це те, що відрізняє українців: готовність творити, жертвувати, діяти. Я бачу це в своєму оточенні — бізнесмени, які думають не лише про виживання своїх компаній чи сімей, а про те, як змінити суспільство, як залишити слід.
The Point of Unity створена для людей, які стоять ногами на землі, але мріють, дивлячись у небо. Українці саме такі: навіть у найскладніших умовах ми не втрачаємо креативності й натхнення. Ми віримо, що світ можна і треба змінювати. Ця скульптура — наш меседж світові: українці — це нація, яка творить, мріє і діє попри все. І на Burning Man ми хочемо показати це на найвищому рівні, щоб наш голос звучав потужно й незабутньо. The Point of Unity нагадує: усе починається з людини. Зі світла всередині. І цей сакральний момент єдності — коли світло згори втілюється на землі, а ти опиняєшся всередині цього процесу — стає метафорою змін, яких так потребує світ.
Церемонія спалення Burning Man збирає всіх мешканців Black Rock City в центрі плаї. Фото: Rand Larson
Творити попри все
Останні роки Burning Man переживає турбулентність: організаційні витрати зростають, влада штату Невада підвищує оплату і вводить нові обмеження. Усередині спільноти зараз триває гостра дискусія та наростає конфронтація. Одне лише міркування — а чи можливо дозволити корпоративне партнерство, щоб зняти фінансове навантаження та відмовитися від підвищення плати за квитки — провокує запекле відторгнення серед прихильників декомодифікації, які вважають, що комерційний підхід змінить ДНК події, після чого на Burning Man чекатиме згасання. Не виключено, що голоси тих, хто бореться за зняття заборони на комерцію, подолають вето, адже ідеолог Ларрі Гарві помер у 2018 році, і багато хто вважає, що його принципи не такі й непорушні та вже не актуальні для світу, що швидко змінюється. Тому на краще, що українські художники не стали відкладати свою участь до кращих часів і діють у повній відповідності до девізу 2025 року — Tomorrow Today, з упертою вірою в майбутнє, яке починається сьогодні.
