Кому належить ідея трансформації
Новий павільйон КИТ на ВДНГ сміливо можна назвати проєктом win-win. По-перше, місто отримало нову масштабну платформу для подій у форматі openspace: маркетів, концертів, ярмарок та інших публічних заходів, що можуть одночасно збирати велику кількість людей. По-друге, на базі павільйону реалізували дійсно якісну реновацію й дали «нове життя» старій радянській будівлі — вона хоч і не була видатним об’єктом спадщини, але безумовно заслуговувала фахового переосмислення. До того ж реновація вписується в актуальні тренди сталого розвитку.
Презентація павільйону КИТ для журналістів. Спікери зліва направо: засновниця маркету «Кураж» Альона Гудкова, генеральний директор «Експоцентру» Євген Мушкін, співзасновник архітектурного бюро «ФОРМА» Олексій Петров, засновник урбан-бюро Big City Lab Макс Яковер, голова правління АТ «Універсал банк» Ірина Старомінська та директорка павільйону КИТ Анна Лукашевич. Фото: Микита Журавльов
Ця ініціатива, однак, народилась не в архітектурному чи урбаністичному ком’юніті. Ідея належить Альоні Гудковій — засновниці маркету «Кураж», який тепер стане постійним резидентом КИТа. Раніше «Кураж» проводив усі свої заходи в павільйоні № 19 на ВДНГ — цю модерністську будівлю, зведену в дусі Міса ван дер Рое, на превеликий жаль, знесли у 2022 році. Відтоді проєкт залишився без постійного майданчика. Після тривалої паузи та подій в інших локаціях Альона Гудкова вирішила повернути івенти «Куражу» на ВДНГ — з характерним для них розмахом і масштабом.
Разом із генеральним директором «Експоцентру» Євгеном Мушкіним Гудкова почала шукати новий майданчик. Увагу привернув павільйон № 9 — старе, фактично занедбане приміщення, яке своїм зовнішнім виглядом і формою нагадувало ангар: видовжене, з високими стінами та аркоподібним дахом. До речі, саме форма даху павільйону й наштовхнула назвати його «китом» — збоку металеві виступи покрівлі нагадують обриси ребер кита. Гудкова побачила в цій споруді потенціал і сцену для нового життя «Куражу»: разом із Мушкіним вона зібрала команду, яка вирішила не просто відремонтувати павільйон, а трансформувати та модернізувати його — причому з повагою до первинної конструкції.
Засновниця маркету «Кураж» Альона Гудкова та генеральний директор «Експоцентру» Євген Мушкін. Фото: Микита Журавльов
Простір від самого початку запланували як мультифункційний — щоб проводити не лише заходи «Куражу», а й низку інших культурних подій. Все-таки площа понад 3600 м² та висока склепінчаста стеля — це неабиякий потенціал для розмаху. У новому просторі планується також локалізація майданчика для київської електронної сцени: команда Гудкової каже, що КИТ легко зможе приймати рейви та навіть масштабні театральні постановки — з Національною філармонією вже домовилися про відкриту репетицію симфонічного оркестру.
Альона Гудкова: «Ми хочемо створити великий курований сквот, куди люди зможуть приходити буквально в будь-який день і знати, що тут щось відбувається»
«КИТ — це наш вклад у культурну інфраструктуру міста. Тут буде “Кураж”, будуть концерти, лекції, інклюзивні заходи, вистави, освітні події. У багатьох культурних та освітніх ініціатив в Україні є що сказати — ми хочемо, щоб у цих голосів був простір, де їх почують, — говорить Альона Гудкова. — Нам хочеться створити такий великий курований сквот, куди люди зможуть приходити буквально в будь-який день і знати, що тут щось відбувається».
Співзасновник архітектурного бюро «ФОРМА» Олексій Петров і засновник урбан-бюро Big City Lab Макс Яковер у приміщенні оновленого павільйону КИТ. Фото: Микита Журавльов
До роботи над проєктом долучили архітектурне бюро «ФОРМА», яке вже має досвід роботи з індустріальною спадщиною: зокрема, працювало над ревіталізацією заводів «Гамма» в Запоріжжі та «Промприлад» в Івано-Франківську. «ФОРМА» під керівництвом Олексія Петрова розробила концепцію адаптації павільйону, а за втілення ідеї відповідала команда урбан-бюро Big City Lab на чолі із засновником Максом Яковером.
«Нашим завданням було переосмислити павільйон як гнучкий, мультифункційний простір — не просто подієвий майданчик, а повноцінну культурну платформу. Ми прагнули, щоб тут “жив” не лише Кураж, а й найсильніші культурні ініціативи Києва. Я вірю, що культура живить нашу ідентичність. Працювати з культурою, підтримувати її, просувати — це завжди на часі», — сказав Макс Яковер, засновник урбан-бюро Big City Lab.
КИТ позиціюють як «перформанс-павільйон без барʼєрів», приділяючи увагу як фізичній доступності, так і загалом інклюзивності в культурному сенсі. Фото: Микита Журавльов
Найважливіший акцент команда зробила на безбар’єрності простору: КИТ позиціюють як «перформанс павільйон без барʼєрів», приділяючи увагу як фізичній доступності, так і загалом інклюзивності в ширшому, культурному сенсі. Альона Гудкова пояснила, що павільйон має стати своєрідною точкою входу для ініціатив, які тільки починають розвиватись: «Ми плануємо підтримувати проєкти, які вже вклали свої ресурси, час і досвід у розвиток і тепер шукають нові можливості, нову аудиторію. Мені б хотілось, щоб КИТ став kind of boost для талановитих ініціатив, а ми разом шукали спільні точки дотику».
Гудкова також розповіла, що концепцію внутрішнього й зовнішнього освітлення для КИТа розробляла компанія Expolight Миколи Каблуки. Всередині передбачили динамічне архітектурне освітлення з можливістю програмованих сценаріїв: один із них акцентує на конструктивних елементах і водночас відповідає принципам інклюзивного дизайну — наприклад, контрастна підсвітка виділятиме потенційно небезпечні зони. Також передбачили підсвічування сходів, пандусів та інших елементів — задля безпеки в темний час доби.
Гібрид індастріалу та модернізму: як павільйон № 9 став КИТом
Будівля, яку модернізували й перетворили на КИТ, — це один із павільйонів «Експоцентру», збудований ще в 50-х роках минулого століття. В оригінальному задумі павільйон № 9 мав конструкцію навісу й складався лише з листового аркоподібного даху, що стояв на металевих опорах — певний час він так і працював, слугуючи виставковим простором для сільськогосподарської техніки та машинобудівних верстатів.
В оригінальному задумі павільйон № 9 мав конструкцію навісу й слугував виставковим простором для важкої техніки й верстатів. Архівне фото надане урбан-бюро Big City Lab
У 1979 році будівлю переосмислили: по всьому периметру даху добудували стіни, а входи до павільйону оздобили фасадними системами в дусі пізнього модернізму. Отримали щось подібне до симбіозу індустріальної та модерністської естетики. Сьогодні цю будівлю навряд чи можна віднести до видатних об’єктів епохи, тим паче вона тьмяніє на тлі пишної архітектури «Експоцентру», яка рясніє відсиланнями до античності. Втім, «дев’ятий номер» усе одно має багато виразних деталей і конструктивних елементів, які роблять його впізнаваним серед ансамблю ВДНГ.
У часи незалежності павільйон втратив основне функціональне призначення й певний час слугував концертним майданчиком — тут, зокрема, знімали фентезі-шоу «Вартові мрій». «Останні 10 років ми бачили цей павільйон тільки ззовні й не знали, що в ньому всередині. Це був Black Box у буквальному сенсі — коли ми потрапили в приміщення, то побачили тільки чорну тканину, яка огортала стіни», — розповідає генеральний директор «Експоцентру» Євген Мушкін.
Фасадні системи павільйону, добудовані у 80-х роках. Зображення: рекламний ролик про виробництво штучних алмазів, Центрнаукфільм, 1987 рік
Архітектурне бюро «ФОРМА» працює з павільйоном з вересня 2024 року. Співзасновник бюро Олексій Петров розповів, що на старті було декілька ідей трансформації, в тому числі радикальних. Та зрештою команда вирішила повернути простору його максимальну автентичність — зокрема, ідея нового зонування немов реінкарнує первинний задум багатогалузевих виставок.
«В основі архітектурної концепції — оприявлення конструкції автентичного проєкту та створення інфраструктури, яка потрібна для використання будівлі. Фактично ми відновили виставкову функцію простору, але й додали перформативну. Тепер будівля передбачає практично всі публічні сценарії. Ми мислили про КИТа не як про статичну форму, а як про механізм, що реагує на різні формати подій, навантаження та присутність людей», — розповів Олексій Петров, співзасновник бюро «ФОРМА».
Ще одним кроком до автентичності стало відновлення фасадних віконних систем: їх відреставрували, а скло замінили на нове. Фасадні системи складаються з двох шарів: зовнішній вирішили тільки відреставрувати, а внутрішній замінили для покращення теплоізоляції.
Відреставрована зовнішня система павільйону в дусі модерністської естетики. Фото: Микита Журавльов
Підлогу павільйону також відновили: зняли верхній шар фарби, відшліфували бетон і локально підсилили аварійні ділянки. Під час цих робіт команда знайшла цікаву деталь: у центрі простору зберігся символ Києва, каштан, і напис «Киеву 1500 лет», викладений із мозаїчного бетону. Вочевидь, павільйон № 9 модернізували саме до 1500-річчя Києва, яке святкували у 1982 році.
Один із найбільш впізнаваних елементів КИТа — металеві «ферми», які є конструктивною основою даху. Оригінальні конструкції команда вирішила залишити, попередньо протестувавши їх на міцність: кожна з опор здатна витримати близько 2,5 тонни. Зовні колони пофарбували й покрили протипожежними матеріалами. Цікаво, що для опор обрали відтінок «ODOT Green» — глибокий зелений, який має не лише візуальну впізнаваність, а й унікальну історію.
Колір вперше почали використовувати для фарбування мостів у штаті Орегон у 1930-х роках. Назва «ODOT Green» відсилає до Департаменту транспорту штату Орегон. До цього мости в США фарбували тільки в чорний або сірий із міркувань авіаційної безпеки, та коли інженер Девід Штейнман переміг у конкурсі на проєктування мосту в Портленді, він запропонував пофарбувати його в зелений — щоб конструкція візуально зливалася з пагорбами міста.
Візуалізація маркету «Кураж» в оновленому павільйоні КИТ. Один з найбільш виразних елементів простору — «ферми», пофарбовані у колір «ODOT Green». Джерело зображення: архітектурне бюро «ФОРМА»
У контексті київського павільйону колір працює як делікатне, але виразне рішення, що повертає до автентики: первісно конструкції також були зеленими.
КИТ як модель ревіталізації радянської спадщини: інтерв’ю з бюро «ФОРМА»
Досвід київського бюро «ФОРМА», яке працювало над проєктом КИТ, органічно резонує із подібною типологією об’єктів. Команда працює на стику архітектури та культурних індустрій, поєднуючи масштабні проєкти ревіталізації з мистецькими висловлюваннями. У портфоліо бюро не тільки переосмислення на кшталт заводів «Промприлад» і «Гамма», а й кураторство Національного павільйону України на Венеційській архітектурній бієнале 2023 року.
Крім того, «ФОРМА» вже має досвід роботи на ВДНГ: архітектори ще з 2021 року розвивають незалежний мистецький простір у павільйоні № 13 — там вони впроваджують практики, що працюють на перетині сучасного візуального арту, музики та урбаністики. Павільйон № 13, до речі, розташований якраз навпроти оновленого КИТа.
Втім, за словами засновника «ФОРМИ» Олексія Петрова, підхід до цих двох об’єктів принципово відрізнявся: якщо у випадку з 13-м павільйоном команда сфокусувалась на створенні простору мистецького андеграунду, то, працюючи з КИТом, надихалась оригінальним задумом конструкції, а головним завданням ставила «позбавлення будівлі від усього зайвого» й відновлення простору в тому вигляді, в якому він був задуманий архітекторами на початку.
PRAGMATIKA.MEDIA розпитала Олексія Петрова про підхід «ФОРМИ» до реновації подібних об’єктів, а також — про потенціал реновації спадщини модернізму.
Журналіст PRAGMATIKA.MEDIA Олександр Дмитрук та співзасновник архітектурного бюро «ФОРМА» Олексій Петров. Фото: Микита Журавльов
PRAGMATIKA.MEDIA: Робота з павільйоном КИТ — це реставрація, реконструкція чи реновація?
Олексій Петров: Це точно не реконструкція, бо ми не втручались у жодні конструктивні елементи будівлі. Але й не реставрація, бо ми не прагнули повернути будівлі її автентичну оригінальність. Найбільш доречний термін — відновлення. Фактично ми повернули простору ту конфігурацію, яку він мав на старті свого функціонування, але зробили його сучасним, враховуючи норми інклюзивності, санітарні норми тощо.
Завод «Промприлад» в Івано-Франківську після реновації. Над проєктом працювало архітектурне бюро «ФОРМА». Фото: Роман Немо
Інтер’єр заводу «Промприлад» в Івано-Франківську після реновації. Над проєктом працювало архітектурне бюро «ФОРМА». Фото: Роман Немо
P.M.: Реновація заводу «Промприлад» в Івано-Франківську й трансформація КИТа — наскільки відрізняються підходи в роботі із цими двома об’єктами?
О. П.: У випадку з КИТом характер запиту був дещо іншим. Тут більше значення мав наш досвід із такими великими подіями, як Cxema, «Іскра», з театральними постановками, з експозиційними проєктами. У цього павільйону немає фіксованої функції, це павільйон-трансформер. А «Промприлад» — це класична реновація, ми там дійсно змінювали конфігурацію приміщень, фасадні рішення, там було значно більше активних будівельних дій. У цьому ж випадку все базується на гнучкому плануванні, яке дасть нам додаткові сценарії, — але це вже другий етап реалізації. Щодо роботи з будівлею — ми просто привели її в порядок.
Олексій Петров: «У процесі роботи ми побачили цінність у тому, що маємо, і вирішили максимально розкрити цей потенціал»
P.M.: Ви сказали про гнучке планування — що воно передбачатиме?
О. П.: Воно адаптується до тих подій, які плануються в просторі: умовно, якщо це «Кураж», то простір перетворюється на open space, якщо ми говоримо про театральні вистави — ми запроєктували та передбачили в проєкті систему влаштування амфітеатрів. Вона дуже гнучка, технологічна й дає можливість швидко підлаштувати простір до виконання театральних постановок, трансформувавши його в залу з амфітеатрами місткістю до тисячі людей.
Візуалізація входу до павільйону КИТ із торцевого боку, на зображенні — вигляд після усіх етапів модернізації будівлі. Джерело зображення: архітектурне бюро «ФОРМА»
P.M.: Розкажіть про метод роботи «ФОРМИ» в контексті ревіталізації. На які аспекти ви передусім зважаєте: просторові, історичні, функціональні? Як інтегруєте сучасні технології у вже наявну структуру?
О. П.: Ми завжди починаємо з діалогу з партнерами — це дозволяє глибше зрозуміти їхні потреби та з’ясувати, наскільки реалістично втілити їх у конкретному середовищі. Формулюємо ключові питання й шукаємо на них відповіді разом. У випадку КИТа початкові рішення були значно амбітнішими, більш виразними — як із погляду просторової організації, так і планувальної логіки. Але вже в процесі роботи з об’єктом ми побачили цінність у тому, що маємо, — і вирішили максимально розкрити цей потенціал.
P.M.: А якщо глобально, а не лише в цьому кейсі? Який ваш підхід до роботи зі спадщиною, що потребує переосмислення, модернізації?
О. П.: Глобально — це завжди робота з контекстом і дослідницький підхід. Неважливо, про який кейс ідеться: наш метод завжди базується на чіткому розумінні просторової логіки й того, як працюють функціональні аспекти, як працюють людські потоки, зонування. Усе це ми завжди співвідносимо з очікуваними сценаріями використання простору і вже тоді розробляємо рішення.
Візуалізація внутрішнього простору павільйону КИТ після завершення усіх етапів ревіталізації. Джерело зображення: архітектурне бюро «ФОРМА»
P.M.: Якщо повернутись до павільйону — як ви прийшли до рішення повернути автентику простору і саме в цьому побачили потенціал?
О. П.: Коли ми вперше потрапили в будівлю, зсередини вона була повністю зашита тканинами, гіпсокартоном, ми не бачили конструкцій, уся будівля була розбита на три окремих блоки, вони візуально відокремлювались перестінками. І це все накопичилось і перетворилось на якусь псевдоархітектуру. Тож ми почали з того, що повністю очистили цей простір. Коли все прибрали, то побачили, що, окрім металевих ферм, які підтримують дах, у павільйоні фактично більше нічого немає — чистий open space. Побачивши цей неймовірний простір, ці металеві ферми, ми дійшли до розуміння, що тут треба максимально залишати все таким, як було із самого початку. Якщо говорити про якийсь дизайн, то його тут практично немає.
Візуалізація фасадних систем павільйону КИТ після ревіталізації у вечірній час. Джерело зображення: архітектурне бюро «ФОРМА»
P.M.: Одна з деталей оновленого павільйону, яка мені нагадує модерністську архітектоніку, — фасадні системи. Вони мають дуже привабливий вигляд.
О. П.: Ми їх називаємо вітражі — в оригінальній будівлі їх не було. Вони добудовані значно пізніше, разом зі стінами. У який момент — невідомо. Але ми їх повністю реставрували, тобто вирівняли конструкції, замінили скло.
«Потенціал проєкту залежить від людей, які над ним працюють, які його запускають, а потім ще й здійснюють операційну діяльність», — Олексій Петров
P.M.: Відреставрували лише зовнішній шар, а внутрішній вирішили оновити?
О. П.: Так, тому що внутрішній профіль був холодним, а новий буде теплим і технологічно функціональнішим — він матиме розсувну систему задля кращої доступності. Візуально він буде таким, як і зовнішній, і залишиться максимально подібним до оригіналу: це буде анодований алюміній, який повністю відповідає паспортним характеристикам того, що було раніше. Та передусім ми замінили профіль, щоб внутрішній простір став теплішим: нова система значно покращить теплоізоляцію.
P.M.: Чи працювали ви загалом із такими аспектами, як термомодернізація й енергоефективність будівлі?
Реставрація фасадних систем. Фото: офіційна сторінка павільйону kyt.kyiv в Instagram
О. П.: Так, ми розробили проєкт енергоефективності й адаптації будівлі до сучасних норм. Він передбачав утеплення й паралельно абсолютно нову систему опалення, яка відповідає конфігурації та загальному об’єму приміщення. Це буде інфрачервоне опалення на стелі, яке нагріває не повітря, а лише структуру: тобто воно не використовує ресурсів, щоб нагрівати весь об’єм, — воно гріє лише предмети, гріє все, що є в павільйоні. Такі системи часто використовують у приміщеннях із великим об’ємом, у великих спортзалах, експоцентрах. Ця система закладена в проєкті, але це все наступні етапи реалізації. Особливість проєкту — в тому, що в нього закладена поетапність утілення. КИТ буде з кожною новою подією змінюватися й насичуватись рішеннями, які ми запроєктували.
Ми також передбачили в проєкті переналаштування інженерних систем. Треба розуміти, що інженерні системи тут дещо застарілі: вентиляцію добудовували до павільйону зовні десь у 2000-х. Ми запропонували зберегти цю інженерію, не позбавляючи її функціоналу, але дещо вдосконаливши.
Підготовка павільйону КИТ до проведення першого маркету «Кураж». Фото: Микита Журавльов
P.M.: Павільйон КИТ має потенціал стати взірцем і наштовхнути інших на переосмислення радянської спадщини?
О. П.: Потенціал проєкту залежить від людей, які над ним працюють, які його запускають, а потім ще й здійснюють операційну діяльність у проєкті. Наприклад, якщо взяти «Промприлад» і цей кейс — вони схожі тим, що це проєкти, які урухомлюються крутими командами спільнодумців, близькими нам за своїми ідеями, намірами та амбіціями. І саме тому ці проєкти й живуть своїм життям, розвиваються.
P.M.: Але чи має взагалі радянська спадщина потенціал, зокрема архітектура модернізму?
О. П.: У модерністської спадщини, безперечно, є потенціал — але його ще потрібно вміти побачити. І тут усе впирається або у спроможність реалізовувати сміливі проєкти, або в наявність політичної волі. На мій погляд, проблема не в тому, що ми не розуміємо, як працювати із цією архітектурою, — підходи вже давно зрозумілі. Проблема в тому, що в більшості таких об’єктів немає охоронного статусу, немає чітких протоколів взаємодії з ними, немає усвідомлення їхньої цінності на рівні місцевої влади. Але такі проєкти, як «Промприлад» чи КИТ, власне, й доводять, що спадщина радянської епохи може мати неабиякий потенціал, що з нею можна працювати, що вона може бути в буквальному сенсі tabula rasa — ідеальною основою для роботи.
*Для обкладинки матеріалу використане фото Микити Журавльова
