Даніель Лібескінд. 17 слів архітектурного натхнення

Даніель Лібескінд — один із найзнаменитіших архітекторів сучасності. Його стилю, який відносять до деконструктивізму, характерні асиметрія, складні переплетення осей, кутасті форми, особливе ставлення до простору.

«Мене приваблює створення простору, який ще не був створений, не був утілений у життя; простору, що існує лише в нашій уяві, — говорив архітектор. — Основа архітектури — це не ділянка землі, сталь чи бетон. У її основі — бажання створити диво. […] Архітектура — це оповідання. Це історія, розказана за допомогою каменю. Це історія подолання та боротьби людини за перетворення неможливого на можливе».

12 травня Даніель Лібескінд відзначає свій день народження. На честь цього дня PRAGMATIKA.MEDIA вирішила згадати 17 компонентів, які, на думку архітектора, необхідні для того, щоб вдихнути життя в нові будівлі та міста.

 

Оптимізм vs. песимізм (Optimism vs. Pessimism)

«Я вважаю оптимізм рушійною силою архітектури. Архітектор — це єдина професія, в якій ви просто зобов’язані вірити в майбутнє. Песимістом може бути генерал, політик чи економіст. Музикант може писати в мінорі, а художник — малювати в чорних тонах. Але архітектура — це порив, це віра в краще майбутнє. Саме ця віра і рухає суспільством. Сьогодні ми оточені пропагандою песимізму. Але саме за таких часів архітектура може стати рушієм великих ідей. Згадайте великі міста. Подивіться на Емпайр-стейт-білдінг, Рокфеллер-центр. Вони були побудовані у складні економічні та політичні часи, але енергія й сила, закладені в їхній архітектурі, визначили соціальну та політичну атмосферу простору, який вони займали».

Єврейський музей, Берлін. Проєкт: Даніель Лібескінд

Експресія vs. нейтральність (Expressive vs. Neutral)

«Я — прихильник експресії. Ніколи не любив нейтральність — ні в житті, ні будь-де. Як у каві еспресо, де ви берете саму суть кави, експресія — це суть архітектури. Багатьом архітектурним спорудам не вистачає експресії, тому що часто ми думаємо, що архітектура байдужа і німа, що вона не здатна висловлювати думки, а отже — не має ніякої цінності. Проте саме експресія — експресія нашого міста, нашого будинку — ось що наповнює архітектуру змістом та наділяє здатністю говорити. По-справжньому виразні споруди не лише відображають досягнуті людиною знання, вони кидають нам виклик. І це є невід’ємною частиною нашого життя. Адже сенс не в тому, щоб прожити життя, ні про що не думаючи, сенс у тому, щоб подолати прірву, що відокремлює нас від минулого та майбутнього, і побувати там, де ми ще не були».

Північний імперський військовий музей, Манчестер. Проєкт: Даніель Лібескінд

Радикальність vs. консервативність (Radical vs. Conservative)

«Архітектура має бути радикальною, а не консервативною. Що означає «радикальний»? Це означає той, що має коріння, коріння, яке лежить глибоко в традиціях. Я вважаю, що архітектура повинна відображати сутність традиції, що склалася, а не бути мертвою формою, заспиртованою в часі. Вона має бути живою ниткою між космічною миттю, частиною якої ми є, і безперервною історією. Ми не знаємо, чим закінчиться ця історія, але наші вчинки, безумовно, впливають на її розвиток. Тому я вважаю, що архітектура має бути радикальною. Архітектура радянського періоду — це приклад консервативності, як старий Лас-Вегас. Це приклад придушення емоцій, це приклад слідування традиціям, що перешкоджають польоту думки, протистояти яким можна лише шляхом радикальних змін».

Лондонський університет Метрополітен, Лондон. Проєкт: Даніель Лібескінд

Емоційність vs. байдужість (Emotional vs. Cool)

«Архітектура — це боротьба з нашими власними емоціями, тому вона не може бути байдужою, хоча останнім часом саме така архітектура у великій пошані. Я завжди був із цим не згоден. Емоції потрібні. Життя без емоцій — це не життя. Навіть наш розум емоційний, адже жодний висновок не існує поза сферою етики, поза філософською таємницею буття. Тому необхідно вносити чуттєвість в атмосферу міста та міського життя. Все наше існування — це боротьба емоцій, вони роблять наш світ таким дивовижним. Наші міста самі породжують це протистояння між почуттями та байдужістю. Саме воно рухає прогресом, причому прогресом не тільки архітектурних форм, а й внутрішнім прогресом як тих, хто їх побудував, так і тих, хто в них живе».

Військово-історичний музей, Дрезден. Проєкт: Даніель Лібескінд

Незбагненність vs. тривіальність (Inexplicable vs. Understood)

«Занадто часто ми хочемо, щоб усе було для нас простим і зрозумілим. Звичайно, архітектура — це не мова слів. Але це мова. Мова, яку не можна відтворити за допомогою літер і слів. На жаль, багато будівель, які оточують нас, настільки банальні, що історія, яку вони можуть розповісти, зовсім коротка: «Нам нічого вам розповісти». Я вважаю, що дуже важливо відкривати архітектурні форми, які, може, й не піддаються опису словами, але розмовляють із нами за допомогою таких понять, як пропорція, матеріал і світло. Ці поняття з’єднуються і ув’язуються як складна векторна матриця, яка не лежить на поверхні, але закладена в нашому існуванні, в історії створення наших міст, в історії людства. Тому ідею, що архітектурна споруда має бути простою, я вважаю помилковою. Саме вона призвела до того, що архітектура втратила свою індивідуальність.

Королівський музей Онтаріо, Торонто. Проєкт: Даніель Лібескінд

Ручна робота vs. комп’ютер (Hand vs. Computer)

«Звичайно, що б ми робили без комп’ютерів? Уся наша діяльність залежить від комп’ютера. Але комп’ютер повинен бути лише знаряддям, яким керує людина. Я вважаю, що рука, при всій своїй примітивності та недосконалості, рухається силами, природа яких не цілком зрозуміла. І хоча в них немає нічого містичного, ми розуміємо, що рукою рухають сили, які перебувають поза нашим контролем. Коли я працюю рукою, мої начерки хоч і схожі на такі ж малюнки, виконані на комп’ютері, але народжуються вони з джерела невидимого, незрозумілого, нематеріального. Тому я звертаюся до всіх вас — ми всі повинні прагнути до того, щоб комп’ютер реагував на рухи наших рук, а не рука слідувала б за комп’ютером. У цьому частково полягає складність архітектури».

Комплекс Reflections at Keppel Bay, Сінгапур. Проєкт: Даніель Лібескінд

Складність vs. простота (Complex vs. Simple)

«Останнім часом простота користувалася великою шаною. Я із цим зовсім не згоден. […] Нейрохірургія, атомна теорія, генетика, економіка — це все надзвичайно складні сфери. І я не бачу причин, з яких нам потрібно щось вдавати і намагатися створювати зовнішню простоту, яка є лише ілюзією. Архітектура — дуже складна галузь. Простір — сам собою дуже складне поняття. Він здатний створювати нові форми сам із себе. Тому ми не повинні намагатися вмістити його у спрощені форми, до яких ми звикли. Наші життя складні. Наші емоції складні. Наші інтелектуальні прагнення також складні. І я вважаю, що архітектура має відображати складність займаного нами простору, складність наших взаємин».

Павільйон Vanke на ЕКСПО-2015, Мілан. Проєкт: Даніель Лібескінд

Політичність vs. ухильність (Political vs. Evasive)

«Архітектура повинна мати політичний аспект. Політика — не ворог архітектури. Політика — це життя міста, це всі ми, котрі живуть у цьому місті. Я завжди підходжу до створення будь-якої споруди як до політичного кроку. Будівництво звичайного житлового будинку — це також політичний крок, бо його побачать інші люди. Ми живемо у світі, який все більше пов’язує нас. Тому архітектура в ім’я архітектури, абстрактна та нейтральна, яка була нам притаманна останнім часом, мене зовсім не приваблює. Архітектура повинна взаємодіяти з подіями, якими б складними вони не були, вона повинна мати свою позицію, можливо, несподівану для нас, свою оцінку того, що відбувається. Вона має змушувати нас думати, не тільки давати відповіді, а й як саме наше життя — ставити перед нами запитання».

Музей Фелікса Нуссбаума, Оснабрюк. Проєкт: Даніель Лібескінд

Справжність vs. імітація (Real vs. Stimulated)

«Дуже важливо, щоб вона [архітектура] була справжньою. Ми навчилися імітувати майже все, але так і не змогли відтворити людське серце чи людську душу. Архітектура дуже тісно переплетена з нашим життям — ми десь народжуємось і десь помираємо. Тому її справжня сутність має виходити зсередини, а не черпатися з наших знань, теорій і книг. Навколишні предмети матеріальні. Ми можемо доторкнутися до дверей, вікна, порога чи ліжка. Все це здається таким прозаїчним. І все ж я намагаюся в кожній будівлі відтворити наш багатий і загадковий внутрішній світ. Створити офісну будівлю у світі матеріальному, життєздатність якого визначається світом внутрішнім».

Торговий центр CRYSTALS AT CITYCENTER, Лас-Вегас. Проєкт: Даніель Лібескінд

Незвичайність vs. звичність (Unexpected vs. Habitual)

Що таке звичка? Це лише кайдани, в які ми самі себе заковуємо. Тому незвичайне завжди залишається незвичним. Взяти, наприклад, будь-який кафедральний собор — він завжди залишається незвичним. Або будівлі Френка Гері — вони продовжуватимуть нас дивувати і в майбутньому. Саме така архітектура, а не та, що вселяє в нас хибне почуття стабільності, архітектура, повна напруги, що виходить за межі знань і торкається наших душ, саме така архітектура здатна зруйнувати ці пута, які сама ж і допомогла в нас укоренити. Коли ми бачимо однотипні будинки, ми звикаємо до цього стандартного набору кутів, світла та будівельних матеріалів. І нам починає здаватися, що і наш світ такий, як ці будівлі, обмежений технічно і позбавлений уяви».

Конгрес-центр у Монсі. Проєкт: Даніель Лібескінд

Неприборканість vs. рафінованість (Raw vs. Refined)

«Архітектура незвичайна та неприборкана. Що відрізняє її від вишуканої архітектури? Я сказав би, що це прояв пристрастей. Це архітектура, не вкрита розкішшю та дорогими декораціями, архітектура, позбавлена рафінованості, властивої високій культурі. Можливо, саме така архітектура, не досконала, але життєздатна, не вбрана і не химерна, у майбутньому стане нормою, тому що саме така архітектура відбиває жар наших бажань, незважаючи на те, що зроблена з холодного каменю».

Скульптура Life Electric, Комо. Дизайн: Даніель Лібескінд

Гострота vs. округлість (Pointed vs. Blunt)

«Простір, який не слідує за нами, наче тренований пес, але рухається вперед, демонструючи нові можливості, нові переживання, які ніколи не були частиною архітектури. Таке поєднання є надзвичайно цікавим для мене, тому що це спалах нової енергії. Мені подобаються гострі, а не округлі форми — форми, в центрі яких реальне життя, форми, здатні перетворити навіть найменший простір.

Архітектура, звичайно, не така об’ємна галузь, як наука, але, маючи точку опори, вона по-архімедовськи використовує все наше розуміння світу. Іноді одна будівля здатна вплинути як на наше розуміння минулого, так і на наш погляд на майбутнє, а також укотре продемонструвати, що наш світ існує між стабільністю та непостійністю. Звісно, будівлі мають форми, які важко змінити. Але я вважаю, що у формі кожного соціального простору, кожного публічного місця має бути бажання передати щось більше, а не просто дотримуватися сухих інструкцій; у них має бути спрямованість —уперед, назад, убік чи довкола».

The Wings, Мілан. Дизайн: Studio Libeskind

Незабутність vs. незапам’ятовуваність (Memorable vs. Forgettable)

«Мене цікавить створення архітектурних споруд, які залишаються в пам’яті. Чого ми варті без нашої пам’яті? Позбавлені пам’яті, ми б не знали, куди йдемо і чому. Тому мене ніколи не приваблювало повторення тих самих методів, хоча, звичайно, критики це цінують. Вони віддають перевагу нескінченному повторенню одного й того самого. Я ж волію виконати щось зовсім нове, хай і з недоліками, ніж безглуздо повторювати те саме. Отже, пам’ять закладена в наших містах, у нашому світі. Без пам’яті не було б історії, ми б не знали свого коріння. Пам’ять лежить в основі не тільки нашого світу, а й в основі розуміння світу тих, хто пам’ятатиме нас».

Сучасний єврейський музей, Сан-Франциско. Проєкт: Даніель Лібескінд

Спілкування vs. німота (Communicative vs. Mute)

«Таким чином, архітектура не німа. Це засіб спілкування. Це розповідь про глибини наших пристрастей. Це неупереджена оцінка століть, які давно пішли в минуле. Мене ніколи не приваблювала мовчазна архітектура. Мовчання — це цвинтар, але аж ніяк не місто. Міста мають бути наповнені живими вібраціями, звуком і музикою. Передати все це, створити простори живі, багатогранні та перетворити наші повсякденні заняття на щось зовсім нове — і є місія архітектури. Створення торгового центру чи басейну, які були б цікаві самі по собі. Ось про це я мрію».

Резиденція 18.36.54, Коннектикут. Проєкт: Даніель Лібескінд

Ризик vs. обережність (Risky vs. Safe)

«Архітектура має містити частку ризику. Звичайно, за це можна і поплатитися, але це не означає, що воно того не варте. Обережність не наблизить нас до мети, яку хочемо досягти. Ризик є основою нашого світу. Життя без ризику не варте того, щоб жити. Тому в кожній будівлі має бути елемент ризику. Ризикнути створити споруду з такою кількістю консольних крил, яка здавалася неможливою. Ризикнути створити міста запаморочливі, передові. Іти на ризик, який, незважаючи на помилки, штовхає архітектуру на створення споруд нових і набагато кращих, ніж порожні стандартні «коробки».

Розширення Денверського художнього музею. Проєкт: Даніель Лібескінд

Простір vs. мода (Space vs. Fashion)

«Ну і звісно, найголовніше в архітектурі — це простір. Не мода і не оздоблення, а можливість створити щось просте, але неповторне. На це здатна лише архітектура. Простір потрібний нам, щоб дихати і мріяти. Я говорю про простори для всіх, а не про розкішні споруди для обраних. Я говорю про простори, для яких головне — не стильність чи втілення новомодних теорій. Ідеться про майданчик для дерев, про створення куточків, які приносять світ природи у життя міста. Такі простори перетворюють недоступне на доступне. Ось у чому бачу природу архітектури».

Інсталяція Outside Line, Уодзу. Дизайн: Даніель Лібескінд

Демократія vs. авторитаризм (Democratic vs. Authoritarian)

«Я вірю в демократію. Мені не подобаються пишні будівлі, споруджені тоталітарними режимами, де люди не можуть відкрито висловлювати свої думки та голосувати. Ми дуже часто захоплюємося такими будівлями. Ми вважаємо їх чудовими. Але коли я думаю про те, що вони споруджені суспільством, в якому люди позбавлені волі, я не можу ними захоплюватися. Тому якою б складною не була демократія, я в неї вірю».