Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на обʼєкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Всю інформацію можна зберігати й надалі формувати власну палітру.
Спеціальний компактний пристрій Color Sensor від Sadolin, який сканує колір будь-якої поверхні. Зображення: Sadolin
Простір, що передався у спадок
«Гарний Дніпро у верхівʼях, чарівний біля Києва, але не менше в ньому краси й тут, де він вбирає в себе Самару, де так широко й вільно розкинувся перед степами, що розляглися на південь і на схід. Ніде нема стільки вільності й простору, як тут», — так змальовує мальовничі куточки Придніпровʼя Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Тут і бере свій початок однойменне місто, яке ми спробуємо осягнути. Дніпро не найстаріше місто України, але історія його становлення доволі цікава. Перша його назва — Катеринослав. Офіційно місто було створене в 1780-х роках указами сумнозвісної Катерини II, але ж утворилося воно не на порожньому місці. Яке поселення було першим на цих землях і звідки вести відлік — дотепер точаться суперечки між істориками, однак ми візьмемо до уваги козацьку слободу Половиця, яка існувала документально з 1743 р., із часу заснування осавулом Лазарем Глобою свого маєтку. Слободу заселяли запорожці та їхні сімʼї, які вели осілий спосіб життя і займались господарством. Визначним є те, що кожному дому була виділена велика кількість землі так, що сусіди знаходились доволі далеко один від одного. Це відчуття вільного простору передалося у спадок місту крізь роки. Від поселення залишилися висаджені Глобою сади з родючими деревами. Нині це територія Центрального парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка та парк імені Лазаря Глоби.
Парк Шевченка — центральний і найстаріший парк Дніпра, пам’ятка садово-паркового мистецтва. Фото: відкриті джерела
Перші креслення міста створив французький зодчий Клод Геруа, однак вони були відхилені, чи то через неувагу до природних умов місцевості, чи через брак коштів у російській імперії на їх утілення. Тому початок містобудівної історії Катеринослава повʼязують з імʼям Івана Старова. Основна забудова нового міста зосередилася не на горі, як планував Геруа, а в низинній частині, біля Дніпра, — саме там, де розміщувалися будівлі Половиці. Старов також залишив ідею Геруа про розміщення загальноміського центру на високому пагорбі і згодом лише трансформував її.
Перші креслення плану міста 1786 року архітектора Клода Геруа. Фото: відкриті джерела
Такий вигляд повинен був мати Спасо-Преображенський собор. Фото: відкриті джерела
Кандидат архітектури, завідувач кафедри основ архітектури Придніпровської державної академії будівництва та архітектури Іван Ревський розповів про подальші етапи розвитку міста. Так, після скасування кріпосного права 1861 року різко підвищилося сільськогосподарське значення родючого Придніпровʼя. «Катеринослав, що розташовувався в центрі Придніпровʼя, в 1860–1870-х рр. стає одним із головних центрів півдня країни з переробки продуктів сільськогосподарського виробництва й лісу і торгівлі ними», — пояснює Іван Ревський.
Іван Ревський – кандидат архітектури, завідувач кафедри основ архітектури Придніпровської державної академії будівництва та архітектури
Це відчуття вільного простору передалося у спадок місту крізь роки
Наступний визначний етап розвитку припадає на кінець XIX століття. Іван Ревський продовжує думку: «У 1884 р. зі спорудженням у Катеринославі мосту через Дніпро було завершене будівництво залізничної магістралі, що звʼязала Донецький вугільний басейн (Донбас) на лівобережжі і Криворізький залізорудний басейн (Кривбас) на правобережжі Дніпра. Розташований посередині цієї магістралі, Катеринослав стає найбільш вигідним місцем для розвитку металургії. У 1880–1900 рр. з’являється ціла низка великих металургійних, трубопрокатних, машинобудівних підприємств. Місто перетворюється на один із найбільших індустріальних і найбільший металургійний центр країни».
Мерефо-Херсонський міст — символ індустріалізації першої половини ХХ століття в житті міста Дніпра та регіону. Фото: відкриті джерела
Бурхливий розвиток Катеринославщини кінця XIX — поч. XX ст. був перерваний карколомними подіями Першої світової війни та революційними змаганнями. У липні 1926 р. Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ на честь одного з діячів комуністичного руху, «всеукраїнського старости» Григорія Петровського. За радянських часів місто продовжувало розвиватися в промисловості.
«Коштовні камені»
Нас із вами цікавить не стільки залізна руда, скільки «обличчя» міста Дніпро — його вулиці, архітектура, унікальний ландшафт, ставлення його мешканців до всього в сукупності. Якщо виділяти архітектуру періодами, то першим буде етап розвитку міста наприкінці XVIII ст. й початку XIX ст. Для нього характерний охристий жовтий колір — типовий для класицизму. Унікальний для цього періоду обʼєкт — ансамбль Богоугодних закладів, до якого входили лікарня, аптека та будинок божевільних. Зараз це обласна клінічна лікарня імені Мечникова. Іван Ревський зазначає, що споруда наразі перебуває в занедбаному стані, але це той «коштовний камінь, який просто захований під шаром пилу», його треба лише відкопати.
Головний корпус обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Фото: О. Бєсєдін
Не можна обійти увагою будівлю Спасо-Преображенського катедрального собору, в якого доволі драматична доля. Вже згаданий Клод Геруа розробив перший план собору на зразок римського храму San Paolo fuori le mura. Це мала бути грандіозна базиліка із пʼятьма навами. Собор зʼявився майже через пʼять десятиліть — у 1835 році на тому самому місці і з тією самою назвою, але в кілька разів меншим за розмірами та за іншим проєктом. Совєти планували знищити памʼятку, однак тоді історик Дмитро Яворницький запропонував іронічний спосіб зберегти собор — влаштувати там музей атеїзму.
Спасо-Преображенський собор, який став символом початку будівництва Катеринослава. Фото: відкриті джерела
Другим визначальним періодом є кінець XIX століття, схарактеризований промисловим бумом, який дав хід стрімкому будівництву. Тоді виникла основна цегляна забудова міста і зародився унікальний катеринославський цегляний стиль. Оздоблювати ліпниною будинки було дорого, тому декор викладали фігурною цеглою. Тут ми виокремимо ще один важливий колір у коді міста — теракоту. Архітектор Олексій Валентіров розповів нам, що в місті є тренд у новобудовах використовувати цеглу, яку продовжують виготовляти вже сучасні виробництва. Дніпряни дійсно поважають цей матеріал та його вплив на формування міста. «Декілька місяців тому я був в одній відреставрованій будівлі в центрі міста, і мені показували, як замовник у підвальному приміщенні оформив кімнату, де зібрані штамповані цеглини, які були знайдені під час робіт. Їх представили там як експонати, створивши такий осередок історії», — говорить Олексій.
Олексій Валентіров — дніпровський архітектор, засновник VALENTIROV&PARTNERS
Побачити будинок у цьому стилі можна, зокрема, на вулиці Ливарній, 13. Цей маєток — одна з небагатьох споруд, що пережили Другу світову війну. Дивовижний фасад будинку також прикрашений реалістичними скульптурами левів із відкритими пащами. Ще одним цікавим за своїм оздобленням є цегляний Будинок із сатиром, щоправда, маскарон самого сатира безслідно зник декілька років тому. На фасаді все ще можна розгледіти валькірій і медальйони з ініціалами, ймовірно, першого власника.
Катеринославська цегла. Фото: www.midnipro.museum
Будинок на вулиці Ливарна, 13 та вулиці Венадського, 13 – типові зразки катеринославського цегляного стилю. Фото: відкриті джерела
«Широке розповсюдження мала й сіра шлакова цегла, виготовлена з відходів металургійного виробництва — шлаку. Цегла ця була надзвичайно високоякісна. Її навіть вивозили в інші міста та за кордон, — продовжує Іван Ревський. — Сірий — також колір конструктивізму 30-х рр. XX ст. та модернізму 70-х — 80-х рр. XX ст.».
Другим визначальним періодом є кінець XIX століття, схарактеризований промисловим бумом, який дав хід стрімкому будівництву. Тоді виникла основна цегляна забудова міста і зародився унікальний катеринославський цегляний стиль
Важливо виокремити будівлю Дніпровської філармонії імені Леоніда Когана, збудовану в 1911–1913 роках за проєктом харківського архітектора Олександра Гінзбурга, якого вважають родоначальником протоконструктивізму. Це той приклад українського модерну, який випередив свій час. Фасад філармонії вирізняється однорідним тинькуванням кольору слонової кістки.
Будівля філармонії зведена в 1911–1913 рр. за проєктом архітектора Олександра Гінзбурга як театр-клуб громадського зібрання. Фото: відкриті джерела
Справжнім символом Дніпра можна вважати будівлю готелю «Україна», або ж будинку Володимира Хрінникова — популяризатора української культури. Зведений у 1913 році, він є яскравим прикладом українського модерну. Готель «Україна» вирізняється на тлі інших будівель орнаментальними вставками, вишуканими фронтонами і трапецієподібними вікнами. У 1943 році будинок згорів, і відновили його вже в 1950-х із деякими змінами в конструкції даху.
Пам’ятка історії та архітектури місцевого значення в Дніпрі, зведена в 1913 році на замовлення катеринославського мільйонера і популяризатора української культури Володимира Хрінникова. Фото: informator.ua
Про наступну будівлю розповів нам дизайнер Валерій Кузнецов: «Є ще такий дуже цікавий обʼєкт у Дніпрі — це літній театр у парку імені Лазаря Глоби. Його спорудив архітектор Олег Петров. Я памʼятаю, коли приїхав у Дніпро в 9 років, мене ця споруда неймовірно вразила своєю фантастичною формою. Вона мені подобається, мабуть, найбільше за все». Велетенський гіперболічний параболоїд буквально левітує на воді штучного ставка. Архітектор добре грає з фантазією глядача, оскільки в цій формі можна впізнавати кожного разу щось нове: і морську мушлю, і розкриту пащу кита, і навіть лебедя.
Валерій Кузнецов — український дизайнер, один із засновників Smith & Winken, засновник decorkuznetsov
Далі Валерій наводить ще одне знакове імʼя в архітектурі Дніпра — це Павло Нірінберг. За його кресленнями було створено декілька яскравих проєктів. Один із них — це будівля цирку. За задумом, залізобетонна конструкція мала ніби змінювати свій вигляд: вдень вона повинна нагадувати шатро цирку-шапіто, а в темну пору доби — вогняний вулкан. Також за проєктом Нірінберга була зведена будівля Дніпровської міської ради на проспекті Д. І. Яворницького. В ній прослідковується навіть своєрідний «автограф» творця — літера «Н» на фасаді.
Дніпровський державний цирк, збудований за проєктом Павла Нірінберга. Фото: Wikimedia
У 1983 році за проєктом П. Р. Нірінберга була зведена будівля Дніпровської міської ради на проспекті Д. І. Яворницького. Фото: відкриті джерела
Валерій також пропонує звернути увагу на роботи Володимира Весніна. Зокрема, йдеться про будівлю автовокзалу в стилі пізнього модернізму, яка вважається найскладнішою конструкцією в Україні. Свої ідеї архітектор також втілив у будівлях річкового вокзалу й обласного суду в Дніпрі. У серпні 2023 року російські окупанти завдали ракетного удару по автовокзалу, внаслідок чого будівля зазнала руйнувань.
Макет автовокзалу з архіву Вʼячеслава Товстика, 1980-ті. Фото: відкриті джерела
Автовокзал Дніпра після ракетного удару, 24 серпня 2023 року. Фото: Reuters
Найулюбленішим місцем дніпрян є набережна. Тут можна не лише насолодитися краєвидами, а й відчути масштаб і дух міста. Валерій Кузнецов пояснює: «Це найкрасивіша набережна у нас в країні. Її розробив Дмитро Волик, який сьогодні є головним архітектором міста. Вона доволі цікаво сконструйована, тому що насправді її можна продовжувати нескінченно вздовж річки, яка саме в районі нашого міста має найпривабливішу акваторію. Взагалі я не побоюся цих слів, але наш вид на Дніпровські пороги — це найкрасивіше, що мені доводилося бачити в Україні».
«Це найкрасивіша набережна у нас в країні», – Валерій Кузнєцов
Вид на Дніпро та найдовшу набережну Європи. Фото: gursesintour.com
Ми запитали у Валерія, з яким же кольором він асоціює Дніпро, і відповідь була дуже логічною — це синьо-блакитний колір, що відсилає нас до головної річки. Тут містяни в гарних відносинах із водою, її навчилися використовувати в різних водних обʼєктах, наприклад, у звичайних вуличних і питних фонтанах. Сам Валерій створив серію невеликих і яскравих фонтанчиків під назвою Candy. Їх можна побачити на вулицях Дніпра і втамувати там спрагу.
Фонтани Candy з питною водою на вулиці Яворницького в Дніпрі. Фото: Наше місто
Місто, в якому дбають про гармонію
«Коли я думаю про рідне місто, то перша ознака, яка спадає мені на думку: Дніпро — мультикультурний. Тут багато різних етнічних груп, людей різних віросповідань, і тому місто завжди було досить толерантним. У нас є дуже велика єврейська та вірменська громади. Свідченням першої є найбільший у Європі єврейський культурний центр “Менора”. Деякі міста, мабуть, краще зберегли свою спадщину, Дніпро, на жаль, цим не вирізняється в кращий бік. Але він постійно змінюється та розвивається. Якщо за радянських часів місто було промисловим, то зараз воно повертається до людей», — так Олексій Валентіров описує, чим сьогодні є Дніпро.
Найбільший єврейський центр у Європі «Менора». Фото: відкриті джерела
Насправді Дніпро — доволі унікальне місто для України, тому що воно може похвалитися не лише давніми памʼятками, але й сучасною та якісною архітектурою. Валерій Кузнецов вдало підкреслив, що в Дніпрі немає категорично дратуючих обʼєктів. І в цій тезі є сенс. Олексій Валентіров наводить приклад торговельного центру «Пасаж», який був зведений не так давно за проєктом Олександра Дольника: «До речі, дуже багато було різних спірних обговорень у містян, комусь подобалось, комусь ні, хтось казав, що це якийсь мавзолей. Але на мою думку, це дуже класно зроблена будівля, класно запроєктована та гармонійна за своїми містобудівними параметрами висоти». Дольник також розробив знамениті «Дніпровські вежі», які впізнавано височіють над річкою. Взагалі його майстерня в 90-х і на початку нульових була домінантним архітектурним бюро в місті. Саме вони створили той сучасний силует Дніпра, який ми добре знаємо.
Торговельний центр «Пасаж» у Дніпрі. Фото: Daytona
У Дніпрі останніми роками активно реконструюється громадський простір. Так, нещодавно відкрили оновлену Успенську площу — одну з найстаріших площ міста. Насправді вона є частиною більш глобальної системи планувальних елементів в історичному центрі міста «Успенська площа — вул. Ливарна — набережна — парк ім. Шевченка». Тут прагнуть створити простір, який підштовхуватиме людей до взаємодії з містом. Варто виділити також реконструйовану вулицю Короленка. Над проєктом працювало Головне архітектурно-планувальне управління на чолі з Дмитром Воликом, архітектори Ксенія Донецька та Сергій Дербін.
Реконструйована Успенська площа. Фото: Євген Савченко та Олег Мельников
Реконструйована вулиця Короленка в Дніпрі. Фото: Андрій Безуглов, Катерина Чала
Цінний урок, якому можуть навчитися у Дніпра інші міста нашої країни — це активна дискусія. В місті діє ефективна містобудівна рада, в якій жваво обговорюють створення того чи іншого об’єкта або реконструкції вже зведеного. Таким чином під час реалізації проєкту враховується не тільки інтерес забудовника, але й інтерес громади. Звісно, цей механізм не завжди працює, але є позитивна динаміка й зацікавленість у тому, який вигляд матиме місто в перспективі.
Експонат GEMINI з колекції Smith&Winken. Фото: smithwinken.com
Під час інтервʼю Валерій Кузнецов наштовхнув ще на одну думку, радше, ще на один урок, якому теж варто повчитися у дніпрян. Дизайнер продемонстрував свою майстерню, заповнену фантастичними механічними «створіннями», які створювалися у співавторстві із Олександром Чикуровим в Дніпрі під час постійних ракетних обстрілів. «Ці обʼєкти доволі складні в технічному плані та потребують високої концентрації. В будь-який момент може прилетіти не тільки в нашу майстерню, але і в цех, де вариться залізо, фарбується чи полірується матеріал. Але в нас якимось чином усе виходить. Ці обʼєкти дають життя, вони допомагають виживати, хочете вірте, хочете — ні», — розповідає Валерій. І цей урок — про надію, про те, що навіть під загрозою знищення варто любити своє місто, варто продовжувати творити.
