Наше дослідження почалося із сумного відкриття: виявилося, що дискримінація людей з інвалідністю в Україні — це не наслідок недбалості, а система. «Знаєте, який у світі відсоток людей з інвалідністю? 30%. У нас ця цифра значно менша — 6%. Але не тому, що ми менше хворіємо, а тому, що раніше в Україні, аби отримати інвалідність, потрібно було місяцями бігати по інстанціях — навіть якщо у вас немає кінцівки. А потім щороку доводилося проходити повторне обстеження — для того, щоб виявити, чи не подіяло часом призначене медичною комісією лікування, яке дозволило б позбавити людину статусу людини з інвалідністю. З 1 січня 2025 року МСЕКи ліквідували, тому тепер система стане дещо іншою. Втім, чи стане краще – це поки що невідомо», — розповідає доцентка НАУ, кандидатка технічних наук і співавторка чинних ДБН з інклюзивності В.2.2-40:2018 Тетяна Жидкова.
В «ЖК Паркова алея» обладнали спортивні майданчики, зони відпочинку та дитячі локації для людей з обмеженими можливостями. Джерело: blagodeveloper.com
Озвучене пані Тетяною правило щодо щорічного огляду застосовувалося без винятків, тож сліпі від народження й люди без кінцівок мусили щороку доводити, що вони точно не обманюють державу — не відростили нову ногу чи руку та не прозріли. За словами експертки, ця «славна» традиція склалася ще в часи радянської окупації, коли закони людяності, біології та в цілому здорового глузду завзято ігнорувалися.
Микола Морозов: «Як на мене, питання безбар’єрності у нас вирішується так собі: високі тротуари, бордюри й пороги нікуди не поділися. Ми досі часто стикаємося з тим, що замовники запитують: “якщо не буде бордюру, куди ж подінеться дощова вода?”»
«Після закінчення Другої світової війни радянська влада проводила цілі “спецоперації” з усунення людей з інвалідністю, адже вони заважали кувати лжеобраз “пабєди”… В післясталінські часи ставлення не змінилося: партія вважала, що кожен громадянин мусить бути спортивним будівником комунізму, тому міські простори практично виключали факт існування не лише людей з інвалідністю, але й навіть дитячих візочків, хворих на милицях та стареньких із ходунками», — пояснила експертка.
Високі бордюри та пороги, вузькі туалети й коридори, високі сходи та зрідка пандуси з нахилом, як на американських гірках, — такі норми окупованим республікам нав’язували ті, хто «своих не бросает». На жаль, за багато десятиліть манера не помічати потреб людей з інвалідністю стала для нас звичкою.
«Архітектурна інклюзивність передбачає безбар’єрність та адаптивність міських просторів — тобто відсутність перешкод для людей з інвалідністю та наявність потрібних їм архітектурних елементів (пандусів, електропідіймачів, вимикачів на малій висоті та ін.). Як на мене, питання безбар’єрності у нас вирішується так собі: високі тротуари, бордюри й пороги нікуди не поділися. Ми досі часто стикаємося з тим, що замовники запитують: “якщо не буде бордюру, куди ж подінеться дощова вода?”», — пояснив Микола Морозов, архітектор компанії Archimatіka.
Микола Морозов: «Нині вже неможливо здати будинок, зведений не за ДБН з інклюзивності. Скажу так: інклюзивність — це перше, що зараз перевіряють. Відчувається, що питання підняте на прапор»
Із адаптивністю, додав експерт, справи кращі: на його думку, базовий показник для цього принципу — кількість будівель, що вже мають пандус, електропідіймач чи хоча б кнопку виклику помічника, — стабільно зростає. Втім, процес не завжди проходить безпроблемно, адже, наприклад, більшість старих будинків мають цокольний поверх, тому встановлений біля такої споруди пандус із потрібним нахилом підйому (до 5%) має досить велику довжину.
У ЖК U One є ліфти із широкими дверима, звуковими сигналами та написами, продубльованими шрифтом Брайля. Джерело: blagodeveloper.com
«Гадаю, всі чули про випадок у Львові, коли ветеран змонтував біля свого будинку пандус, але його сусіди вирішили, що конструкція надто довга й тому її потрібно зрізати. Болгаркою… Без коментарів. Як на мене, ця ситуація неадекватна з усіх боків. Навіть якщо вам незручно, ви мусите розуміти, що зараз відбувається, і ставитися до таких речей адекватно», — пояснив Микола Морозов.
Є у нас проблеми і з якістю інклюзивних елементів, причому на елементарному рівні: досі далеко не всі пандуси мають потрібний нахил підйому. «Коли я бачу, як черговий чиновник відкриває черговий пандус під карколомним нахилом, мені хочеться посадити цю людину в колісне крісло й примусити її спуститися по ньому. Гадаю, це слід перетворити на гарну традицію», — радить Тетяна Жидкова.
Отже, громадська думка все ще буксує, тому міські простори України трансформуються надто повільно. Як це змінити? Архітектори вважають, що проблему слід вирішувати у п’яти окремих вимірах: нові будинки (поняття, що включає ЖК, збудовані після затвердження ДБН 2018 року, а також ті, що нині будуються чи будуть зведені в майбутньому), старі будинки, історична забудова, міський простір та медична інфраструктура.
Нові ЖК та старі будинки: як це має бути
Перші два пункти в запропонованому експертами плані — це нові оселі та їхні «попередники» — панельки, хрущовки і просто ЖК, зведені до 2018-го. Щодо пункту № 1, то він у цьому переліку єдиний, про який архітектори радять уже не хвилюватися. Річ у тім, що у 2021 році за сприяння Олени Зеленської з’явилася Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року, а також Рада безбар’єрності, що консультує всі міністерства країни щодо реалізації стратегії. І, судячи з відгуків архітекторів, проблема справді перебуває під дуже строгим контролем.
Тетяна Жидкова: «Оцінити якість інклюзивного простору можна за правилом колісного крісла: прорахуйте, як людина буде пересуватися на ньому по будинку та квартирі — розвертатися, спинятися, пересідати на ліжко»
«Нині вже неможливо здати будинок, зведений не за ДБН з інклюзивності. Скажу так: інклюзивність — це перше, що зараз перевіряють. Відчувається, що питання підняте на прапор», — пояснив Микола Морозов.
Схема кухні в інклюзивній квартирі. Джерело: ДБН В.2.2-40:2018, зміна № 1
Отже, всі нові будинки, зведені за ДБН 2018 року, матимуть такі параметри: на вході — жодних перешкод чи порогів (пандус із нахилом 8% чи електропідіймач — це не вимога до сучасних будівель, а засіб для «порятунку» ситуації під час реконструкції старих); усі дверні прорізи квартир мають ширину 90 см та місце для розвороту на кутах в 1,5 метра; у санвузлі поруч з унітазом є простір шириною 90 см, знов-таки з місцем для розвороту. Експертка Тетяна Жидкова пояснює: квартиру, що відповідає цим основним вимогам, уже можна вважати інклюзивною.
«Звісно, це лише базові параметри, і, щоб відповісти на запитання, що таке інклюзивна квартира, потрібно переказати зміст кількох десятків сторінок ДБН. Щоб створити загальну картину, скажу так: оцінити якість інклюзивного простору можна за правилом колісного крісла: прорахуйте, як людина буде пересуватися на ньому по будинку та квартирі: розвертатися, спинятися, пересідати на ліжко. На жаль, я маю знайомого, який живе в старому будинку й не має змоги користуватися туалетом у власній квартирі. Просто тому, що не може заїхати туди на візку. Уявляєте, настільки жахливо це впливає на психологічний стан людини?» — розповіла Тетяна Жидкова.
Просторе житло, додає пані Тетяна, потрібне не лише особам з інвалідністю. «Наприклад, коли старенька мама мого знайомого стала гірше ходити, він припасував до стін її квартири поручні. Як бачите, коли простору вдосталь, достатньо лиш внести кілька змін — і життя людини, яка потребує допомоги, стане легшим!» — зазначила експертка.
Інклюзивний клас як зразок навчального простору для людей на візках. Джерело: ДБН В.22-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» зі зміною №1
Отже, на цій чудовій ноті можна сказати, що ми все виправили, і тепер Україна стане інклюзивною? Ні, бо нові ДБН з’явилися тільки у 2018-му. За статистикою DIM.RIA, у січні 2024-го в Україні ввели в експлуатацію 23 новобудови, і нескладні підрахунки дозволяють припустити, що за останні 7 років в країні побудували всього близько 1,5 тисячі нових ЖК. У відсотковому співвідношенні до загальної кількості будинків це число з багатьма нулями після коми, а отже, багато людей, як і знайомий пані Тетяни, залишаться у квартирах, нібито спеціально побудованих для того, аби з них знущатися.
На запитання, що ж робити зі старим житловим фондом, Тетяна Жидкова відповідає: інклюзивність — це нагальна потреба сьогодення, що передбачає універсальний підхід. Іншими словами — доведеться викручуватися.
У приміщеннях, адаптованих під будь-які інклюзивні потреби, завжди багато світла. Джерело: abmk
«Лишається тільки одне: шукати творчі рішення для кожного конкретного випадку. У деяких людей з інвалідністю, які користуються колісними кріслами, дуже сильні руки, тому я подумую над ідеєю поручнів, розміщених над санвузлом. Втім, цей варіант, звісно, підходить далеко не всім. Також у тісному приміщенні можна прибрати зайві стіни, наприклад — між кухнею та вітальнею й туалетом і ванною. Проте, як не крути, найкращий варіант для людини, яка потребує інклюзивного простору, — це квартира в новому будинку», — радить Тетяна Жидкова.
На думку Миколи Морозова, однією з найсерйозніших проблем старої забудови є пандуси: в більшості випадків вони мають завеликий ухил. Річ у тім, що самостійно людина на колісному кріслі може піднятися лише пандусом із нахилом не більше 8%. Також за правилами конструкція повинна мати поручні на висоті 70–90 см, ширину 1,2 м та рівні майданчики шириною 1,5 м на спуску та підйомі.
І якщо ОСББ будинку дотримається всіх вимог, за умови наявності в будинку цокольного поверху виникне інша проблема: пандус буде дуже довгим. «Чудовим рішенням для старих будинків можуть стати електропідіймачі. Коштують вони не дорожче за пандуси, а місця займають значно менше», — зазначає архітектор.
Павло Пекер: «Розумієте, будівництво навіть ліфта в історичній будівлі — це дуже складна погоджувальна процедура. Навіть інакше: складна наукова робота, за яку мало хто береться»
До речі, згідно із законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», за умови, якщо один або кілька жителів будинку хочуть установити пандус чи підіймач, місцева влада мусить виділити на це кошти (або відшкодувати гроші, вже витрачені на це людиною з інвалідністю чи її близькими). Щоб отримати компенсацію, достатньо просто подати звернення до органу місцевого самоврядування.
Інклюзивна локація – це відсутність перешкод і порогів та вдосталь місця для розворотів на кріслі колісному. Джерело: Abmk
Проблеми з отриманням коштів можуть виникнути тільки в разі, якщо будинок є архітектурною пам’яткою. Архітектори кажуть: такі будинки загалом являють собою один із найбільших викликів для інклюзивності, адже згідно із законом їхню реконструкцію щоразу потрібно узгоджувати з міською владою.
«В тому, що стосується старого фонду, маємо великий виклик щодо адаптації. На жаль, в Україні із цим біда… Яскравий приклад: якось волонтери Центрального військового шпиталю вирішили провести у двоповерховій фортеці на території закладу концерт, і їм довелося найняти спеціальних працівників, які б заносили людей з інвалідністю на другий поверх. Розумієте, будівництво навіть ліфта в будівлі з охоронним статусом — це дуже складна погоджувальна процедура. Навіть інакше: складна наукова робота, за яку мало хто береться», — вважає Павло Пекер, засновник архітектурної компанії Peker & Partners.
Ігор Райков: «Щодо ціни — так, інклюзивність впливає на собівартість. Але не критично. До того ж військові отримують дуже хорошу зарплату — в середньому від 160 тисяч, тому в більшості з них є бажання придбати житло. Багато з тих, хто був поранений і пройшов реабілітацію, купує вже зараз, і ці люди висувають дуже високі вимоги до інклюзивності: рівень має бути хоча б наполовину таким самим, як у реабілітаційному центрі»
І це, додає експерт, дуже соромно, адже за бажання інклюзивним можна зробити навіть шедевр архітектури. «Наприклад, у Венеції пам’ятками є не тільки будинки, але й загалом усі ареали міста, проте проблему інклюзивності вирішили навіть там. Чиновники наклали на основні туристичні маршрути конструкції-пандуси, тому тепер люди на кріслах колісних можуть пересуватися Венецією без сторонньої допомоги», — розповів Павло Пекер.
Здавалося б, на цьому неймовірному факті тему інклюзивності житлової інфраструктури можна було б вважати закритою. Але виявилося, що коли ми дістанемося до фінішу, нам доведеться подолати ще одну перепону — зумовлене підвищенням якості зростання ціни житла.
«Інклюзивні квартири — хоч у старих будинках, хоч у нових — це завжди більша ціна. Втім, це все ж більше стосується нових ЖК, адже економіка будівлі складається зі співвідношення площі, за яку забудовник отримає гроші, та загальної площі будинку. І, як на мене, тут можна було б зекономити, адже нові ДБН диктують не завжди доцільні вимоги. Наприклад, якщо раніше можна було робити сходи шириною 1,2 метра, то тепер — лише 1,35. Пояснити, чому це так, не може ніхто. Звісно, є моменти, які не можна змінювати, наприклад, у кожній квартирі має бути санвузол для людини на колісному кріслі. Просто тому, що такі люди, як і ми, мають право жити на тому поверсі, на якому хочуть: хоч на 3-му, хоч на 17-му. А от у тому, що стосується ширини сходів, я б пошукав інші варіанти», — пояснив Микола Морозов.
Проте, додав експерт, це зовсім не означає, що ми більше не повинні додавати до ДБН нові правила. Просто в процесі розвитку документа варто дотримуватися двох важливих принципів: продуманість і поступовість. «Наприклад, правило, згідно з яким спальня має бути достатньо широкою для того, щоб людина могла пересісти з колісного крісла на ліжко. Коли ми звикнемо до попередніх змін, можна буде додати і його теж», — передбачає експерт.
Просторості недостатньо: архітектор має прорахувати всі параметри за ДБН. Джерело: abmk
Ігор Райков, військовий і засновник компанії «Спільнота» і Школи професійного девелопменту Urbanland.pm, теж впевнений у тому, що ДБН з інклюзивності мають розвиватися попри перспективу підвищення ціни.
«Раніше люди задумувалися про інклюзивність тільки тоді, коли в родині з’являлися дитина та дитячий візок, але це дуже швидко забувалося, тому люди з інвалідністю продовжували бути замкненими на поверхах навіть без змоги вийти в магазин. Як військовий і побратим багатьох, хто зараз обмежений у русі, скажу, що під час війни це питання постало дуже гостро. Щодо ціни — так, інклюзивність впливає на собівартість. Але не критично. До того ж військові отримують дуже хорошу зарплату — в середньому від 160 тисяч, тому в більшості з них є бажання придбати житло. Багато з тих, хто був поранений і пройшов реабілітацію, купує вже зараз, і ці люди висувають дуже високі вимоги до інклюзивності: рівень має бути хоча б наполовину таким самим, як у реабілітаційному центрі», — пояснив експерт.
Громадські будівлі та міські простори: як військових на колісних кріслах зустрінуть міста, які вони захищали?
На запитання, яке правило мало б визначати філософію інклюзивного громадського простору, Микола Морозов відповідає: «Найголовніше — щоб людина почувалася гідно і їй не треба було просити про допомогу. Серед головних параметрів доступного та безбар’єрного громадського простору виділив би такі: наявність пандуса чи електропідіймача; робочі місця в офісах, пристосовані для людей із будь-якими потребами; за необхідності — наявність пристосованих спецприміщень на зразок душових чи роздягалень. І, звісно, контрастна розмітка та маршрут на підлозі в потрібних місцях. Усе це також має бути в дитячих садках і школах — дуже важливо це нагадувати», — говорить фахівець.
Тетяна Жидкова: «Ще один важливий, але не найочевидніший момент — відключення ліфтів під час вимкнення електроенергії. Це, до речі, стосується й попередньої теми — житлової забудови. Наприклад, в одному з будинків Києва зараз збирають гроші на альтернативні засоби живлення для ліфтів»
Микола Морозов упевнений: ситуація з доступністю міського простору поступово покращується завдяки тому, що організації, які опікуються інклюзивністю, обрали стратегію співпраці win-win: вони підписують із громадськими та комерційними організаціями договори про покращення умов, а ті отримують нових клієнтів.
«Зокрема, на банкоматах усе частіше можна побачити шрифт Брайля. Також дуже багато кафе намагаються зробити хоч щось — хоча б ширші двері та додаткову ручку в туалеті. На жаль, є й програшні рішення, наприклад, нещодавно на вході до одного з кінотеатрів Києва бачив кнопку виклику помічника. Я розумію, що викручувалися, як могли, але вважаю, що людина з інвалідністю не повинна чекати й сподіватися, що хтось їй допоможе. Я розумію, що спеціальні ліфти та підіймачі вартують грошей, але краще вже зекономити на чомусь іншому», — переконаний експерт.
На думку Тетяни Жидкової, інклюзивність громадського простору — це той випадок, коли кількість робить якість: чим більше можливих ситуацій ми передбачимо, тим краще. «Під час підвищення рівня інклюзивності старих громадських просторів чи будівництва нових діють ті самі правила, що й для житлових будинків: великі туалети з поручнями, відсутність порогів та електропідіймачі в потрібних місцях. Втім, кожне громадське приміщення має своє призначення, тому архітекторові слід створити для себе перелік людей із різними потребами та подумати над тим, як і де ці потреби слід передбачити», — пояснила Тетяна Жидкова.
Туалет із тримачем для милиць. Спеціальні килимки для псів-поводирів в аеропортах. Куточок для годування дітей у гіпермаркеті. Сповивальний столик у туалеті. Кнопка для виклику допомоги в туалеті в разі, якщо людина з інвалідністю впаде й не зможе підвестися самостійно. Розетки на малій висоті та подвійні поручні — для високого та низького зросту. Планшети для письма та віртуальні перекладачі із жестової мови для громадських установ і лікарень… Тетяна Жидкова впевнена: всі ці «дрібниці» допоможуть повернути людям з інвалідністю відчуття свободи.
Інклюзивний зал для занять спортом — це місце, де буде комфортно всім. Джерело: abmk
Інклюзивний зал для занять спортом — це місце, де буде комфортно всім. Джерело: abmk
Інклюзивний зал для занять спортом — це місце, де буде комфортно всім. Джерело: abmk
«Ще один важливий, але не найочевидніший момент, — відключення ліфтів під час вимкнення електроенергії. Це, до речі, стосується й попередньої теми — житлової забудови. Наприклад, в одному з будинків Києва, що є власністю ОСББ, зараз збирають гроші на альтернативні засоби живлення для ліфтів», — розповіла пані Тетяна.
Щодо вулиць, то, за словами Ігоря Райкова, головне правило таке: вулиці мають бути зі звуковими світлофорами й розміткою для людей із поганим зором, але без бордюрів та з низькими тротуарами. На думку фахівця, із цим найкраща ситуація в Харкові та Львові.
Також важливо не забувати про системи навігації. «Це не завжди мусить бути жовта тактильна плитка! Наприклад, в одному зі львівських скверів є зони з тактильними цяточками — теж варіант», — каже Тетяна Жидкова.
Підбиваючи підсумки теми, Микола Морозов додає: проєктуючи громадські будівлі та міські ареали, архітектори мають бути готові до того, що ДБН з інклюзивності відносно нові, тому часом вони суперечать іншим ДБН.
«Яскравий приклад: у ДБН із громадських будівель сходи можуть мати одні параметри, а з інклюзивності — інші: проступ 30 см і висота — 15 см. Втім, у певних випадках треба підходити до завдань із позицій доцільності. Наприклад, якось я робив реконструкцію будівлі, і там не було можливості розширити сходи, тому ми зробили два класні ліфти. Але, і це дуже суттєво, якщо річ не в ДБН, а просто в тому, що у вас стоїть питання, що важливіше — збереження зовнішнього вигляду будівлі чи інклюзивність, завжди обирайте друге. Люди важливіші за будівлі! Наприклад, колись, гуляючи Барселоною, я зайшов у кафешку, на другому рівні якої був лише один столик, і виявилося, що на цей другий поверх веде електропідіймач. Ось так. У Європі кожен куточок переобладнують для того, аби люди з інвалідністю не відчували жодних незручностей», — розповів експерт.
Наталя Машевська: «Треба не просто бездумно використовувати рішення центрів Європи чи США, а розуміти, що конкретно потрібно людям. Якщо є змога — запитайте у пацієнтів — безпосередніх споживачів, які моменти їх найбільше турбують, а потім вдумливо проаналізуйте отриману інформацію»
Шпиталь як окремий світ: що таке інклюзивна медична інфраструктура
Медичні заклади — остання зі сфер інклюзивності, яку ми маємо дослідити. І вона ж — одна з найпроблемніших, адже, хоч лікарні та військові шпиталі в Україні мають бути взірцем безбар’єрності й адаптивності, скандали довкола будівель старих госпіталів не вщухають. За запитом «показати умови в лікарні» Google видає безліч серій фото, які свідчать, що для багатьох медзакладів інклюзивність лишається тільки мрією.
Палати центру «UNBROKEN» продумані до найменших дрібниць. Джерело: Abmk
Палати центру «UNBROKEN» продумані до найменших дрібниць. Джерело: Abmk
Говорити про те, чому склалася така ситуація, можна довго, але ця тема лежить не в царині архітектури, а у сфері чиновницької відповідальності. «Все, що стосується умов у держзакладах, — це біда, бо через бюрократію вони просто не встигають вчасно робити ремонт. Втім, українські лікарі, які працюють у невідремонтованих госпіталях, примудряються практикувати фантастично складні речі, тому вони — справжні герої. І повірте, у старих занедбаних шпиталях часто стоїть найсучасніше обладнання. А це означає, що волонтери та адміністрації цих лікарень передусім дбають саме про найпотрібніші речі», — зазначає Павло Пекер.
На щастя, останнім часом на противагу поганій ситуації в окремих закладах в Україні почали з’являтися реабілітаційні центри, що справді можуть вважатися взірцями інклюзивності. І дуже часто це не заново споруджені будівлі, а грамотно відновлені старі. Наприклад, центр «UNBROKEN» відкрили в будівлі, яка раніше була поліклінікою на базі комунального некомерційного підприємства «Перше територіальне медичне об’єднання м. Львова».
«Це перше місце в Україні, де комплексно реформують медицину. В об’єднанні працюють мультидисциплінарні реабілітаційні команди, які надають допомогу в гострому, післягострому та довготривалому реабілітаційному періодах. Для кожного пацієнта складають індивідуальний реабілітаційний план на основі Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ), пацієнтоцентричного підходу та біопсихосоціальної моделі», — розповіла Наталя Машевська, архітекторка компанії abmk, що спроєктувала «UNBROKEN».
Кожна деталь спеціально адаптована до потреб людей на кріслах колісних, із порушеннями слуху та зору, ментальними порушеннями тощо. Джерело: Abmk
Для того, щоб створити простір закладу такого рівня, фахівчині довелося не лише дотримуватися державних будівельних норм, але й вивчити потреби споживачів цього закладу. «Треба не просто бездумно використовувати рішення аналогічних центрів Європи чи США, а розуміти, що конкретно потрібно людям. Якщо є змога — запитайте у пацієнтів — безпосередніх споживачів, які моменти їх найбільше турбують, а потім вдумливо проаналізуйте отриману інформацію», — сказала Наталя Машевська.
Під час перепланування приміщень, розповіла вона, архітектори компанії abmk наштовхнулися на низку обмежень, як-от конструктивна схема будівлі, наявні рівні підлог та розміри сходових кліток, а також типова парцеляція фасадів. «При цьому нам потрібно було не лише дати старим приміщенням новий функціонал, але й оновити зовнішній вигляд споруди так, щоб надалі вона вже сприймалася інакше. Ще одна складність полягала в тому, що 7-поверховий корпус центру — це одна з трьох частин будівель поліклініки разом із двома прибудованими 3-поверховими корпусами, що поповерхово поєднані між собою. Нам потрібно було врахувати всі зв’язки між будівлями та передбачити можливі майбутні зміни в них», — розповіла архітекторка.
За словами фахівчині, центр, який, попри всі складнощі, все ж вдалося створити, має такі переваги.
- Повна безбар’єрність. Для цього облаштували пандуси й ліфти зі звуковими сигналами та організували безперешкодний доступ до всіх приміщень, зокрема санвузлів, душових, реабілітаційних залів, а також на терасу будівлі.
- Багатофункціональність. Архітектори врахували різноманітні особливості реабілітаційних заходів, які можуть виникати під час фізичної терапії та психосоціальної реабілітації. Важливо, щоб приміщення могли легко змінювати своє призначення, бути універсальними для різних типів занять і заходів.
- Наявність соціальних просторів. Архітектори створили доступні соціальні та культурні зони, де пацієнти можуть взаємодіяти із запрошеними гостями центру та відвідувачами, брати участь у культурних заходах або волонтерських програмах, що допомагає соціалізації та реабілітації.
- Простір, що підтримує психоемоційний стан. Команда врахувала особливості психологічного комфорту пацієнтів — наявність природних елементів (тераса з відпочинковою зеленою зоною), використання м’яких і нейтральних кольорів та текстур у дизайні інтер’єрів.
- Повна приватність. У центрі облаштували добре ізольовані приміщення для психотерапії та особистих розмов.
Архітекторам вдалося змінити фасад так, що стара радянська будівля легко перетворилася на сучасний медцентр. Джерело: abmk
Багато правил, що затверджують ці інновації, присутні в ДБН В.2.2-10:2022 «Заклади охорони здоров’я. Основні положення». Тетяна Жидкова запевняє: під час розроблення цього документа представники громадських організацій врахували абсолютно все. «У ДБН В.2.2-10:2022 прописано дуже багато нових вимог до лікарень. Ми унормували кожну дрібницю, навіть приміщення для душів: тепер там будуть рухомі лави для гігієнічних процедур. До слова, це наша гордість, адже такі конструкції з’явилися в громадських місцях Німеччини зовсім нещодавно. Цікавий факт: організатори фестивалів у Німеччині із часом помітили, що завдяки цій маленькій деталі до них почало приходити значно більше людей. Виявилося, що інклюзивність — це ще й дуже вигідно», — наголосила Тетяна Жидкова.
Павло Пекер: «Поступово ситуація змінюється, особливо в Києві, Львові та Одесі. Тож нам просто потрібно дотиснути: кожен має діяти на своєму рівні. Мені не потрібне розпорядження президента для того, щоб зробити у своєму будинку зручні умови»
У списку актуальних інновацій ДБН для лікарень також є рухомі пандуси, простір для маневрів, піднімальні пристрої та багато іншого. Втім, стверджує Микола Морозов, без здорового глузду всі ці технічні новинки — ніщо. «Положення ДБН із часом стануть реальністю кожного закладу, але, поки цього не сталося, раджу починати зі здорового глузду. Коли я лежав в ортопедичному відділенні лікарні, не уточнюватиму, якої, ми разом з іншими пацієнтами дуже, в чорному сенсі цього слова, “веселилися”, обговорюючи підлогу на поверсі. Хтось додумався покласти там блискучу слизьку плитку. Уявляєте? Там, де 95% пацієнтів — на милицях. І це була не стара плитка, бо у відділенні нещодавно робили ремонт. Будь ласка, завжди вмикайте здоровий глузд», — додав Микола Морозов.
Як примусити до інклюзивності владу, що розводить руками?
Досягнення результату неможливе без відповідальності, але що робити, якщо час іде, а нічого не відбувається: влада вашого міста чомусь не поспішає опускати тротуари та прибирати бордюри. Іншими словами — чи передбачена для тих, хто відповідає за інклюзивність, бодай якась відповідальність?
«Я була в групі з розроблення безбар’єрності, тому скажу: дієвого механізму змушення до інклюзивності чи покарання за її недотримання немає. Мало б бути так: тричі зробив не за правилами — і в тебе забирають ліцензію… Розумієте, кращий стимул — це гроші. Знаєте, якось я відвідала будівництво в Еміратах, і мені розповіли, що за їхніми правилами гроші інвесторів мають лежати на окремому рахунку, і до введення будинку в експлуатацію забудовник не повинен мати до них доступу. Там, як ви розумієте, забудовники не тікають. Ще один приклад: пам’ятаєте, коли з’явилися стоянки для людей з інвалідністю, поліціянти почали чергувати біля таких стоянок очікуванні порушників, адже штраф — 1300 грн. Спочатку “улов” був щедрим, але потім ці місця перестали займати, адже дорого. Висновки робіть самі», — радить Тетяна Жидкова.
Павло Пекер: «Я вважаю, що держава мала б створити програму забезпечення житлом тих людей з інвалідністю, які постраждали під час війни. Або хоча б модернізувати їхні будинки… Для цього треба залучити зацікавлені міжнародні фонди й створити механізм чесного розподілу коштів»
Зрештою, додає експертка, якщо ви все ж вирішите дотриматись правил інклюзивності, то не втратите кошти, а зекономите їх. Наприклад, радить вона, достатньо зробити восьмивідсотковий ухил простору перед будинком, і пандус уже не знадобиться. Той самий результат ми отримаємо, якщо доріжки для велосипедистів і пішоходів перебуватимуть на одному рівні, але з різним покриттям, а двір будинку буде спроєктований за принципом «без машин».
Інклюзивність – це універсальний мінімалізм з цікавими акцентними деталями. Джерело: Abmk
Микола Морозов дивиться на питання покарань за недотримання правил оптимістичніше: «Якщо ви дізналися, що у вашому будинку, офісі чи на вулиці порушені правила інклюзивності, зверніться зі скаргою, і люди, які припустилися помилки, будуть покарані», — впевнений він.
Колега пана Миколи, архітектор Павло Пекер, радить не лише скаржитися, але й діяти, адже, на його думку, склянка вже наполовину повна: «Поступово ситуація змінюється, особливо в Києві, Львові та Одесі. Тож нам просто потрібно дотиснути: кожен має діяти на своєму рівні. Мені не потрібне розпорядження президента для того, щоб зробити у своєму будинку зручні умови», — вважає він.
І все ж, додає експерт, участь держави була б не зайвою, адже деякі моменти можна вирішити тільки на найвищому рівні. «Я вважаю, що держава мала б створити програму забезпечення житлом тих людей з інвалідністю, які постраждали під час війни. Або хоча б модернізувати їхні будинки… Для цього треба залучити зацікавлені міжнародні фонди й створити механізм чесного розподілу коштів», — зазначає Павло Пекер
Інклюзивність — це не про слабкість чи порушення, а про навичку, яка зробила нас sapiens: уміння пристосовуватись. Джерело: Abmk
Микола Морозов підсумовує: все залежатиме від того, настільки активними будуть люди з інвалідністю та їхні близькі. «Я брав участь у конкурсі Нормана Фостера з реконструкції Північної Салтівки в Харкові — це величезний масив панельок, що дуже постраждав від обстрілів. Нам поставили завдання зберегти те, що лишилося, і водночас ревіталізувати простір так, щоб він відповідав сучасним запитам. Ми довго мучилися і врешті навіть почали подумувати над тим, щоб прибудовувати до будинків бокові модулі із шахтами для ліфтів достатніх розмірів. Але треба розуміти, що для того, аби подібне стало масовим явищем, треба мати велику політичну волю й економічний підтекст. А ось точково це реалізувати цілком можливо, тому, якщо вашому будинку потрібна поміч, але коштів не вистачає, спробуйте знайти спонсорів. Повірте, зараз це цілком реально», — радить архітектор.
