За 10 років роботи архітектором Єгор встиг попрацювати у різних сферах галузі: спочатку він здобув досвід у девелоперській компанії, потім — відточив майстерність, співпрацюючи з інтер’єрними бюро та проєктними майстернями, а зрештою створив разом із друзями власну фірму — Tseh. Невідомо, як би склалася його доля далі, але, на жаль, робота в команді не ладналася, тому вже незабаром архітектор вийшов із керівного складу компанії й перейшов на проєктну роботу. Найцікавішими проєктами цього періоду стали котедж біля Солом’янського парку, розробка тимчасового павільйону Музею Революції Гідності та переможні місця в архітектурних конкурсах, зокрема перше місце в конкурсі на реконструкцію Контрактової площі (в складі команди з десяти осіб і бюро «О») та друге місце в конкурсі на реконструкцію Grand Hotel (разом з Urban Curators та Максом Костем) у Львові. А ще — співпраця з бюро «О». «Ми разом робили проєкти для конкурсів, і я часто працював у їхній майстерні. Про ті часи в мене лишилися виключно хороші враження», — говорить Єгор Штефан.
«Українські архітектори часто заробляють на відкатах, а для замовника на першому місці, якщо йдеться про житлову архітектуру, стоїть не якість, а ціна. Я не хотів розвиватися в подібних умовах, тому перейшов у візуалізацію»
Комерційна візуалізація для київського девелопера, 2020 р.
Перехід у візуалізацію: архітектура, яка «подорожує»
2017–2018 роки Єгор провів у МІТ — Массачусетському технологічному інституті, куди поїхав разом із дружиною. Поки вона проводила дослідження на кафедрі урбаністики МІТ, Єгор вивчав американську архітектуру та переосмислював свій досвід. Ця точка стала для нього переломною: повернувшись в Україну, Штефан вирішив змінити спеціалізацію й зосередитися на архітектурній візуалізації. Тепер Єгор може працювати із замовниками з усього світу, і, на його думку, цей фактор лишається одним із найважливіших переваг його архітектурної спеціалізації.
«Усе просто: я зрозумів, що архітектурна галузь в Україні дуже недооцінена й дуже недооплачується. Щоб достойно заробляти, треба або робити багато поганої архітектури, або працювати на дуже багатих замовників. До того ж українські архітектори часто заробляють на відкатах, а для замовника на першому місці, якщо йдеться про житлову архітектуру, стоїть не якість, а ціна. Я не хотів розвиватися в подібних умовах, тому перейшов у візуалізацію. Як нішу для проєктних амбіцій лишив для себе сферу архітектурних конкурсів», — поділився досвідом Єгор Штефан.
«Навіть коли замовник працює із зіркою, він усе одно мусить найняти місцевого спеціаліста, який підкорегував би роботу так, аби вона відповідала місцевим правилам»
За словами Єгора, на відміну від візуалізаторів, українські архітектори зможуть вийти на міжнародний ринок ще не скоро, адже архітектура — дуже консервативна галузь: у кожній країні є свої правила, законодавство, концепції та об’єднання, що захищають права локальних архітекторів. До того ж, коли замовник наймає для роботи архітектора з іншої країни, йому доводиться наймати ще й місцевого — аби той узгодив роботу закордонного колеги з місцевими вимогами.
Проєкт-переможець конкурсу на реконструкцію Контрактової площі в Києві «Київська вітальня», створений у складі колективу. До колективу входили: Влодко Зотов, Віктор Герасименко, Сергій Ферлей, Марія Пахомова, Олексій Пахомов, Антон Олійник, Ольга Прокопенко, Олена Орап, Денис Матвієнко, Єгор Штефан
«Архітектура в принципі мало “подорожує“. Подорожують лише “стархітекти“ — спеціалісти зі світовим іменем. Зазвичай їм замовляють проєкти крупних знакових об’єктів. Проте навіть коли замовник працює із зіркою, він усе одно мусить найняти місцевого спеціаліста, який підкорегував би роботу так, аби вона відповідала місцевим правилам… До речі, в Україні своїх зірок немає. Поки що», — пояснив ситуацію Єгор Штефан.
Архітектурний концепт «арочки» (архітектура і візуалізація Єгора Штефана)
На запитання, чи можна вважати візуалізаторів із архітектурним досвідом спеціалістами, які роблять архітектуру такою, що «подорожує», Єгор відповідає ствердно. І додає: візуалізатор, що має архітектурний досвід, цінується на ринку більше, адже замовники розуміють, що він знає архітектурні програми, гарно розбирається в кресленнях та розмовляє з архітекторами однією мовою. Чоловік зізнається: він може не лише якісно візуалізувати проєкт, але й за потреби дещо «доробити» роботу.
Єгор Штефан у ЗСУ
«Візуалізатори не беруться за роботу, де потрібно “домальовувати“ за архітектора, але іноді я отримую від архітектурних фірм “сирі“ замовлення — з концептом, але без деталей. І якщо їм потрібно дуже швидко отримати картинки для участі в конкурсі, я можу довершити деталі, які мають там бути за логікою. Це не означає, що я роблю роботу архітектора, але означає, що в критичній ситуації я можу швидко додати на картинку те, що потрібно», — пояснює Єгор.
Через три роки після того, як Єгор обрав шлях візуалізації, почалася повномасштабна війна.
Рожеві окуляри, дрони і архітектори як майстри на всі руки
Зранку 24 лютого 2022 року Єгор відчув те саме, що й мільйони цивільних українців: шок. «Я не належав до категорії людей, які “завжди знали, що повномасштабна війна точно буде“. Я сподівався, що все це нагнітання», — поділився спогадами архітектор.
О 4 ранку Єгор прокинувся від вибухів на Оболоні. Спочатку він та його дружина хотіли лишитися в Києві, але потім усе ж вирішили виїхати до Івано-Франківська. Після приїзду до міста пара знайшла квартиру, а за кілька тижнів чоловік пішов у військкомат.
Конкурсний проєкт споруди з торговими приміщеннями, готелем та конференц-залом на вулиці Дорошенка у Львові. Друга премія в складі авторського колективу Urban Curators та Єгора Штефана й Максима Костя, візуалізація — Єгор Штефан
«Я зрозумів, що не зможу зосереджуватися на красивих картинках, коли ворог бомбить мої міста і вбиває людей. Творчий процес має певні особливості, і неможливо просто сидіти і творити тоді, коли довкола відбувається така дичина. Я усвідомив, що маю прийняти рішення, яке сформує моє майбутнє, бо якщо я його не прийму, потім мені буде дуже перед собою соромно. Це буде мене заїдати… Я розумів, що просто волонтерити — не варіант, адже я маю потрібні для армії скіли», — ділиться спогадами Штефан.
На жаль, процес мобілізації лишив по собі не дуже приємні спогади. «Я мав рожеві окуляри щодо того, як в армії відбувається розподіл. Пізніше зрозумів, що не варто було відразу йти у військкомат: на жаль, вони не зважають на те, з ким мають справу: чи, наприклад, до них прийшла людина з гострим зором, чи людина із зором мінус 7. Слабозорого можуть відправити стрільцем на передову, не подумавши про те, що через брудні окуляри мало що побачиш. Вони відправляють усіх на ту спеціальність, де не вистачає бійців. Просто заповнюють дірки людьми…» — підсумовує чоловік.
«Я особисто знаю лише одну архітекторку, яка пішла працювати в компанію під егідою ООН, що масштабно займається ремонтом пошкоджених житлових будівель на деокупованих територіях. Будинки там ремонтують тисячами — і все одно десятки тисяч одиниць житла досі не відновлені»
Архітектор-візуалізатор радить: якщо ви вважаєте, що маєте навички, які будуть корисними в певній військовій галузі, то перед тим, як іти у військкомат, спочатку оберіть спеціальність і конкретну частину, де хочете служити, й зробіть усе, що потрібно, аби опанувати спеціальність, та отримайте певні гарантії того, що потрапите саме в обрану частину.
«Коли я прийшов у військкомат, то відразу сказав, що хочу літати на дронах. Далі мене відправили в навчальний центр, де я вже не мав жодного впливу на ситуацію, а розподіл відбувався за принципом: нам треба 5 осіб сюди, 10 осіб туди. Втім, мені дуже пощастило, і я таки потрапив туди, де мої знання стали в нагоді», — розповів Єгор.
На думку чоловіка, архітектори — це майстри на всі руки, люди, які чудово розбираються в інженерії та картах, мають навички організації роботи та звичку до просторового мислення, тому на фронті їхні знання можуть виявитися дуже цінними.
Ескізний проєкт та візуалізація житлового комплексу в Києві для бюро «О»
Відбудова: дещо мусимо зробити саме зараз
Про те, як архітектори й архітекторки, що лишилися на цивілці, можуть зробити внесок у перемогу, Єгор каже: нині їхні вміння безцінні, але, на жаль, колеги зайняті не тим, чим повинні були б займатися. «Архітектори звикли працювати в певних умовах. Вони звикли до того, що в них має бути бюджет, співробітники, пайплайн, девелопер тощо. І нині вони чекають на те, що все це повернеться, й можна буде знову працювати по-старому. Людоньки, по-старому вже не буде. Я сприймаю архітектурну професію як професію медика: ми здатні зробити життя людей кращим тут і зараз», — наголошує Єгор Штефан.
Військовий зазначає, що його дуже дратують безкінечні сипозіуми й зустрічі з приводу відбудови, в яких беруть участь девелопери, адже поки що невідомо, коли ми переможемо, як переможемо, і, що найважливіше, чи буде перемога такою, як ми думаємо.
«Нині наше законодавство дуже закрите, а девелопмент — це сіра зона, де можуть будуватися тільки забудовники, в яких “усе на мазі” й “усе схоплено” в усіх інстанціях. Жоден закордонний інвестор на таких умовах не працюватиме»
«Вважаю, що нині у архітекторів є важливіші виклики. Коли я питаю в колег, які сидять без роботи, на що вони очікують, то чую одну й ту саму відповідь: “Готуємося до відбудови й чекаємо на перемогу”. І це дуже дратує, бо перед нами стоїть надзвичайно багато завдань саме зараз. В країні мільйони внутрішньо переміщених осіб, і ще мільйони живуть у понівечених, напівзруйнованих будинках… Багато внутрішньо переміщених людей живуть у спортзалах, школах, і потік переселенців, яких досі селять у такі умови, не припиняється. На деокупованих територіях люди лишаються в селах, по яких ніби котком пройшлися, і відбудовою — ремонтом будівель чи хоча б підняттям життя цих людей до достойного рівня — займаються не архітектори. Я особисто знаю лише одну архітекторку, яка пішла працювати в компанію під егідою ООН, що масштабно займається ремонтом пошкоджених житлових будівель на деокупованих територіях. Будинки там ремонтують тисячами — і все одно десятки тисяч одиниць житла досі не відновлені», — розповів Єгор Штефан.
Візуалізація конкурсного проєкту офісної будівлі в Києві для архітектурної групи «К5»
Архітектор-візуалізатор наголошує: саме в архітекторів є всі інструменти для того, щоб допомогти постраждалим: інженерні й організаційні знання, контакти команд, змога збирати гроші. «Останнім часом бачу дуже багато архітекторів і команд, які прийняли рішення не чекати замовлення й роботи, до якої вони звикли до війни. Раджу брати з них приклад», — сказав Штефан.
На думку спеціаліста, змінити курс варто не тільки архітектурній спільноті, але й державі. «Якщо вже світова й економічна спільноти сказали, що в майбутньому вони допоможуть нам відбудуватися, то нині ми мусимо підготувати нормативну й законодавчу базу так, щоб у майбутньому вони мали змогу з нами працювати. Зараз наше законодавство — дуже закрите, а девелопмент — це сіра зона, де можуть будуватися тільки забудовники, в яких “усе на мазі” й “усе схоплено” в усіх інстанціях. Жоден закордонний інвестор на таких умовах не працюватиме», — розповів Єгор.
Він вважає, що ситуацію доведеться змінити докорінно, адже, як показала історія процесу прийняття закону 5565, в країні процвітає забудовницьке лобі. «Через відсутність у країні альтернативних інвестиційних ринків люди вкладають гроші в нерухомість, тому галузь будівництва житла перегріта. Інвестори дають кошти ще на етапі котловану, й виходить, що забудовник може вкласти мільйон в об’єкт вартістю триста мільйонів і на етапі продажу отримати гроші буквально з повітря. І це не дуже здорова ситуація, тому що така схема дозволяє будувати неякісні будинки в перенаселених районах без дворів та загалом без життєвого простору як такого. І саме те, що держава звітує про досягнення в житловій політиці, оперуючи тільки квадратними метрами, пояснює весь той треш, що нині будується на Позняках і Троєщині. А в маленьких містах інвестори приносять менші кошти, тому там якість житла ще гірша. Держава підтримує цю практику, бо багато квартир, які продають за державною іпотечною програмою “єОселя”, побудовані саме за таким принципом», — говорить Штефан.
Військовий упевнений: щоб виправити ситуацію, держава повинна змінити підхід до житлової політики. «Я не знаю, як саме це має бути зроблено, але держава має перестати відстоювати інтереси забудовника і стати на бік кінцевого власника житла. І якщо це відбудеться, підтягнуться ДБН, стандарти і правила», — вважає архітектор.
Насамкінець він зазначає: держава мусить почати підтримувати забудовників, які більш людяно ставляться до того, що вони будують і продають, адже примусити людей, які пережили війну, стати джерелом доходу для девелоперів — це злочин. Нам потрібно перемогти не лише зовнішнього ворога, але і внутрішнього. Інакшого шляху до відновлення просто не існує.
