MeetUp став майданчиком для обговорення нагальних прикладних питань, які сьогодні виникають у контексті збереження модерністських споруд. Ми провели дві панельні дискусії: перша стосувалася проблем енергоефективності будівель під час модернізації, друга — потенціалу реновації радянської спадщини. В першому матеріалі з архітектурного MeetUp’у PRAGMATIKA.MEDIA підсумовує результати дискусійної панелі «Енергоефективність модерністської спадщини в сучасних реаліях».
Учасники панельної дискусії, зліва направо: журналіст PRAGMATIKA.MEDIA Олександр Дмитрук, засновник архітектурного бюро VIHAREV Микола Віхарєв, директор НДІ будівельних конструкцій Геннадій Фаренюк, керівник креативного відділу компанії Archimatika Микола Морозов, директор із розвитку компанії abmk Богдан Проців і регіональний представник компанії VEKA Ukraine Микола Бондаренко. Фото: Юрій Ферендович
Участь у дискусії взяли передові українські архітектори та науковці: засновник архітектурного бюро VIHAREV Микола Віхарєв, директор Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій Геннадій Фаренюк, керівник креативного відділу архітектурної компанії Archimatika Микола Морозов, директор із розвитку архітектурно-інжинірингової компанії abmk Богдан Проців і регіональний представник компанії VEKA Ukraine Микола Бондаренко. Модерував зустріч журналіст PRAGMATIKA.MEDIA Олександр Дмитрук.
Модернізм як полотна ван Гога
Існує міф про погану енергоефективність модерністських будівель. Мовляв, архітектори епохи модернізму взагалі не думали про це, коли проєктували свої шедеври. А навіщо про це думати в часи, коли нафта й газ були дешевими? Нарікають і на тогочасні технології будівництва та інженерні інновації — вони й поряд не стоять із сучасними, прогресивними. Чи дійсно модернізм у плані енергоефективності був таким безнадійним?
Модератор адресував це питання Геннадієві Фаренюку, директору НДІ будівельних конструкцій, який у 2016–2017 роках брав участь у науковому проєкті Software for Energy Passport in Ukraine, що впроваджувався спільно з Австрією. У межах проєкту вчений працював над розробленням програм термомодернізації житлових і громадських будівель в Україні. Геннадій Фаренюк розвінчав міф про те, що будівлі модернізму — енергетично неефективні. «Наші хрущовки — це, напевно, найбільш енергоефективний продукт в історії сучасної енергоефективності», — каже науковець і додає, що за такими ж критеріями в союзі будували всі будівлі, зокрема й видатні громадські споруди модернізму.
Директор Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій Геннадій Фаренюк. Фото: Юрій Ферендович
Фаренюк пояснив, що в ті часи основним показником енергоефективності була економічна доцільність теплопередачі. Цей показник вираховувався не лише за фізичними, а й за економічними критеріями та встановлювався для кожного регіону окремо відповідно до кліматичних зон:
Микола Віхарєв: «Усі пам’ятають “Будинок над водоспадом” Райта? Чудовий приклад для розуміння: якщо ми замінимо там віконні системи на сучасні склопакети, то втратимо його»
«Тобто казати про те, що ці будівлі не були енергоефективними тоді, коли вони мали експлуатуватися, — некоректно. Але наша біда в тому, що ми досі експлуатуємо будівлі, термін служби яких уже давно закінчився. А якщо він закінчився, то тепер ми маємо щось робити з ними, — наголошує Фаренюк. — Усе, що було збудоване раніше, сьогодні має безумовно реконструюватись і модернізуватись. Але про енергоефективність ми маємо подбати вже за тими показниками й критеріями, які існують сьогодні».
Український архітектор, засновник архітектурного бюро VIHAREV Микола Віхарєв. Фото: Максим Дробіненко
У відповідь на це архітектор Микола Віхарєв нагадав, що остання хвиля комплексної модернізації старих будівель відбулась 60–70 років тому, коли «стало зрозуміло, що каміни та пічки — це пережиток царського періоду, і їх треба викинути». Водночас під час цих процесів багато історичних і цінних будівель було пошкоджено чи зруйновано. У цьому контексті Віхарєв виокремлює таке поняття, як цикл історичної пам’яті: згідно з ним, цінність будівель або іншого мистецтва (нагадаємо, що архітектура — це передусім мистецтво) усвідомлюється суспільством значно пізніше, через значний час після створення об’єкта. У випадку з модернізмом цей час тільки-но настав.
«Видатні картини ван Гога не були зіпсовані чи спалені лише завдяки волі декількох людей. І тільки проживши цикл невідомості й забуття, ці роботи стали популярними. Те ж саме і з модернізмом, про який ми нині говоримо: дуже багато будівель цієї епохи не дожили до сьогодні, бо їх не вберегли в так званому циклі пам’яті», — пояснив Микола Віхарєв і додав: саме тому робота з модерністськими пам’ятками повинна бути надзвичайно скрупульозною.
Відзначимо, що бюро Viharev у 2024 році працювало з будівлею станції метро «Хрещатик» у Києві, яку спроєктував архітектор Флоріан Юр’єв. Команда відреставрувала фасад споруди й провела термомодернізацію будівлі:
Реставраційні роботи на будівлі станції метро «Хрещатик» виконувало архітектурне бюро Миколи Віхарєва. Фото: VIHAREV Restavration
«Головне, чого ми прагнули, — це збереження візуальних характеристик і максимальне наближення до конструктивних рішень. Як на мене, нам вдалось модернізувати споруду так, щоб це не вплинуло на її естетику чи пропорції. Ми повністю замінили велетенські панорамні віконні системи, і в цьому сенсі ми були дуже обачними, тому що рама вікна — це перший ворог модернізму. Склопакети, які сьогодні виготовляються на конвеєрі, — це жах. Якщо до них не підходити з розумом, то ми знищимо модернізм і всю історичну спадщину. Всі пам’ятають “Будинок над водоспадом” Райта? Чудовий приклад для розуміння: якщо ми замінимо там віконні системи на сучасні склопакети, то втратимо його».
Проблему модернізації скління також прокоментував Микола Бондаренко, регіональний представник компанії VEKA Ukraine. За його словами, проблема в тому, що в Україні немає єдиного зрозумілого й сформованого підходу до модернізації історичних будівель, не кажучи вже про модернізм. Особливо це стосується видатних споруд, які не є пам’ятками.
Регіональний представник компанії VEKA Ukraine Микола Бондаренко. Фото: Юрій Ферендович
«Як підійти до проєктування вікон, щоб не зашкодити будівлі? Будемо відвертими, сьогодні цим займаються не архітектори, а експлуатанти чи власники, які роблять усе, що завгодно. У них немає жодної відповідальності, і врешті-решт ми маємо той безлад на фасадах, який маємо. Чи можна це змінити? Звісно, можна: є сучасні європейські підходи, є архітектори, які розуміються на гармонії, розуміються на правильному балансі вікна та фасаду», — сказав Бондаренко.
Інститут віконних технологій у Розенхаймі, заснований Еріхом Зайфертом, розробив правила модернізації віконних систем під час реставрації та реконструкції. Фото: ift Rosenheim
Представник VEKA додав, що в Європі дискурс про модернізацію скління розпочався близько 50 років тому. Мабуть, найбільший вклад у цю нішу зробив Еріх Зайферт — засновник німецького Інституту віконних технологій у Розенхаймі (ift Rosenheim). Ще у 80-х Зайферт у співавторстві з колегами написав посібник, покликаний розв’язати проблему сучасного скління під час модернізації. Цей посібник містить найсучасніші європейські підходи до оновлення віконних конструкцій: «Отже, ці підходи є. Нам просто треба більш активно пропагувати їх і співпрацювати з архітекторами, які все-таки вміють розв’язувати ці питання фахово».
Погляд архітектора: виклики в роботі з модерністською спадщиною
Чи дійсно сучасні архітектори знають, як працювати зі спадщиною модернізму? Це питання модератор адресував Миколі Морозову, який очолює креативний відділ архітектурної компанії Archimatika. Морозов — один із найвідоміших сучасних архітекторів із багаторічним досвідом у проєктуванні житлових і громадських будівель. 2024 року він брав участь у WAF (World Architecture Festival) у Сінгапурі, представляючи два проєкти Archimatika. У відповіді на питання модератора архітектор відзначив, що спадщина радянського модернізму є особливим культурним прошарком і, щоб працювати з нею, українцям треба розробити власні підходи. Подібна ініціатива повинна йти від міської влади чи держави, однак над документом мають працювати фахівці та історики архітектури.
Український архітектор, керівник креативного відділу компанії Archimatika Микола Морозов. Фото: Максим Дробіненко
«Частина спадщини модернізму в нас уже визнана пам’ятками, частина — ні, якісь будівлі людям подобаються, якісь не дуже. Я пропоную розробити чіткий документ, у якому ми визначимо всі варті уваги пам’ятки модернізму та всі рішення й правила роботи з ними. Наприклад, будівля “Квіти України” — це пам’ятка, з нею можна робити те і те, реставрувати тощо. Якщо змінювати скління, то воно має бути таким і не інакшим. Розписати ці правила, зробити їх загальнодоступними, зробити навіть портал чи сайт, де всі зможуть їх побачити», — говорить Морозов.
На його думку, ця робота не буде швидкою — на розроблення таких правил знадобиться щонайменше 10 років: «У будь-якому разі ініціатива має бути юридично закріплена. Бо якщо активісти, які люблять модернізм, розроблять це і потім скажуть, що це треба виконувати, то так не працюватиме. Має бути юридична процедура».
Богдан Проців: «Нам треба, щоб у кожної важливої будівлі чи комплексу був відповідальний власник»
Водночас, на думку Миколи Віхарєва, ми вже маємо достатньо інструментів, які б дозволили зберігати визначні будівлі модернізму без статусу пам’яток. Це, зокрема, архітектурні конкурси та громадські обговорення забудови вулиці — проблема тільки в тому, що ні міська влада, ні архітектори не використовують цих інструментів: «Скільки в Києві за останні 10 років відбулося архітектурних конкурсів, окрім проєктування Музею Революції Гідності? Нуль. Якби архітектори працювали зі спадщиною через конкурс чи обговорення, то, можливо, вони б зміцнили ще один інструмент впливу на замовників. Бо для мене як для архітектора найбільша проблема — це достукатись до клієнта, щоб він зрозумів, що цього не можна робити».
На фото: Микола Віхарєв та Геннадій Фаренюк. Микола Віхарєв закликав організовувати архітектурні конкурси та громадські обговорення на тему модернізації спадщини. Фото: Юрій Ферендович
Коментуючи збереження модерністської спадщини, Богдан Проців з abmk зазначив, що в нашому середовищі є не лише юридичні, а й ментальні виклики: це відповідальність самих власників за будівлю, причому це стосується як приватних бенефіціарів, так і держави.
Директор із розвитку архітектурно-інжинірингової компанії abmk Богдан Проців. Фото: Максим Дробіненко
«Нещодавно, коли я повернувся до Києва з відрядження в Європу, я з новим досвідом звернув увагу на два приклади: з одного боку, у нас є кейси, що показують, як не можна робити. Є й позитивні приклади, коли ми бачимо нормальну експлуатацію, яка дозволяє будівлям довго зберігати свою функціональність та ефективність. І тоді не виникає питань, що з ними зробити: давати їм статус пам’ятки архітектури чи ні. І це наша ментальна проблема тут, на місці, з якою треба працювати вже зараз, і нам ніхто не заважає це робити. Нам треба, щоб у кожної важливої будівлі чи комплексу був відповідальний власник!» — підкреслив Проців.
У компанії abmk, яку представляв Богдан Проців, є дуже цінний досвід роботи з будівлями радянської доби, що може пролити більше світла на реновацію модерністської спадщини. Як відомо, abmk долучена до створення мережі Unbroken — екосистеми реабілітаційних і лікувальних закладів для ветеранів. У 2024 році компанія реконструювала стару радянську лікарню у Львові й перетворила її на сучасну енергоефективну будівлю. Богдан Проців розповів про головні проблеми в роботі зі спадщиною 60-х—70-х років:
Національний реабілітаційний центр Unbroken у Львові, побудований на базі радянської лікарні. Новим панорамним ліфтом відвідувачі можуть підійматися до зони відпочинку на даху. Фото: Юрій Ферендович
«По-перше, величезна катастрофа з архівними матеріалами, аналогічна ситуація з довоєнними будівлями та більш ранніми періодами. Тому подібна робота — це завжди величезний пласт дослідження. По-друге — це, звичайно, невідповідність сьогоднішнім нормативним параметрам, особливо в конструкціях. І якщо це не пам’ятка, то з нею працювати легше, принаймні є можливість виконувати термомодернізацію фасадів, та й із вікнами обмежень значно менше.
Але є чимало нюансів із внутрішніми рішеннями інженерних систем: обмеження щодо конструктивних схем, висоти поверхів і габаритів приміщень задля створення комфортного клімату, ефективних інженерних центральних рішень. Однозначно це завдання із зірочкою. Це шлях пошуку рішень і робота не тільки архітектора, але й команди інженерів-спеціалістів у спільному тандемі», — розповів Проців.
Чи можна уникнути спотворення фасадів утеплювачем?
У 2019 році керівництво КНУ ім. Тараса Шевченка вирішило повністю утеплити фасади модерністських корпусів на ВДНГ. Таке рішення ніяк не обговорювалося з громадою, жодних досліджень не проводилось, а головним аргументом було те, що студенти взимку мерзнуть в аудиторіях. Виник скандал, самовільне утеплення критикували активісти й архітектори, апелюючи до того, що є методики, які дозволять підвищити енергоефективність будівель, уникнувши утеплення. Зрештою університет зробив так, як планував: будівлі утеплив, однак залишив відкритими монументальні мистецькі панно.
Модератор дискусії Олександр Дмитрук, архітектор Микола Віхарєв та Геннадій Фаренюк. Фото: Максим Дробіненко
Геннадій Фаренюк, директор НДІ будівельних конструкцій, підтверджує: утеплення фасаду мінеральною ватою — це лише один зі способів покращити енергоефективність. За його словами, ми можемо впливати не тільки на рівень теплоізоляції зовнішніх стін, а й працювати з мікрокліматом усередині будівлі: «Треба розуміти, що енергоефективність будівлі залежить насамперед від того, наскільки ефективно ми використовуємо ту енергію, яку маємо. Зокрема, як транспортуємо її до будівлі, як регулюємо, а також — як забезпечуємо повітрообмін. Адже через стіни ми втрачаємо лише 15–20% енергії, а насправді більшість теплової енергії (55–60%) втрачається внаслідок повітрообміну».
«Потрібно використовувати сучасне енергетичне обладнання, а не займатися даремно глухими зовнішніми стінами», — Геннадій Фаренюк
На резонне питання — то що, взимку не можна провітрювати приміщення, Фаренюк відповів: «Потрібно використовувати фізичні процеси й застосовувати сучасне енергетичне обладнання для енергопостачання в будівлю, щоб ефективно використовувати енергію, яку ми постачаємо для мікроклімату будівлі, а не займатися даремно глухими зовнішніми стінами».
Богдан Проців також додав, що сьогодні під час модернізації будівель використовують енергомоделювання — процес дозволяє розглянути декілька сценаріїв експлуатації споруди відповідно до бюджету реновації. Як відомо, є два компоненти бюджету: інвестиційний (який маємо витратити на реалізацію й модернізацію) та експлуатаційний, який розраховується на певний період часу: «З декількох сценаріїв ми можемо обрати оптимальний, під певну функцію та будівлю. Немає єдиного правильного. Але ці інструменти досить широко використовують, і вони ефективні та еквівалентні до коштів».
Представник компанії VEKA Микола Бондаренко: «Важливим інструментом впливу на власників будівель має бути відповідальність за самовільне утеплення». Фото: Максим Дробіненко
Микола Бондаренко, який представляв компанію VEKA, зазначив, що сучасна термомодернізація споруди — це комплекс інноваційних систем і рішень, який сьогодні містить три головні фактори: високоефективна система регулювання тепла (опалення), термоактивна вентиляція та, звісно ж, якісні сучасні віконні системи.
«Я переконаний, що якби ми як слід працювали із цими факторами, то не виникало б необхідності займатися фасадами», — сказав Бондаренко й додав, що іншим важливим інструментом впливу на власників будівель знову ж таки має бути відповідальність за самовільне утеплення. Тут Бондаренко апелював до австрійського досвіду: в країні працює Федеральна агенція пам’яток, яка регулює це питання й має важелі, щоб притягувати до відповідальності власників, які псують зовнішній вигляд будівель. Де-юре в Україні теж передбачена відповідальність за пошкодження архітектурних пам’яток утепленням, однак на практиці ніхто реальної відповідальності не несе.
Що робити з напівзруйнованими пам’ятками?
Якою б модерністська споруда не була одіозною для влади чи девелоперів, у неї більше шансів «вижити», якщо вона хоч якось експлуатується. Інша справа — будівлі, які вже зазнали втручання й тепер стоять напівзруйнованими. Найяскравіший приклад — будівля «Квіти України» на вулиці Січових Стрільців, спроєктована Миколою Левчуком.
На фото: Микола Морозов, Богдан Проців і Микола Бондаренко. Морозов висловив думку, що напівзруйновану будівлю «Квітів України» варто демонтувати. Фото: Максим Дробіненко
Архітектор Микола Морозов висловив радикальну тезу, що подібні будівлі раціональніше демонтувати й створити на їхньому місці щось нове. «Життя цієї будівлі реально відновити, коли ми маємо три фактори. По-перше, матеріали, за якими реновація має відбуватись. Другий важливий фактор — це кошти. Тобто меценат, інвестфонд, Євросоюз, держава тощо. І третій пункт — є ті, хто готовий це робити. От коли ці три пункти маємо, будівлю варто відновлювати. Якщо їх немає — будівля й далі буде стояти, як руїна. І в такому випадку ми її або демонтуємо, або підемо в будапештський формат, облаштувавши так звані руїн-паби».
Архітекторка та дослідниця архітектури Софія Галат контраргументувала пропозицію Миколи Морозова: «“Квіти України” треба зберегти». Фото: Юрій Ферендович
На радикальну пропозицію Миколи Морозова відповіла Софія Галат — архітекторка, яка була слухачкою дискусії. Вона розповіла, що разом з активістами не дала зруйнувати «Квіти України» у 2021 році: «Якщо відповідати на вашу пропозицію контраргументом, то “Квіти України” треба зберегти. Щонайменше як дуже важливий соціальний прецедент і культурний феномен. Це неправда, що там нічого не відбувається: відбувається дуже багато. Щомісяця тривають судові процеси, яких не видно фізично. Але й усередині відбуваються толоки та культурні події, щоб підтримувати будівлю в належному стані».
Микола Бондаренко: «Коли іноземець приїжджає в Україну, як він пізнає нашу країну? Перше, що він бачить, — це наша архітектура. Тому однозначно будь-яку культурно важливу будівлю треба зберігати, реконструювати й модернізувати»
Богдан Проців зазначив: «Я не можу висловитись ні за, ні проти знесення. Я за дослідження й висновки із цих досліджень. Кожна будівля унікальна, й відповідно кожен перелік можливих втручань і трансформацій теж буде унікальним. Це має бути певний архітектурно-історичний консалтинг, який дасть відповідь, куди ми можемо рухатись».
Архітектурний MeetUp відбувся в просторі MLYN design hub. Подія зібрала українських архітекторів, дизайнерів і громадських активістів. Фото: Юрій Ферендович
Фіналізував панельну дискусію Микола Бондаренко: на його думку, всі визначні будівлі, зокрема й «Квіти України», треба зберігати, але головне — наповнювати їх правильним функціоналом і сенсами.
«Це питання набагато ширше з огляду на війну, яка триває вже 11-й рік. Будь-яка будівля, пам’ятка архітектури чи ні, — це невіддільна частина нашої культури та історії. Коли іноземець приїжджає в Україну, як він пізнає нашу країну? Перше, що він бачить, — це наша архітектура, будівлі. Тому я однозначно за те, що будь-яку культурно важливу будівлю треба підтримувати в належному стані, реконструювати й модернізувати. Але важливо й те, яким сенсом вона буде наповнена. Мені здається, це і є та відправна точка, від якої ми повинні рухатись до реновації модерністської спадщини», — сказав він.
