Кордони памʼяті: хто допомагає рятувати українську культурну спадщину

На початку березня 2022 року, через кілька днів після початку війни в Україні, ALIPH розпочав свій «План дій в Україні». Окрім власних коштів, ALIPH також отримав додаткове фінансування від інших донорів. Щедрі внески тоді внесли безпосередньо Європейський Союз (4 млн євро), Фонд Гетті (1 млн євро), долучилось і князівство Монако (40 тис. євро). ALIPH надає свою підтримку шляхом фінансування конкретних проєктів захисту об’єктів культурної спадщини. На сьогодні понад 5,3 млн доларів уже розподілено між 176 проєктами і для підтримки понад 380 організацій.

Основними сферами підтримки ALIPH є невідкладна допомога музеям, бібліотекам, архівам, включаючи 3D-документацію, охоронні заходи. Фонд у перші ж дні надавав пакувальні матеріали, протипожежне обладнання та матеріали для вибитих дверей і вікон. Пізніше, вже восени, коли почались перші блекаути після російських атак на енергетичну інфраструктуру, на виділені партнерами кошти ALIPH придбав понад 150 генераторів та електростанцій, щоб заклади культури могли підтримувати роботу, а також охорону та системи клімат-контролю.

«Спочатку ми надавали багато екстрених невеликих грантів лише на те, щоб швидко евакуювати музейні колекції. Надавали матеріали для захисту вікон, для здійснення першочергових протиаварійних або запобіжних робіт. У нас є широкий спектр інструментів: обладнання для зберігання, пакувальні матеріали для колекцій, матеріали для захисту самих будівель, проєкти оцифрування чи інвентаризації, здебільшого оцифрування колекцій. Втім, на сьогодні наша діяльність не обмежується лише тими об’єктами, які постраждали внаслідок бойових дій. Ми також зацікавлені в будівлях, робота над відновленням яких розпочалась іще до війни, але зупинилася. Тому ми працюємо за цими двома напрямками», — розповідає проєктна менеджерка фонду ALIPH Ельза Уртізвереа.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, не лишився осторонь й ІКОМОС — Міжнародна рада з охорони пам’яток і визначних місць. Діяльність організації присвячена збереженню та охороні культурно-історичних місць у всьому світі.

Як розповідає Ольга Рутковська, членкиня Українського Національного комітету ІКОМОС, на початку повномасштабного вторгнення центральний офіс дуже оперативно відреагував на можливі загрози. Було підняте питання просування за номінаціями об’єктів, які мають потрапити до переліку Всесвітньої спадщини. До цього переліку потрапив «Чернігів стародавній» — об’єкт, що опинився в блокаді в перші місяці війни.

«Ми всі розуміємо, що Всесвітній статус не означає однозначну охорону міжнародної спільноти. Під час бойових дій забезпечити й гарантувати її практично не може ніхто. Але для нас було важливо, щоб наші унікальні об’єкти культурної спадщини все-таки просувалися за цими номінаціями, набули світового значення», — каже Рутковська. 

Не менш важливим компонентом, за її словами, була взаємодія ІКОМОСу з колегами з ICCROM (Міжнародний центр з дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей. — Прим. ред.) щодо проведення циклу публічних заходів. Метою було провести тренінги, щоб фахівці, які не мали раніше такого досвіду, отримали докладну інформацію про те, як здійснюється оцінка наслідків від ворожих атак. «Об’єкти, які страждають від прямих влучань або вибухових хвиль, мають бути вчасно і якісно оцінені, і подальші всі процеси відштовхуються від цього», — зазначає Рутковська.

Ольга Рутковська розповідає, що наразі World Monument Fund активно допомагає в роботі з реабілітації колишнього музею ім. В. Тарновського в Чернігові, а нині – бібліотеки для молоді. Об’єкт серйозно постраждав через пряме влучання ракети, частина будівлі була просто розтрощена. Минулого року був зроблений проєкт консервації пам’ятки, а в цьому році активно просувається реставраційний, відновлювальний процес. 

«Це вдалося зробити й завдяки активній комунікації і взаємодії членкині ІКОМОС Катерини Гончарової з місцевою владою і безпосередньо керівництвом музею. Згодом до процесу долучилась якісна проєктна команда на чолі з Юрієм Ковальовим. Фактично вже йде безпосередня робота з реабілітації пам’ятки. На жаль, таких прикладів в Україні небагато», — каже Ольга. 

Одночасно Україні максимально допомагали в захисті об’єктів культурної спадщини, і за можливості з різних країн доправлялись вантажі з необхідними захисними матеріалами, музеї отримали підтримку з пакувальних матеріалів, протипожежних систем захисту тощо. 

Коли розпочалась повномасштабна війна, всі були шоковані масштабом руйнувань

До процесу підключились місцеві організації, як-от Штаб порятунку спадщини. Його співкоординатор та генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло розповідає, що спочатку ініціатива була залучена до підготовки до надання прямої допомоги закладам культури, документування пошкоджень та підготовки до стабілізаційних робіт і раннього відновлення. Він так само, як і Рутковська, наголошує на важливості етапу проведення оцінки наслідків та ризиків для об’єктів культурної спадщини від воєнних дій.

«Коли розпочалась повномасштабна війна, ми, завдяки партнерам, запустили процес оцінки пошкоджень і ризиків. Тоді всі були шоковані масштабом руйнувань. В багатьох випадках постало питання якщо не відбудови, то принаймні першочергової стабілізації і протиаварійних робіт зруйнованих пам’яток. Ніхто не знав достеменно, як це робити правильно в наших умовах. Міжнародні донори працюють за певними підходами і стандартами. Методику оцінки пошкоджень і втрат розробив зокрема Міжнародний центр з дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей (International Centre for the Study of the Preservation and Restoration of Cultural Property, ICCROM). На місці група документаторів, до складу якої, окрім фахівців з охорони спадщини, входять архітектори, інженери-конструктори, проводить аналіз ситуації, фіксує пошкодження, фотографує, заповнює певні форми з оцінювання, на основі яких готується звіт про стан пам’ятки, пріоритети реагування, план і вартість заходів з протиаварійних робіт. Визначаються, зокрема, чіткі дії, скажімо, чи потрібно зміцнювати стіни або фундамент, як краще накривати дах, закривати віконні та дверні отвори. Міжнародні партнери підтримують подібні експедиції і реагують на стабілізаційні запити, підготовлені за міжнародними стандартами», — розповідає Пошивайло.

Форма ICCROM, за його словами, є трьох видів: рухома, нерухома й нематеріальна спадщина, планується розробити археологічну. В Штабі її не просто переклали з англійської, а й протестували в полі й адаптували до українського контексту. «У нас були експедиції до пошкоджених об’єктів, ми апробували запропоновані форми на власному досвіді, щось змінили, уточнили, додали. Також обговорювали цю форму із широким колом фахівців. А згодом був створений мобільний застосунок на кошти ICCROM, який нині використовують у своїй роботі українські фахівці. Також спільно з ICCROM та ЮНЕСКО ми зараз проводимо низку тренінгів і проєктів, щоб залучити до оцінювання ширше коло документаторів в регіонах: працівників культури, локальні групи волонтерів, експертного середовища, місцевої влади, щоб вони могли робити це автономно у своїх громадах», — розповідає Пошивайло.

Доступ до бази даних цього додатку, за його словами, контрольований. Ця інформація не може бути в публічному доступі з огляду на принцип «не нашкодь», адже там містяться і геокоординати, і контакти відповідальних осіб. Є адміністративна, загальна інформація, форма дуже деталізована.

«Спочатку ми проводимо контекстний аналіз. Це така складова частина процесу оцінювання. Вивчається вся попередня історія, стан будівлі до моменту пошкодження, відповідальні за її функціонування і збереження служби та особи. З’ясовується її пам’яткоохоронний статус, намагаємося знайти мапи, поверхові плани, наприклад. Фіксуємо координати об’єкта, під’їзди до нього, причини та деталі пошкоджень, ризики, необхідні першопочаткові дії з порятунку. Цей застосунок дає можливість відразу фіксувати важливу інформацію, долучати світлини за різними розділами, які будуть корисні, коли з цією формою працюватимуть фахівці, яких не було під час оцінювання. Коли була можливість, ми долучали до цієї форми дані фотограметрії та лазерного сканування. Таке документування на місці може проводитися вишколеними командами або здійснюватися із залученням місцевих волонтерів, представників того самого закладу, який був пошкоджений», — зазначає Ігор Пошивайло.

Але інше питання сьогодні — цю форму необхідно легалізувати на державному рівні. Це б суттєво допомогло запровадити ефективну й системну роботу з оцінками втрат і пошкоджень. 

«ICCROM звертався до України в особі Міністерства культури та інформаційної політики ще минулого року, щоб підписати меморандум про співпрацю й про запровадження цієї форми. Вона могла б посприяти процесам прискорення протиаварійної стабілізації. На жаль, Україна вчасно цього не зробила. Рішення застрягло десь там у лабіринтах Мінкультури. Генеральний директор ICCROM чекав на наше керівництво у штаб-квартирі в Римі, аби запустити програму підтримки збереження культурної спадщини України. На жаль, цього не сталося. Це дуже прикро. Бо нагадаю, що ICCROM – це міжурядова організація, одна із дорадчих агенцій, яка активно співпрацює з ЮНЕСКО. Тобто це один із тих механізмів та інструментів, якими послуговується ЮНЕСКО в реагуванні на надзвичайні ситуації», — каже Пошивайло.

Втім, робота все одно ведеться, і ведеться активно. Серед успішних кейсів Ігор Пошивайло наводить музей ім. В. Тарновського в Чернігові. Будівля бібліотеки колишнього музею старожитностей Тарновського була одним із перших об’єктів, на якому проводив оцінку пошкоджень Штаб порятунку спадщини. Туди виїздили й фахівці з ІКОМОСу та ICCROM. Був залучений французький архітектор Еммануель Дюран, який свого часу працював у Бейруті. Він робив лазерне сканування будівель. На пам’ятці проводили таке сканування й залучали оператора дрона. Після підготовки всіх звітів ICCROM подав їх до Міністерства культури. Тоді вдалося залучити World Monument Fund, Фонд принца Клауса, Cultural Emergency Response з Нідерландів. І завдяки всім цим зусиллям впродовж останніх пів року бібліотека-музей дуже активно відновлюється. 

«У Чернігові ми були кілька місяців тому, і там, по суті, вже стабілізують і відновлюють пошкоджену стіну, накривають дах, закриті вікна. Коли ми приїжджали вперше, деякі експерти нам говорили, що цю будівлю відбудувати майже неможливо, оскільки через влучання авіабомби у дворі будівля наче підстрибнула і сіла назад. Там були сильні тріщини, а експерти навіть за типами й напрямками тріщин визначають серйозні конструктивні пошкодження. Вони тоді говорили, що майже нереально цю споруду зберегти, стабілізувати, але виявляється, можливо. Це дуже позитивний кейс, як на мене», — зазначає Пошивайло.

Музейник позитивно відзначає роботу в Україні фонду ALIPH. Організація надала мікрогрант і Штабу порятунку спадщини, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді регіон потребував стабілізаційних коштів на закупівлю осушувачів повітря, бактерицидних опромінювачів, дренажних насосів.

Крім того, Штабові навіть вдалося акумулювати надану міжнародними організаціями допомогу. В Києві команда організувала склад і хаб, який дозволив швидко відреагувати на надзвичайні ситуації. В жовтні минулого року понад 10 об’єктів культурної спадщини були пошкоджені внаслідок ракетного обстрілу центру Києва. Серед них музей Ханенків, Київська картинна галерея, Український дім, Будинок вчителя тощо. Штаб відреагував упродовж кількох годин і надав необхідні матеріали для захисту будівель.

«Саме через те, що захисні матеріали вже були на нашому складі, надані раніше міжнародними нашими партнерами, ми змогли швидко діяти. Для Херсонського краєзнавчого музею, до речі, ми також відразу після деокупації, коли туди були направлені для інвентаризації представники Міністерства культури та колишні працівники цього музею, забезпечили генератори, пальне, світильники, кабелі, пакувальні матеріали», — додає Пошивайло.

Зараз Штаб порятунку спадщини займається створенням національної команди рятувальників культури, які мають внутрішню мотивацію і спеціальні знання зі швидкого реагування. Місяць тому фахівці проводили разом з ICCROM великий тренінг, в якому брали участь представники музеїв, архівів, бібліотек, органів місцевого самоврядування, пам’яткоохоронців, навіть військових. «Ми хочемо цей процес активізувати в регіонах, щоб подібні команди з оцінки та порятунку були більш мобільними й ефективними, щоб можна було оцінювати пошкодження та реагувати на кризові події якомога швидше. Пошкоджена будівля потребує якомога швидшого втручання й стабілізації. Чим швидше подібна оцінка буде зроблена, тим швидше будівлю можна буде врятувати чи відновити», — вважає Ігор Пошивайло.

За його словами, відбудова і реставраційні роботи потребують великих ресурсів: часових, людських, фінансових. «Зараз діяльність міжнародних донорів спрямована не на реставрацію й відновлення, а на фазу, яку вони називають “early recovery” — раннє відновлення. Нам важливо зберегти будівлю на рік-два-три-п’ять, коли закінчиться війна і коли справді можна буде інвестувати кошти у відбудову. Наразі немає сенсу відбудовувати будівлю, яка розташована в зоні ризику. А ця зона — вся Україна», — зазначає Пошивайло.

Відбудова «перлини»

До Одеси нині прикута чи не найбільша увага через масштаб руйнувань, яких зазнав історичний центр міста влітку цього року. Загальна кількість об’єктів культурної спадщини, що зазнали ушкоджень, — близько ста. 

Більшість із них отримали незначні пошкодження, як-от вибиті вікна. Але деякі пам’ятки культурної спадщини були в епіцентрі вибухів. Таких близько десятка.

«Найбільше пошкоджень отримав Спасо-Преображенський собор на Соборній площі. Завдяки тому, що під час відбудови Собору на початку ХХІ століття частково використовувалися деякі сучасні матеріали, Собор мав міцну конструкцію і під час вибуху він не повністю розлетівся на шматки. Найбільше пошкоджень має південно-східна частина Собору, де обвалилися перекриття і виникла величезна тріщина. Але в цілому собор вистояв, і його можна відновити. І саме навколо собору більше всього таких розмов про допомогу», — розповідає Федір Стоянов, начальник управління по роботі з ЮНЕСКО та охорони культурної спадщини Одеської міської ради.

Наразі міська влада оцінює збитки, які були завдані культурній спадщині Одеси. На багатьох пам’ятках вже здійснені першочергові протиаварійні заходи, головним чином це стосується закладів культури, музеїв і наукових установ, а також житлових будинків. 

Як розповідає Федір Стоянов, місцева некомерційна громадська організація «Museum for Change», діяльність якої спрямована на допомогу культурним інституціям України під час війни, нині активно співпрацює з ЮНЕСКО та фондом ALIPH. Тому, коли центр Одеси суттєво постраждав, вже були наявні необхідні матеріали та фінанси, щоб оперативно відреагувати та здійснити протиаварійні й консерваційні заходи, для  унеможливлення подальшого руйнування пам’яток, особливо під час зими. Так вдалося захистити археологічний музей, музей західного і східного мистецтва, морський музей, літературний музей і історико-краєзнавчий музей.

Нині в Україні діє постанова уряду від 15 листопада 2022 року, що дозволяє проводити роботи з консервації й поточного ремонту на об’єктах культурної спадщини за спрощеною процедурою. Вона дає можливість зробити консерваційний дах, укріпити стіни, поставити дерев’яні або металеві підпорки. Але для відновлення пам’ятки, відновлення її автентичного декору потрібно розробляти проєкт повноцінних реставраційних робіт. Це доцільно робити вже після завершення війни.

До Одеси двічі приїздила італійська делегація. Вперше — у серпні 2023 року — вона була представлена широким колом дипломатів і членів організацій, що займаються збереженням культурної спадщини. Тоді вони одразу зосередили свою увагу на Спасо-Преображенському соборі. Під час другого візиту, у вересні 2023 року, делегація домовилась про співпрацю з українським Мінкультом та Міністерством закордонних справ щодо створення спільної робочої групи українських та італійських фахівців. Ця група мала почати роботу в жовтні. 

«І для нас було дуже несподівано, що недавно з’явилася новина про те, що італійська сторона вже готова допомогти. Тобто навіть без цих підготовчих консультацій, які мали бути. У нас в Одесі декілька років тому був створений Офіс реставрації та урбаністики. Він складається з викладачів італійських університетів, які займаються реставрацією та дизайном. Це фактично структура, яка б могла налагодити ефективний діалог між італійськими та українськими фахівцями. Тому ми готові до цієї співпраці, і я сподіваюся, що вона далі буде продовжуватися, і ми зможемо надати реальну допомогу для Спасо-Преображенського собору, тому що там пошкодження значні, і там роботи потрібно виконувати досить технологічно складні та вартістні», — зазначив Стоянов. 

Втім, поки фокус уваги міжнародних діячів прикутий здебільшого до Спасо-Преображенського собору, українські фахівці дещо скептично ставляться до визначення пріоритетності об’єктів у місті. Собор було підірвано за часів радянської влади в 1936 році, а на його місці встановлено пам’ятник Сталіну. Споруду, як уже зазначалося вище, відбудували зовсім нещодавно, на початку 2000-х, і автентичних елементів там не збереглося.

«Спасо-Преображенський собор справді важливий для місцевої громади, хоча і належить поки що УПЦ московського патріархату. Прихожани його відвідують, він справді є найбільшим кафедральним собором Одеси. Водночас де-факто цей релігійний об’єкт не є пам’яткою. Ми були там, документували, там чимало імітацій з пінопласту, чимало новотворів», — каже Ігор Пошивайло.

Федір Стоянов також відзначає важливість собору для громади як символу завершення радянського періоду. Одесити, за його словами, прагнули відбудувати споруду й відновити духовність свого міста. Це було важливо для містян із погляду символічності події.

«Сам собор великий, він як магніт, що притягує християнську громаду нашого міста. А щодо цінності пам’ятки, то, на мою думку як фахівця, найцінніший об’єкт, серед тих, що постраждали внаслідок російських ракетних атак влітку 2023 року — це Будинок вчених – пам’ятка національного значення.  Він має стриманий класичний екстер’єр, але дуже багаті виразні інтер’єри.  Будівля опинилась в епіцентрі вибуху, і  постраждала найбільше з погляду збереження інтер’єрів. Руйнації зазнали дерев’яні рами, які мають металеву фурнітуру ХІХ століття, вітражі, декоративне оздоблення стін, стел тощо.  Для відновлення таких елементів у декорі потребується більше часу і дуже важливо, щоб над їх реставрацією працювали саме фахівці», — додав Федір Стоянов.

Він зазначає, що окремо необхідно враховувати, в якій власності перебуває пошкоджена пам’ятка. За законом про охорону культурної спадщини саме власник повинен опікуватися збереженням пам’ятки. Спасо-Преображенський собор перебуває у власності єпархії, а Будинок вчених — це власність профспілок працівників науки й освіти. Тобто це такі форми власності, на які із міського бюджету або з державного бюджету, за його словами, не можуть бути виділені кошти – це заборонено Бюджетним кодексом України.  «Такі наукові установи, як Будинок вчених, мають певний досвід спілкування з міжнародними організаціями у сфері культури та музеїв, також там працюють фахівці, спроможні підготувати заявки на отримання міжнародної фінансової допомоги – грантів. Сподіваюся, що у них все вийде. І саме міжнародні фонди, спрямовані на збереження культурної спадщини, що мають таку можливість,  повинні допомогти цій установі відновити пошкоджені інтер’єри із залученням досвідчених реставраторів», — додає Стоянов. 

Труднощі з відбудовою пам’яток виникають не лише тоді, коли об’єкт приватизований і ускладнена взаємодія з власником, але й коли міжнародні фонди не вбачають пріоритетним приділення уваги конкретним об’єктам. У комбінації з ігноруванням ситуації з боку місцевої влади чи то через нерозуміння важливості конкретної історичної будівлі, чи то через брак досвіду в реагуванні на подібні події це дає сумний результат: пам’ятку втрачено. 

Пошивайло наводить приклад церкви Різдва Пресвятої Богородиці 1862 року в селі В’язівка, що на Житомирщині. 9 березня 2022 року її зруйнували обстрілами російські окупанти. У червні Штаб порятунку спадщини вже підготував документацію на цей об’єкт, запити на протиаварійні першочергові  роботи подавали до різних донорів, але належної реакції, на жаль, не було. 

«Реакція на запити щодо стабілізації залежить не тільки від наявності фінансів, а й від готовності місцевої влади й місцевої громади співпрацювати. В цьому випадку ми зустрічалися з представниками релігійної громади, в користуванні якої перебуває церква. І це важливий прецедент, коли церкви, особливо ті, які перебувають в реєстрах національних чи місцевих, які є пам’ятками архітектури чи історії, належать державі, але вони передані в користування громадам. І саме громади несуть за них пряму відповідальність разом із державними чи муніципальними органами охорони культурної спадщини. Громада на ураження належно не відреагувала (до речі, це московський патріархат). Найцінніше з церкви священник забрав, а будівля лишилась закинута. А вона досить цікава, дерев’яна архітектура, різьблені елементи оздоблення, розписи стін у стилі наївного малярства. Тут ми стикаємось із проблемою двовладдя: з одного боку, подібними об’єктами повинні перейматися органи охорони спадщини, з іншого – фактичними користувачами і бенефіціарами, які мають дбати про пам’ятку, є місцеві громади. Ми запропонували міжнародним донорам все ж таки звернути увагу на цю церкву, виділити кошти принаймні на накриття, на стабілізацію цієї будівлі. Але є факт того, що після зими ця будівля повністю завалилася. Якщо обстрілом була пошкоджена лише її частина, то після зими церква повністю склалася, і ще одну зиму вона не переживе», — розповідає Ігор Пошивайло. 

За його словами, Штаб звернувся до Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини, до ЮНЕСКО та ICCROM щодо сприяння проведенню там першочергових протиаварійних заходів, встановлення протипожежної охорони та системи і моніторингу її стану.

«У нас були дискусії в Міністерстві культури, були різні варіанти, наприклад, що робити із цією церквою. Були пропозиції під час обговорень, щоб розібрати цю церкву й перевезти її до Києва. Іноземні партнери говорили, що цей підхід неправильний, це колоніальний підхід, коли пам’ятки забираємо з регіонів у центр. Утім, рішення поки що немає, жодного», — каже Пошивайло.

Членкиня ІКОМОС Ольга Рутковська теж наголошує, що в разі залучення ресурсів з інших країн комунікатором-замовником насамперед має бути Міністерство культури, а далі — органи охорони пам’яток місцевого рівня, регіонального. В Києві це Департамент охорони культурної спадщини, обласна організація тощо.

«По суті, вони мають між собою вибудувати системну взаємодію, щоб ефективно використовувалося обладнання, щоб ці всі процеси відбувалися в зрозумілий спосіб, — додає Рутковська. — Культурна спадщина — це не просто забудова, це не просто конструкції, це не просто об’єкти. Їм потрібен свій особливий алгоритм дій. Іноді важко добитися нормальної реакції на ситуацію від місцевої влади, тому що нам бракує активної популяризації цінності культурного надбання на місцевих рівнях. Ми як фахівці активно стараємося включатися в перші раунди, долучаємося до проблемних об’єктів, проблемних історій, багато ініціюємо чогось. Але якщо немає комунікації на рівні уряду, якщо не створюються ті механізми, які дуже потрібні, то, вибачте, це все працює дуже-дуже кволо».

Бюрократія на заваді

Подеколи вживати ефективних заходів і реагувати на надзвичайні ситуації заважає банальна бюрократія. Звітувати мають усі фахівці на місцях, здійснюється підготовка паперів, узгодження на різних рівнях. Процес затягується, а інколи час критично важливий для належного збереження памʼятки. Найбільша проблема — встигнути провести консервацію до зими. Вологість і опади руйнують цінні обʼєкти не гірше за російські ракети.

Архітектор-реставратор Анатолій Ізотов, розповідаючи про власний досвід роботи з реставрації й відновлення пам’яток, ділиться, що через забюрократизованість міжнародним фондам не завжди вистачає оперативності. Інша проблема — подекуди буває так, що на одну й ту саму пам’ятку претендують одразу кілька організацій. На його думку, варто було б створити портал, який би інформував про перелік об’єктів, що зазнали руйнувань, і за кожним об’єктом закріплювався б якийсь конкретний фонд. На цьому порталі було б видно, хто опікується об’єктом, які роботи вже виконані.

«Якби унормувати систему взаємодії міжнародних фондів, якщо хоча б міжнародні фонди спростили систему: от є пам’ятка, є обстеження, є проєктні рішення — і все, вперед, погнали. І не треба перекладати цілі талмуди документів. Фонди будуть приймати висновки тих експертів, хто був на місці і вже здійснив обстеження. Але вони нерідко хочуть самостійно обстежити будівлю, і це розтягується в часі. Один фонд починає працювати, інший теж хоче взяти участь. Починаються якісь такі подвійні процеси. А попереду зима», — зазначає Ізотов. 

На прикладі фонду ALIPH можна побачити, що навіть на етапі визначення, який обʼєкт куруватиме фонд і виділятиме грант, триває довгий процес обстежень, експертиз і погоджень. 

Як розповіла проєктна менеджерка фонду ALIPH Ельза Уртізвереа, коли почалось повномасштабне вторгнення, спочатку Фонд розробив план першочергових дій, який визначав пріоритети: тоді йшлося про захист і здійснення екстрених заходів для архівів, бібліотек, музеїв. Крім того, ALIPH має свій науковий комітет. У його команді є два менеджери, які одночасно є експертами з охорони спадщини. Разом з українською фахівчинею, яка співпрацює весь цей час з ALIPH, вони дивляться на потреби, радяться з регіональною владою на місцях і обирають кілька проєктів, допомогу яким треба надати швидше за інші. Далі ця інформація передається виконавчому директорові фонду. Після його схвалення проєкти ще має затвердити що має затвердити Президент фонду ALIPH та Голова наукової комісії, який, за словами менеджерки, є одним із найбільших експертів щодо спадщини у світі. Водночас у фонді зазначають, що коли йдеться про якісь надзвичайні ситуації або різкі зміни в потребах, фонд реагує й корегує проєкт швидко. «Після проходження всіх погоджень ми укладаємо грантову угоду з одержувачем гранту. Але тут ми дуже гнучкі, якщо потреби змінилися. Так сталося, наприклад, в Одесі. У нас було в місті кілька проєктів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям. Але в липні-серпні, коли почалося бомбардування, ми зупинили ці процеси. Натомість поставили OSB-плити, щоб захистити Будинок вчених, багато музеїв у рамках того гранту», — зазначає проєктна менеджерка фонду ALIPH. 

Говорячи про ситуації з подвійним фінансуванням, Ельза запевняє, що цього намагаються уникати. «Для цього проводяться координаційні зустрічі з іншими донорами, ЮНЕСКО, щоб переконатися, що немає подвійного фінансування», — пояснює вона.

Технології на варті

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії, одна за одною приходили звістки про руйнування культурних інституцій, пам’яток архітектури, пам’ятників: пам’ятник Т. Шевченку в Бородянці, Музей в Іванкові, де зберігались роботи Марії Примаченко, бібліотека ім. Коцюбинського в Чернігові, драмтеатр у Маріуполі, згодом музей Сковороди в Харківській області та ін. Луцьк доволі жваво відреагував на виклики війни.

Ми щодня бачимо, як ворог нищить усе, до чого може дотягнутися своїми кривавими руками чи зброєю

В місті чимало пам’яток, знищення яких завдало б непоправної втрати історичній спадщині регіону в цілому. 

«Ми щодня бачимо, як ворог нищить усе, до чого може дотягнутися своїми кривавими руками чи зброєю. Він хоче позбавити нас світла й тепла, знищуючи об’єкти критичної інфраструктури. Впевненості в завтрашньому дні, руйнуючи підприємства й житлові будинки. Нашої ідентичності, грабуючи музеї та розстрілюючи історичні пам’ятки культури й архітектури. В таких умовах важливо робити все можливе для збереження об’єктів культурної спадщини як фізично, так і використовуючи сучасні цифрові технології, щоб зберегти їхні цифрові копії та якомога більше інформації про них», — зазначає начальниця управління туризму та промоції міста Луцької міської ради Катерина Мойсіюк.

Управління туризму тоді звернулось до проєкту #SaveUkrainianHeritage і до фонду ALIPH з проханням профінансувати лазерне 3D-сканування та фотограметричну зйомку памʼяток архітектури Луцька. Грантодавець підтримав ініціативу міськради.

«Нами було сформовано перелік із 10 об’єктів, серед яких як пам’ятки національного значення, так і приватні об’єкти, що, проте, стали вже візитівкою міста й Луцької територіальної громади загалом. Серед них Луцький замок, лютеранська кірха, Покровська церква та інші. Оскільки фінансування було обмеженим, управлінню довелось обрати 4 об’єкти. Порадившись зі спеціалістами компанії Skeiron, які, власне, і здійснювали сканування, вирішили обрати перші чотири зі списку, оскільки вони наймасштабніші. Йдеться про Луцький замок, кафедральний собор Святої Трійці, єзуїтський колегіум (з підземеллям) із вежею Чорторийських та муром Окольного замку і кафедральний костел святих апостолів Петра та Павла з підземеллям. Роботи здійснювались навесні цього року. Безумовно, хотілося б здійснити сканування всіх пам’яток, що розташовані на території Луцької міської територіальної громади. Будемо працювати над цим», — розповідає Мойсіюк.

Зазначена вище команда з диджиталізації обʼєктів Skeiron була створена у 2016 році пятьма студентами, які дуже хотіли розвиватися в темі таких сучасних технологій, як сканування та фотограметрія, і захищати та популяризувати українську спадщину за допомогою цих технологій. 

«Можна сказати, що ми та інші компанії в різних точках України вперше розвивали ці нові технології в Україні. І можемо сказати, що дуже щасливі, що обрали цей шлях, бо під час повномасштабного вторгнення Skeiron переродився в щось реально потужне — сканування важливих для України памʼяток задля їх документації й фіксації в 3D-вимірі», — каже співзасновник SKEIRON Преподобний Юрій.

Наразі Skeiron має дві основних сфери діяльності: проєкт #SaveUkrainianHeritage, в межах якого диджиталізує важливі українські памʼятки історії та архітектури, а також проєкт «Музеї в 3D», в межах якого оцифровує музеї, експонати і створює онлайн 3D-музеї, наприклад музей «Жовківський замок» чи музей «Територія Терору».

Від березня 2022 року у високій якості та з точністю 5–10 мм ззовні та зсередини командою відскановано понад 80 обʼєктів, зокрема Софійський собор, Чернівецький університет, Успенський собор Києво-Печерської лаври та собор Св. Юра у Львові. Наразі ведеться тісна співпраця з Мінкультом, який зі свого боку готує списки пріоритетних обʼєктів. Головно це обʼєкти на прифронтових територіях. Також є потреба у фіксації буферних зон ЮНЕСКО в Україні.

Процес диджиталізації архітектурних обʼєктів завжди відрізняється, бо все залежить від масштабу обʼєкта, кількості деталей, наявності внутрішніх розписів, освітленості всередині. Крім того, також важливо, яким сканером сканують і яке було поставлене технічне завдання. В Чернівецькому університеті команда сканувала важливі детальні приміщення в кольорі, а кабінети та коридори в чорно-білому кольорі. Весь процес зайняв понад місяць.

«Процес диджиталізації завжди містить сканування 3D-сканером. Тобто ми ставимо сканер, і він лазером проскановує простір на 360 градусів, це називається станція. І таких станцій залежно від обʼєкта може бути приблизно від 30 до 1000. Також ми часто додатково робимо фотограметрію. Фотограметрія робиться, коли важливо зафіксувати колір, розписи, мозаїки, фрески. Після роботи на об’єкті починається робота в офісі, де всю отриману інформацію обробляють. Простими словами, спочатку з’єднують станції, потім на об’єднані станції накладають фотограметрію. Процес обробки також може зайняти від декількох днів до кількох місяців залежно від масштабу та складності об’єкта», — розповідає Преподобний.

3D-сканування відіграє важливу роль у збереженні спадщини. Воно документує детальну інформацію про вигляд та стан будівлі

«Завдяки диджиталізації ви отримуєте точну 3D-модель будівлі, з якою вже можуть працювати архітектори, створюючи окремі креслення: розрізи, фасади, плани — залежно від задачі. Ми маємо реальний приклад, коли за нашим відсканованим матеріалом відновили важливу мозаїку у Львові. Забудовник її просто зруйнував, але місцеві жителі змусили його її відновити», — кажуть у Skeiron.

Діяльність команди нині фінансує вже неодноразово згаданий у цьому тексті фонд ALIPH. За ці кошти Skeiron оновлює обладнання, виплачує зарплату команді, організовує поїздки.

Водночас треба розуміти, що таке сканування є ефективним, коли пам’ятка ціла. Вже після руйнування не завжди є можливість потрапити на об’єкт через його аварійність, сканування охоплює менше інформації, і його не завжди можна використовувати для проєктів відновлення будівлі.

«Але воно може використовуватися для комунікації та популяризації теми збереження памʼяток, — додають у команді. — Ми іноді робимо 3D-моделі з фотографій, це не те сканування, яке можна використовувати для проєктів відновлення, але можна використовувати для виставок чи комунікації про події війни в Україні».

Окрема проблема — це іранські дрони, які росія почала застосовувати для уражень. До того фахівці застосовували БПЛА під час оцінювання пошкоджень будівель. Від осені минулого року застосування дронів дуже-дуже обмежене. Його здійснюють лише з дозволів військових адміністрацій. Фахівцям доводиться шукати інші шляхи й інші технології. Тут на допомогу прийшло фотографування на 360 градусів. Технологія, за словами Ігоря Пошивайла, дуже ефективна, особливо для фіксування інтер’єрів. Техніку для цього Україні надала організація зі Швеції Culture Without Borders.

Отже, чимало роботи було здійснено, чимало роботи проводиться просто зараз, ще більше викликів чекає на Україну в майбутньому. Західна допомога триває, попри складнощі, бюрократичні перепони, юридичні недосконалості. Хоча про масштабну й масову відбудову, поки триває активна фаза війни, не йдеться. 

«Говорити про комплексну реставрацію в усіх випадках, коли постраждали об’єкти, нам не дозволяє сама війна. Просто не дозволяє. І не дозволяють можливості часові. Тому що повноцінний проєкт потребує часу, і він залежить від об’єкта, його обсягів, ступеня втрат, усіх нюансів. Це може займати не один місяць, тільки розроблення проєкту може тривати кілька місяців або і рік. І це справедлива ситуація, тому що без проєкту реставрація не може виконуватись», — підсумовує Ольга Рутковська.

 

Матеріал створено за участю CFI, Agence française de développement médias, у рамках проекту Hub Bucharest / Residency Yak Vdoma.