Продовжуємо повертати забуте та набувати нової експертизи в українській традиційній архітектурі — 3 серпня в Музеї просто неба в Пирогові відбувся четвертий семінар серії заходів «Спадщина, що надихає».
Знання найкраще закарбовуються не із сухих доповідей і книжок, а під час живого спілкування та практики, у колі експертів і однодумців, з якими можна подискутувати й пожартувати. І навіть трішки потрапити під дощ —маємо надію, що так врожай з ідей для власних проєктів, натхнених подією, буде ще щедрішим.
Четверта зустріч була присвячена загадковому українському Поліссю. Місцевості, де в давнину села були заховані в лісах і розділені річками, де будували без цвяхів, хати легко розпилювали навпіл, а печі… возили на санях.
Анатолій Борейко, завідувач експозиційного відділу «Полісся» Національного музею народної архітектури та побуту України
Анатолій Борейко, науковець, завідувач експозиційного відділу «Полісся» Музею просто неба, та Олег Волосовський, архітектор, засновник студії loft buro, радник із питань архітектури й дизайну в Національному музеї народної архітектури та побуту України, в рамках науково-популярної екскурсії локаціями музею та майстер-класу поділилися з українськими архітекторами деякими секретами цього краю.
Куратор екскурсії, науковець Анатолій Борейко, розповідає учасникам про природні й архітектурні особливості Полісся та побут поліщуків
Про те, як пройшли попередні зустрічі, присвячені Полтавщині, Слобожанщині та Поділлю, можна почитати тут, тут і тут.
Попереду ще 2 семінари, до яких ви можете долучитися.
- 17 серпня — Карпати. Куратор: Олена Громова.
- 31 серпня — Українське село ХХ століття. Куратор: Тамара Василенко.
Лінк для участі у наступних зустрічах, що пройдуть у відповідних локаціях Музею, ви також знайдете в кінці матеріалу.
Дощ не став на заваді знайомству з автентичними будівельними традиціями й підкреслив дещо похмуру красу Полісся
Відповідно до тематики заходу і практичної частини (майстер-класу) до семінарів долучаються партнери: loft buro, BUDZIRKA, «Вітекс Україна», L.Decor, Gudani Group.
Інформаційна підтримка: PRAGMATIKA.MEDIA.
Анастасія Веснянка, маркетингова директорка BUDZIRKA, та Костянтин Ковшевацький, головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA
Що саме відбувається: під час одноденної зустрічі учасники знайомляться з особливостями будівельних традицій певного історико-географічного регіону, досвідом зодчих минулого, матеріалами та прийомами, які використовувалися, принципами організації просторів та інтер’єрів, виготовлення об’єктів. На майстер-класі учасники працюють з натуральними матеріалами, керамікою, фарбами і пробують свої сили у відтворенні старих технік.
Як ми вже зазначили, це не стандартна лекційна історія, а етнографічно-архітектурна подорож у часі за підтримки кураторів-науковців, архітекторів, виробників, де вдосталь неформального спілкування.
Час розповісти, що було на минулій зустрічі, присвяченій Поліссю.
Вітряки — невід’ємна частина пейзажів Музею просто неба в Пирогові. Поліським вітрякам притаманний шатровий метод будівництва
В гості до поліщуків
Це слово, яке багато з нас сприймає суто як популярне українське прізвище, насправді є історичною назвою мешканців Полісся.
На початку екскурсії деякі учасники несподівано дізналися, що вони теж є найсправжнісінькими сучасними поліщуками: науковець, завідувач експозиційного відділу музею «Полісся» Анатолій Борейко розповів, що межа між такими історико-географічними регіонами України, як Полісся й Наддніпрянщина, проходить практично посередині Києва.
Поліщуки — етнікон (назва, привʼязана до місцевості) мешканців Полісся
Експерт заінтригував учасників заходу: нинішній семінар і архітектура, з якою ознайомляться гості, відрізнятиметься від попередніх. Він розповів про географічні та природні особливості Полісся, які роблять його унікальним і вплинули на побут мешканців та архітектурні практики.
Сергій Дзюбак, засновник компанії Gudani Group, та Олег Волосовський, архітектор, засновник loft buro
Переважаючі ліси, велика кількість боліт, ізольованість населених пунктів допомогли ліпше зберегтися традиціям. У минулому мешканці нечасто контактували навіть із сусідами з найближчих сіл, жили простим натуральним життям і максимально використовували все, що давали природа й ліс.
Для будівництва і створення предметів побуту застосовували передусім деревину. Це не дуже витривалий до випробувань часом матеріал, проте його легше транспортувати, ніж, наприклад, глинобитні стіни будівель з інших регіонів. Тому саме в експозиції «Полісся» Музею просто неба в Пирогові науковцям вдалося добре продемонструвати всю автентику й оригінальні предмети минувшини. Є і ще одна особливість поліського житла, яка допомогла історикам, але про неї трохи згодом.
Хата з хутора Верестя, зведена в 1587 р. Деревина — матеріал, який легше розбирати й переносити. Завдяки цим якостям науковцям вдалося добре продемонструвати поліську архітектурну автентику на експозиції
Лісові люди самі по собі
Перед оглядом будівель Анатолій Борейко розповів: усі хати Полісся були курними, тобто без димарів. Під час використання печі, приготування їжі, освітлення весь дим ішов просто всередину приміщення, тому стіни хатин періодично мили. Головно це відрізняє їх від баченого аудиторією раніше в попередніх експозиціях.
«Цікавий елемент поліської хати — так звані нарізні вікна, — продовжує Борейко. — Маленькі віконечка вирізали після того, як уже була готова основа будівлі. Через них і виходив дим, їх відкривали, щоб не задихнутися. Ви можете помітити, що вони геть інші, ніж, наприклад, вікна в хатах на Полтавщині чи Наддніпрянщині. Іншою причиною для такого вибору вікон був захист від тварин, яких у лісі багато».
За словами Борейка, живучи поряд із лісом, поліщуки намагалися використовувати всі можливі природні матеріали, щоб полегшити свій побут і не працювати важко, наприклад, робили ослінчики, мінімально обрізаючи коріння дерев, або ємності для зберігання зерна та сипучих продуктів із суцільних колод. Не використовували цвяхів, замінюючи їх дерев’яними чопами-тиблями, дуже рідко різали деревину, натомість видовбували її чи рубали.
Для освітлення домівок на Поліссі використовували світильники-«світочі» із жердин чи з тканини та лози, які розташовували над діжками з водою, щоб убезпечити житло від пожежі. Вони викликали неабиякий інтерес в учасників екскурсії.
Традиційний матеріал для покрівлі хат на Поліссі — нестійка до підвищеної вологи житня солома. В умовах Музею для кращої збереженості часто замінюється на очерет
У поглядах на облаштування оселі поліські жителі були мінімалістами й не мали в хатах багато реманенту, там було лише необхідне для життя.
Науковець розповів присутнім: саме поліській архітектурі притаманно перебудовувати, добудовувати й переносити приміщення та житло, інколи навіть залежно від пори року.
Піч біля дверей, красний куток, стіл, лави — автентична поліська хата просякнута мінімалізмом
«Використовуючи деревину, поліщуки мали можливість розібрати будівлю, перенести і скласти її знову. Розташування приміщень на подвір’ї та зміна їхнього призначення узгоджувалися з потребами власника. Одна з хат, представлена в експозиції, “рухалася” по подвір’ю чотири рази до того, як її забрали наші науковці», — зазначив Анатолій Борейко.
Почалася екскурсія з огляду традиційної хатини 1587 року побудови, яка найбільш повно відображає традиції облаштування житла наших пращурів на Поліссі. Далі науковець завів гостей до окружного двору. 12 приміщень, поєднаних за принципом, який дещо нагадує карпатські ґражди, забезпечували всі житлові та господарські потреби поліщуків, безпеку для живого й цінного, що знаходилося на подвір’ї. Тут розташовувалося житло, комори, січкарні, жорна, крохмальниці тощо. На відміну від ґражди, прибудови поліського окружного двору не були об’єднані спільним дахом, і стелю як таку мала тільки житлова хата.
Архітекторка Олена Логвинець, дизайнерка інтерʼєрів Світлана Сердюк та Гліб Синявський, співзасновник «Вітекс Україна». Позаду — борті (прообраз вуликів) із села Бехи та дзвіниця, крита ґонтом
Експерт звернув увагу учасників екскурсії на те, що окружний двір, представлений в експозиції музею, зібраний із кількох населених пунктів: «Хата, сінник і комора привезені нашими науковцями з одного села, решта прибудов — з інших. Якщо придивитися, помітна різниця в техніці, відрізняються заруби, бо в давнину кожен із майстрів робив це по-своєму».
Кожен семінар триває один день, з 10:50 до 18:00, і включає майстер-клас від партнерів «Зв’язок матеріалів і технік крізь часи». На цих практикумах гості працюють із традиційними матеріалами та отримують ідеї, як застосувати їх у власних сучасних проєктах
Під час огляду шпихлірів (надвірних комор для зберігання зерна) Анатолій Борейко розповів гостям, що на Поліссі в них нерідко жили недавно одружені пари, якщо в хаті вже було забагато мешканців.
«Навіть у 50-х роках ХХ ст. молодих ще відправляли в комору, і вони жили там, поки не побудують власної хати, а побудувати її було дуже й дуже важко. Щоб узяти деревину під хату, треба було роздивитися, де і як росте дерево, яка його верхівка, чи не вдаряла в нього блискавка. Ніколи не брали вільху, бо за віруваннями це б означало привести смерть до хати», — зазначив науковець.
Водночас, якщо всі будматеріали були наявні, хату на Поліссі можна було поставити за півтора-два тижні, як і в інших українських регіонах.
«Зрізаючи дерево на хату, проводили певний обряд — дарунок лісові. Обов’язково на перший пеньок клали гроші, якою б бідною сім’я не була, і хліб», — Анатолій Борейко
Вітряки — невід’ємна частина пейзажів Музею просто неба в Пирогові. Поліським вітрякам притаманний шатровий метод будівництва
Науковець звернув увагу гостей на те, як було організовано систему обігріву й опалення в різних типах хат, залежно від кількості приміщень. Пожежі були нагальною проблемою для практично повністю дерев’яних осель, проте піч залишалася головним домашнім оберегом. Зроблену з дерева та глини, поліську піч встановлювали на сани, тож її можна було демонтувати й перевозити, і це здивувало аудиторію.
«Хата могла згоріти, а піч із глини не горіла. Будівлю можна було розібрати й перевезти цю піч куди потрібно. При будівництві першочергово ставилася піч, і навколо неї зводилася хата», — пояснив Борейко.
Для стелі використовувалися деревина, конопляні волокна, глина, солома. Замішані разом, вони допомагали зберігати тепло. Дахи перекривали житом.
Для безпеки сну в курній поліській хаті, де збиралося багато диму, вночі, навіть узимку, відчиняли вікна. Шибки були не всюди, скло переважно виготовляли на Півдні України, і його, особливо прозоре, могли дозволити собі лише заможні власники.
Поліську піч встановлювали на сани, тож її можна було демонтувати й перевозити
Науковець Анатолій Борейко неодноразово звертав увагу учасників семінару на те, що яскрава характеристика поліської архітектури — перепланування та прибудови. Ще одна традиція, про яку він згадує, — це розпилювання хати, наприклад, якщо син одружився і мав переїхати в інше село.
Хату дійсно «розрізали», частина її залишалася батькам, а частина розбиралася для переносу в інше місце. В експозиції «Полісся» така будівля є, і гості її також оглянули.
Олег Волосовський, архітектор, засновник loft buro, радник із питань архітектури й дизайну в Національному музеї народної архітектури та побуту України
Загалом під час екскурсії група з куратором оглянула низку житлових об’єктів: приміщення окружного двору, однокамерну, двокамерну та трикамерну хатини, хати так званого «довгого» типу, заможну поліську садибу ХІХ століття.
Інспектуючи перенесені науковцями будівлі, що належать до ХVІ — ХІХ ст., аудиторія запитала завідувача експозиційного відділу про те, чи можна ще знайти «живу» поліську архітектуру за межами музею. Анатолій Борейко розповідає, що в глибині Полісся досі збереглися такі будівлі, саме зараз відбувається спілкування з власником щодо передачі в музейний фонд хати на Житомирщині.
Низькі двері, які зазвичай були в хатах Полісся, допомагали зберігати тепло та мали сакральне значення: заходячи, гість ніби вклонявся оселі й господарю
Зразкова церква та унікальна крупорушка
Під час екскурсії гості з куратором Анатолієм Борейком відвідали поліську Воскресенську церкву з Рівненщини 1789 року побудови. Науковець розповів, що в 1909 році сакральний об’єкт було визнано поляками зразком церковної архітектури Полісся і згодом планувалося перевезти до Польщі. Почалися роботи з демонтажу оздоблення, було вивезено автентичний іконостас, проте через Другу світову війну церква залишилася в Україні. В радянські роки, коли багато церков було знищено, тут розташувалася тракторна майстерня, і, незважаючи на всі загрози, будівля збереглася. Як і всі церкви на Поліссі, вона збудована на стовпах, це має як сакральне значення, так і практичне — захист від вологої поліської погоди.
Воскресенська церква із села Кисоричі на Рівненщині є унікальною пам’яткою старовинного поліського типу монументальної споруди з архаїчними будівельними техніками
Науковцями Музею просто неба в Пирогові віднайдено знімки оригінального іконостасу, але дані перебувають у московських архівах. Наразі церква не функціонує, тут розташована постійна експозиція церковних старожитностей кінця ХVIII — початку XX ст. з фондів музею.
Далі гості оглянули рідкісну пам’ятку — крупорушку-тупчак із села Архипівка, що на Чернігівщині. Наразі подібних будівель в Україні зовсім не залишилося. Механізм валів і жорен урухомлювався силою двох коней або волів, які ходили по колу діаметром 8 метрів. Автор і перший власник крупорушки невідомий, з 1930-х рр. вона обслуговувала колгосп, а пізніше була викуплена науковцями та відновлена до первинного вигляду.
За словами науковця Анатолія Борейка, мешканці Полісся були мінімалістами в побуті й наповнювали свої оселі лише найнеобхіднішим
Згодом учасники семінару перемістилися до експозиції, присвяченої традиційному рибальству Полісся. Її приймає ще одна унікальна будівля — гумно, місце, де сушили зерно, бо на Поліссі через клімат його часто збирали напівсирим. Гумно, знайдене науковцями на Чернігівщині, є великою господарською будівлею площею майже 200 кв. м. У глибині приміщення є овин — заглиблена кліть із піччю, завдяки якій хлібні снопи просушувалися перед обмолочуванням. Куратор Анатолій Борейко розповів присутнім, як працювала ця давня система.
Збиратися по суботах у Музеї просто неба в Пирогові та дізнаватися нове стало гарною традицією для архітекторів, дизайнерів і виробників
Олег Волосовський: «Цей проєкт ми робимо не для себе, а для всіх, бо це наша спадщина»
Майстер-класова частина зустрічі вже традиційно відбулася в карпатській ґражді, де на учасників чекав творчий виклик: розпис тканини методом вибійки (з використанням фарб, штампів і молотка).
Архітектор, засновник loft buro, радник із питань архітектури й дизайну в Національному музеї народної архітектури та побуту України і творець проєкту «Спадщина, що надихає» Олег Волосовський звернувся до присутніх із вітальним словом і подякував за співпрацю та увагу колег і партнерів до теми.
Нові семінари, які будуть присвячені Карпатам і селу ХХ століття, — незабаром! Найближчий — уже 17 серпня, і ми запрошуємо всіх шанувальників української архітектури до участі.
