Звісно, хтось неодмінно скаже, що порівнювати двох маститих архітекторів, кожен із яких став символом своєї епохи — справа, швидше, невдячна: завжди буде чути голос прихильників одного чи іншого, які наводять свої аргументи pro et contra. Але чим різноплановіші зазначені фігури, тим цікавіше знаходити зв’язки, вибудовувати паралелі, досліджувати їхній творчий підхід, аналізувати спосіб мислення.
Етторе Соттсасс у 1973 році
Почнемо з того, що вони обидва — італійці. Соттсасс — «ровесник революції», народився в Австрії, в Інсбруці, де тоді жила його родина. Піано ж народився на 20 років пізніше, коли Італія ще була королівством, у Генуї, в сім’ї будівельника. Одного називають «патріархом італійського дизайну», а іншого разом із Фостером і Роджерсом, — «батьком хай-тека».
Ренцо Піано у своїй майстерні в Парижі, травень 2015 року
Обидва, можна сказати, продовжувачі сімейних традицій. Соттсасс пішов шляхом батька, відомого архітектора-функціоналіста Соттсасса-старшого, закінчивши Туринський технічний університет, проте всі наступні роки наполегливо намагався підірвати підвалини модернізму, ставлячи головний його принцип — функціональність — на другий план.
Приватний будинок на Гаваях, збудований Соттсассом у 1991 році для дизайнера Едріана Олабуєнаги та його дружини Леслі Бейлі (Acme Studio)
Етторе Соттсасс: «У дитинстві навколо мене без кінця говорили про функціоналізм. Мене це дратувало. Я переконаний, що дизайн — і промисловий, і архітектурний — має бути не лише корисним, а й хвилюючим, чуттєвим. Саме тому у всіх своїх роботах я використовую яскраві кольори — вони пробуджують уяву і радують око»
Легендарний стелаж Carlton, дерево, ламінат, Memphis Milano, 1981 р.
Батько і брат Ренцо Піано займалися будівельною справою, і сам Ренцо, незважаючи на статус архітектурної зірки, вважає себе пересічним трудівником і прихильником патріархальних сімейних цінностей. У розмові із журналістами Ренцо Піано одного разу сказав: «Я ремісник, син ремісника і хочу померти ремісником».
Ренцо Піано. Найвищий хмарочос Європи — будівля The London Bridge Tower, відома також як the Shard, Лондон, 2000–2012 рр. Фото: Michel Denancé
Соттссас — радикальний авангардист і новатор, який надає перевагу простим геометричним формам, яскравим кольорам та іронічній, майже по-дитячому безпосередній стилістиці. Ренцо — також великий експериментатор і новатор. Після закінчення Міланського політехнічного він захистив дисертацію про модульну координацію під керівництвом професора та інженера Джузеппе Чирибіні, засновника дисципліни «архітектурна технологія», та зайнявся розробленням експериментальних полегшених конструкцій.
Архітектурна ікона — Центр Жоржа Помпіду в Парижі, 1971–1977 рр. Проєкт Ренцо Піано та Річарда Роджерса
Основну частину свого життя Соттсасс працював у промисловому дизайні, повернувшись до архітектури в зрілому віці. У неї він переніс свої принципи іронічного веселого барвистого дизайну, при цьому категорично відкидаючи скло та сталь як матеріали для будівництва будинків: «Я не будую символи влади — великі будинки та хмарочоси. Моя архітектура є інтимною, я працюю для людей, а не для офіційних інститутів. Я зробив лише один великий суспільний проєкт — інтер’єри аеропорту Мальпенса в Мілані».
Фрагмент приватного будинку у штаті Колорадо, відомого як «Будинок Вольфа», 1989 р. Одна з найхарактерніших будівель Соттсаса
Піано ж, навпаки, зробив скло, сталь і бетон своїми основними матеріалами, започаткувавши новий архітектурний напрям. Нещодавно, до речі, Піано теж зайнявся предметним дизайном, перекладаючи на нього свої принципи проєктування будівель, як у випадку, наприклад, зі стелажем для меблевого бренду Riva 1920.
Стелаж за дизайном Ренцо Піано для італійського меблевого бренду Riva 1920
«Архітектура, знаєте, така професія — який би ти не був ідеаліст, а все одно — відчайдушний матеріаліст. Тут тобі алегорії, символи, а там — бетон, вентиляція та санвузли», — Ренцо Піано
Центр Жоржа Помпіду — проєктне креслення
1971 року Піано разом із таким же молодим і зухвалим Річардом Роджерсом — обом тоді було трохи більше 30-ти, — виграв конкурс на будівництво Центру Жоржа Помпіду в Парижі. Вперше всі функціональні елементи — арматурні з’єднання, ескалатори, ліфти, труби — були винесені назовні будівлі та виконані в різних кольорах. Сьогодні цей багатогалузевий «культурний завод» площею 100 000 кв. м визнаний «іконою хай-тека», а сам рік його появи вважається роком народження архітектурного стилю.
Ренцо Піано та Річард Роджерс на сходах Центру Жоржа Помпіду, 1988 р. Архівний знімок, представлений на виставці, присвяченій авторам Центру та приурочений до 40-річчя культурного центру, 2017–2018 рр. © Archives Centre Pompidou photo
Десять років потому, в 1981 році, Соттсасс заснував разом з Адреа Бранці та Мікеле де Луккі легендарний дизайн-гурт Memphis, названий за однойменною піснею Боба Ділана. Його учасники, іронізуючи над традиційним дизайном, почали розробляти кумедні, різнобарвні та при цьому малофункціональні речі. Головна ідея — творчість заради творчості та жодного диктату промисловості. Ставши провісником ери постмодернізму, Memphis започаткував таке явище, як «іменний дизайн», назавжди розділивши масовий і дизайнерський продукт.
Табурет Pilastro та інші предмети капсульної колекції Kartell goes Sottsass культової італійської марки
Сам Етторе Соттсасс прожив яскраві 90 років, залишивши після себе грандіозну спадщину, яка сьогодні є переважно надбанням найвідоміших музеїв світу. Минулого року широко відзначали його 100-річчя, зокрема шикарною експозицією робіт майстра, включаючи всю його архітектуру, в La Triennale di Milano, а музей сучасного мистецтва Stedelijk Museum’s-Hertogenbosch у голландському Хертогенбосі організував виставку Celebrating Ceramics — 100 years Ettore Sottsass, щоб відзначити внесок майстра у становлення голландського дизайну.
Фрагмент експозиції Celebrating Ceramics — 100 years Ettore Sottsass, музей сучасного мистецтва Stedelijk Museum’s-Hertogenbosch, Хертогенбос, Нідерланди
Ренцо Піано цього року виповнився 81 рік, а рівно 20 років тому він став лауреатом Прітцкерівської премії. Наразі архітектор закінчив будинок Паризького суду, зводить штаб-квартиру Паризької асоціації адвокатів Maison de l’Ordre des Avocats (MOdA) у столиці Франції та Музей історії Бейрута в Лівані. Більше того, на початку вересня він уже представив проєкт нового мосту Моранді, який побудують на місці віадука, що трагічно обвалився в середині серпня в його рідній Генуї. Для нього це важлива місія.
Паризький суд. Фото: Sergio Grazia © RPBW
«Крім того, я довічний член сенату Італії, і тому один із моїх обов’язків — якимось чином відреагувати на катастрофу», — вважає Піано. «Простий і стриманий міст, безумовно економічний, у характері генуезців. Він буде білим, здатним поглинати сонячну енергію протягом дня за допомогою спеціальних панелей, щоб потім світитися вночі. Так багато світла, але без спецефектів, які були б недоречними», — розповів автор на презентації свого проєкту.
