Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на об’єкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Всю інформацію можна зберігати й надалі формувати власну палітру.
Спеціальний компактний пристрій Color Sensor від Sadolin, який сканує колір будь-якої поверхні. Зображення: Sadolin
Станіславів — Івано-Франківськ
Івано-Франківськ — компактне молоде європейське місто, яке ще називають східними воротами Карпат. Звідси зручно дістатися до Буковеля на активний відпочинок, або до унікальної памʼятки природи «Скелі Довбуша», що дуже нагадують велетенських міфічних істот, або відправитися досліджувати деревʼяні гуцульські церкви. Крім сусідства із горами, Івано-Франківськ розташований неподалік кордонів із Польщею, Румунією, Угорщиною та Словаччиною, тому місто слугує ще й міжнародним транспортним вузлом, але і в самому місті варто затриматися.
Скельно-печерний комплекс, унікальна пам’ятка історії та природи «Скелі Довбуша», що розташована у Івано-Франківській області. Фото: Відкриті джерела
Івано-Франківськ був заснований гетьманом Станіславом Потоцьким у 1662 році. Тоді поселення назвали на честь засновника – Станіславовом. З приходом радянської влади назву скоротили до форми «Станіслав», а вже 1962 року місто перейменували на Івано-Франківськ. Тут збереглися у видозміненому стані об’єкти, з яких, власне, і починався Станіславів: це площа Ринок та ратуша. Вони є не лише історичним, але й фактичним центром колишньої шестикутної фортеці, навколо якої формувалося місто. Ратушу декілька разів перебудовували, останню звели у 1929-1939 роках за проєктом архітектора Станіслава Трелі.
Ратуша у Станіславові, 1915 рік. Зображення: відкриті джерела
Анастасія Обрізків – архітекторка та проєктна менеджерка платформи «Тепле місто»
Для того, щоб зрозуміти Івано-Франківськ, спочатку треба відкинути всі намагання порівняти його зі Львовом і усвідомити його як окремий самостійний організм. Франківка з восьмирічним досвідом (як вона сама себе називає), архітекторка та проєктна менеджерка платформи «Тепле місто» Анастасія Обрізків розповіла, що для неї Франківськ — місто коротких пішохідних зв’язків: «Франківськ досить центричний у своєму плануванні, тому все необхідне легко знайти в центрі. Я живу неподалік, тому і на роботу, й у справах теж маю змогу пересуватись пішки. Це дуже економить час і ресурси, бо я не стою в заторах по годині й більше і легко планую свій графік. Також через планувальну структуру просто знаходити альтернативні маршрути з одного району в інший, щоб вони не повторювались із дня в день: хочеш — ідеш через насичену життям Чорновола, де багато транспорту й людей, хочеш — Львівською з красивими садибами».
Найкоротша вулиця Франківська — Труша. Її довжина всього 65 м. Фото: Dovkola
«Франківськ — місто коротких пішохідних зв’язків», — Анастасія Обрізків
Івано-Франківськ неодноразово високо оцінювали за його комфорт. За результатами восьмого муніципального опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI), проведеного в квітні-травні 2023 року, мальовниче місто стало третім у рейтингу найкомфортніших місць для життя в Україні. Тут присутні основні компоненти комфортного міста: це і водні обʼєкти, зокрема міське озеро, Німецьке озеро, дві річки Бистриці; і зелені зони (парк Шевченка, парк Молодіжний, низка скверів); і зручне сполучення із сусідніми містами та гірською місцевістю.
Ірина Чолій – архітекторка та дизайнерка
Архітекторка Ірина Чолій доповнює: «Ще про Франківськ кажуть, що він повільний, адже тут ніхто ніколи не спішить, велоорієнтований, кажуть, що затишний, невеличкий, тут добре жити сімейним людям. Частково погоджуюсь з усіма цими твердженнями. Від себе додам, що Франківськ — милий і компактний, тут є великий потенціал. Але, на жаль, зараз він у моїх очах дуже просів у питаннях архітектури, урбаністики, розвитку та поступу вперед. Все це пов’язане не так із війною, як із керівництвом міста. Франківськ хаотично забудовують, часто жахливою та неякісною архітектурою, тут руйнують чи руйнуються пам’ятки архітектури (часто національного масштабу)».
Олеся Саєнко – фотографка
Крім урбаністичних особливостей, Івано-Франківськ має і свої особливості культурні. Художниця Олеся Саєнко розповідає, що перший образ, який формується про місто, це «Свята Галичина». Варто лише згадати скандал 2018 року, коли після виступу українського сатиричного гурту «Хамерман Знищує Віруси» в палаці Потоцьких міський голова Руслан Марцінків доручив негайно освятити «спаплюжене» місце. «Паралельно зі “Святою Галичиною” тут утворився так званий “Станіславський феномен”, що формує ауру творчого начала. І правда, багато творчих людей приїжджають сюди щось створювати, тут є потенціал. Навіть із початком вторгнення багато митців і мисткинь приїхали сюди на резиденцію, хтось залишився й на довше», — додає пані Олеся.
Робота Олесі Саєнко із серії “Diary”
«Станіславський феномен» — це добре відомі нам митці: Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Марія Микицей та інші. Вони стали першими обличчями українського постмодерну після падіння «залізної завіси». Це явище виникло на тлі культурного шоку від надміру нової інформації, намагань поєднувати постмодерну ідею з модерною реальністю. Тому, зокрема, його характерною ознакою є гротеск або стьоб. У творчості митців феномену також прослідковується схильність до змальовування міського простору, тому через їхні твори можна побачити інший Івано-Франківськ, не лише гірський гуцульський край.
Архітектурні маршрути
Приїжджаючи до нового міста, ми хочемо ознайомитися із його визначальними памʼятками, і в Івано-Франківську їх дійсно вдосталь. Окрім вже згаданої ратуші, до наших днів збереглася ще одна фортечна споруда – це замок Потоцьких 1682 року. Палацовий комплекс до 1802 року залишався приватною резиденцією магнатської родини Потоцьких, а згодом впродовж десятиліть слугував військовим шпиталем. Палац був побудований в італійському стилі «палаццо ін фортеццо» (палац у фортеці. — Прим. ред.): з боків та ззаду розташовувалася фортифікація у два бастіони, а фронтальна частина та парк були звернені до центру міста. Зараз на території комплексу розміщені декілька будівель, зведених впродовж VIII-XX століть, найстаріший триповерховий палац 1672-82 року, який наразі втратив свій архітектурний образ внаслідок багатьох реконструкцій, та вʼїзна брама з огорожею.
Відреставрована брама палацу Потоцьких. Фото: Івано-Франківська міська рада
Ще одна точка на мапі, варта для відвідування — колишній ренесансний костел Непорочного зачаття Діви Марії ХVII ст. Свого часу в крипті цього храму була фамільна усипальниця засновників міста – Потоцьких. У бічних криптах були поховані заможні шляхтичі й священики. Зараз тут функціонує Музей мистецтв Прикарпаття, який налічує понад п’ятнадцять тисяч мистецьких творів.
Обласний художній музей у місті Івано-Франківську; скарбниця сакрального, образотворчого і декоративного мистецтва краю. Фото: Відкриті джерела
Загальний архітектурний код Івано-Франківська можна умовно поділити на декілька періодів: це садибна архітектура Австро-Угорщини, міжвоєнна архітектура польського періоду, архітектура радянського періоду та сучасна забудова. Анастасія Обрізків пропонує маршрути для знайомства із цим кодом. Почати його варто, за традицією, від залізничного вокзалу в напрямку Грюнвальдської вулиці. Неподалік нього на вулицях Коперника та Гнатюка можна почати знайомитися із садибною забудовою періоду правління Австрії та Польщі. Вулиця Коперника майже не змінилася за час свого існування і не містить жодної радянської будівлі. Що цікаво, з непарного боку вулиці 15 будинків є пам’ятками архітектури. Кожна вілла є унікальною — тут присутні еклектика, модерн та конструктивізм. Кольорова палітра цієї вулиці також різноманітна: в будинку № 30 виділяється відкрита червона цегла, будинки № 21, 23, 27 мають сіре тинькування різних відтінків, а колір деяких споруд — це вже результат відсутності механізму контролю за діяльністю мешканців історичної забудови. Варто розуміти, що далеко не всі історичні пам’ятки збереглися у своєму первозданному вигляді, і щоб побачити всю красу тієї чи іншої будівлі, іноді варто очима пробиратися через макабричні пластикові балкони та тераси. Однак ця проблема для України має епідемічний характер.
Садиба на вулиці Коперника, 24. Джерело: Вікіпедія
Садиба на вулиці Тарнавського, 19, яка є памʼяткою архітектури. Джерело: kufer.media
«Паралельно зі “Святою Галичиною” тут утворився так званий “Станіславський феномен”, що формує ауру творчого начала», — Олеся Саєнко
Анастасія пропонує відправитись на вулицю Драгоманова, де є майже цілий квартал польського функціоналізму. Ці будинки виконані в лаконічному сірому кольорі, який притаманний архітектурі чітких геометричних форм. Майже кожен балкон містить озеленення, тому в теплу пору року барви фасадів найнеочікуваніші.
Будинок міжвоєнного періоду у стилі функціоналізм на вулиці Драгоманова. Джерело: kufer.media
Наступною точкою є вулиця Леся Курбаса з капітальними триповерховими кам’яницями, побудованими в 1894–1906 рр. Вони відзначаються неокласичними та сецесійними формами. Зокрема, будинок під номером 3 колись вирізнявся найпишніше. Споруда зводилась як польський театр із чотириколонним портиком при вході, з куполом над наріжною частиною, з багатою ліпниною фасадів. Це була справді архітектурна окраса Станіславова. Однак у ході Першої світової війни місто зазнало страшних руйнувань, а театр реконструювали на новий лад, надавши йому конструктивістських рис. Наразі будівля має тинькування жовтуватого кольору, як і більшість споруд на вулиці Леся Курбаса. В ній зараз функціонує Івано-Франківська обласна філармонія.
Оновлена будівля обласної філармонії. Джерело фото: Вікіпедія
«Потім можна зробити коло площею Міцкевича до будинку профспілок, до дитячої бібліотеки, далі до Медичного університету і повернутись по Лесі Українки до вулиці Труша (найкоротша вулиця Івано-Франківська) та вийти на площу Ринок. Там є оглядовий майданчик на ратуші, який радила б до відвідування. Звідти можна йти до катедри, на площу Шептицького з Музеєм мистецтв Прикарпаття й далі на вулицю Низову. Там є невеличкий скверик, найстаріша лазня на Галичині та маленький провулок до площі Бастіону», — прокладає далі маршрут Анастасія Обрізків.
Оглядовий майданчик на ратуші. Джерело фото: Dovkola
На її думку, колір міста коливається між вохристим і теплим зеленим: «У Франківську часто дощ, що сприяє озелененню як навесні, так і влітку, а ось із вересня все починає жовтіти в різних відтінках, і з сонцем, будівлями мені асоціюється з кольором вохри».
Садиба на Лепкого, 35. Джерело: kufer.media
Ірина Чолій пропонує відправитись на пішохідну вулицю Шевченка, яку ще називають «другою стометрівкою», вона є дуже сучасною в плані урбаністики та благоустрою. «Стометрівкою» франківці називають улюблену вулицю для прогулянок — вулицю Незалежності, хоча вона й довша, ніж 100 метрів.
Будинок на розі вулиць Шевченка та Гординського. Джерело: kufer.media
«Дуже раджу також за натхненням поїхати на Вовчинецькі гори. Це пагорб за містом, звідки відкривається панорама на Івано-Франківськ. Там, до речі, є купа оглядових локацій, реалізованих за моїм проєктом. Так, наприклад, ви зможете гойдатись на гойдалці і споглядати місто або читати книжки на терасах-східцях чи обідати із сім’єю, або ж рахувати вершини Карпат, дивлячись у бінокль, чи просто пити каву на заході сонця», — зазначає Ірина Чолій.
Оглядовий майданчик на Вовчинецькому пагорбі, реалізований за проєктом архітекторки Ірини Чолій
Оглядовий майданчик на Вовчинецькому пагорбі, реалізований за проєктом архітекторки Ірини Чолій
Оглядовий майданчик на Вовчинецькому пагорбі, реалізований за проєктом архітекторки Ірини Чолій
Важливу роль у цілісному сприйнятті Івано-Франківська відіграє природа
Вулицю Шевченка й Вовчинецькі гори також пропонує для нашого путівника Олеся Саєнко та додає від себе ще одне «потаємне» місце: «Я знайшла його випадково, і ним не дуже хочеться ділитися, щоб люди не зруйнували його своєю присутністю. Але поділюся, все ж там треба подолати перепону, запитавши у працівників дозволу для відвідин. Це дитяча екологічна станція, там є оранжереї з красивими екзотичними рослинами».
Оранжерея дитячої екологічної станції
Важливу роль у цілісному сприйнятті Івано-Франківська відіграє природа. Пані Ірина порівнює місто з квітковим садом, де є кольорові квіти, дерева, бур’ян і каміння: «У Центральному районі все-таки більш кольори пастельні, натомість у спальних районах вони можуть бути більш насиченими й активними».
Чотириповерхова кам’яниця, одна з найбільших і найкрасивіших довоєнних будівель міста. Колишній будинок залізничної дирекції. Тут у 1919 р. розташовувалися міністерства Державного секретаріату ЗУНР. Фото: відкриті джерела
«Сан-Франківськ. Там якось правда частіше сонячна погода, ніж у Львові, оскільки зараз живу на два міста. Але якщо не сонячна, то все рівно відчувається тепла атмосфера. Здається, переважають коричневі й бежеві відтінки. Така тепла приємна гама», — додає Олеся Саєнко.
Творчі процеси
Від наших спікерок було цікаво дізнатися, які в місті відбуваються процеси, в якому напрямку воно розвивається чи, може, навпаки — деградує. Останні десять років в Івано-Франківську діє організація «Тепле місто», проєктною менеджеркою якої є Анастасія Обрізків. В межах організації утворилися такі ініціативи: «Промприлад.Реновація», Multimedia lab, Urban Space 100, MetaLab, Save Ukraine Now, Urban Space Radio та Frankivsk Half Marathon. Одним із проєктів «Теплого міста» є ресторан Urban Space 100, вісімдесят відсотків прибутку з якого йде на розвиток міста.
Проєкт «Теплого міста» — ресторан Urban Space 100. Джерело: з архіву Urban Space 100
Ще одним проєктом організації є «Промприлад.Реновація» — інноваційний простір у будівлі закинутого заводу, де колись виготовляли газові лічильники. «Однією з передумов проєкту стала гостра потреба в переосмисленні й інновативному та раціональному використанні постпромислових територій, які втратили свою економічну роль, а також у створенні якісного комунікаційного простору для зростаючих місцевих громад (зокрема і через внутрішню міграцію в Україні) й активних категорій суспільства (митці, активісти, соціальні підприємці)», — йдеться в описі проєкту. Таким чином, у місті з’явився сучасний бізнес-кластер.
«Промприлад.Реновація». Джерело: Андрій Сидорук
Архітекторка Ірина Чолій розповідає, що місто дуже сильно на неї впливає як на професіонала: «Тут завжди хочеться все покращувати та розвивати. Коли ти тут живеш, то хочеться, щоб усім було зручно та комфортно, і тобі насамперед. Око архітектора та дизайнера завжди бачить позитив і негатив, естетику та функціонал, добро і зло (саме так). Моя голова постійно задерта догори, де я намагаюсь віднайти шматки хорошої архітектури, чи, навпаки, опущена додолу, де я звертаю увагу на ями, бруківку, вуличний дизайн, МАФи. І якщо я особисто не можу тут зарадити, тоді я починаю впливати як просто житель, пишучи в місцеві пабліки та долучаючись до обговорень, виступів, воркшопів».
Ревіталізований колишній завод “Промприлад”. Фото: kufer
Із реалізованих Іриною проєктів — рекреаційна зона на Вовчинецькому пагорбі, вже згадана вище. «Три оглядові майданчики, лісова сімейна локація, пункт для велосипедистів та промаркований веломаршрут. Місце, куди хочеться приводити друзів, родину, а також часто приїжджати самій», — описує проєкт архітекторка.
Також пані Ірина розробила три дитячі простори в центрі міста, які наразі ще не реалізовані, та благоустрій відпочинкової зони для міжнародної компанії Taiko. «Хочеться робити якісні відпочинкові та урбаністичні простори для Франківська. В даний момент займаюсь більше інтерʼєрними проєктами», — додає Ірина.
Один із дизайнів інтерʼєру квартири від Ірини Чолій
Художниця Олеся Саєнко розповідає, що переїхала до Івано-Франківська у 2020 році і як мисткиня продовжила там своє дослідження потенціалу й значення фотографічного медіума: «Там відбулась моя перша персональна виставка і почалася співпраця з “Асортиментною кімнатою”».
Виставка «Поки не пізно — бийся головою об лід!», кураторкою якої була Олеся Саєнко. Фото: Олеся Саєнко
«Асортиментна кімната» — івано-франківський артпростір, заснований 2017 року громадською організацією «Інша освіта». Із самого початку його команда зосередилася на підтримці різних форматів сучасного мистецтва в невеликому місті. Цей простір заснований саме на «Промприладі», тож представники культурного життя в цьому місті взаємодіють між собою. Після повномасштабного вторгнення «Асортиментна кімната» стала допомагати митцям з окупованих регіонів і надає їм резиденції та простір для виставок, а у вересні 2023 року тут запустили Школу сучасного мистецтва, де діти й дорослі матимуть змогу зрозуміти свою художню мову.
