Dream team українського дизайну та їх жовто-сині кольори. Sadolin: Обережно, пофарбовано!

Фінальний випуск проєкту «Обережно, пофарбовано!» ми вирішили присвятити кольорам, що об’єднують нас, як ніколи раніше. Саме тому ми ставимо хештеги #iseeuaflag, щоб знайти своїх, і відчуваємо терапевтичний ефект, коли в’яжемо жовто-синю стрічку на валізу.

Герої попередніх випусків розповіли про виклики останнього року: як змінилося життя та цінності, що важливо саме зараз і які перспективи українського дизайну на міжнародній арені.

Проєкт виходить у партнерстві з брендом Sadolin, світовим виробником фарб найвищої якості.

Олексій Іскос, Iskos Design


Читати статтю «Олексій Іскос та його білий. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Олексій живе в Данії з 1991 року і кар’єру дизайнера збудував саме там. Коли після тривалої перерви Олексій приїхав в Україну, вже ставши зіркою світового дизайну, він почав брати участь у колабораціях з українськими виробниками. Один із таких проєктів — годинник Real Time, створений Олексієм для ZAVOD, зараз готується до запуску на Kickstarter.

Олексій Іскос

Олексій:

Протягом усього періоду мого життя в Данії мені доводилося пояснювати, звідки я. Про те, що Україна — не Росія, Харків — не Краків. Тепер нічого пояснювати не треба. Всі бачили фото зруйнованих будівель у моєму місті та знають, де воно знаходиться. Так само ще рік тому мало хто чув про український дизайн, а сьогодні у світі є величезний інтерес до всієї української культури. Привід для цього трагічний, але водночас це шанс, яким варто скористатися. Багато хто це розуміє, і я бачу, як виникають різні проєкти, що просувають український дизайн у Нью-Йорку, Мілані, сподіваюсь, скоро й у Копенгагені.

Пам’ятаю, як років 6 тому було багато дискусій про національну ідентичність українського дизайну — де її шукати, на основі яких традицій її будувати. На мій погляд, ідентичність неможливо знайти, визначити та побудувати. Вона виникає (або не виникає) сама собою із сукупності окремих дизайнерів та їхнього розуміння навколишнього світу. І мені здається, саме цей процес відбувається просто зараз: кожен займається своєю справою, по-різному, але в загальному контексті, із цього помалу й народжується поняття «український дизайн».

Годинник REAL TIME, модель Uzhok Pass. Дизайн Олексія Іскоса для української компанії нішових годинників ZAVOD. Фото: Юлія Вдовіченко та Влад Кліменко

Три роки тому я створив дизайн наручного годинника для українського бренду ZAVOD. Я ніколи раніше годинників не робив, і було надзвичайно цікаво. Навесні 2022 ми збиралися запускати проєкт. Але замість весни прийшла війна. Я подумки проєкт поховав, але в той момент це і не здавалося чимось важливим. Минуло всього кілька тижнів, і колеги написали, що готові продовжувати, незважаючи ні на що. Потім ми були майже готові в листопаді, але почалися проблеми з електрикою, і запуск знову довелося відкласти. Сподіваюся, що в травні все ж таки вийде. І таких історій я вже чув чимало. Здавалось, що світ розвалився й життя зупинилося, але минає якийсь час — і українці знову починають робити своє й рухаються вперед. Цим неможливо не захоплюватися, і це вселяє віру, що все врешті-решт вийде. Будуть талановиті дизайнери, буде Україна, і буде український дизайн.

Катерина Соколова, Sokolova Design, Noom


Читати статтю «Катя Соколова та колір слонової кістки. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Катерина Соколова — одна з найуспішніших українських дизайнерок. Її предмети випускають міжнародні бренди Driade, Roche Bobois, Forestier, Bolia. Шість років тому Катерина в партнерстві з дизайнером Аркадієм Вартановим запустила власний бренд Noom, який створює мінімалістські та водночас емоційні речі.
Після 24 лютого 2022 дизайнерка із сім’єю тимчасово переїхала у Львів. Багато зусиль доклала для релокації виробництва, а також збереження довіри клієнтів. Попри всі перешкоди, за останній рік бренд зріс і на Salone del Mobile в Мілані презентував одразу декілька новинок, серед яких вази Guta, натхненням для яких стала традиційна техніка роботи зі склом, характерна для львівських майстрів.

Катерина Соколова. Фото: Аліна Руда

Катерина:

Після 24 лютого минулого року моя робота набула нового значення та важливості. В Noom ми прагнемо довести, що дизайн може змінювати світ, доносити сенси. Дизайнер працює не лише з формою та матеріалами, дизайнер працює зі сторітелінгом.

Весною 2022 року ми розробили спеціальну модель нашого крісла Гропіус, використавши маскувальну сітку. Ідея цього об’єкта — показати світові, як життя розділилося на до і після. Ми представили цей проєкт на декількох міжнародних виставках і плануємо продовжувати його демонструвати цього року. Це наш внесок в інформаційну війну, тому що з людьми мистецтва потрібно розмовляти мовою мистецтва.

Gutta Boon Vase, дизайн Катерини Соколової для NOOM

Наша компанія, як і всі українські бренди, зіткнулася з труднощами через війну, але це лише зміцнило нас. Ми зосередились на роботі, яка має справжнє значення для нашої країни, перенесли виробництво з Харкова, налагодили нові ланцюжки логістики і продовжуємо працювати в цьому напрямку.

Переконана, що український дизайн може дати світові унікальну перспективу та нові ідеї, що ґрунтуються на нашій культурній спадщині, історії, силі духу та мотивації ставати кращими і постійно розвиватись. Через власні проєкти я розповідаю світу про Україну мовою дизайну. Про те, що ми сучасна творча країна з великим майбутнім. Ми винесли і засвоїли урок, зрозуміли свої помилки, і в майбутньому більше не допустимо маніпуляцій, повернемо собі нашу історію і всіх талановитих українців, апропрійованих росією, зокрема й Казимира Малевича.

 

Ольга Богданова, Bogdanova Bureau


Читати статтю «Ольга Богданова та її зелений. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

На початку повномасштабного вторгнення Ольга була у відрядженні на об’єкті в Дубаї. У бюро були поодинокі об’єкти за кордоном, але більшість роботи йшла в Україні. Коли будівництво в країні зупинилося, а частина команди перебралася в різні міста Європи, вирішили робити акцент на іноземні проєкти. Першим із реалізованих стала квартира у Варшаві для польської родини, яка тривалий час мешкала в Україні. Сім’я хотіла залучити Bogdanova Bureau для дизайну їхньої квартири в Києві, але війна змусила змінити плани, і проєкт здійснився вже в Польщі. Зараз у роботі бюро проєкти в Мілані, поблизу Парижа та у Швейцарії.

Нещодавно команда Bogdanova Bureau презентувала соціальний проєкт — концепцію відновлення Макарівської амбулаторії.

Ольга Богданова

Ольга:

Рік тому було важко думати про дизайн, адже це не першочергова потреба. Мотивували соціальні проєкти, як-от концепт відновлення Макарівської амбулаторії. В березні минулого року її будівля була зруйнована прямим влучанням російської ракети. Залишилася велика купа уламків і близько 16 тисяч пацієнтів із навколишніх сіл, для яких потрібно було якнайшвидше відновити медичний заклад. KSE Foundation запропонував Міністерству охорони здоров’я України та Київській військовій обласній адміністрації допомогу у відбудові амбулаторії. Нас запросили долучитися на етапі створення концепції. Зараз саме той час, коли професіонали різних сфер об’єднуються заради добрих справ. Кожен ділиться знаннями та інвестує власний час і досвід задля спільної мети.

Плануємо надалі брати участь у конкурсах на проєкти відновлення. Хочеться бачити якомога більше відкритих ідей, осмислювати нашу реальність творчо та усвідомлено.

Концепт Bogdanova Bureau з відновлення медичної амбулаторії в селищі Макарів під Києвом

Можливо, глибинні зміни, які відбулися протягом останнього часу, складно побачити зовні. Але вони є, і вони відображаються в нашій роботі, де на перше місце виходить пошук змісту. В кожному запиті від клієнта ми спершу намагаємось відповідати на запитання «навіщо», а вже потім будуємо навколо цієї відповіді красу.

Створюючи проєкти за кордоном, я помітила рису, що вирізняє українських дизайнерів. Ми дуже прискіпливі. До себе, до людей, до партнерів, до найдрібніших деталей. Це невпинний пошук ідеальності за зовсім неідеальних обставин.

Відчувається, що загальна кількість енергії в країні змінилася, її стало більше. Переповнені емоціями українці вже зараз презентують нереальну кількість цікавих проєктів на кращих міжнародних майданчиках. Сподіваюся, цієї енергії вистачить, щоб грати в довгу, і світ побачить ще багато цікавого від українців.

Кадр з проєкту Simple Happiness – інтер’єру квартири, створеного Bogdanova Bureau у Варшаві. Фото: Migdal Studio

Ми почали проєкт «Обережно, пофарбовано» у партнерстві з брендом Sadolin у вересні 2020. Концепція наших інтерв’ю: один герой – один колір. Розмови не лише про фарби, але й про авторську філософію та актуальні обставини життя

Володимир Непийвода, Дмитро Бонеско, YOD Group


Читати статтю «Колір йоду та YOD Group. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

На початку повномасштабного вторгнення студія була змушена закрити харківський офіс, бо в місті стало небезпечно. Більшість співробітників із харківської команди досі працюють віддалено з різних українських міст. Київська частина студії тимчасово перебазувалася у Львів.

Комерційні інтер’єри в Україні різко стали на паузу. Щоб зберегти команду й підтримати економіку, YOD змістили акцент на іноземні замовлення, в роботі над якими вже був чималий досвід. Згодом актуалізувалися проєкти в західній частині України — заклади, робота над якими почалася декілька років тому, були відкриті під час повномасштабної війни. За останній рік YOD Group спроєктували декілька масштабних об’єктів під Львовом і в Буковелі, створили дизайн чайної в Києві, а також кількох ресторанів у Дубаї, Берліні та Лос-Анджелесі.

Володимир Непийвода та Дмитро Бонеско. YOD Group

Володимир:

На початку повномасштабного вторгнення ми дали низку інтерв’ю західним медіа, дизайнерським та архітектурним порталам: розповіли про ситуацію, про те, що ми відкриті до співпраці. Наше портфоліо, а також колекція міжнародних нагород демонстрували рівень дизайну. Ціль була протриматися і стабілізувати студію, і нам це вдалося.

В якийсь момент до нас звернулася адміністрація сиротинця з Харкова. Вони знайшли приміщення для своїх підопічних під Чернівцями. Нашим завданням було продумати зонування, щоб розмістити там житлові кімнати та навчальні класи для ста дітей різного віку. Працювати потрібно було швидко, діти чекали, а Харків щоденно обстрілювали. Ми створили функціональний проєкт під їхні задачі, а також запропонували, як облаштувати зони відпочинку у дворі. Зараз сиротинець працює, діти в безпеці.

Також ми провадимо волонтерську діяльність: разом із партнерами відправляємо нашим друзям у війську автомобілі, дрони та елементи екіпу. Це постійний процес: є запити, і ми реагуємо на них. Робимо свою справу, щоб вони могли якісніше та безпечніше робити свою.

Декілька років тому ми сформулювали концепцію «теруарного дизайну». Це як у виноробстві, коли локальні особливості впливають на смак і аромат вина. Ми почали створювати проєкти, дизайн яких віддзеркалює локальні особливості регіону: його природу та культурний бекграунд. Цей підхід ми використали в роботі над Emily Resort і продовжили у HAY Boutique Hotel. У цих проєктах ми проявили Україну без стереотипів і шаблонів. Для нас український дизайн — це сучасні рішення, що втілюють авторське осмислення традицій і автентичних символів. Світ цінує такі проєкти, ми бачимо це через міжнародні публікації та перемоги в конкурсах.

Хол готелю, що належить до комплексу Emily Resort у м. Винники під Львовом. Фото: Євген Авраменко

Декілька років тому ми сформулювали концепцію «теруарного дизайну». Дизайн наших проєктів віддзеркалює локальні особливості регіону: його природу та культурний бекграунд

Дмитро:

Протягом останнього року наші проєкти були відзначені низкою важливих міжнародних нагород: Deep Bar у Дніпрі виграв престижну британську премію Restaurant&Bar Design Awards, ресторан Terra отримав гран-прі швейцарського конкурсу LIV Hospitality Design, переміг у Best of Year Design Awards та пройшов до фіналу профільного американського конкурсу Hospitality Design Awards. В іншій категорії цього ж конкурсу за перемогу змагається наш HAY Boutique Hotel, а поряд із ним у цій же номінації йде готель, створений культовою сучасною дизайнеркою Патрицією Уркіолою в Римі. Для нас важливо конкурувати на такому рівні та бачити власні проєкти у світовому топі комерційного дизайну.

Іноді складно усвідомити, що в цій же реальності існують наші попередні проєкти: бар 7 Goats розтрощений і пограбований у Маріуполі, ресторани The Village та Gastronaut залишилися в окупованому Бердянську.

Сходи готелю, що належить до комплексу Emily Resort у м. Винники під Львовом. Фото: Євген Авраменко

Дмитро Сівак, Sivak+Partners


Читати статтю «Дмитро Сівак і його сірий. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Дизайнер, для якого минулий рік став не лише роком зовнішніх випробувань, але й глобальних внутрішніх змін. Одесит із дотепним блогом та чималою аудиторією прихильників у росії зустрів початок повномасштабного вторгнення в рідному місті. Дмитро усвідомив, що його світ уже не буде таким, як раніше, і перейшов на українську. Щоб розширити власний лексичний запас, він щодня читає українських авторів, пише пости та записує відео українською. Значна частина команди Sivak+Partners виїхала за кордон на початку 2022. Втім, студія продовжує роботу поза офісом у дистанційному режимі. Основний фокус роботи — іноземні проєкти.

Дмитро Сівак

Дмитро:

Може виявитися, що після війни ми потрапимо на кілька років у яму поганого смаку, тому що хороших дизайнерів просто не вистачить на той величезний обсяг роботи, що є і буде.

Щоб український дизайн міг щось дати світові, потрібні ті, хто його робитиме. Незважаючи на те, що дуже багато хто чекає закінчення війни і хоче повернутися, на жаль, чимало талановитих дизайнерів не планують повертатися вже ніколи.

Є надія на реакцію і допомогу дизайнерам суспільства. Адже те, що раніше виглядало як просто погана архітектура, як ще один мурашник і хаотична забудова міста, тепер сприймається як напад на культуру. Занадто багато в перші дні війни було прикладів, де за жахливою забудовою тягнувся слід російських інвесторів та інших байдужих іноземців. Ці люди були готові будувати у нас будь-що заради своєї наживи, а нині така забудова набуває дедалі більше асоціацій зі спробою зруйнувати українську культуру і сприймається все гостріше.

Візуалізація проєкту «Абако» – приватного будинку на Багамських островах, дизайн якого розробила студія Sivak+Partners

І якщо ти забудовник-українець і справді любиш Україну, будь ласкавий, доведи це ділом, а не слоганами.

Пам’ятаю, років 20 тому напис «Зроблено в Україні» викликав побоювання купувати цей продукт.

Років 10–15 тому він викликав співчуття, але це вже не видавалося лячним, навіть хотілося допомогти, підтримати виробника.

Я хочу, щоб завтра, дивлячись на шильдик «Зроблено в Україні», людина знала, що це знак гарної якості.

Щоб ти брав у руки річ і не міг визначити, зроблено це у Вапнярці чи в Берліні, настільки добре зроблений продукт.

Щоб іноземець не обирав між дизайн-студією з України чи Індії, орієнтуючись лише на низьку ціну, а не міг визначитися між Францією, Англією та Україною, адже знав би, що в кожній країні йому зроблять високопрофесійний проєкт.

Таке почуття не викликати в людей завтра. Але роблячи свою роботу добре, навіть сидячи за кордоном, кожен українець щодня може змінювати сприйняття наших продуктів в очах іноземців. Для цього потрібно лише одне: щодня робити свою справу добре.

Візуалізація проєкту «Абако» – приватного будинку на Багамських островах, дизайн якого розробила студія Sivak+Partners

У перших інтерв’ю проєкту «Обережно, пофарбовано» з Sadolin окрім іншого ми говорили про тиск ковідних обмежень. А в наших останніх розмовах однією з наскрізних тем стала війна в Україні. Тема дизайну та кольору залишилася незмінною

Оксана Долгопятова, Dolgopiatova Design


Читати статтю «Оксана Долгопятова та її чорний. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Початок повномасштабного вторгнення застав Оксану в закордонній подорожі. Після декількох переїздів вона зупинилася в Мілані. Досвід життя та роботи в новій країні спричинив складну особистісну трансформацію і дав поштовх розвиватися й опановувати нові професійні інструменти, вивчати нові програми. Після тривалої перерви Оксана відновила дистанційну роботу над кількома «довоєнними» проєктами в Києві. Також вона веде декілька нових проєктів в Англії та Чорногорії.

Оксана Долгопятова. Фото: Олексій Кучма

Оксана:

Досвід життя за кордоном зруйнував моє упередження щодо дистанційної співпраці. За цей рік я навчилася емоційно переноситися та спрямовувати власну енергію так, ніби я фізично перебуваю на об’єкті за сотні кілометрів. Так мені вдалося здійснити дистанційну фотозйомку двох київських об’єктів, що були завершені під час війни. Виявилося, що онлайн може бути таким само продуктивним, як офлайн, якщо навчитися керувати власною увагою та часом.

Рік тому я ходила по Milan Design Week із відчуттям безвиході та відсутності сенсу цієї виставки особисто для мене. Я була впевнена, що дизайнер у мені помер. Але ось я знову в Мілані, і тиждень дизайну щойно завершився. Моє сприйняття геть інше не лише порівняно з минулим роком, воно відрізняється навіть на тлі попередніх років. Прийшла усвідомленість того, що важливо побачити особисто мені, і немає жодного бажання охопити якомога більше локацій або стендів. Обираю лише практичні рішення, з якими працюватиму весь наступний рік, і трохи натхнення. Щоб пливти далі, розуміючи, що дизайн — це нескінченність, на відміну від війни.

Кадр з проєкту Persimmon – квартири в Києві, дизайн для якої розробляла Оксана Долгопятова. Фото: Андрій Безуглов

Чи не найбільше мене вразив український проєкт CONTINUUM, який упевнено можна поставити в один ряд із роботами найвідоміших дизайнерів світу. Вікторія Якуша, Ірина Джус та інші українські дизайнери-візіонери представили роботи зі змістом, відчуттям контексту, стилю, неймовірним талантом і титанічною працею, яка стоїть за всім цим.

Весь цей час на мені були прикраси від Denis Music. Не втомлююся відповідати на запитання та компліменти, розповідаючи іноземцям про талановитого українського ювеліра.

На мій погляд, розвинуті нації вже не пам’ятають, як відбувалося становлення їхньої культурної ідентичності. Вони пройшли цей етап багато століть тому. Але вони можуть подивитися на нас і згадати, яка ціна цієї ідентичності заархівована в їхній історії.

Коли я знайомлюся з кимось, я гордо кажу, що я — дизайнер з України. Це для мене важливо. І люди, особливо хто в контексті, реагують: «Вау! Це країна крутих професіоналів!». І я кажу собі: «Ну що ж, Долгопятова, тепер потрібно не осоромитись!».

У мене є чудова замовниця, яка каже про мене так: «У вівторок до нас прилітає мій київський дизайнер із Мілану». Київський дизайнер із Мілану! Де б я не жила, я лишаюся київським дизайнером.

Кадр з проєкту Circulation – квартири в Києві, дизайн для якої розробляла Оксана Долгопятова. Фото: Андрій Безуглов

Юрій Зименко, Zimenko Interior Design


Читати статтю «Юрій Зименко та його синій. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Юрій продовжує жити і працювати в Києві. Саме робота стала для нього тим комфортним простором, що допомагає відволіктися від складних переживань. Щоправда, креативні починання і предметний дизайн зараз на паузі. Адже для творчої свободи Юрієві потрібні емоційний комфорт і заглибленість, яких неможливо досягти, коли в твоїй країні війна.

Юрій Зименко

Юрій:

Я завжди розумів цінність часу, але зараз, коли є усвідомлення того, що в один момент все може бути зруйноване, час набув ще більшого значення. Прагну щодня робити максимум, не відкладаючи на завтра відпочинок, радісні зустрічі, роботу чи втілення ідей і задумів. Вимоги до себе також зросли — є бажання багато працювати і давати ще якісніший результат.

Основним мотивом моєї роботи стало задоволення. Задоволення від процесу з мого боку і задоволення від перебування у просторі з боку клієнта. Цікаво, що ця радість не пропорційна масштабові проєкту. Тобто в маленьких об’єктах її не менше. Немає більшої радості, ніж розділити це задоволення з клієнтом.

Гадаю, що після війни у багатьох людей відбудеться переоцінка життя: захочеться яскраво та вишукано вдягатися, жити в комфорті і красі. Ми всі відчули, що життя не триватиме вічно, і потрібно насолоджуватися ним сьогодні.

Хоча в мене поки інакша зміна — проєкти, над якими я працюю зараз, стали більш мінімалістичними. Притаманний мені декоративізм поступився місцем вичищеним об’ємам, в яких немає нічого зайвого. Можливо, тому що не хочеться розпорошувати увагу, відволікатися від краєвиду за вікном і споглядання природи.

Кадр з проєкту «Апартаменти в Києві», створеного Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко

Вимоги до українського дизайну такі самі, як до французького або італійського – він має бути якісним, професійним, нести цікаві ідеї

Сьогоднішня увага світу до української культури та дизайну — це аванс. Вимоги до українського дизайну такі самі, як до французького чи італійського: він має бути якісним, професійним, нести цікаві ідеї. Дизайнерам потрібно працювати ще краще та створювати ще якісніші речі, щоб виправдати цей кредит довіри. Не лише експлуатувати традиційні елементи, вишивку, гуцульські орнаменти чи образи з картин Примаченко. Важливо створювати нові впізнавані продукти, підкорювати світ сучасними українськими ідеями.

Хочеться, щоб після війни люди дослухалися до креативних фахівців і в жодному разі не ставилися до проєктів відбудови формально. Не відновлювали некрасиві та нецінні об’єкти, а переосмислювали їх. Адже замість депресивної житлової забудови за той самий час і з тим самим бюджетом можна побудувати інакше, щасливіше життя для людей. Для цього варто залучати до роботи наших кращих архітекторів, які допоможуть не просто відновити функціонал, а зробити краще. Зараз саме той час, коли варто продумати комфортну інфраструктуру з під’їздами, бомбосховищами, паркуваннями та оптимальною відстанню між будинками. Час будувати так, щоб підвищувати якість життя людей.

Кадр з проєкту «Американська класика в Києві», створеного Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко

Олег Волосовський, loft buro


Читати статтю «Loft Buro та їхній червоний. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

На початку повномасштабного вторгнення, коли було незрозуміло, де безпечніше і куди бігти, Олег забрав у свій будинок у київському передмісті двох колег-дизайнерок із двома котами. Разом із сусідами зорганізував загін місцевої оборони, який налічував 10 чоловіків і три пістолети. Вони здійснювали цілодобові чергування та готувалися зустрічати ворога коктейлями Молотова. Для колег-дизайнерок обладнали таємний сховок під сходами і домовилися, що за найгіршого випадку вони зачаяться там.

Олег Волосовский, архітектор

Олег:

Одразу після початку російського вторгнення завантаженість нашого бюро українськими проєктами була приблизно 10–30%. Щоб зберегти колектив, нам потрібна була робота. Для нас також важливо було забезпечити роботою наших партнерів і підрядників — меблевих виробників, що закрили виробництва і не розуміли, як бути далі. Ми переконали їх повернутися в Київ, щоб розгорнути виробництва й відновити роботу. Тому що ми є, ми працюємо і ми не здамося. Переконаний, що хороший архітектор — це той, що може адаптуватися до нових обставин і спрямувати знання й досвід на благо власної країни.

Якісь проєкти нам вдалося отримати завдяки моїй дружині Олені, яка перебувала в бізнес-відрядженні за кордоном перед самим початком вторгнення. Допомогли також наші друзі з різних країн Європи.

Модульні меблі MOD.ua, створені Loft Buro у співпраці з українськими виробникамиЗ перших днів війни ми знаходили застосування нашим навичкам, нашому ремеслу, розробляючи соціальні проєкти. Ми створили дизайн модульних будинків CAMPUS для переселенців, передбачаючи їх доставку на майданчик і легке збирання. Також спроєктували лінійку MOD.UA, ліжка для військових, і запропонували проєкт відбудови розбомбленої ОДА в Миколаєві.

Кадр з інтер’єру ресторану Porto Maltese в Києві, дизайн Loft Buro. Фото Сергій Полюшко

Ми розробили все для запуску й готові працювати далі. Питання лише в тому, чи готова держава, наш уряд і місцева влада займатися цим замість того, щоб випрошувати декілька будиночків у Польщі задля чергової піар-кампанії.
Я відчуваю, що настав час віддавати, ділитися знаннями, поширювати все те, що ми роками всотували, літаючи світом і буваючи на виставках. Ми були «кашею», в якій змішувалося все, що ми назбирали та накопичили. Зараз важливо все це передати молоді. Щоб не було відтоку мізків, щоб люди поверталися з-за кордону відбудовувати власну державу.

Український дизайн може колосально збагатити світ. Наш багаж традицій, знаків, знань і мистецтв налічує дві тисячі років. І ми перебуваємо лише на початку шляху його осмислення. Нам ще належить донести світові цей меседж.

Кадр з проєкту шале під Києвом Enjoy the Silence, дизайн Loft Buro. Фото Сергій Полюшко

Останній випуск проєкту «Обережно, пофарбовано» з Sadolin – це ніби фінальний епізод серіалу, де ми розповідаємо, яким був подальший шлях кожного з героїв. Попри потрясіння і труднощі, кожен з них продовжує творити та змінювати світ

Вікторія Якуша, FAINA, Yakusha Studio


Читати статтю «Вікторія Якуша та її бежевий. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Вікторія вже тривалий час мешкає в Бельгії, де вона відкрила галерею українського дизайну FAINA. Звідти вона керує власною студією та брендом меблів, що базуються в Києві. 24 лютого більшість колективу компанії перебувала в Україні. На декілька тижнів робота припинилася, адже пріоритетом стала безпека членів команди та їхніх родин. Запас меблів і декору в галереї FAINA в Антверпені дозволив не припиняти продажі. Невдовзі робочі процеси в Україні також відновили.

На нещодавній Milan Design Week Вікторія представила проєкт CONTINUUM, в якому об’єднала п’ятьох творців-візіонерів, щоб показати світові інтелектуальний український продукт, що має високу якість і глибокий зміст.

Також команда Вікторії активно працює над кількома проєктами відбудови: концепцією «Чернігів — стійке місто» й артпростором імені Марії Примаченко під Києвом.

Віторія Якуша. Фото: Babeth Albert

Вікторія:

Війна в нашій країні триває з 2014 року. Тоді я заснувала FAINA. Це був внутрішній поклик показати красу України, нашу багату культурну спадщину. Культуру і традиції, які є частиною нас, нашої ідентичності.

Український дизайн почав розвиватися швидше після Революції Гідності 2014 року. Це був момент нашої самоідентифікації. З’явилося багато нових імен — дуже талановитих, сміливих у своєму вираженні. Це була нова енергія на світовій арені дизайну. Наші візуальні коди та мова дизайну відрізнялися, вони були не такими мінімалістичними, як скандинавський дизайн, і не такими емоційними, як італійський. У FAINA ми поєднали старе та нове, українську спадщину та сучасний дизайн. Ми повернули стародавні ремесла, які часто перебувають під загрозою зникнення, і співпрацювали з унікальними ремісниками, носіями цінних знань. Ця примітивно-модерна естетика, повага до коріння і традицій стали частиною айдентики сучасного українського дизайну й того, як його сприймають у світі. Але я вважаю, що український дизайн тільки на початку свого шляху. Нам ще є що показати.

Колекція SLUHACH від Faina у експозиції проєкту CONTINUUM в рамках Milan Design Week 2023. Фото: Nicola Colia

Примітивно-модерна естетика, повага до коріння і традицій – стали частиною айдентики сучасного українського дизайну, і того, як його сприймають у світі

Культура — основа кожної нації. Без культури немає народу. Тому протягом історії росіяни намагалися заборонити українську культуру, вони привласнювали нашу спадщину і навіть вбивали людей, які її захищали. З дитинства моя родина прищеплювала глибоку любов до нашої культури і показала мені цінність того, що ми маємо. Це в мені. Своїм дизайном я розповідаю свою історію та історію моєї землі.

Команда Yakusha Design почала працювати над концепцією розвитку та реконструкції Чернігова. Ми хочемо створити архітектурний код Чернігова, врахувавши особливості регіону та елементи культурної спадщини, а також розробити стратегію розвитку міста. В основі проєкту — концепт «Чернігів — стійке місто. Місто стійкого духу та стійкого розвитку».

Наша команда, Yakusha Design, уже презентувала своє бачення архітектурних рішень для Чернігова міському голові Владиславові Атрошенку. Проєкт будуть доопрацьовувати та деталізувати до повномасштабного генплану. Кошти на впровадження концепції ще треба буде шукати, а на її втілення в життя знадобиться не менше 10 років.

Колекція MOVCHUN від Faina у експозиції проєкту CONTINUUM в рамках Milan Design Week 2023. Фото: Nicola Colia

Христина Бадзян, Replus


Читати статтю «Христина Бадзян та відтінки старого дерева. Sadolin: Обережно, пофарбовано!»

Трохи більше року тому львівська студія ухвалила рішення сфокусуватися на галузі HoReCa і не брати в роботу проєкти приватного житла. Але невдовзі стало зрозуміло, що саме універсальність і широкий спектр послуг дозволяють втриматися на плаву в часи турбулентності. Те, що здавалося недоліком, виявилося перевагою.

За день до повномасштабного вторгнення компанія отримала документи про офіційне відкриття їхнього офісу в Лондоні. Війна та непевність ситуації в Україні змусили пришвидшити процес пошуку клієнтів у новій країні. Зараз Христина проводить у Лондоні декілька тижнів кожного місяця, а компанія веде проєкти одночасно в декількох країнах.

Христина Бадзян, архітекторка, засновниця Replus Bureau та майстерні архітектурного порятунку Restare

Христя:

За останній рік ми стали більш приземленими. Не плануємо надовго, не ставимо собі запитання, де ми хочемо бути через пів року. Є проєкт і фінансування — ми його робимо. Наша спеціалізація стала ширшою. Спеціалізуємося на тому, щоб вижити і не погубити фахівців, яких зібрали до війни.

Наша студія існує 8 років, за цей час ми зробили багато проєктів і досягли якихось вершин, але весь час у моїй голові жив той малесенький комплекс нашої провінційності. Завжди була думка, що «коли ми станемо класні», то відкриємо офіс у Києві. А зараз, під час війни, я зрозуміла, що наша інакшість — це наша перевага. Саме через неї нам надходять запити від великих всеукраїнських компаній. Думаю, що офісу в Києві у нас уже не буде. Наразі достатньо офісу в Лондоні.

Специфіка дизайну в Україні полягає в тому, що він почав відновлюватися фактично з нуля років двадцять тому. Радянська архітектура, яка була перед тим, ішла від партії, в ній не було індивідуальності. Дизайн, який існував іще раніше, просто вимер чи був знищений.

Ми стали сучасниками процесу становлення українського дизайну. Всі стартували в рівних умовах, ніхто не міг сказати, що у нього батько — дизайнер і він уже знає якісь засади. Ми загартовані розбиратися в непосильних задачах в ультракороткі терміни. Ми звикли до такого темпу. І коли ми на всіх парах вриваємося до міжнародної дизайн-спільноти, то часто даємо фору середнім студіям, які працюють там від початку.

Квартира Христини Бадзян і Дмитра Сорокевича у Львові. Фото: Андрій Безуглов

 

Переглянути статтю у форматі PDF: