Свіжість м’яти та вивітрений від часу вапняк Тернополя. Sadolin City Visualizer: палітра твого міста

Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на обʼєкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.

Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Всю інформацію можна зберігати й надалі формувати власну палітру.

Місце ностальгії

Біографія міста-фортеці Тернополя починається 15 квітня 1540 року, коли король польський і великий князь литовський Сигізмунд І Старий видав грамоту на заснування міста руському воєводі Янові Тарновському. Історичні джерела свідчать, що місту передувало давньоруське поселення Сопільче або Топільче, яке постійно піддавалося ординським набігам. Цілком імовірно, що Тарновський розбудував попереднє поселення на вигідних торговельних землях, що сприяло стрімкому розвиткові міста. Спорудження замку на лівому березі річки Серет мало забезпечити захист подільських земель від ординців. Одночасно із замком у долині Серету насипали дамбу та звели греблю-міст, унаслідок чого річка розлилася, утворивши знаменитий став. Тернопільський став зараз є визначною точкою на мапі міста та центром дозвілля містян і туристів.

Впродовж XVI — XVII століть у місті активно розбудовувались церкви, серед яких — храм Воздвиження Чесного Хреста, церква Різдва Христового та храм Успення Пресвятої Богородиці, які у відбудованому та відновленому вигляді існують у місті донині. Міське життя спочатку зосереджувалось у межах оборонних валів, та вже на кінець XVII століття місто налічувало 420 будинків та 12 камʼяниць. Станом на 1866 рік територія міста розширилась, зʼявились різноманітні державні установи, навчальні заклади, лікарні, книгарня, друкарня, ресторани та казино. Однак доля випала Тернополю нелегка: його не раз спустошували турецькі й татарські грабіжники, та, мабуть, найглибші рани залишили по собі Перша і Друга світові війни. Дизайнерка й засновниця студії SHAVARSKA design & architecture Ольга Шаварська розповідає, що для неї Тернопіль — місто виваженості, помірності та ностальгії.

«Гуляючи вулицями, задумуюсь над тим, а яким було б моє місто сьогодні, якби не війни й тотальна руйнація? Адже в 1944 році зруйновано було практично 85% архітектурного обличчя міста. А згодом що не знищила війна — те довершили люди. Згадка про Парафіяльний костел на розі Руської та Міцкевича, якого вже нема “завдяки” більшовицькому режимові, викликає сум. Я сумую за колишнім простором свого міста, якого ніколи не знала», — розповідає вона.

«Тернопіль — місто виваженості, помірності та ностальгії», — Ольга Шаварська

Дійсно, Тернопіль змінився до невпізнання: було втрачено парафіяльний та єзуїтський костели, синагогу, безліч будинків на вулиці Шевченка, Сагайдачного, на площі Ринок, половину вулиці Руської, Поділ. Все, що відбудовували після 1945 року, було певною мірою видозмінене. Ольга Шаварська додає: «В контексті сьогодення ми зробили чимало помилок самі і, що найгірше, робимо їх надалі. Десь своєю діяльністю, а десь бездіяльністю. Зводячи цілі житлові райони, не придатні для якісного й гідного життя, руйнуємо зелену інфраструктуру, що є фатальним як для екології, так і для айдентики міста. Мовчимо, не вимагаємо того, що нам по праву належить, — життя в кращому людиноорієнтованому просторі, де всім комфортно. Адже Тернопіль насправді має великий потенціал завдяки своєму вигідному географічному розташуванню, історичному та культурному значенню, освітньо-науковому та соціально-культурному напрямку і, звісно, завдяки своєму потужному екологічно-природному значенню».

Уваги вартує не лише саме місто, але й весь тернопільський край. Тернопільщина за потенціалом і величиною архітектурної спадщини — один із найбагатших регіонів України. Тут налічується 34 фортеці, що становить третину від усіх замків України, і близько 300 давньоруських городищ в оточенні неймовірної природи подільського краю. Архітектор, член Національної спілки архітекторів України (НСАУ) Кирило Чуйко говорить: «Тернопіль — брама до багатої на історичну та природну спадщину місцевість, а особливо замки Тернопільщини чи дністровські каньйони».

Сам Тернопіль доволі невеликий і компактний, усі його визначні місця розташувалися на мапі в пішій доступності, що надає його атмосфері певної розміреності та неспішності. Він асоціюється в Кирила Чуйка із зеленими коридорами, що починаються в парку Сопільче та проходять вздовж ставу. «Тут можна гуляти довго, різними маршрутами, і кожного дня знаходити нові пейзажі. А після прогулянки — проплисти Тернопільським ставом на кораблі й оцінити міську панораму іншим поглядом», — додає архітектор.

Охристий вапняк

Тернополянин, архітектор із великим досвідом Юрій Вербовецький допоможе нам ознайомитись із міською панорамою в розрізі часових видозмін. Він виділяє три найбільш виразні періоди будівництва, в яких застосовувались різні будівельні та оздоблювальні матеріали, що створювали архітектурний образ фасадів будівель та міста в цілому. Із цієї причини колірна гама міста асоціюється з багатогранною, багатотекстурною мозаїкою з великим різноманіттям барв, архітектурних стилів і форм.

До першого періоду належать уже згадані вище Старий замок 1548 р., Воздвиженська (Надставна) церква XVІ ст. та церква Різдва Христового 1602 р. «Об’єднує їх однаковий застосований будівельний матеріал, колотий і тесаний камінь вапняк сіро-охристого кольору, та застосована однакова технологія мурування стін і склепінь на вапняно-піщаному розчині сіро-молочного кольору. Фасади цих будівель початково не були потиньковані, тому лицьова кам’яна кладка створювала теплу палітру охристих відтінків, а при сонячному світлі, особливо надвечір, будівлі відбивали його жовтогарячим кольором природного каменю й додавали відчуття теплої атмосфери. Камінь, із якого змуровані згадані храми та палац Старого замку, мав слабку стійкість до атмосферних впливів, і з часом лицьова поверхня фасадів на певних ділянках обсипалась, тому в кінці XIX — на початку XX ст. їх потинькували темно-сірим цементним розчином із примітивною імітацією кам’яної кладки, після чого ці архітектурні перлини давнього Тернополя втратили свій шарм, стали холодними та похмурими», — додає Юрій Вербовецький.

Колірна гама міста асоціюється з багатогранною, багатотекстурною мозаїкою з великим різноманіттям барв, архітектурних стилів і форм

Другий період, який починається з другої половини XVIII ст., визначається новими видами будівельних матеріалів, зокрема появою тесаного білого вапняку, частіше для будівництва житлових будівель застосовується керамічна цегла з подальшим тинькуванням фасадів. Юрій Вербовецький зазначає: «Для покрівель дахів будівель заможних власників частіше застосовується керамічна дахівка (черепиця), що мала колір випеченої цегли з коричневим або червонястим відтінком, а для великих храмів застосовується покрівля з металевих листів, переважно міді чи темного цинку».

Мідні покрівлі в процесі окислення набувають характерного м’ятного відтінку. Таку рису ми бачимо й на даху церкви Різдва Христового, і на Архикатедральному соборі Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, який є памʼяткою архітектури 1749 року. Цей собор, або ж колишній домініканський костел, збудований у стилі бароко архітектором Августом Мошинським на замовлення гетьмана Юзефа Потоцького. «Стіни храму, його вежі та центральна нава були зведені з гладко й рівно тесаних блоків вапняку. Колір фасадів мав суміш світлого сіро-жовтого та молочно-охристого відтінків і вирізнявся серед забудови особливою світлістю та свіжістю. Дах домініканського костелу, його купол і складної форми шпилі веж початково були покриті сланцем темно-сірого графітового кольору, що додавало храмові виразності та високого статусу. Але, на превеликий жаль, винятково унікальний вигляд фасадів цієї пам’ятки періоду бароко був сильно пошкоджений під час Другої світової війни, коли Тернопіль зазнав руйнівних обстрілів. Пошкодження були настільки масштабні, що, коли проводилась відбудова міста, відновити кам’яну поверхню стін, декору, карнизів було неможливо. Всі фасади храму й архітектурні деталі були поштукатурені та пофарбовані в сіро-білі відтінки, первісний вигляд втрачено», — пояснює Юрій Вербовецький.

Після радянської «відбудови» лише незначна частина архітектурного фонду міста має забудову до XX століття. Це, наприклад, житлові будинки на вулиці Качали та Над Ставом, що були збудовані ще наприкінці ХVІІІ ст.; архітектурний ансамбль кінця ХІХ — поч. ХХ ст. на Богдана Хмельницького, споруди ХХ ст. на Гнатюка, Валовій тощо.

Значна частина відновлених памʼяток розташована на центральній вулиці Руській. Зокрема, це будівля корпусу фармацевтичного факультету ТДМУ, будівля кооперативного торговельно-економічного коледжу, будівля медичної бібліотеки, будівля Центрального відділення звʼязку. Це все представники класицизму, які належать до третього періоду забудови міста — від кінця XVIII до початку XX ст. «За часів Австро-Угорщини в Тернополі архітектурний стиль будинків був здебільшого класицистичний, з елементами модерну, також для статусних будівель популярними були елементи необароко, всі фасади були отиньковані, а декоративний архітектурний декор виготовлявся ліпним або литим способом. Тому історичні будівлі, як і в інших містах Галичини, фарбували переважно в пастельні кольори, це була характерна риса архітектури Тернополя цього періоду, — пояснює Юрій Вербовецький. — Найбільш популярними кольорами були кремовий і бежевий (підкреслювали елегантність фасадів), світло-жовтий (асоціювався з імперськими будівлями), іноді використовувались світло-зелений і сіро-блакитний (для громадських та житлових будівель), біло-молочний і колір слонової кістки застосовувались для декоративних елементів, як-от карнизи, колони, капітелі, кронштейни та віконні рами».

Кирило Чуйко також доповнює, що архітектурно недооціненим є міжвоєнний функціоналізм 1920-х — 1930-х років: «Адже ці будинки і зараз мають сучасний і стильний вигляд, а також були досить технологічними на свій час». Вони вирізняються лаконічністю форм та геометричністю. Один із найяскравіших представників цього стилю був розміщений на вулиці Родини Барвінських, 3: це будинок з акцентним заокругленим балконом та вікнами різної форми. Щоправда, на його місці тепер височіє багатоповерхівка з підземним паркінгом.

«У містобудівному плані цікавий мікрорайон “Дружба” (історична назва “Загребелля”), збудований у 1970-х роках. Оригінальна планувальна структура, низька поверховість і каскадне розміщення будинків на крутому рельєфі», — додає Кирило Чуйко. На його думку, ще однією визначною особливістю Тернополя є камінь пісковик — цей локальний будівельний матеріал відображає всі періоди розвитку міста. «Тернопіль — це вивітрений, вицвілий від старості, частково потрісканий чи пошкрябаний пісковик. Його треба відчистити та відновити. Цей природний камінь простоїть ще століття та старітиме гідно, якщо містяни зберігатимуть його та із часом не закриють пластиковою вагонкою. Містянам варто зберігати автентичну архітектуру, дбати про неї, цінувати історію. Від конкретного будинку, до цілого міста», —   думку Кирило.

«Тернопіль — це вивітрений, вицвілий від старості, частково потрісканий чи пошкрябаний пісковик», — Кирило Чуйко

Зазначимо, останніми роками в міста замайоріла перспектива повернення памʼяткам первісного історичного вигляду. Як повідомляє Юрій Вербовецький, наразі розроблена науково-проєктна документація на реставрацію фасадів Старого замку та церкви Різдва Христового, частково вже успішно реалізована реставрація кам’яної кладки фасадів, а в замку замінені вікна на дерев’яні з історичним дерев’яним переплетенням. «Є надія, що після завершення війни ці роботи продовжаться, і перлини Тернополя отримають новий-старий образ», — додає він.

«Нестигле яблуко»

Тернопіль має значний урбаністичний потенціал, який можна розвивати через правильне планування та модернізацію інфраструктури. Місто поєднує в собі як історичну спадщину, так і сучасні можливості для розвитку міського простору. Одним із ключових елементів є Тернопільський став, що створює природний центр міста та може стати осередком громадського життя, спорту та відпочинку. Переосмислення цієї зони з додаванням сучасних набережних, велодоріжок і зон для пішоходів може значно покращити привабливість міста для туристів і жителів. Частково ця ідея була реалізована. Йдеться про реконструкцію набережної «Циганка», проєкт якої у 2018 році отримав гран-прі всеукраїнського конкурсу архітектури та урбаністики Ukrainian Urban Awards. Концепцію реконструкції набережної розробили архітектори громадської ініціативи URBAN.te. Проєкт передбачав перетворення занедбаної території біля Тернопільського ставу на простір для проведення дозвілля. Він умовно поділений на сім зон: прогулянкова алея з пристанню, зона для тихого відпочинку, скейт-парк, головна площа з фонтаном, пляж «Циганка» з рестораном, спортивна зона й територія пивоварні.

У планах міста також реконструювати Старий парк. Загалом у парку планують здійснити зонування та передбачити дві меморіальні зони, одна з яких буде присвячена пам’яті загиблих у Другій світовій війні, а інша — звитязі українських Героїв та Героїв АТО. Також буде третя — рекреаційна зона. Переможцем конкурсу визначено проєкт організації «ULUN architects» (автор — Вадим Милостюк із Дніпра). Цей проєкт реалізують уже після повномасштабної війни.

На думку Ольги Шаварської, для поліпшення архітектурного обличчя Тернополю, як і багатьом містам України, потрібно позбутися хаотичного засилля реклами. «А також неврегульованої та неконтрольованої тотальної забудови, яка не відповідає містобудівним, моральним, людяним нормам», — додає дизайнерка. Зазначимо, у 2022 році міська рада Тернополя розробила дизайн-код міста та документ, що регулює оформлення вивісок і вигляд зовнішньої реклами, тож кроки в цьому напрямку є. Ольга доповнює: «Моє місто, як нестигле яблуко: у перспективі може стати “наливним”, самодостатнім, із можливими інвестиціями. Проте поки що воно просто зелене, і причина не в самому яблуці, а в дереві, на якому воно росте».