Наш головний інструмент — мобільний застосунок Sadolin Visualizer App (доступний для IOS та Android). Він дозволяє не лише переглядати палітри, але й «приміряти» будь-який колір на ваші стіни в режимі реального часу за допомогою технології доповненої реальності. Достатньо увімкнути камеру й навести її на об’єкт, що вас цікавить — чи то історичний фасад, чи елемент пейзажу. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Від Лтави до міста-сонця
«Переїхав Ворскол коло Лтави» — ця коротка згадка в Іпатіївському літописі 1174 року — перша письмова фіксація поселення, що згодом стане Полтавою. Того дня князь Ігор Святославич, прямуючи назустріч половцям, перетнув річку біля вже наявного укріплення. Сама назва, ймовірно, походить від гідроніма — струмка Лтави, правої притоки Ворскли. Поселення «по Олтаві» із часом і трансформувалося у знайоме нам місто. Це із самого початку була складна урбаністична структура. Її ядром слугували два укріплені городища, що з’явилися ще у IX столітті: одне — на Івановій горі (де нині стоїть Біла альтанка), а друге — на Миколаївській гірці. Навколо них на більш ніж 60 гектарах розкинувся великий посад — не просто селище, а потужний осередок сотні Переяславського князівства, важливий торгово-економічний вузол. Це ставить Полтаву в один ряд із найдавнішими містами Східної Європи.
Біла альтанка — пам’ятка у формі альтанки, що стала одним із символів Полтави, споруджена вперше в 1909 році як вшанування 200-ліття Полтавської битви. Фото: відкриті джерела
Урбаністичний характер і візуальний код міста нерозривно пов’язані з ландшафтом. Про цей аспект розповідають співзасновники дизайн-студії AXIOMA Тарас Руденко та Євгеній Івченко: «Рідне місто в нас асоціюється з видами з пагорбів. Це безкінечні панорами з висот Іванової, Інститутської та Монастирської гір. Полтава починалась як фортеця на височині з логіки обороноздатності, але зараз це більше як засіб медитативного споглядання лінії горизонту».
Співзасновники дизайн-студії AXIOMA Тарас Руденко та Євгеній Івченко
Саме цей вид із Білої альтанки на долину Ворскли, Поділ та Хрестовоздвиженський монастир є одним із канонічних образів міста. Звідси, з мису Старополтавської гори, й радить починати знайомство з містом архітектор Артур Ароян: «Далі маршрут має пролягати вулицею Соборності, періодично відхиляючись від її осі на 1–3 квартали. Це дуже обмежене й поверхневе знайомство, але без цього неможливо в принципі говорити про те, що таке Полтава».
Артур Ароян, кандидат архітектури, член ГО «Збережемо Полтаву»
На початку ХІХ століття Полтава отримала масштабне перепланування й розширення. Як зазначають Тарас Руденко та Євгеній Івченко, в генплан міста був зашитий символ сонця, що яскраво виражене в радіально-променевій структурі: «Кожен промінь цього “сонця” раніше закінчувався домінантним об’єктом, але місто змінюється, розростається, і частина з них була втрачена. На сьогодні залишились тільки дві збережені домінанти: Хрестовоздвиженський монастир (що замикає вулицю Монастирську) та Успенський собор (на вулиці Соборності)». В центрі цієї структури Кругла площа — масштабний архітектурний ансамбль із восьми класичних споруд, що, як пояснюють в AXIOMA, мав демонструвати непорушність влади. Ансамбль створений за єдиною містобудівною концепцією після надання місту статусу центру генерал-губернаторства в 1802 році. Ідейним центром ансамблю є монумент Слави, поставлений 1811 року в геометричному центрі площі. Його встановили на честь століття Полтавської битви, яку росіяни досі вважають своїм великим тріумфом.
Кругла площа, пам'ятка містобудування і архітектури національного значення. Фото: Максим Бондаревський
У генплан міста був зашитий символ сонця, що яскраво виражене в радіально-променевій структурі
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Фото: відкриті джерела
«Втім, із погляду сенсів міста, найбільш важливим і плідним є період початку ХХ ст., зокрема поява в Полтаві Українського архітектурного модерну (УАМ), який далі поширився по всій країні й за її межі», — пояснює Артур Ароян. Саме в Полтаві зʼявився один із перших і найбільш яскравих зразків УАМ — колишній будинок губернського земства, в якому зараз розміщується Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Музей названий на честь видатного художника й архітектора, чий проєкт був визнаний найкращим. Плитки для оздоблення фасаду розписували учні Миргородської художньо-промислової школи разом із гончарями з Опішні. В інтер’єрах використані орнаментальний розпис у національних мотивах, кам’яна різьба, майолікові панно, а також оригінальні шестикутні віконні та дверні прорізи. Як зазначають у студії AXIOMA, будівля була «протестом громади проти панування імперської стилістики класицизму», що домінувала в центрі міста. Архітектор Василь Кричевський, за їхніми словами, «сконцентрував у цьому об’єкті всю семантику народних розписів» і традиційних методів декоративно-ужиткового мистецтва. Модернові орнаменти та характерна трапецієподібна форма вікон, на думку AXIOMA, і є одним із ключових графічних символів Полтави.
Фрагмент інтер’єру Полтавського краєзнавчого музею в стилі УАМ. Джерело фото: Ukraїner
Кольори полтавської архітектури
Тож, маючи основні точки входу в розуміння того, як місто формувалось, ми зупинимося детальніше на його архітектурних обʼєктах. З Іванової гори, де колись було городище, відкривається панорама на одну з найстаріших перлин Полтави — Хрестовоздвиженський монастир. Як зазначає керівниця простору розвитку «МІСТОХАБ» Альона Гончаренко, це видатний зразок козацького бароко, збудований ще за часів Івана Мазепи. На території комплексу розташовано декілька культових споруд: дзвіниця (1786 р.), Хрестовоздвиженський собор (1690-ті рр. – поч. ХVIII ст.), Троїцька церква (1750 р., відбудовна у 1999 р.) та Семенівська церква (1887 р.). Наприкінці XVIII століття при монастирі діяла Слов’янська семінарія, в якій навчався батько літературної української мови Іван Котляревський. Насправді сніжно-білі фасади цієї величної памʼятки перегукуються з багатьма іншими знаковими будівлями Полтави. «В Полтаві велика кількість білого кольору, — погоджуються в AXIOMA. — Білі стіни хат-мазанок, стіни будівель і паркани в стилі класицизму». Альона Гончаренко додає до цього переліку і головну туристичну візитівку — Білу альтанку.
Альона Гончаренко, керівниця Дія.Бізнес у Полтаві та «МІСТОХАБ»
Повертаючись до Круглої площі, можна побачити, що сьогодні всі вісім адміністративних будівель у класичному стилі мають білі фасади. Центральне місце в ансамблі займає Петровський Полтавський кадетський корпус, розташований між двома радіальними вулицями. Спочатку споруда залишалася без тинькування, а виразності її монументальному вигляду надавав контраст між червоною цеглою стін і вибіленими архітектурними деталями. Крім кольору фасаду, ансамбль також уніфікований за кольором даху: всі покрівлі пофарбовані «мідянкою» (пігмент має насичений зелений колір).
Хрестовоздвиженський собор Полтавського монастиря — рідкісний вид семибанного храму. Фото: Kiyanka
«У Полтаві велика кількість білого кольору: білі стіни хат-мазанок, стіни будівель і паркани в стилі класицизму», — AXIOMA
Будинок Полтавського дворянського зібрання — пам’ятка історії та архітектури в Полтаві, розташована в південно-східному секторі Круглої площі. Фото: Суспільне Полтава
Тож другий колір Полтави — зелений. Але він має безліч відтінків. Артур Ароян говорить про нього як про колір озеленення, якого в місті поки що доволі багато. Альона Гончаренко уточнює: «Це смарагдовий колір насиченої зелені, листя на деревах, також дуже багато дахів у Полтаві темно-зеленого кольору».
Між величними домінантами розгортається повсякденна тканина міста: еклектика та цегляний стиль. Артур Ароян зазначає: «Цегляна архітектура Полтави представлена червоною цеглою; історичні будівлі, які первісно мали відкритий фасад, протягом ХХ століття були пофарбовані в різні кольори з білими деталями карнизів, обрамлень вікон, пілястр тощо». Одним із прикладів є будинок Земської бібліотеки, споруджений у стилі неоренесанс у 1901 році під керівництвом земського архітектора Олександра Ширшова.
В будинку Земської бібліотеки розмістили Державний архів Полтавської області. Фото: Zruchno.Travel
До цього ж переліку віднесемо червоний будинок лікара-окуліста Акіма (Хаїма) Глейзера — особняк з елементами готики і єврейської символіки в декорі збудували на початку XX століття. Стіни будівлі виконані з червоної облицювальної цегли.
Будинок Акіма Глейзера на вул. Соборності, 3 в Полтаві. Фото: Posterrr
Також вартою уваги є будівля Дворянського та Селянського банку. Двоповерхова споруда, обличкована декоративною плиткою, яка імітує цеглу, поєднує риси давньоруської архітектури та характерні ознаки стилю модерн початку XX століття. Фасад прикрашають мозаїчні панно й різнокольорові керамічні елементи. Над головним входом височіє двосхилий стрілчастий навіс, у нішах якого встановлені скульптури райських дів-птахів. Від 1937 року в будівлі розміщувалося обласне відділення НКВС, КДБ, а з 1991-го — регіональне управління Служби безпеки України.
Будинок Дворянського і Селянського банку — пам’ятка історії та архітектури у Полтаві, розташована на вулиці Соборності, 39. Фото: visitpoltava.com
«У Полтаві дуже багато фасадів із майолікою, виготовленою на заводі в Опішні», — Альона Гончаренко
Навіть радянська спадщина, яка, за словами Артура Арояна, в Полтаві доволі незначна, подарувала місту кілька самобутніх об’єктів. Серед них він особливо виділяє унікальний за архітектурою неоромантичний і при цьому модерністський Театр ляльок (1983 р., архітектор — Юрій Добровольський) та бруталістський автовокзал «Полтава» (1987 р., архітектор — Михайло Яковенко). «Якщо в першому випадку втручання архітектурної спільноти міста й самого автора врятувало будівлю від зовнішнього утеплення, то на автовокзалі під час реконструкції було знищене фасадне сграфіто на сільськогосподарську тематику. Проте сама будівля та її інтер’єр поки що не зазнали критичних перетворень», — додає архітектор.
Полтавський академічний обласний театр ляльок. Фото: Zmist
У всій цій забудові є свої приховані перлини — «квітучі будинки». «В Полтаві дуже багато фасадів із майолікою, виготовленою на заводі в Опішні, — розповідає Альона Гончаренко. — Це плитка, якою переважно оздоблювали повоєнні будівлі. Тодішній головний архітектор Лев Вайнгорт хотів хоч якось їх прикрасити». Кахлі із зображенням квітів можна побачити на будинках по вулиці Юліана Матвійчука, 16 і 19, а також на вулиці Європейській, 18, 33 та 35.
Проте ця багата палітра — не просто застиглий музейний експонат. Це живий міський простір, який сьогодні стикається з новими викликами, вимагаючи від містян не лише захоплення минулим, але й щоденної праці та переосмислення.
Прагматична любов
Головною проблемою міста студія AXIOMA вважає «хронічну хворобу», що «розповсюджується метастазами по всьому місту» — пінопластовий псевдоісторизм. «Дуже часто колеги його подають як “Це ж еклектика!” або “Це ж архітектурне обличчя міста”, але кітчеву пінопластову архітектуру як не називай — кітчем вона й залишиться».
Цей «фейл», за словами експертів, має багато проявів. Але в місті з’являються і позитивні приклади, що свідчать про зміну підходів. Головним архітектурним успіхом останніх років в AXIOMA несподівано називають не об’єкт у центрі, а парк на Браїлках. «Цей парк створений у віддаленому районі міста (його можна порівняти з київською Троєщиною) і є прикладом здорових процесів джентрифікації депресивних районів. Він був розбитий на пустці, а зараз там — сучасний парк, і до нього спеціально їдуть жителі всього міста».
Проєктувальниками парку виступила ГО «CityLab» та «ПолтаваПроект». Фото: Парк на Браїлках / Facebook
Артур Ароян також наводить успішні кейси дбайливої ревіталізації, зокрема реконструкцію павільйону дитячої фотографії 1950-х рр. під кав’ярню-пекарню «Фотограф» та реставрацію Краєзнавчого музею (за участі AXIOMA).
Будівля, в якій розташована нова кав’ярня-пекарня «Фотограф», була зведена в 1956 році. У 2022 році там провели реставрацію. Фото: інтернет-видання «Полтавщина»
Окремим символом змін став проєкт «МІСТОХАБ» — ревіталізація історичної будівлі колишнього пивоварного заводу силами громадськості та бізнесу, який очолила Альона Гончаренко. «Це проєкт останньої віри в те, що тут щось можливо змінити, — зізнається вона. — 156 містян і 12 тільки місцевих полтавських компаній інвестували кошти у відновлення історичної будівлі».
Головним архітектурним успіхом останніх років в AXIOMA несподівано називають не об’єкт у центрі, а парк на Браїлках
За словами архітекторів з AXIOMA, комунікація між фахівцями, владою та мешканцями лише починає налагоджуватися: «Довгий час у нас тривав період застою й “монологу” забудовників із міською владою, але за останні роки пішли позитивні процеси. Почали з’являтись активні громадські організації, імпакт-проєкти… Діалог існує, але, на жаль, він поки що не є системним і зрілим».
«МІСТОХАБ» є місцем для культурного розвитку та самореалізації, а також для знайомств і генерування ідей. Фото: «МІСТОХАБ»
На думку Альони Гончаренко, Полтава зараз переживає «цікавий і важкий період» фундаментального переосмислення свого минулого. Місто активно шукає нову ідентичність. Воно поступово відмовляється від нав’язаних імперських наративів, де Полтава була лише декорацією для Полтавської битви та тріумфу Петра I. Натомість, за словами Гончаренко, місто починає «віднаходити і згадувати» власну, часто забуту чи свідомо стерту українську історію, своїх справжніх героїв та видатні події.
