Рожевий цвіт сакур та деревʼяні елементи архітектури Ужгорода. Sadolin City Visualizer: палітра твого міста

Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на обʼєкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.

Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Всю інформацію можна зберігати й надалі формувати власну палітру.

Інтернаціональний шарм

Найвіддаленішою точкою на нашій дослідницькій мапі став Ужгород. Такий собі куточок, затиснутий між кількома країнами, який звучить багатоголосо, пахне молодим вином і фундуковою начинкою торта Штефаньо й тішить око рясним цвітінням сакури. Варто зазначити, що це місто дійсно старовинне — перша письмова згадка датована 1154 роком, хоча археологічні знахідки свідчать про перші поселення тут іще в IX ст. Воно перебувало у складі Давньоруської держави, Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини та УРСР. А сьогодні серед місцевих жителів побутує жарт, що тільки закарпатець міг побувати в пʼяти різних країнах, не виїжджаючи за межі свого краю.

Найкраще про Ужгород можуть розповісти люди, які там виросли, сформувалися, знайшли себе та й просто жили. Скульптор і художник Андрій Возницький, який живе в Ужгороді за покликом серця вже майже 25 років, говорить про місто так: «Воно розкинулось між Карпатами та Паннонською низовиною, на берегах річки Уж. Близькість до кордонів зі Словаччиною та Угорщиною додає місту багатокультурного шарму. Серед основних переваг Ужгорода — майже повна відсутність великих промислових підприємств, що зберігає чисте повітря і сприяє розміреній, спокійній атмосфері.

Щодо стереотипів про неспішний ритм життя порівняно з іншими українськими містами — це справді одна з визначних рис Ужгорода, яку варто зберігати. Історична спадщина міста також робить його особливим. До складу Радянського Союзу Ужгород увійшов лише в 1945 році, а до того був частиною таких країн, як Угорщина та Чехословаччина. Цей культурний вплив помітно відображається в архітектурі міста та формуванні його ментальності». Зазначимо, саме в період Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність.

Географічне розташування також сформувало в цій місцевості абсолютно унікальний, не звичний для заходу України, майже морський клімат. Усе через захищеність Карпатами від холодних північних вітрів. Художник Олекса Манн, який обрав для життя Ужгород у 2015 році, зазначає: «Він має для мене, як не дивно, абсолютно середземноморський флер, де з вітрами з Адріатики через Паннонську долину принесло в Карпати середньовічну італійсько-французьку атмосферу, вишукано заміксовану з міжвоєнним чехословацьким модернізмом: функціоналізмом, стримлайном, рондокубізмом і ар-деко».

На середземноморський характер закарпатського міста також вплинуло й те, що впродовж 360 років (1318–1691 рр.) Ужгородом правив італійський рід графів Другетів. Такий привілей вони отримали завдяки тому, що посприяли сходженню на престол Угорського королівства представника Анжу-Сицилійської гілки дому Капетингів. Саме вони почали вирощувати на околицях міста європейські сорти винограду, зародивши прекрасну виноробну традицію регіону. Італійські віяння також прослідковуються в архітектурі міста. Так, сучасним виглядом Ужгородського замку ми завдячуємо саме італійським майстрам, які перебудовували фортецю. Нині на честь Другетів названа вулиця, на якій розташовані цікаві історичні обʼєкти.

Загалом компактність Ужгорода дозволяє ознайомитись із його визначними місцями впродовж декількох годин пішої прогулянки. Ужгородська урбаністка та дослідниця архітектури модернізму Ліна Дегтярьова запропонувала два маршрути, які охоплюють ці точки: «Короткий, на дві години: це від замку, монастиря св. отців Василіян (зараз це фізфак Ужгородського національного університету) і катедрального собору через кілька важливих точок у центрі — колишня єврейська школа, філармонія (колишня ортодоксальна синагога), колишній міський кінотеатр із бібліотекою, Дім Товариства Леґіо, площа Петефі й далі назад на правий берег, через набережну — до пошти, яка є початком адміністративно-житлового кварталу Малий Ґалаґов. Довший маршрут охопив би ті самі точки, але це було б глибше занурення. Наприклад, краєвид із найвищої точки кар’єру на Невицький замок, Мала Прага, будинки художників Коцки і Манайла, будинок “Просвіти” та інші. На лівому березі, окрім площі Петефі, екскурсія захопила б Православну набережну з кількома відгалуженими вуличками, а на правому довела б до ПАДІЮНу і обов’язково показала б монументальний розпис Кирилової-Гулина. І це вже маршрут на два дні, з можливими відвідуваннями інтер’єрів. Бо фасади і краєвиди — це ще не все».

На середземноморський характер закарпатського міста також вплинуло й те, що впродовж 360 років Ужгородом правив італійський рід графів Другетів

Тут багато неочевидних для пересічного туриста локацій, як-от вулиця Замкові сходи, яку ще нарекли «місцем для поцілунків». Олекса Манн звертає нашу увагу і на околиці міста також: «Унаслідок дослідження міста я почав цінувати його околиці, райони, далекі від туристичного центру. Наприклад, озеро, яке в народі називають Кірпічка, із силуетом закинутого заводу чи район чехословацької електростанції 1920-х років із залізним мостом, викладеним бруківкою. Вони мене надихають».

Колірна особливість

За одними лише памʼятками, мабуть, важко визначити ту характерну колірну особливість, яку ми намагаємося віднайти в кожному вже згаданому місті. Вкорінена культура перефарбовувати фасади в кольори веселки може і зовсім ввести нас в оману: хто вже памʼятає, яким був бароковий костел святого Юрія і чому він зараз рожевий? Отож. Тому ми зупинимось на основних знакових архітектурних періодах, звернемо увагу на деталі та розглянемо інтерʼєри. Ліна Дегтярьова виділяє два таких періоди: «Це австро-угорська доба з її видами історизму та сецесії та період міжвоєнного модернізму, коли Ужгород був частиною Першої Чехословацької республіки. Не так знаковими, як рідкісними й особливими для мапи України є так звані стилі національного відродження, які є на Закарпатті з огляду на геополітичні обставини. І в нашому випадку це угорська сецесія або, як її ще називають, стиль Лехнера, та “національний стиль” першої Чехословацької республіки — рондокубізм».

До австро-угорської доби належать, зокрема, реформатська церква, ощадна каса Ужанського комітату, готель «Корона», сиротинець-конвікт, препарандія, залізничний вокзал тощо. Щодо останнього, то йдеться саме про будівлю приміського вокзалу, а не прибудоване на початку нульових розширення у вигляді казкового замку з вежею. Охристий колір цегляного фасаду будівлі, яка першою зустрічає гостей, буде й надалі прослідковуватись в обрисах міста. Жовту та червону охру також виділяє Ліна Дегтярьова.

«Але більш вагомими, ніж кольори, для мене є фактури міста. На межі ХІХ–ХХ століть було модно створювати контраст гладкого, пофарбованого в масі своїй тиньку з облицювальною цеглою, кахлями чи рельєфами. На початку 1920-х років модернізм привніс нову моду: цоколь був дуже часто зміцнений за рахунок так званого “штучного каменю”, в цій же техніці виконували і декоративні елементи екстерʼєрів та інтерʼєрів. Колір тиньку був замішаний у масі. Подекуди в цю масу додавали слюду — на сонці автентичний тиньк ужгородських будівель досі шляхетно виблискує. Фарбування новими фарбами, особливо на акриловій основі, надзвичайно шкодить більшості історичних будівель. Адже не можна фарбувати натуральний чи штучний камінь. Це як купити діамант, щоб зашліфувати його грані. І якщо в цих випадках ми втрачаємо багатство будівлі, то у випадку фарбування клінкерної чи інших видів облицювальної цегли акрилом ми дослівно втрачаємо будівлю. Історичний тиньк і коштовна цегла “задихаються” під плівкою з фарби і починають руйнуватися. Так сталося з будівлею ужгородської філармонії. Якими мають бути фактури та кольори цієї розкішної будівлі, ми бачимо лише з південного фасаду, який, на щастя, не пофарбували», — розповідає дослідниця архітектури.

Архітектор Володимир Павлишин асоціює Ужгород із теплим сірим кольором штучного каменю: «Цей матеріал часто використовувався для обробки цокольних поверхів будівель, особливо в міжвоєнний період. Його текстура й колір додають спорудам міста затишку та природної гармонії». Цей матеріал характерний для забудови Малого Ґалаґова — повністю модерністського кварталу, спроєктованого чехословацьким архітектором Адольфом Лібшером.

«Архітектура цього періоду підняла Ужгород на якісно новий рівень, і досі Малий Ґалаґов вважається одним із найкращих зразків модерністського планування в Україні», — говорить архітектор. Популяризацією та дослідженням цього унікального обʼєкта займається ініціатива Uzhhorod Modernism, засновниками якої є Ліна Дегтярьова та Олег Олашин. До 2025 року вони випустили архітектурний календар із зображеннями 12 споруд, розташованих у межах кварталу. Зокрема це будівля колишнього Земського уряду Підкарпатської Русі, кілька житлових будинків і кілька адміністративних. Наприклад, будівля поштового та телеграфного урядів, зведена за проєктом відомого чеського архітектора Йозефа Ґочара, має автентичний сірий колір. Споруда привертає увагу не лише формою округлого фасаду, але й скульптурним рельєфом на аттику.

У межах кварталу також представлені будинки в унікальному стилі рондокубізму, або ж у чеському ар-деко, для якого були характерними червоний та білий кольори. Його представляє житловий будинок для військовослужбовців на набережній Незалежності, 17. В його елементах впізнаються напівкруглі елементи, хоча для цього стилю також властиві трикутні елементи та елегантна декоративність.

Відійшовши трохи далі від центру, ми побачимо затишний район Мала Прага, де на початку 20-х років минулого століття активно зводили деревʼяні будиночки для родин службовців. Це було тимчасовим рішенням для того, щоб забезпечити велику кількість людей житлом, однак будинки досі стоять. Тому коричневий, бурий колір дерева в архітектурі Ужгорода займає особливе місце.

«Досліджуючи стару архітектуру міста, я помітив, що багато елементів, як-от металеві брами, дерев’яні ролети, флагштоки та віконні рами, раніше фарбували в особливий зелений колір. Його все ще можна знайти під шарами сучасної фарби, і саме із цим кольором у мене асоціюється Ужгород», — ділиться враженнями Андрій Возницький.

Дизайнерка та дослідниця предметного текстилю Катерина Моргентал порадила заглянути всередину вже загаданої філармонії. Спочатку це була синагога у неомавританському стилі, однак після переслідування євреїв у 1944 році до святині вже не було кому ходити. У Радянському Союзі синагогу перетворили на філармонію із наступною грубою перебудовою. Всю релігійну символіку совєти, звісно ж, знищили, однак незмінним залишилося неймовірне різнобарвне оздоблення під стелею.

«Я колись мешкала в старовинному будинку на Духновича, який ще називають “Будинком із химерами”, де відчувався дух абсолютно іншої епохи Ужгорода. Всі деталі інтерʼєру цього будинку промовисто розповідали його багату історію, деревʼяні дубові сходи, що звивисто вели на другий поверх, з якого відкривався вид на кафедральний собор, старовинна плитка з візерунками та жакардовий текстиль, вклеєний у деревʼяні стінові панелі, й оці височезні коричневі двері, немов портали в інший час, — це все про Ужгород, який я дуже люблю. Цей будинок точно вартий уваги», — додає Катерина Моргентал.

«Досліджуючи стару архітектуру міста, я помітив, що багато елементів, як-от металеві брами, дерев’яні ролети, флагштоки та віконні рами, раніше фарбували в особливий зелений колір», — Андрій Возницький

У неї ж місто асоціюється з декількома кольорами: це коричневий, зелений і рожевий. «Коричневий — бо це про каву, старовинні дерев’яні елементи архітектури і торт “Ужгород” від Штефаньо. Зелений — колір гір навколо та колір набережної. Рожевий — це колір філармонії та колір сакур», — підсумовує Катерина.

Єдиний ансамбль

Неспішний темп життя Ужгорода, тандем його архітектури та природи надихають на плідну творчу працю. Це підтверджує вервечка митців серед спікерів цього матеріалу. Так, у своєму бренді дизайнерського текстилю MORGENTAL Катерина Моргентал розробила спеціальну колекцію, натхнену кольорами Карпат. «Жити в Закарпатті — це жити в оточенні природи та гір, і дуже органічно ці кольори впливають на творчість. Для мене колір — це ніколи тільки про колір, це і про його вібрацію, і про емоційне враження від певного моменту. Так, я, перебуваючи в Карпатах, споглядала прекрасний захід сонця над туманом, що опустився на гори після сильного дощу, і побачила особливий зеленкаво-сірий тон, який я так і назвала, “Туман у горах”. Поряд із ним є кольори “Дощ у лісі”, “Блакитний мох”, “Попелястий листок” або “Червоне сонце”… Таких кольорів у моїй власній палітрі чимало, і не тільки натхнених Карпатами. Для мене такий підхід у роботі з кольором є й моментом метафізики: на підсвідомому рівні вироби, втілені в цих “кольорах природи”, дають заземлення, спокій душі, нагадують про час на природі», — додає Катерина.

У масштабному проєкті Олекси Манна «Чорний період» Ужгород виступив «і персонажем, і фактурою». Автор створив проєкт, досліджуючи міський простір, занурюючись у віддалені радянські райони. Використовуючи лише чорний та білий колір, він зафіксував «місто, що вибухово розпадається на атоми мікрорайонів», як описав проєкт Олександр Михед. «І всі проєкти, які я роблю, живучи тут, так чи інакше повʼязані із цим містом, тому що навколишнє середовище на мене дуже впливає. Навіть абстрактні роботи, які я робив останнім часом, — це все одно переосмислення навколишнього ландшафту, ритміки й колористики міста. Так що місто для мене — це і фігуратив, і абстракція в щільній звʼязці», — пояснює Олекса.

Як і кожне місто, Ужгород має свою «темну» сторону, про яку теж варто поговорити. Однією з головних проблем міста є недостатня увага до збереження історичної спадщини. «Ужгороду дуже не щастить із мерами. І відповідно — з людьми, які приймають рішення, що впливають на вигляд міста. Я взагалі не розумію, як такий тупий і просто неосвічений штурпак, як зараз, може бути мером такого історичного міста з такою багатою культурою, як Ужгород. Це колосальний і просто злочинний дисонанс. Усі його дії спрямовані на знищення міста, — розповідає Олекса. — Ужгород — це лише декілька десятків будинків, які щось собою являють і утворюють єдиний ансамбль, який необхідно зберегти й не дати цим недоумкуватим, але дуже нахабним жлобам його знищити».

Ліна Дегтярьова нарікає, що в обхід будь-якої логіки й законодавства під практично повне схвалення містобудівної ради міста видаються дозволи на будівництво циклопічних як для формату історичних зон міста споруд. «Ненажерство забудовників зростає пропорційно до цін у відносно безпечному місті, — говорить вона. — Війна досягає і найбільш західної точки країни й руйнує її в такий спосіб вдалині від лінії фронту. І в міськраді, так само, як і у нас із колегами по консультативній раді з питань охорони культурної спадщини при ОВА, немає достатньої одностайності в блокуванні цих неприпустимих процесів. Місту катастрофічно бракує вольового рішення у формі нового історико-архітектурного опорного плану, в якому був би врахований саме характер міста».

«Ужгороду дуже не щастить із мерами. І відповідно — з людьми, які приймають рішення, що впливають на вигляд міста», — Олекса Манн

За даними ЛУН, за майже три роки війни Закарпатський регіон побив рекорди з темпів виведення житлових будівельних проєктів на ринок. На жаль, новина про нібито відновлення довоєнних потужностей великого бізнесу йде паралельно зі скандалами про «чорних забудовників», рейдерство та зі спекуляціями щодо житла для військових. І якщо ми часто чуємо про подібні проблеми в Києві, Одесі, Львові тощо, то про Ужгород доносяться лише відголоски. Олекса Манн говорить, що Ужгород зараз — це декілька десятків активних людей, які протистоять його знищенню. Їхній голос може стати ще помітнішим, якщо до нього доєднається більшість містян.