Якщо ви народилися в Україні, то фраза «коли ми досягли дна, знизу постукали» має для вас особливе значення, бо вчергове чуючи той стукіт, ми, українці, завжди знаємо, хто саме стукає. 8 липня рашисти знову показали світові, що «вєлічіє» антицивілізації — величина нескінченна: прицільним ударом по лікарні «Охматдит» вони вбили 33 людини. Щодо кількості постраждалих, то назвати її точно практично неможливо, адже, крім поранених, у цей перелік слід було б зарахувати всіх дітей, здоров’я котрих через потребу їх транспортування в іншу лікарню зазнало неабиякого потрясіння. Внаслідок ракетного удару були знищені корпуси токсикологічного та хірургічного відділень і приміщення трансформаторної станції, а велика кількість відділень «Охматдиту» зазнала серйозних руйнувань. Того самого дня після засідання Радбезу ООН, на якому обговорили ракетний удар по «Охматдиту», рф влаштувала обід із нагоди свого (увага!) головування в Раді безпеки. Основною стравою на ньому стали котлети по-київськи з картопляним пюре.
Коли про ці події розповідає В’ячеслав Казміренко, стає ясно: втрати справді жахливі, але відновлення можливе. І навіть більше: зруйновані корпуси потребували оновлення, тому їхнє руйнування обов’язково слід використати для того, щоб «Охматдит» зробив крок у майбутнє. Так, як це відбулося під час побудови корпусів у 2017-му та 2020-му.
В’ячеслав Казміренко у зоні бойових дій. Джерело фото: В’ячеслав Казміренко
PRAGMATIKA.MEDIA: Корпуси токсикологічного й хірургічного відділень і трансформаторна підстанція повністю зруйновані. У корпусах, що встояли, постраждали такі приміщення: операційні блоки, відділення променевої терапії та радіології, 10 хірургічних відділень, інтенсивна терапія, 2 соматичні відділення, частина онкогематологічної лабораторії, 2 реанімації, 5 онковідділень. Будь ласка, поясніть, настільки ці втрати серйозні для «Охматдиту»?
В’ячеслав Казміренко: Точно можу сказати, що били прицільно, адже ми втратили специфічні медичні приміщення й обладнання, яке було абсолютно унікальним. У жодній лікарні Києва та інших міст немає його аналогів. Втім, усе можна відновити. На жаль, поки що мене не долучили до відновлення лікарні, тому я можу оцінити загальні втрати, але не можу назвати точних цифр. Після обстрілу я подав до Міністерства охорони здоров’я звернення з пропозицією допомогти у вирішенні проблем, пов’язаних з обстеженням приміщень і розробленням проєктної документації, з урахуванням того, що ми маємо архів креслень розділу архітектури та генерального плану від початку розробки.
Рашисти зруйнували два з десяти корпусів лікарні. Фото: Олександр Єгоров
P.M.: Наразі справа затягується тому, що фонд, який збирав кошти, досі не передав їх лікарні. Чи маєте інформацію з приводу ситуації, що склалася?
В. К.: За тендером, на мою думку, стоїть корупційна схема, але інсайдерської інформації я не маю. Я не знаю, на якому рівні це вирішуватиметься. Поки що очікую і спостерігаю. Коли справа зрушить із місця і буде прописаний рівень проєкту та його ключові завдання, той, хто за це відповідатиме, повинен буде обрати проєктну групу чи запросити того, хто розробляв проєктну документацію.
P.M.: Припустимо, кошти передали. Скільки часу займе дослідження об’єкта, розробка проєкту і безпосередньо будівництво? Іншими словами, коли «Охматдит» знову стане таким, як був раніше?
В. К.: Дуже хотів би вам це сказати, але на це питання, як і на питання про масштаб пошкоджень, у мене відповіді немає. Працюючи над проєктною документацією корпусів лікарні, які здали протягом 2017 та 2020 років, я співпрацював з усіма необхідними технічними підрозділами, тому наголошую: перш ніж про щось говорити, слід провести глибоке інженерне й технологічне обстеження вцілілих споруд. Усе залежатиме від того, що саме потрібно робити з постраждалими приміщеннями: ремонт чи реконструкцію. В будь-якому разі процес триватиме не менше, ніж пів року. Про зруйновані будівлі, ясна річ, не кажу — їх потрібно відбудувати наново. В цьому випадку терміни залежатимуть від того, як буде налагоджена робота, зокрема й від того, чи не трапляться чергові корупційні скандали.
В’ячеслав Казміренко разом із командою волонтерів. Джерело фото: В’ячеслав Казміренко
P.M.: Отже, обстеження. Що відбуватиметься далі?
В. К.: Потрібна медична програма. Медична програма — це те, що ми отримуємо, коли фахівці, зокрема й представники Міністерства охорони здоров’я, разом сідають за стіл і вирішують, чого вони хочуть досягти. Іншими словами, яке обладнання і приміщення якого призначення їм потрібні. Отримавши цей «список побажань», спеціалісти, які керують архітекторами, розробляють завдання з проєктування. І вже цей документ лягає в основу роботи архітектурних, конструкторських та інженерно-технічних підрозділів, які працюють над проєктною документацією.
«Власне, завдяки порушенню низки застарілих правил нам вдалося створити заклад рівня німецької клініки, а отже, врятувати українських батьків від потреби возити дітей на лікування до Німеччини та інших розвинених країн»
P.M.: Перейдімо безпосередньо до проєкту. Варто уточнити один момент: будівництво корпусів, які постраждали від вибуху, завершилося не так давно. Отже, який принцип слід обрати для відновлення: зробити так, як це було раніше, — саме так відбудовують Нотр-Дам-де-Парі, чи зробити краще, ніж було, за принципом Build Back Better?
В. К.: Однозначно Build Back Better! Технології розвиваються дуже швидко, і протягом останніх 15–20 років вимоги до медичних закладів дуже сильно еволюціонували. Власне, станом на 2024 рік ті корпуси (зруйновані корпуси лікарні. — Прим. ред.) уже були застарілими, а отже, зараз ми можемо це надолужити. До речі, корпуси, які ми здали у 2017-му й 2020-му, теж були «надолуженням згаяного», адже перевершували тогочасні архітектурні вимоги в кілька разів. Наприклад, за нормами ми не мали будувати медичний корпус вище 5 поверхів, але згідно з медичною програмою лікарні не вистачало місця, тому дотримуватися правил було абсолютно недоцільно. Власне, завдяки порушенню низки застарілих правил нам вдалося створити заклад рівня німецької клініки, а отже, врятувати українських батьків від потреби возити дітей на лікування до Німеччини та інших розвинених країн, а також збирати на дитяче лікування суми в євро з багатьма нулями. Пам’ятаєте, як це було колись? Прохання про допомогу у зборі суми у 100, 200, 400 тисяч євро на лікування чи навіть мільйона були нормою. Чи встигали ці люди зібрати кошти вчасно?.. І зараз ми мусимо не лише повернути «Охматдит» таким, як він був, але і зробити черговий прорив. Проте все упирається в медичну програму, бо без неї неможливо навіть почати. І зверніть увагу: про це, на жаль, поки що навіть не говорять. Чому? Тому що для того, аби про це почали говорити, потрібний тендер. Особливо в разі, якщо передбачається реконструкція не окремого корпусу, а лікарні в цілому.
Рашисти зруйнували два корпуси та пошкодили багато відділень уцілілих приміщень. Фото: Охматдит
P.M.: Які ваші міркування щодо ключової концепції проєкту? Будь ласка, поділіться думками щодо відновлення кожного зі знищених корпусів.
В. К.: Блок у новому корпусі, де перебували радіаційні блоки і лабораторії, потребує ретельної реконструкції. Потрібно добре оглянути всі ці приміщення, зокрема «чисті приміщення», тобто кімнати, де вміст пилу, мікроорганізмів і хімічних випарів не може перевищувати певний дозволений рівень на кубічний метр. Що ж до втрачених споруд, то з позиції архітектурної спадщини це, на щастя, ні про що. Цінним було лише обладнання, яке в них знаходилось. Тим, хто буде відновлювати лікарню, знадобиться детальний опис усіх її потреб, починаючи від конкретного переліку приміщень та обладнання, яке буде там стояти, і завершуючи відстанню між корпусами та від корпусів до проїжджої частини. І, звісно, обґрунтованими побажаннями щодо поверховості, адже якщо персоналу вже знову, як і минулого разу, не вистачає місця, архітектори зможуть додати висоти, яка цей брак покриє. Останнє і найголовніше — це узгоджена з лікарями система захисту та підземні блоки укриттів, які забезпечуватимуть захист навіть від потужних руйнівних впливів.
«Блок у новому корпусі, де перебували радіаційні блоки і лабораторії, потребує ретельної реконструкції. Потрібно добре оглянути всі ці приміщення, зокрема, «стерильні кімнати». Що ж до втрачених споруд, то з позиції архітектурної спадщини це, на щастя, ні про що. Цінним було лише обладнання, яке в них знаходилось»
В’ячеслав Казміренко – військовий архітектор, що створив проєкт двох найновіших корпусів “Охматдиту”.
P.M.: Про системи захисту ми ще поговоримо далі, бо це окрема велика тема. Поки що спинімося на особливостях майбутніх корпусів, які збудують на заміну зруйнованим: на технологіях, матеріалах і специфіці побудови.
В. К.: Нові корпуси мають відповідати найсучаснішим світовим нормам. Це стосується всіх параметрів майбутніх споруд: ширини коридорів, висоти призначених для діагностики та лікування приміщень, а також параметрів матеріалів. Щодо конструктиву, то зруйновані корпуси були побудовані із цегляних конструкцій на каркасі, що містив дерев’яні балки. Коли балки і плити впали, вони накрили собою підвали, де перебували діти й лікарі, тим самим перетворившись на захисний щит. Це, безперечно, добре, але, працюючи над відновленням, мусимо знайти краще рішення. Зокрема, стіни майбутніх корпусів варто побудувати з полегшених конструкцій, максимально ефективних із погляду стійкості. Наприклад, уже є суперстійкі рамні конструкції, які чудово витримують навіть дуже високі навантаження. Наголошую: лікарня — це не звичайний житловий будинок, тому під час побудови медичних корпусів усі матеріали потрібно додатково тестувати. Спеціалісти, які за це відповідають, мають підтвердити, що ось ці конкретні матеріали можна використовувати в цьому конкретному медзакладі. Сертифікацію має пройти буквально все.
P.M.: Логістику теж треба змінити?
В. К.: Однозначно. Новий корпус — це завжди нова логістика. Власне, в ідеалі всі корпуси лікарні мають бути об’єднані через центральний корпус так, щоб переходи існували між усіма блоками. Іншими словами, щоб із кожного блоку можна було перейти в будь-який інший без потреби виходити на вулицю. І бажано, щоб точно така сама система переходів існувала й під землею. В «Охматдиті» це буде можливо тільки за умови, що архітектори-проєктувальники працюватимуть разом із фахівцями, яким відома динаміка руху пацієнтів. Припустимо, вони переходять із приміщень для обстеження в приміщення для лікування, і це відбувається в певний час, а потім їх звідти забирають і перевозять деінде. Коли я працював над логістикою та, згадуючи про попереднє запитання, над підбором матеріалів для корпусів «Охматдиту» в минулому, команді доводилося проходити багаторазову експертизу. І для того, щоб її пройти, ми щоразу їздили за досвідом у Францію, Швейцарію та ще низку країн.
Вцілілі приміщення потребуватимуть ремонту або реконструкції. Фото: Охматдит
«Слід спроєктувати евакуаційні блоки, віддалені від корпусів на достатню відстань, аби їх не завалило в разі руйнування наземних блоків. Евакуаційні блоки повинні мати виходи назовні: невеличкі тамбури зі сходами, пандусами та ліфтами, до яких може під’їхати евакуаційний автомобіль»
P.M.: А як щодо ергономічності та дизайну? Перше пояснень не потребує, а щодо другого, то для дитячої лікарні засоби, які створюють правильне психологічне налаштування, — це важливо.
В. К.: Інтер’єр лікарні має викликати позитивні емоції, і, проєктуючи тодішні нові корпуси, ми про це попіклувалися. Вздовж фасаду розмістили світло-аераційні галереї: коли ти постійно перебуваєш у лікарні і бачиш лише палати й коридори, це дуже тисне на психіку, а в такому місці можна розслабитися та перезавантажитися. Також ми передбачили кімнати для персоналу з доступом до галерей на всіх рівнях та зони відпочинку дітей. Останні — з іграшками, крісельцями й столиками, де можна відпочити. Хотіли також зробити на покрівлі зимові сади із зонами для відпочинку й майданчиками для гри, але Міністерство від цього відмовилося. Щодо колористики, то фасад був оздоблений кольоровим склом із барвистими панно, які я намалював у сучасній мистецькій стилістиці. Вони були виготовлені в Швейцарії із застосуванням технологій обʼємно-кольорового скла. Всередині приміщень ми використали те, що тоді ще не використовувалося, — HPL-панелі. Вони мають приємний світлий колір, розсіюють світло, яке на них потрапляє, та стійкі до застосування необхідних систем прибирання.
P.M.: У медичних закладах має бути гарна вентиляція. Будь ласка, скажіть, як ви вирішили ці завдання, працюючи над новими корпусами минулого разу, і як це має бути зроблено під час відбудови?
В. К.: Вентиляція, яку ми спроєктували, ідеально відповідала світовим стандартам. Вона не лише фільтрувала повітря, але й була оснащена системами прибирання, спроєктованими спеціально під потреби хворих, які тимчасово мають дуже низький імунітет. Якщо в лікарні вчасно проведуть обстеження постраждалих систем, то, гадаю, цю систему вдасться відновити.
P.M.: А як щодо екологічності матеріалів? Що слід використати у відбудові?
В. К.: Щодо екологічності, то нині в будівництві медичних закладів застосовують стійкі до температурних навантажень і прості в переробці пластикові матеріали. До речі, сучасні екологічні матеріали зазвичай мають високі показники енергозбереження, що також допомагає підвищити енергоефективність приміщень: коли на вулиці холодно, вони зігрівають, а коли спекотно — ізолюють приміщення від холоду.
Розбирати завали допомагали не лише лікарі, але й кияни, які просто проходили повз. Фото: ДСНС України
«Насамперед лікарні потрібна система, яка фіксуватиме факт появи ракети чи дрона на відстані, достатній для того, щоб лікарі встигли спустити пацієнтів у сховища»
P.M.: Щодо холоду: власна підстанція лікарні зруйнована. Настільки пріоритетною є її відбудова?
В. К.: Щодо енергоефективності, то слід загадати ще й про те, що лікарня мала трансформаторну підстанцію та генератори, котрі, до речі, підключають не лише тоді, коли зникає електрика, а й просто для підсилення та «страхування» медичних систем, які працюють у режимі безперебійного живлення, підтримуючи життєдіяльність пацієнтів під час проведення операцій і коли ті перебувають у режимі ізоляції. Поки що лікарня справляється, але ви маєте рацію: це завдання досить пріоритетне.
P.M.: Не в усіх країнах світу під час будівництва дитячих лікарень потрібно думати про безпеку, але нам доведеться навчитися перетворювати на фортецю все, що будуємо. Будь ласка, дайте загальне уявлення про те, як ви це бачите.
В. К.: Ми маємо залучити досвід країн на зразок Ізраїлю. Передусім, повторюся, нам знадобиться повністю підземна система комунікації між корпусами, щоб лікарі могли легко потрапити з одного корпусу до будь-якого іншого. Також слід спроєктувати евакуаційні блоки, віддалені від корпусів на достатню відстань, щоб їх не завалило в разі руйнування наземних блоків. Евакуаційні блоки повинні мати виходи назовні: невеличкі тамбури зі сходами, пандусами та ліфтами, до яких може під’їхати евакуаційний автомобіль.
Пошкоджені не лише приміщення, але й дуже цінне обладнання. Фото: Охматдит
P.M.: Підземна система сполучення — це добре, але онкохворі діти не можуть бігати в укриття й назад — до палати чи на хіміотерапію. Крім того, в лікарнях відбуваються процеси, які не можна переривати: хіміотерапія, хірургічні операції, заходи з реанімування та подібне.
В. К.: Я почав із найбільш базових моментів, але якщо говорити про систему безпеки загалом, то вона має бути побудована за принципами, які застосовують в Ізраїлі. Передусім лікарні потрібна система, яка фіксуватиме факт появи ракети чи дрона на відстані, достатній для того, щоб лікарі встигли спустити пацієнтів у сховища. Я не знаю, як такі засоби працюють, — можливо, вони ловлять низький звук, вібрацію чи випромінювання, але точно знаю, що в країнах, які постійно воюють, вони використовуються вже давно. В будь-якому разі цей досвід можна запозичити. Щодо сховищ, то там мають бути місця тимчасового перебування для хворих, які не можуть дихати без спеціальних систем.
P.M.: Можливо, варто також побудувати підземні хірургічні відділення? Коли рашисти поцілили в «Охматдит», в одному з приміщень відбувалася операція…
В. К.: Мені важко висловити емоції з приводу того, що тоді відбулося, і, зокрема, того, що ви описали, але так, треба шукати нові рішення. Можливо, це справді будуть хірургічні відділення під землею. Можливо, ці відділення доведеться також накрити спеціальним панциром — щоб точно не дістало. В будь-якому разі підземну логістику треба продумати дуже добре, адже важливо, щоб там було кілька входів і виходів, гарна вентиляція та доступ до води, а ще — досконала система евакуації на поверхню.
«Нам варто залучити досвід країн типу Ізраїлю та Японії, яка свого часу теж зазнала серйозних руйнацій. Також нам дуже знадобляться рішення, напрацьовані в США, Швейцарії та Нідерландах»
Унаслідок удару загинуло 33 людини, з них — 5 дітей. Фото: ДСНС України
P.М.: «Охматдит» виконує дуже широкий спектр завдань, тому його відновлення — це проблема неймовірної складності. З якими труднощами ви свого часу зіткнулися під час проєктування корпусів і відповідно які труднощі чекатимуть на головного архітектора цього разу?
В. К.: Коли я працював над корпусами лікарні, то зіштовхнувся з тим, що у споруді мало бути дуже багато приміщень, а отже — і стінових перегородок. Їхня маса тиснула б на основу надто сильно, і з часом це призвело б до серйозних проблем. Щоб знизити навантаження на перекриття, я вирішив використати гіпсокартон. І це чудове рішення для майбутнього відновлення, адже перегородки з гіпсокартону дуже легко відновити в разі руйнації.
P.M.: А як же шумоізоляція? Гіпсокартон дуже слабко ізолює шум.
В. К.: Цю проблему можна вирішити дуже просто: достатньо просто ізолювати стіни мінватою з високим показником звукоізоляції. Вже навіть є матеріали, що за товщини шару в кілька сантиметрів дозволяють ізолювати звук практично повністю. Знайти потрібні рішення завжди можна, варто лиш налагодити роботу інженерів, технологів і конструкторів.
P.M.: Чим «Охматдит» відрізняється від усіх проєктів, які ви вже реалізували раніше? В чому його унікальність?
В. К.: Відповім лаконічно: такої кількості послуг не надає жодна інша лікарня. Це справді унікальний заклад.
P.M.: Останнім часом закордонні спеціалісти активно допомагають українцям відновлювати зруйновані ворогом будівлі. Як ви вважаєте, спеціалісти яких країн можуть допомогти нам під час відбудови «Охматдиту»?
В. К.: Нам варто залучити досвід країн типу Ізраїлю та Японії, яка свого часу теж зазнала серйозних руйнацій. Також нам дуже знадобляться рішення, напрацьовані в США, Швейцарії та Нідерландах.
Більшість постраждалих дітей перевезли до інших лікарень. Фото: Охматдит
«Коли ми були біля Вовчанська, то бачили тільки лиш вириті траншеї і якісь там бетонні плити. І все. Крапочка. Ті фортифікації не працювали, бо це була просто галочка. І дороги, якими ми їхали, являли собою не дороги, а траси “з ями до ями”. Про які дороги у прифронтових містах може йтися в той час, коли ми маємо вирішити проблему фортифікації по кордону?»
P.M.: Насамкінець — про вас. Традиційне питання в рубриці «Архітектори проти війни»: яким був ваш перший день війни? Чому вирішили стати військовим?
В. К.: Перед Майданом нас майже «відлучили» від «Охматдиту», тому що нашу компанію, яка займалася проєктуванням і, власне, була автором проєкту, захопили рейдери. Янукович хотів віддати її у власність свого сина… Майдан це свавілля зупинив, і відповідно саме з Майдану для мене все й почалося. У 2014-му я подав заяву в ЗСУ, але на ту мить мені вже було 50, тому отримав відповідь «Ні». Я не здався й зайнявся волонтерською діяльністю, і, починаючи з 2015-го, ми з друзями, віруючими християнами, почали їздити на фронт у форматі капелансько-волонтерського служіння. Ми працювали в прифронтовому шпиталі в Барвінковому недалеко від Бахмута як військові капелани. Туди привозили військових, які мали поранення різних ступенів. Там же відбувалося «сортування» — медики вирішували, кого відправити на глибоке лікування, а кого на подальше обстеження чи у військову частину. Ми привозили військовим усе необхідне та надавали духовно-психічну підтримку, зосереджуючи їхню увагу на головному, про що казав Христос: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13). Також допомагали медикам: заносили-приносили речі, одягали хворих і готували для них їжу та разом із медперсоналом робили їм процедури. А ще — допомагали психологічно, адже часом у відділення потрапляли дуже психологічно обтяжені люди. І якщо спочатку вони й слова не могли сказати, то через деякий час спілкування ми чули: «Можна я висловлю наболіле?». І вони виливали душу, і ми разом молилися.
P.M.: Лишилося обговорити тільки одне питання: ваше бачення відбудови. Одні архітектори вважають, що час для проєктів відновлення міст ще не настав, адже ми не знаємо, скільки триватиме війна. Дехто впевнений, що саме час шукати кошти, адже пізніше інвестори вже не будуть такими активними. Що про це думаєте ви?
В. К.: Говорив про це ще тоді, коли в країні будували дороги. Які дороги, якщо нам треба було робити фортифікації? І це мали бути залізобетонні конструкції, а не те, що побудували в результаті. Коли ми були біля Вовчанська, то бачили тільки лиш вириті траншеї і якісь там бетонні плити. І все. Крапочка. Ті фортифікації не працювали, бо це була просто галочка. І дороги, якими ми їхали, являли собою не дороги, а траси «з ями до ями». Про які дороги у прифронтових містах може йтися в той час, коли ми маємо вирішити проблему фортифікації по кордону? Коли маємо зробити споруди із системою підземних сховків, аби бігом можна було застрибнути в укриття, де є їжа, вода та мережі теплозабезпечення? Поки що всі ресурси, які ми можемо чи й не можемо на це спрямувати, мають бути там.
Деякі вцілілі приміщення потребують ремонту, а деякі — реконструкції. Фото: ДСНС України
P.M.: А як щодо житла для біженців з окупованих територій? Деякі архітектори вважають, що нині спільнота містобудівників має спрямувати всі зусилля саме на це.
В. К.: Якщо ми проігноруємо цю проблему, то…. Коли почалися процеси глибокого руйнування нашої країни рашистськими ракетами, я відразу зробив для переселенців із тимчасово окупованих територій систему модульних будинків — їх можна будувати дуже швидко. Але чиновники вирішили, що це дешево, а отже — не потрібно, бо ж треба було так, щоб вони могли отримати прибутки. Ми зможемо перемогти корупцію лише в разі, якщо всі цифри — кожна цифра в будівництві — будуть підзвітні й підтверджені. Це — єдиний спосіб. Усе має контролюватися, сертифікуватися і виноситися на загал. І тоді страх із приводу того, що Україна навіть після війни лишиться такою, як була, не справдиться. А він може і мусить не справдитися. Справа — за нами. Не здалися, коли почав наступати ворог, не здаваймося і в боротьбі з ворогом внутрішнім.
