Альтер-его будинку. Чи так потрібен підвал?
Підвал — не найбільш показна частина будинку. Проєкти з організації таких просторів рідко висвітлюють окремим рядком, хіба що йдеться про дійсно оригінальне рішення або вдалу реконструкцію пам’ятки. Архітекторами й будівельниками робота із цими приміщеннями радше сприймається рутинно, як необхідний етап під час проєктування або ремонту будівлі.
Водночас підвальний простір вміщує в собі цілу низку сенсів, здається, довшу, ніж у інших частин споруд. Візуальна мова фасадів, житлових поверхів або дахів є зрозумілою, вони розповідають перехожим рівно те саме, що і їхній вигляд. Приховані від очей приміщення підземних поверхів — «річ у собі», вони немов альтер-его будинків.
Сприйняття підвалу може бути дуже різним у розрізі архітектури, урбаністики, архетипів, історичної ретроспективи і власного досвіду людей, на жаль, для українців дуже травматичного в площині подій і втрат війни.
На підсвідомих емоційних планах ми остерігаємося погано освітлених і низьких просторів. Навіть якщо це звичайний льох, у якому лише полиця з варенням, або насосна чи підземний паркінг. Цей образ невідомого давно експлуатується в масовій культурі.
Ми відчуваємо себе повноцінними власниками просторів, тільки якщо освоюємо їх, перетворюємо на щось зрозуміле й безпечне
Згідно з теорією архітектурних архетипів, у формуванні сприйняття підземних або підвальних приміщень користувачем важливою є робота кожного елемента: характеру освітлення, нахилу і крутизни сходів, розміру та кількості дверних прорізів, форми стелі, товщини і фактури стін тощо. Один і той самий простір може відчуватися по-різному, залежно від того, яке ціле його частини утворюють разом. Відчуття замкненості, «лап Землі», як пише норвезький архітектор Томас Тііс-Евенсен, може замінитися відчуттям затишку або захищеності. «Обмежений» простір може зчитатися як «автономний», товсті стіни — не як в’язниця, а як фортеця.
Сам підвал та інші приміщення нижче першого поверху — лише квадратні метри, такий самий простір, як і решта в будівлях. Те, яким він буде, вирішують люди: архітектори, будівельники, власники, користувачі.
Один і той самий простір може відчуватися по-різному, залежно від того, як його частини працюють разом. Фото: Pascal Meier on Unsplash
З одного боку, ми сприймаємо ці приміщення підкреслено утилітарно, через функцію. Базове призначення підвалів у містах — слугувати для розміщення обладнання, інженерних мереж, систем водопостачання, опалення, кабелів або для зберігання речей. Тому ми звикли ставитися до них досить відсторонено, адже до службових, допоміжних приміщень немає вимог бути оригінальними чи гарними, важливіше, щоб вони виконували свою роботу.
Водночас сучасні архітектура та будівництво мають усе для того, щоб перетворювати поверхи рівнів 0, -1, -2 не тільки на функціональні, але й на комфортні простори. Проблемні аспекти минулого — відсутність або недостатність світла, вогкість, слабке вентилювання, нестабільність температур — сьогодні легко вирішити використанням сучасних матеріалів і вдумливим проєктуванням. У містах із високою вартістю землі будівлі ростуть не вшир, а вгору та вглиб. Будівництво підвалу, зокрема й багаторівневого, дозволяє збільшувати корисну площу, залишаючись у рамках червоних ліній ділянки.
Олександр Кумейко, архітектор
Співзасновник і головний архітектор студій «Кумейко Архітектс» та «Едельбург Архітектс» Олександр Кумейко розповідає, що залежно від типу будівлі, її розташування, навколишнього контексту цінність підвалу може бути різною: «У центрі Києва чи в будь-якому іншому достатньо великому місті, особливо якщо йдеться про новий будинок, такі поверхи практично завжди знайдуть використання. Якщо ж ми будуємо багатоповерхове житло чи громадську будівлю з дворівневим підвалом десь на периферії, попит на простір, природно, буде меншим. Для постійного використання він може виявитися нікому не потрібен».
Заразом архітектор зазначає, що відмова від підвалу в будинку (а це можливо за сучасних методів проєктування та будівництва) може принести більше сюрпризів, ніж можна було б очікувати.
Зовнішній вигляд і розгалужена підземна частина одного з будинків у лондонському районі Найтсбрідж. Джерело фото та зображення: www.businessinsider.com
Зовнішній вигляд і розгалужена підземна частина одного з будинків у лондонському районі Найтсбрідж. Джерело фото та зображення: www.businessinsider.com
«Під час взаємодії з одним із наших клієнтів у проєкті житла економкласу вийшло саме так, — продовжує архітектор. — Після того, як один із будинків із підвальним рівнем був зведений, замовник вирішив переглянути проєкт, бо побоювався, що приміщення залишаться непотрібними. Ми відгукнулися на прохання, це був свого роду експеримент. Наступний будинок виконували без підвалу і стикнулися з більшим колом питань, ніж попередньо для себе визначили. Зрештою, інші будинки в проєкті продовжили будувати з підвалами.
Побутує думка, що якщо не робити котлован і підвали, то це дозволить відчутно зменшити витрати. На мою думку, економія дуже умовна і не вартує того. Натомість відмова від підвального рівня спричиняє набагато більше викликів і проблем у будівництві з погляду прокладання комунікацій, а найголовніше — доступу до них під час подальшої експлуатації, коли щось треба замінити, відремонтувати тощо, а також — відносно витрат часу та оптимізації процесів на будівництві».
«Очікувано, що після перемоги України, під час відбудови, ми ще більше відчуємо цю кореляцію між якістю, вартістю та строками, важливістю часу, — зазначає Олександр Кумейко. — Способи, які зараз можуть відчуватися як дешевші, будуть оцінювати інакше. Щодо оплати праці, то за кордоном вона погодинна. Надалі ми переймемо західні підходи до організації процесів, орієнтовані на розумне спрощення і максимальну технологічність. Насправді наші архітектурна та будівельна галузі вже зараз відчувають потребу в цьому».
«У Старій Європі виконувати два-чотири підземні поверхи в житловому фонді є звичною практикою», — Олександр Кумейко
За словами архітектора, осмислення потенціалу підвальних просторів у вітчизняній галузі досить сучасне, проте ще є куди рухатися: «В Україні не є складністю будувати підземні поверхи в нових великих будівельних проєктах, коли на кількох тисячах квадратних метрів ділянки ми, наприклад, виконуємо паркінг. Хоча і в цьому аспекті за кордоном давно реалізують багатоповерхові підземні автоматизовані паркінги, куди автівки спускаються на ліфтах. У наших містах, попри потребу, таких проєктів поки немає. Ми можемо реалізовувати технічні й навіть житлові простори в цокольних поверхах громадських будівель. Але ще не дійшли до того, щоб, наприклад, виконувати підземну частину в старих будинках під час реконструкції або при знесенні об’єкта. В історичному ареалі, де з плином часу ми маємо перебудовувати старі будинки, особливо якщо вони не є пам’ятками, — це важлива компетенція».
«У Старій Європі виконувати два-чотири підземні поверхи в старому житловому фонді на невеликій площі є звичною практикою, практично musthave. Думаю, у нас це попереду, ми переймемо досвід і почнемо будувати вниз», — зазначає Кумейко.
Підземний автоматизований багатоповерховий паркінг, японська паркувальна система. Джерело зображення: ©Japan Parking System Manufacturers Association Incorporated, web-japan.org
Комфорт і функціональність сучасних підвальних приміщень забезпечуються комплексом рішень — архітектурно-будівельних, на рівні конструкцій, вузлів, інженерних мереж. Сухість приміщення залишається одним із найважливіших пунктів, за який треба поборотися. Ґрунт довкола стін підземних приміщень — вологе середовище. Заразом сучасні технології дозволяють передбачити сухий цоколь або підвальний поверх навіть на ділянках із високим водним горизонтом. Олександр Кумейко розповідає: «Існують гідроізоляційні розчини глибокого проникнення, якими покривається стіна зсередини. Серед них є навіть такі, які витримують напір води, головне, щоб будівельники технологічно могли виконати ці роботи.
Є постійна професійна суперечка між архітекторами й будівельниками. Архітектори завжди намагаються закласти найбільш надійні з погляду довгострокової перспективи рішення. Хочеться зробити все правильно, за рекомендаціями того чи іншого виробника. Існує проєктний термін експлуатації будівлі, для житлових і громадських будинків він становить сто років. Звичайно, такий строк витримають лише бетон і цегла, проте, наприклад, для гідроізоляції можна використати матеріали, які мають гарантійну роботу 10–20 років без ремонтів, вузли, які передбачають дуже тривалий знос елементів. Але такі рішення часто дорожчі, ніж звичайні, і прямої вказівки щодо їх застосування немає. Тому ми весь час дискутуємо про економічну обґрунтованість і доцільність», — підсумовує він.
Підвал чи цоколь?
Приміщення, які люди узагальнено називають підвалами, розрізняють залежно від їхньої заглибленості нижче рівня землі. У Державних будівельних нормах для громадських і житлових будинків (відповідно ДБН В.2.2-9:2018 та ДБН В.2.2-15:2019) вони мають окремі визначення.
Класифікація підземель, підвальних, цокольних і наземних поверхів. Джерело зображення: realexpert.ua
Поверх або поверхи, на всю висоту стін розташовані нижче лінії мощення, називають підземними. Якщо підлога поверху знаходиться під землею і загалом він заглиблений більш ніж наполовину — це типовий підвал. Цоколь — найвищий простір, позначка його підлоги теж під землею, але менш ніж наполовину або на мітці 50% від його висоти.
За словами Олександра Кумейка, в якості корисної площі цокольні простори є найбільш цінними. В них легше організувати комфортні приміщення з різними типами призначення. Висота цоколю дозволяє виконувати стандартні віконні прорізи, які забезпечують доступ денного світла.
Для того ж, щоб забезпечити природне освітлення підвалів, їхні вікна виконують у приямках, що є більш кропіткою та витратною працею. В умовах щільної забудови, наприклад у центрі великих міст, таке будівництво не завжди обґрунтоване економічно або неможливе через обмеження за червоними лініями, адже конструкція приямків завжди забирає частину ділянки.
Автоматизована підземна автостоянка на одній із вулиць Мюнхена. Джерело зображення: www.givt.de
Єдиним джерелом світла для підземель є системи штучного освітлення.
«Конструктивно цоколі та підвали подібні одне до одного. Зазвичай це одне й те саме рішення, виключаючи зазначені можливості проводити денне світло. З погляду безпеки підземних поверхів, цоколів і підвалів, природно, що в разі вибухового впливу поверхи, розташовані під землею, є більш безпечними, ніж ті, що розташовані вище, — зазначає архітектор. — До просторів, які виконують роль споруд цивільного захисту, є певні вимоги щодо того, який тиск має витримувати конструкція, щоб уберегти від влучання боєприпасів, ракети чи уламків. Цих показників легше досягти, якщо поверх і його стіни повністю під землею, тоді в полі уваги архітекторів лише перекриття. Ми розраховуємо їх на певний тиск, і таке приміщення відповідає вимогам міцності».
Споруди, щоб захищати
У Кодексі цивільного захисту України визначені типи захисних споруд. Їх можна розділити на дві великі групи: спеціальні споруди цивільного захисту та неспеціальні (інші) споруди.
Перші створюють саме з метою захисту від проявів надзвичайних ситуацій — техногенного лиха чи бойових дій, зокрема з використанням зброї масового ураження. Неспеціальні — це приміщення, які були побудовані для цивільних потреб, але в разі НС можуть взяти на себе роль прихистку.
Класифікація споруд цивільного захисту. Джерело: mon.gov.ua
До спеціальних споруд належать сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховища найчастіше облаштовують на підприємствах, заводах, об’єктах енергетики, на стратегічній для країни інфраструктурі, у закладах охорони здоров’я. Вони передусім розраховані на працівників чи осіб, які перебувають у приміщеннях.
Сховище є герметичною спорудою, «ковчегом», який має бути здатним працювати автономно протягом 48 годин. З боку інженерного оснащення сховище має бути обладнаним системою герметичних і захисних дверей, вентиляцією з фільтрами, джерелами стаціонарного і аварійного живлення, санітарно-технічним блоком тощо.
У великих містах приміщеннями подвійного призначення, де можна розмістити найбільше людей, є метро та підземні громадські паркінги
Головна функція ПРУ — захистити від іонізуючого випромінювання будь-яку категорію населення, але воно може використовуватися і для захисту від зброї. Це негерметичне приміщення, обмежено забезпечене інженерним обладнанням. Фактично протирадіаційним сховищем може бути будь-яке відремонтоване і облаштоване підвальне приміщення. В ПРУ мають бути встановлені захисні двері, стаціонарне електроживлення, вентиляція (або природна, або примусова, залежно від кількості осіб), каналізація чи водогін у разі, якщо воно розраховане більш ніж на 20 людей, або ж повинен бути запас води та санітарно-технічне обладнання, якщо людей менше.
Найпростіше укриття, облаштоване в підвальному приміщенні «Мистецького арсеналу» в Києві (будівля «Старий арсенал»). Джерело фото: pechersk.kyivcity.gov.ua
Найпростіше укриття, облаштоване в підвальному приміщенні «Мистецького арсеналу» в Києві (будівля «Старий арсенал»). Джерело фото: pechersk.kyivcity.gov.ua
Проєктування, будівництво та оснащення сховищ і ПРУ регламентується Державними будівельними нормами B.2.2-5-97 («Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту»). Захисні показники цих приміщень унормовані й не можуть трактуватися по-різному.
Спеціальних захисних споруд у населених пунктах зазвичай не так багато, значно менше, ніж підвалів і підземель узагалі. Сховище може бути розташоване в міській лікарні або в промзоні, на заводі, ПРУ — в школах, закладах освіти.
До споруд, які в умовах війни або НС можуть брати на себе функцію захисних, належать споруди подвійного призначення і найпростіші укриття.
Прикладами приміщень подвійного призначення є метрополітен, підземні паркінги, підземні ТЦ. Ці приміщення, які за умов мирного життя експлуатуються за своїм основним (службовим, господарчим тощо) призначенням, повинні також мати захисні властивості та відповідне оснащення. Тому під час їхнього проєктування та будівництва фахівці спираються як на основні ДБН для житлових або громадських будівель, так і на ДБН B.2.2-5-97, щоб додати саме цю функцію захисту.
Тисячі харків’ян місяцями жили в метро через постійні обстріли міста. Джерело фото: docuspace.org, автор Павло Дорогой
До найпростіших укриттів теж відносять підземні приміщення — підвали та цокольні поверхи, а також природні пустоти, фортифікації. То чим ці останні дві групи суттєво відрізняються?
Один і той самий підвал чи підземелля може мати різні безпекові показники, залежно від того, за якими нормативами проєктувалася будівля і як організоване/оснащене саме приміщення. Найпростіші укриття не мають спеціального обладнання чи систем життєзабезпечення.
Олександр Кумейко, архітектор
Для українських міст було б справжньою «чарівною паличкою», якби всі наші підвали, підземні та цокольні приміщення, незалежно від того, хто їхній власник, орендар або яке їхнє цивільне призначення, могли кваліфікуватися як споруди подвійного призначення: це б забезпечило захист більшій кількості людей. Проте стан більшості приміщень, їхня міцність, інженерне оснащення цього не дозволяє. Їх можна вважати лише найпростішими укриттями. Це сталося через те, що тривалий час вимоги до їхніх захисних властивостей не були унормовані, а отже, не існувало переліку того, що має бути виконане обов’язково.
Станція метро «Арсенальна». Люди використовують метрополітен як укриття. Джерело фото: Kyivcity.gov.ua, Wikimedia Commons
Суха мова законів
Документи, які супроводжують комплекс заходів цивільного захисту в нашій країні, можна розділити на дві групи: ті, які регламентують вибудовування всієї системи (дають визначення, методи, описують суб’єктів відповідальності, механізми та ін.), і ті, які унормовують будівництво та оснащення житлових, громадських будівель і захисних споруд (наприклад ДБН).
Значна частина цієї документації є спадком минулого. У низці випадків це буквальний переклад українською рекомендацій і принципів, розроблених ще за радянських часів. Чимало практиків, зокрема й архітекторів, звертають увагу на цю проблему. Наша база досі потребує значних змін, адаптації до реальності.
У роки незалежності її почали реформувати, проте не можна сказати, що цей процес протікав дуже активно. Цивільний захист в Україні переважно зосереджувався на загрозах не воєнного, а природного чи техногенного характеру. Україна не передбачала воєнних дій на своїй території, спираючись на гарантії міжнародного права й дипломатичні відносини з країнами, з якими її об’єднувало спільне минуле. Однією з них була та, яка зрештою напала.
Ми розуміємо різницю в стані української армії до і після 2014 року, коли відбулося перше вторгнення росії. Не буде великою помилкою сказати, що ситуація з готовністю системи цивільного захисту, яка звикла реагувати на виклики, пов’язані не з війною, а зі стихією, була подібною.
Приміщення подвійного призначення в межах великих міст — сучасні підземні паркінги в громадських будівлях або ЖК. Фото: Igor Karimov on Unsplash
Головний документ, який регламентує систему ЦЗ в Україні — Кодекс цивільного захисту. Він набув чинності у 2013 р., тобто до початку воєнних дій, і прийшов на заміну низці законів («Про Цивільну оборону України», «Про пожежну безпеку», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення й територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та ін.). У дванадцяти розділах Кодексу визначається термінологія, класифікація надзвичайних ситуацій, система і складники цивільного захисту, механізми щодо його правових основ, оповіщення, а також його суб’єкти, тобто хто саме має організовувати заходи й нести відповідальність.
Також можна згадати низку інших документів: постанову Кабміну від 10.03.2017 № 138 «Деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту» (конкретизує порядок створення, утримання, використання в мирний час споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, механізми їх передачі, оренди, сплату за неї тощо) та наказ МВС України від 09.07.2018 № 579 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту» (конкретизує аспекти утримання та експлуатації захисних споруд).
За результатами перевірки укриттів ДСНС, 23,6% приміщень у країні визнані непридатними для використання
Після нападу рф у 2014 р. була внесена Зміна № 3 в ДБН В-2.2.5-97 («Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту»). Її метою була адаптація термінології та розширення описових і нормативних даних про захисні споруди. У 2019 році — Зміна № 4, яка містить більш конкретні дані, в яких типах будівель архітектори обов’язково мають передбачати приміщення подвійного призначення.
Олександр Кумейко розповідає: у 2022 році, після повномасштабного вторгнення, в Україні був ухвалений Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення вимог цивільного захисту під час планування та забудови територій», а також знятий гриф ДСК (Для службового користування. — Прим. ред.) зі Зміни № 4 та Додатка 1 ДБН В.2.2.5-97 («Будинки та споруди. Захисні споруди цивільного захисту»).
Відповідно до зазначеного Закону, який набув чинності 24 жовтня 2022 р., містобудівна і проєктна документація на регіональному та місцевому рівнях тепер має обов’язково містити розділ інженерно-технічних заходів цивільного захисту.
Ці заходи передбачають будівництво споруд цивільного захисту або споруд подвійного призначення на об’єктах із середніми (СС2) і значними (СС3) наслідками відповідальності. Наприклад, до споруд СС2 належать житлові, громадські або багатофункціональні будівлі заввишки до 100 м, великі гуртожитки та готелі, лікарні, інфраструктурні чи промислові об’єкти. До ССЗ — будинки висотою понад 100 м, об’єкти промисловості та критичної інфраструктури.
Також у документації мають бути зазначені проєктні рішення щодо пожежної та техногенної безпеки, приміщення мають бути доступними для маломобільних груп населення, осіб з інвалідністю, громадян похилого віку.
За відсутності відповідного розділу органи державного архітектурно-будівельного контролю мають відмовити у видачі сертифіката про готовність об’єкта до експлуатації, тобто затвердження містобудівної документації стає неможливим.
Джерело фото: www.ukrinform.net
Олександр Кумейко розповідає: «Те, чи зможе підвальне або підземне приміщення виконувати функцію захисної споруди, вирішується до того, як будинок, у якому воно розташоване, збудований — на рівні містобудівної документації. Спираючись на положення розділу в Кодексі цивільного захисту про відповідні інженерно-технічні заходи, архітектори виконують укрупнений розрахунок на містобудівному рівні. Вони визначають, де в разі надзвичайної ситуації чи обстрілів мають шукати захисту люди, які проживають у цьому районі або на прилеглій території.
Містобудівна документація передбачає певну кількість приміщень подвійного призначення. У великих містах головним таким приміщенням, яке може розмістити багато людей, є метрополітен. Роль великих укриттів також можуть виконувати громадські паркінги, для меншої кількості осіб у цій ролі виступають обладнані підземні приміщення громадських і житлових будівель.
Під час роботи над проєктом архітектори мають передбачати такі приміщення. Це було важливо і до змін у ДБН та законах, а тепер є обов’язковим. Раніше ми робили розрахунки на основі вихідних даних, які отримували у ДСНС району, в якому розташований об’єкт. Надсилали відповідний запит, на який нам надавали інформацію, якою саме має бути захисна споруда. З урахуванням кількості осіб — населення або працівників, переліком вимог до площі приміщення, устаткування, санвузлів тощо».
Підвальне приміщення багатоповерхівки в Києві, яким мешканці користуються під час повітряних атак. Джерело фото: Oleksandr Chernobai on Unsplash
Архітектор зазначає: «Зміни, які були впроваджені після повномасштабного вторгнення, безсумнівно, є кроком у напрямку врегулювання. Проте такий крок не є вичерпним, це лише початок. Є опис того, що має бути витримано, що треба розробити, але щодо самих даних — проєктувальники, по суті, можуть брати їх тільки з недавно змінених і розсекречених документів, і цього недостатньо. Необхідно більше інформації щодо конструктивних особливостей приміщень, засобів. Наразі розробляються нові Державні будівельні норми, які, скоріше за все, вийдуть цього року. Ми очікуємо, що вони матимуть більш вичерпну інформацію».
Який будинок найміцніший
За результатами всеукраїнської перевірки укриттів, оприлюднених ДСНС, станом на червень 2023 року 23% об’єктів у країні є непридатними для використання: зачиненими або в поганому технічному стані. Навіть якби цифра була нижчою, загальна кількість захисних приміщень і їхнє розташування в населених пунктах, особливо невеликих, не гарантує, що саме в будинку, де проживає особа, укриття буде наявним або працюватиме. Особливо це стосується старого житлового фонду, житлових комплексів, не обладнаних підземними паркінгами.
Фото: Nicole Köhler on Pixabay
Офіційно в столиці нарахували 4655 укриттів, і це значно менше, ніж загальна кількість багатоповерхових будинків.
У такій ситуації перед людьми постає вибір: або не відвідувати ніяке укриття, ні просте, ні «складне», і використовувати правило двох стін, домашній коридор чи службові приміщення всередині будівлі, або самостійно вивчити карту розташування захисних приміщень по вулиці чи в мікрорайоні й заздалегідь проінспектувати, скільки часу забирає дістатися до них від оселі, який стан приміщення, як туди потрапити, яку кількість осіб воно здатне вмістити, чи є там овочерізка і барабани, чи обладнані входи пандусами тощо, і обрати якийсь прийнятний варіант.
Варто звернути увагу й на будівлю. В наших містах перемішана дореволюційна архітектура, об’єкти зі статусом пам’яток, будинки різних років радянської доби та зведені в 90-х і нульових, новобудови. Наразі вся увага концентрується на обліку і впорядкуванні самих приміщень, проте кожний будинок, залежно від конструктиву, віку, експлуатації, передає підвалу певні якості.
За словами Олександра Кумейка, підвал залишається найбільш міцною частиною будинку, але є особливості, притаманні різним спорудам. Вони неоднаково реагують на пошкодження.
«Є визначення «прогресуючого обвалення», закріплене в ДБН. Термін означає таке: якщо в будівлі порушується певний елемент, вона може стати схильною до часткового або повного руйнування, — пояснює архітектор. — Наприклад, після удару обрушуються одна-дві панелі, і розвивається критичне прогресуюче обвалення. На жаль, ми бачили такі трагічні випадки в містах, розташованих ближче до лінії фронту та тих, які інтенсивно обстрілює ворог: можна пригадати п’ятиповерхівку в Часовому Ярі.
Це поняття має методику обчислення, ним оперують архітектори. Зазначу, що вже тривалий час ми виконуємо розрахунки на прогресуюче обвалення для всіх проєктів, над якими працюємо в компанії».
Підвальне приміщення господарського призначення у Трапезній «Софії Київської», процес археологічної розвідки й реставрації. Джерело фото: facebook.com/tymur.bobrovskyy
«Монолітні будівлі, особливо сучасні, або яким не більше 20-ти — 30-ти років, доволі витривалі. У разі пошкоджень вони переважно страждають точково в тому місці, де стався вибух чи було влучання. Панельні будинки, тим більш такі, що складаються з крупнопанельних елементів, і будинки, в яких поєднуються цегляна кладка та панелі, можуть бути більш вразливими, — констатує Кумейко, — зазвичай навіть не через значення, які були розраховані для будівлі, а через якість виконання будівельних робіт — наприклад відсутність захисту швів і вузлів, які з часом піддаються корозії і стають не такими міцними. Або якщо було використано недостатньо монолітних поясів (Армовані залізобетонні балки, що розміщуються по кладці. — Прим. ред.)».
«Ступінь потужності вибуху є важливим фактором, але більш критичним він залишається для цегляних і панельних будівель. Наприклад, у хрущовках ми неозброєним оком розрізняємо частини, з яких вони були зібрані. Їхні підвали також складаються з блоків. Проблема може ховатися і в перекриттях, бо кожен з елементів будівлі має площу опори, і якщо вона мінімальна або розміри елементів порушені, що могло статися під час будівництва, плита просто не буде здатна витримати максимальне навантаження», —розповідає архітектор.
PRAGMATIKA.MEDIA: Чи можемо ми якось оцінити витривалість приміщень у ще старіших будівлях?
Олександр Кумейко: Можуть бути окремі випадки, але старий монолітно-каркасний фонд можна вважати достатньо безпечним. Під час реставрації будівлі Річкового вокзалу на Подолі (Про цей проєкт на сторінках Pragmatika є окремий матеріал. — Прим. ред.) ми помітили досить цікаву деталь, притаманну багатьом старим будівлям, особливо спорудам, які зводилися в період відбудови міста після Другої світової. Тоді не було однотипних рішень, як зараз. Будували з того, що було наявне. Один поверх може бути зведений з використанням цих матеріалів, наступний — інших. Десь може траплятися цегла, а поряд із нею — монолітні пояси або колони…
Водночас не можна однозначно сказати, що старі будівлі — не міцні. Звісно, порівняно із сучасністю в ті часи робилося менше розрахунків. Архітектори виконували креслення, а потім будівельники зводили споруду, як то кажуть, «за відчуттями». Міцність із тогочасного погляду — це більша вага, конструкція, масивність. Товстим стінам, яким 200–300 років, нічого не буде.
Місто з великою історією може приховувати секрети. Випадково виявлені у 2021 р. льохи садибної забудови початку ХХ ст. на вулиці Мала Житомирська, Київ. Джерело фото: facebook.com/tymur.bobrovskyy
Що ж до новобудов, повертаючись до частини нашої розмови, яка стосувалася змін у законах і нормах, можу сказати впевнено: 99% нових будівель із монолітними каркасами, у яких є підземна частина з паркінгом, вже відповідають вимогам безпеки, хоча й були побудовані до перегляду вимог. Це і зовсім нові будівлі, і ті, яким десь двадцять років. Є окремі деталі, які потребують уваги: наприклад, ворота на в’їзді в паркінг не є захисними, бо не можуть витримати тиск у разі вибуху. Але якщо відділити в такому паркінгу приміщення, то воно буде здатне виконувати роль укриття. Всі проєкти з підземними паркінгами, які були мною розроблені, зможуть забезпечити таку функцію.
Також люди можуть бути більш впевненими в тому, що проєктується сьогодні і буде побудоване найближчими роками. Ці житлові комплекси й будівлі обов’язково матимуть приміщення подвійного призначення, які повністю відповідатимуть всім вимогам. Це не будуть рішення, подібні до тих, які застосовуються в Ізраїлі, де спеціальний блок або приміщення розташовується на кожному поверсі, а інколи і в квартирах, але ситуація із захисними приміщеннями буде, безперечно, кращою, ніж сьогодні. Саме зараз ми працюємо над проєктом житла, де передбачені повноцінні приміщення подвійного призначення з розрахунковою кількістю людей, які будуть жити і працювати в будівлі. У проєктуванні враховуємо вимоги до площі, входів, дверей, інженерних мереж, санвузлів тощо. І ми, і інші архітектори також. Офіційно маємо робити це обов’язково.
Чий підвал?
Ситуація з фондами споруд цивільного захисту в українських містах поки не найліпша, незважаючи на законодавство і нормативи, які, хоч і не є досконалими, але існують, і на соціальну та фактичну вагу рішень. У прикінцевих положеннях того самого Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення вимог цивільного захисту під час планування та забудови територій», вже згадуваного в тексті, можна знайти чітку інформацію, що мало бути зроблене, в які терміни та які посадові особи вповноважені забезпечити результат/нести за це відповідальність.
Згідно із Законом, органи місцевого самоврядування і начальники військово-цивільних/військових адміністрацій протягом 1 місяця з набрання чинності Законом (тобто до грудня 2022 р.) мали:
– розробити та затвердити плани розміщення й укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту, подвійного призначення, найпростіших укриттях;
– забезпечити необхідну кількість місць з урахуванням чисельності населення;
– забезпечити облаштування приміщень відповідно до нормативів і безперешкодний доступ до них населення.
Олександр Кумейко, архітектор
Можливо, одного місяця замало, щоб досягти великих зрушень, проте станом на зараз минуло вже майже вісім місяців, а від початку повномасштабної війни — півтора роки, і ситуація кардинально не змінилася.
Комплексна перевірка укриттів по всій країні була здійснена лише в червні 2023 р., після трагічного випадку в Деснянському районі столиці, коли біля зачиненого сховища від уламків ракети загинули та були травмовані люди.
Згідно з доповіддю ДСНС від 10 червня, в Україні було обстежено майже 63 тис. захисних споруд. Це майже всі, що існують, за винятком недоступних для перевірки через бої або тимчасову окупацію територій. Зачиненими виявилися 9,3%, непридатними до використання — 23,6 % від перевірених. Статистика по Києву — 4655 укриттів, з яких менше відсотка приміщень визнані недосяжними для людей (зачиненими), а третина — непридатною для того, щоб виконувати функцію захисту.
Дані, озвучені КМДА в цей же період, відрізняються, там називають придатними 65% приміщень, 21% можуть стати укриттями за умови їх облаштування, 14% просторів не відповідають технічним вимогам.
Підпис: Стан укриттів у м. Київ, статистика КМДА. Джерело: kyivcity.gov.ua, інфографіка: pragmatika.media
Мінстратегпром подає такі відомості щодо перевірки в столиці: за технічним станом непридатні 35%, придатні без зауважень 15%, придатні із зауваженнями 50% приміщень, за можливістю потрапити в приміщення вільно доступними є 44% укриттів, доступними протягом 5 хвилин (наприклад, їх відкривають чергові) 21%, недоступними — 35%.
Підпис: Дані про стан укриттів столиці від Мінстратегпрому. Джерело: Телеграм-канал міністра стратегічної промисловості Олександра Камишіна (t.me/zalizni_zminy), інфографіка: pragmatika.media
Ситуацію важко прокоментувати в розрізі компетенцій архітекторів і проєктувальників, тому що причини криються не в архітектурі. Архітектура готова виконувати будь-які чіткі і зрозумілі завдання з проєктування та реконструкції захисних просторів.
Не можна сказати, що інформації мало, радше, їй бракує системності, і вона не адаптована для того, щоб із нею можна було працювати. Незважаючи на те, що є і мапи, і списки укриттів, ними досі незручно користуватися пересічному містянину. Особливо коли потрібно знайти адресу чи інформацію швидко.
Можливі проблемні ланки історії, яка розгортається з укриттями, — це невпорядкованість законодавчої та нормативної бази, відсутність координації між діями місцевого самоврядування, військових адміністрацій, районних держадміністрацій, розпорошення відповідальності. Ситуація використовується для зведення політичних рахунків. Трапляються і відверто дивні випадки, як-от закупівлі до укриттів музичних інструментів та невиправдано дорогого кухонного начиння, що робить тему витрат і оснащення дещо токсичною.
Так, ситуацію може ускладнювати старий житловий фонд, бо звичайні підвали хрущовок і брежнєвок із масивними трубами та хисткими дверима не претендували на роль бути справжніми укриттями. Проблеми, які існували в наших містах і до війни, теж нікуди не поділися, лише бачаться зараз в інакшому світлі. Взяти хоча б доступність середовища — чи багато правильних пандусів у місті загалом? А пандусів біля підвалів?
В умовах сучасного міста підвальні, підземні або цокольні поверхи на законних засадах можуть перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Службовими та допоміжними приміщеннями в багатоповерхівках спільно володіють усі власники квартир, їхні інтереси представляє ОСББ, обираючи експлуатаційні компанії. Обслуговувати приміщення в інших будівлях може ЖЕК або управитель.
У міських цоколях, підвалах і підземеллях можуть розташовуватися приміщення з десятками, а то й сотнею видів призначень. Цей вибір не рандомний — перелік того, що і на яких рівнях може бути побудоване, подається в Додатку Г ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будинки та споруди» і в пункті «Нежитлові поверхи (приміщення)» Розділу 5 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки».
Одне зі сховищ цивільного захисту у столиці. Джерело фото: vue.gov.ua
Хтось спитає, як зорієнтуватися в цьому «просторі варіантів»? Використати в якості укриття цоколь, абсолютно легально переобладнаний під ресторан, майстерню чи спортзал навряд чи вдасться. Власник може бути не зацікавлений у реновації, орендований заклад може бути зачиненим. Чи не робить це довшим шлях до тих, хто має нести відповідальність за стан підвалу?
Проте цей аспект — не головна перепона на шляху до доступності укриттів.
«Спеціальної формули чи пігулки для того, щоб всі підвали були в гарному стані, немає. Їх можна привести до ладу тільки експлуатацією», — Олександр Кумейко
Більше того, саме така активна палітра використання підвальних приміщень — єдиний шлях зберегти їм життя.
Олександр Кумейко говорить: «Для будь-якої будівлі і її частини ненормально, якщо вона не експлуатується. Будинок схожий на організм, і якщо він затухає й чахне — разом із ним чахнуть усі мережі, вони перестають добре працювати. Іноді натрапляєш на якісь публікації, в яких власники чи орендарі, які хочуть зайнятися приміщенням, не отримують підтримки від жителів будинку або сусідніх будинків. Ті кажуть: «Тут нічого не треба робити, двадцять років нікого не було, нехай так і буде». Це неправильно. Я бачив різні простори. Коли ми виконуємо проєкти з реставрації або реконструкції старого фонду в центрі міста, то в разі, якщо підвал не використовували довгий час, його стан майже завжди відверто жахливий. Спеціальної формули чи пігулки для того, щоб усі вони були в гарному стані, немає. Їх можна привести до ладу тільки експлуатацією».
У 2023 р. перші два поверхи Річкового вокзалу в Києві були введені в експлуатацію після реставрації, в будівлі розпочав роботу American University Kyiv. Джерело зображень: «Едельбург Архітектс»
«Звичайно, добре, коли мешканці звертають увагу на приміщення, особливо у випадках, якщо на об’єкті робиться щось протизаконне, без проєктів та участі архітектора або кваліфікованого будівельника. Це теж дуже велика проблема: я знаю випадки, коли під час ремонту некваліфіковані працівники робили штроби в несучих елементах, різали арматуру… Зазвичай, коли ми розпочинаємо реставрацію таких просторів, все, що залишається — констатація факту. Добре, якщо ще можна врятувати ситуацію, наприклад зробити підсилення.
Фундамент — це основа будинку. Що нам дає використання наближених до нього приміщень? Це адекватний експлуатаційний режим із погляду стабільності середовища всередині підвалу, який дозволяє підтримувати нормальну вологість, гарантує відсутність газів, постійну температуру протягом року. Все це дуже сильно впливає на довговічність матеріалів, з яких складений підвал, і на всю будівлю в комплексі», — підсумовує Кумейко.
«Коли в підвал ніхто не ходить, не слідкує за інженерними мережами, то ситуація розвивається рівно до моменту, поки не прорвало. Що роблять з аварійною ситуацією, якщо простір «нічий»? Звичайно, латають — і все. Якщо підвал не використовується власником і там панує безгосподарність, крім латок або якихось номінальних ремонтів у ньому нічого не будуть робити. Тільки те, що вирішить проблему на цей час», — продовжує він.
Архітектор згадує проєкт, над яким працював кілька років тому разом із бюро YOD design і Володимиром Непийводою. Підвальний простір у чотириповерховому дореволюційному будинку на Бессарабці мав стати закладом HoReCa: «Пам’ятаю, коли ми вперше побачили той підвал: іржаві й десять разів полатані труби, купу цегли, стару чавунну каналізацію, про яку не було зрозуміло, куди вона, власне, тече з верхніх квартир. Було зроблено дуже багато роботи, поновлені мережі, облаштована насосна станція. Пізніше я зайшов до цього закладу, коли він уже запрацював, і мені було важко повірити, що це одне й те саме місце. Думаю, відвідувачам також було б важко повірити».
У 2023 р. перші два поверхи Річкового вокзалу в Києві були введені в експлуатацію після реставрації, в будівлі розпочав роботу American University Kyiv. Джерело зображень: «Едельбург Архітектс»
У доробку «Едельбург Архітектс» — реставрація будівлі Річкового вокзалу в Києві для American University, зокрема й робота з її підземними рівнями. Олександр Кумейко розповідає: тоді з’явилася можливість збільшити підвальну частину будівлі, яка має статус архітектурної пам’ятки.
«Коли люди чують слово «збільшити», то завжди думають, що там хтось щось добудував, але це не так. Річковий вокзал побудований таким чином, що його фундамент розташований навіть трішки нижче урізу води. Будівля глибоко посаджена, 4–5 метрів підвальної частини було засипано піском і землею. Ми дістали їх, виконали внутрішню гідроізоляцію глибокого проникнення, відновили зруйновані перекриття. У підсумку збільшили експлуатовану площу й отримали комфортне, нормальне середовище для роботи людей. Навесні, коли була невелика повінь, приміщення витримало перевірку: залишилося сухим.
Чому в підземній частині було так багато піску, можна тільки здогадуватися. На мою думку, це було зроблено ще за будівництва. Можливо, в той час не змогли вирішити питання з гідроізоляцією, а можливо, змінили рішення в процесі, і такий глибокий підвал став непотрібен».
На початку розповіді ми згадували про архетипи, психологію, сприйняття. Якщо завершити це коло асоціацій, то підвали наших міст — ніби їхнє колективне несвідоме. І тільки від присутніх у цій історії людей — архітекторів, будівельників, власників приміщень, чиновників, активної частини суспільства — залежить, буде воно темним чи ні. Тим більше — у такі важливі часи.
