Партнерський матеріал
Щоб розкрити механізми нової урбан-етики, ми обрали три магістральні теми: парки, гібридні простори (площі та житлові квартали) й мобільність (транспортна інфраструктура). Кожну з них розглянемо в хронології: від довоєнного стану через виклики відновлення до планів на найближче майбутнє, а наприкінці сфокусуємося на ключових перешкодах і практичних пропозиціях їх подолання.
Довідка PRAGMATIKA.MEDIA:
ЗЕЛЕНІ ЗОНИ ІРПЕНЯ,
STATUS QUO
Сьогодні в громаді облаштовано 17 зелених зон, серед яких 6 великих парків, міська набережна довжиною понад 3 км та понад 10 скверів. Ключові приклади відновлених і нових просторів:
- Ірпінська набережна (понад 3 км): поєднання природного ландшафту заплави річки Ірпінь з велодоріжками, пляжними зонами, альтанками та спортивними майданчиками; відновлена після 2022-го як символ єдності, з планами продовження до регіональних трас для сталого туризму;
- парк ім. Володимира Правика (понад 10 га): центральна зелена артерія із сосновими насадженнями, велодоріжками та майданчиками;
- Центральний парк(6 га): відкритий у 2016 році на базі соснового лісу між вул. Університетською та Літературною; поділений на дитячу зону з м’яким покриттям і гойдалками, спортивну з велодоріжками та прокатом і рекреаційну зону з кованими барбекю у формі оленів, штучним озером і храмом;
- парк Письменників: культурно-історичний хаб навколо колишньої базі відпочинку літераторів;
- парк «Покровський» (2 га): найбільший в Україні парк дерев’яних скульптур, створений 2016 року на базі соснового лісу, з фігурами тварин, казкових героїв та мультперсонажів;
- парк «Незнайка»: фактично це три парки, що злилися в одну зелену зону в самому центрі Ірпеня, — парк «Ірпінь», парк Перемоги та, власне, парк «Незнайка», реконструйований у 2018 році, із зонами відпочинку, дитячими майданчиками та скульптурами;
- парк «Дубки»: у 2018 створені місця для сімейного відпочинку, прогулянок із дитячими візочками, занять велоспортом. Спеціально облаштовані зони для барбекю та вигулу домашніх тварин.
Згідно з Концепцією розвитку велосипедної інфраструктури Ірпінської міської територіальної громади, мережа пов’язаних рекреаційних веломаршрутів охопить більшу частину міста та його околиць. Джерело зображення: imr.gov.ua
Частиною єдиної зеленої агломерації можна вважати численні сквери, гібридні простори з ландшафтним дизайном, як-от площа Свободи та площа Творчого Духу, інтегровані в житлову забудову «зелені оази» з прогулянковими алеями, мініпарками та прибережними територіями, а також популярний Бучанський парк або парк «Щасливий» у Гостомелі та прилеглі лісові масиви. Загальна площа зелених насаджень розширюється за Програмою перспективного розвитку на 2022–2026 роки, з фокусом на відновлення біорізноманіття, мінімальне втручання в рельєф та інтеграцію рекреації із житлом.
Набережна з виділеними смугами для пішоходів і велосипедистів у ЖК «RIVER PORT» — житловому комплексі, який реалізують у передмісті Ірпеня. Зображення надане ТОВ «ВІДВАЖНИХ»
Від хащів до хабів: як Ірпінь відкрив свій зелений код
Ірпінь — це не постіндустріальна зона, не сільська глибинка чи білий аркуш. Він не випадково прозваний «містом парків» ще з 2015 року. Перший етап розвитку зелених зон Ірпеня почався ще у 2014 році, коли місто взяло курс на впорядкування своїх «лісових» територій. Як розповідає Роман Шелевей, начальник Управління містобудування, архітектури та земельних ресурсів Ірпеня, тоді парками називали будь-яку ділянку з хащами, де компанії збиралися, щоб відпочити, — здебільшого без жодної інфраструктури.
Роман Шелевей, начальник Управління містобудування, архітектури та земельних ресурсів Ірпеня
«Це були лісові дикунські зони в межах міста — хащі без доріжок, без освітлення, без благоустрою, куди компанії приходили випити чи просто посидіти. Поступово ці місця ми перетворили: постелили газони, проклали доріжки, зробили веломаршрути, поставили освітлення й лавочки. І це дало ефект: люди почали навідуватися сюди з дітьми, вигулювати собак, займатися спортом.
Парки Ірпеня вже еволюціонували за межі класичної рекреації, ставши платформами активної міської політики та інструментами брендингу субурбії: місцями, де громада формує спільну ідентичність, популяризує місто та вчиться співтворенню
Далеко не завжди треба вигадувати нові локації — часто простіше і правильніше зробити комфортними ті простори, які вже обрали самі мешканці. Якщо місце людям подобається — не треба його перебудовувати до невпізнання, треба надати йому зручності, вирівняти ландшафт, відновити стежку вздовж річки, поставити лавку чи зробити нормальний заїзд для візочків».
Веломаршрут, обладнаний із мінімальним втручанням у природне середовище. Джерело зображення: imr.gov.ua
Делікатність у підході до благоустрою доречніша, коли йдеться про чутливі ландшафти, наприклад заплави річки Ірпінь. Сам факт проведення будівельних робіт на заплаві викликав безліч дискусій і побоювання, що благоустрій та екосистема несумісні. Володимир Карплюк, співзасновник Інвестиційної групи «MOLODIST» та голова Інвестиційної ради Ірпеня, з 2014 по 2018 роки займав крісло міського голови й виступав за те, щоб простір біля річки міг використовуватися всіма категоріями містян: «Ірпінська набережна — один із наймасштабніших урбаністичних проєктів міста, створений з нуля як простір гармонійного поєднання природи та сучасної інфраструктури. Перша черга була урочисто відкрита 19 серпня 2018 року, а згодом проєкт розширився: з’явилися спортивна алея, скейтпарк, дитячі майданчики, велодоріжки, зони відпочинку.
Володимир Карплюк, співзасновник Інвестиційної групи «MOLODIST» та голова Інвестиційної ради Ірпеня
Під час проєктування ми прагнули зберегти природний ландшафт заплави річки Ірпінь: обмежили втручання в екосистему, використали екологічні матеріали й місцеві види рослин. Після деокупації Ірпеня у 2022 році набережна зазнала пошкоджень — зруйновано залізничний міст, освітлення та елементи благоустрою. Проте сьогодні все відновлено, і вона знову стала місцем сили, відпочинку та гордості ірпінців».
Завдяки реконструкції зелених зон Ірпінь навіть потрапив до Книги рекордів України — за кількістю створених та оновлених парків і скверів. Але кількість зелених гектарів — не головне. Парки Ірпеня вже еволюціонували за межі класичної рекреації, ставши платформами активної міської політики та інструментами брендингу субурбії: місцями, де громада формує спільну ідентичність, популяризує місто та вчиться співтворенню.
Дарина Катькало, радниця Ірпінського міського голови
Саме ця трансформація простору в живий організм подій і діалогу лягла в основу проєкту Irpin Travel, про який розповідає Дарина Катькало, радниця Ірпінського міського голови: «Проєкт Irpin Travel виник у 2018 році. Його метою було показати — як містянам, так і гостям — нові об’єкти, що з’являлися в Ірпені. Це було своєрідним інфраструктурним маркетингом, покликаним зацікавити людей містом, спонукати приїхати й побачити зміни на власні очі. Для ірпінців важливо було відчути причетність до цих трансформацій, адже в місті постійно проводилися фестивалі, акції та ініціативи, спрямовані на популяризацію новостворених або оновлених парків, скверів і набережної.
Мешканців залучали не лише до обговорення чи відкриття нових об’єктів, а й до безпосередньої участі в самих подіях — у парках, на галявинах, в амфітеатрі. Такий підхід довів свою ефективність: коли люди відчувають, що простір належить їм, вони, природно, хочуть розповідати про нього іншим.
З початком повномасштабної війни багато хто приїжджав до Ірпеня, щоб побачити масштаби руйнувань. На щастя, цей етап уже позаду — місто активно відновлюється».
Дійсно, страхітлива картина руйнувань поступово змінюється на образ міста, завзято зануреного у відновлення й повільний (через триваючу агресію з боку рф), але незворотний прогрес.
Ірпінська набережна: з метою безпеки доріжки для велосипедистів та пішоходів розділені зеленим бордюром. Фото: Юрій Ферендович
Міські парки — стратегія майбутнього
Серед проєктів, які нині опрацьовує відділ архітектури Ірпеня з ініціативи Інвестиційної ради Ірпеня та у співпраці з Товариством «ВІДВАЖНИХ», — «Сквер Бенксі» та продовження набережної річки Ірпінь. Перший задум виріс із символічного для міста епізоду: після деокупації на фасаді однієї зі зруйнованих будівель з’явилося графіті Бенксі. Частину стіни з малюнком зберегли, і тепер на місці одного з інших демонтованих будинків планують створити невеликий сквер — з артоб’єктом у центрі, підсвіткою, зручними лавками та зеленою зоною.
Другий напрям — масштабніший: перетворення Ірпінської набережної на єдину рекреаційну вісь, що об’єднає кілька громад. У планах — також створити повноцінну вело- й пішохідну доріжку, яка простягатиметься від Варшавської траси через Пущу-Водицю та Гостомель до траси на Житомир. Вздовж річки збереглися широкі зелені смуги, які дозволяють сформувати природну лінію для відпочинку, спорту та прогулянок. Цей проєкт покликаний об’єднати різні райони в цілісну екосистему простору — там, де природа й урбаністика співіснують, а не конкурують.
«Наш план — створити по всій території громади єдину набережну, по якій змогли б безперешкодно рухатися й велосипедисти, й пішоходи. Ми бачимо це як потенціал для міжмуніципальної співпраці: сподіваємося, що сусідні громади приєднаються, і тоді це дійсно стане окружним велокільцем області — не просто локальною доріжкою, а регіональною рекреаційною віссю», — пояснює задум Роман Шелевей.
Ще один напрям розвитку зеленої інфраструктури Ірпеня — урочище Потоки, природна територія площею близько трьох тисяч гектарів, що прилягає до міста з боку Київського лісгоспу. Це фактично дикий ліс, де прокладені лише стихійні стежки, якими користуються місцеві мешканці — здебільшого ті, хто вигулює собак або шукає тишу серед природи.
Згідно з Концепцією розвитку велосипедної інфраструктури Ірпінської міської територіальної громади, мережу туристичних веломаршрутів буде прокладено вздовж місцевих визначних пам’яток. Джерело зображення: imr.gov.ua
Міська команда спільно з фахівцями ГО Urban Reform розробляє ідею перетворення цієї території на мережу природних маршрутів — велосипедних і пішохідних — за аналогією до американських національних парків. Йдеться не про масштабне будівництво, а про делікатне облаштування простору: маркування трас, облаштування місць для відпочинку та спостереження за природою. Схожий підхід планують застосувати і під час створення парку Мужеловського — ще однієї зеленої локації, яка нині має дикий, неосвоєний характер.
Роман Шелевей: «Ідея полягає в тому, щоб упорядкувати вже наявні стежки — не асфальтом і не плиткою, а гравійним покриттям, яке зберігає природний вигляд лісу. Плануємо поставити дерев’яні лавки, зробити кілька зон для пікніків, місця для вигулу собак — і водночас залишити максимально “дикий” характер цієї території, на відміну від уже впорядкованих міських парків».
Ірпінь орієнтується на практику прогресивних міських парків світу, які поєднують комфорт із повагою до екосистеми. У Нью-Йорку, Копенгагені чи Цюриху доріжки в рекреаційних зонах не руйнують ландшафт, а підкреслюють його
Якщо говорити про баланс втручання, Ірпінь орієнтується на практику прогресивних міських парків світу, які поєднують комфорт із повагою до екосистеми. У Нью-Йорку, Копенгагені чи Цюриху рекреаційні зони проєктують як живі екосистеми: доріжки не руйнують ландшафт, а підкреслюють його, водовідвідні системи працюють разом із природними потоками, а кожен елемент благоустрою — від лави до освітлення — вписаний у середовище, а не нав’язаний йому.
Приклад маршруту для пішоходів і велосипедистів, обладнаного для цілодобового використання. Джерело зображення: imr.gov.ua
«Українці взагалі — нація, яка любить комфорт. І якщо місто задає певну планку благоустрою, люди вже не хочуть повертатися до старих “диких” форматів, — вважає Роман Шелевей. — Тому навіть у таких природних урочищах, як Потоки, треба передбачати мінімальне, але продумане втручання: зручні доріжки, місця для відпочинку, точки безпеки. Це дозволяє зробити ліс відкритим і дружнім до людини, не порушуючи при цьому природного середовища.
Фактично достатньо обрати кілька наявних маршрутів, трохи їх облаштувати, поєднати з виходами на основні траси — і все. Йдеться не про будівництво, а лише про організацію простору, яким люди вже користуються. Такі зони активні лише вдень, тож ми навіть не говоримо про освітлення — просто природні денні маршрути для прогулянок».
Володимир Співак, директор Товариства «ВІДВАЖНИХ» та ІГ «MOLODIST»
Цю логіку — дбайливого, а не демонстративного розвитку — поступово переймає і бізнес. Девелоперські компанії, які формують нові житлові квартали Ірпеня, дедалі частіше працюють у парадигмі екологічної відповідальності, сприймаючи благоустрій не як маркетинговий жест, а як внесок у довгострокову сталість міського середовища. Володимир Співак, директор Товариства «ВІДВАЖНИХ» та ІГ «MOLODIST», зазначає: «У створенні площ, парків, скверів і набережної ми ніколи не намагалися перемогти природу, натомість шукали рішення, які дозволяють зберегти її автентичність і водночас забезпечити комфорт для людей.
Під час реалізації кожного проєкту максимально зберігався наявний лісовий масив: видалялися лише сухі чи аварійні дерева та чагарники, а натомість висаджувалися десятки нових дерев, кущів і квітів. Ми використовували технології аерації ґрунту, дренажні системи, екопокриття, що пропускають воду, та енергозберігаюче освітлення. Такі рішення не лише мінімізують втручання в природні процеси, а й створюють умови для біорізноманіття — у міських парках Ірпеня живуть птахи, білки, дрібні тварини, яких не побачити в таких великих містах, як Київ чи інші».
Приклад організації руху з виділеними смугами для всіх учасників. Джерело зображення: imr.gov.ua
Гібридні простори
Якщо парки та лісові зони стали для Ірпеня символом природного відновлення, то площі й вулиці — місцями повернення спільного життя. Вони формують нову гібридну міську тканину, де простір водночас виконує безліч функцій. У післявоєнному місті такі локації перетворюються на осередки, де громада вчиться жити далі, але не забувати. До відновлення знакових площ і меморіальних зон активно долучається великий бізнес. Володимир Карплюк згадує: «Після деокупації Ірпеня понад 70% міської інфраструктури було пошкоджено, але головні громадські простори — парки, сквери, площі — переважно вціліли. Однією з найбільш постраждалих стала площа Творчого Духу, де під час обстрілів було зруйновано стелу. Компанія “MOLODIST” спільно з Ірпінською міською радою профінансувала її повне відновлення, і вже у 2023 році стела знову стала символом творчості та відродження міста.
Група наших компаній разом із провідними архітектурними бюро України та світу розробила 20 проєктів відбудови та розвитку Ірпінської громади. Зокрема, у співпраці з командою Vovk+Partners Architects було підготовлено передпроєктну пропозицію розширення та благоустрою частини парку “Покровський” уздовж алеї Героїв АТО, де згодом за підтримки Товариства “ВІДВАЖНИХ”, компанії “MOLODIST” та інших встановили меморіал “На щиті”. Також ми ініціювали та реалізували встановлення на Центральній площі бронзової скульптури “Спротив”, присвяченої українським захисникам. Уже напрацьовано низку нових урбаністичних рішень: створення площі Свободи на місці старого ринку, передескізні пропозиції меморіальних комплексів, які стануть місцями сили й пам’яті, а не трагедії».
На тлі відбудови та реконструкцій формується ще один вимір міського розвитку — людяний, чутливий до потреб громади. Проєктування починається не з креслень, а з діалогу з людьми. Команда Urban Reform запропонувала місту власну методологію «дизайну міського щастя», у межах якої публічний простір розглядається як спільний досвід, а не як набір об’єктів благоустрою. Олександра Нарижна, засновниця ГО Urban Reform та співзасновниця Urban Reform School, пояснює, як така логіка перетворює Ірпінь із «передмістя для сну» на місто спільного життя: «Ми створюємо рішення, що виростають із запитів людей. Під час дослідження ми виявили, що мешканці найбільше цінують природність, безпеку, доступність і можливість бути разом. Для них Ірпінь — це передусім природа поруч із домом, зелені маршрути й простір для спілкування. Водночас люди відчувають нестачу тіньових зон, культурних подій, дитячих і молодіжних просторів, а також потребу в простих місцях для щоденного дозвілля.
Олександра Нарижна, засновниця ГО Urban Reform та співзасновниця Urban Reform School
Тому ми створюємо простори, які працюють для всіх поколінь — із тінню, лавами, освітленням, водою, дитячими зонами й місцями для подій. Це гнучкі, природні простори, що живуть у ритмі громади, стають фоном для спілкування, дозвілля, волонтерства чи просто відпочинку після роботи. Так Ірпінь переходить від ролі “спального передмістя” до повноцінного міста спільного життя, де публічний простір — це основа довіри, діалогу й відчуття дому».
Те, що в Urban Reform формулюють як «дизайн міського щастя» та на кресленнях, девелопери Ірпеня намагаються реалізувати в просторі. Володимир Співак пояснює: «Наприклад, наші проєкти ЖК “RIVER PORT” і набережної біля озера в Ірпені — це приклади сучасної урбаністики, в основі яких лежить якраз ідея гармонійного співіснування природи, архітектури та людини. Ми від самого початку планували їх як єдину екосистему, де житлова забудова природно інтегрується в рекреаційний простір, створюючи нову якість міського середовища. “RIVER PORT” — це сучасний житловий комплекс із прибережною зоною, прогулянковими алеями, дитячими й спортивними майданчиками, місцями для відпочинку біля води та човниковою станцією. Архітектурна концепція передбачає збереження природного рельєфу та відкритість до водного середовища: квартали розташовані таким чином, щоб із кожного простору відчувалася близькість до природи. Це “місто в місті” з урахуванням принципів сталого розвитку — без надмірної щільності, із зеленими дворами, природним озелененням, енергоефективними рішеннями та пріоритетом пішохідних зон.
Якщо зелені зони не пов’язані між собою, а житлові райони не мають зручного доступу до місць роботи чи відпочинку, мешканці продовжують жити в режимі «точкових маршрутів», де кожна поїздка вимагає автомобіля
Набережна біля житлового комплексу — спільний проєкт Товариства “ВІДВАЖНИХ” і архітектурного бюро Vovk+Partners Architects. Тут передбачені бігові та велосипедні доріжки, зони пікніків, амфітеатр, мистецька зона й човникова станція. Це відкритий простір, яким користуються і мешканці комплексу, і громада міста, свого роду сучасна публічна сцена, яка надихає на взаємодію, творчість і відпочинок».
У великих міських парках Ірпеня обладнані майданчики для активностей дітей і дорослих. Фото: Юрій Ферендович
Мобільність: м’який каркас міста в жорстких умовах
Попри швидку відбудову, міська тканина Ірпеня поки що залишається фрагментованою. Парки, сквери, житлові масиви, набережна — кожен із цих елементів якісний сам по собі, але без продуманої зв’язності вони нагадують клаптикове покривало. Якщо зелені зони не пов’язані між собою, а житлові райони не мають зручного доступу до місць роботи чи відпочинку, мешканці продовжують жити в режимі «точкових маршрутів», де кожна поїздка вимагає автомобіля. Саме тому питання мобільності та взаємопов’язаності виходить сьогодні на перший план.
Навесні 2025 року проєкт «Ірпінь — дизайн міського щастя», який реалізується громадською організацією Urban Reform у партнерстві з UN-Habitat Ukraine, вийшов на фінішну пряму. Метою копіткого процесу стало створення нової міської «системи прогулянок, зустрічей і відновлення».
«Ми дивимося на Ірпінь не лише як на передмістя Києва, а і як на самостійний живий організм, де природа, вулиці та люди взаємопов’язані, — пояснює Олександра Нарижна. — Мережа складається з чотирьох ключових складників: лісу, річок, вулиць і парків, які разом утворюють м’який каркас міста. Ліс — це ресурс тиші та відновлення, річки — природні коридори, що з’єднують райони, вулиці — місця руху та спілкування, а парки — осередки спільнот. Ми приділяємо увагу кожній ланці, аби сформувати послідовність маршрутів — від коротких прогулянок до довших подорожей між лісом і центром, де кожен відрізок дарує відчуття радості, безпеки та присутності в місті. Прогулянка стає способом пізнавати й переживати Ірпінь — місто, у якому можна знову відчути, що життя триває».
Але якщо дистанція між локаціями надто велика, і вони не пов’язані між собою лініями зручного громадського транспорту, пішохідними та веломаршрутами, то ідея прогулянок містом залишається абстракцією. Відновлення Ірпеня стартувало з інтенсивного діалогу: кілька онлайн-самітів переросли в масштабний офлайн-захід, що зібрав понад сотню архітекторів і проєктантів. Ініціатива еволюціонувала в постійну робочу групу, яка взялася за конкретні проєкти реконструкції. (Раніше PRAGMATIKA.MEDIA вже розповідала про це в матеріалі «Місто, що не зупиняється: три роки відновлення Ірпеня». — Прим. ред.). Команда, до якої входили також фахівці ТОВ «Оресунд» та Bike City consulting, розробила два ключові стратегічні документи: «Стратегію мобільності та транспортної інфраструктури Ірпеня» й «Стратегію розвитку велосипедної інфраструктури». У них — детальні креслення, схеми, аналіз пошкоджень і транспортних потоків сусідніх громад, доповнений громадськими обговореннями. Транспортна система стала пріоритетом. До роботи підключилися навіть проєктувальники Gensler — найбільшої у світі міжнародної архітектурно-дизайнерської компанії. У співпраці з Gensler створено передпроєктну концепцію майстер-плану, де Ірпінь постає «містом із зеленим серцем» і п’ятнадцятихвилинними велозонами.
Ширина велосипедних доріжок на набережній Ірпеня враховує рух в обидва боки з безпечною дистанцією. Фото: Юрій Ферендович
Ірпінь ще до війни позиціонував себе як велостолицю субурбії, розповідає Дарина Катькало: «3,5 км облаштованої набережної, веломаршрути в кожному парку, пішохідна центральна площа та 34 км доріжок загалом! Тож місць, де покататися на велосипеді, більш ніж достатньо. І можу сказати: нам таки вдалося привернути увагу велоспільноти до Ірпеня. Ми організовували TransUkraine — веломарафон, що стартував в Ірпені. У ньому брали участь близько трьохсот велосипедистів, які долали півтори тисячі кілометрів — від Ірпеня до Львова. Через такі події ми формували культуру велотуризму й користування міським простором.
У межах Irpin Reconstruction Summit команда розробила стратегію велосипедної інфраструктури, що з’єднує парки, сквери та набережну й забезпечує безпечний виїзд до Києва. Ще раніше виникла ініціатива “Велосипедне коло Київщини”, два кільця: мале (між сателітами для рекреації) та велике — 500 км через туристичні локації області. Мале кільце включало маршрут до столиці й велохаб біля Академмістечка. Локацію узгодили з райадміністрацією та КМДА, проєкт отримав схвалення КОДА й передбачав єдину мережу маршрутів усіх громад Київщини. Реалізацію зупинила війна.
Але всі матеріали ми нещодавно передали в КОДА для включення до державних програм. Державна влада, звісно, десь “там, високо”, тому ми не знаємо, як складеться з нашим проєктом, але, думаю, це питання часу, коли його буде реалізовано. Те саме стосується й міста Ірпінь: зараз нові велодоріжки не будуються, адже ми перебуваємо на стадії відбудови. Насамперед потрібно відновити критичну інфраструктуру, житло для мешканців, а вже потім можна буде говорити про розвиток велосипедної мережі.
На жаль, під час будівництва нового мосту, який звели поруч зі зруйнованим, не врахували велодоріжку. Але я вірю, що в майбутньому ми знайдемо рішення і створимо поряд велопішохідний міст, який поєднає набережну з дорогою до міста. Це справді гарна ідея, адже такі мости найбезпечніші — коли рух велосипедистів і пішоходів відділений від автомобільного».
Якщо говорити про ідею поєднання всіх зелених осередків Ірпеня в єдину систему, це технічно можливо, але на практиці — складне завдання, пояснює Роман Шелевей: «Наше місто має доволі незвичну форму — щось на кшталт великого ромба, який посередині перетинає залізниця. Для місцевих це очевидно: є центральна частина Ірпеня й так звана “лінія” — райони, де вулиці йдуть від першої до одинадцятої лінії. Центр міста більш щільно забудований багатоквартирними будинками, тут розвивається інфраструктура і громадські простори. А от “лінії” — це переважно приватний сектор, тихі зелені вулиці, які ще не настільки “прокачані” в сенсі публічного простору чи велоруху.
Парк «Незнайка», реконструйований у 2018 році, із зонами відпочинку, дитячими майданчиками та скульптурами. Фото% Юрій Ферендович
Теоретично зв’язати всі парки можливо — для цього потрібна комплексна Концепція громадського простору. Ми вже обговорювали її з фахівцями Urban Reform під час розроблення Програми комплексного відновлення. Є певні напрацювання: ідея створити умовну петлю у формі латинської “U”, де центральною віссю стане набережна з наявними велодоріжками, а від неї відходили б з’єднання до інших зелених зон по обидва боки міста. Що стосується майбутнього, то, звісно, є ідея об’єднати зелену інфраструктуру Ірпеня з Бучею та Гостомелем у єдину систему. Це логічно, адже перераховані міста фактично утворюють агломерацію. Але для цього потрібне спільне бачення керівництва всіх громад і, звичайно, фінансові ресурси».
Ідея інтеграції зелених зон в єдину систему потребує не лише планувальних рішень, а й участі девелоперського бізнесу, який формує значну частину міського середовища. У цьому питанні інтереси громади, влади та приватного бізнесу дедалі частіше збігаються.
Володимир Співак: «Проєкт “Велосипедне кільце Київщини”, який передбачає створення кільцевого маршруту, що з’єднає Ірпінь, Бучу, Гостомель, Вишгород, Київ та інші громади Київської області, — це не лише туристичний продукт, а й приклад сучасного бачення мобільності. Товариство “ВІДВАЖНИХ” разом із партнерами працювало над цією масштабною ініціативою. Ми розглядаємо зручну велоінфраструктуру як частину єдиної екосистеми міського простору, де людина має можливість пересуватися без автомобіля. Під час будівництва набережної Ірпеня ми заклали повноцінний веломаршрут, який став однією з найпопулярніших рекреаційних трас міста. Нині триває робота над його продовженням у двох напрямках. Мета — створити безперервну веломережу, що об’єднає парки, набережні та житлові райони в єдину транспортно-рекреаційну сітку.
У житлових комплексах групи будівельних компаній “MOLODIST” та Товариства “ВІДВАЖНИХ”, зокрема в “RIVER PORT”, “Atmosfera Premium” та “Молодість”, ми продовжуємо цю філософію — облаштовуємо внутрішні велостоянки та прогулянкові алеї, що ведуть до парків і набережних. Коли містяни бачать, що місто зручне для пішоходів і велосипедистів, — вони починають сприймати простір не як “чужий”, а як спільний. Безпека на дорозі та простір, звільнений від автомобілів, виводить людей на вулиці».
Володимир Карплюк: «Розвиваючи Ірпінь як сучасне місто, ми дійшли очевидного висновку: рухатися треба за принципом “міста 15-ти хвилин” — коли кожен мікрорайон має власний центр життя, сквер, площу, місце сили. Це і є нова урбаністична філософія».
Нова інфраструктура (парки та велодоріжки) дозволяє проводити в Ірпені безліч спортивних, освітніх і розважальних заходів різного масштабу, зокрема велопробігів. Джерело зображення: imr.gov.ua
У напрямку 15-хвилинного міста
Рекреація, попри всю її важливість, не може бути самодостатньою функцією міського середовища. Міста-сателіти Києва, які за останнє десятиліття зробили ставку на парки, набережні й житлові квартали, ще залишаються позбавленими власного ділового ядра. У підсумку тисячі мешканців щодня долають десятки кілометрів до столиці, створюючи транспортні перевантаження і втрачаючи час.
Для агломерації Ірпінь — Буча — Ворзель — Гостомель — Горенка, де проживає понад 120 тисяч людей, така модель є економічно неефективною, вважає Юрій Лозовенко, урбаніст, архітектор, спеціаліст із розвитку міської інфраструктури в компанії «Оресунд», яка брала участь у розробленні «Стратегії розвитку транспортної інфраструктури Ірпінської агломерації». Київська субурбія потребує власних центрів тяжіння: офісних просторів, коворкінгів, бізнес-хабів, філій великих компаній, розташованих поруч із житлом і громадським транспортом.
Юрій Лозовенко, урбаніст, архітектор, спеціаліст із розвитку міської інфраструктури ТОВ «Оресунд»
Юрій Лозовенко: «У 15-хвилинному місті всі ці точки тяжіння мають формуватися не випадково, а поруч із транспортними вузлами — біля станцій залізниці, автостанцій, зупинок громадського транспорту. Суть концепції — не обмежити людину в пересуванні, а створити такі умови, щоб автомобіль був потрібен лише у виняткових випадках. Щоб більшість повсякденних потреб можна було вирішити поруч із домом або біля зупинки громадського транспорту. Тоді зменшується потреба щодня сідати в авто, стояти в заторах і витрачати час на дорогу. З нею тісно пов’язана ідея Transit-Oriented Development (TOD) — тобто розвитку, орієнтованого на громадський транспорт. Це коли щільна забудова й точки тяжіння формуються не просто довкола житла, а навколо великих вузлів громадського транспорту, передусім залізничних станцій. Для Київської агломерації залізниця — це фактично основний каркас.
Зараз, щоб поїхати потягом у будь-якому напрямку, потрібно спочатку доїхати до станції “Київ-Пасажирський”. Але уявімо, що більшість потягів зупиняються також в Ірпені чи Бучі. Вони ж зовсім поруч — за 5–7 кілометрів. Чому б частині регіональних поїздів чи навіть “Інтерсіті” не робити коротку зупинку тут? Це дозволило б пасажирам не їхати зайвий раз до Києва. Великі міста-сателіти можуть мати власний доступ до залізничної мережі, яка й так є наймасовішим способом пересування, особливо на захід України та за кордон. Ідеально, якщо потяги ходитимуть до Києва кожні 15 хвилин, проходячи не лише до Святошина, а й далі — через увесь Київ до Борисполя. Інша гілка могла б сполучати Ірпінь із Вишневим і Броварами.
Проблема в тому, що сьогодні залізниця, яка сполучає Ірпінь із Києвом, покриває лише близько 4% пасажиропотоку. Хоча потенційно могла б обслуговувати до 40% — тобто майже всіх мешканців, які щодня їздять до столиці».
Маятникова міграція характерна не лише для Київської області — це проблема всіх українських великих міст і їхніх сателітів, які були спроєктовані та продовжують розвиватися за моноцентричним принципом. Але якщо для перепрошивки маршрутів «Укрзалізниці» потрібна політична воля на найвищому рівні, то зшивати міські квартали в єдине ціле місцева влада та ділова еліта можуть самостійно. І аудит, проведений ТОВ «Оресунд», показав, що тут теж є над чим працювати.
Міська велоінфраструктура — це не тільки розгалужена мережа маршрутів, але й організовані парковки та майстерні. Джерело зображення: imr.gov.ua
Усі складники сталої міської мобільності — пішохідні маршрути, велоінфраструктуру, громадський транспорт — необхідно розвивати в комплексі, оскільки вони не замінюють, а лише частково доповнюють одне одного.
Юрій Лозовенко: «Без громадського транспорту не буде якісних пішохідних зв’язків, адже є відстані, які пішки не подолаєш. Без велоінфраструктури не створиш свободи пересування в радіусі кількох кілометрів від дому. Всі складники мають розвиватися комплексно. Але, що важливо, розвиток мікромобільності вимагає значно менше коштів, ніж автомобільна інфраструктура. Часто не потрібно капітального будівництва — бетону, бордюрів, асфальту. Наприклад, зелений коридор або велосипедний маршрут може бути звичайною лісовою доріжкою, відсипаною відсівом. Із часом у ключових точках можна додати освітлення для безпеки. Наприклад, від Ірпеня до Новобіличів можна дістатися велосипедом за 20 хвилин через Святошинський ліс — якщо це облаштувати грамотно й без надмірних витрат.
Що стосується пішохідної мережі, загальний принцип простий: пішохідна інфраструктура має бути найкоротшою і доступною для маломобільних груп населення (МГН). Якщо місто зручне для людей на кріслах колісних, батьків із візочками, старших людей — воно зручне для всіх».
Концепція розвитку велосипедної інфраструктури Ірпінської міської територіальної громади передбачає також внутрішньоквартальну велосипедну мережу для повсякденного використання мешканцями міста. Джерело зображення: imr.gov.ua
Середовище формує суспільство чи суспільство формує середовище?
Що або хто насправді формує культуру міста: простір, у якому ми живемо, чи люди, які ним користуються? Рекреаційні зони, набережні й площі вже стали частиною міського досвіду, але не менш важливо — як саме ними користуються. Чи встигають містяни ментально адаптуватися до нової урбан-етики, нових поведінкових патернів?
Роман Шелевей: «Якщо говорити про Ірпінь, то можу впевнено сказати: середовище змінює людей. Коли місто стає охайним, доглянутим, комфортним, люди починають ставитися до нього з більшою повагою. Звісно, ідеальної картини немає. Не всі донесуть порожню пляшку до смітника, якщо урна стоїть за кілометр. Якщо в парку немає облаштованої мангальної зони, люди розведуть вогонь де завгодно — навіть серед сухої трави чи соснового настилу, що несе ризик пожежі. Тому завдання міста — створити безпечні та зручні умови, які формують правильні звички.
Але, на жаль, 100% усвідомлення ми поки не досягли. Іноді стикаємося з вандалізмом. У парку “Незнайка”, наприклад, є скульптура курчат, і діти люблять на ній гратися. Буває, що відламують голову у металевої фігури. І тут питання не до дітей, а до батьків. Потім ті самі люди дивуються, чому місто знову витрачає кошти на ремонт. Це класичний приклад: навіщо асфальтувати дороги, якщо там з’являються ями? Але ж ми все одно їх ремонтуємо. Так само і з благоустроєм — це безперервний процес виховання й культури поведінки».
Ідея інтеграції зелених зон в єдину систему потребує участі девелоперського бізнесу, який формує значну частину міського середовища. У цьому питанні інтереси громади, влади та приватного бізнесу дедалі частіше збігаються
Нова етика, культура користування спільними просторами народжується не з інструкцій, а з практики: через події, фестивалі, толоки, щоденне співжиття й маленькі жести турботи.
Дарина Катькало: «Я бачу, як формується те, що можна назвати “сусідською відповідальністю”. Коли мешканці відчувають свою причетність до створення парків, скверів, чистих дворів, вони дбайливо до цього ставляться. І відвідувачі теж переймаються цією культурою. Вандалізм трапляється, як і в кожному місті, але загальне ставлення мешканців до свого простору допомагає цей простір зберігати.
Нове житло, інфраструктура та рекреації мають розвиватися паралельно. Фото: Юрій Ферендович
Сьогодні характер міських подій трохи змінився. Якщо раніше вони були здебільшого культурно-розважальними, то тепер найактивніше людей об’єднують благодійні заходи — на підтримку Збройних сил і ветеранів. Один із таких — Irpin Fest 4.5.0, який зібрав підприємців, зокрема й ветеранські бізнеси. Потім був великий благодійний концерт. Такі події стають осередками спільності, адже всі розуміють: відновлення міста неможливе без підтримки тих, хто тримає кордон. Люди приходять не просто відпочити, а побути разом, допомогти, зробити свій внесок. Це те, що сьогодні по-справжньому мотивує».
Володимир Співак: «Ми відчули, що сталася зміна світогляду громади. Коли зелені зони стали доглянутими, чистими й доступними, мешканці та бізнес почали підтримувати цю культуру — впорядковувати власні двори, фасади, прибудинкові території».
Володимир Карплюк: «Фестивалі, спортивні події та громадські акції — це не просто розваги. Вони формують культуру спільності, відповідальності й любові до свого міста. В Ірпені ці заходи відіграють ключову роль у розвитку міського середовища: саме завдяки активному використанню наших площ, парків і набережної простір “оживає” та стає справжнім центром громади.
До повномасштабного вторгнення в місті на постійній основі проходили десятки фестивалів і спортивних подій, серед яких — велозмагання, ярмарки, культурні форуми. Особливо показовими для розвитку туристичної інфраструктури стали велозаїзди та дитячі спортивні події. Зокрема, дитяча велогонка Irpin Kids Bike щороку збирала на Ірпінській набережній понад 500 родин.
У воєнний час міські події набули нового змісту — благодійного та волонтерського. Вони стали інструментом підтримки ЗСУ та ветеранів, демонструючи силу громади. Серед найяскравіших прикладів — благодійний концерт “Рубежівка задля перемоги”, який уже двічі відбувся на Співочому полі в Михайлівці-Рубежівці й зібрав понад мільйон гривень на FPV-дрони для українських військових. Не менш важливим став ветеранський фестиваль-ярмарок Irpin Fest 4.5.0 у парку “Незнайка”, що об’єднав ветеранську спільноту, бізнес і волонтерів. А змагання серед ветеранів “Сильні України”, проведене на центральній площі Ірпеня, зібрало учасників з усієї країни та стало символом незламності духу.
Такі події доводять, що громадські простори — це не лише місця відпочинку, а й простори єднання та сенсу. Вони нагадують, заради чого українці борються, і виховують у кожному відчуття причетності до спільної справи».
Бар’єри прогресу та виклики міжгромадської співпраці
Попри очевидний поступ, міста-сателіти Києва розвиваються нерівномірно. На шляху до створення цілісного зеленого й транспортного каркасу стоять об’єктивні бар’єри — передусім війна, що змінила пріоритети й ресурси. Відновлення житла та базової інфраструктури сьогодні переважає довгострокові урбаністичні ініціативи. До цього додаються бюрократичні перепони, фрагментована структура землевласності й нестача співпраці між громадами, які, попри економічну взаємозалежність, досі розділені адміністративно та ментально.
Велопарковка в ЖК «Молодість», Ірпінь. Фото: Юрій Ферендович
Саме в такому контексті, зазначає Роман Шелевей, будь-які масштабні ідеї поки що лишаються завданням на перспективу: «Люди мають повернутися у свої домівки — і лише потім уже можна буде говорити про великі урбаністичні проєкти. Ірпінь сьогодні — одне з найбільш фінансово спроможних міст Київщини, але, скажімо, Гостомель має значно скромніші можливості, до того ж там працює військова адміністрація, а не місцева влада, і тому інтерес до таких довгострокових ініціатив менший.
Крім політичної волі й фінансів, є ще один нюанс — форма власності земель, через які могла б проходити паркова мережа. Частина територій належить державі, і будь-яка ініціатива в таких межах стикається з бюрократією. Держава мислить приблизно так: ось стоїть собі ліс, наприклад, урочище Потоки, десятиліттями в одному й тому самому стані. Він не покращується й не погіршується — просто є. Але варто з’явитися ініціативі щось упорядкувати, створити там пішохідні чи веломаршрути, одразу виникає підозра, що “хтось хоче щось приховати або привласнити”. Замість того, щоб розібратися в суті — що це не про забудову, а про розвиток територій для людей, для прогулянок, для відпочинку — процес зупиняється.
Щоб подібні ініціативи справді реалізовувались, однодумці мають бути не лише на рівні міських рад і голів громад, а й в обласній адміністрації та уряді. Тільки тоді з’явиться шанс створити цілісну, живу зелену систему навколо Ірпеня».
Юрій Лозовенко: «Гальмує процеси брак співпраці між громадами. Коли ми робили аналіз цієї агломерації, побачили: між ними — ніби невидимий паркан. Вони розділені адміністративно й ментально, не хочуть кооперуватися. Але економічно вони давно взаємозалежні. Є об’єкти соціальної інфраструктури, які обслуговують одразу кілька громад: лікарні, школи, транспортні вузли. Тому співпраця неминуча. Без неї не буде успіху.
Тож основні умови такі: перше — партнерство між громадами; друге — розуміння необхідності інтеграції й розвитку локальних центрів тяжіння. У кожному місті мають бути свої вузли з базовими послугами, але між ними — найкоротші та найзручніші зв’язки: не тільки автомобільні, а й громадські, велосипедні, пішохідні. Ми навіть досліджували конкретні кейси. Наприклад, район “Синергія” в Ірпені та промзона біля колишнього склозаводу в Бучі. Відстань між ними — всього кілометр, але через відсутність прямого переходу люди мусять їхати чотири кілометри в об’їзд. Ніхто не ходить пішки, хоча можна було б зробити зелений коридор уздовж річки, прокласти кілька пішохідних мостів, які з’єднали б ці райони. Те саме стосується Гостомеля та Горенки: зараз між ними фактично єдиний зв’язок — це траса М07. І це, звісно, проблема».
«Комфорт громади починається з публічних просторів» — один із основних принципів розвитку від Urban Reform. Зображення надане Urban Reform
Олександра Нарижна: «Ірпінь розвивається дуже швидко — темп будівництва, повернення мешканців і появи нових ініціатив надзвичайно високий. Саме тому сьогодні критично важливо чути всіх учасників процесу: місцеву владу, девелоперів, фахівців і самих мешканців.
Наш підхід полягає в переході від протиставлення до спільного створення. Ми не шукаємо конфронтації, а будуємо простір діалогу, щоб знайти баланс між розвитком і збереженням того, заради чого люди колись обрали Ірпінь: природи, людяності, спокою, відчуття дому.
Ми переконані, що майбутнє міста залежить від спільних цінностей, які мають бути враховані в кожному рішенні, — від планування кварталу до проєктування лавки. Саме через цю взаємодію поступово народжується нова урбан-етика регіону — місто як простір спільної відповідальності, турботи й довіри».
Концепція «Велосипедне коло Київщини» передбачає створення кільцевого маршруту, що з’єднає Ірпінь, Бучу, Гостомель, Вишгород, Київ та інші громади Київської області. Джерело зображення: imr.gov.ua
Нова урбан-етика Київської субурбії викристалізовується не з ідеальних планів, а з реальних викликів, де війна, бюрократія й роз’єднаність стають імпульсом для діалогу. Парки, що оживають подіями, площі, які стають серцем спільності, й мобільність, що стирає кордони, — все це елементи живої системи, де місто вчить не споживати, а плекати. Ймовірно, майбутнє залежить від спільних цінностей: коли влада, девелопери й мешканці переходять від конфронтації до співтворення, тоді місто або містечко перетворюється на простір довіри, де кожен крок до побудови зеленого каркасу стає кроком до людянішого світу.
