Біскайське містечко Герніка, знищене 26 квітня 1937 р. бомбардуванням, яке спільно здійснили німецький легіон «Кондор» та італійська легіонерська авіація, стало символом стратегії «тотальної війни» XX століття. Протягом десятиліть історики та військові експерти шукали логіку в цих діях.
Чому удари нанесли не по заводах, де вироблялося озброєння (всі три військові заводи вціліли, як і стратегічний міст), а по житлових і торгових районах міста? У чому полягав сенс терору проти мирного населення?
За однією з версій, командир атаки, майбутній фельдмаршал Люфтваффе Вольфрам фон Ріхтгофен, вважав, що саме через Герніку франкісти повинні йти на штурм Більбао, і в такий спосіб зачищав їм дорогу. Але, можливо, жодної логіки й не варто шукати (подібно до того, як вона відсутня в бомбардуванні житлових багатоповерхівок Бородянки під Києвом у березні 2022 року).
У 1937 році, у холодній на той момент війні з Великою Британією, німці під приводом підтримки Франко використовували терор як політичну зброю та демонстрацію майбутніх бомбардувань під час Другої світової. Дико усвідомлювати, що через 85 років українці стали жертвами тієї самої стратегії з боку росії.
Старий іспанський будинок з фресками на фасаді, сфотографований у 1922 році та зруйнований під час атаки у 1937
85% будівель у Герніці були зруйновані або зазнали критичних ушкоджень
Будинки на дерев’яних каркасах вигоряли дотла. В результаті атаки 85% будівель були повністю зруйновані, решта зазнала серйозних пошкоджень
Центр Герніки-Лумо після атаки з повітря
До нальоту «експериментальної ескадрильї» легіону «Кондор», Герніка-Лумо була традиційним провінційним іспанським містом. Заснована в XIV столітті, вона була спланована як низка паралельних вулиць, що перетинаються під прямим кутом іншою поперечною вулицею, із церквами, розташованими на протилежних кінцях міської зони.
У муніципалітеті проживало трохи більше ніж 5 тисяч людей, і все їхнє життя століттями було суворо регламентоване: робота, церква, ринок. Понеділок був ринковим днем, коли до міста з околиць з’їжджалися селяни. Саме тому німці обрали для нальоту понеділок: вони заздалегідь намагалися максимізувати кількість жертв.
Загалом за три години на Герніку скинули 30 тисяч бомб, зокрема запальних, що спровокувало масштабну пожежу, яка тривала ще кілька днів. Будинки на дерев’яних каркасах вигорали вщент. У результаті атаки 85% будівель були повністю зруйновані, решта зазнала серйозних ушкоджень. Згідно зі звітами, зібраними перед початком реконструкції, уцілів лише 1% міських споруд — кілька будівель у самому центрі та кілька, зокрема військові заводи, — на околиці.
Кількість людських жертв виявилася великою, але не співвідносною з масштабами руйнувань. У маленькому містечку з населенням близько 5 тисяч людей усі були знайомі один з одним. І, перерахувавши живих, влада дійшла висновку, що загинуло менше 3% населення, за офіційними даними, внесеними до міського літопису, — 126 осіб.
Утім, франкісти, які вже за кілька днів увійшли до міста (точніше, до того, що від нього залишилося), зробили все, щоб знищити свідчення злочину. Тому кількість загиблих у Герніці є предметом дискусії. Уряд Еускаді наполягає, що жертв було понад 1,5 тисячі. Дослідники одностайні в одному: кількість у будь-якому разі несумірна з обсягом руйнувань.
Що за диво врятувало населення? Насамперед дії міської влади. Повітряний наліт на Герніку був не першим в історії цієї кровопролитної громадянської війни. Роком раніше в липні за наказом повстанського командування два літаки Breguet XIX скинули бомби на біскайське місто Очандіано, внаслідок чого загинуло 84 особи, а більше сотні було поранено.
Зробивши висновки, міський архітектор Герніки Кастор Уріарте та запрошений із Мадрида інженер Мануель Кабаньєс спроєктували та збудували серію міських сховищ. Це були три громадські підземні бункери з литого бетону, з’єднані галереями, і ще три — під великими фабриками. Багаті городяни також побудували бункери під своїми віллами.
Бункер військової фабрики Talleres de Guernica, де ховалися кілька сотен людей
Бункери з литого бетону та система оповіщення – цей найпростіший комплекс заходів і врятував більшість населення Герніки
Жителі Герніки вийшли з укриттів на вулиці свого знищеного міста
Муніципальне управління оборони Герніки розробило елементарну, але ефективну сигнальну систему сповіщення населення про можливі напади. Чатовий на пагорбі, побачивши літаки, передавав помахами червоних прапорців сигнал вартовому на церковній дзвіниці, і той починав бити на сполох. Цей найпростіший комплекс заходів і врятував більшість населення Герніки.
Реконструкція «спустошених земель»
Завдяки військовому кореспонденту Джорджу Стіру, репортаж якого «Трагедія Герніки» опублікували вже через день після нальоту британські й американські газети, про варварське бомбардування дізнався весь світ.
Режим Франко намагався зняти із себе відповідальність. Спочатку франкісти звинуватили республіканців. У газеті Azul опублікували спростування, що вороги нахабно брешуть, «приписуючи цей злочин героїчній і благородній авіації нашої Національної армії в той час, коли національна авіація не літала через туман».
Потім, усвідомивши, що така версія є абсолютно фантастичною, у Франко заявили, що операція «Рюген» була винятковою ініціативою німців. Але це також не реабілітувало франкістів в очах світової громадськості. Втім, не всі європейці були готові прийняти такі жахливі факти. Полотно Пабло Пікассо, що стало серцем Іспанського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі, за словами архітектора Корбюзьє, «побачило спини відвідувачів».
Ідеалістичні буржуа вважали картину «Герніка» пропагандою і не бажали визнавати, що їхнє покоління допустило подібне варварство. Проте світовий резонанс був приголомшливим, і саме тому питання відновлення Герніки стало принциповим для Каудильйо (вождя) Франко.
Карта із зображенням зруйнованих та пошкоджених будівель у Герніці
Все, що залишилося від заможних будинків на одній із вулиць Герніки
Після перемоги Франко сформував Головне управління спустошених регіонів і репарацій (SNRDR), роль якого полягала у відновленні знищених міст. Ревізія руйнувань у Герніці виявила, що місто доведеться будувати з нуля. Вцілілі будівлі можна було перерахувати на пальцях. Це будинок старого суду (де сьогодні розташований Музей миру), готична церква Святої Марії, бароковий палац Алегрія, будинок Зборів.
Дивом уціліло історичне Дерево Герніки — дуб, навколо якого збиралися лорди Біскайї (сьогодні на його місці висаджене молоде дерево, а старий стовбур музеєфікували, помістивши під купол із колонадою). На той момент місто нагадувало безлюдні руїни, городяни мігрували до сусідніх сіл або взагалі залишили регіон. Проте було вирішено розпочати будівництво міста, розрахованого на проживання 12 тисяч людей.
Проєкт реконструкції Герніки розробили архітектори Гонсало де Карденас та Луїс Гана. Треба заначити, що в плануванні міста та в архітектурі не допускалося жодного прояву сучасного лібералізму чи функціоналізму. Каудильйо особисто курував усі плани й ескізи, вимагаючи, щоб нові будівлі уособлювали повернення до історизму та ілюстрували «новий імперський стиль».
Планування ґрунтувалося на суворому зонуванні. Ядро міста складалося з головної вулиці та майдану з адміністративними будівлями. Навколо розташовувалася житлова забудова за принципом «найдорожчі будівлі ближче до центру». На околицях було сформовано промислову та сільськогосподарську зони.
Щоб розпочати будівництво, потрібно було спочатку вивезти понад 60 тисяч тон уламків. Територію очистили лише наприкінці 1941 року. Спершу планувалося, що відновлення міста відбуватиметься за рахунок приватного капіталу. Уряд пообіцяв видавати кредити під 3% річних на 30 років зі звільненням від податків. Але це не надто стимулювало регіон із повністю виснаженими ресурсами. Тому будівництво здійснювалося переважно силами військовополонених і ув’язнених.
Архітектура центру Герніки – складний мікс із уцілілих середньовічних стін і споруд 50-х – 60-х років ХХ століття
Мікс фасадів у стилі іспанського неокласицизму з функціональним плануванням отримав назву «стиль спустошених регіонів»
Будинок Зборів Герніки – будівля у неокласичному стилі, створена архітектором Антоніо де Ечеверріа, вціліла під час бомбардування
Стилі іспанського відродження та неокласики, яким намагалися слідувати архітектори, вимагали використання дорогих матеріалів: тесаного каменю, мармуру та високоякісного металу. Забезпечити безперебійне постачання в розпал Другої світової війни було неможливо. Тому процес відновлення затягувався.
Незважаючи на свої ретроградні естетичні вподобання, Франциско Франко був адептом нових, удосконалених санітарних норм. Тому його архітектори, проєктуючи житлові будинки, дотримувалися прогресивних принципів, які багато в чому перегукуються із принципами Баухаусу.
Житло проєктувалося як блоки із 3–4-поверхових будівель, об’єднаних прибудинковою територією. Усі приміщення в квартирах мали вікна як джерело вентиляції та інсоляції. Квартири будувалися з окремою ванною та декількома спальнями. Вітальня — прохідна кімната — часто поєднувалася з кухнею.
Цей мікс фасадів в іспанському неокласицизмі із функціональним плануванням отримав власну назву — «стиль спустошених регіонів».
Керамічне панно – репродукція знаменитої картини Пікассо, змонтоване на вцілілій стіні у Герніці
Інсталяція художника Ліама Гілліка на фасаді культурного центру Астра – у будівлі колишньої військової фабрики
Сучасне планування
Сьогодні міські планувальники Герніки зайняті тим самим, чим і їхні колеги в інших європейських містах із повоєнною забудовою: вони виправляють помилки. Насамперед це відмова від зонування на користь змішаної моделі, розширення культурного кластера та освоєння постпромислових зон.
Генеральний план Герніки-Лумо затвердили у 2016 році. Його мета — «переосмислити історичну забудову й символіку та створити більш доброзичливу і стійку модель для всіх мешканців». Щорічно близько 10% міського бюджету інвестується в покращення якості міського середовища.
Більшість проєктів, що фінансує місто, мають яскраво виражений соціальний характер: вони спрямовані на підвищення доступності вулиць і розвиток міського транспорту. Для затвердження комерційних девелоперських проєктів потрібно, щоб у них обов’язково був присутній соціальний складник.
Повсякденне сучасне життя на вулицях Герніки-Лумо
Більшість проєктів, що фінансує місто, мають яскраво виражений соціальний характер. Це підвищення доступності вулиць, розвиток міського транспорту
Герніка-Лумо порівняно із сусіднім Більбао не може похвалитися архітектурними пам’ятками, але має репутацію “міста, зручного для простого життя”
Павільйони військової фабрики Talleres de Guernica, спроєктовані на початку XX століття архітектором Рікардо Бастідою, сьогодні перетворені на культурний центр Astra. Один із фасадів прикрашає інсталяція художника Ліама Гілліка.
Цей показовий антивоєнний жест, як і керамічна репродукція знаменитого полотна Пабло Пікассо на одній зі стін, що дивом уціліли в центрі міста, покликані показати жителям і туристам, що в цивілізованому світі немає місця військовим злочинам і стратегіям тотальної війни. Але сьогодні ми з гіркотою констатуємо, що повторення трагедії можливе в будь-якому, навіть найблагополучнішому куточку планети.
Джерело зображення на головній: Reintearte.com
