Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

/ Архітектура /

Багато хто знає, що під час Другої світової війни центральна вулиця Києва була зруйнована. В інтернеті регулярно публікуються фотографії довоєнного Хрещатика, який практично неможливо впізнати сьогодні. Минуло багато часу, і кияни вже не тільки не пам’ятають, який вигляд головна столична артерія мала до війни, але й не знають нічого про те, як відбувалося її відновлення. Важливо зрозуміти, що ансамбль сучасного Хрещатика не склався сам собою, а став результатом напруженої роботи з метою створити найкращу вулицю міста.

Текст: Семен Широчин

До створення сучасного проспекту з озелененням і променадом старий Хрещатик був значно вужчий: його подвійна ширина (якщо брати відстань між червоними лініями) становила всього 32 метри. Вулиця поступалася бульвару Шевченка, її можна було порівняти з Володимирською, Червоноармійською та Саксаганського. Крім того, забудова довоєнного Хрещатика була надзвичайно щільною, що характерно для кварталів кінця XIX — початку ХХ століть.

Цьому сприяла й висока ціна на землю, і високий попит на нерухомість у центрі міста: в окремих довоєнних кварталах, що збереглися, щільність забудови досягала 60–70%. Із такими показниками в будинках не тільки виникають проблеми з вентиляцією й освітленням приміщень, що є несприятливим із погляду санітарії, але й значно зростає небезпека поширення пожеж. Деякі архітектори прямо стверджують: загибель довоєнного Хрещатика від пожежі є прямим наслідком щільності його забудови.

Трамваї на Хрещатику. Ліворуч — Майдан. 1927 р.

Обличчя старого Хрещатика постійно змінювалося: земельні ділянки купувалися та продавалися, нові власники зносили старі споруди, щоб збудувати нові, більші та вищі.

Економічний бум — це ще й бум будівництва. І головна вулиця Києва 1870-х років зовсім не схожа на Хрещатик 1890-х, а ще більше відрізняється від Хрещатика початку ХХ сторіччя.

Але ситуація змінюється з початком Першої світової. Відносна стабільність обличчя Хрещатика до кінця 1920-х років — наслідки кризи, коли на нове будівництво в радянської влади просто не було коштів. Із початком 1930-х розгортається спорудження нових об’єктів і редизайн старих: зведені будівлі поштамту, ЦУМу та державних закладів, перебудовані Гранд-отель і радіотеатр, розпочате будівництво житлового будинку за проєктом архітектора Каракіса за довоєнною адресою Хрещатик, 29.

 

Війна

Київ був зданий німцям без бою. Перші значні руйнування сталися через декілька днів після приходу ворога: за радіосигналом почали вибухати зайняті німецькою адміністрацією будинки на Хрещатику та прилеглих вулицях. Безпосередньо було підірвано 16 споруд, але вибухи стали причиною пожеж, гасіння яких було неможливим через непрацюючий водопровід. Ситуацію погіршувала щільна забудова. Після пожежі німці підірвали частину будівель, що згоріли, щоб убезпечити себе від аварійного обвалу.

Наступна хвиля руйнувань накрила Київ у 1943 році: пройшли вуличні бої, а німці, які відступали, підпалювали за собою місто (була знищена вся лівобережна забудова, враховуючи старі дерев’яні церкви).

Згідно з підрахунками 1944 року, під час війни Київ утратив 39,2 % житлового фонду. Загальна кількість зруйнованих і пошкоджених будівель у семи центральних кварталах склала 324 одиниці. Саме це число полюбляють неправильно інтерпретувати в публікаціях, стверджуючи, що це кількість будинків, які були безповоротно втрачені від вибухів.

Згідно з підрахунками 1944 року, під час війни Київ утратив 39,2% житлового фонду

Правда в тому, що сюди були враховані як повністю зруйновані будинки, від яких залишилися тільки купи цегли, так і непридатні для використання через пошкодження, але придатні до відбудови споруди. Недарма головний архітектор Києва Власов стверджував, що «кожна коробка, яка може бути відновлена, має бути відновлена». У підсумку із цих 324 «безповоротних утрат» більше 200 будівель були відновлені та досі прикрашають столицю України.

Однак не всі втрати — наслідки вибухів і бойових дій. У 1944 році було прийняте рішення про розширення Хрещатика для післявоєнної реконструкції. Під знесення потрапило близько 30 пошкоджених, але цілком придатних до відновлення будівель. Здебільшого це була найбільше постраждала перша лінія забудови непарного боку Хрещатика. Тому не слід дивуватися, якщо на фотографіях 1944 року є будинки, які «офіційно» вважаються втраченими в 1941.

Київ, жовтень 1941 р. Один із перших вибухів на Хрещатику

Будинок Гінзбурга

Незважаючи на те, що довоєнний Хрещатик являв собою хаотично забудовану вулицю, серед утраченого дійсно були унікальні творіння архітектури. Одним із них був «хмарочос Гінзбурга» — найвищий житловий будинок довоєнного Києва (8–12 поверхів), зведений у 1910–1912 роках за проєктом архітекторів Мінкуса та Троупянського. І хоча заради справедливості варто згадати, що офіційно будівля була розташована за адресою Інститутська, 14–18, її силует став невідємною частиною Хрещатика.

Київ, жовтень 1941 р. На задньому плані — зруйнований будинок Гінзбурга

Будинок Гінзбурга підірвали 24 вересня 1941 року, однак вибух знищив дім не повністю. Фрагмент, що залишився цілим, розібрали вже в післявоєнний час для зведення на його місці сучасного готелю «Україна».

Будинок Гінзбурга, 1910–1914 рр. Архітектори Мінкус і Троупянський

 

Міська Дума

Іншою відомою й не менш цікавою спорудою була міська Дума, зведена на сучасному Майдані (з парного боку Хрещатика) в 1876 році архітектором Шіле. Від самого початку двоповерхову будівлю було надбудовано в 1900 році. У радянські часи в ній був розташований міськвиконком КП(б)У. У 1940 році навіть планувалася ще одна надбудова споруди до висоти чотирьох поверхів.

Рішення про розширення Хрещатика для післявоєнної реконструкції було прийняте в 1944 році

Під час війни Дума постраждала від пожеж, однак стіни вціліли, що залишало можливість реконструкції. Проте плани зі створення нового Хрещатика передбачали тут відкритий простір, тому будівлю Думи — чи не єдину з парного боку вулиці, — незважаючи на можливість відновлення, розібрали.

Міська Дума, 1876–1900 рр. Архітектор Шіле

 

Будинок оборони

Неможливо не згадати Будинок оборони, який знаходився на сучасній Європейській площі на місці готелю «Дніпро». Із самого початку побудований наприкінці ХIX століття як будинок Слов’янського, він являв собою приклад «пряничного» псевдоруського стилю й був задуманий для розташування найбільшого в Європі концертного залу на 5000 осіб.

Будинок оборони. Архітектор Линецький. Фото 1938 року

У 1936 році архітектор Лінецький перебудував будівлю, змінивши її стилістичний вигляд на користь постконструктивізму. До самої війни тут функціонував Будинок оборони, що виконував агітаційні функції для популяризації армії.

У війну будинок вистояв, у 1941 році його обійшли вибухи та пожежі. Під час вуличних боїв 1943-го будівля постраждала від вогню. При цьому ще у фотохроніці 1944 року на її фасаді можна побачити деревяні вхідні двері, що вціліли! І в такому стані будинок знесли в 1944–1945 роках.

 

Конкурс

Руйнування Хрещатика відкрили перед містобудівниками унікальну можливість — запроєктувати центральну вулицю у вигляді узгодженого грандіозного ансамблю. До цього подібні проєкти були реалізовані виключно на незабудованих міських просторах. Новий Хрещатик до того ж мав і важливе політичне значення: ця вулиця мала повною мірою продемонструвати сталінську архітектурну ідею.

Панорама згорілого центру Києва. Жовтень 1941 року

У 1944 році був оголошений конкурс на відновлення Хрещатика, який тривав три роки. Участь у ньому брали найкращі архітектори Союзу, які запропонували близько двадцяти проєктів, що передбачали віадук через вулицю, багаторівневі розв’язки з тунелями, башти-кампаніли, «античні» пантеони, помпезні театри та барочні міські ради.

Безпосередньо було підірвано 16 споруд, але вибухи спричинили пожежі. Ситуацію погіршувала щільна забудова

У підсумку були визначені лауреати, роздані премії, але жодну з розробок не запустили в реалізацію. Справа в тому, що конкурс розглядався як механізм пошуку ідей. Але найкращі з них були застосовані: це й використання рельєфу в ансамблі вулиці, і створення урочистих сходів, і розташування будинків на непарному боці з відступами від червоної лінії, і перекриття вулиці Лютеранської.

Девіз «Перемога». Відкрита частина конкурсу. 3-я премія. 1944 р.

Конкурсний проєкт. 1-й тур. Архітектор Власов. 1944 р.

Конкурсний проєкт. Архітектор Тацій. 1944 р.

 

Пантеон

Важливим, але маловідомим аспектом є наявність у конкурсних проєктах меморіального складника. Слід зауважити, що конкурсні роботи створювали в 1944 році, ще до Перемоги. Частіше за все меморіали героїв війни оформлювалися у вигляді Пантеону. Такі споруди є в проєктах Власова, Гельфрейха, Тація, Орехова, Касьянова та Пушкарьова, Чечуліна, у проєкті «Золота Зірка» (Граужис, Степанов та інші), «Перемога» (Новіков та інші), «Кантата» (Жога й інші).

«Золота Зірка». Пантеон. 1944 р.

Архітектурно меморіал частіше за все інтерпретували як ротонду з колонадою, хоча серед проєктів є й інші його форми. У проєкті Заболотного є «Дім вітчизняної війни», у проєктах Ткачова й Алабяна — пірамідальна арка, у бригади Левінсона в проєкті «Київ» — обеліск.

 

Кампаніла

Іншою цікавою нереалізованою ідеєю, що була в конкурсних роботах, є кампаніла. У проєктах передбачалося декілька місць, де кампаніла виступає домінантою. Наприклад, планувалося її розташування на площах і поряд із міською радою (за аналогією з ратушними баштами).

Кампаніла є в роботах Гельфрейха (Бесарабська площа), Заболотного (уздовж будинку Профспілки), Алабяна (на розі Городецького та Хрещатика), Ткачова (на місці сучасного готелю «Україна»), у проєкті «Золота Зірка» (на місці сучасного Поштамту).

Кампаніла. Гольц. 1944 р.

У другому турі конкурсу (1946 рік) кампаніла присутня як у Тація (Бесарабська площа), так і у Власова (на розі Городецького та Хрещатика). Частіше за все автори передбачали для кампаніли функцію годинникової башти. Виняток — архітектор Гольц, який мав намір розташувати в ній музей і оглядовий майданчик.

 

Віадук

Однією із задач конкурсу було збільшення пропускної здатності вулиць у центрі Києва. Були запропоновані ідеї тунелів і дворівневих естакад. Однак візуально найяскравішою була ідея організації віадука через Хрещатик. Він мав зв’язати між собою Липки та, вливаючись у вулицю Ірининську й Верхнє місто, розвантажувати таким чином центральну вулицю.

Віадук. Конкурсний проєкт. Архітектор Власов.1946 р.

Багато архітекторів бачили у віадуці візуальне «розрізання» Хрещатика й сумнівну корисність в аспекті транспортних потоків

Віадук. Конкурсний проєкт. Архітектор Власов.1946 р.

У першому турі конкурсу ця думка з’являється в проєктах «Кантата» та «За Батьківщину». Багато архітекторів вбачали у віадуці візуальне «розрізання» Хрещатика та сумнівну корисність в аспекті транспортних потоків. Але ця ідея припала до смаку Хрущову, тому спливала в подальшому проєктуванні аж до 1947 року. Особливо детально віадук був пропрацьований у проєктах другого туру — у Тація та Власова. У 1947 році голосуванням архітектурної ради від його будівництва відмовляються.

 

Післявоєнна забудова

Конкурс дозволив відібрати не тільки ідеї, але й архітекторів. Під керівництвом архітектора Власова у другій половині 1940-х років розгорнулися масштабні роботи з подальшого проєктування Хрещатика. Настільки відповідальна й об’ємна праця, на його думку, не могла бути довірена комусь одному, тому над різними будівлями працювали різні групи архітекторів. Реальна забудова нового сталінського Хрещатика почалася в 1949 й тривала до 1960 року.

Готель «Україна». Побудований за проєктом авторського колективу архітекторів Добровольського, Мілецького, Приймака, Созанського, Косенка. 1954–1961 рр.

Новий Хрещатик став одним із відомих образів Києва та його візитівкою поряд із будинками та давніми храмами й будівлями початку ХХ сторіччя. Головна вулиця столиці являє собою не тільки єдиний ансамбль і приклад урочистого післявоєнного стилю, але й грамотно продуманий простір.

У рамках реконструкції був реалізований запланований ще на початку ХХ століття вихід Пасажа на Хрещатик, відбитий в арках будинку на протилежному боці. Продуманий висотний акцент навпроти вулиці Хмельницького, оформлення початку вулиці Прорізної, виділене віяло вулиць у торці Майдану.

Яскравим прикладом боротьби з надмірностями в архітектурі є спотворений готель на Майдані, з якого була «зрізана» башта зі шпилем і всі декорації

На новому Хрещатику нарешті зявилися вільні простори, які нині, на жаль, частково спотворені та втрачені: сквер навпроти Прорізної, де пізніше був зведений павільйон метро, і простори перед готелем на Майдані, нині «прикрашені» скляною «дамбою» торгового центру.

Боротьба з надмірностями в архітектурі, що була розпочата Хрущовим наприкінці 1955 року, не дозволила до кінця реалізувати задум. Найяскравішим прикладом цього є спотворений готель на Майдані, з якого була «зрізана» башта зі шпилем і всі декорації.

Хрещатик. 1970-ті роки

Окрім цього, були спрощені проєкти будівель Укркоопспілки, готелю на Європейській площі (який спочатку теж мала увінчати башта), не було пропрацьоване оформлення Бесарабської площі, тому бульвар Шевченка починається двома невиразними будівлями (бульвар Шевченка, 2 та Велика Васильківська, 2).

 

Хрещатик, 13–17

Незважаючи на недовершеність низки проєктів, на Хрещатику встигли реалізувати велику кількість прекрасних будівель. Першою з них став будинок на Хрещатику 13/2, творіння архітекторів Власова, Добровольського та Приймака. Тут можна відзначити цілу низку прийомів, характерних для «сталінського ампіру».

Читайте також: Війна та мир Леббеуса Вудса

Колористичне рішення будівлі відрізняє урочисте поєднання кольорів: червоного, жовтого та світлого бежевого, практично тілесного. Фасад споруди прикрашає керамічна плитка — на той час ще експериментальний, але міцно закріплений на початку 1950-х прийом. Цоколь архітектори закували в червоний граніт, покрівлю вкрили червоною черепицею.

Хрещатик, 13–17. Архітектори Власов, Добровольский і Приймак

В архітектурі карнизів і фронтонів можна помітити вплив українського бароко, яке в кінці 1940-х років повертається в моду. Аналогічно дому номер 13 оформлений Пасаж і другий корпус проєкту — Хрещатик, 17. Арка Пасажу пишно декорована кольоровою керамічною плиткою, а до 1998 року її фланкували скульптури.

 

Хрещатик, 25

Одна з найбільш відомих будівель сталінського Хрещатика — «Будинок із зіркою», під номером 25, побудований у 1954 році за проєктом архітекторів Добровольского, Малиновського, Приймака, Созанського й інших. Маючи 13 поверхів, цей будинок деякий час був найвищим у Києві.

«Будинок із зіркою». Хрещатик, 25. Архітектори Добровольский, Малиновський і Приймак

Окрім виразної архітектури, характерного для сталінських висоток ступінчастого силуету, декоративної керамічної плитки й башти зі шпилем, будівля вирізняється розміщенням на схилі в глибині від червоної лінії забудови. До будинку ведуть монументальні гранітні сходи, оформлені стильними ліхтарними стовпами.

 

Хрещатик, 11

Концертний зал консерваторії, розташований за адресою Хрещатик, 11, був побудований у 1956–1958 роках, автори проєкту — архітектори Каток, Красний, Ліберберг. Як відомо, до війни консерваторія знаходилась у Музичному провулку. Там був і концертний зал, зведений у 1936 році архітектором Каракісом.

Новий Хрещатик став концентрацією творчої думки найкращих архітекторів

У післявоєнний час передбачалося відновлення будівлі, у 1950 році Каракісу навіть було доручено займатися цим проєктом. Однак кошти на реновацію так і не виділили, і в цьому ж 1950 році консерваторію було вирішено розташувати в колишньому готелі Континенталь на вулиці Городецького.

Концертна зала Консерваторії. Хрещатик, 11. Архітектори Каток, Красний та Ліберберг

Впритул до колишнього готелю прибудовувався корпус концертної зали, що втілив багато характерних рис сталінської архітектури: окрім багатьох класичних елементів, тут прослідковується принцип синтезу мистецтв, єдності архітектури, скульптури та живопису. На стелі у фоє реалізоване панно із зображенням хмарного неба й альтанки, що поросла листям, а стеля концертної зали прикрашена масивною люстрою, яка оточена рельєфними зображеннями різних театрів Радянського Союзу, серед яких опери Єревана, Києва, Одеси, Ташкента, Великий театр у Москві та Маріїнський театр у Петербурзі.

Довоєнна будівля концертної зали була в 1959 році реконструйована в якості Будинку архітектора, який діє досі.

Друга світова стала поштовхом до серйозних змін у зовнішньому вигляді головної вулиці Києва. Руйнування позбавили нас низки цікавих будівель, що запам’ятовуються, але в той самий час відкрили нові можливості — вулиця стала більш просторою, а також стилістично та концептуально ціліснішою.

Відновлений Хрещатик став концентрацією творчої думки кращих архітекторів, тут застосовувалися найбільш передові ідеї, найновіші матеріали, у його створенні брали участь найсильніші розуми епохи. Він мав стати кращою вулицею Києва, і багато задумів вдалося реалізувати. На жаль, деякі з перелічених ідей були спотворені: монументальні арки забудовані магазинами, зникло скульптурне оздоблення. Тим не менше, усі ці недоліки не здатні позбавити Хрещатик тієї урочистості, яку він здобув у процесі післявоєнного відновлення.

 

Текст: Семен Широчин

/Опубліковано в #00 томі Pragmatika, березень 2018/