«Небажана спадщина»: чи можливо позбутись чужої ідеології, не втративши ідентичності

Анастасія Боженко, кандидатка історичних наук, старша викладачка Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова та співзасновниця онлайн проєкту «Industrial Kharkiv» відзначила, що в той час як в англомовній або польській історіографії архітектура вже вписана в рамки «незручної спадщини», то в Україні спостерігаються лише поодинокі такі приклади. За її словами, це заважає продовжувати цю дискусію у науковому полі.

Архітекторка-реставраторка, докторантка Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова, співзасновниця «ArtOborona» Олеся Чаговець своєю чергою додала, що, на жаль, радянські часи були важким періодом для архітекторів. «Ми знаємо про, скажімо так, проблеми, які існували в цей період, і є думка, що нічого нового нічого цікавого ця архітектура нам не принесла. Але це не так. Ми бачимо регіональні особливості саме української архітектури, бачимо, що український архітектор намагався якось впроваджувати елементи української традиційної культури в ті часи», – зазначила вона. 

Чаговець навела приклад, що місцева громада Харкова свого часу навіть підтримала знесення будівлі Харківської обласної державної адміністрації, яка суттєво пошкодженна через влучання російської ракети. «Громада підтримувала це рішення (знести будівлю, – прим.ред.) тільки тому, що вони визначили це як сталінський ампір, небажана архітектура. І в цьому велика проблема, що більша частина громадськості не розуміє важливість українських архітекторів того періоду. Люди не відчувають, що це архітектура наша, вона наша, українська», – наголосила архітекторка.

Чаговець розповіла про ще один приклад – будівля школи №134 в Харкові, яка так само як і Харківська ОДА суттєво зруйнована через дії окупантів. В будівлі відбувались бої між нашими військовими і росіянами, і стіни школи постраждали настільки сильно, що її простіше знести і побудувати щось нове.

Але через такий підхід ми знову можемо втратити важливу архітектуру, адже школа зведена майже 100 років тому за проєктом німецького архітектора, ім’я якого лишилось невідомим. В рамках архітектурного конкурсу Re:Create Ukraine були представлені  проєкти переосмислення цієї архітектури, але за словами Чаговець, таке «переосмислення» важко назвати вдалим. 

Херсон

До дискусії долучився старший науковий співробітник відділу історії Херсонського обласного краєзнавчого музею, історик архітектури Північного причорномор’я, член Українського комітету ICOMOS, член Національної Спілки Архітекторів України, Сергій Дяченко. Доповідаючи про ситуацію довкола Херсона, він зазначив, що історично Південь України дуже складний. «Після повномасштабного вторгнення росії з’явилося бажання позбавитись всього, що тільки може нагадувати росію. Але на момент виникнення нашого міста він належав до держави «кримське ханство». Зараз ця територія входить до складу України і нас іноді дивує, що ця держава і її культурна спадщина майже ніколи не згадується», – зазначив Дяченко. 

Втім, говорячи про сьогодення, науковець згадав, що росіяни під час окупації вивезли з Херсона три пам’ятники: Потьомкіну, Ушакову та Суворову.

“Пам’ятник Суворова був подарований Херсону 100 років тому і є твором мистецтва відомого скульптора Рукавішнікова, який і створив добре відомий образ цієї постаті. Хоча наші люди і раділи, що ці пам’ятники були вивезені до росії, їх мають повернути Україні, бо це власність міста Херсон. Інша річ, що їм не місце у публічному просторі. Вони мають зберігатись у музеї», – зазначив Дяченко. 

Він також навів приклад однієї з історичних будівель в Херсоні, яку за радянських часів почали називати «будинком Суворова», хоча до того, цей 150-річний будинок був простим військовим готелем, а в народі – «будинок Гаріка». Можна створити нову легенду для цього будинку і залишити його такою самою цікавою пам’яткою. 

За словами Дяченка, нині через брак містобудівної та архітектурної культури, багато об’єктів, які колись були збудовані в неокласичному стилі, в місті спотворюються. Водночас, за його словами, в Херсоні залишилось багато об’єктів з військовою тематикою, їм взагалі не місце в публічному просторі міста. Були пам’ятники Дзержинському, Орджонікідзе і Леніну – їх знесли. 

Досвід Польщі

Історикиня архітектури та співробітниця Відділу розвитку колекцій Музею Варшави Єва Перлінська-Коб’єржинська своєю чергою поділилась досвідом Варшави, яка так само 30 років тому розпочала процес демонтажу пам’ятників, пов’язаних з комуністичним режимом, з різних публічних просторів.

Перший приклад пов’язаний з подіями 1989 року, коли були перші вибори до парламенту незалежної Польщі. Тоді демонтували пам’ятник, розташований в центрі Варшави, на честь соціалістичного діяча Феліксу Дзержинському. Демонтаж тривав два дні, його здійснювала дирекція міських доріг. «Це було символом закінчення комунізму, тоді відірвалася голова від нього, він розпався на шматочки і то було теж символічно», – розповіла Єва Перлінська-Коб’єржинська. 

Другий приклад – пам’ятник, який зник з міського простору в 2011 року, за 22 роки після завершення комуністичного режиму в Польщі, присвячений польсько-радянському збройному братерству. Він розташовувався на розі вулиць, біля вокзалів і ніби символічно з’єднував росію і Польщу.

«У 2012 році влада міста вже після демонтажу проводила референдум серед місцевого населення, чи варто повертати пам’ятник. Понад 1000 мешканців взяли участь в опитуванні і 82% виступили за те, аби або залишити пам’ятник, або трішки посунути його. Втім, ані того, ані іншого не сталося і пам’ятник не стали повертати”, – розповіла польська історикиня. 

Зрештою, в 2016-2017 році підхід до таких пам’ятників змінився. В 2016 році був ухвалений закон про заборону пропаганди комунізму і це було фактично першим політичним рішенням, яке врегульовувало політику пам’яті. В 2017 році доповнення до цього закону стосувалося і пам’ятників і, згідно із законом, вони мали бути усунені з міського простору до 31 березня 2018 року. Тоді в Польщі залишилось близько 300 пам’ятників, що підпадали під дію закону.

«Один з них – пам’ятник подяки радянській армії, що стояв у Варшаві. Його встановили в пам’ять полеглих солдатів, які загинули під час визволення Варшави від німецької окупації. Власне, пам’ятник розташований на місці поховання конкретних загиблих людей, але коли його демонтовували поховання перенесли до мавзолею радянської армії. Процес демонтажу цього пам’ятника широко обговорювався, особливо проти виступало російське консульство, яке вважало наявність пам’ятника важливим для російсько-польських стосунків», – розповіла Перлінська-Коб’єржинська.

“Водночас цей пам’ятник був авторства відомого польського скульптора і тут є ще одне важливе дискусійне питання: чи правильно демонтувати пам’ятники, чи варто їх лишати, аби висвітлювати історію, як вона є”, – додала вона. 

Те саме питання стоїть і перед Україною. Так, Федір Стоянов, начальник управління по роботі з ЮНЕСКО та охорони культурної спадщини Одеської міської ради зазначає, що воно особливо актуальне для Одеси, адже в місті є безліч пам’яток монументального мистецтва, які згідно із чинним законодавством, мають бути демонтовані.

«Закон про деколонізацію не ставить на перше місце художню цінність, а той чи інший об’єкт утворює або систематизує той простір, який є навколо нього. І зараз ми стоїмо перед таким вибором, що повинні ухвалити рішення по усуненню з громадського простору, керуючись не художньою цінністю і архітектурною привабливістю, а саме якимись критеріями, які прописані в Законі. Наприклад, особа, якій присвячена пам’ятка монументального мистецтва, чи перебувала вона на керівних посадах в органах влади під час російської імперії. Для Одеси це актуально, бо якщо у нас пропустити через критерії, які прописані в законі, то ми маємо усунути з простору багато пам’яток. І дуже складно організувати в суспільстві дискусію, яка б могла об’єктитвно оцінити ту чи іншу постать і захистити її від закону про деколонізацію. І презумпції невинності тут не існує», – зазначив він.

Дискусія ще триватиме. Про виклики, пов’язані із становищем «небажаної» спадщини та збереженням пам’яток, можна долучитись ще раз 8 грудня. Деталі події доступні за посиланням.

 

Фото на головній: The Village Україна

Читайте також:

Кордони памʼяті: хто допомагає рятувати українську культурну спадщину

Вади та досконалість: архітектурна спадщина під ковпаком упереджень