Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на об’єкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Усю інформацію можна зберігати й надалі формувати власну палітру.
Спеціальний компактний пристрій Color Sensor від Sadolin, який сканує колір будь-якої поверхні. Зображення: Sadolin
Маленька філія великого світу
«Потрібна велика самовпевненість, аби взяла хіть описувати міста. Міста мають безліч облич, силу примх, тисячу напрямків, розмаїття цілей, страшні таємниці, кумедні секрети. Міста багато приховують і багато відкривають, кожне з них — то цілісність, кожне — багатогранність, кожному відпущено часу більше, ніж журналістові, аніж людині, аніж групі, аніж нації», — писав австрійський письменник українського єврейського походження Йозеф Рот у триптиху «Мандрівка Галичиною». Однак ми сподіваємося, нашої впевненості та дослідницької вдачі вистачить на опис того, що ми називаємо атмосферою міста. Образ Львова різноманітний і багатошаровий, недарма в різних джерелах його іменують містом-перехрестям, містом — строкатою плямою. У Львові сплелися польська, австрійська, німецька, вірменська, єврейська культури та безапеляційно українське національне самоусвідомлення. У цьому місті можна скуштувати соковитої галицької гефільте фіш, випити традиційної запашної кави (або чогось міцнішого), побути сам на сам зі своїм Богом в одному з понад ста храмів міста і навіть відправитися в подорож у часі. Кожен тут може знайти щось цікаве для себе.
Юліан Чаплінський – архітектор та урбаніст
Архітектор та урбаніст Юліан Чаплінський розповідає, про що його Львів: «Львів — це люди, це шари спільноти, орбіти різних верств населення: це освітяни, медики, волонтери, митці, музиканти, художники тощо. Я люблю Львів за перетин цих орбіт, тому що на їх перетині дуже часто ти почуваєш себе щасливим. Я переконаний, що в інших містах, звісно, також є свої орбіти. Але такої кількості неординарних спільнот я, чесно кажучи, не зустрічав ніде».
Площа Ринок — центральний майдан у Львові, історичне серце сучасного міста. Фото: Unsplash
Щоб зрозуміти та відчути Львів, пан Юліан пропонує власний маршрут знайомства, і починається він із Головного залізничного вокзалу та Двірцевої площі. Це місце — не лише перше, що бачить подорожувальник, зійшовши з перону, але й місце, що виконує функцію важливого транспортного вузла міста. Далі йдемо вулицею Чернівецькою до наступної точки — костелу Ельжбети. Костел збудований на честь австрійської імператриці, виділяється на міському тлі шпилястими вежами, витонченими пінаклями та готичними вікнами — розетами. А далі треба повернути на вулицю Степана Бандери та пройтися нею, акцентуючи увагу на Органному залі, кампусі Політехніки, спуститися вулицею Коперника та побачити палац Потоцьких, «Оссолінеум» і так, опинившись біля пам’ятника Міцкевичу, вийти на берег Полтви. Так-так, у Львові є річка, але вона була замурована в каналізацію майже сто років тому. Полтва протікала сучасними проспектами Шевченка, Свободи та Чорновола і була доволі широкою водоймою, де в спекотний день львів’яни могли купатися і плавати на човнах. Зараз про неї іноді нагадує лише запах від скиду стічних вод.
Підземна річка Полтва, яку через часті паводки та інші проблеми в кінці XIX ст. було вирішено сховати під землю. Фото: відкриті джерела
Образ Львова різноманітний і багатошаровий, недарма в різних джерелах його іменують містом-перехрестям, містом — строкатою плямою
Таким чином ми дізнаємося про іншу сторону Львова — про його підземелля. У місті є ціла мережа підземель зі своїми історіями. У більшості випадків це складські приміщення та колишній перший поверх будівель, який унаслідок зміни рельєфу пішов під землю. Є атракційні підземелля, як-от кавові шахти, що успішно підтримують туристичну привабливість міста. А є ті, що зберігають багатовікову історію регіону в підземеллях під Домініканським монастирем або в розгалужених системах єзуїтських підземель. Повертаючись до маршруту, через вулицю Театральну ми занурюємося у всім відому площу Ринок і насолоджуємося інтеракцією з містом.
Розкішний палац збудували на замовлення намісника Галичини графа Альфреда Потоцького 1889 року. Зараз у Палаці Потоцьких розташовано Музей європейського мистецтва. Фото: Yanny Mishchuk / Unsplash
Тут Юліан Чаплінський пропонує відійти від туристичної площі Ринок та познайомитися з районами, де живуть справжні львів’яни: «І вони не менш унікальні та захопливі, — продовжує архітектор, — зокрема це Франківський район. Здебільшого навколо кампусу Політехніки, вулиць Єфремова та Коновальця — ці місця переповнені романтичною архітектурою, архітектурою міжвоєнного періоду, функціоналізму, різними неоготиками, романськими, неороманськими стилями, ар-деко тощо. І, звісно, Личаківський район, який є серцем міста». Юліан Чаплінський ділиться, що найдорожчою його серцю є невеличка площа перед Органним залом, колишнім римо-католицьким костелом, оскільки в цій точці між вулицями Дорошенка та Бандери нанизується дуже багато осей. «Поруч музичне училище, де вчився мій брат. Мої альма-матер — моя школа і мій університет. І якось я любив там зупинятися й дивитися на вулиці. На початок вулиці Вербицького, Чупринки, Бандери — це унікальне перехрестя. І ці всі осі сходяться на цьому костелі. Я дуже люблю на нього дивитися, проїжджати поруч із ним. І оце місце, напевно, найбільш таке сокровенне для мене», — говорить він.
Львівський органний зал у будівлі римо-католицького костелу Святої Марії Магдалини, який збудували в перші десятиліття XVII століття для монахів домініканців. Фото: Lviv.Travel
Керівник студії дизайну та архітектури О. M. SHUMELDA Оксана Шумелда бачить Львів через його основний складник: «Для мене Львів — це насамперед люди: люди, які будували це місто, творили в ньому в минулому, які живуть у ньому зараз, мої друзі й рідні, ну і, звичайно, вузькі вулички, старовинні будівлі, архітектурні деталі, мистецькі події та фестивалі, міська атмосфера, традиційна кава в затишних кафе та розмаїття культурних подій — усе це робить Львів місцем, де креативні ідеї оживають і знаходять утілення. Часом ставлю собі запитання, чи була б я щаслива, якби народилась не у Львові, чи була б змушена тоді шукати своє місце?».
Оксана Шумелда – керівник студії дизайну та архітектури О. M. SHUMELDA
Справжній дух міста пані Оксана відчуває в місцях, про які не можна дізнатися з туристичних довідників. Це більш інтимна сторона міста, яка може відкритися тільки тим, хто прагне відчути його енергетику. Йдеться про «львівські закапелки», куди архітекторка любить водити своїх друзів з інших міст. Одне таке місце розташоване у внутрішньому дворику будівлі на вулиці Князя Романа, 6.
Реконструкцію та відновлення цього внутрішнього дворика провела студія O. M. Shumelda для проєкту Муніципального простору “Радіо Гараж”
Андрій Лінік – художник і керівник ЛКП «Львівське радіо»
Художник і керівник ЛКП «Львівське радіо» Андрій Лінік дав такий опис місту: «Люди роблять Львів особливим, складним, сповненим важкого минулого й сьогодення, надій на майбутнє, неймовірних історій і подій, він є складеним також і з цікавих та потворних будинків, емоцій, історій, які виникають при взаємодії з ним. Це також річка, похована під землею, зниклий замок, гетто, містичні детективи, пам’ять різних спільнот. Думаючи про це, мені видається наскрізною не просто потреба, а вимога свободи і свобод».
Танго вимірами Львова
Архітектура Львова змінювалася століттями разом із її призначенням і кольоровою гамою. Тут залишилось дещо від готичного міста, яке майже згоріло після Великої пожежі 1527 року. Зокрема, у храмі Св. Миколая збереглися фрагменти стін і первісні мури з білого вапняку, також мури деяких міських кам’яниць на площі Ринок і готична зала в палаці Корнякта. Однак основне тло Львова вимальовується в архітектурі ошатних ренесансних кам’яниць, багатих на оздоблення барокових соборів та в симетричній архітектурі класицизму. Це тло не одноманітне, а багате на різні природні відтінки, які під впливом часу вигоряють.
Домініканський собор, тепер греко-католицька церква Святої Євхаристії (площа Музейна, 1) – велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням. Фото: Lviv.Travel
«Часом ставлю собі запитання, чи була б я щаслива, якби народилась не у Львові, чи була б змушена тоді шукати своє місце?» — Оксана Шумелда
«Для мене колір Львова — це, звісно, сепія. Його можна відмивати або аквареллю в сепійних кольорах, або навіть чаєм. Ми, коли вчилися на архітектурному факультеті, експериментували з відмивкою чорним чаєм у техніці акварелі, і мені здається, що це дуже про Львів. Насправді місто про декілька фактур і кольорів. Середмістя — це вапняк, який чорніє, і це Успенська церква, Чорна кам’яниця й відшліфовані, відмиті реставровані будинки на площі Ринок, і, звісно, фасад Гарнізонного храму Петра і Павла. Але Львів терпить експерименти з кольором. У міжвоєнний період соціалісти дуже любили нетрадиційні кольори, навіть малювали в рожевий колір свої будинки. Воно не прижилося. А теперішня архітектура взагалі має такий вигляд, наче будівельники намагаються застосувати весь колірний потенціал того чи іншого виробника. Мені не зовсім це імпонує, тому я за чай», — говорить Юліан Чаплінський.
Успенська церква — чинна мурована церква у Львові, збудована в 1591–1629 роках за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса та Амвросія Прихильного. Фото: Lviv.Travel
Львову відмінно личить норовливий червоний колір, у якому наразі виконані майже з десяток кам’яниць: це аптека «Під патронатом угорської корони» на вулиці Соборній із унікальними автентичними інтер’єрами XVIII століття, це Камʼяниця з афоризмами та Бернатовичівська кам’яниця на площі Ринок, це Кам’яниця дармухівська на Катедральній площі, Економічний факультет Львівського університету тощо. Крім того, автентичні дахи Львова були червоно-цегельного кольору, який, на жаль, зникає після реставрацій і заміни черепиці на дешеву оцинковку.
Відреставрована пам’ятка архітектури національного значення XVII–XVIII ст. «Камʼяниця Гепнерівська». Фото: Savytskyy design
«Для мене колір Львова — це, звісно, сепія», — Юліан Чаплінський
Де-не-де можна побачити зелені куполи храмів. Здебільшого ці конструкції вкривали мідною бляхою, яка із часом набувала приємного, майже бірюзового кольору. Це добре видно на куполах Успенської церкви або на вежі костелу Святого Антонія.
Оксана Шумелда відчуває колір рідного міста не стільки поглядом, скільки внутрішньо: «Щоб його побачити, потрібно жити в цьому місті. Це мокро-сірий відтінок, неоднотонний, із різними нашаруваннями, розмитий. Не в розумінні сірості та суму, бетону та смогу, а навпаки, як вишуканість, елегантність, зрілість і готовність до змін і розвитку». Всю цю вишуканість можна розгледіти, піднявши очі догори — на фасади. Наприклад, купол будинку колишньої Галицької ощадної каси прикрашає статуя авторства Леонарда Марконі, що символізує економічне процвітання та добробут Галичини. Композиція із центральною жіночою фігурою з факелом у руці дійсно розкішна та вимагає до себе більшої уваги. Або ж зверніть увагу на рельєф на фасаді будинку № 3 по вулиці Коперника. Це робота Тадеуша Блотницького з ніжною назвою «Піклування». Насправді таких елементів дуже багато в старовинній частині міста. Вони становлять цілий окремий символічний світ екзотичних і міфічних тварин, рослин, орнаментів, оголених німф та озброєних лицарів. Цей світ з’явився завдяки естетиці львівської сецесії.
Рельєф «Піклування» авторства Тадеуша Блотницького на фасаді будинку страхової компанії на вулиці Коперника, 3 (1909). Фото: Тетяна Кабакова
Андрій Лінік описує цю межу очевидного та прихованого світів Львова так: «Воно виразно дрифтує поміж реальним та уявним. Якщо б таке місто реально й існувало, то це б могло бути місто-як-змінна-сума з постійно змішуваного часу, просторів, емоцій і спогадів. Місто, в якому, не рухаючись, я можу подорожувати, досвідчувати його час та час у ньому; взаємодіяти з памʼяттями й досвідами».
Статуя «Ощадність», встановлена на приміщенні Галицької ощадної каси, збудованому у 1891 році. Автором львівської скульптурної групи є Леонард Марконі. Фото: Тетяна Кабакова
Поруч із романтикою ар-деко та сецесії існував функціоналізм. Модерністські споруди Львова мали особливі види тиньків та рустування, яких не зустріти на подібних будинках інших європейських міст. У популярному напрямі зводили заклади освіти, будинки громадського дозвілля, офісні споруди, спортивну інфраструктуру та сакральні споруди. Це будинок Шпрехера, тепер Будинок профспілок, гімназія Св. Урсули — тепер СЗШ № 28, Академія міжнародної торгівлі, театр для єврейської громади (тепер ТЮГ), костел Марії Остробрамської та багато інших.
Будинок на проспекті Шевченка, 7 у стилі функціоналізму. Фото: М. Ляхович
Нові ролі
Львів як сучасне місто проходить через безліч метаморфоз у контексті війни. Зокрема, місто почало виконувати нову роль гуманітарного центру. За останніми даними, тут поселилися понад 150 тисяч внутрішньо переміщених осіб, а за весь період повномасштабного вторгнення через Львів пройшло близько 5 млн переселенців. «Львів, очевидно, має відмінну ситуацію від тих українських міст, які знаходяться під окупацією, на лінії фронту або ж поряд. Тут я є дуже суб’єктивним. Більшість мешканців чітко усвідомлює, якими надлюдськими зусиллями і страшною ціною лінія фронту проходить не тут. Невідомість не лише майбутнього, але й сьогоднішньої години та дня має високу агентність і спроможність впливати на мислення й утримання видимості “нормального” повсякдення. Сильне розщеплення поміж тілесною та ментальною присутністю, виною за безпеку й переживаннями, потребою підтримки близьких і невідомих людей, які боронять країну, формують кожен день. Місто перелаштовується через більш чітке розуміння викликів майбутнього, потребу зберегти спільноти та намагання розвиватись, максимально використовуючи такий надміру дорогий час. На наступний рік ми готуємо кілька великих програм: про акустичні досвіди війни; міжінституційну програму зі штучного інтелекту; програму співпраці в напрямку терапії та співдії з реабілітаційним центром і залученням ветеранів та їхніх сімей», — зазначає Андрій Лінік.
2022 рік, березень. Мільйони людей намагаються виїхати з України, прибувши спочатку до вокзалу Львова. Фото: Руслан Литвин
Місто прийняло також багато поранених пацієнтів, через що виникла потреба в універсальній медичній установі. Так Перше територіальне медичне об’єднання Львова ініціювало проєкт реабілітаційного центру «Незламні», в якому українці матимуть змогу проходити реабілітацію та реінтеграцію в межах рідної країни. Крім того, на Львівщині відреставрують палац Скшинських-Чорторийських XVIII століття та відкриють там обласний центр соціальної реабілітації дітей.
Новий корпус реабілітаційного центру «Незламні» у Львові. Візуалізація: Львівська міська рада
Сьогоднішній Львів — це місце глибоких змін, каталізатором яких стала війна
На запитання «Як ви відчуваєте місто під час війни?» Оксана Шумелда відповіла словами львівського історика та публіциста Ярослава Грицака: «Війна викликала всі риси Львова, і позитивні, і негативні. Але позитивні риси переважають і роблять місто таким, яке треба любити. Місто має великий потенціал робити чужих людей своїми, Львів усіх “перемеле”». Ще одна важлива роль, яку виконує Львів, полягає у створенні культурного простору, який зберігатиме та просуватиме українське мистецтво. Ми вже писали в одному з матеріалів про те, як львівський Музей «Територія Терору» прийняв у себе Луганський обласний краєзнавчий музей. Незабаром під патронатом UNESCO за підтримки AECID у Львові реалізують проєкт «Львівський культурний хаб», який буде організовувати навчання для музейників, бібліотекарів, працівників архівів і митців, надавати підтримку креативним індустріям, організовувати літературні заходи. Йдеться частково про перший і другий поверхи приміщень ЛКП «Львівське радіо». Пані Оксана саме працює над реалізацією цього проєкту.
«Львівський культурний хаб» під патронатом UNESCO за підтримки AECID (іспанської урядової організації). Фото: студія архітектури та дизайну O. M. SHUMELDA
«Також у нас є концепція осучаснення Співочого поля в Музеї народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького. Цей концепт-проєкт ми розробили дещо раніше (зараз разом із SBM Studio на початковій стадії робочої документації) і чекаємо, коли проєкт зможе втілитись у життя. Співоче поле — це унікальний простір, що надважливий не лише для музею, але й для всього міста. Наше бачення цього простору не руйнує наявне середовище, а лише частково доповнює його», — додає Оксана Шумелда.
Концепція осучаснення Cпівочого поля в музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького. Візуалізація: студія архітектури та дизайну O. M. SHUMELDA
Ще над одним мистецьким простором працює й Андрій Лінік: «Це будинок на площі Ринок, 42. Це місце, в якому дуже дивно змішаний час; тут мистецька спільнота Львова відстояла створення муніципального міждисциплінарного мистецького простору, над реалізацією якого я і працюю з колегами. Цей простір, його ймовірний інституційний вимір і майбутнє ми обговорювали минулого листопада з близьким другом, мислителем з особливою чутливістю — Євгеном Гулевичем. 31 грудня 2022 року Євген загинув у боях за Бахмут. Це місце стало одним із найдорожчих мені у Львові. Місце, де є готичні портали, які написами польською на них розповідають про те, що тут був сховок євреїв 80 років тому, ренесансні балки, приховані за радянськими декоруваннями, та сучасні спогади й уявлення. Це місце, яке має стати інституцією». На думку Андрія, сьогоднішній Львів — це місце глибоких змін, каталізатором яких стала війна. І ми не можемо із цим не погодитись.
