PRAGMATIKA.MEDIA в колаборації з Ukrainian Design and Innovation Week 18–19 жовтня організувала Design & Architecture Summit, який охопив не лише теми архітектури та дизайну, а й розвитку міського середовища. Про те, як працювати з індустріальним спадком українських міст у контексті війни, у своїй доповіді розповів український урбаніст і засновник Restart Agency Олександр Шевченко. Головним спікером у межах цієї проблематики стала архітекторка нью-йоркської студії Practice for Architecture and Urbanism (PAU) Ручіка Моді — вона показала, які працюють сучасні підходи до повторного використання спадщини на прикладі проєкту реновації цукрового заводу Domino Sugar у Брукліні. Читайте в матеріалі головні тези спікерів.
Думай про контекст: чому реновація неможлива без прив’язки до сьогодення
Під поняттям «міський ландшафт» ми маємо на увазі не природні пейзажі, а міське середовище з усіма його позитивними й негативними процесами — джентрифікацією, стрімкою розбудовою, нагромадженням архітектурних шарів, знищенням історичних та індустріальних пам’яток. Війна і як наслідок динамічна внутрішня міграція тільки прискорюють трансформації міського простору, збільшуючи кількість викликів перед архітекторами та муніципалітетами. У нашому випадку (в українському контексті) неможливо розглядати роботу з міським ландшафтом окремо від викликів повномасштабної війни.
Урбаніст, засновник Restart Agency Олександр Шевченко
Ця думка стала головною тезою доповіді Олександра Шевченка — українського урбаніста та фахівця з просторового розвитку, який намагався дослідити, як контекст війни впливає на еволюцію міського простору. У 2022 році Шевченко заснував агенцію Restart Agency, яка зосереджена на роботі з громадами, що постраждали внаслідок війни. Команда Олександра переконана, що відновлювати українські міста потрібно вже зараз, не очікуючи завершення воєнних дій, адже значно важливіше зберегти громади, а не умовне архітектурне середовище: так ми згуртовуємо людей та запобігаємо ще більшій міграції населення. Restart Agency розробила проєкти відновлення для Вознесенська (Миколаївська область) та Мелітополя (Запорізька область), переосмислюючи в цих програмах, зокрема, й індустріальний складник.
Команда Restart Agency. Агенція переконана, що відновлювати українські міста потрібно вже зараз, не очікуючи завершення воєнних дій. Джерело фото: Restart Agency
У своїй доповіді Шевченко пригадує хронологію промислових революцій і рефлексує щодо історичних передумов, які призвели до локалізації масштабних промислових виробництв у містах Європи. «З якого дива у нас великі фабрики та заводи з’являлись у центрі міста? Тому що так працювала економіка Європи дві сотні років тому, до першої промислової революції: міста були центрами виробництва й акумулювали всі потужності там, де це було зручно. Сировина прибувала в порт, із нею працювали тут і вже, не треба було нікуди їхати. Тож коли ми говоримо про reuse, слід повернутися на два кроки назад і пригадати, яким же був “use”», — каже Шевченко.
Олександр Шевченко: «Як можна, переосмислюючи якийсь об’єкт під час війни, надати йому додатковий вимір? Бахнути замість нього висотку? Це неправильна відповідь, бо кількість викликів перед нашими містами та громадами сьогодні збільшилась у рази»
На межі першої та другої промислової революції, коли з’явилась автоматизація виробництва, фабрики з міських центрів почали мігрувати в місця з дешевшою робочою силою. Зрештою третя та четверта промислові революції остаточно релокували виробництва в Європі за межі міста, започаткувавши таким чином індустріальні парки. Тож, трансформуючи індустріальну спадщину, ми, по-перше, повинні розуміти контекст, в якому вона функціонувала, та як вона впливала на громаду.
Металургійний завод «Азовсталь» у Маріуполі під обстрілами у квітні 2022 року. Джерело фото: портал Армія-Inform
По-друге, нагадує Олександр, сьогодні ми не можемо говорити про reuse промислового спадку поза контекстом війни (як це можуть робити архітектори за кордоном). «Жодне покращення в місті чи громаді неможливо розглядати з відривом від повномасштабної війни та її впливу на нас», — каже Шевченко й наголошує: перш ніж працювати з архітектурним чи функціональним аспектом реновації, ми маємо думати про те, як адаптувати спадщину під сучасні виклики.
«Як можна, переосмислюючи якийсь об’єкт під час війни, надати йому додатковий вимір? Бахнути замість нього висотку? Це неправильна відповідь, бо кількість викликів перед нашими містами та громадами сьогодні збільшилась у рази. Український контекст полягає в тому, щоб думати в багатьох різних векторах, дбаючи, зокрема, про безпекову інфраструктуру», — розповів Шевченко.
Олександр Шевченко: «Жодне покращення в місті чи громаді неможливо розглядати з відривом від повномасштабної війни»
Наприклад, він запропонував розглядати неактивні промислові будівлі як потенційні простори для багатофункціональних систем укриттів. На думку Шевченка, вони можуть стати альтернативою сховищам у підземних паркінгах. Але ми не можемо просто почати будувати укриття в першій-ліпшій занедбаній будівлі. Навіть у межах такого процесу потрібні партисипація й дослідження потреб мешканців. Треба з’ясувати, де люди проводять час у місті, чим займаються, який стосунок мають до тієї чи іншої будівлі: «Тобто без цієї інформації є мільйон способів спроєктувати простір не таким, як треба людям, що живуть у конкретному місті. Те ж саме зі спадщиною: мислячи виключно про точкові покращення однієї будівлі, ми виходимо за рамки контексту й не можемо осягнути всієї проблематики. Тому й рішення можуть бути не настільки глибокими й не настільки влучними».
Promprylad.Renovation — проєкт реновації старого заводу «Промприлад» в Івано-Франківську. Автори реновації зберегли радянське монументальне мистецтво на фасаді. Джерело фото: Promprylad.Renovation
Вдалими прикладами повторного використання індустріальної спадщини в Україні засновник Restart Agency називає Promprylad.Renovation — перетворення заводу «Промприлад» в Івано-Франківську на багатофункціональний технологічний та IT-кластер, а також Jam Factory Art Center — реновацію промислової пам’ятки XIX століття в сучасний артцентр. Розглядаючи повторне використання таких масштабних і складних об’єктів, як «Азовсталь» у Маріуполі, Олександр Шевченко вкотре акцентує на тому, що ми маємо думати про сенси, а не естетичний компонент. «Азовсталь» потрібно не лише відновити, а й надати заводу меморіальну функцію.
Меморіальне кладовище на березі моря біля басейнів технічної води заводу «Азовсталь». Візуалізація: урбаністична коаліція ro3kvit
«Безумовно, нью-йоркські кейси красиві, але мають бути так само кейси Шепетівки, Конотопа, Охтирки. Це міста, які сьогодні перебувають на фронтирі й мають значно менше населення, але є форпостом, який повинен продовжувати функціонувати. В цьому, на мою думку, й полягає більш правдивий discourse of reuse в Україні. Враховуючи наш контекст, ми можемо дати цьому поняттю значно більше, аніж дає класичний reuse сьогодні у світі», — резюмував Шевченко.
Як це роблять у Брукліні: реновація заводу Domino Sugar
Директорка та головна архітекторка студії Practice for Architecture and Urbanism Ручіка Моді доєдналась до саміту відеозв’язком із Нью-Йорка. Американська архітекторка індійського походження розповіла про найвідоміший та найрезонансніший проєкт студії PAU — реновацію бруклінського заводу Domino Sugar Refinery, який команда завершила 2023 року. Кейс одразу ж привернув увагу світового архітектурного ком’юніті, про нього писали всі провідні архітектурні редакції. Його особливість у тому, що архітектори зберегли історичний фасад заводу, помістивши всередину сучасний офіс-центр зі скляним дахом. Водночас рівень втручання в історичну будівлю був мінімальним, PAU дбайливо зберегла всю автентику 120-річного заводу, побудованого в романському стилі.
Реновація бруклінської індустріальної пам’ятки Domino Sugar Refinery від студії Practice for Architecture and Urbanism. Автор фото: © Max Touhey
«Фабрика Domino Sugar розташована в тій частині Брукліна, яка раніше була промисловою зоною, а сьогодні перетворюється на житловий район із громадськими просторами. Цей завод дуже сильно вплинув на розвиток міста, адже був одним із найбільших промислових підприємств Нью-Йорка. Його конструкція декілька разів змінювалась, завод на початку минулого століття пережив масштабну пожежу, та його відбудовували, і він продовжував функціонувати. Однак у XXI столітті все змінилось: у 2004 році завод закрили, тому що виробництво релокувалось до Бронксу, і близько 10 років промислова будівля стояла порожньою», — розповідає Ручіка Моді.
Директорка та архітекторка Practice for Architecture and Urbanism Ручіка Моді
Після того, як завод закрили, місто продало ділянку місцевому девелоперу Ісааку Катану та комерційному підрозділу Комісії зі збереження історичних пам’яток. Через 3 роки місто визнало будівлю фабрики пам’яткою міської архітектури, щоб запобігти її руйнуванню. Тому перед архітекторами стояло завдання зберегти будівлю цукроварні, водночас надавши їй нову функцію — офісно-ділову.
«Ми створили унікальний діалог між минулим і сучасністю. Нова автономна будівля дала нам змогу забезпечити належне природне освітлення й водночас дотриматися стандартної висоти поверхів для офісних просторів», — Ручіка Моді
Коли PAU почала працювати із цим об’єктом, то зіткнулась із дуже складною внутрішньою конструкцією — вона не була пристосована для громадської функції, адже фактично слугувала оболонкою для промислового устаткування. Іншою проблемою стали оригінальні віконні отвори — вони були занадто малими, щоб забезпечити належне освітлення для робочого місця. На цьому етапі команда вирішила дістати всю «внутрішню начинку» заводу і, за словами Ручіки, побудувати «корабель у пляшці, або радше пляшку всередині корабля» — цілковито нову 12-поверхову офісну будівлю зі скляним фасадом.
Вигляд на цукроварню Domino Sugar із Мангеттена. Фасад історичної фабрики був збережений і відреставрований. Фото надане PAU
«Таким чином, ми створили унікальний діалог між минулим і сучасністю. Нам вдалось дотриматися всіх вимог, які стосувались збереження історичного фасаду романської будівлі, а створення нової автономної будівлі всередині дало нам змогу забезпечити належне природне освітлення й водночас дотриматися стандартної висоти поверхів для офісних просторів. Зрештою ми створили унікальну збалансовану архітектуру, адже поєднання історичних фасадів та скляного купола зовні мають чудовий вигляд».
Ручіка Моді доєдналась до саміту відеозв’язком із Нью-Йорка
Наступне завдання, що стояло перед архітекторами, — обрати форму офісного центру, який розмістять усередині фасаду. Команда PAU розробила 72 моделі, що мали найрізноманітнішу конфігурацію — від кристалоподібних модулів до скляних «веж-близнюків». Зрештою архітектори зупинились на аркоподібному склепінні. Не лише тому, що воно забезпечувало певну гнучкість, але й тому, що резонувало з первинним зовнішнім виглядом заводу. Нова будівля отримала власний фундамент, крім того, вона ще й кріпиться до історичного фасаду за допомогою спеціальних конструкцій. Щоб з’ясувати, чи можна втручатись в історичний фасад, архітектори дослідили його за допомогою лазерного сканування:
Панорама Брукліна й Мангеттена та Domino Sugar Refinery після реставрації: архітектори зберегли фасад будівлі та помістили всередину скляний бізнес-центр. Автор фото: © Max Touhey
«Звісно, збереження історичного фасаду було одним з основних викликів. Перше, що ми зробили, — дослідили цегляну кладку. Ми вивчили товщину стін, монтаж. Було й лазерне сканування, яке показало, наскільки стійкою є конструкція. Це допомогло нам зрозуміти, який рівень втручань можливий, адже ми намагалися якомога менше взаємодіяти з історичними стінами. Дослідження показало, що цегла як зовні, так і всередині була достатньо міцна».
Поміж стінами історичної пам’ятки та сучасного офіс-центру висадили сезонні рослини. Автор фото: © Max Touhey
Нова конструкція дещо відокремлена від історичних стін заводу — цей простір використали для дотримання належної інсоляції, з одного боку, а з іншого — щоб облаштувати між двома стінами вертикальні сади із сезонних рослин. Це створює дивовижний ефект: перебуваючи в офісі, резиденти наче оточені фасадом із рослинності. «Це відповідає нашим переконанням про те, як міська архітектура допомагає підтримувати цінності культурного плюралізму й дотримуватися стійких принципів будівництва — щоб природа й людина існували в гармонії», — підкреслила Ручіка Моді.
