Чому дизайн-код?
На вулицях наших міст тривіальні незручності та візуальний хаос — не виняток, а скоріше буденність. Відповідальність за них лежить на місцевій владі та самих мешканцях. Чи існують дієві інструменти, щоб розкрити потенціал міста, зробити його безпечнішим, більш гарним і комфортним для життя? Так — і це дизайн-коди, так звані municipal design guidelines. Вони являють собою комплексний підхід до візуального впорядкування та роботи над естетикою зовнішнього вигляду міста. Звісно, не заради відчуття прекрасного. Мета дуже практична: зробити користування містом і його інфраструктурою більш доступним та зручним.
В Україні термін «дизайн-код» з’явився відносно недавно й поки ще є досить маловживаним як на рівні виконавців, так і користувачів. Проте в європейських країнах ці стандарти існують і використовуються вже декілька століть. Так, у Лондоні вперше дизайн-код був застосований під час відбудови міста після Великої пожежі 1666 року. Тоді цей кодекс правил був націлений на відновлення міської інфраструктури та встановлення стандартів безпеки й санітарії, зокрема в акті від 1667 року йдеться про необхідність розширити деякі дороги й території міста загалом. Для розвантаження основних вулиць були виділені спеціальні місця під ринки та для проведення публічних заходів, поміж наявними житловими будинками теж додатково розчистили простори. Дизайн-код тодішнього нового Лондона вперше класифікував і узгодив такі поняття, як типи будівель і вулиць, комплексно розглядаючи їхню взаємодію в міському просторі.
У Лондоні діють одні з найсуворіших у світі норм щодо розміщення рекламних конструкцій, завдяки чому зовнішній вигляд фасадів не захаращений візуальним «шумом». Фото: Jacob Smith
У столиці Сполученого Королівства й нині дотримуються регламентованих правил дизайн-коду, який тепер поширюється на освітлення громадських просторів, вивіски, озеленення, навігацію тощо. Тут діють одні з найсуворіших у світі норм щодо розміщення рекламних конструкцій, завдяки чому зовнішній вигляд фасадів не захаращений візуальним «шумом», а за недотримання правил стягуються чималі штрафи.
Поділяє думку щодо привабливості Лондона як одного з візуально комфортних міст і Максим Головко, архітектор та співзасновник офісу міських проєктів «Урбанина» і ГО «Агенти змін»:
«Як на мене, Лондон є одним із найестетичніших міст, оскільки має найдовшу традицію якісного міського дизайну, що впроваджується більше століття, і це місто настільки прискіпливо ставиться до власного вигляду, що навіть телефонні будки стали важливим елементом міського дизайну, впізнаваним в усьому світі. Навіть до дизайну громадського транспорту вони залучають найкращих фахівців, як-от під час редизайну знакових двоповерхових автобусів», — зазначає Максим Головко.
«Як на мене, Лондон є одним із найестетичніших міст, оскільки має найдовшу традицію якісного міського дизайну», — Максим Головко
Максим Головко, архітектор та співзасновник офісу міських проєктів «Урбанина» і ГО «Агенти змін»
Якщо йдеться про міста й райони, які вже існують, то нові дизайн-коди для них створюються на основі вже наявного візуального коду міського простору. Він поширюється практично на всю інфраструктуру, яка робить місто живим:
- території загального користування (парки, сквери, тротуари, зупинки громадського транспорту, місця для паркування);
- навігацію (елементи вуличної, дорожньо-транспортної та велосипедної інфраструктури);
- благоустрій (освітлення вулиць, зовнішню рекламу, інформаційні вивіски);
- тимчасові споруди;
- малі архітектурні форми;
- елементи озеленення.
У Берліні використовують до п’яти видів плитки, різна фактура якої чудово розмежовує простір, допомагає орієнтуватися людям із порушеннями зору. Фото: bicycledutch
Наприклад, у Берліні приділяють велику увагу можливостям навігації на рівні мощення, покриття та дорожнього полотна. Тут використовують до п’яти видів плитки, різна фактура якої чудово розмежовує простір, допомагає орієнтуватися людям із порушеннями зору. Для велосипедних шляхів використовується безшовна плитка, для пішохідних — дрібна гладка, а для розмежування зон — грубіша. Навколо дерев застосовують гравій, щоб не травмувати коріння.
У нідерландському місті Мідделбург розподіл на пішохідну та автомобільну зони здійснюється завдяки кольорам: сіра смуга в центрі та помаранчева по краях. Колір указує, де і для кого є шлях. Наприклад, пішоходові можна пройти вузьким житловим кварталом, скоротивши шлях, а от автомобілісти там проїхати не зможуть. Такий прийом є ефективним візуальним маркером, він добре регулює кількість автомобілів у житлових кварталах.
Дизайн-код є дієвим інструментом для підвищення рівня безпеки. В тих європейських містах, де досі є високий рівень злочинності, його допомагають корегувати правильне освітлення та адаптована під безпековий запит інфраструктура.
Наприклад, у деяких містах Німеччини вуличні лави розміщують не вздовж дороги, а під кутом до неї, завдяки чому з них відкривається ширша перспектива вулиці, і вона таким чином опиняється під наглядом. В Австрії підняття рівня проїзної частини біля зупинок і коректна мапа освітлення транспортних шляхів в рази зменшили кількість ДТП.
Понад 40% мешканців Копенгагена щодня дістаються до роботи велосипедами, загальна довжина міських велосипедних доріжок становить 350 км. Фото: Getty
Багато років поспіль одним із найбільш безпечних міст світу визнають Копенгаген. У 2023 році, за версією видання The Economist, він посів друге місце в рейтингу найкомфортніших для проживання міст, поступившись Відню. Для порівняння, столиця України від експертів отримала 165-те місце в рейтингу. На рівень безпеки міських просторів Копенгагена впливає зокрема і його статус велосипедної столиці світу. Понад 480 тис. осіб (40% мешканців) щодня дістаються до роботи велосипедами, загальна довжина міських велосипедних доріжок становить 350 км. Варто зауважити, що мережа міського та приміського транспорту також добре розвинена, це і швидкісні поїзди, і метро та автобуси. Тому місцеві жителі найчастіше віддають перевагу саме громадському транспорту або велосипеду, мінімізуючи користування автівками. Це добре позначається й на екологічних показниках.
У 2023 році, за версією видання The Economist, Копенгаген посів друге місце в рейтингу найкомфортніших для проживання міст, поступившись Відню
Одним із основних моментів, що вплинули на високу привабливість Копенгагена, є використання моделі колективного управління містом. У її основі лежить розумне муніципальне планування із залученням громади, яка бере участь в ухваленні рішень на всіх етапах процесу.
Площа Дам — центральна площа столиці Нідерландів Амстердама
В особистому рейтингу Максим Головко віддає Копенгагену, а також містам Лейпциг та Амстердам, пальму першості.
«Ці міста першими серед інших зрозуміли важливість комфорту та безпеки містян для власного розвитку. Тому вони вже десятиліттями впроваджують рішення, які роблять громадський простір безпечним і комфортним для тих, хто цього потребує найбільше: маломобільних, дітей та їхніх батьків, людей з інвалідністю. Розподіляють потоки пішоходів та автомобілістів, освітлюють вулиці, прибирають підземні переходи, активізують фасади з ресторанами та магазинами на перших поверхах будівель, відкривають нові парки та сквери, обмежують висотність забудови», — пояснює архітектор.
Українська практика
В Україні суспільний запит на появу дизайн-коду в містах уже сформований, але владний сектор цим питанням опікується лише частково. Певних зрушень вдалося досягти завдяки архітекторам і урбаністам, активістам, громадським організаціям.
Однією з таких є ГО «Агенти змін». Створена спільнотою дизайнерів, організація має на меті формування міського середовища та комунікації в ньому, засновуючи діяльність на повазі до людини, інклюзивності та відкритості простору.
Питання розвитку сучасного комфортного міста опрацьовує офіс міських проєктів «Урбанина». В їхньому доробку створення довідника з відбудови міст, дослідження міських просторів і кварталів, розроблення онлайн-мапи дерев центру Києва, створення символу доступності, який може замінити міжнародний знак із людиною в колісному кріслі, пропозиції з редизайну табличок для позначення пам’яток культурної спадщини тощо.
«Урбанина» розробила новий символ доступності, з яким перемогла в конкурсі від The International Union of Architects та Rehabilitation International. Фото: urbanyna.com
Максим Головко розповідає: «Якщо “Агенти змін” — це була більше історія про дизайн, то “Урбанина” націлена на реконструкцію громадського простору та зміну міст в архітектурному плані. Розвиток міста — це не розширення забудови чи будівництво більшої кількості доріг. Це насамперед коли задовольняються потреби громади».
Процес імплементації дизайн-кодів в українських містах рухається не так системно та швидко, як хотілося б. Побіжна вибірка за пошуковим запитом «дизайн-код українських міст» у мережі знайомить із деякими кейсами: «У Дніпрі розробили дизайн-код окремо розташованих рекламних конструкцій», «Для Черкас розробили новий дизайн-код вивісок», «У Хмельницькому затвердили дизайн-код вулиці». Їх поки не так багато, та вони є.
Але мало розробити, потрібно ще і впровадити.
Повертаючись до столиці, в Києві цю роль свого часу взяла на себе Українська асоціація візуальної індустрії, яка розробила дизайн-код для міста у вигляді порядку, пізніше затвердженого Київською міською радою. У 2017 році вона обмежила розміщення зовнішньої реклами, а в історичному центрі міста і зовсім її заборонила. Згідно з проєктом, за кілька років Київ позбувся 75% зовнішньої реклами в центральній частині.
У 2021 році до КМДА надійшла петиція щодо введення в столиці єдиного дизайн-коду, яка зібрала 338 підписів із 6000 потрібних. Це не дало змоги містянам комплексно підійти до вирішення питання, і боротьба продовжилася тими ж невеликими кроками.
За 2021 рік було демонтовано 25 тис. незаконних рекламних вивісок і конструкцій, що стало рекордом порівняно з попередніми роками, а сума штрафів зросла на 87% проти показників 2020 року. Тенденція зменшення кількості вивісок і рекламних носіїв триває й досі. Наприклад, за серпень 2023 року в Києві демонтували понад 1300 конструкцій.
За 2021 рік у Києві було демонтовано 25 тис. незаконних рекламних вивісок і конструкцій, що стало рекордом порівняно з попередніми роками
Капітальний ремонт на вулиці Івана Франка в Києві. Фото: КМДА
Щодо інших міст України, як уже було зазначено, покращення більш точкові, вони стали помітними протягом останніх кількох років.
В Одесі у 2015 році ініціатором розроблення дизайн-коду виступав Олександр Левицький, автор кількох інформаційно-дослідницьких міських проєктів, захисник культурної спадщини, засновник ГО «1000 дверей Одеси». Про діяльність громадської організації ми писали на сторінках Pragmatika.
У 2020 році службовці інспекції з благоустрою виконкому міськради Кривого Рогу проводили зустрічі з рекламними агентствами, виробниками реклами й навіть із головами ОСББ будинків. Тернопіль затвердив свої правила щодо реклами у 2022 році.
На думку Максима Головка, найкраще впроваджуються дизайн-коди у Львові та Дніпрі. За його словами, саме Львову вдалось впорядкувати рекламні вивіски, запровадити до вжитку єдину систему адресних табличок і пішохідної навігації, запустити процес відновлення фасадів старих будівель разом з оригінальними дверима та вікнами. У Дніпрі ж розробили єдиний візуальний стиль міста, котрий поступово розростається в систему маркування будівель і пішохідної навігації; у місті з’являються нові громадські простори, які в майбутньому зможуть задати нові стандарти оформлення.
Реставрація історичної брами на центральній вулиці Львова. До і після. Фото: Бюро спадщини
«Щоб відбудовувати за новими стандартами, їх для початку потрібно створити. Зараз ми продовжуємо розвивати наші міста за підходами та принципами, які були створені в минулому столітті. Тому маємо страшні наслідки: спальні мікрорайони, в яких нічого не відбувається, небезпечні транспортні магістралі, які неможливо перейти, висотки, якими неможливо користуватись без ліфта. Відсутня мережа безпечних громадських центрів та укриттів. Потрібно розробляти правила та рекомендації, що допоможуть нам створювати нові сталі міста, які будуть безпечними та комфортними. Саме для відновлення українських міст і сіл за новими підходами ми створили довідник з відбудови міст, в якому зібрали найкращі світові рішення та локалізували їх під наші норми», — розповідає Максим Головко.
Місто з нуля. Чи є дизайн-код для міст-«новачків»?
Якщо ситуація з уже існуючими містами та селами більш-менш зрозуміла, то що можна сказати про міста, які тільки починають свій шлях? Яких принципів створення естетичного міського простору варто дотримуватися, хто на них впливає? Ми поцікавилися думкою авторів українського проєкту Vlasne Misto.
Vlasne Misto — це автономне місто-кластер площею 450 га, розраховане на 32 тис. мешканців, яке створюється в передмісті Києва на території Дмитрівської громади. Ми розповідали про цей інноваційний проєкт у кількох матеріалах.
Ярослав Корніяченко, CEO Vlasne Misto
CEO Vlasne Misto Ярослав Корніяченко розповідає про те, що важливим завданням проєкту є створити майбутню громаду мешканців, які бажатимуть поліпшувати місто, ставитися до його ресурсів та інфраструктури з повагою і користуватися ними раціонально.
«Проєкт такого масштабу, як наш, не вводиться в експлуатацію одномоментно. Це процес, який займе щонайменше 16 років. Чи готові ми заявити, що хоч якесь місто у світі вже введене в експлуатацію і не зазнає змін надалі? Ні, місто живе доти, доки здатне сприймати зміни, якщо ні, то це музей. Архітектура змінюється зі зміною поколінь і технологічним розвитком, але основні принципи комфортності сучасних міст базуються на екології та людиноцентричності. Тому кожен мешканець нашого міста буде мати можливість впливати на його вигляд, навіть після завершення будівництва», — зазначає Ярослав Корніяченко.
«Цей принцип людиноцентризму є базисом і нашого дизайн-коду. Він безпосередньо вплинув на вибір освітлення, систем навігації, на характеристики безбар’єрності середовища, кількість міських зелених зон, які створюють єдину систему із зеленими дахами та фасадами, навколишньою природою. Після тривалих обговорень цих завдань із командою, проведення проєктних “вишукувань”, розрахунків як результат ми маємо варіант максимально раціонального урбан-стандарту із власним дизайн-кодом. Його за бажання можна адаптувати для інших локацій під час відбудови України — сильнішої, зі стійкою економікою, енергетичною і продуктовою безпекою її регіонів», — розповідає CEO Vlasne Misto.
«“Зашита” в проєкт філософія, яка вплинула на формування міського дизайн-коду, базується на збереженні основної цінності — часу», — Ярослав Корніяченко
За його словами, на дизайн-коди, обрані для Vlasne Misto, вплинуло також бажання зберегти велику цінність сучасного людського життя — час:
«Vlasne Misto — це місто коротких відстаней зі зрозумілою навігацією, безбар’єрне для всіх його мешканців. Його планування та інфраструктура дозволяють підтримувати гарні звички й ритуали: вставати зранку і йти пішки за свіжим хлібом та продуктами, вирощеними на місці; гуляти чи бігати в парку. Тут усе поряд, відповідно у людей залишатиметься більше якісного часу, який вони зможуть спрямувати в потрібне їм русло. Ми дамо мешканцям найдорожче — час», — продовжує Ярослав Корніяченко.
Один із житлових кварталів Vlasne Misto, що розташований поряд зі школою. Візуалізація надана пресслужбою Vlasne Misto
Розроблення напрямків економіки майбутнього міста, розрахунок економічних показників, визначення центру автономного кластера вплинули на те, як будуть раціоналізуватися майбутні операційні витрати на обслуговування території міста, його будівель, інженерних мереж тощо. Вторинно це відобразилося і на міському плануванні, архітектурі та виборі будівельних матеріалів, підходах до візуального впорядкування.
Над проєктом першого українського міста-кластера разом із командою компанії Vlasne Misto працювали архітектурна майстерня KUDIN architects, дизайн-студія YOD Group та бюро LAWA. Ярослав Корніяченко відзначає ефективність цієї колаборації.
«Досліджуючи напрацювання різних архітектурних бюро, я захопився роботою команди YOD Group. Цих спеціалістів досі вважаю експертами в комерційних об’єктах у напрямі hospitality. Вони також долучили до роботи над концепцією житлової архітектури спеціалістів KUDIN architects, які мають високий рівень експертизи в цьому напрямі.
У 2022 році до нашої команди доєдналася молода компанія LAWA, вони пропонують творчі, неординарні рішення», — зазначає Корніяченко.
Віктор Кудін, засновник і головний архітектор творчої архітектурної майстерні KUDIN architects
Віктор Кудін, засновник і головний архітектор творчої архітектурної майстерні KUDIN architects, брав безпосередню участь у створенні генплану та містопланувальних роботах для Vlasne Misto.
Він зазначає: «Vlasne Misto у своєму звичному розумінні не є ані агломерацією, ані містом-супутником. Інноваційність проєкту полягає саме в цілковитій автономності».
І це впливає на його образ.
«Наші маленькі містечка дуже рідко виглядають нетипово. Вони схожі між собою тим, що переважна їх більшість ніколи не мала самостійності. Міста завжди регулювалися державою, районом, областю тощо. І всі вони створювали свої дизайни та архітектуру під одну гребіночку, — розповідає архітектор. — Найкраще, що ми можемо зробити зараз, — це надати самостійність маленьким містам і селам, щоб вони отримали змогу розвиватися, мали свою невеличку економіку та дбали про власну спадщину».
«Самостійність формує несхожість. Самостійність людини дає їй несхожість на інших. Цю тезу можна перенести і на міста», — Віктор Кудін
Головний архітектор YOD Group Дмитро Дудченко розповідає: «Основна концепція проєкту Vlasne Misto — бути справжнім, без фейків. Використовувати натуральні матеріали (камінь, дерево, скло) та стриману архітектуру без зайвих декоративних елементів. Першочергово ми намагалися створити самодостатнє стале середовище, де буде максимально комфортно перебувати й насолоджуватись життям. Простір, який якісно “закриватиме” всі потреби людини. Для досягнення цього спиралися на актуальні урбаністичні і архітектурні прийоми, природні локальні матеріали».
Дмитро Дудченко, головний архітектор YOD Group
Усі об’єкти на території міста-кластера Vlasne Misto передбачають різні варіанти планування, але об’єднані ідеєю екологічного будівництва. Архітектори із самого початку слідували базовій ідеї природності. Для команди це стало і дебютом із погляду вибору містопланувальних рішень, і викликом з огляду на масштаби проєкту.
За словами Ярослава Корніяченка, ще на етапі розроблення детальних планів територій команда зробила основний фокус саме на локацію. Проєкт інтегрується в навколишню природу — поряд три озера та 750 га лісу. Територія міста-кластера, що будується, є повноцінною урбаністичною одиницею. Аби почати реалізацію проєкту, рішенням органів місцевого самоврядування межі селищ Дмитрівка та Мила розширили.
«Ми багато думаємо про те, як максимально зберегти наявні природні ресурси й відновити втрачене, імплементувати міське життя поруч із природою й не нашкодити їй. У планах — проєкти з енергоефективності та збереження наявної транспортної мережі, програми безвідходності життєдіяльності міста», — розповідає Ярослав Корніяченко.
Слідування власній «природній» філософії, на думку архітектора Віктора Кудіна, є однією з переваг проєкту Vlasne Misto й позитивно відбиватиметься на його образі та міській естетиці. «Особливість проєкту полягає в тому, що ми не гналися за інноваційними матеріалами, натомість застосовували переважно природні, з якими людство живе вже багато часу: камінь, дерево, метал. Де була можливість, використовували саме українську сировину. Ці матеріали вміють жити і старіти разом із людиною», — розповідає він.
Ринкова площа — центральна частина Vlasne Misto. Візуалізація надана пресслужбою Vlasne Misto
У містах з історією центральна частина виростає органічно, вона формується десятками й сотнями років. У європейських містах зазвичай це ратушна площа, ринок або великий собор. У випадку Vlasne Misto вигляд центру, його ролі, орієнтири треба було визначити.
Віктор Кудін пояснює, що архітектори та проєктувальники хотіли, щоб Vlasne Misto отримало свою історію, було здатним скласти власні міфи. На місці містечка раніше були великі сади. Їх своєрідною ітерацією стане висока вертикальна теплиця з оглядовим майданчиком на даху.
«Вона виконуватиме роль візуального акценту, стане своєрідним символом майбутнього міста», — говорить Віктор Кудін.
Поряд на центральній Ринковій площі містечка також будуть розташовані зелена зона для відпочинку та урбан-парк.
Більше про архітектурні та бізнес-особливості центральної частини кластера Vlasne Misto ми розповідали тут.
Естетично-практичні проблеми міст і шляхи їх вирішення
Ініціатива для створення, заміни та загалом використання дизайн-кодів у містах може народжуватися на різних рівнях, іти від активістів чи громадських організацій, як це переважно відбувається в Україні зараз; від комунальних підприємств при міських радах, наприклад, від інститутів розвитку міст; адміністрацій, місцевих органів влади, загалом держави. Їх занурення в дискурс і розуміння того, що ці ідеї справді важливі й покращують користування містами, дають більшу гарантію, що ініціатива не згасне.
Кожне місто або село може мати свої індивідуальні болі та запити, але так чи інакше всі рішення щодо них затверджуються саме органами самоврядування, а не ентузіастами.
Сьогодні в більшості українських міст наявні довгострокові стратегії розвитку або не мають достатньої ефективності, або є формальними чи вимагають оновлення
На жаль, сьогодні в більшості українських міст наявні довгострокові стратегії розвитку або не мають достатньої ефективності, або є формальними чи вимагають оновлення. Зважаючи на реалії війни, багатьом нашим населеним пунктам знадобляться нові сценарії для життя.
Площа Ринок та прилеглі вулиці. Львів. Фото: Levi Kyiv / Unsplash
У містах Центральної Європи під час планування стратегій розвитку населених пунктів закладаються періоди в 20–30 років. Такий досить тривалий час передбачає гармонійний сталий розвиток соціально-економічної сфери міст, їхньої транспортної інфраструктури, екології, безпеки, розумних технологій smart city тощо. Для України важливо, щоб не лише стратегії й напрямки змін були обрані адекватно, але і їх впровадження відбувалося без розривів у часі та поворотів на 180°. Із цим поки трохи складно.
CEO Vlasne Misto Ярослав Корніяченко вказує саме на цю відсутність чітких схем для імплементації рішень та довгострокового планування. За його словами, це є однією з ключових проблем розвитку українських міст. Корніяченко зауважує, що у низки наших міст немає оновлених містобудівних документів або навіть затверджених, із чітким сталим планом дій на найближчі 10–20 років. Це стосується розбудови, реконструкцій, розвитку транспортної мережі, переформатування старих промислових зон, програм релокації підприємств із центральних частин, паспортизації вулиць, контролю зон поверховості, вимог радіусної мобільної доступності освітніх закладів тощо. На думку Ярослава Корніяченка, впровадження цих кодів наразі існує лише в полі відповідальності бізнесів, девелоперів, архітекторів, що проєктують та будують певні об’єкти або, наприклад, квартали. А от чи всі вони розуміють, що кожен об’єкт не має перенавантажувати вже створену інфраструктуру та транспортні мережі, не повинен спотворювати рекреаційні зелені зони, заважати мобільності, а навпаки — має стати корисним доповненням, створити нові функції та посилити наявні? Це залишається під питанням.
У містах Центральної Європи під час планування стратегій розвитку населених пунктів закладаються періоди в 20–30 років
Вулиця житлового кварталу Vlasne Misto. Візуалізація надана пресслужбою Vlasne Misto
То чого ж не вистачає містам України для покращення рівня комфорту та безпеки і як на це безпосередньо може впливати дизайн-код? Далі — пряма мова запрошених експертів.
Ярослав Корніяченко акцентує увагу на безапеляційній необхідності дизайн-коду в українських містах у найближчому майбутньому, зокрема й для збереження людського потенціалу в містах:
«Дизайн-код — це визначені правила видимого середовища, і це про ресурс людини: чим більше його витрачаєш, тим більше місто втомлює. На мою думку, цілісної архітектурної форми та дизайн-коду, на жаль, наразі не має жодне місто України, лише окремі квартали новобудов або квартали з архітектурними пам’ятками, які іноді спотворюються вкрапленнями комерційних будівель чи строкатих поверхів. Для мене гарними прикладами в цьому питанні є міста Копенгаген, Алмере, Роттердам, багато невеликих міст у Німеччині та Франції».
Архітектор та урбаніст Максим Головко також переконаний, що українським містам потрібні чіткі правила й норми, згідно з якими буде відбуватися їхній розвиток і впорядкування існуючого хаосу:
«Конфлікти маршрутів і просторів, які ділять пішоходи з велосипедистами та автомобілістами, забудова, що не є пропорційною та не збігається за розмірами й масштабами, захаращені рекламою фасади, різнокольорові й невпорядковані вуличні меблі, неузгоджені матеріали оздоблення, обрізані як олівець дерева. Це те, із чим треба працювати. Системні правила, якщо їх реально впроваджуватимуть у містах, здатні зробити простір безпечним, зрозумілим і комфортним», — вважає Головко.
«Системні правила, якщо їх реально впроваджуватимуть у містах, здатні зробити простір безпечним, зрозумілим і комфортним», — Максим Головко
Фото: Євген Чистяков / Unsplash
Натомість головний архітектор YOD Group Дмитро Дудченко, який був очільником робочої групи під час проєктування Vlasne Misto, наголошує на нестачі цілісності і якісної інфраструктури українських міст:
«Починаючи від вивісок та смітників і закінчуючи будівлями — все має хаотичний і розбитий вигляд. Дуже багато зайвих елементів, які тебе блокують і обмежують: паркани, хаотичні МАФи, сходи, бордюри та інше. Відсутність якісного водовідведення, пандусів, продуманого паркування. Для покращення достатньо буде просто прибрати все зайве й доглянути старе. Зробити нормальне мощення з водовідводом, додати кожному місту власну айдентику, яка буде відображена в МАФах, вивісках, навігації та матеріалах».
Ярослав Корніяченко суттєвим недоліком також вважає відсутність в Україні дієвої рекламної інспекції або поліції. На його думку, різні муніципальні управління неспроможні регулювати кількість реклами. На практиці все перетворюється на корупційну дозвільну систему, яка не має чітких правил і вимог до зовнішнього вигляду. Ускладнюють процес і умовні «межі відповідальності»: в одному кварталі можуть бути три структури від міста, і, звісно, якщо немає одного відповідального, то не відповідає ніхто.
«Те, що могло б допомогти — це реформа законодавства стосовно ухвалення змін у генеральних планах і планах розвитку міст, населених пунктів, ОТГ. Вони мають розроблятися на довший термін. Окрім основних пунктів, вони повинні містити програми розвитку муніципальних транспортних мереж. Міста мають працювати з питаннями щодо заборони змін категорії земель загального користування та зелених насаджень, поверховістю в межах кварталів/районів, із чітким містобудівним розрахунком інфраструктурних та громадських об’єктів і, власне, із систематизованим плануванням і затвердженими дизайн-кодами», — вважає CEO Vlasne Misto.
Ярослав Корніяченко знову зазначає, що у формуванні дизайн-коду міста мають бути зацікавлені самі мешканці та громада. Їх варто обов’язково залучати до обговорення, розроблення та імплементації. За рахунок цього люди будуть безпосередньо відчувати свою причетність, матимуть змогу відстоювати власні ідеї. Тож не законодавством єдиним. Самі мешканці міст мають розуміти свою відповідальність і силу голосу у створенні образу просторів, що їх оточують.
Внутрішній двір одного з житлових кварталів Vlasne Misto. Візуалізація надана пресслужбою Vlasne Misto
«Варто звернути увагу, що сьогодні порушниками “красивого міста” є, зокрема, й самі містяни, що використовують не найкращі інструменти для збільшення впізнаваності свого закладу, магазину чи будинку. Виділяють будівлі яскравими кольорами, великими вивісками, яскравим освітленням, будують найвищу споруду й порушують архітектурну цілісність району чи кварталу, нехтуючи середовищем. Це все роблять власники компаній, бізнесів і навіть просто власники квартир, коли утеплюють балкони чи фасади, паркуються на зелених зонах і тротуарах. Тому, крім контролюючих органів, ми самі повинні змінюватись та намагатися вплинути, а можливо, і достукатися до тих, хто цього не помічає, — говорить Корніяченко. — Покращити можна те, чого не вистачає насамперед або що впадає у вічі: розібратися з рекламою й сервісами, які надає місто, зробити хоча б ремонт усередині муніципальних споруд, перестати фарбувати бордюри, пам’ятники та мости в жовто-синій колір тощо. Зайнятись дійсно потрібною справою. Привести міста до нормального вигляду, так, щоб там було затишно і приємно жити».
«Сьогодні порушниками “красивого міста” є, зокрема, й самі містяни, що використовують не найкращі інструменти для збільшення впізнаваності свого закладу, магазину чи будинку», — Ярослав Корніяченко
Побілка дерев і бордюрів є однією з найпоширеніших комунальних «інновацій» в Україні
Поділяє думку Ярослава Корніяченка і архітектор Максим Головко. Він вважає єдиним дієвим способом офіційне затвердження правил на рівні міських адміністрацій, оскільки лише в такому разі є вірогідність, що вони справді будуть впроваджуватися й підтримуватися. Однак, як зауважує архітектор, часто навіть цього буває недостатньо. Тому потрібно, щоб безпечне та комфортне місто стало потребою й вимогою самих містян, вони контролювали б його розвиток і визначали, яким саме воно має бути.
Але чи потрібен дизайн-код усім населеним пунктам?
Головко наголошує, що правила, зокрема й дизайн-код, потрібні в будь-якому місті та селі. Це необхідно для того, щоб упроваджувати єдиний еталонний стандарт безпеки та комфорту:
«Необов’язково всім розробляти свої місцеві правила. Для більшості сіл і міст підійдуть єдині стандарти, оскільки так їх буде легше впроваджувати та підтримувати. Наприклад, правила впорядкування головної вулиці села або правила опорядження старих садиб. Великі міста можуть створювати власні дизайн-коди, щоб упроваджувати якісніші та дорожчі рішення, проявляти свій локальний характер або краще відповідати потребам містян», — підсумовує Максим Головко.
«Необов’язково всім розробляти свої місцеві правила. Для більшості сіл і міст підійдуть єдині стандарти, оскільки так їх буде легше впроваджувати та підтримувати», — Максим Головко
На думку архітектора, у великих містах набагато більше користувачів, інтересів та конфліктів, тому там більше і складних викликів, які потрібно вирішувати. Наприклад система навігації, яка буде однаково зручною як для історичних центрів, так і для модерністських мікрорайонів, або правила розміщення реклами та вивісок, які враховуватимуть особливості різноманітної місцевої архітектури, що з’являлася протягом декількох століть. Це стосується, зокрема, і правил розташування вуличних меблів, що підходили б як для широких магістралей, так і невеликих провулків.
Bo01 — один із нових житлових районів у шведському містечку Мальме
«Великі міста конкурують за містян не лише між собою в межах країни, але й у масштабі світовому. Тому вони вкладають ресурси у створення та впровадження правил, які розвивають їхній вигляд і бренд, щоб зрозуміло комунікувати про цінності, які вони пропонують своїм мешканцям. Наприклад візуальна система громадського транспорту Берліна, яка створює образ молодіжної та дружньої системи, відкритої для всіх. Або правила забудови та озеленення району Bo01 у Мальме, що позиціонується як приклад сталого сучасного міста», — ділиться думкою Максим Головко.
Із чим ми залишаємося і що далі?
Індивідуальний образ і міська естетика, що запам’ятовуються, — не остання з причин, з якої люди обирають те чи інше місце для життя. Сьогодні Україні доводиться конкурувати за людей із сотнями міст Європи та світу — з їхнім упорядкованим побутом, комфортом, доглянутими вулицями, визначною історичною та сучасною архітектурою. Розвиток українських міст без використання дизайн-кодів означатиме, що звички минулого, інертність та корупція перемагають прогрес, і рівні комфорту й безпеки життя в близькому та далекому майбутньому, як для окремих мешканців, так і для спільнот та для самих міст загалом, можуть погіршитися.
Відтік кваліфікованих кадрів до більш привабливих міст (або країн) матиме прямі негативні наслідки для економіки, соціальної та культурної сфери населених пунктів, гальмуватиме їхній розвиток. Зростання дискомфорту, незадоволеності владою та системою міського управління, нездатними ефективно вирішувати питання та створювати сприятливі умови, може провокувати загострення конфліктів між локальними спільнотами та владними структурами.
Міста, здатні забезпечити високий рівень проживання, стануть магнітами, до яких будуть притягуватись прогресивні та свідомі верстви населення. В сучасних умовах, коли люди мобільні, а практика дистанційної праці є популярною, нефункціональні міста не зможуть конкурувати за мешканців із тими локаціями, які обрали зміни й розвиток.
Тож, можливо, настав момент нарешті зосередитися на налаштуванні дієвих систем для розвитку українських міст і сіл, як того вимагає час та потребують люди? Спираючись на такий, на перший погляд, нескладний, але естетично та функціонально революційний арсенал, як міський дизайн-код.
